Яцковская Валерия Олеговна : другие произведения.

Другий свiт. Справа вiдьми

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Чи вiрите ви в вiдьм? Цiкаве запитання, для людей що втратили вiру. А чи може дiвчина яка потрапила в iнший свiт змиритися з цим.Вона вiдьма, остання. I має вiдновити свiй клан. Але багато хто хоче завадити цьому. Тому дiвчина тiкає в академiю. I ось ви бачите iсторiю попаданки Майї. Єдиної представительки клану вiдьм. Та повелительки стихiй. Чи опанує їх? А можливо вона вiдмовиться вiд сил...☺

       0x01 graphic
      
      
      
       Пролог
      
       Полум'я свiчки ледь здригнулося i метнулось праворуч, наче вiдбиваючи сум'яття, що панувало в думках гостя. Астаро Тед , красивий , високий воїн, схожий на великого кошлатого ведмедя, чекав вiдповiдь. Темна постать у крiслi не зронила й звуку , але вiд того що зараз вiдповiсть ця людина, залежало не лише майбутнє однiєї дiвчини , а й багато iншого.
       Гiсть у темнiй накидцi, вкритий плетивом вибагливого письма бедуїнiв, ступив уперед. Його тонкi руки, схованi в рукавички, випустили дерев'яний цiпок. Маг притягнув до себе стосик паперiв зi столу.
       - Яку вiдповiдь ти даєш на це ? - прошелестiв воїн. Незважаючи на тишу, яка панувала в обителi, голос Астаро було ледь чути. Так у безмiсячну нiч пiсок, здiйнятий вiтром, стукотить у вiкно.
       Палець, обтягнутий чорною тканиною, вказував на невелику картину в золотавiй рамi.
       Воїн, з майже батькiвською гордiстю дивився на риженьку дiвчинку, яка каталася на гойданцi.
       - Розкажiть менi про неї ! - маг зробив цiкаве лице i поглянув Астаро в очi.
       Наче кажучи ; "Якщо сам щось знаєш."
       - Я не бачив її нi разу i не розумiю як людина без магiчних знань може стати вiдьмою. - сказав воїн. Вiн знав вiдповiдь , але хотiв почути її вiд iншого.
       - Добре! Але чого ти боїшся? Ти думаєш що клан вiдьом повернеться? - тепер маг посмiхнувся. I Тед вперше за сто рокiв побачив його веселим. - Ти вiриш що клан може врятувати одна вiдьма? Яка навiть не знає про його iснування? ЇЇ немає у кого вчитися. Розумiєш?
       - Я не стверджую цього! Я лиш принiс вам цю iнформацiю. - воїн розгубився. - А вчитися є у кого Академiя прийме вiдьму, як що вона буде.
       - Ти чекаєш на вiдповiдь! - знову посмiшка. - Не забувай про наказ. Вона не повернеться, а якщо повернеться то...- вiн провiв пальцем бiля шиї.
       - На яку вiдповiдь? - Астаро здивувався.
       - Тебе турбує твоє запитання, настiльки, що пере порпав усю пустелю, аби знайти мене.
       На лицi Теда було здивування. Невже вiн справдi усе знає.
       - Чи можливо вiдновити клан вiдьом без неї?
       - Ти так легко її вiдкинув, наче Майї i не iснує. - вiн назвав її iмя так легко. - Ну добре вiдповiм. Без неї не можливо.
       - Тобто вiдновлення клану не буде не буде ? - воїн пiдняв одну брову.
       Гiсть замовчав пiд суровим поглядом мага. Ланд пройшов iз кута в куток, сiв до столу, знову пiдвiвся, визирнув у вiкно - i нарештi не витримав:
       - Без неї не буде. - сказав маг. - це усе що тебе хвилює?
       - Вона не повернеться? - в нього на очах був страх.
       - Нi! I як? У неї нi вiри, нi знань, нi... - вiн замовк.
       - Договорiть! - пiднявся Астаро.
       - Я хотiв сказати " нi сили " ,та згадав - сила є . А стихiями вона почне керувати тодi коли її iнiцiюють - I чому тебе це раптом зацiкавило.
       - Мене? - зомлiв маг - Я просто бачив сон.
       - I до чого тут сон? Розкажiть його.
       - Мої сни здiйснюються. Частково. Але сенс завжди той. - сказав Тед i почав свою розповiдь:
       Я пiдiйшов до пiднiжжя Європи ( найбiльша гора у його свiтi ), бiля якого почув магiчнi хвилi. Хтось чаклував. Але це були не звичайнi хвилi, це було стародавнє "заклинання поклику".
       Я вирiшив пiднятися, та не мiг хвилi не пiдпускали тодi , я полiз на сусiдню гору. Поки лiз, хвилi змiцнювалися. I нарештi на вершинi Європи з'явилася тiнь дiвчини. Я не бачив її повнiстю ,але зрозумiв хто це. Це була остання вiдьма. Майя. Вона стояла до мене лицем, та я не бачив точних рис.
       I тут вона почала свiтитися. Тепер було видно рижоволосу дiвчину. У неї було гарне волосся i великi, зеленi очi. Вона була одягнена в довгi бiлi штани i дивну блузу , прикриту плащем. Це була дiйсно вона.
       Навколо неї почали лiтати три вiдьми-пращурки. I тут на моїх очах вiдродився клан вiдьм. - закiнчив воїн.
       - Звичайний сон! - прокоментував маг. Але по його голосу було зрозумiло - вiн щось приховує.
       - Я пiшов! - позадкував Астаро.
       - Iди! I не бiйся, вiдьми не повернуться. - останнi нотки в ньому прочитав якийсь звiр. А його очi загорiлися вогнем. Давно вiн не мав таких цiкавих гостей. - А якщо й повернеться. - додав маг уже собi - То нiчого важливого не вiдбудеться. Мерi її швидко знищить.
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
       Роздiл 1
       Повернення Майї
      
       Дiвчинка з красивим рижим волоссям iшла по вулицi великого мiста i слухала музику. Її надоїдливi кучерi весь час лiзли в очi. Iнколи Майя хотiла їх обрiзати, але обiцянка мамi не дозволила. Зараз вона уже i не пам'ятала батькiв, але вона нiколи не думала про це. Сьогоднi їй виповниться шiстнадцять. Вiд цих думок дiвчинi стало веселiше. Нарештi Майя стане дорослiшою, шкода що лише на рiк. Вона й не помiтила як пiдiйшла до кафе " Мелодiя ", де на неї чекали друзi. Дiвчина вiдкрила дверi i запитала у офiцiанта чи є тут хтось iз її друзiв. Iрис добре знаючи цю веселу компанiю сказав назву столика i провiв її до них.
       - А ось i наша iменинниця. - закричала чорнява дiвчина з голубими очима.
       Майя оглянула гостей. Ендрi - чорноволосий хлопець iз красивими сiрими очима. Вiн як завжди стояв осторонь i щось грав на смартфонi. Вiчно вiн не любить спiлкуватись iз людьми, але все-таки вiн прийшов. Дiвчина з образою на нього поглянула. На що хлопець показав їй язика. Вона посмiхнулась тому що цю "заразу" дуже любила. Не як хлопця, а як найкращого друга. I хоча у них було море конфлiктiв, вони весела компанiя. Блюз - блондин з голубими очима, щось бубнив собi пiд носа. Напевно думав як привiтати. Звiсно у нього були проблеми iз пам'яттю, вiн пам'ятав усе лише три години, а потiм просто забував. Астер - шатен з чорними мов вугiлля очима. Сьогоднi вперше змiнив свою спортивну форму на рубашку i брюки. Хлопець просто дуже любив спорт, йому було цiкаво подивитись на реакцiю людей, коли вiн не у спортивному одязi. Вiн навiть принiс букет квiтiв, було видно що Наомi його змiнила. Кетрiн - дiвчина гарним чорним волоссям та великими, голубими очима ,посмiхнулася i передала Майї диск. Ого, її улюблена група. Вона знала усе про музику, тому що училась у "Жiночiй школi музичного мистецтва". Наомi - шатенка з сiрими очима, схожа на справжню ледi. Вона була одягнена в довге червоне плаття. Як завжди бездоганно, витончено та красиво. З неї ранiше смiялись, тому що вона була занадто витонченою у одягу i одiти шорти або брюки було для неї образливо та неприпустимо. I Емелi -її найкраща подруга, як завжди була не перевершена. Розпущене бiляве волосся, голубi очi. Одягнена в голубу кофточку та синi джинси. Вона не придiляла сильної уваги одягу, Емiлi зажди була собою. Вона нiколи не вдавала себе за iншу. Весела, радiсна, дружелюбна - вона завжди приходила на допомогу.
      -- Ого це все для мене? - Майїнi очi сильно розширилися.
       Всi такi красивi. Лише вона була, на її думку " бiлою вороною ".
       В своїх подертих джинсах i довгiй бiлiй футболцi. Завершували її образ чорнi кросiвки на платформi та розпущене риже волосся. Вона й не знала про цей вечiр. Це була звичайна зустрiч з подругою. А вони усе так перекрутили, але усе-одно молодцi.
       - Все для тебе! - крикнув Астер. Та пiд пильним поглядом Наомi,тихо сказав - Вiтаю! Майя хочу щоб у тебе усе було добре. Щоб ти знайшла своє щастя. - сказав вiн i на секунду замовк. Пiсля того вiн пiд мигнув i добавив - i звiсно ж кохання.
       - До кохання ще далеко. Але ...Дякую! Вам усiм. За те що ви прийшли. Дякую за те що органiзували усе це. Я вас люблю. - Майя розплакалася.
       - Ну чого ти ? Нам не важко! - Емелi сiла її втiшати. - Не плач.
       - Я радiю! - i вона засмiялася.
       Дiйсно було смiшно. Туш розпливлася по її лицi. I розмалювала його...
       - Я вiдiйду! - сказала вона i попрямувала до туалетної кiмнати.
       - Давай я пiду з тобою! - сказала Емiлi i ми попрямували разом.
       Блукаючи коридорами,через десять хвилин Майя та Емiлi
       знайшли туалет. I через хвилину умивальник,вони пiдiйшли i побачили "монстра", якщо не гiрше. Але через деякий час ,вони знову бачили красуню. Майя витерла усю туш i її обличчя знову прийняло вигляд "вампiра", звiсно образно, Майя нiколи не була смуглявою.
       - Пiшли? - подруга узяла її за лiкоть.
       - Так! Я готова! - смiшно стала дiвчина нагадуючи "бетмена" чи "супермена".
       Але...Як тiльки-но дiвчата пiдiйшли до дверей, Майю окутало яскравим свiтлом. Воно починалося з нiг i пiднiмалося до голови. Рiзнокольоровi вогники почали лiтати навколо неї. А очi почали закисати. Вона немогла їх вiдкрити, тому що свiтло заважало. Нарештi пiднявши вiї Майя потягнула вперед до здивованого обличчя подруги. Вона розумiла що зникає. Спочатку руки, ноги, усе ставало невидимим.
       - Майя що вiдбувається? - закричала подруга .
       - Я повернуся! Незнаю як та я повернуся. - закричала Майя i зникла з очей Емiлi. Напевно блондинка навiть не почула цих слiв...
       Дiвчина прокинулась вiд холоду. Лежачи на паркетi, вона оглянулася. Майя сидiла в великiй та просторiй кiмнатi, вiкна якої були навстiж розчиненi. Вона оглянулася. Великi стiни розписанi манускриптами, пiдлога з зображенням великого сонця, стеля на якiй бiли якiсь гарнi розписи. На вiкнах були великi бiлi тюлi. Усе було зроблено в якомусь давньому стилi. Це визивало ностальгiю. Майя згадала як вони з друзями їздили в Турцiю i це мiсце нагадало їй тi часи.
       " Який iнтер'єр! Хто тут живе? Напевно який цiнитель iсторiї. Стоп. Де я?" - подумала дiвчина i виглянула у вiкно.
       Побачене повнiстю її шокувало. Високi будинки, зробленi з каменю. Вежi та обороннi споруди. Вона глянула до низу i побачила багато воїнiв.
       " Воїни! Це напевно зйомки фiльму" - заспокоювала себе Майя - " Це напевно друзi подарунок придумали. Або я так ударилася, що вирубалася i заснула."
       Вона пiдiйшла до стiльця i присiла. Наче на когось чекаючи. I тут нарештi вiдкрилися дверi.
       - Вона прокинулася! - пролунало за дверима - Покличте принца!
       " Дiйсно фiльм! Якщо тут є принц!" - подумала Майя.
       Дверi знову вiдкрилися. В кiмнату зайшов сторожовий. А це був саме вiн, в фраковi, високiй шляпi, унiформi синього кольору та тримав в руках меч викований з срiбла. Саме iз срiбла дiвчина багато разiв бачила такi у фiльмах та музеях.
       - Його Величнiсть Принц Арiандр. - сказав сторожовий.
       В кiмнату увiйшов красивий юнак рокiв дев'ятнадцяти. У нього було чорне волосся i великi сiрi очi . Одягнутий вiн був у брюки, бiлу тунiку нагадуючу рубашку. Вiн оглянув дiвчину зневажливим поглядом i скривився.
       - Це точно вона? - запитав принц у сторожового. У його очах щось горiло. Гнiв? Нi! Надiя...
       - Так, ваша величнiсть!Я можу iти? - запитав сторожовий.
       - Так, Марiсе iди. Я покличу тебе. - сказав Арiандр.
       Сторожовий поклонився i пiшов. А принц пiдiйшов до Майї.
       - Чому не вклонилася менi? Чи не умiєш? - сказав принц дивлячись у її наляканi очi.
       Дiвчина не розумiла що вiдбувається, але зробила легкий реверанс. Арiандр махнув головою i показав на стiлець.
       - Сiдай! - сказав вiн.
       Майя сiла. Вона не розумiла що вiдбувається, та їй було лячно. Принц присiв бiля неї. Вiн довго дивився їй в очi. I Майя почала тонути в його очах. Сiрi очi дивилися на неї як на здобич. Вона трiшки позадкувала i опинилася на самому кiнчику стiльця.
       - Хто ти? - запитав хлопець i поклав руку їй на волосся.
       Майя мовчала. Вона не знала що вiдповiсти. А Арiандр почав грати з її волоссям, наче воно приворожило його.
       - Як тебе звати? - знову запитав принц.
       - Майя! - вiдповiла дiвчина i забрала руку принца з волосся, та вiн знову її поклав. Дiвчина почервонiла. Вона синхронно пiднялася.
       - Як ти сюди потрапила? - вiн далi грав з волоссям. I уважно розглядав здивоване лице дiвчини. Арiандр не зрозумiв чому Майя пiднялася, але вiн продовжував нахабно сидiти.
       - Я не пам'ятаю. - нiяково сказала дiвчина. - Взагалi що вiдбувається? - почала хвилюватися вона. - У якому фiльмi ми знiмаймося?
       - Що таке фiльм? Добре, про це пiзнiше. А що пам'ятаєш? - запитав Арiандр спокiйним голосом, наче не замiчаючи питань якi йому задавала Майя.
       - У мене було день народження. Ми з подругою вийшли в туалетну кiмнату. А том побачили сяйво! Я почала пiднiматися...подруга зникла i я тут. - сказала дiвчина.
       - Небагато знань! - прокоментував хлопець.
       - А скiльки має бути? - сказала дiвчина i переборовши свiй страх. Принц пропустив це крiзь вухо.
       - Ти знаєш хто я? - сказав принц .
       - Хто? Житель мого сна? - сказала Майя. - Чи актор цього дивного фiльму?
       - Ти думаєш це сон? - у вiдповiдь дiвчина закивала - О нi моя мила, це - реальнiсть. - промовив принц i потягнув руку до волосся Майї.
       - Чому ти так прилип до мого волосся? - сказала дiвчина, знову вiдриваючи волосся з рук Арi.
       - Воно менi подобається. Так як i його володарка. - закивав принц.
       - Я тобi повiрила. - з єхидством сказала дiвчина.
       - Добре. Я скажу тобi правду. Твоє волосся сповнює енергiєю.
       - Це як? Наповнює енергiєю? Ти про що? - здивувалася Майя. - Стоп! Почнемо з самого початку. Хто ти? - дiвчина подивилася прямо в лице Арiандра.
       - Нiхто так не спiлкувався зi мною. - прокоментував принц. - Добре скажу. Я принц. Моє iмя Арiандр. Я керую Лiбертонiєю.
       - Лiбертонiя!? Такої немає на картi Землi! - крикнула дiвчина.
       - Не пiднiмай голос, моя люба вiдьмо! Ти впевнена, в тому що ти на Землi?
       - єхидно запитав принц.
       - Так! Якщо не на Землi то де? - захвилювалася дiвчина i оглянулася по сторонам.
       - Ти в Аресi! - сказав Арiандр.
       - Арi, я не розумiю. -прошепотiла дiвчина - Це така планета?
       - Нi, це мiй свiт! Чому ти назвала мене Арi? - хлопець пiдняв брову.
       - Ну це скорочено! - пролепотiла дiвчина. - У нас так прийнято. Ось моя подруга Наомiнарiя. Ми називаємо її скорочено Наомi.
       - Я принц, мене не можна називати скорочено! - посмiхнувся хлопець.
       - Арiандр - незручно. - розiзлилася дiвчина.
       Але принц заспокоїв її. Навiть трiшки при обняв.
       - Добре! Називай мене Арi. - сказав вiн. - Тiльки коли ми удвох. Томi що така поведiнка тут викликає неповагу.
       Дiвчина посмiхнулася.
       - Ледь незабув. Я вiдстежив твою ауру. Ти - вiдьма. I я вирiшив на твою честь зробити банкет. Адже вiдьм не iснувало до сьогоднi. I ось з'явилася ти. Чесно кажучи я навiть шокований. - спокiйно сказав принц.
       - Я вiдьма? - сказала дiвчина i мало не втратила свiдомiсть. - Це не може бути правдою! Дослiдив мою ауру?! Банкет, на мою честь? I який буде лозунг? Повернення вiдьми?
       - Повернення Майї! - посмiхнувся принц i нарештi вiдпустив волосся. - До вечора! Я прийду!
       - Буду чекати! - хитро сказала дiвчина досi не вiрячи у те, що вiдбувається.
       - Не кривися! - сказав Арi.
       Вiн вiдкрив дверi i уважно оглянув дiвчину. Вона не була схожа на iнших, навiть її одяг був дивним.
       " Чи приживеться вона у цьому свiтi? " - подумав Арi i вийшов
      
      
      
