Хай врятує мене хто завгодно, але не ти. Моє серце б'ється разом iз тобою, iз пульсацiєю твого тiла, iз твоєю душею - а отже, ти не можеш бути рятiвником. Чи треба воно тобi, чи не краще буде рятувати менi свiй бiль вiд палкого, жорстокого воскресiння, чи не краще забитися у твоїх обiймах переляканим зайченям, тремтячими нiжними вушками пригорнутися до твоїх грудей... а тодi скам'янiти, зачинившись вiд безсоромностi їхнiх обличчь, вiд болю їхнiх сердець, вiд дивовижностi їхнiх почуттiв, спрямованих зовсiм не на мiй порятунок. Т и потрiбен менi, тiльки ти, - але лише задля нiжностi рук твоїх, пристрастi серця твого, вiрностi твоєї душi. Задля моєї щиростi iз легким вiдтiнком справжньостi, що з'являється лише в твоїх обiймах, моє сподiване щастя, моє вiконце iз башти тривоги i страху в життя, я назавжди з тобою. Але не рятуй мене, я завсiм не чарiвна в реанiмацiйнiй масцi, яку намагаюся iз себе не знiмати, я зовсiм не приваблива в попелi свiту, з якого ти мене витягаєш, я не прекрасна на днi величезної солоної калюжi зi слiз своїх, де кидаєш ти менi спасiння... головне, щоб через цю мою спрагу до смертельного болю не довелося тобi кидати м е н е! Стiй! Не треба мене рятувати, тобi тiльки боляче буде вiд цих нiкому не потрiбних жертв на олтар моєї запеклої боротьби. Не втручайся в мої бої, я не хочу випадкової твоєї загибелi! Хай мене врятує хто завгодно, але не ти, хтось, кого не жаль менi, якщо стане вiн тим, осипаючим мене, попелом свiту!..
Але... якщо не боїшся страждань, винеси мене з боїв невгамовної душi моєї. Будь ласка, хай врятує мене хто завгодно... але будеш ним саме ти.