Inspektor Po.... Агiзель

Агізель

Перевод: Василиса Огнеева. (март 2005, Ивано-Франковск)

Every fireman, sooner or later, hits this. They only need understanding(1)

Ray Bradbury "Fahrenheit, 451"

Низька склеписта стеля, стискаючи, нависає над нами. На тріснутих колонах видні сліди зрушеного орнаменту. Підлога тут і там блищить калюжами - на вигляд - густої, незрозумілого кольору рідини. Яскравий вогонь смолоскипів освітлює лице саванта.

Коли ми спускалися на нижні рівні катакомб, вчитель сказав, що там очікується дещо вельми цікаве. Але побачити приміщення, яке перебувало у такому стані - повна несподіванка! Занадто вже велика різниця між нижніми рівнями та чудовими верхніми коридорами, галереями. Я припускав побачити старий цвинтар із сотнями давніх могил вчених, чиї імена назавжди залишаться невідомі широкій громадськості. На жаль, така доля усіх, які відважилися перебувати у нашому об'єднанні. (Так, думаю тепер можна із повним правом казати "нашому").

Зі стелі повільно крапає вода. Дивно, але поки що я не помітив жодного щура. Хрустить розбита плитка. Савант різко зупиняється. Світло смолоскипів вихоплює із темряви розташований у підлозі люк. Вчитель мовчить, очікуючи закономірного питання:

- Навіщо ви привели мене сюди?

- Сьогодні, мій юний та допитливий друже, - як савант полюбляє цей зворот! - ти познайомишся з дуже цікавою загадкою та взнаєш не менш цікаву розгадку. Ти пройдеш випробування, яке узгодить доцільність твого дальшого перебування у нашій установі.

Вчитель, присівши, відкриває люк. Моєму погляду предстає дивна рідина, дуже схожа на ту, що прикрашує підлогу галереї.

- Отож, друже мій, в цей момент ти спостерігаєш деяку речовину, в якому знаходиться щось. - у саванта давня звичка говорити незрозумілими фразами, включаючи слово "щось" та подібні до нього. Вчитель рахує, що підопічним до всього треба доходити самим. "Я даю лише наведення, далі справа за вами" - ця фраза доволі часто звучить на заняттях. - Назвемо дану субстанцію аефір. Ти бачиш це?

Я, злегка нахилившись, вдивляюся в глибину рідини, повільно починаю розпізнавати дещо жовте: розмитий овал, який торкається протилежних сторін прямокутника, пара дуг, відросток між ними. Та невже!

- Людина! - викрикую, приголомшений раптовим відкриттям. - Чоловік!

Савант широко всміхається:

- Так. Ти цілком правий. Сей пан жив у часи не такі далекі... як міряти нашим життєвим циклом.

Волею Господа Бога йому трапилось з'явитися на світ у сім'ї багатій та вельмишановній. Право народження забезпечувало блискуче майбутнє. Все йшло як по нотах: молода людина чудово вчилася, подальше життя являлося у самих райдужних тонах. Та добре буває лише в глупих казках та дивацьких мріях. В юнацькі роки, уві снах хлопцю почала з'являтися дівчина незрівнянної вроди. Однак побачення ці завершувались несамовитим криком, який раз за разом уривав його сон кожну ніч. Тим не менш, він завжди чекав на зустріч із нею. Проходили роки. Коли маєш товстий гаманець (нехай навіть набитий грошима родичів), наречені йдуть одна за одною. Але він залишався сам. Його заповітною мрією став летаргічний сон.

Не в жахливу місячну ніч, а в чудовий сонячний день, коли він, сидячі за столом, знаходив сенс чергової стародавньої книги з фізіології, коли до здійснення мрії - зустрічі з нею - лишався останній крок, коли списані листи паперу всіювали підлогу кімнати, коли він зовсім не спав, вона прийшла.

Прозора біла сукня покривала її тіло. Волею думки він легко змінює вигляд коханої: висока блондинка, а через крок, низенька брюнетка, наближається до нього. Кліпає. Оголені вони стоять на водній гладі. Кліпає. Його ліва брова сіпається, ніздрі широко розходяться, хриплий подих - він не може поворухнутися, але не від споглядання неземної краси, а від шаленого скутого страху. Волосинки, тепер укриваючи усе її тіло, починають повільно ворушитися і рости. Слина стікає із рота, він широко відкриває очі, бо дійсність стає сном. Волосся вже зростає із кожної пори, видовбуючись, перетворюються у тонкі щупальці.

Тепер він широко посміхається, він бажає того самого жахливішого кошмару, який раз за разом переживає кожну ніч. Роками він чекав цього!