       Роздiл 2
       Банкет
       Коли Арiандр вийшов Майя присiла на кровать.
       - Куди я потрапила? - тихо прошепотiла Майя. - Що за свiт? I як менi повернутися? - це сильно хвилювало вiдьму.
       Майя оглянула кiмнату i помiтила маленькi дверi.
       " А тут що " - подумала Майя.
       Вона направилася до дверей. Потягнула ручку на себе. Закрито. Потягнула ще раз. Не вiдкривається.
       - Вiдкрийся уже - простогнала Майя
       I дверi , на диво вiдкрилися. Вона зайшла до кiмнати i вiдкрила рота. Велике джакузi ( чи як воно в них називається ), стояло посеред кiмнати. Бiля нього був обвiнчаний дорогими каменями умивальник та велике дзеркало,з рiзним приладдям дамського столику. Прямо стояли великi дверi. Дiвчина зайшла i зрозумiла це туалет. Вона вийшла з кiмнати i лягла на кровать. Але тут задзвенiв дзвоник.
       - Увiйдiть! - простогнала Майя.
       До неї зайшла дiвчина двадцяти п'яти рокiв на вигляд. У неї було свiтле волосся зав'язане у пучок i справжнi дельфiйськi вуха. У руках вона тримала сотнi тканiв , блокнот та чорнило.
       - Доброго дня панi! - привiталася вона. - Я ваша служниця Анабет. Менi потрiбно пiдiбрати вам плаття та зачiску. I допомогти оновити ваш гардероб.
       - Привiт, Анабет! Я Майя! - привiталася вiдьма.
       - Менi не дозволено, називати так гостей принца. - ледь чутно прошепотiла дiвчина.
       Вiдьма посмiхнулась. "А дiйсно, я ж потрапила в "кам'яний" вiк. Добре що я iсторiю пам'ятаю." - подумала вона - " Так згадуємо правила поведiнки. пане/панi - узагальнене звернення до дворянам. Так можна звертатися, зокрема, якщо не вiдомий титул. На вулицi, при бачачи королiвських осiб простий люд знiмає головнi убори (чоловiки) i все вiдважують уклiн до землi. У разi зустрiчi з дворянами не королiвської кровi, простий люд вiдважує уклiн в пояс, чоловiки знiмають головнi убори. Входячи в залу вельможного шляхтича, нижчий за рангом дає глибокий уклiн, рiвний або вищий за рангом просто кланяється. Вiтаючи господиню будинку, гiсть нижчий за рангом дає глибокий уклiн, рiвний або вищий за рангом просто кланяється. При появi вельможного гостя, рiвного йому за рангом, господар повинен встати i дати йому уклiн, нижчого за рангом вiтати кивком голови не встаючи, гостя ж вищого за рангом господар зобов'язаний зустрiти, зробивши три кроки йому назустрiч i влiпив уклiн. У разi приїзду Їх Королiвських Величностей до двору будь-якого з дворян, власник будинку зобов'язаний зустрiти монарха або монархиню бiля дверей будинку i супроводити куди той побажає. Входячи в королiвську залу на аудiєнцiю Їх Величностi всi дворяни титулом вище барона - як то: принци, герцоги, графи, маркiзи - роблять глибокий уклiн i пiднiмаються. Титулованi особи нижчого рангу опускаються на одне колiно, iншi ж на обидва колiна. Вони залишаються апостолами до тих пiр, поки Їх Величностi не пройдуть повз (або поки не дадуть дозволу пiднятися). Король i королева сiдають першими. Потiм сiсти можуть тi, кому дозволено сидiти в їх присутностi за замовчуванням. Iншi придворнi чекають, коли Їх Величностi скажуть "сiдайте". Мiсця залежать вiд рангу. Є також першими починають король i королева, iншi чекають, коли їм дозволять кивком. Запрошуючи даму на танець i закiнчуючи його, кавалер кланяється, дама вiдповiдає реверансом. Глибина поклону може залежати не тiльки вiд рангу, але i вiд особистих симпатiй. Пiсля танцю даму слiд вiдвести на мiсце. У тих танцях, де партнери не змiнюються, запрошувати одну i ту ж жiнку допускається не бiльше трьох разiв. Нiбито все. Але чи прийнятнi тут цi правила?"
       - Я гiсть, менi вирiшувати. Називай Майя. - подумавши сказала Майя.
       - Добре п... Майя. Я прийшла приготувати вам одяг на бенкет. Ось вам лист бумаги та чорнила. Намалюйте ваш наряд.
       Дiвчина протягнула їй усi цi прилади. Майя дивилася на них i дивувалася. Вона неумiла ними користуватися. Але попри все вона умiла малювати.
       - З чого б почати? Аня, а у тебе немає вугiлля? - запитала Майя.
       - Аня ? Вугiлля є. - дiвчина витягнула з кармана шматок вуглецю.
       - Дякую! А можна тебе Аня називати? - запитала вiдьма.
       - Так! Називай як хочеш. - вiдказала їй Анабет i посмiхнулася.
       А Майя взяла листок i почала малювати. Так колiр. Дiвчина вибрала зелений. Аня узяла тканину. Фасон. Буде звужений зверху i повнiстю розпущений знизу. Плечi голi. Але, на одному плечi шлейка з розою. Його ми прикрасимо складками знизу i блискiтками зверху. Анабет схвачувала усе на льоту i за десять хвилин у вiдьми було чудове плаття.
       - Ви впевненi в тому що одягнетеся в це?
       - Так - дiвчина посмiхнулася. - Скiльки у нас часу до початку?
       - У нас ще двi години. - вiдповiла служанка. - вiзьмемося за зачiску.
       - Не утрудняй себе моєму волоссю уже нiчого не допоможе! - заголосила Майя.
       Адже на час її сну , волоссю настав " Гiтлер капут ". Та Аня не слухала вона взяла якiсь теплi, залiзнi палички. I почала нагрiвати мої кучерi. Через годину вiдьминого терпiння i Анабетиного старання, її волосся було iдеальним. Довге червоне волосся нище пояса , було iдеально закрученим. Воно не було накрученим повнiстю, та локони були. В гармонiї платтям вона взагалi себе не упiзнала.
       - Ти неперевершена! Повелитель не зможе вiдвести очей. - прошепотiла Аня i пiд мигнула. - У нас ще є декiлька годин. Його Величнiсть попросив допомогти вам з гардеробом. У вас ж немає одежi.
       I тут вона почала розпитувати Майю про одяг. Майя попросила три пари джинсiв, пояснивши що це таке. Одну пару синiх, чорних i таких як у неї зараз, порваних. Потiм попросила чотири футболки. Просту бiлу, просту чорну, бiлу з гербом королiвства i бiлу з розочками. Одну тунiку зеленого кольору з блискiтками i пару бiлих лосiнiв. З суконь вона взяла коротку з квiтами, коротку повiтряну, довгу, голубу на одне плече та довгу бiлу ( як у принцеси ). I на кiнець одну пiжаму. Коли вони усе вибрали, зайшов Арi. I довго дивлячись на вiдьму нарештi вимовив:
       - Ти неперевершена! - i кивнувши головою, заставив Аню вийти.
       - Дякую! - сказала дiвчина i почервонiла.
       - Пiшли? - вiн протягнув їй руку.
       Дiвчина галантно уклонившись, взяла принца за руку. Вiн вивiв її iз упокоїв. I тепер вона могла насолодитися усiєю красою замку. Вона iшла i дивувалася. Сотнi картин, фрески, багато кiмнат i великi люстри. Розглядаючи це вона й не помiтила як вони дiйшли до зали. Бiля неї стояв галантно вдягнутий чоловiк рокiв двадцяти шести.
       - Майя познайомся. - почав Арi - Це мiй брат Людвиг. Людвиг, це - наша вiдьма Майя. Я мав познайомити вас вiдразу, але забув. I ще одне, Майя у твоєму свiтi i в моєму правила рiзнi i будь-ласка постарайся їх виконати.
       Арi пiдвiв дiвчину до дверей, за якими пролунало " Її величнiсть, єдина представителька клану вiдьм " . Дiвчина присвиснула i пройшла в залу. Вона зрозумiла, усi дивляться на неї. Звичайно , скiльки часу на макiяж. Вона посмiхнулася i пройшла в залу. I якраз у той момент, їх запросили до столу.
       Вона чекала поки почнуть їсти усi . Адже першим має їсти старший по призванню. Та нiхто й не поворухнувся. Але через декiлька хвилин зайшов Арi. I присiв на своє мiсце. Пiсля чого їсти почали лише троє людей. I тут Майя не витримала i узяла ложку. Усi присутнi повторили жест. Майя iз здивування дивилася на них. I тут дiвчина зрозумiла. Оскiльки вона єдина представителька вiдьм. То вона вища за рангом, королева. I усi чекали на неї. Майя поїла якогось дивного желе iз смаком моркви, з'їла шматок м'яса, трiшки тiстечок i запила усе це соком.
       Наївшись вона хотiла встати, та помiтивши погляд Людвига присiла на мiсце. Посидiвши ще час, Майї стало нудно. Та погляд хлопця не давав їй встати. Але її врятувала служниця. Вона принесла наступне блюдо. Майя непомiтно пiднялася i направилася до виходу. На щастя її нiхто не зупинив i вона спокiйно почала ходити по замку. Стiни шокували своєю красою та витонченiстю. Дiвчина довго бродила i нарештi помiтила кiмнату в кiнцi коридору. Вона зайшла в середину. Кiмната її шокувала. Вона була в темних тонах. Велика люстра, розмальованi стiни, усе наче у фiльмi. Майя присiла на кровать, зняла плаття i заснула.
       ***
       - I що вона тут робить? - запитав знайомий голос. - Майя! Прокинься ! Майя!
       Дiвчина вiдкрила очi. Прямо перед неї висiв розлючений принц.
       - Арi? Що ти ...? Що ти тут робиш ?
       - Зайшов до себе в покої. - проричав хлопець i почервонiв.
       Вiн дивився на дiвчину. Вона була одягнена в спiдню одежу.
       - А де одяг? - запитав Арi i перестав злитися.
       - Там! - сонно вiдповiла дiвчина i показала пальцем на стiлець. - А що?
       Принц побiлiв i посмiхнувся. Вiн присiв бiля дiвчини i подивився їй в очi. Вона наче почала тонути у них.
       - У нас не прийнято ходити без одягу. - лагiдно прошепотiв Арi.
       - Пробач! Я переплутала кiмнати! - дiвчина посмiхнулася.
       - А як ти сюди пройшла? Вiдьмочка моя. - запитав принц.
       - Просто зайшла. - почала дiвчина i єхидно посмiхнулася. - Через дверi!
       - Забув! Ви вiдьми без ключа заходите. У будь - якi дверi.
       - Я не знала. Я думала вiдкрито! - здивувалася дiвчина . - А ти чому не на бенкетi?
       - Шукав тебе, потрiбно задати таке ж запитання. - вiн знову поклав руку їй на волосся.
       - Чому ти весь час лiзеш до мого волосся? - розiзлилася дiвчина.
       - Воно менi подобається. - сказав Арi. - А ще допомагає сповнюватись енергiєю. Бенкет буде до ранку, а з його допомогою я не спатиму.
       Дiвчина промовчала. А що їй сказати? Сидить бiля дорослого хлопця, без одягу, а вiн грає з її волоссям.
       - Я пiду до себе? - знiяковiла дiвчина.
       - Нi, залишися. Бенкет ще не завершений.
       - Я пiду! - пiднялася дiвчина.
       Принц почав оцiнюючи на неї дивитися. Дiвчина помiтила цей погляд i почала швидко одягатися.
       - Не застiбнеш сукню? - запитала вона.
       - Давай! - зрадiв Арi.
       Вiн пiдiйшов до неї. Провiв пальцем по спинi, заставляючи дiвчину затрястись. I лише тодi повiльно застiбнув блискавку.
       - Усе! - зрадiв хлопець. - Я мало не забув, завтра ми проведемо iнiцiацiю i ти станеш повноправною вiдьмою.
       - Що у вашому розумiннi, означає повноправною? - запитала Майя.
       - Завтра побачиш!
       - Я заснути не зможу! - розiзлилася "вiдьмочка".
       - Постарайся! - прошепотiв принц.
       Майя iшла до себе i думала, що за iнiцiацiя на неї чекає. Вона дiйшла до кiмнати, яку вона вважала своєю. Зайшла . На лiжковi дiйсно стояв одяг який вона попросила. Вона з радiстю, одягнула пiжаму. Яка складалася з бiлих штанiв i футболки.
       Трiшки полежавши, дiвчина все-таки заснула. Снився їй дивнiй сон. Вона на горi. Бiла сукня. Вона свiтиться. Її риже волосся, зноситься навколо неї. Три вiдьми. Кожна на мiтлi. Перша - мала чорне волосся, бiле лице , сiрi очi i татуювання на чолi. На нiй було чорне плаття i червона мантiя. Друга - мала бiле з чорними промiжками волосся, жовтi очi i татуювання на руцi. Воно починалося з пальцiв i вело кудись вище, невелике, у виглядi якихось жилок i знакiв. Вона була в жовтуватому, стародавньому платтi та зеленiй мантiї. I остання. Шатенка, чорнi очi, чорна мантiя. I татуювання, у вигляду чорного кота на нозi. Вони крутилися навколо Майї. I тут дiвчина вiдчула силу. Та сон перервався. I вона заснула звичайним сном. Сном який сповнює енергiєю.
      
      
       Роздiл 3
       Спогади та спроба вбити
       Майя прокинулася зовсiм сумною. Вона дуже сумувала за подругою. Дiвчина товаришувала з Емелi з шести рокiв. У нашому випадку можна сказати -" Вони друзi дитинства ". Вона досi пам'ятала iсторiю їх зустрiчi.
       ***
       " Маленька, смiшна дiвчинка з рижим, неслухняним волоссям тодi перший раз прийшла до школи. Коли вона зайшла у клас вiд її посмiшки, яка здавалося розтопить лiд у серцях, не лишилося i слiду. Вона зразу зрозумiла усе. Нiхто не буде товаришувати з маленьким чудовищем. Вона зайшла у клас i пiдiйшла до учительського столу. Глянула на маму, яка пiдганяла її уперед. Було вiльно лише три мiсця. Бiля чорноокої дiвчинки, милої блондиночки та лукавої шатенки. Дiвчинка пiдiйшла до брюнетки.
       - Можна тут присiсти? - запитала Майя.
       - Нi! Тут я сиджу. Що не зрозумiло? - дiвчина знiяковiла. На очах сяяли сльози.
       - Я не заважатиму. - спробувала вона ще раз.
       - Нi! Я сама сидiтиму. Або знайду справжню подругу. Менi в друзi риже, лахмате чудовище не потрiбне!
       Дiвчинка посмiхнулася з усiх сил. I прошепотiла.
       - Не знайдеш ти так друзiв.
       На що брюнетка проричала:
       - Тебе це не стосується.
       Майя пiдiйшла до брюнетки. Але та поклала свою сумку на вiльне мiсце. Показуючи що зайнято. Майя бачила ще одне вiльне мiсце. Але угадавши реакцiю не пiдiйшла. Але тут за її спиною засмiялася та сама блондинка.
       - Емелi! А ТИ?
       - Майя! - вона зрадiла.
       - Майя, сiдай бiля мене! На них не звертай уваги. - вона махнула на дiвчат якi iз здивування повiдкривали роти.
       - Ти будеш iз нею сидiти? - запитала дiвчинка iз золотавим волоссям.
       - Так! Буду! - засмiялася Емiлi.
       Тут пiднялася чорноока дiвчинка.
       - Емелi! А Емелi! Сiдай бiля мене. Я тобi фломастери подарую. Невже ти будеш з цим сидiти?
       - А це тебе не стосується! - передражнила вона її. - Так, хто осмiлиться образити Майю буде мати справу зi мною. Ясно?
       - Ясно! - прошипiли дiвчата."
       ***
       Емелi була завжди для Майї авторитетом. А Майя для Емiлi. I ось зараз. Емiлi не збудить Майю своїм надоїдливим ранiшнiм дзвiнком. А Майя не вiдчитає подругу за те що та не дає спати. Усе це визиває ностальгiю. Ендрi бiльше не заставляє її бiгти два кола навколо парку. Блюз, бiльше не заставлятиме її з дiвчатами вчити конспекти. Не закриватиме в бiблiотецi, не ховатиме вiд неї снiданок. Астер бiльше не розповiдатиме безкiнечних iсторiйї та жартiв. Ранiше Майя би вбила його за такi довгi розповiдi, а зараз вона би кричала " А далi ". Кетрiн бiльше не мучитиме її важким роком i не кричатиме " Танцюй Майя, танцюй ".Наомi бiльше не заставлятиме її бiгати магазином i шукати туфлi зi знижкою. Бiльше цього не буде. Чи буде? А якщо то був сон. "Точно, я втечу. Я знайду спосiб повернутися. Я обiцяла. Я крикнула Емiлi - Я повернуся!" - подумала дiвчина. - "Можливо у бiблiотецi є те що менi потрiбно."
       Дiвчина пiднялася з лiжка. Пiдiйшла до шафи, де на неї чекав одяг. Вибрала синi, порванi джинси i бiлу майку з червоним гербом королiвства.
       Дiвчина ще нiколи не бачила такого красивого герба. Два великих лева на червоному фонi тримають корону, яка прикрашена рiзними алмазами. Майстер, так точно змалював корону, що вона була наче справжня. Майя навiть згадала де бачила таку корону. Арiандр на бенкетi був у нiй. Майя швидко вибiгла. I побiгла шукати бiблiотеку.
       Пiсля багатьох невдалих спроб. Вона все ж знайшла бiблiотеку. I звичайно ж настроїла проти себе пiв замку. Хто ж знав що, коли в кiмнатi багато книг, це не бiблiотека. I що кричати, " Де тут у вас книги роздають? ", у покоях не потрiбно. Майя знайшла роздiл книг "Магiя". I зрозумiла. " Роздiл шукати легше нiж книгу. Книг було багато. Але навiть не так. Книг було - БАГАТО. Мiльйони, мiльярди, безкiнечнiсть... I як тут щось найти?
      
