Я замкнута в мертвий квадрат п'ятиповерхiвок. Дивлюся до горизону i бачу мiзерну постать iншого мiста- 15 хвилин у смердючому автобусi, i маленькi будиночки вже не здаються фрагментами домiно- це просто тобi будинки з протiкаючими дахами i рiзними людьми у них.
На сiрому тлi грунту цвiтуть два чи три нещасних нарциси, якi начебто i цвiсти не дуже хочуть. Лунає голос i я автоматично озириюсь- через стiну нiхто не живе з тих пiр, як помер старий чорнобилець, внизу ремонт, але зараз там нiкого нема. Над мо§м 5м поверхом- тiльки небо, i воно, здається зараз говорить до мене.
-Новi кеди натиснули, от падло...
-Нiчо тобi не буде, розносиш i все буде нормально. Ти ж не будеш в них латину танцювати.
-А ти спробуй- звiдти сюди, а тодi ще назад. В 60 кiлометрiв моя дорога не втиснеться, це явно.
-Слухай, ти для чого мене покликав? Щоб жалiтись на обувку, чи може займемось дiлом?
Голоси- обидва чоловiчi. Я так i не змогла визначити, звiдки вони лунають, а тому запхала до роту жвачку, в всiлася в позу вiдцвiтаючого лотоса i продовжила прислухатись.
-Ну, пиши. Я- Господь Бог твiй, i нехай...
-Фу, що це за лажа? Хто так пише? Та ти за продажами навiть Донцову не переплюнеш.
-Пиши, я сказав! I нехай не буде в тебе iнших богiв крiм мене.
-Чесне слово... Хто так пише? Скiльки ще? Я вже змучився.
-Ще дев'ять.
-Ая, дев'ять? Може сто дев'ять? Ти сам на каменi колись щось висiкав?
-Ой, що я тiльки ото на каменi не робив. Пиши далi. Не сотвори собi кумира.
-Фiгня. Чесне слово, ну ти ж не переборщуй вже. Як це- не сотвори? А ото я Майкла Джексона люблю. I що?
-I що-i що... Нiчо. Ти маєш його любити не сильнiше, нiж мене.
-Нє, ну ми так не домовлялися...
-Слухай сюди. Ти бачиш, що вiдбувається. Все летить до бiса. А тодi на мене будуть на§жати, що мене нема. Я стараюсь збалансувати все.
Знервований видих.
-Ладно, давай далi.
-Не взивай намарно iменi Бога твого.
-А це нам як поможе?!
-Пиши. Пам'ятай день святий недiльний святкувати. 6 днiв працюй та один вiдпочивай.
-О, це вже краще. Але можна ще суботу, будь ласка, вихiдним замутити?
-Не можна. Лiнь- смертний грiх.
-Ой, ну от давай не будем...
-Люби батька й матiр свою, щоб Бог продовжив днi тво§ на землi. Не вбий, не чужолож...
-Ти зiбрався заборонити все класне, так?
-Твiй докiр вколов усе моє єство, але я змовчу на благо свiту, що я його тримаю на долонi. Не кради, не оббрiхуй та не пожадай того, що є у ближнього твого.
-Твою мать!
Я почула раптовий грюк i кинулась до перила, щоб подивитися, що вiдбувається внизу, але не побачила там нiкого окрiм розбито§ величезно§ кам'яно§ плити. Тодi я пiдняла погляд догори, i побачила двi пари нiг- хтось сидiв на даху: один був у кедах та коротких джинсах, а другий- у римському халатi.
-I що тепер робити?
-А це знак. Нiчого не вийшло. Вони не хочуть, а я вже задовбався прощати. Мене ото намєднi i розп'яли, бо прощав багато. До банi той свiт ваш.
Голоси стихли, i в мене в головi виникло неприємне вiдчуття того, що я забула щось важливе. Я чула якусь розмову, але з яко§сь причини не могла згадати, про що шлось.
Я замкнута в мертвий квадрат п'ятиповерхiвок.