Роздвоєні щупальці присмоктуються до кожної пори, випиваючи кров, вбираючи його в неї. Він чекав останньої дії. Соски її обертаються ніздрями, з котрих висуваються п'ятикінцеві щупальці. Зробивши гросмейстерську паузу, вона вириває його очі.

- Сукуб? - питаюсь я, зрозумівши, що оповідання завершене.

- Книги по демонології не дають точної відповіді: хто вона і с чим її їдять. Але те, що молодичка страшна та потворна, думаю, зрозуміло. Не бажаю тобі зустріти її темної ночі... рівно як і сонячним ранком. - Чудова звичка саванта глумливо говорити о питаннях, які поки що не мали серйозних відповідей.

- Очі? - питаю я, після недовгої паузи. - Нащо їх виривати?

- Як говорив один класик: очі - це те, що ми більш за все боїмося втратити, те, без чого ми не можемо уявити наше життя... Так, здається це так... Зазирни у них!

Вчитель підштовхує мене до колодязя.

- Опустися! - наказує савант.

- Я, став на коліна, нависаю над аефіром. У вухах роздається мірний шепіт. Від цих слів холодок пробігає по шкірі: щось таємно-лякаючє відчувається у цьому голосі.

За одну миттєвість мутна речовина стає прозорою. Тепер оголений чоловік видний мені у всіх подробицях. Він повільно підіймає голову. З пустих очиць стікає кров, тоненькі струмочки зі щік стікають у рот. Стає ясно, що він шепоче: "Я бачу! Я бачу!"

- Існує версія, що у зіниці жертви зостається зображення вбивці, - савант знов цитує класичне оповідання. - Все це нісенітниця! Але очі вирвані для того, щоб він до кінця життя не бачив її! Незрівняно-жахливий, рухливий клубок щупальців! Але ж його мрія здійснилася: він впав у щось схоже на летаргічний сон. Доторкнися до аефіру, відчуй його! - неможливо зрозуміти наказ це чи пропозиція.

Я наближаю тремтячу руку до поверхні знову мутної рідини. У ніздрі б'є неймовірно смердючий запах - голова іде обертом, все пливе перед очима. Тепер я стаю як він: відчуваю, як до тіла присмоктуються тисячі щупальців, як вона випиває мене, як вона пестить очі, а потім...

Аефір.

Напевно, тут є якійсь течії, бо я відчуваю, як рухається рідина. Вона пестить мене. Скрізь мутний аефір я розрізняю завмерлі фігури людей. Повертаю голову: вліво-вправо, уверх-вниз. Боже мій! Аефірному простору немає кінця і краю - безкінечний всесвіт, тільки не таємно-чорний, а жахливо-білий. Я не відчуваю часу! Звучить це дивно, але... зміщення часу відчуваємо по зміні навколишнього оточення, а тут! - у цій білій річці, - у білій безодні - все навіки завмерло!

Стає погано від усвідомлення того, що мені прийдеться до кінця часів перебувати тут!..

Я розумію, що кричу. Недавній обід розпливається у мене під ногами. Від погляду, кинутого мимохідь у колодязь, знову вивертає. Жовч ллється через ніздрі. Кашляючи, відчуваю, що зараз вихаркаю усі нутрощі. Протяжливо та глибоко ригаю. Живіт неймовірно скручує. Тягуча слина звисає з рота. Губи гарячково трясуться.

- Вже багато років, як я є твоїм вчителем, - крижаним голосом починає савант, - я можу, з достатньою ймовірністю озвучити питання, котре ти хочеш, але не можеш задати: "А звідки ми це все знаємо? Звідки нам відома історія нещасного?" Як ти можливо, знаєш, нижні рівні, на відміну від верхніх, не були створені у наш час: їх найшли, коли обстежували аномальну зону, в котрій находиться наша установа. Колегі-вчені одразу зацікавилися таємничими колодязями з невідомою рідиною. Спочатку, як і завжди при вивченні чогось нового, все обмежилося записами та спостереженнями. В одній із бібліотек можна знайти оповідання про те, що стається, у час наближення до аєфіру на визначену відстань. Так ти і сам пережив щось подібне. Колись і мені прийшлось пройти через це!

Як завжди, після накопичення даних, приступають до їх аналізу. Ця загадка не стала виключенням, і вчені безуспішно билися над поясненням цієї аномалії. Поки не з'явився... Назвемо його Дехто... така й моя доля.

Напевне невідомо, прийшло рішення задачі уві сні чи під наркотичним дурманом, та після десятиріччя досліджень Дехто вирішив обробити ампір ікс-променями, щоб попробувати визвати реакцію у відповідь.

І в нього вийшло! При обробці рідини променем, графобудівник видавав діаграму. Та саме загадкове було у тому, що під графіком спостерігалися дрібні крапки різної товщини та тонюсінькі лінії різної довжини. Їх походження не ясно до сих пір. Жартівники стверджували, що це багнюка, столочена мухами.