       ***
       Принц Арiандр сидiв у себе. " О, Велика Енергiє. За що? Чому ти так не любиш моє королiвство? За що звалила на мою свiтлу голову таку недосвiдчену вiдьму. Ну чому? Чому клан не вiдновить якась стара карга? Могла ж вiдновити якась далека вiдьма. Головне щоб заговори та заклинання знала. А ця...Вона навiть не знає норм цього свiту. Може менi навчити її? Я навчу" - сказав сам собi хлопець i на його обличчi засяяла зловiсна посмiшка. Вiн оглянувся. Не тому що боявся побачити вiдьму, а тому що зафiксував викиди iншої аури. На долю секунди Арi навiть подумав що вiн знає володаря цiєї чорної аури.
       - Хто тут? - запитав принц. Вiн не рухався, стояв непохитно. Не дивився назад. Не боявся. Вiн навiть не знав чи тут є хтось.
       - Не упiзнаєш уже? Чи просто не бачиш? - пролунав голос за спиною хлопця.
       - Мерi? Вiдома охотниця за нечестю! Що привело тебе у мiй замок? - грiзно запитав Арiандр.
       - Як тобi вiдомо я перемагала найсильнiшу нечисть. I в свiтi Арес її бiльше не лишилося, лише невеличкi породження темряви. I ось у твоєму королiвствi я почула слабкий вiдголосок. А згадай Арi. Чому я стала охотницею на нечестю? Чи не ти подарував менi "Напиток Вiдчуттiв"? Я випила його пiд назвою " Найсмачнiше вино Ареса". I що сталося? Я почала бачити на 100 кiлометрiв уперед. Я почала чути те, що хтiла. Я могла вiдчувати запахи будь-кого у цьому свiтi. I так проста дiвчина з села стала найвеличнiшою охотницею. Тiєю дiвчиною яку окропила кров нечистi . Я стала тою, яку кликали Кровава Мерi. I все те завдяки тобi. Тож повернемося з вирiю спогадiв до нашої розмови. Якщо я не помиляюся у тебе вiдьма. А я все життя прагнула перемогти тих "тварин". I ось я наближаюся до своєї мрiї. Вiддай вiдьму Арiандр! - закiнчила промову охотниця.
       - Нi! Вiдьми не нечисть. Вони клан. I тому ти юридично не можеш убити Майю. Не можеш! Чуєш мене Мерi? I вона ще не стала вiдьмою.
       - I не стане! Знаю, що не можу. Але я цього хочу. Чуєш? Я хочу кровi. Не просто вiдьми. Я хочу убити останню вiдьму. Саме її. I ти знаєш певно чому. Забудь про свiй план. А ми можемо договоритися. Народ ще не знає про Майю. А тим хто знає ми скажемо що це помилка. Я не залишуся в боргу ваша величносте. - сказала вона. - Я знаю навiщо вам дiвчина. Вiдайте менi цей трофей. Твоя колекцiя може i обiйтися, а моя репутацiя нi. Ми ж домовимося?
       - Хто це ми? Вбивця i чесний принц? Охотниця i її здобич. Ти знаєш про те що я можу покликати сторожу? I що ти пропонуєш за вiдьму?
       - Усе! - прошипiла убивця. - До речi зi словом "чесний" я би посперечалася.
       - У тебе є те усе яке ти менi обiцяєш? А? - запитав принц.
       - Знала твою реакцiю. Може тебе це зацiкавить. - дiвчина засунула руку в рюкзак i витягнула баночку зiлля. - Прокляття Мiноса.
       Принц вперше за час цiєї розмови обернувся. Тепер вiн бачив свою спiврозмовницю. Прекрасну бiлошкiру дiвчину. У неї були яскраво червонi губи. На плечi у неї чарувалися татуїровки. Вона була в чорних брюках, якi повнiстю обтягували стрункi ноги. На нiй був чорний топ з вирiзом. Волосся не було укладене у зачiску. Воно було просто розпущене i доставало дiвчинi до стегон. Було видно - вона змiнилася. Особливо її очi. Була легенда про цi очi. Полягала вона у тому що чим бiльше кровi тим червонiшi очi. Зараз же вони були налитi червоною краскою. Здавалося вона розриває зiницi. А якi вони були ранiше? Яскравi, блiдi, з карим вiдтiнком та кольором свiтла.
       В руках стояла баночка з жовтою масою. Це було прокляття Мiноса. Його виливали на паличку або руку. Потiм те до чого доторкалася паличка ставало золотом. Так принц мiг стати казково багатим. I його це навiть трiшки радувало. Вiн би вiддав борги. Але якою цiною? Цiною життя. Йому вiдьма була потрiбнiша. Вiн мав завершити почате.
       - Пробач Мерi! Але я не можу погодитися з тобою. Варто! - крикнув принц.
       - Ти про це ще пожалiєш! - сказала Мерi та вистрибнула в вiкно.
       Коли прибiгла варта вони навiть не встигли витягнути шпаги. Уже не було до кого їх застосувати. Кровава Мерi зникла за поворотом ночi. Тому її iнколи називали Дочка темряви. Так називали вампiрiв. Тiльки вони дiти темряви.
       ***
       Майя сидiла бiля вiкна i листала чергову книгу по магiї. Їй не було сенсу її читати. Вона ж володiла особливою магiєю. Книгу про яку вона не могла найти.
       Раптом вiкно вiдчинилося i в сторону вiдьми полетiла маленька голочка. То була Кровава Мерi. Майя прочитала про неї у книзi Великих Героїв. I згадала що чекає пiсля використання цього способу. Якби дiвчина не встигнула вiдвернутися, вона б уже лежала мертвою. Полетiла наступна голочка. Знову промазала. Майя засмiялася наче хтось розказав жарт. I тут одна з голок ударила по руцi. Невеличка подряпина красувалася на блiдому тiлi. I, де смерть? I тодi дiвчина зрозумiла вона несприятлива до цiєї отрути. Тiнь запищала. I утекла.
       Роздiл 4.
       Навчання
       Майя вiддихалася вiд подiй. I почала думати: казати Арi чи нi? Вона походила по бiблiотецi. I вирiшила що про це йому можна i не знати. Поки дiвчина думала вона побачила маленьку шафу на якiй великими буквами було написано " Вiдьми ". Дiвчина подивилася на полицю наче на щось дивовижне. Вона швидко вiдкрила шафу. I мало не заплакала. Лише три книги. Оглянулася i побачила: ЦЕ ЗАЛА РАС. Майя образилася. Саме бiльше було про драконiв та ельфiв. Там було бiльше трьох сотень книг.
       Дiвчина узяла першу книгу з роздiлу " Вiдьми ". i взялася читати анотацiю.
       Анотацiя: Ця книга, не просто пiдручник по iсторiї книг, а й портативний телекiнез що уведе вас у iсторiю i дозволить прочитати її за 20 хвилин. Готуйтеся, ви дiзнаєтеся про те що вiдьми їли, де жили, що носили, про їх свята та традицiї.
       Змiст:
        -- Вiдьми. Хто вони? .................................................. 3 сторiнка.
        -- Iсторiя виникнення клану вiдьм.................................. 6 сторiнка.
        -- Їжа вiдьм. Та розвiювання мiфiв що її стосуються............15 сторiнка.
        -- Що одягаються?........................................................................23 сторiнка.
        -- Свята. Що про вiдьом думають люди?..........................30 сторiнка.
        -- Традицiї................................................................40 сторiнка.
       Те хто такi вiдьми Майю не цiкавило. Iсторiя також. Але вона вiдкрила шосту сторiнку тому що вважала, що вона має це усе знати.
       Iсторiя виникнення клану вiдьм : Коли не iснувало нiчого, лише пустота почали формуватися раси. Вони себе називали самi. Дракони - тому що, мали хвостики з красивими, пушистими кiнчиками i могли ставати кровожерливими ящерами. Ельфи - тому що, мали крила i керували певною стихiєю. Вампiри - тому що, вони часто прагнули кровi. Демони - тому що, вибирали зло та погану сторону. Феї - тому що цiнили природу. Нiмфи - тому що вiддавали своє життя духам. Русалки - тому що мали хвости i жили у водi. Маги - тому що, мали надприроднi можливостi. Та щось на подобi людей - їх називали даради, тому що вони нiчого не умiли. I ось усi раси подiлилися. Були назви, держави, народ i тут боги пiдкинули дещо. Точнiше декого. Дiвчинку. Вона росла серед раси магiв. До якої до речi вiдносився Арiандр. I ось дiвчинку вiддали до Академiї Магiї. Та нi одне заклинання не виходило у бiдолашної. Її хотiли вигнати. Але велика аура чотирьох стихiй, не дозволяла це зробити. Вона пройшла багато експериментiв i нiхто не знав: Хто вона? Усi знали: це iнша раса, невiдома науцi та магам. Дiвчинцi було уже дванадцять та вона не керувала своїм даром. Даром чотирьох стихiй. Одного разу Анарiель, яку звали Анна (скорочено), пiшла до директора в кабiнет. Його там не було. Дiвчинка здивувалася: Чому вiн не закрив дверi? У цей час пiдiйшов сам директор. Вiн почав розпитувати як вона вiдкрила дверi. Та Анна з нерозумiння слухала це. Адже дверi були вiдкритi. I тут вона зрозумiла це її дар. Вiдкривати. Але до чого тут стихiї. А ще виявилося що вона пробиває захист. Її вiдправили до ельфiв. Але i вони не допомогли. В вiдчаї, вони звернулися до Енергiї. I вона повiдала їм про расу вiдьм. Керiвникiв чотирьох елементiв. Кожна з них мала по два елемента. Та не усi раси полюбили її. Але життя йшло, у вiдьми з'явилися дiти. Дiана , Юлiана та Марiана. Дивнi iмена були у цих дiвчат. Та була одна проблема. Нi одна з цих вiдьм, навiть Анна не керували стихiями. Три молодих вiдьми Дiана, Юлiана та Марiанна пiшли на гору Європа. На нiй три вiдьми грали в iгри та придумали заклинання якi дозволяли отримувати силу стихiй. Вони просто склали його, придумали обряд i усе iнше. I в повнолуння виконали усе те. Вони були шокованi коли Дiана змiнила колiр свого бiлого волосся на чорне з сiрими промiжностями. У неї побiлiло лице, та з'явилося татуювання на чолi. У неї був там якийсь знак. На нiй з'явилося чорне плаття i червона мантiя. Юлiана теж мала свiтле волосся i здивувалося коли у неї з'явилися чорнi промiжки. Її голубi очi замiнив жовтий колiр. А по руцi попливло татуювання у виглядi жил. Але дивилося гарно. Вона була в жовтуватому, стародавньому платтi та зеленiй мантiї. I остання Марiанна. Не змiнила колiр волосся. Лише розмiр. Воно побiльшало. На нiй були чорнi брюки та чорна кофта. Зверху чорна мантiя. Очi теж почорнiли. Анна вибiгла до дiвчат та не встигла. Уже зародилися три вiдьми. Вiдьми - пращурки. Вони зникли. Але iснують досi. Дiана - вогонь та повiтря. Юлiана - вода та земля. Та Марiанна - життя i смерть (некроманiя). Вiдьми жили шiстсот столiть. I тут в Аресi почали з'являтися люди, а точнiше даради. Коли їх стало багато вони створили свою расу. I вбили усiх вiдьм. Якi не захищалися. Тому що не мали права вбити. А люди начхали на права. I вiдьми, яких вважали нечестю зникли. I тодi завершилося життя клану. Усi ментали перевiряли свiт. I визнали кiнець клану вiдьм.
       Майя здивувалася. Вона бачила те що читала. Напевно це i є той телекiнез.
       Їжа вiдьм : Пишеться вiд iменi автора. Я провела багато дослiджень. I дiзналася правду. Вiдьми не їдять нечисть. Чомусь їх теж вiдносили до неї. Але вони не їдять її. Вони вбивають її. Людей теж не їдять. Вiдьми вважають себе людьми. I їх кров окрiм вiдношення до великого клану немає нiчого, що вiдрiзнятиме їх вiд людей. Вони їдять теж що їдять iншi раси. Також вiдьми не крадуть енергiї в природи. Вони просять її. Хоча i поганi бувають, вони крадуть, але потiм платять за це.
       Що одягаються? : Вони не носять з собою черепiв та не ходять лише у чорному. У них не все тiло в тату. У кожної вiдьми своє татуювання що свiдчить про силу. Одяг у всiх рiзний. Як i його кольори. У давнину вiдьми що керували водою, одягали голубi мантiї, синi сукнi, бiлi брюки. I усе тому подiбне у таких кольорах. Вiдьми що керували елементом землi вибирали зеленi, коричневi, салатовi та жовтi кольори. Вiдьми що керували вогнем вибирали червонi, оранжевi та чорнi кольори. Вiдьми що керували повiтрям носили рiзнi кольори свiтлого вiдтiнку. Маги некроманти носили чорнi.
       Люди про вiдьм думали дещо iнших. За їх вiруванням, вiдьма -жiнка з надприродними силами, якi вона використовує, на думку загалу, на шкоду людям. Вiдьма -- один iз найяскравiших персонажiв людської демонологiї. Її опис i характеристика досить детально представленi в етнографiчнiй лiтературi. В людськiй демонологiї вiдьма символiзує не лише абстрактне зло; iнколи вона може виступати символом смертоносної виразки або навiть смертi, i в цьому руслi її дiї подiбнi до вампiрських "Блiде зморшкувате обличчя, крючкуватий нiс, що ловить всiлякi запахи, великi пожадливi губи, кожне око по п'ятаку, нерухомi повiки, якi не може поворухнути навiть спрямований в очi сонячний промiнь -- ось портрет нечестивої iстоти в образi жiнки, без участi якої не обходилось жодне недобре дiло на землi. Подiляли вiдьом на двi категорiї -- "родимих" i "вчених". Природня, або "родима" вiдьма з'являється коли в кого народжується пiдряд сiм дiвчат, а мiж ними нi одного хлопця, або є представницею третього поколiння позашлюбних дiвчат чи є просто дочкою вiдьми (залежно вiд регiону). Родима вiдьма могла народитися у матерi, котра, будучи вагiтною, готувала свят-вечiрнi страви та ненароком проковтнула вуглинку, або ж коли дитину в утробi матерi прокляли "в таку хвилину". "Вчена" вiдьма набирається своїх надприродних сил вiд iншої вiдьми, або вiд чорта, взагалi вiд нечистої сили. Рiзниця мiж "родимою" i "вченою" вiдьмами та, що родима вiдьма може iнодi й направити заподiяну шкоду, але вчена нiколи цього не зробить: "Гiрша вiдьма вчена, як родима" .
    Але як би вони не вважали це усе - неправда.
       Свята:
       1 сiчня. Великий Зимовий шабаш. У цей день вiдьми збиралися та розказували про те що вони робило у цьому роцi.
       15 сiчня. День додавання новачкiв.
       23 лютого. Початок єдинства з природою. Виклик весни.
       1 березня. Великий Весняний шабаш.
       10 квiтня. День єдинства вiдьм.
       16 травня. День Великого навчання
       1 червня. Великий Лiтнiй шабаш.
       1 липня. Кровава луна.
       27 серпня. День боротьби з нечестю.
       1 вересня. Великий Осiннiй шабаш.
       13 жовтня. День слави Кровавiй Мерi.
       30 листопада. День трьох найсильнiших Вiдьом - Пращурок.
       Майя замiтила що зараз 1 липня. I виходить що сьогоднi Кровава Луна.
       3 грудня. День поваги. В цей день вiдьми допомагають людям.
       Традицiї: У вiдьом багато традицiй. Ось перша полягає у тому що повну силу контролю стихiй вiдьма отримує лише тодi коли:
      -- вона сама цього хоче усiм серцем.
      -- вона пройде обряд.
       А ще цiкавим є те що пiсля повного контролю над стихiями вiдьма отримає татуювання. Кожного року вiдьма має вшановувати Вiдьом-Пращурок та готувати їм дари, тридцятого листопада. На Кроваву Луну вiдьма має пiти у лiс i опекти руки до кропиви. Аое вона обов'язково має бути - iнiцiйованою Для того щоб Луна не перевела її на погану сторону.
       На цьому Майя закiнчила читати книгу. I узяла iншу. Вона мала назву "Зiлля якi готують лише вiдьми". Це було так цiкаво, що дiвчина заховала собi книгу. I обiцяла сама собi те зо коли матиме час приготує зiлля " Сондрекс". Воно допомагає добре спати. Склад такий: сон-трава, щепотка чарiвної пильцi та трiшки енергiї стихiї землi. Тут для кожного елемента свої зiлля. I дiйсно їх готують лише вiдьми.
       I ще одна книга, мала назву " Заклинання для вiдьом ". Оце вже цiкаво. Майя спробувала її вiдкрити та не змогла. I тодi вона побачила надписи.
       " Цю книгу вiдкриє лише вiдьма, але для закриття заклинань вiд чужих очей вiдкриє книгу лише вiдьма."
       " Ти теж вiдьма. Бо ти вiдкрила цю шафу. Але ти не iнiцiйована вiдьма дiвчинко"
       Ого! Майя здивувалася. I тут зайшов принц. Дiвчина ледви встигла сховати книгу.
       - Моя вiдьмо! - почав вiн.
       - Не твоя! - з'язвила дiвчина
       - Не злися! Я пожартував. А що це ти читаєш? Ого, ти вiдкрила цю шафу? Як?
       - Читаю книги! А чому про вiдьм тiльки одна книга?
       - Одна? Казали що їх три. Ну так було у рукописi.
       - Значить рукопис помилився!
       - Напевне! ТО що пiшли на iнiцiацiю.
       - Уже? - злякалася Майя.
       - Так! - посмiхнувся принц. - Передумала?
       - Перенесемо? - вiдповiла дiвчина питанням на питання.
       - Нi! - вiдрiзав принц.
      
       Роздiл 5.
       Iнiцiацiя
       Трiшки позмагавшись Майя з сумною гримасою вийшла з бiблiотеки. По дорозi пояснюючи що на нiй вдягнено.
       - Арi! Ти не розумiєш! Я не можу носити сукнi! Для мого свiту це - не звично. I я не мiнятиму одяг. Я хочу носити джинси i футболку. - скиглила дiвчина.
       - Майя, але ж ти представитель такого клану. - почав принц.
       - Та ким би я не була. Я хочу носити те що зручно. А не те що вiд мене вимагають. I перед ким менi красуватися? У мене що є народ? - розлютилася вiдьма.
       Вона вiдiйшла. Якийсь чоловiк направив на неї руку. I почав щось шепотiти. З його рук зiрвався маленький шарик. Вiн окутав дiвчину яка наче загорiлася. Майя була у яростi. I лише тепер вона згадала те що вона не хоче цього. Вона знову захотiла додому. I намагалася вирватися з обiймiв жовтого сяйва. Воно наче приборкувало звiря.
       В Майї вирвалася сльоза. Ну чому вона? Учора вона наче радiла i бiгала по замку з криком " Де принц? " . А сьогоднi читала книги i радiла "Це я!". Смiялася, уявляла те, як лiтатиме на мiтлi. Їй снилися Вiдьми - Пращурки. Усе було добре, а що зараз?
       Дiвчина зрозумiла те що - вона вiдьма для себе. Вона вiдьма юридично. Вона вiдьма-керiвник клану. Але...Якого клану? Де вiн? Вона не буде нiким керувати...Не буде нiкого. Нiхто не лiтатиме з нею.
       - Майя! Заспокойся! - закричав принц.
       Через сум'яття що панувало навколо дiвчина почула слова. В її аурi почали зникати темнi кольори. В майї знову грали кольори веселки, якi вiдбивали десь бiля серця знак вiдьми.
       - Що? Що сталося? - знiяковiла дiвчина i подивилася у очi принца.
       Можливо, вона би обернулася. Але в очах був наче приворот. I цей приворот тягнув до себе. У Арiандра були космiчнi очi. Вони лiтали маленькими планетами. Там за зiницею був iнший свiт. Вiн дiлився на фiолетовi i синi кольори. Створював дивовижнi переплети. Заряджав спостерiгача енергiєю. Дав сили жити. Вiн заставив дiвчину на долю секунди забути той свiт з якого вона. Але спогади не обманеш.
       Майя наче прокинулася. Її щоки вкрилися яскравим рум'янцем. Принц голосно засмiявся i по дивному подивився на знiяковiлу дiвчину.
       - То що пiшли? Ми проведемо ритуал. I ти отримаєш свою силу. - промовив юнак
       - Цього я уже не знаю. У кожної вiдьми своя стихiя. Пiшли? Чому так повiльно? - запитав принц.
       - Хвилююся. А ти знаєш хто така Кровава Мерi? - несподiвано запитала дiвчина.
       Принц зупинився. Оглянув Майю. Вiн почав думати де вiдьма могла чути про цю (як вiн її називав) убивцю яка вiдiйшла вiд стаї.
       - Знаю. Я ранiше був її другом. Але я розчарувався у нiй. - сумно сказав Арiандр, ховаючи очi. Вiн махнув рукою i якийсь чоловiк винiс кухоль вина.
       - А вона хотiла мене убити? - запитала Майя.
       Принц на це поперхнувся водою. I зацiкавлено пiдняв одну брову.
       - Вбити? Звiдки ти це взяла? - запитав вiн.
       - Я не знаю чи варто тобi це знати... Та учора вона напала на мене використовуючи досить складне мистецтво Тай Чi. Чув про таке? Вона кинула у мене ядовитою голкою.
       - Звiдки ти про Тай Чi взнала? Вона що напала на тебе? - закричав принц.
       - Я в бiблiотецi не в Iнтернетi сидiла, а книги читала. Так, напала. Вистрибнула з вiкна. Нiчого у неї стиль. У нашому свiтi вона - гот.
       - Що таке "гот"? - запитав принц.
       - Це така субкультура. Ти цього не зрозумiєш! - засмiялася вiдьма.
       Поки вони говорили, вони дiйшли до зали наповненої людьми в чорних мантiях. Майя роздивилася усе це.
       - Зараз нас телепортують на гору Європа. Там весь час проходили подiбнi ритуали.
       Арi пiдвiв дiвчину до великого кола. На нього окрiм неї зайшли ще троє людей. Його Величнiсть Принц Арiандр, якийсь чоловiк що нагадував воїна i маг який заспокоював її тодi у коридорi.
       - Арi! Хто цi люди? - запитала дiвчина пошепки.
       - На мiсцi познайомлю. Закрий очi. - прошепотiв принц.
       Вiдьма закрила очi. Вона вiдчула якусь невагомiсть, захиталася. Потiм вона вiдчула те що якiсь дужi руки прижали її до себе. Вона заспокоїлася. Дiвчина була впевнена у тому що це був принц. Лише у нього була така нiжна шкiра. Його волосся залоскотало її шию. Вона вiдчула що її прижали сильнiше. А потiм ривок i вiдпустили. Єдино що вона встигла помiтити це свiтлi локони. "У Арiандра темнi!" - подумала вона i вiдкрила очi.
       Краєвид чарував. Висота - була небувалою. Звiдси навiть було видно одну з башень Магiчного палацу. Навколо було багато дерев i гiр. Але гори були дивними. Їх було п'ять. Європа - найбiльша. Вона стояла посерединi. Нiчим не вiдрiзняючись вiд звичайної скали. А ось iнша гора була повнiстю застелена жовтим листям. Називали цю гору - Осiнь. Наступна гора - Зима. Вона нагадувала великий Зимовий Атракцiон iз снiгу. Бiля неї - Лiто. Усе було в плодах. I Весна. Усе цвiло. I вся гора була у сакурi. Казали що якщо зруйнувати одну з гiр. Зникне та пора року яку вона означає.
       - Ну як полiт? - хитро запитав Арiандр.
       - Погано! Дякую за те що впiймав. Я мала упасти. Хотя я i нiчого бачила. - сказала дiвчина.
       - Впiймав? Ти про що? - запитав принц.
       - Ваша Величнiсть! - сказав маг.
       - Так! - вiдповiв принц.
       - Це я допомiг Ледi Майї. Вона почала падати, напевно перший полiт через портал. Я знаю що з порталу ще нiхто не випадав. Але мiж ним є маленькi структури. А Майя маючи силу вiдкривати їх розкрила. I так вона могла потрапити у будь - яку частинку цього свiту. - закiнчив маг.
       - Дякую лер. - сказав принц. - Майя я хочу тебе познайомити з деким.
       - Знайом! - вiдрiзала дiвчина.
       - Ось це. - вказав на воїна. - Астаро Тед. Вiн полководець моєї армiї. Я назначив його охоронцем твоїх покоїв та твоїм охоронцем.
       - Вiтаю!- сказала Майя.
       - А це. - вказав на мага. - Ример де Маркiз. Ример знiми цей плащ. Тут усi свої. Увага! Перед вами представитель найдавнiшої раси магiв. Та мiй придворний маг. До речi познайомся. Тепер вiн прив'язується до тебе. Вiн допомагатиме тобi у освоєннi магiї.
       Вiдьма побачила перед собою високого юнака. Його бiле волосся розвiвалося на вiтрi. Воно виглядало м'яким. Дiвчина навiть хотiла доторкнутися до нього. У нього були яскравi голубi очi в яких вiдбивалося сонце. Майя навiть побачила у них себе. Вiн був у довгiй сорочцi та чорних брюках. За спиною красувався плащ, який спочатку закривав його лице.
       - Закiнчила розглядати? - хитро запитав Ример.
       - Нiби було кого. - засмiялася Майя.
       - Не язви. Бо перетворю в пацюка. - зашепотiв маг.
       - Може ми почнемо? - запитав принц.
       - Звiсно! - сказав маг.
       Ример провiв поглядом вiдьму. Зупинився на її волоссi. Довго дивився. Що заставило дiвчину червонiти. Вона обернулася щоб маг не помiтив її рожевих щiк, але Ример побачив i тихо посмiхнувся.
       - Так! Майя, ставай посерединi i читай цi слова. - сказав маг.
       - Рим, ти не забувай Майя не має миттєвої пам'ятi. Вона ж не маг. Їй потрiбно вивчити цi слова. - простогнав Арi.
       Маг просичав якiсь слова i сiв на холодну землю. Потiм вiн махнув рукою до мене i показав щоб я сiла бiля нього. Я пiдiйшла присiла. Арi постелив собi ковбик, який вiн достав змахом руки. I за секунду вiн уже спав. "Сондрекс" - чомусь вирiшила Майя. А потiм згадала що це зiлля готують лише вiдьми.
       Дiвчина присiла бiля мага.
       - Я кусаюся? - запитав вiн. - Чому так далеко сiла? Боїшся?
       Майя присiла ближче до Римера. Вiн тут же скористався моментом i при обняв дiвчину. Вона смутилася, коли вiдчула його руку на поясi. Та не забрала. Маг поклав перед Майєю декiлька листкiв.
       - Ого! Менi це вчити? - запитала дiвчина.
       - Ага! - хлопець був близько до дiвчини.
       - Я не вивчу. У мене ще з дитинства погана пам'ять. Так що нi! - остаточно сказала дiвчина.
       - Добре! Я знаю як! Якщо я позичу тобi шматочок своєї аури... Я можу внести тобi цi знання. - сказав вiн.
       - Я згiдна. Роби! - наказала вона.
       - Я просто так не робитиму.
       - Це як? У чому пiдступ? Кажи. - закричала Майя.
       - Ти виконуєш моє бажання i я допомагаю тобi. Згiдна? - сказав Рим.
       Майя подумала. З однiєї сторони, вона не вивчить цей текст без нього. А з iншої у Рима бажання можуть бути не лише ангельськими.
       - Згiдна! Загадуй! - сказала Майя.
       - О, це уже пiзнiше! - посмiхнувся вiн. - Давай закривай очi.
       Дiвчина закрила очi. I вiдчула дихання хлопця у себе на обличчi.
       - Ще довго? - запитала Майя. - Можна вiдкривати?
       - Так!
       Дiвчина вiдчула невеличкий спазм у себе у головi. I тут їй на думку лiзли рiзнi слова.
       - Почнемо? - сказав маг граючись невеличким маятником.
       - Так! - сказала Майя.
       Дiвчина встала посерединi гори. Ример намалював якiсь знаки. Арi, який уже прокинувся чомусь дивно дивився на мене весь цей час. Астаро кудись зник i стояв уже на iншiй горi. Вiн не рухався дивлячись у низ. Чоловiк знав що це усе погано. Вiн нiколи не хотiв повернення клану вiдьом. Перед його очами збувався сон. Дiвчина на сусiднiй горi. Вiдновлення клану. Маг сказав йому що це всього лиш сон. Астаро вирiшив що пiде нього пiсля iнiцiацiї. Вiдьма стала по серединi круга. Почала говорити тi слова. Навколо неї засяяли вогнi. Чотири стихiї наче розiзлилися почали пурхати в повiтрi. Гора засiяла. Чотири iншi почали свiтитися. На першiй пiшов снiг, на другiй почали цвiсти дерева, на третiй виростати плоди, а на останнiй падати листя i iти дощ. По її руцi почали повзти татуювання. Зупинилися на руцi бiля плеча. Там красувалося серце повз яке проходила якась нота. Як стрiла, тiльки нота. За спиною вiдчулася тяжкiсть. I не дивно це була бiла мантiя. На дiвчинi усе було бiлим. Окрiм волосся та червоних туфель.
       Вона глянула у небо. Там лiтали на мiтлах три Вiдьми - Пращурки. Дiана кинула шаром повiтря у майю. Вона подарувала майбутнiй вiдьмi кольцо з червоного алмазу(дiвчина читала про цей артефакт, вiн допомагав створювати миттєвий захист, але не для себе , а для iншої людини) та красиву бiлу шляпу - невидимку( коли її одiвали на голову, ставали невидимим ) . Юлiана подарувала дiвчинi зiлля що вилiчує усi рани( але використати його можна було лише три рази) та мiтлу. Марiанна подарувала кольє. Воно було бiлим з маленьким голубим камiнчиком. ( коли нечисть була близько, камiнь ставав червоним ).Вони закрутилися i зникли.
       I тут усе кiнчилося.
       Дiвчина вiддихалася. I здивовано подивилася у небо.
       - Усе? - запитала вона.
       - Так! Майя ти тепер - вiдьма.
      
       Роздiл 6
       I де мої сили? або Повернення
       блудної сестри!
       Вони поверталися до палацу мовчки. Астаро Тед кудись зник. Дивно що Арi не цiкавився вiдсутнiстю цього чоловiка. Навiть по iншому, вiн був чомусь радий.
       Майя не вiдчувала нових сил. Вона притиснула до себе дари вiдьом. Їй здавалося що нiчого не вiдбулося. А усе те був сон. Звичайний магiчний сон. Усе не вкладалося у головi. Дiвчина iшла мовчки, минаючи безкiнченнi коридори. Коли вони дiйшли до кiмнати Майї, принц лукаво посмiхнувся.
       - Ну що Ваша Величнiсть проходьте у покої i виспiться як слiд. Думаю ти втомилася. - почав вiн. - Завтра Ример зайде до тебе.
       - Навiщо зайде? - знiяковiла дiвчина. - Щось сталося?
       - Звiсно , нi! - сказав принц. - Вiн подивиться чи усе добре. I я ж казав вiн допомагатиме тобi опановувати дар.
       - Як вiн допоможе? Я - вiдьма, вiн - маг. Ти ж сам сказав що про нас нiхто нiчого не знає.
       - Ти що забула? - запитав принц. - Я ж казав Ример де Маркiз - представник найдавнiшого роду. Його прадiд написав ту книгу яку ти в бiблiотецi читала. Виходячи з цього вiн може тобi допомогти.
       - Але, я повторюю "ВIН НЕ ЗНАЄ НIЯКИХ ЗАКЛИНАНЬ ". Розумiєш? - запитала вона.
       До мене пiдiйшов Ример. Вiн слухав нашу розмову з певною насмiшкою.
       - Не хвилюйся Майя. Я допоможу тобi з тим чого ти не знаєш. По перше - нам потрiбно виявити якою стихiєю ти керуєш. Потiм ми можемо знайти керiвника цеї стихiї i дiзнатися у них iнформацiю про неї. Ось так.
       - Ага, зрозумiло. - сказала вiдьма. - Я пiшла.
       ***
       Арiандр iшов прямо, час вiд часу поглядаючи на мага. Вiдьма дуже дивувала його. Вiн знав що у неї завтра буде мiльйон питань. I тому йому слiд було вiдпочити. На секунду вiн згадав про Мерi. Це заставило його зробити сумну гримасу. Ример помiтив це. Та вiн не видав нi звуку. Наче намагався вiдловити у повiтрi невидимий сигнал.
       - Вона була тут! - нарештi почав принц. - ЯК? Чуєш мене? Як те дiвчисько пробило твiй захист.
       - Ваша Величнiсть! Я цього не знаю. Але я зафiксував дiю тiнi. - вiдчитався хлопець.
       - Тiнi? Тобто Майю...Її вбивала не Мерi, а тiнь. Мерi не могла просити тiнь. Мерi охотниця на нечисть. Ример менi здається що тут щось не так.
       - Але замiтьте пiсля виконання завдання тiнь розвiялася.
       Принц зупинився. Вiн зрозумiв усе. Зрозумiв те, хто така Кровава Мерi.
       - Ример. У нас неприємностi. - сказав Арi.
       - Ви думаєте про те ж що i я? - запитав маг.
       - Мерi пiдпорядковує собi захоплену нечисть. Дає їй завдання за яке вона отримає свободу. Але, свободу в iншому свiтi. Розумiєш? Так i було з Майєю. Мерi попросила нечисть копiювати її зовнiшнiсть i iти в бої замiсть неї. Ця тiнь не виконала прохання i охотниця убила її за це. Розвiяла. I усе. Вона не охотниця за нечестю. Вона використала свою силу не у те русло. Тепер вона збирає душi i дає їм завдання. I вона охотиться за душею вiдьми. Але навiщо їй та душа? У неї i так багато. Яка користь вiд вiдьми без сил? Або вона просто хоче помiшати менi. А ти що думаєш?
       - Чому без сил? У неї уже є сили. Контролю немає. Та сили є.
       - Є одне "але". У той час коли нападала охотниця сил не було.
       - Я теж дещо знаю. В областi некромантiї. Колись демон по iменi Обсертус викрав вiдьму Iзабель. Не з кохання як розказує мiф. Вiн хотiв пiдпорядкувати собi всi стихiї. Та хотiв керувати життям i смертю. Вiн дiзнався про ритуал перенесення сил. I цим самим хотiв забрати сили у вiдьми. Вiд нього усi вiдвернулися, тому що демони здавна поважали вiдьм. I тому ритуал вiн виконував сам. Нiхто йому не допомагав, але вiн був такий самонадiйний що i не потребував допомоги стороннiх людей. Але дарма. У нього не вийшло провести ритуал i вiн загинув разом з вiдьмою. Пiзнiше його син проводив дослiдження i дiзнався про те що вiдьма була iнiцiйованою. Визнав помилки батька. I провiв такий же ритуал на своїй дiвчинi. Яка була вiдьмою. Вiн забрав у неї сили та не всi. Iнiцiйована вiдьма не була навченою закляттям i тому всю силу вiн не забрав. Та вiн думав що у нього вся сила. I радiв цьому. Вiн так розгулявся, що потратив усi сили,а думав що ще є половина. I так вiн помер. Ритуал знищили iншi. Але, схоже що нi. Напевно Мерi хотiла провести подiбний ритуал, а може й досi знає. Вона може вбити дiвчину. Охотниця ж не знає про те що Майя iнiцiйована.
       - Отже, треба якесь свято. На якому усi дiзнаються про вiдновлення клану. Але дехто може просити доказiв. А для цього потрiбно знайти розумного ментала i мага який вправний в телекiнезi.
       - Це буде. Я ж ментал. - засмiявся Ример.
       - Так, але усi знають про нашу дружбу i можуть подумати що ми їх обманули. Томi я займуся пошуками. А ти пошукай в архiвах щось про стихiї. Добре?
       - Тодi я пiшов!
       Ример обернувся i пiшов у сторону своїх покоїв. А Арi лишився думати. За секунду вiн зв'язався з двома магами менталом i телепатом. Маги дали згоду на присутнiсть при дворi. Бал мав вiдбутися через десять днiв. За цей час принц планував навчити Майю хотя би чомусь.
       ***
       Майя просидiла на диванi час, думаючи про те що вiдбулося. Може це i в кращу сторону. Дiвчина дiстала з пiд подушки книгу яку взяла у бiблiотецi. Тепер вона могла її вiдкрити. Майя вiдкрила i здивувалася по всюди пустi сторiнки.
       Тут книга пiдлетiла i вдарила вiдьму по головi. Розлючена дiвчина пiдстрибнула щоб зловити книгу. Але, та легким маневром вискользнула.
       - Ей! - закричала дiвчина. - Злiзай! Iди сюди! Я твоя хазяйка...
       " Ти моя хазяйка?" - пронеслося у головi - " Не смiши . Моя хазяйка давно загинула. А ти хто?"
       - Я - вiдьма! - сказала Майя стоячи у позi супермена.
       "Ого! Невже дочка Iзабель?" - поцiкавилася книга.
       - Я не знаю чия я дочка. Та у мене проблеми.
       "О! Розкажи!" - книга зупинилася над столом i спокiйно присiла. - " А я тобi теж дещо розкажу".
       - Я жила на планетi Земля. I тут у моїх шiстнадцять рокiв мене перенесло сюди. Саму, без друзiв. Потiм я познайомилася з принцом. Вiн обрадував мене новиною про те що я вiдьма. Ще пiзнiше мене iнiцiювали. Потiм я викрала з бiблiотеки книгу. Тебе i ще одну! А вона говорить? А ще мене убити хотiли. Кровав Мерi! Власною персоною. А ще я познайомилася з магом якого звати Ример. А потiм з тобою. А тебе як звати?
       " Я - Рiнель. Твоя сестра! Тому що ми обоє дочки вiдьми Iзабель. "
       - Моя сестра книга. О, якщо мати вiдьма уявляю хто батько.
       " Я не завжди була книгою. Я можу переходити у форму людини. Але , не надовго. Але ти менi поможеш. Якi стихiї ти маєш?"
       - Ще не знаю. Завтра прийде Ример i усе покаже. А ти можеш хоч на секунду в людину?
       " Чекати до завтра. Жалко. Бо я вiдкривати маю право сторiнки лише по знанням. Навiть для сестри не схитрую. Можу в людину. Зачекай хвилину"
       Вона подивилася на книгу. Вона пiднялася в повiтря. Її окутали обручi з рiзних кольорiв. Перший був зелений вiн наче гiлочка з листям упав на землю. Другий був червоним вiн загорiвся i теж упав. Наступний голубий. Вiн освiжив повiтря, побризкався водою i теж упав. Останнiй бiлий принiс прохолоду. Потiм з'явилися два шарика. Один чорний, другий бiлий. Вони закрутилися. I...
       Перед нею сидiла дiвчина. Її срiбне волосся розпеченим залiзом стiкало у низ. Її голубi очi наче дира у космосi тягнули до себе. Вона була у свiтлiй, та не бiлiй сукнi що була прикрашена чорним поясом. У неї була молочно бiла шкiра i загостренi вуха.
       - Ти ельф? - запитала Майя не вiрячи своїм очам.
       - Так! Не везе менi! Давно хотiла бути вiдьмою. Але мама закохалася у ельфа. I ось я ним стала. А ти вiдьма. Менi сказали що сестра загинула. I я з горя перетворилася на книгу. Ти нiчого не пам'ятаєш. Я перевiрила твою пам'ять. Ти зникла в 4 рочки. Мати хотiла врятувати тебе, але ти померла. Вiдтодi моя мама була останньою вiдьмою. У нас була iще одна сестра, але на нiй провели ритуал i вона стала людиною, в кiнцi прожила мало. Але тепер це ти. Люди убили вiдьм. А ти столiття прожила в астральному свiтi. Там ти просто була каплею I тодi хтось вирушив що ти не можеш бути тут вiчно. I напевно тому тебе пiдкинули на Землю. I ось тепер ти тут.
       Майя пiдiйшла до дiвчина щоб обняти її. Але рука пройшла наскрiзь.
       - Ти що привид? - запитала дiвчина.
       - Майя, я безтiлесна. Я молюся щоб ти отримала силу життя. Тодi ти мене оживиш. Але спочатку тiло знайдеш. Хоча друге буде легким. - весело сказала дiвчина. А потiм сумно добавила - Як що захочеш.
       - Звiсно захочу. Як менi отримати цю силу? - запитала вiдьма.
       - Нiяк. Ти уже якусь маєш. А ось яку? Я не знаю. - прошепотiла дiвчина.
       - А яку силу мала мати? - запитала дiвчина i помiтила що в її очах були сльози.
       - Мати? У неї були стихiя життя та смертi. - спокiйно сказала вона.
       - У кожної вiдьми по двi стихiї? - не вгамовувалася вона.
       - Яка ти цiкава! Одна! Але були винятки. Ти теж матимеш двi. А ось яких...Цього я не знаю.
       - А може бути що одна вiдьма керує i чотирма стихiями i життям i смертю. - знову поцiкавилася Майя.
       - Нi! Я не знаю. Нiби такого не було. - дiвчина поглянула на кольє воно свiтилося голубим. - Менi час.
       - Зачекай. - прошепотiла Майя.
       - Я ж буду завжди з тобою. Просто у формi книги. Я маю з тобою телепатичний зв'язок. Але сьогоднi я виснажена. Так що до завтра. До речi. Книга зникне. Але просто подумай i вона буде перед тобою. Це найлегший спосiб ховати її. Вона вiдкрила тобi уже двi сторiнки.
       Дiвчина зникла. I книга з нею. Майя почала думати про неї. Нiчого. Тодi вона подумки покликала. Знову нiчого!
       " Майя! У мене немає часу пояснювати бо я виснажена. Не думай , мрiй або..." - почувся голос сестри.
       Майя тепер побажала. Усiм серцем. I ось книга стояла перед нею. Дiйсно, двi сторiнки. Дiвчина присiла на край лiжка. Цiкавим поглядом подивилася на книгу . Пiдiйшла. Вiдкрила першу сторiнку, на нiй красувався уривок з якогось листа? I це книга магiї... Ну добре дiвчина почала читати.
       " В магiчнiй школi Ераон почали вивчення заклинання яке дозволить читати думки. Усi вiдгуки були позитивними . Але використовувати його могли лише вiдьми. Ми вирiшили те що, вони вiд сьогоднi мають повне право навчатися у нас. Це рiшення прийняв директор Стел. Вiн запевнив у цьому усiх. Але люди влаштовували бунти. I в цей день ми провели вiдьму Лiму до нас. Вiдьму провели таємно. Лiма допомогла нам скласти пiдручник для вiдьм. Вiн i досi зберiгається у нас. Але пiсля другого курсу у нас було велике вiдкриття. Вiдьом було мало. Чули лише про вiсьмох Iзабель, Лiму, Арiану, Ксену та Мiртл. Люди вбивали їх. I Лама придумала заклинання яке дозволяло оживити всiх вiдьм. Та для цього потрiбно було володiти силами смертi та життя. У Лами їх не було i пiд час виконання ритуалу вона загинула. Пiсля неї i всi iншi. Декого вбили, двох зробили простими смертними i так далi. А ми лишилися чекати. На ТУ що вiдновить клан"
       Лист вiд гранд майстра Алонда до Мея Теда.
       Майя здивовано прочитала це. I взялася до другої статтi. Схоже на те що вона була свiжою.
       " Гранд майстер Алонд чомусь дуже сильно бажав того, щоб факультет вiдьм не закривали. Але бiльшiсть професорiв проголосували за iнше. Усi були впевненi що вiдьми не повернуться. Тодi ми зiйшлися в такому рiшеннi. Факультет ми закриємо. Але коли повернеться та, що буде представителькою зниклого клану, ми впустимо її у нашу академiю i запишемо на цей факультет. А ще ми створили камiнь. Вiн висить бiля куполу школи i коли до нас пiдiйде вiдьма, вiн з бiлого змiнить свiй колiр на червоний. Це було перевiрено на тiлах загиблих вiдьм. Тепер ми чикаємо...ми вiримо в те що астральна капля попаде в наш свiт."
       Лист вiд невiдомого автора до
       мага пустельника.
       Першу сторiнку Майя прочитала i розчарувалася. НЕ тому що не цiкаво, а тому що мало. Вона глянула i передивилася усе ще раз. I тепер помiтила ще один уривок.
       " Усе! Я бiльше не можу це терпiти. Ви прийняли рiшення без мене. I я зробив iнше. Ми чекатимемо лише шiстдесят столiть. Це не обговорюється."
       Майя уважно вдивилася у кожне слово. Вона сховала книгу пiд подушку. Вирiшала прочитати наступну сторiнку вечором.
       Вона вибiгла у коридор. Там зустрiла Моллi. Як вона була щаслива.
       - Молi, о це ти! Привiт! Менi потрiбна допомога. - сказала дiвчина i засмiялася.
       - Яка панi? - запитала служанка. - А ми знайомi? Звiдки ви знаєте моє iмя?
       - Розкажи як давно зникли вiдьми? Скiльки пройшло рокiв?Скiльки часу? Скiльки столiть? - неуймалася вiдьма. - Так, знайомi ти кожен ранок приносиш менi вкусняшки.
       - Зникли? Через двадцять днiв буде шiстдесят столiть. - сказала дiвчина.
       - Значить...Добре бувай - крикнула вона.
       Майя забiгла в кiмнату. Вона кинулася до книги.
       - Рiнель! Вилазь! Рiнель - загорлала дiвчина.
       Дiвчина не вiдповiдала. Напевно спала. Майя узялася читати далi. Лишала одна сторiнка. Дiвчина уже сонно почала читати далi.
       Як читати думки? - це назва наступного роздiлу.
       "Усi вiдьми, якою стихiєю вони б не керували умiють читати думки. Для цього потрiбно подумати про людину та скласти пальцi хрестиком. Потрiбно замiтити те, що треба саме схрестити. Але не на весь час. Лише на час вникання у людину. Думки не будуть з'являтися на паперi. Вони будуть лунати у головi. Щоб було легше читати думки. Потрiбно розслабитися. Перший раз можна прийняти ванну чи спокiйно полежати"
       Ого! Дiвчинi стало цiкаво. Вона пiдбiгла до вiкна. I вибрала свою наступну жертву. Це був...Яка вдача Астаро Тед. Цiкаво, що у нього у головi. Вона зробила усе що потрiбно. Але не вийшло. Знову, вона наче почула звук. Але вiн не дiйшов до неї. Тодi, вона вiдволiклася вiд нього. Вiдчула повiвання вiтру, i тодi сталося дивовижне. Дiвчина почула голос воїна у себе в головi.
       " Цього не мало статися. Маг сказав що клан не вiдновиться. I що менi тепер робити? Я обiцяв завадити цьому. Я сказав Обсертусу , що якщо цей ритуал буде невдалий я простежу за зникненням цих злюк. Що це? Наче в головi ментал копається" - подумав Астаро i обернувся, вiн дивися прямо на Майю.
       Майя швидко розклала пальцi. Але Астаро помiтив це жест. Лезвiї його меча заблищали. Дiвчина вiдчула що у неї нема чим дихати. I для того щоб врятувати становище, вона пiдняла руку i помахала воїновi.
       ***
       Астаро Тед.(вiд iменi героя)
       Я спокiйно iшов по вулицi i думав про обiцянку яку я дав Обсертусу. Ми з ним були друзями. I я обiцяв що якщо з ним щось станеться, то я не маю дати вiдьмам жити у цьому свiтi. Я убив Ксену, перетворив двох на простих смертних i я знищив Ламу. Раптом я вiдчув бiль, це було менi знайомим колись Iзабель читала мої думки. I я запам'ятав це вiдчуття.
       Я швидко обернувся i побачив Майю. Вона не могла читати думки. Вона ж нiчого про це не знала. Я оглянувся. Можливо це зробив ментал. Але раптом я побачив що у дiвчини схрещенi пальцi. О нi! Вона усе знає. Тепер я повинен її убити. Але не зараз пiсля завтра. А можливо... Я згадав про розповiдь принца. Кровав Мерi шукає вiдьму. I обiцяє за це "Прокляття Мiноса". Я мрiяв про це. Я викраду її для охотницi пiсля балу. Головне про те щоб академiя не дiзналася про це. Мiй батько отримував лист вiд Алонда i знає про те що там можуть вчитися вiдьми.
       Що ж...Тепер я повинен зробити щоб вiн не почув про неї.
       ***
      
       Дiвчина була дуже налякана. Вона швидко залiзла пiд одiяло i заснула. Навiть не пам'ятаючи сну.
       Зранку до лiжка Майї тихо пiдiйшла служанка. Молi легенько штовхнула її в плече.
       - Майя! Вставай! - загорлала вона.
       - Ще п'ять хвилин. - промичала дiвчина в привичному тонi. Вона з дитинства нiразу не починала дня без цiєї фрази.
       - Нi! Тобi слiд негайно поїсти i iти до Римера .
       Майя не хотiла вставати, але вiдчуття того що зараз вона дiзнається про те якою стихiєю володiє заставило її пiдстрибнути.
       Дiвчина одягнула на себе бiлу футболку, легiнси та бiлу мантiю. Потiм узяла кольє яке їй подарували учора i перстень. Завершила образ мiтлою.
       Швидко поївши вiдьма пiшла приводити у порядок волосся. Моллi яка довго спостерiгала за цим нарештi вирвала з рук дiвчина розчiску та стала приводити "калiкастратне" волосся вiдьми у порядок. Згодом величезнi кучерi помiстилися у маленькiй гульцi.
       Дiвчина вибiгла i почала шукати кабiнет мага. Але пiзнiше залишила цю справу, знайшовши його на вулицi.
       - Привiт! - закричала дiвчина.
       Ример опустив погляд на Майю. I дуже здивувався . Майя була прекрасною.
       - Привiт! Ого, яка ти красива. - сказав вiн не вiдриваючи очей
       - Дякую. - сказала дiвчина i вiдчула як її щiчки наповнюються рум'янцем.
       Ример показав Майї рiзнi шари.
       - Доторкнися до ось цього. - наказав вiн дiвчинi. I вказав на голубий шарик.
       Дiвчина доторкнулася i вiн засяяв. Потiм вiн вказав на зелений. Вiн теж засяяв. Вiдьма доторкалася до кожного по черзi. Засяяли усi 6.
       - I що це означає? - запитала дiвчина шокованого мага. - Агов!
       - Ти керуєш усiма стихiями. - сказав мага з вiдкритим ротом.
       - Я усiма?
       - Ага!
       Майя була м'яко кажучи в шоцi. Вона дивилася то на мага то на шари.
       - Я керую усiма стихiями. - сказала дiвчина i зомлiла.
      