Після десятиріч пошуків, Дехто припустив таке: то, що знаходиться під графіком, есмь не що інше, як ідеограматичний(2) вид письменності. І він підібрав шифр!

Дилетант, розсміявшись, скаже, що все це нісенітниця та фантазії божевільного вченого. Але, по-перше, доступ до того, чим займається наша установа, мають мужі, які довели профпридатність на вивчення понадприроднього, по-друге, праця по розшифровці займає тисячі сторінок, усіяних незліченною кількістю формул - усі висновки, зроблені Дехто, математично обґрунтовані. Але саме головне, можна знайти прямі аналогії між розшифруванням та тим, що відчувається під час наближення до аефіру. В цьому ти сам зможеш впевнитися, бо розповідь цього бідолашного, висмоктаного нашою подругою, складена по графіку, отриманому при обробці рідини ікс-променем.

Генії живуть недовго, певно, такий один із законів цього світу. Дехто помер в ту мить, коли міг повністю відкрити таємницю колодязів. У одній із передсмертних записок він міркував: "Можливо, аефір єсмь дещо, заповнююче простір "того світу", світу, про який ми нічого навіть не підозрюємо, світу, який пролягає між відомим та надуманим. Я гадаю, що аефірні колодязі даровані нам Творцем, щоби ми, вивчивши їх, просунулися у збагненні сутності світів."

Я, повільно підіймаючись з колін, невпевнено крокуючи, освітлюю факелом простір під ногами. Жахливо! Десятки, ні, сотні люків, У кожному з них навіки замкнена людина.

- Як ти можеш бачити, - гримить савант, - тут є багато колодязів та періодично з'являються нові... поки що у не зовсім ясний для науки спосіб.

- Скажіть, саванте, - я знизу вгору дивлюся на вчителя, - чи маємо ми право на це? Адже тут лежать, вірніше плавають, сотні цілком різних людей. Кожний з них у щось вірив, чогось очікував. А ми отак просто розкладаємо чуже життя на діаграму, роздивляємось його під мікроскопом!

- Велика частина тих, що знаходяться у колодязях, займалися пошуками... вічної істини. - Савант дивиться прямо у вічі. - Напевне не можна придумати більш дивацької цілі у нікчемному людському житті. Істина залежить від пізнання. Істина єсмь динамічний процес, бо пізнання єсмь динамічний процес. Неможливо придумати вічну істину для всіх та на всі часи, бо усі ми та усі часи різні. Не сподобляйтеся дурникам, які ставлять у житті великі та нездійснені цілі!

Та що там істини! Чи не дурник той, хто маючи все, чекає чогось, добре розуміючи, яким кошмаром це скінчиться! Незабаром ти зрозумієш слушність моїх слів.

Не усі, хто знаходиться тут, зустрілися зі знайомою нам красунею, але в остання мить тілесного життя кожного з них воістину жахлива! Не в наших силах помістити когось у аєфір, ми лише вивчаємо, бо пізнання чужого опиту, тим паче опиті дурнів, може принести самий плідний результат.

Слова саванта звучать переконливо, але я все рівно не згідний:

- Але хіба ж це не позбавляє людей відчуття чудовості існування? Відтепер ми знаємо, що життя є не що інше, як простір під графіком?

Вчитель, тяжко зітхаючи, відповідає:

- Знаєш, розкладення світла на спектр позбавило людей відчуття частини краси цього світу. Але в той же час, це дало поштовх у розвитку науки. Відкрило нові горизонти знання, яке покращує життя. До того ж, - він шепче прямо у вухо, - тільки ми знаємо, що людське життя лише карлючки під графіком. І знання це піде разом із нами.

Світло факелів грає на лускуватій шкірі саванта, на пальцях-лезах, роздвоєним язиком він облизує ряди маленьких гострих зубів.

Вікову тишу підземель порушує лише мірний тупіт ластообразної пари ніг.

Бі ла каіфа!

(1) Кожний пожежник рано чи пізно проходить через це. І треба допомогти йому розібратися у цьому.

(2) ідеограматичний - вид письменності, у якій письменний знак відповідає цілому слову чи морфемі, як у давньоєгипетській чи китайській ієрогліфіці.

Комментарии: 7, последний от 22/07/2007. © Copyright Inspektor Po... (cordedkrieg@gmail.com) Размещен: 31/07/2005, изменен: 17/02/2009. 13k. Статистика. Рассказ: Хоррор Хоррор и трэш		Ваша оценка:
Аннотация: Рассказ "Агизель" на украинском. Перевод любезно выполнен Василисой Огнеевой. За что ей огромное инспекторское спасибо.

Inspektor Po...: другие произведения.

Агiзель