      
       Роздiл 7
       Майя - повелителька стихiй.
       I її невеличка помста.
       Ример де Маркiз сидiв на землi. На його руках лежала Майя. Вiн провiв рукою по головi, цим рухом вiн намагався розбудити у нiй енергiю. Пiсля декiлькох невдалих спроб, на лицi вiдьми вiдбилася посмiшка i вона вiдкрила очi. Пiсля легкої хвилi подиву, дiвчина рiзко ударила мага рукою по лицi.
       - Ей, ти що робиш? Чого лiзеш до мої голови? - залепетала вона.
       - Я тобi допомагав! За що ти мене ударила? - не здавався вiн.
       - Хочеш ще? - хитра посмiшка ковзнула по лицi дiвчини.
       - Ах ти, маленька нагла вiдьма. - закричав вiн.
       Дiвчина зняла мантiю i гарненька склала її. Розлючений маг пiдбiг до неї. I тут сталося несподiване Майя узяла мiтлу i побiгла за хлопцем. Ример який ще не вiдiйшов вiд подiй навiть не рухнувся. Лише за долю секунди коли вiн зрозумiв що у дiвчини проблеми з юмором вiн почав тiкати. Майя тим часом ударила його по головi мiтлою. Маг розлютився ще бiльше. Вiн скористався своєю можливiстю i за допомогою магiї забрав у неї мiтлу. I почав кидати в дiвчину бойовими заклинаннями. Не небезпечними, а звичайними сiтками та мотузками.
       Майя не очiкуючи такого повороту, побiгла у сторону лабiринту. О , так у принца був Великий лабiринт. Дiвчина i не помiтила як забiгла у нього. Вона дуже добре чула ехо мага. Вiн кричав:
       - Знайду! Уб'ю!
       Можливо це виглядало моторошно. I лише тепер дiвчина помiтила що вона не знає де вона. Звуки Римера зникли. Навколо було темнувато, лише в деяких мiсцях падав скупий промiнь сонця. Дiвчина дивила навколо намагаючись знайти хоча б одну розгадку. Нiчого.
       Майя закричала " Ау" . Але навiть Ример зник зi своєю обiцянкою убити. Невже вiн жартує. Дiвчина не любила такi мiсця. I вона зробила те що зробила б у цiй ситуацiї кожна нормальна людина. Вона почала бiгати вiд стiни до стiни. Довбати їх i кричати. Але це не принесло її щастя. I тодi дуже здорова думка осiнила її.
       Сестра! Це була iдея. Майя уявила книгу. I як завжди, з першого разу не вийшло. Але пiсля того як дiвчина розслабилася , книга злорадно упала дiвчинi на голову. Тим самим розлящавши усiх ворон як що вони звiсно були. Майя i справдi закричала.
       - Рiнель! Допоможи! Я... - не встигла договорити вiдьма. Як тут її перервали.
       " Я знаю!" - запевнила дiвчину книга. - "Можливо ти хочеш вивчити новий роздiл книги"
       - Дай угадаю назву. " Як придушити мага? ". - сказала вiдьма з певним сарказмом.
       " Нi! Вiдкрий мене!" - як би це була людина. То цi слова були би дивними, але зараз Майя розумiла їх значення.
       Дiвчина вiдкрила книгу. I угадайте яка назва наступного роздiлу? Пiдказки: Майя дивилася на книгу щ вiдкритим ротом, в серцi панував страх , дiвчина готова була весь день проклинати того хто завiв її сюди.
       ***
       Кабiнет Принца Арiандра.
       - I що далi? Пiсля того як ви дiзналися про стихiї? - запитав Арi.
       - Вона зомлiла! - сказав Ример.
       Схоже що маг не хотiв казати про усе. Напевно Арiандр би смiявся якби Рим сказав про те що вiдьма била його по головi мiтлою i дала ляпаса. А вiн пiсля того не змiг навiть вiддати здачi. Це звучало би смiшно. А вiн би нiколи цього не допустив. Але вiдповiдальнiсть за брехню його теж лякала.
       - Ваша Високiсть я скажу правду. - нарештi вимовив Ример.
       - Яку? - сказав принц i пiднiс праву брову.
       - Про те де зараз Майя. - сказав Рим запинаючись.
       - Кажи!
       Ример розказав усе пiдряд. I виявилося вiн угадав з реакцiєю. Принц дiйсно голосно засмiявся.
       - Менi вiдшукати ту "малявку"? - з сарказмом запитав придворний маг.
       - Нi! НЕ хай сама прийде. Для неї це буде гарний досвiд. Вона ж тут у нас надовго.
       - Тобто? - запитав Ример. Вiн думав що вiдьма поїде до себе на землi .
       - Я вирiшив що нам потрiбно її одружити з кимось! В клану має бути хотя б двоє людей.
       - Дозвольте вас виправити. Можна вiдновити клан за допомогою заклинання.
       - Повтори!
       - Iснує заклання складене одною з останнiх восьми вiдьм. I воно може повернути усiх тих хто був вбитий не законним способом.
       - Нi! Прослiдкуй за тим що б Майя не дiзналася про це. Не впускай її у бiблiотеку i збiльш охорону. Мерi можливо не вбиватиме її , а просто переманить на свою сторону. - закiнчив Арi. - А тепер поговоримо про те як вона навчиться керувати стихiями. Менi дещо сказала її служниця.
       - Що саме? - поцiкавився маг.
       - А те що Майя питала у неї дещо. За її словами дiвчина немов навiжена вибiгла в коридор i зiткнулася iз неї. Пiсля того вона спитала як давно нема вiдьм. Вона вiдповiла що майже тисячу рокiв i за двадцять днiв , уже за дев'ятнадцять буде десять столiть. Пiсля цiєї розмови вiдьма почала стрибати вiд радостi. I побiгла до себе у кiмнату. Там дiвчина почула слова про те що дiвчина хоче поговорити з якоюсь Рiнель, але та щось, начебто спала.
       - Дивно! - сказав Ример. - Я пошукаю про цю Рiнель у бiблiотецi.
       - А про стихiї? Я не знаю як її вчити. У вiдьм особлива магiя.
       - Вiдправте до ельфiв! - радiсно сказав маг.
       - Нi! До нас за мiсяць з'їдуться представителi усiх рас. Я хочу щоб Майя була бiля нас. У дворi. I тодi ми виграємо вiйну з орками.
       - Ви хочете її використати?
       - Я скажу представите лям оркiв , про те що вiдьма живе з нами. А вони як тобi вiдомо по смертно вiрнi вiдьмам. I так ми накажемо їм здатися.
       - Але... Ми її використаємо. Це неправильно...
       - Нам потрiбно це. - процiдив крiзь зуби принц.
      
       ***
       Тим часом у лабiринтi.
       - НI! Нi! - кричала вiдьма. - Я боюся!
       Тiльки що книга вiдкрила їй нову сторiнку. I там розповiдалося про польоти на мiтлi.
       " Кожна вiдьма повинна умiти лiтати. Мiтли вони роблять самi, або отримують у подарунок. Мiтли зробленi власноруч завжди мають бути з хазяйкою. Iнколи вони приймають навiть форму прикраси. Коли вiдьма пiдкидає цю прикрасу, вона стає мiтлою. А ось подарунок, мають принести їй Вiдьми - Пращурки. Ця мiтла не приймає форму прикрас, але i не завжди з вiдьмою. Власник має тричi покликати свою мiтлу в думках. А коли не може то просто прошепотiти : " Данго! Мiтлес!".I мiтла буде у своєї хазяйки."
       - Данго! Мiтлес! - сказала дiвчина i закрила книгу.
       Спочатку нiчого не вiдбувалося, але через десять хвилин мiтла приземлилася прямо в руки вiдьмi. Майя була в шоцi. Нарештi у неї вийшло. А вона швидко вчиться.
       - Рiнель! А далi? - закричала дiвчина.
       " Я може й книга, але я не глуха. В мене немає того як лiтати. Бо т маєш просто сiсти i полетiти"
       - О! Ти говориш наче це так само легко як сiсти i ногу зламати. - сказала дiвчина.
       " Просто сядь i розженися. Потiм ти навчишся з мiсяця злiтати."
       - Але там стiна, мiсця для розгону нема.
       " Твоя головна задача повiрити. I тодi ти не врiжешся"
       - Якщо я щось зламаю то ти платитимеш за операцiю. - буркнула вiдьма.
       " Звiсно, я ж у цiй книзi тiльки й роблю що грошi коплю тобi на операцiю." - з сарказмом пролунало у Майї в головi.
       - Я в цьому не сумнiвалася. - добавила дiвчина i тихенько хiхiкнула.
       Майя сiла на мiтлу. Це було наче виживання в екстремальних умовах. Дiвчина пожалкувала про те що у неї нема мантiї. Але , вона вирiшила що як тiльки-но вона вибереться то зразу же передягнеться у чорне i полетить лякати мага.
       Дiвчина розбiглася i спробувала пiдлетiти. Вона врiзалася в стiну. Потерла плече. Схоже буде синяк. Вона спробувала знову. На цей раз їй здалося те що вона пiдлетiла, але лише на один метр. Дiвчина боляче вдарилася в спину.
       Але ставало холоднiше. Вона знову пробувала i нарештi у неї вийшло. Вона пiдлетiла покрутилася в небi. I знову мало не упала. Здалека було дуже "калiкастратно". Дiвчина з усiєю сили взялася за мiтлу. I почала її пiдкоряти. Наче вершник пiдкорює коня. Мiтла металася у рiзнi сторони.
       Майя розумiла: " Це не метр, це двадцять i якщо тут ударитися то легким поколюванням не обiйтися". Тодi вона розслабилася i спокiйно легкими немов пiр'ячко рухами вона почала минати дерева та виступи.
       Дiвчина смiялася, вона нiколи i мрiяти не могла про те що зможе лiтати. Але бiльш дивним було те що вона хотiла ще. Вiдьма полюбила небо.
       Пiсля такої насолод вона помiтила людей з факелами. Їх було п'ятеро. Серед них був Ример, Арiандр, Молi, Астаро Тед i ще хтось. Усi прямували до лабiринту. Вiдьма мало не заплакала , вони вирiшили це зробити вночi. А це була нiч. Просто вiдьми добре бачать. Нехай, дiвчина вирiшила що вони повиннi пережити те ж що i вона.
       Коли п'ятеро магiв зайшло. До речi, а ви знаєте що усi вони маги. Але не всi отримали сильнi дари, дехто слабшi. Тож, вони зайшли. Зверху над ними засяяла посмiшка розлюченої вiдьми. Дiвчина пiдлетiла до входу. Вона знала що повсюди є мох. Саме таким мохом вона закрила вхiд. I з чистою совiстю пiшла до себе.
       ***
      
       В лабiринтi.
       " I де її шукати" - думав принц. - " Я знав що будуть проблеми, та не такi. Напевно вона уже заснула десь пiд забором. Ну попадеться вона менi. Хоч вона i не вина. А якщо ми не встигли, а якщо Мерi знайшла її. Дивно, нi одного звуку."
       - Арi! Арi! У нас проблеми! - закричав хтось за стiною. Вiн i не помiтив те що вони розiйшлися.
       - Що таке? - схвильовано запитав принц.
       - Нiчого серйозного окрiм того що : нiхто не запам'ятав шляху назад i нашi факели потухли.
       Принц почав мотатися по лабiринту шукаючи друга. Але нi його, нi служанки , нi воїна, нi охоронця не було. Вiн присiв. Головне було знайти вiдьму. Вона не має бачити свiт за стiнами замку. Якщо вона його побачить, тодi вони не виграють вiйну у однiєї з найсильнiших нацiй. Здавалося би побачить i що? А те що вiдьма захоче туди пiти i вiн не зупинить її. Вона ж Майя - повелителька стихiй. Навiть найсильнiшi маги не зупинять її, якщо вона чогось захоче. Вона не з нашого свiту i вона дозволяє собi усе. Он заразила пiв замку. Чим? А тепер до принца багато магiв чисто випадково кажуть " Арi ". Навiть Ример не стримує себе. Може до цього привикнеш, а до того що вона вкрала книги з бiблiотеки. Звiсно Арiандр знав про це. Вiн сам хотiв глянути на цi книги, але не мiг. Вiн вирiшив що скоро вiн має обшукати кiмнату Майї i скопiювати собi книгу. Але пiсля цього вiн лишив цю затiю бо згадав про те що книгу може вiдкрити лише вiдьма. О так, вiн i це знав.
       Раптом почулися кроки. Арi насторожився завмер. Прямо бiля нього пройшла постать. Вона зупинилася i завмерла.
       - Хто тут? - нарештi почав принц. - Я вас не боюся.
       - А чого мене боятися Ваша Високiсть. - нарештi вiдiзвався знайомий голос.
       - Ример? Це ти? Слава Енергiї. - сказав принц i посмiхнувся.
       - Я вихiд не можу знайти. I Молi зникла, Астаро Тед з Лiоном сплять. А ти що тут робиш?
       - Ти не повiриш! - почав Арi - Я наслiдую Астаро i Лiона. Може поговоримо?
       - А чом би нi! До речi пам'ятаєш ти просив iнформацiю про Рiнель? - запитав маг на що Арi махнув головою. - Так ось, взагалi вiд початку iснування життя таке iмя мали лише три дiвчини. Напевно не дуже популярне iмя, а можливо iсторiя погана.
       Перша з них демонеса. Але вона жива i досi. Не має нiякого статусу, але дуже молода. Не одружена їй шiстнадцять рокiв. Навчається в Елiї. Це Академiя магiї. Про неї мало вiдомостей. В Академiї майже нiчим не видiляється.
       Друга - людина. Немає нiякого дару померла багато столiть тому. Батьки були вiдомими повстанцями проти вiдьм. Померла вiд хвороби.
       I третя. Життя не вдалося дочка вiдьми, але сил таких не мала. Iм'я матерi замовчується. Сама ельф. А ось батько правитель ельфiв, не знав про те що у нього була дочка. У неї була сестра. Яка зникла i Рiнель з горя наклала на себе руки.
       - Цiкаво! - сказав принц. - I хто мiг говорити з вiдьмою. Людина яка померла вiд хвороби, дiвчина яка закiнчила життя самогубством чи жива демонеса. I головне! Слово "спати"! Що ти думаєш?
       - Нiчого! Я поняття не маю що могло статися...Давай теж спати! Вихiд нам усе одно не знайти в ночi. А в день нас пiдуть шукати.
       ***
      
       Дiвчина спала спокiйним сном, навiть совiсть не мучила. Вона прокинулася, перед нею стояла блондинка з пiдносом. Де Моллi?
       - Доброго дня! - сказала дiвчина - Я вам їжу принесла. Моллi не прийшла iще. А ви її не бачили? Вони наче за вами пiшли.
       - Нi! А що їсти сьогоднi? - сказала вiдьма облизуючись. Служанка несподiвано злякалася.
       - Сьогоднi? - заїкаючись сказала вона. - Марихуана в соєвому соусi та сiк iз манго.
       - Що таке марихуана? Невже наркотик. - сказала Майя.
       - Марихуана - це така тваринка, у неї солодке м'ясо , а з соусом виглядає дуже м'яким. Спробуйте! I сiк, теж дуже смачно.
       - Обов'язково! - сказала Майя. - А де Аня? Так давно її не бачила!
       - Хто? - запитала здивована дiвчина.
       - Ем, де Анабет? - сказала вона.
       - Анабет у нас по розпорядку. Хочете внесу її.
       - О, тодi так. Молi приносить менi їжу. Ти приносиш менi новини i Аня допомагає менi з усiм iншим.
       - Добре. - сказала слуга.
       - А як тебе звати? - запитала вiдьма.
       - Мiя. - сказала здивована дiвчина.
       - Зрозумiло. - сказала Майя одягаючись.
       Сьогоднi на нiй красувалася зелена тунiка яка наче стiкала по нiй. Вона була у бiлих лосинах якi гармонiювали до бiлої мантiї. Дiвчина не забуло про кольє i обручку. Пiсля того вона заплела волосся у тугу косу. Мiя з вiдкритим ротом спостерiгала за красунею. Дiвчина завершила свiй образ духами. Пахли вони м'ятою та травою. I тут вона зробила те чого нiхто не
       очiкував...
       Вона узяла мiтлу i вистрибнула в вiкно. Мiя вибiгла на терасу, але заспокоїлася. Бiля самої землi мiтла зупинилася i полетiла уверх. Майя радiла цьому теплому повiтрю i смiялася.
       Вона пiдлетiла до лабiринту. I помiтила кислi фiзiономiї людей. Дiвчина опустилася i сiла на землю. Пiд себе поклала мiтлу. Але так щоб рiзко вскочити уверх.
       - Ой. - почала вона. - Так добре виспалася.
       - Що? - закричав Ример. Вiн був увесь грязний, чорний. - Ти, ти де була усю нiч?
       - В кiмнатi! А у вас що ранiшнє тренування? - сказала дiвчина i зробила захоплений погляд. - А чому ви усi такi грязнi?
       - Знаєш, що? - сказав принц. - Ми через тебе спали на землi. Зараз ти за все получиш.
       - Боюся, боюся. - сказала вона i засмiялася.
       - Ти що? Ти страх втратила? - запитав Астаро Тед.
       Арiандр створив в руках шматочок болота. Астаро узяв у руки меч. Ример створив щурiв у руках, Лiон створив вогняний шарик, а Моллi стала обабiч.
       - Ви мене покалiчите! - сказала Майя спокiйним голосом довiвши цим магiв до сказу.
       - Ример дуже гарний цiлитель. - посмiхнувся принц.
       I вони усi побiгли на неї. Були вони далеко. I тому вiдьма почала читати їхнi думки.
       Ример: "Ну що за? Я цiлу нiч спав на землi, а вона он смiється i потягується пiсля сну на кроватi. I не боїться мене. Ну нiчого. Зараз я кину на неї щурiв i накажу їм лазити по нiй. Як по менi вночi лазили їх родичi. "
       Арiандр: "Я принц! Я весь у болотi. Нi! У неї гарний наряд. Але ця бiлизна. Зараз я її розмалюю."
       Астаро Тед: " Та що це таке. Я не буду сильно бити всього лиш два порiза. Як мене Лiон. Як мене можна переплутати з ворогом? О знову той бiль у головi."
       Лiон: " Нi, ну це цiкаво. На мене у ночi впав факел. I тодi загасився. Нехай вона трiшки обпечеться. Я вилiчу пiзнiше."
       Моллi: "О, Велика Енергiя. Вони що iдiоти? Вона ж смiється з них. I читає думки. Молодець Майя. Давай злiтай уже" - її це здивувало, а дiйсно їм до дiвчини було метрiв зо три.
       Майя пiдготувалася. Два метри до неї. Один...I тут дiвчина рiзко пiднялася у небо. Дивлячись на вiдкритi роти присутнiх. Вiдьма для того щоб посмiятися лягла на мiтлу i крикнула:
       - Ей, там внизу. Давай те до мене. Ой забула ви ж лiтати не умiєте. Чому магiв не надiлили крилами? - i засмiялася. Чомусь у повiтрi їй було зручно лежати на мiтлi.
       - Слухай! - крикнув Ример - Ти ж не будеш там вiчно. Захочеш їсти, спати, в туалет, в бiблiотеку i спустишся, а ми тобi помстимося за те що було.
       - Хто би говорив! Та знаєш скiльки я синякiв собi зробила? Знаєш як важко вчитися лiтати на мiтлi?
       - А як ти мiтлу призвала? Вона ж у саду була я сам її вiдкинув коли бiг за тобою.
       - О, це секрет. Показати фокус? - запитала вiдьма.
       - Давай! Може впадеш швидше. -сказав вiн.
       Дiвчина пiдняла на вiдстань сто метрiв до землi. I кинула мiтлу в сторону. Рим хотiв пiдняти, але продовження фокусу чекало бiльше. Дiвчина падала. I не кричала, просто гордо летiла в низ, наче знаючи - Нiчого менi не буде. Коли залишалося триметри до землi. Вона тихо про шепотiла фразу :
       "Данго! Мiтлес".
       У цей час до неї пiдлетiла мiтла дiвчина схопила її. Та вона не сiла як завжди. Просто зависла в повiтрi сидячи як на стiльцi. Усi були шокованi.
       - Де ти навчилася? - закричав Арi.
       - Десь! - сказала дiвчина i посмiхнулася усiма тридцять двома зубами. Це заставило принца злитися. Видно було якщо Майя спуститься на землю " Цiлитель не спасе".
       Майя оглянулася навколо багато лiсiв. I немає де заховатися. Пiсля десяти хвилин мовчання дiвчина глянула на своїх змучених друзiв. Ну, майже друзiв Лiона вона не знала. Дiвчина пiднялася вище i побачило мiсто. Нi-нi. Не "мiсто", а МIСТО. Там було багато будинкiв i людей, вони вiльно гуляли по вулицi. Нiхто не пiдняв очей до неба i не глянув на палац, життя текло своїм руслом. Дiвчина вирiшила що вона повинна туди потрапити. Але не утекти, а пiти без дозволу, тiльки так щоб нiхто не знав, а потiм повернутися в палац. Тодi дiвчина вирiшила помиритися з усiма. Не вiд добра , а заради плану. Моллi їй мала допомогти, як що б захотiла.
       - Хлопцi. Я спущуся. Тiльки давайте не сваритися. Пробачте мене - видавила вiдьма.
       - Що? Я погано чую! - сказав Ример. Вiн чув, але хотiв перевiрити ще раз. А раптом йому почулося.
       - Пробачте мене! -закричала Майя. Вiд цього крику розлетiлися ворони навколо.
       - Добре спускайся, ми пробачаємо. - сказав Ример.
       - Я i не таке можу сказати. - сказала вiдьма i з певним острахом подивилася на ворожо настроєних магiв.
       - Не зрозумiв! - сказав Арi.
       - Доведiть що вашi слова значать хоч щось. - сказала дiвчина з сарказмом.
       - Лети до себе! Ти нас не побачиш до вечора! - сказав Ример.
       - Чому не побачу? - зацiкавилася дiвчина.
       - Ми iдемо в мiсто! I повернемося напевно завтра зранку.
       - О...- почала дiвчина. - Мiсто? А можна з вами? Я все життя хотiла побачити мiсто!
       - Нi! - викрикнув Арi. Замiтьте, саме викрикнув. - Я хотiв сказати те що там нема на що дивитися. Повсюди багатi люди. I вони пихатi. Вони тебе не зрозумiють. I по вулицях вони не ходять нiколи.
       Дiвчина якось дивно подивилася на принца. Вона тiльки що бачила бiдно одягнутих людей. Вони ходили по мiсту. I говорили один з одним.
       - А зрозумiло! Занедбали ви мiсто. - сказала вона з нотками суму.
       Принц нiчого не сказав. Вiн був шокований такою вiдповiддю вiдьми. Вiн обернувся i пiшов до себе у покої.
       - Вiн не занедбав мiсто. - сказав Ример. - Вiн дбає про нього.
       - Я зразу так i подумала! - з сарказмом вiдповiла Майя
       Ример подивився на вiдьму трiшки здивованим поглядом. Його завжди дивувала така самовпевненiсть та гордiсть. Вiн знав що нi Арi, нi вiн нiколи не заставлять цю дiвчину слухати та поклонятися. Здавалося що вона навiть смертi в очi може дивитися i нiчого не боятися. Напевно тому їх так поважали i багато рас вiдреклися вiд вiйни з тими державами в яких перебували вiдьми, iнколи Ример думав що це не правильно. Але вiн сам був у такому зговорi. Майя ж мала перервати вiйну мiж магами i орками. Але можливо вона мала про це сказати. Вiн теж обернувся. I пiшов до себе.
       Принц до речi, не дiйшов до палацу , а слухав розмову Рима i Майї. Ример став бiля нього i очiкував що вiдьмi скажуть Лiон та Астаро. Вони знали що Моллi їй дорiкати не буде.
       - Та хто ти така щоб так нагло говорити з принцом та придворним магом? - нарештi подав голос Астаро.
       А ось тепер принц жалiв про те що взяв воїна з собою. Дiвчина подивилася на нього презирливим поглядом i нарештi опанувавши злiсть. Вiдповiла.
       - Я - Майя повелителька стихiй. Я остання представителька клану вiдьм я можу взнати кожен твiй крок. Я лiтаю без крил. I ось в очаговi моєї генiальної душi - пiдкреслила дiвчина - з'явилося питання. Як таке нiкчемне створiння к ти може до мене так звертатися. Взагалi ти можеш казати на мене Ваша Величнiсть. Не лише ваш принц такий. Я теж принцеса. Та що там принцеса, я королева. То що ти ще щось хотiв?
       - Нi Ваша Величнiсть! Я пiду. Iди! - буркнула Майя.
       Астаро втiк, до того ж в прямому сенсi. За ним поспiшив Лiон, Моллi та двi особи спостерiгаючi за цим.
      
      
      
      
      
       Роздiл 8
       Ось яке насправдi мiсто
       i маленькi шалостi вiдьми
       Дiвчина мовчки, ледве подавляючи смiх вiдправилася до своєї кiмнати. Там вона час пролежала на кроватi. Вона кликала Рiнель, але її не було. Нарештi пiсля того як вона, мало не зiрвала горло, книга подала звук.
       " Що Майя? Ти кликала?" - запитала вона.
       - Уяви! Уже час це роблю. Я хочу втекти! - сказала вона.
       Книга тут же засiяла i перетворилася на ту саму прекрасну ельфiйку, тiльки уже у красивому, довгому зеленому платтi. Її волосся тепер було зiбране у довгу косу, так само як i у вiдьми.
       - Менi почулося? - запитала Рiнель. - Ти бажаєш утекти? Назавжди?
       - Ти не розумiєш! На один день, у мiсто. I ще одне! - почала дiвчина. - Я хочу в Академiю. Але, принц навiть у мiсто не пускає.
       - Заспокойся! - тепер Рiнель уже пiдлетiла в повiтря. - До Академiї у тебе є ще вiсiмнадцять днiв. Тодi закриють факультет вiдьм. Через десять днiв уже формуються факультети. На них є достатня кiлькiсть i вони дають сигнал початку. А закривають факультет через вiсiм днiв. Так що ти можеш пiти у Академiю. Але якщо тебе не пускають то є лише один варiант.
       - Який? - запитала вiдьма на її очах блистiли сльози.
       - Ти ж iдеш нинi у мiсто. Так? Там ти запишешся в академiю. I через десять днiв утечеш. Але нi! До академiї летiти теж далеко. Тодi тiкаємо за вiсiм днiв. Але за цей час знайди грошi. I збери одяг. Твої футболки i джинси красивi i стануть у пригодi, але зимою нi. А уже середина лiта. Думаю з одягом проблем не буде. Тепер план втечi. - сказала Рiнель i пiдiйшла до вiкна. Там iшов караван в якому їхали Ример та Арiандр, з ними їхали воїни i дружина. - Дивися вони поїхали. Тепер утекти буде легко. Сiдай на мiтлу i удачi тобi.
       - Я переодягнуся спочатку. Що менi одягти? - запитала дiвчина.
       - Ну! Точно не сукню. Давай Синi джинси i червону футболку. А взуйся у звичайнi кросiвки.
       - Ого! Ти де вивчила оцi слова?
       - Цього ти не взнаєш нiколи. - засмiялася ельфiйка.
       Усе виглядало красиво. Дiвчина обрала червонi балетки нагадуючi кросiвки а волосся розпустила. Зверху мантiю. До речi мантiя мала властивiсть мiняти колiр одягу. Ось зараз красива червона футболка стала бiлою. Джинси голубими. Були темно-синiми , а балетки бiлими. Теж до речi красиво. Дiвчина посмiхнулася рухнула убiк голубою мантiєю. Яка теж змiнила колiр. Посмiхнулася i вилетiла у вiкно. Але тут же повернулася. Вона згадала про те що її можуть побачити. Тому рiзко повернувшись, дiвчина почала ритися в речах. Рiнель уже не було, напевно спить. Пiсля пошукiв нарештi пролунало слово: " є ". Майя шукала шляпу невидимку. Знайшовши її дiвчина тепер безстрашно вилетiла в вiкно i полетiла в сторону мiста.
       Пiсля довгого польоту дiвчина не помiтила навiть дружини з принцом. Не те що б його воїнiв. Нарештi долетiвши до маленького мiстечка. Дiвчина приземлилася бiля сторожi i ласкавим голосом привiталася. Пiзнiше пiсля того як вона побачила шокованi обличчя чоловiкiв, дiвчина догадалася зняти шляпу i показати їм усмiхнене лице. Хлопцi побачивши це тричi перехрестилися i нарештi впустили дiвчину до мiста. Майя пройшлася по вулицi i з здивованим обличчям почала розглядати людей. Хтось показував фокуси , хтось танцював усе було таке заворожуюче, що Майя не вiдривала очей. Мiсто було велике. Але принц обманув люди не були пихатими чи злими вони були добрими. Кожен привiтав дивну дiвчинку з мiтлою. Усi подивилися на неї добрим , навiть трiшки спiвчутливим поглядом. Усi посмiхалися. Недалеко була ярмарка. На нiй продавали усе. Починаючи вiд їжi i закiнчуючи зброєю та зiллями. У Майї було небагато грошей. Вона попросила їх у Мiї начебто для нового одягу. У Майї було п'ять золотих. Наскiльки вона знала це десять срiбних i сто бронзових.
       - Пробачте! - звернулася вiдьма до жiночки з дитиною. - Я чула про те що тут набирають людей у школу магiї Елiну?
       - Ви про Елiну? - запитала жiночка посмiхаючись, дочекавшись кивка продовжила. - В кiнцi ярмарки один з Майстрiв набирає людей.
       - Дякую. - сказала дiвчина i побiгла шукати того майстра.
       - Нема за що! - кинула їй у слiд жiночка.
       Пiсля того як Майя виявила де кiнець i де початок вона нарештi помiтила юнака в чорнiй мантiї. " Такий юний , а уже майстер " - подумала вiдьма. I пiдiйшла щоб роздивитися його. У нього було красиве волосся чорного кольору укладене у популярне в Майїному свiтi " редбi ". У нього була блiда шкiра , але не молочно бiла. Вiн був у чорнiй мантiї та штанах. З верху на ньому була бiла рубашка. А його очi. Уявiть що ви у космосi. Так ось у нього були очi наче космос. Здавалося як би придивитися то можна було б побачити космос.
       - Красуня! - звернувся вiн до неї. - Можливо ти перестанеш мене розглядати i нарештi скажеш чим можу бути корисний.
       Дiвчина почервонiла. I сховала очi. Але хлопець залишився дивитися на неї.
       - Я хочу записатися в Академiю Магiї Елiну. - сказала вона .- Можна?
       - Не знаю що така ледi буде там робити. Але Можна! На який факультет?
       Цiєї врази Майя чомусь боялася. Вона не хтiла казати що вона вiдьма i факультет мiняти не хотiла. Вона подивилася на майстра який здивовано дивився на дiвчинку з мiтлою.
       - На факультет - нарештi подала голос дiвчинка . - Вiдьом.
       Дiвчина помiтила якесь сум'яття на лицi майстра. Його лице побiлiло, хвилину вiн дивився прямо i не рухався, а потiм здивовано глянув на вiдьму.
       - Дiвчинко, а ти знаєш що брехати не можна. - сказав хлопець.
       - Це правда! Перевiрте мою ауру. - сказала Майя.
       - Перевiру! - сказав вiн. - До речi я Дарт. - пiсля того вiн склав пальцi i пустив якусь хвилю яка легенько рухнула моє волосся. Пiсля того вiн обiйшов лавку i пiдiйшов до вiдьми. - Невже це правда? Ми перевiряли весь цей свiт! Де ти взялася?
       - А я не iз цього свiту. - єхидно сказала Майя. - До речi, Майя.
       - Я запишу тебе! А давно ти тут? - запитав вiн.
       - Не дуже. Дарт, менi потрiбна допомога. - дiвчина коротко розповiла про те що їй не можна виходити з палацу i про те що вона має утекти. Вона навiть упомянула про те що зараз вона в бiгах, але не сказала про Рiнель та книгу.
       - Нiчого собi. Ну ти Майя даєш. Навiщо тобi ця академiя? - запитав Дарт.
       - Я хочу вiдновити клан. I знаю про заклинання Лами.
       - Звiдки? - запитав вiн знову.
       - Це уже секрет. Тому я тебе прошу нiкому не кажи про мене. Дуже прошу нiкому. - вона посмiхнулася.
       - Домовилися. Тримай . - сказала дiвчина i подала Дартовi золоту монетку. - Менi сказали що потрiбен внесок. - Нiяково сказала дiвчина.
       - Не знаю де ти узяла грошi, але внесок ти можеш не платити. - прошепотiв Дарт. - Куди зараз? До палацу? Поспiши звiдси до палацу пiв дня ходу.
       - Вiдьми не ходять . - вiдказала дiвчина i кинула невинний погляд на мiтлу.
       Дивно, не вже цi люди кожен день бачать вiдьму з мiтлою. Вони навiть не питали Майю навiщо їй це предмет.
       - Дарт! - звернулася дiвчина i пiсля енергiйного кивка продовжила. - А цi люди вони живi?
       - Хм...- почав маг i розсмiявся. - Звичайно. Я знаю чому ти питаєш, ти привикла бути у центрi уваги. Але жiнку з мiтлою тут часто бачать. Он глянь.
       Дiвчина роздивилася навколо. Люди iшли з ярмарки i дiйсно багато хто нiс мiтли. Напевно вони сплутали Майю з такими ж жiнками.
       - Ну то що записав мене? - поцiкавилася вона.
       - Ось анкету заповнюю. Почнемо? - Майя кивнула. - Ось бланк.
       Дiвчина поглянула на нього. Вiн був не великим. Майя заповнила його i дала Дарту. На листку красувалися такi слова:
       Iм'я та фамiлiя: Майя Айбер.
       Вiк: 16 рокiв.
       Факультет: Вiдьми.
       Кого би ви хотiли бачити своїм учителем?(якщо нiкого не знаєте або хочете щоб це вибирала Академiя не пишiть нiчого): Якщо це можливо то нехай буде майстер Дарт.
       Назва школи магiї: Елiна.
       Останнiй бланк. Чи даєте ви згоду на пiдписання контракту з Академiєю: Так даю. Але бажаю побачити цей контракт.
       Контракт
       1.Кожен учень академiї має захищати її вiд ворогiв.
       2. Кожен учень академiї має пiдписати контракт з одним iз богiв. Пiдписання контракту вiдбудеться пiд час першого уроку в Академiї.
       3. Має поважати iншi раси.
       4. Виконувати правила та слiдувати розпорядку.
      
       Майя зробила це усе i чекала на реакцiю Дарта. Той мовчки розглядав анкету i здивовано дивився на дiвчину. Вона розумiла чому, але не видавала себе. Дивилася на мага байдужим поглядом. Нарештi вiн вiдклав його убiк. I звернувся до вiдьми.
       - Ти хочеш щоб я став вашим учителем? - запитав вiн.
       - Чому нашим? Моїм.
       - А ти не знаєш те що у кожного майстра є своя команда. Вiн тренерує її, заставляє виконувати свої пiдлi накази i так далi. В кожнiй командi два учня i один майстер. Так що у тебе буде напарниця або напарник. Ви будете жити в однiй кiмнатi.
       Думка про те що Майя житиме в однiй кiмнатi з напарником заставила її скривитися.
       - Все одно хочу. - сказала вона.
       - Ну може повезе. - вiдказав їй маг.
       - Ага. Ой, заговорилася я. Хочу ще мiсто побачити! Ну бувай. До зустрiчi. - сказала вiдьма.
       - Надiюся зустрiнемося. - кинув їй маг.
       Дiвчина мовчки iшла по мiсту. Вона роздивлялася великi фонтани та красивi арки. Нарештi дiйшовши дiвчина помiтила невеличку сценку окутану величезним натовпом. Коли вона пiдiйшла то мало не зомлiла. Коли вона подивилася на сцену. О, боже там був принц. Без мага. Дiвчина швидко одягнула шапку невидимку i пiдлетiла до верху щоб добре було видно.
       - Люди мої! - закричав принц. - Ваш розумний принц знайшов спосiб закiнчити вiйну з орками. - в вiдповiдь на що усi захлопали. - У мене в палацi живе вiдьма. - закричав принц i знову зустрiв оплески. - I тепер коли орки дiзнаються про те що вiдьма ще жива вони не нападатимуть на нас.
       Майя була в шоцi. Ця ввiчлива людина дала їй прилисток тому що хоче виграти вiйну. Дiвчина ввiйшла у ступор. I тодi вона готова була розiрвати принца. Але не могла себе видати. I в той момент у неї в головi зародився план помсти. Вона пiдлетiла до лавки з напитками кинула золоту монетку продавцевi у руки. I тихенько взяла у нього кухоль холодно чаю.
       Потiм вона пiдлетiла i закружляла над магом. Арiандр вiдчув щось неладне, але вiн нiчого не боявся i тому вiн продовжив свою розмову. А вiдьма тим часом вилила йому на голову чай. Той почав так смiшно стрибати, що Майя ледве встигла щоб не засмiятися. Вона уважно подивилася в натовп. В кiнцi вона побачила смiю чогось Дарта. Вiн кидав погляди на невидиму вiдьму. Наче бачив її. Або ж їй показалося.
       Тим часом принц почав шукати того хто це зробив. I наступна монетка Маїй полетiла в банк, де вона взяла за неї десять срiбних. Вона пiшла i купила двi пачки масла. До речi купила як завжди. Продавець знайшов монетки , а вiдьма " стирила " продукти.
       Тим часом Ример уже з'явився. I теж почав шукати винних. Принц досi стояв на сценi i обходив її кругом. Iдеально щоб упасти, дiвчина кинула пачку уже розвиненого масла прямо пiд ноги Його Величностi. I як i розраховувалося той упав. Натовп почав смiятися.
       Але була одна проблема . Усе почало таяти на сонцi. I тепер у неї було рiдке масло. Принц тим часом узяв кухоль вина. Вiн пiднiс його очiкуючи на те що так саме зроблять усi iншi. План народився миттєво. Майя пiдлетiла до кухоля з вином i вилила туди розтоплене масло.
       Принц прийнявся пити i тут як очiкувалося почав плюватися. Народ куштуючи смачне вино iз здивуванням дивився на принца.
       - Та хто це робить! - закричав розлючений принц. Тим часом Майя купила "чесним" способом яйця. I викинула жовток на голови Римера та Арiандра. На що уже доведений до грiха принц закричав. - Коли знайду кара буде страшною.
       Тим часом маги смiялися, принц кричав, Ример дослiджував ауру. Саме смiшне було те що вони би не розкусили її за допомогою магiї. Чому? А тому що наша вiдьма ще не умiє чарувати i тому їй прийшлося використовувати такi цiкавi способи. Дарт уже кудись зник. Невидима вiдьма сидiла на кришi якогось старого будиночка. Раптом за своєю спиною вона почула кроки. Невже її розкусили?
       - Спокiйно це я. - сказав знайомий голос.
       - Дарт! - сказала дiвчина знiмаючи шляпу невидимку. - Як ти мене так легко розкусив?
       - Я вiдкрию тобi секрет. Колись я врятував одного бога. I вiн сказав що я можу поросити усе що захочу. Я поросив у нього те про що завжди мрiяв мантiю - невидимку. У неї були такi ж можливостi як у шляпи. Але бог вважав що це мiзерне прохання. I тому вiн подарував менi каплi. Забризкавши ними очi я тепер мiг бачити скрiзь стiни, предмети, одяг - засмiявся вiн. - А також я бачив невидимi предмети. Я навчився контролювати цей дар. I користувався ним коли хотiв. Особливо в Академiї, в жiночi роздiвалцi. Жарт! Ось так!
       - А ясно. Вiдiйди вiд мене! Або виключи свiй дар. - закричала дiвчина , ховаючись у мантiю.
       - Ти менi не довiряєш? Не хвилюйся я не користуюся ним зараз. - сказав вiн i демонстративно вiдкрив очi.
       - Вiру! Слухай! А вони нiчого не пiдозрюють? - запитала вона.
       - Думаю нi! Ти коли в замок? - запитав вiн.
       - Ось ще трiшки посиджу i пiду. - посмiхнулася вiдьма.
       - А я уже iду. Потрiбно в академiю. Оновити списки! - сказав вiн.
       - Ага iди. Знову пока. - сказала дiвчина. - Ой що це?
       - О! Тобi не повезло! Принц в замок не їже на конях. Вiн телепортується. - тривожно сказав Дарт i подивився на мене. Очiкуючи реакцiї.
       - О нi! Менi потрiбно летiти.
       Дiвчина рiзко надягнула на себе шляпу - невидимку i полетiла уперед. Через час вона уже була бiля замку. Вона пiдлетiла до вiкна своєї кiмнати. I побачила у нiй принца. Вихiд був лише один. Дiвчина пiдлетiла до вiкна в бiблiотеку. Зайшла туди i взяла в руки перший попав шийся роман. Мiтлу заховала. Шляпу зняла. I з самим невинним лицем почала читати. Коли почула кроки. Подала голос.
       - Нi! Ну за що? Чому вона? - закричала вiдьма.
       В кiмнату зайшов розлючений принц з яйцем на головi.
       - Ти де була? Я так налякався. - почав вiн. - I чому ти кричиш?
       - Я в бiблiотецi. А кричала тому що вiн покинув її. - сумно вказала дiвчина на книгу.
       - А зрозумiло. - процiдив принц.
       Схоже усе вдалося i хлопець не пiдозрює її в тому що було у мiстi. До речi потрiбно розпитати у нього.
       - А чому у тебе яйце на головi? - запитала дiвчина.
       - А це у мiстi хулiгани постаралися. - сказав вiн. - Я пiшов. Через вiсiм днiв бал готуйся.
       Бал? Нi, нi, нi. Через вiсiм днiв Майя тiкає. Треба буде добре подумати над цим. Дiвчина побiгла до себе в кiмнату кинувши роман на саму першу полицю. Коли вона прийшла вiдстань до кiмнати дiвчина помiтила Рiнель.
       - Привiт! - закричала вона здалека. - А ти чому перетворилася?
       - Тебе побачила. Давай поговоримо про наш план. - сказала дiвчина.
       - Давай! - почала Майя. - Тiльки у нас його трiшки немає. Тож давай придумаємо. I ще одне. Я записалася на факультет вiдьм.
       - Дай вгадаю майстер який тебе записав, довго дивився i спочатку не повiрив.
       - А ти би повiрила? - єхидно запитала Майя.
       - Давай план придумувати. - перебила дiвчина. - Бо я довго не буду у цiй формi. Тож слухай мiй план.
       Дiвчина розповiла вiдьмi свiй план. Майя вчувалася у кожне слово. Вона намагалася не пропустити нi одного слова. План Рiнель полягав у наступному. Майя повинна зiбрати речi i заховати їх десь у кiмнатi. Тим часом Майя має багато читати i вивчити раси та їх поведiнку. Їй потрiбно буде здати вступнi екзамени i вони будуть такого типу. У кожного буде бiльше завдань по своїй расi. Тож Майя має багато знати. З Римером i Арi дiвчина має старатися не зустрiчатися. На передодня балу потрiбно вiдвести вiд себе усi пiдозри, тому Майя має прийти до принца з вимогою про сукню. В день балу усе має текти своїм руслом. Але вiдьма не має показуватися гостям. Дiвчина запросить Арi на танець i пiд час нього упаде i порве плаття. Тодi вона попроситься переодягнутися. I в цей момент побiжить у кiмнату переодягнеться, вiзьме речi i полетить. Але для того щоб вони не думали про те, що це було зроблено самовiльно Майя повинна порiзати руку i лишити трiшки кровi на речах. А маршрут уже буде не проблемою.
      
      
      
      
      
      
      
      
       Роздiл 9
       Урок у бiблiотецi або нова пастка
       Пiсля того дня пройшло багато часу. А саме 6 днiв. За цей час принц замовив для Майї чудове червоне плаття. Воно було просто прекрасним, обшитим золотом та обтягненим жовтим корсетом. Вiдьмi навiть жалко було рвати його, але заради вiльного життя поза замком дiвчина була готова i не на таке. Вона багато чого вивчила у бiблiотецi i тепер думала що екзамени здасть на вiдмiнно. Вона просила Дарта не розказувати про неї на перед. Сьогоднi дiвчина вивчала раси.
       Зайшовши в бiблiотеку вiдьма вдихнула сирий запах книг. Трiшки похитала головою. На дворi уже вечорiло, але це не заважало осунутися в прекрасну атмосферу книг i почитати. Тепер з легенд створення свiту, розповiдей про цей свiт та правил якi має знати кожен хто його населяє дiвчина прийнялася читати про раси. Першою були маги.
       Маги - дуже давня раса, єдиною вiдмiннiстю вiд людей було те що вони мали певнi магiчнi здiбностi. Маги подiлялися на свiтлих, звичайних i темних. Свiтлi маги були переважно цiлителями. У них був добре розвинений ментальний дар. Також вони вiдрiзнялися кольором волосся та очей. Волосся було довгим або середнiм за довжиною. Колiр був бiлим або свiтло-каштановим , а очi були голубими або зеленими. Магiя у них свiтла та цiлительська. В книзi навiть була легенда виникнення свiтлих магiв.
       У одному королiвствi жила була принцеса. Пiсля виникнення рас вона стала магом, але була проблема яка полягала у тому що дiвчина боялася використовувати свiй дар. Iншi ж маги гралися з магiєю, як з вогнем. А Нiно не використовувала її у щоденному життi. Дiвчина вважала що без манiї можна жити. I ось одного разу до замку прийшов окровавлений подорожнiй вiн просив допомоги. Багато магiв зiбралося навколо нього, але нiхто не мiг допомогти, єдине що зробили маги це - достали за допомогою левiтацiї кiгтi лева. Тодi прийшла принцеса вона зцiлила його. Але нiхто не мiг повторити цього заклинання. Принцеса пояснювала що секрет не у ритуалi i не у силi, а в серцi. Але усi вважали це маячнею. Навiть король обiцяв казни ти дiвчину якщо вона не навчить їх зцiлювати. Вона намагалася та черствi маги не умiли нiчого окрiм звичайної господарської магiї. Королю усе це осточортiло i вiн вивiв дiвчину на вулицю де дав їй останнє слово. " Як ви не розумiєте? Вiдкрийте серця! I ви навчитеся" . Натовп засмiявся. " Останнє слово до богiв" - закричав палач. А в них була традицiя звернення. " О, Велика Енергiє. Вiдкрий цим людям серця до свiтлої магiї." - сказала дiвчина. I в цей момент палач убив її. Пiсля її смертi люди почали вiдчувати себе дивно, їх тягнуло в лiси, сади до людей, вони стали добрiшими. I тодi вони зрозумiли принцеса принесла їм дар. Свiтлу магiю та вмiння любити i творити добро. I тодi з'явилися свiтлi та звичайнi маги.
       Темнi маги займалися некромантiєю. Вони не шкодили людям, просто їх магiя iде здебiльшого на подорожi потойбiччям. Маги некроманти або як їх ще називають темнi маги, люблять викликати демонiв та духiв. Вони заставляють чортiв служити собi , а потiм вiдпускають. Вони мають певнi вiдмiнностi у зовнiшностi. У них чорне волосся, у всiх не було некромантiв iз свiтлим волоссям. Очi вони мали карi , чорнi або червонi iнколи оранжевi. Але були винятки, у деяких магiв за очима були дивнi малюнки. Мiсто, космос, небо, смерть i так далi. Магiя: некромантiя та магiя померлих.
       У них теж була цiкава легенда , яка пройшла не одне столiття.
       Колись в одному селi жив юнак. Вiн був магом, але деякi називали його демоном тому що його захоплювали духи та померлi. Вiн любив по ночах ходити на цвинтар. I деякi навiть казали що вiн ночував в склепах. Насправдi хлопець, йому тодi було п'ятнадцять подружився з духами. I вони дали йому можливiсть мандрувати потойбiччям. Вiн тим часом писав заклинання та складав свiй нотатник, який нагадував мемуари. Усе було добре , як би не маги. Їх злило те що хлопчик займався темними справами. Одного разу вiн навiть викликав демона i попроси його покори. Той обiцяв повернутися по першому зову. I ось мандруючи свiтом померлих вiн закохався у одну дiвчину. Але вiн не мiг бути iз нею у ролi людини i тому вiн викликав демона. "Що забажає пан?" - запитало чортеня. "Убий мене" - сказав вiн. Демон швидко виконав наказ. Мiролетель пiшов у свiт духiв. Усi шукали його i найшли тiло. Коли вони його похоронили а мантiї було знайдено книгу з записам. Усi кого це цiкавило почав вивчати цю книгу. I вiд тодi з'явилися темнi маги.
       Наступними дiвчина взяла книги про драконiв. I як виявилося дракони умiють перетворюватися в ящерiв. У них середньої довжин волосся будь-яких кольорiв. Очi теж мали рiзний окрас. Єдине що вiдрiзняло їх це чешуястий хвiст за спиною. У нього був пушистий кiнчик. Магiя : у них вона була особлива, вони могли керувати людиною та рухати предметами.
       Легенди про них не було, була лише розповiдь про найсильнiшого ящера Орiона. Як було сказано вiн не мiг приборкати свого внутрiшнього ящера. Виявляється в драконiв не було хвостикiв спочатку, вони з'явилися пiзнiше. I стали символом свободи, ящiр мав свою частину в тiлi дракона i тому не намагався вирватися.
       Далi дiвчина взялася читати про ельфiв. Цi красивi створiння мали загостренi вуха та довге волосся будь-яких свiтлих тонiв. Вони любили природу i водночас були гарними охотниками. Ельфи добре ладили iз природою. Вони обожнювали рослин. Не було такого ельфа у якого в будинку не було фiалки. Вони вважали її символом рослинностi. Ельфи як i усi iншi були жителями цього свiту. Ельфи одними iз перших його населили.
       Майя пере листала усю книгу i повiльно позiхнула. Наступна книга була про вампiрiв та дампiрiв. Дампiри - це наполовину - люди. Дампiри могли їсти звичайну їжу i майже не хотiли кровi. Що не скажеш про вампiрiв. Але вони навчилися iз цим боротися. Вони пили кров тварин. А ще створили закон. Вiн говорив про те що кожен хто нападе на вiльне створiння буде жорстоко покараний. Як карали вампiрiв - кровопивцiв було невiдомо.
       Перевертнi - наполовину - люди та наполовину - звiрi. Вони могли приймати образ будь - якого розумного створiння. Не лише тварин, а й людей. Це й було їх особливiстю. Часом перевертнi так жартували, але й були такi якi ставали на тропу беззаконня. Вони використовували дар як гру.
       Майя затряслася. Ще б пак, вона не хотiла би зустрiти таких перевертнiв. Тим паче що нiяких щитiв немає. Можна лише магiчним баченням побачити. Тобто передивитися ауру цiєї людини.
       Дiвчина тяжко зiтхнула i кину книжкою в стiну. Важкий металiчний звук пронзив коридори. Майя отряхнула головою i пiдiйшла до стiни. Її пальцi повiльно пройшлися по холодних обоях, а очi почали шукати джерело цього пронизливого звуку. На диво стiна була металевою, а саме те що було за нею. Дiвчина з шаленою силою вчепилася своїми нiгтями у стiну. Покрив повiльно почав падати до її нiг. А руки почали страшенно болiти.
       Майя все-таки здерла обої i нарештi вiдчула полегшення. Перед нею стояли великi металевi дверi з кодовим дзвiнком.
       - Що за? - видавила дiвчина.
       Майя оглянулася, пiсля ретельної перевiрки територiї вона наважилася потягнути ручку. Дверi легко їй пiддалися, вона i без замка би їх вiдкрила. Дiвчина запищала вiд радостi i з опаскою зайшла. Вона не знала куди ведуть цi дверi, але вона дуже хотiла це дiзнатися.
       Скрип холодної пiдлоги дався їй не до-смаку. Майя глянула уперед i помiтила тiнь яка Майнула за її спиною. Дiвчина обернулася, але було запiзно дверi зi скрипом закрилися. Вона з певною гордiстю пiдiйшла i потягнула руку. Але вона не могла вiдкрити дверi. I справа не у силi, а у тому що ручки не було. Тепер по її венах хлинула холодна кров, а нон пiдкосило.
       - Агов! - закричала вона. - Хто там? - закричала вона, але нiхто їй не вiдповiв. Дiвчина забилася у iстерицi. У неї наче не було виходу. Або бiгти уперед або кричати, але через цi дверi навряд чи могло щось долинути. Тим паче, бiблiотеку давно уже не перевiряли.
       "Рiнель сонечко! Допоможи!" - покликала вона сестру. Але безтiлесна дiвчина спала своїм сном i тому не почула благань заточеної вiдьми.
       Майя оглянулася вона почала шукати стiни. I повiльними кроками мiряти паркет. Дiвчина боялася побачити тут павука. А ще бiльше її лякало те що тут можуть бути монстри. Вона ж нiчого не знала про цей свiт. Дiвчина вiдчула дотик до гладкої поверхнi на якiй вона побачила невеличкий шарик, свiтла було мало, але те що просувалося крiзь двернi засови дозволяло побачити його. Майя доторкнулася до шарика i вiдчула дивне тепло. Шарик засвiтився. Тепер вiдьма тримала в руках маленький лiхтарик. Вона радiсно засмiялася i провела ним навколо себе.
       ... пауки лазили по стiнах, а нескiнченнi катакомби вели дiвчину далеко в середину. Нарештi на горизонтi з'явилися дверi. Їх було троє. Першi були з незрозумiлим дiвчинi надписом. В них виднiлося маленьке вiконце. Воно мало показало, але видно було те що воно веде до покоїв принца Арiандра. Iншi дверi були насиченого бiлого кольору. I останнi теж з вiконцем вел на вулицю. Це були наче невеличкi телепорти. Дiвчина помiтила те що другi дверi без вiконечка. Вона помiтила на них надпис.
       " Вибирають лише однi дверi!"
       Майя злякалася. Вiкно до покоїв принца? Дорога на вулицю? Чи невiдомий шлях? Останнє приваблювало вiдьму найбiльше. I вона прийняла саме дивне рiшення. Одночасно вiдкрити дверi. Але надпис ...дiвчина потягнулася до бiлої ручки. Шарик у її руках застрибав , але не зупинив її.
       Майя вiдкрила їх. Перед нею постала темнота. Дiвчина побiгла до iнших дверей та вони зникли. Виходу не було. Дiвчина направила шарик до тiєї дивної темноти. Свiтло окутало кiмнату. I побачене заставило Майю знепритомнiти.
       ...коли дiвчина прокинулася, вона лежала на пiдлозi. Там де вона заснула. Майя все ще хотiла знати що це сон. Навколо неї були заспиртованi жiнки. Половина з них мали риже волосся. Дiвчина пiдбiгла до надписiв. Вiдьма Сельва. Вiдьма Орiона! Отже вiдьми не покидали цей свiт...їх заспиртували. Дiвчина заплакала. Вона оглянулася i побачила такi самi надписи бiля заспиртованих тiл, але з iменами ельфiв. На однiй з цих гiгантських банок був надпис ельфiйка Рiнель...
      
       ***
       - ЯК вона могла зникнути? - кричав розлючений принц. - Як?
       - Пробачте володарю...ми її знайдемо. - почали загнанi у кут охоронцi.
       - Знайдiть. - крикнув вiн. - Куди вона могла зникнути? Як я тепер припиню вiйну до балу п'ять днiв. Як ви не помiтили те що її цiлу нiч не було у дома?
       - Вона була у бiблiотецi. А пiсля того її нiхто не бачив. - знiяковiли вони.
       - Обшукати усе. Розкладiть увесь замок, обшукайте усе мiсто. - закричав Арi.
       Хлопець швидкою ходою повернувся до нiчим не винного мага. Ример з острахом подивився на принца. Вiн нiколи не бачив його таким розлюченим. А можливо i бачив. Останнiй раз вiн був таким коли Мерi утекла i порушила договiр.
       - Де вона? - рявкнув вiн.
       - Я не можу знайти її ауру. Але стверджую те що енергiя досi лише вiд бiблiотеки.
       - Вона у замку?
       - Так!
       - Подай їй сигнал. Убю коли знайду.
       - ...
       - А потiм зцiлю. - засмiявся принц. Маг приєднався до нього.
      
       ***
       Дiвчина iшла все дальше i дальше. Вiд того що вона бачила у неї щемiло серце, а сльози горiли на її очах. Дiвчина дiйшла до нових дверей. Але тепер вона боялася туди зайти, але бажання забути побачене вбивали їй у голову бажання рухатися. Дiвчина ухопилася за ручку дверей i забажала побачити за ними свiтло. Майя вийшла у велику кiмнату. Усе у нiй було у темних кольорах. Майя пiдбiгла до старого лiжка i з радiстю за стрибнула у нього. Теплий шовк повiльно закрив її очi. I вона погрузилася у сон.
      
       - Ти подивися на неї! - закричав хтось їй над вухом. Майя сонно вiдкрила очi i побачила Римера. Хлопець з насмiхом на неї дивився.
       - Що? ЩО? ДО бала лише чотири днi залишилося...а ти!
       - Чотири? - закричала вiдьма.
       - Так, чотири. Ти де була? - цього питання вона i боялася.
       - Тут спала. А чому ти не спиш у дома? - дiвчина знала що може i "спалитися" на цьому, але сонний вигляд Римера допомiг їй придумати план.
       - Тебе шукав.
       - А! - застогнала дiвчина i гепнулася у лiжко. - Скiльки годин?
       - Третя ночi. - сказав Ример знiмаючи футболку.
       - Блiн. - простогнала вона.
       - А що таке "блiн"? - поцiкавився хлопець.
       - Це спосiб вираження емоцiй у моєму свiтi. Ну ти й "лох".
       - А шо таке "лох" ?
       - Це означає що ти добра людина. - нiяково сказала Майя.
       - Добра? Тодi ти справжнiй лох. - вiдьма пригнiчено скривилася...
       Хлопець тим часом роздягнувся.
       - Ей! А ну iди звiдси я тут сплю.
       - Це моя кровать! - закричав вiн.
       Майя запротестувала i кинула в мага подушкою. Той спритно її спiймав i кинув їй у вiдповiдь. Майя роздратовано злiзла з кроватi i сiла на м'яке стуло. Хлопець тим часом залiз пiд тепле покривало i з насмiшкою подивився на вiдьму яка у вiдповiдь показала йому язика.
       - Риже нещастя. Iди сюди. Майя ну будь лохом. - почав вiн. - Ляж бiля мене. Ми подiлимо кровать. Хочеш я її розрiжу? - Дiвчина закивала. Маг провiв рукою по кроватi i роздiлив її на двi половини. Дiвчина лягла на свою кровать i заснула.
      
      
      
      
      
      
       Роздiл 10
       Нечисть? Нi, не чула! Познайомиш?
       Ранок видався м'яко кажучи веселим. Якщо не вважати того що Майя бiгала уже третiй круг навколо замку за свою вихiдну , то... усе було просто супер. Її наглядач, бiдний Ример дивився на вiдьму як на шматок полiтелену. Дiвчина бiгала не зi скорiстю вiтру, але зi скорiстю черепахи це модна було зрiвняти. Ример усiма способами натякав дiвчинi на те що, чим швидше вона пробiжить тим швидше його нагодують, але Майя нiяк не реагувала на його заяву. Вона з хитрою посмiшкою робила вигляд що її сподобалося. Але насправдi вiдьма обурювалася, як? Як цей пихатий бовдур мiг заставити її бiгати? Вона ж нiчого не зробила! А раптом, це вiн її закрив...треба розпитати його про ту кiмнату. Вiд спогадiв по спинi вiдьми пройшлися мурашки i вона затремтiла. Це вона не змогла сховати навiть вiд очей стурбованого мага. Вона мовчки сховала погляд.
       - Майя! - пiдiйшов до неї маг. - З тобою усе добре? Ти якась знервована!
       - Нi, Ример усе добре. А чому цiкавишся?
       - Ти дуже схвильована. Ти можеш менi довiряти. Розкажи.
       - Усе добре. - закричала дiвчина. - Менi ще дев'ять кiл бiгти.
       Ример подивився на дiвчину яка знесилено, але так гордо побiгла уперед. Вiн здивувався чому вона так негативно реагує. Але подивився їй у слiд. Хлопець знав про те що вона була не у його кiмнатi, але у той вечiр її брехня переконала навiть його. "Де ж була Майя?" - подумав вiн.
       ...Дiвчина упала на землю i з посмiшкою подивилася на замок. Скоро вона мала утекти звiдти i я ця перспектива її звеселила. Бiльше не буде цього бовдура принца, дурненького мага i цих дивних заспиртованих тiл. Боже, цi тiла не давали їй покою. Вони заставили її посмiшку згаснути i задуматися.
       - Ей, Майя! - закричав вдалинi знайомий голос. - Принц чекає на тебе. Поспiши.
       - Передай принцу, що я його ненавиджу. - закричала вона.
       - Але ж це принц. Це ж повелитель Лiбертонiї.
       - Передай так . Виконуй свою роботу - закричала вона i направилася у замок, але дорогу їй перебила тiнь дiвчини. Майя упiзнала у нiй свою давню знайому. Ту, дiвчину яка хотiла убити її. Але цього разу шатенка не виглядала вороже. Вона пiдiйшла до Майї i подала їй руку.
       - Пробач... - прошепотiли її вуста.
       - За що? - поцiкавилася дiвчина.
       - За бiблiотеку i отруйнi голки. - сказала вона i зробила невинний вираз обличчя.
       - Чому ти це зробила? - запитала вiдьма.
       - Я хотiла показати правду... - сказала Мерi.
       - Яку правду? Про що ти? - запитала дiвчина. По її виразу обличчя було видно те, що Майя хвилюється. Мерi самозакохано посмiхнулася i обiйняла юну вiдьму.
       - Принц хоче убити тебе. I я хочу захистити. Зрозумiй мене.
       - Що? Про що ти? - запитала дiвчина.
       - Ти бачила заспиртованих вiдьм, ельфiв, магiв...Пам'ятаєш? Памятаєш. Ти не могла цього забути.
       - Зачекай, маги? Я бачила лише ельфiв.
       - Погано ти дивилася. У нього колекцiя. Вiн колекцiонує тiла, рiзних рас. А головне душi, якi вiн не випускає. I йому не вистачає найсильнiшого мага Дартуса Цербера i останньої вiдьми Майї Кархар.
       - Невже це так? - запитала дiвчина. - Але в його колекцiї є один зiпсований експонат. Тiло Рiнель Кархар.
       - Нi, воно там є. Я сама його бачила.
       - Але там тiло без душi.
       - Що?
       - Там тiло без душi. - повторила вона.
       - Тодi душа Рiнель у небезпецi. - прошепотiла Мерi i присiла на траву. Вона хотiла обманути дiвчину, але тепер вона завагалася. Спогади про веселу Рiнель не давали їй спокою. Вона нiколи не згадувала цього дня, але настав час.
       Життя Рiнель, Арiандра i Мерi.
       Мерi була найкращою подругою Рiнель. Вони були не розлий вода до того часу поки вiдьма не зникла. Рiнель розповiла охотницi про те що не може жити без сестри. А та лише пожала плечима. Рiнель закричала про те що хоче померти i побiгла до свого будинку. Там вона покiнчила життя самогубством. Мерi хотiла i намагалася її зупинити, але та почала говорити якiсь дивнi слова. Охотниця плакала i кричала, але бар'єр створений ельфом не пiдпускав. Пiсля слiв Рiнель упала. Вона померла. Мерi пiдбiгла до її тiла i закричала. Її крик почув принц. Арiандр давно шукав таку могутню ельфiйку. I вiн добавив її до своєї колекцiї " Найсильнiших створiнь ". Принц був монстром. Вiн запропонував їй пiти з ним до палацу. Там вiн запропонував дiвчинi вина. Пiсля якого її зтошнило i її вiдчуття змiнилися. Вона не могла привикнути до сил, а бiль нагадувань завдавала її рани. Мерi почала убивати нечисть. Але вона зненавидiла принца. I не могла дозволити йому убити вiдьму. Вона збиралася вбити Майю для того щоб забрати силу i оживити подругу, а потiм помститися Арi за неї.
       - Повтори будь ласка. Рiнель жива? - запитала охотниця.
       - Так, вона перетворилася у книгу.
       Мерi вперше за усi цi роки заплакала. Вона обiйняла вiдьму i почала шепотiти якiсь незрозумiлi слова.
       - Тiкай звiдси. - прошепотiла вона. - Прошу, не стань лялькою у колекцiї Арiандра.
       - Не стану. - сказала вона.
       Але охотниця уже зникла. Дiвчина обернулася i побачила маленьку тваринку. Вона кульгаво iшла до дiвчини. Це був чорний лiрохвiст. Так називалися вони тут. Хоча у свiтi Майї це був кiт. Дiвчина потягнула руку. Але раптом її вiдкинула червоним шаром. Його кинув Арiандр.
       - Не пiдходи до нього! - закричав вiн. - Лiрохвiст може тебе убити.
       - Ти про цей комочок щастя? Чи не так?
       - Це дуже небезпечна нечисть.
       - Нечисть? Так, це ж чорний кiт.
       - Я не знаю що таке кiт. Але воно небезпечне. Не доторкайся.
       - Чому? - запитала дiвчина.
       - Тому що, нi. - закричав принц i побiг до неї.
       Комочок щастя подивився на неї наляканим очима , а Арi хотiв його убити. Дiвчина одним махом пiдняла кота з землi. Руку раптом запекло i на нiй з'явилося тату у виглядi котячої мордочки. Принц пiдбiг i вихватив пушистика з її рук. Лiрохвiст почав мотатися i жалiбно скавулiти.
       - Вiдпусти! - закричала дiвчина. Кiт помахав головою.
       - Мур... - видав вiн.
       - Я сказала вiдпусти. - закричала вона.
       - Майя, ти хоч знаєш що таке нечисть?
       - Нi! Вiдпусти мого кота.
       - Кого?
       - Його. Негайно
       - А я не хочу. Ти i так уже перебрала з татуюванням. Щоб його забрати потрiбно запалити лiрохвоста.
       - Не смiй! - дiвчина забрала кота i погладила.
       - Ти не розумiєш що твориш! Я наказую.
       - Менi? ТИ наказуєш менi? - на цей раз Майя сильно рознервувалася -Повелительницi клану вiдьм? Та це я маю давати накази. Так що остинь чувак.
       - Що таке "чувак" ? - запитав хлопець.
       - Ооо. - застогнала вiдьма.
       - Ти викинеш цю нечисть?
       - Це, не нечисть. I взагалi знайомся це - Ерiк мiй кiт.
       - Ти дала iмя нечистi? Майя ти з вогнем граєш.
       - Замовчи! - сказала вона.
       Принц побiлiв. А дiвчина пiшла у перед, вона кинула на Арi нищiвний погляд.
       - Ти не обижайся. Просто я зла. А злiсть це стан коли ящик працює швидше за розум. - засмiялася вiдьма.
       Вона повернулася до Ерiка.
       - Ну що знайомимося? - запитала вона, на що кiт весело закивав головою i м'яукнув . - Щастя ти моє я котячої не знаю. Тобто лiрохвостiвської.
      
      
       Роздiл 11
       Коли на часах буде дванадцята...
       Майя упала на кровать. Ерiк сумно на неї подивився i усiм виглядом намагався натякнути на те що час обiдати. Кiт пройшов шiсть кругiв навколо її голови i присiв на лице дiвчинi. Вiдьма зняла лiрохвоста. Боже, як не зручно. Вiд сьогоднi це кiт. От, вона ж не знаю хто це! Дiвчина чи хлопець?
       Самець чи самка? Майя почала вертiти його у руках, а кiт жалiбно кричати.
       - Та поклади мене! - закричав звiр.
       - А! Ти говориш? - запитала вона.
       - Нi, спiваю.
       - А. - Майя почала щипати себе i випадково кинула кота. Вiн у вiдповiдь почав шипiти.
       - Ну? Переконалася? - замичав кiт. Майя присiла i уважно дивилася за тим як вiн повiльно розсуває губи i вимовляє звуки. Ерiк на це закрив очi i по-мученськи зiтхнув.
       - Ну що? Боже, який ти няшка. - вiдьма почала гладити його.
       - Руки! Руки! - кричав роздратований кiт. - Я ще молодий щоб померти!
       - Нiчого тобi не буде! - м'якнула дiвчина i продовжила свою коварну роботу.
       - Ну все! Прошу вiдпусти! - кричав Ерiк.
       - Добре! - дiвчина поклала кота на руки.
       - Ти що думаєш що якщо я маленький то я маю бути слабким. Поклади мене! Для лiрохвоста неприйнятне таке вiдношення до нього.
       - У кота!
       - Лiрохвоста! - заперечив Ерiк.
       - О, ну чому усе так важко? - застогнала дiвчина i почала повiльно сповзати з лiжка. - Я й не знала цього. Ерiк, давай дружити.
       - Ерiк? - запищав кiт.
       - Це твоє нове iмя. - посмiхнулася вiдьма.
       - Моє iмя? Ти що з глузду з'їхала. У мене немає iменi. - почав суперечку кiт.
       - Є! Я його тобi дала. I чому у мене на руцi котячi очi?
       - Це знак єдинства. Я не можу вiдiйти вiд тебе на вiдстань десяти метрiв.
       - Тепер ти завжди будеш зi мною. - зрадiла дiвчина.
       - Скiльки радостi. - взявся за голову коварний кiт.
       - Я тобi маю все розказати. - дiвчина почала свою довгу розповiдь...вона сказала про усе, про Мерi, принца, мiтлу, дивнi сили i навiть про втечу.
       - Не новина. Принц колекцiонує людей не просто так. - почав кiт. - йому потрiбно це усе для ритуалу вознесiння. Вiн заставить кожне створiння у нашому свiтi йому поклонятися. I тодi вiн стане непереможним. Вiн не хотiв щоб Мерi тебе забирала. Знаєш чому вона хотiла тебе убити? Тому що вона не хотiла того, щоб принц виконав цей ритуал. Для нього не вистачає двох. Тебе та майстра з академiї Дарта. А ще прокляття Мiноса. Його ще називали фiлософським каменем.
       - Не двох. Рiнель без душi. Вона стала книгою.
       - Тодi вiн не має знайти книгу.
    - А що нам робити з моєю втечею? - запитала Майя.
       - А нiчого! - вiдрiзав кiт.
    - Як нiчого? - почала дiвчина. - Мене хочуть на мариновану ляльку перетворити, а ти нiяк не допоможеш!
    - Що? Та я один тут дiлом займаюсь. А ти...
    - Дiлом займаєшся? З тобою усе гаразд? - пiдняла тон Майя.
       Їхня суперечка могла тривати ще декiлька годин, проте вiдьма вчасно спинилася. Вона лише стрибнула на кровать i зробила кислий вираз обличчя. Оглянувши кота злим поглядом вона почала думати. Лише iнколи скоса поглядаючи на Ерiка вiдьма скривилася i нарештi пiднялася. Пiдiйшовши до шафи вона почала вибирати одяг.
    - Ти вийдеш нарештi? - застогнала вона. Кiт закiнчив лизати лапу i попрямував до дверей. - Дякую! - кинула йому у слiд Майя.
      
       Через годину...
    - Нi ! Ну досить уже! - кричала дiвчина до кота. - Ти ж у нас людиноподiбний.
       - Що? - запитав кiт. Ерiк нарештi лишив мiтлу, яка усiма силами намагалася утекти вiд нього.
       - Нiчого уже.
       - Я скажу тобi дещо важливе. Я дiйсно ранiше був людиною. Взагалi я був братом Мерi, моїм справжнiм iменем було - Астер. Але , я уже привик до твого - Ерiк. Я дуже багато знаю про цей свiт. А в лiрохвоста, якого ти чомусь називаєш котом, мене перетворив принц Арiандр.
       - Зараза! - видавила дiвчина.
       - А що означає ця фраза?
       - Ця фраза означає те, що вiн дуже погана людина.
       - Розкажи про ваш свiт! - почав кiт.
       - Ми люди дивнi, тобi нас не зрозумiти. У нас взагалi немає магiї. Але є шахраї. Вони називають себе - Екстрасенси.
       - А чим займаються цi екстрасенси? - зпцiкавленно запитав лiрохвiст.
       - Вони уявляють себе посланниками вiд бога. Наче вiн направляє до нх свою силу. Тобто, вони говорять що умiють бачити майбутнє, читати думки, виганяти злих духiв. До речi, як у вас тут з богами?
       - Такi питання у тебе!
       - Якi? - скривилася вiдьма.
       - Не правильно сформованi!
       - Зараза! - закричала дiвчина.
       - Просто сформуй його! Правильно! - запищала тварина.
       - Ти чого кричиш до мене? Ти адекватний? Чи у тебе критичнi днi почалися?
       - Ти нормальна? Я чоловiк!
       - Пробач, але ти кiт! - засмiялася Майя.
       - Я - лiрохвiст. Слухай, повернемося до питання.
       - У вас є боги?
       - А ось про що ти...Звiсно є. Їх у кожної раси по одному. У драконiв - Морзен. Вiн керує рiвновагою i розподiляє сили мiж його рабами. I так у кожного. Розумiєш? - дiвчина кивнула i швидко прокрутила iнформацiюу головi. Вона єхидно глянула на Ерiка i посмiхнулася.
       - А який у тебе бог? Чи ви коти не раса?
       - Звiсно ми не раса , ми нечисть.
       - А то ви дияволу поклоняєтеся?
       - Хто це такий? - запитав Ерiк. Кiт приляг на диван i тепер повiльно рухав губами. Дiвчина голосно засмiялась, тим вона визвала у лiрохвоста гнiв. Той прошепотiв щось собi пiд носа i очiкуючи дива глянув на неї. Майя знову голосно засмiялася, а Ерiк у вiдповiдь покрутив лапою бiля голови. Кiт натякнув на те, що час продовжити їх бесiду.
       - Ну ти й кумедний. - засмiялася вона. - Дявол - керує пеклом i усякою нечистю.
       - Нi, ти помиляєшся! - засмiявся кiт. Вiн так кумедно скривив морду що дiвчина знову повалилася на лiжко. Вона так несподiвано стрибнула туди, що мало не роздавила кота. Бiдолаха стрибнув на велике крiсло i продовжив розмову. - А що таке пекло?
       - Ти що взагалi нiчого не знаєш? У пеклi знаходяться грiшники. Тi, що робили зло i ображали iнших.
       - А чим вони там займаються?
       - Горять. - посмiхнулася Майя.
       - Шкода тебе!
       - Незрозумiла! Чому шкода?
       - Ну ти ж горiтимеш... - протягнув кiт. У вiдповiдь Майя кинула подушкою у лiрохвоста. Той голосно зойкнув i посмiхнувся.
       - Ерiк! - застогнала Майя.- Чому Дарт потрiбен Арi?
       - Бо вiн сильний! Дарт - великий маг. Вiн бачить невидиме i володiє стихiєю вогню. А стихiями володiли лише вiдьми. Усе це тому що вiн не чистої кровi людина. Розумiєш? Вiн син вiдьми i чорного мага.
       - Ти хочеш сказати що Дарт наполовину вiдьма?
       - Це образливi слова.
       - Чому?
       - Тому що, вiн наполовину вiдьмак.
       - Ой, пробач. - протягнула вiдьма.
       - Вiн би це почув...Для Дарта найбiльша образа це те, що люди говорять про нього як про людину не6 чистих кровей. А для мага рiд i родина головне.
       " Тобто, вiн любить дiтей!" - в думках зрадiла Майя. Дiвчина пiднялася з лiжка i покликала мiтлу. Вона сильно стукнула себе по головi i знову присiла. Кiт з вiдкртим ротом спостерiгав за цим , а потiм добавив:
       - З книгою познайом!
       - Що?
       - Рiнель поклич! - сказав Ерiк. Вiн вимовив це так наче даючи наказ.
       " Рiнель" - гукнула дiвчина. - " А ну виходи"
       Книга повiльно пiдлетiла до дiвчини i почала пильно розглядати кота. Але чомусь вона не перетворювалася на людину, лише мовчки вдивлялася у його постать. Потiм рiзко засяяла i почала набувати форми дiвчини. По дорозi вона зробила декiлька рухiв руками i її одяг змiнився. Тепер її свiтле волосся сильно вирiзнялося на фонi чорного, оксамитового наряду. Дiвчина нарештi постала у всiй красi та величi i гордо глянула на обох.
       - Рiнель! - закричала Майя i кинулася в обiйми до дiвчини , але та як завжди дозволила руцi Майї пройти наскрiзь. - Познайомся. Це - мiй кiт. - Ерiк знову скривився i глянув на ельфа.
       - Але ж це - лiрохвiст. - протягнула книга. Ерiк сильно зрадiв i стрибнув у простi де стояла Рiнель.
       - Я тебе люблю! - закричав вiн. - Давай будемо разом.
       - Що з ним? - запитала Майя.
       - Схоже вiн не любить коли його називають "котом".
       - Переживе! - буркнула Майя i нагородила кота злим поглядом вiд якого у нього пересохло в горлi , але той не здався вiн задоволено мурликнув i пострибав у сторону ванни. Але на пiв-дорозi врiзався в невидиму стiну.
       - Ой, схоже це межа.
       - Але менi потрiбно ... - запищав вiн.
       - Я стану бiля дверей! Тiльки за одної умови , ти дозволиш називати себе котом.
       - Нi! Нiколи! Нi за що!
       - Як знаєш! - пролепетала вiдьма.
       - Добре називай "котом". - закричав вiн. Майя самовпевнено пiдiйшла до дверей, тим самим даючи стiнi зникнути.
       - Рiнель! Ти готова скоро у нас втеча в академiю планується?
       - Я за тобою i в вогонь i в воду.
       - А давай перевiримо мiсце для балу! - наполягала дiвчина.
       - I коли ми це зробимо?
       - Ну коли на часах буде дванадцять.
       - Чому саме тобi?
       - Логiка де ? Бо всi спати ляжуть.
       Раптом у дверi постукали. Рiнель швидко зникла , а Ерiк заховався пiд кровать. Майя вагаючись вiдкрила дверi , е був Арiандр.
       - Чому прийшов? - запитала дiвчина.
       - Майя , я хотiв ще раз переконатися у тому, що у тебе усе в порядку. Бiльше нiяких нападiв не було? - запитав принц. Дiвчинi було неприємно на нього дивитися, але вона трималася стримано.
       - Нi, а що повиннi були?
       - Я просто запитав. Ти пiдеш на вечерю чи наказати принести тобi сюди?
       - Нi, я буду тут. Дякую. А тепер бувай.
       - Що ти таке ховаєш там? - запитав хлопець. Арi намагався заглянути за спину вiдьми.
       - Нiчого. - вiдповiла вона. - Я просто вирiшила прибратися.
       - Для цього є покоївка. - спокiйно вiдповiв Арi.
       - У моєму свiтi усе не так.
       - Звикай до цього! - сказав вiн. - Шляху назад нема.
       " Ага, я тобi вiру. Точно так само як тодi, коли ти сказав що вiдьм уже не повернути." Майї стало цiкаво що у нього в головi вона повiльно зробила жест i почала читати його думки.
       " Нi, ну вона звiсно ж красуня. Як би вона не була менi потрiбною для цього ритуалу, я б її коханкою зробив."
       " Зараза!" - подумала вона.
       - Арi, а чому у принцiв немає дружин?
       - Тому що, у них є фаворитки, коханки i так далi.
       " Тому що тодi кiнчиться їх розгульне життя" - подумав вiн.
       " Ти менi брешеш" - подумки вiдповiла дiвчина.
       - Ну все я пiшов... - перервав її думки Арi.
      
       ***
    Кiт та вiдьма на цiпочка пройшли до бальної зали. За ними десь у повiтрi летiла книга. Але Рiнель сильно маскувалася, не даючи нi оку людини, нi оку мага побачити її. Пiдiйшовши до мiсця призначення Майя тихо оголосила свiй план. Вона врахувала усе i мiсце де вона танцюватиме i мiсце за столом. Вiдьма рахувала кожну годину i враховувала усе. Вона думала що буде як її побачать на темному маревi ночi. Чи потрiбно було ї й тiкати у такий святковий день? Дiвчина могла зробити е будь-коли. Вона декiлька раз дивилася на бар'єр. Вiн вiдкриється пiсля завтра i нiхто не помiтить тiєї секунди як його перетне вiдьма на мiтлi з чорним котом. Дiвчина також врахувала що буде якщо хтось з гостей вирiшить їй допомогти. Рiнель теж була задiяна. Бо поки нiхто до неї не доторкнеться, вона схожа на людину. Дiвчина спробувала станцювати в залi танець i навiть не помiтила того як за нею спостерiгав чоловiк у чорному.
       - Чим займається панна?
       Лише тепер дiвчина помiтила молодого воїна. Вона зупинилася i повiльними кроками вiдiйшла до дверей.
       - Це ви Астаро? - запитала вона.
       - Так, я. Чому панi не спить i чому бiля неї лiрохвiст?
       - Цей? Вiн мiй друг!
       - У вас iз ним зв'язок? - запитав вiн.
       - Нi, чому ви так вирiшили?
       Астаро Тед тим часом наблизився до дiвчини. Вiдьма знову вiдiйшла i повiльно оглянулася. Зала завжди була з охороною. Чому їх нiде немає. Лише тепер Майя помiтила двох зв'язаних людей.
       - Ти боїшся мене? Могутня вiдьмо! Кров у твоїм тiлi аж холоне. Ммм...Як я люблю страх в очах жертви.
       - Щоб я, остання вiдьма i повелителька такого клану боялася тебе? - засмiялася вона. Вiдьмi дiйсно було важко.
       - А так? - прошепотiв воїн i миттю опинився у неї за спиною.
       Лезвiя меча пройшлася по її одягу i дiвчина ледь чутно заплакала. Але так гордо наче i сльози були вирiзанi цим самим мечем з її очей , якi дивилися у безодню.
       - Iди спати Астаро! - мовила вона i пiшла вперед.
       - Стiй, або я пошматую тебе!
       - Дiвчина не вiдреагувала .
       Астаро побiг за нею, але мiтла яку вiдьма визвала боляче порахувала його ребра i чоловiк упав. Вiн ледве тримав меча.
       - До побачення хоробрий воїне!
       Цi слова сказала горда вiдьма. Та якiй судиться боротися не за своє , а за усi життя. Та якiй потрiбно вiдновити клан.
       Майя гордо iшла уперед. Тепер її бачили усi. I слуги, i воїни, але дiвчина лише смiялася їм услiд. Анабет, яка зустрiлася їй у дорозi лишень встигла вiдкрити рота, мимо неї пройшла вiдьма.
       " Справжня! " - шепотiли усi.
       " Горда! " - линуло навколо.
       " Остання! " - комком у горлi ставали слова.
       Таку героїчну картину нiщо не могло зiпсувати. Ну хiба що "чорне нещастя". Це був Ерiк, вiн дуже тихо ступав за своєю вiдьмою. Хоча це виглядало дуже кумедно. Лишень чути було.
       " Ого, де узяла такого? " - запитували Майю.
       Але дiвчина не звертала уваги на тих кого пробудила серед ночi. Вона просто зайшла у кiмнату i упала на кровать.
      -- Добранiч менi! - простогнала вона i заснула.
      
       12 роздiл
       За день до втечi...
       Лишень один день лишився. День втечi вiдьми наближався. Майя як завжди намагалася усiм догодити принцу. Дiвчина намагалася зробити усе акуратно , не викликати нiякої пiдозри. Арiандр тим часом готувався до балу.
       Майя вийшла на свiже повiтря, вона посмiхнулася Ерiку i махнула рукою убiк. Тим самим дала лiрохвосту знати про те що нiкого немає. Астаро Тед лежав у лiкарнi. Схоже дiвчина сильно його стукнула. Вона прошепотiла на вiтер якiсь слова, значення яких знала лише вона сама. У головi вiдчувся якийсь легкий бiль i вона поспiшила повернутися.
       - Куди iдеш? - сказав хтось за її спиною.
       Дiвчина обернулася i побачила Мерi.
       - Мерi? - пискнула вона i обняла дiвчину. Та хотiла вiдштовхнути дiвчину, але сама обiйняла її.
       - Ну так це я. - посмiхнулася охотниця. - У мене просто iдея з'явилася.
       - I яка? Ти хочеш заспиртувати принца? Хоча нi! Дай угадаю...Це маю зробити я?
       - Нi, я вирiшила що маю тобi допомогти. - заявила вона.
       - I як? - запитала дiвчина.
       - Давай будемо у командi! - зрадiла Мерi.
       - Не розумiю.
       - Ти i я. Я змiню зовнiшнiсть приберу тату i пiду з тобою в академiю. Стану твоїм охоронцем.
       - Справдi? Але , є одна умова. - застогнала дiвчина.
       - I яка?
       - У мене в командi уже є декiлька людей. I ти маєш з ними подружитися.
       - Людей? - Мерi пiдняла одну брову.
       - Нi, я не це мала на увазi. Короче, сiдай на мiтлу . Я вiдволiкатиму сторожу, а ти - полетиш у мою кiмнату.
       - Але лiтають лише вiдьми! - зголосилася охотниця.
       - Але ж я можу керувати мiтлою за допомогою сили думки.
       - Нi, нi, нi! - зголосилася дiвчина. - А вiдволiкати ти як будеш?
       - Це - секрет. Готова? - Мерi махнула у вiдповiдь головою i сiла на мiтлу.
       Мiтла рiзко рвонула i почала сильно розкачуватися. Охотниця вчепилася у неї руками i пригнула голову. А Майя намагалась думати лише про мiтлу. Це було дуже важко, хоча її нiхто не вiдволiкав. Але дiвчина нарештi направила енергiю у правильно русло. I як завжди по закону пiдлоти , до неї пiдiйшов Ример.
       - Що робиш? - запитав вiн.
       Дiвчина здригнулась i втратила управлiння над мiтлою. Краєм ока вона побачила як мiтла з Мерi починає падати. Та намагалася триматися .
       Дiвчина зрозумiла що вiд неї залежить усе. Вона рiзко обернулась i ударила Римера по головi. Той упав на землю i почав щось шепотiти. Вiдьма тим часом добила його. Не до смертi звiсно, але до втрати пам'ятi точно.
       Дiвчина вiдновила керування над мiтлою i тепер без пригод доставила Мерi до вiкна кiмнати. Дiвчина побiгла в свою кiмнату.
      
       ***
       Мерi уже сидiла на кроватi у одягу Майї, але досi виглядала як воїн.
       - А чого ти у моєму одягу? - запитала вiдьма.
       - Мiй порвався! - заявила дiвчина.
       - Як? - здивувалась Майя.
       - Одна дiвчина втратила керування над мiтлою i загнала мене у кущi.
       - Пробач! - сказала Майя i посмiхнулась.
       - I де твоя команда?
       - Увага! Його величнiсть Кiт! - закричала Майя. З-за її спини виповз Ерiк вiн став посеред кiмнати i блаженно м'яукнув.
       - Привiт! - помахала Мерi i глянула на мене.
       - Вiн говорити вмiє! - запевнила її я.
       Кiт у вiдповiдь м'яукнув i глянув на мене ангельськими очима.
       - Давай зараза, скажи хоч одне слово. - закричала вiдьма. Мерi голосно засмiялась i сказала.
       - З цим розiбралися. - сказла охотниця. - Майя! А звiдки ти взяла цього "кота"?
       - До вашого вiдома...- почав Ерiк. Мерi сильно вiдкрила рота i здивовано дивилася на нього. - Я лiрохвiст i те що я дозволив цiй панночцi називати мене котом , не стосується усiх. Юна Ледi? Ви згiднi з цим?
       - Так, так пане. - почала Мерi. - Пробачте мене.
       - О, мiс це - лишнє.
       - Так, ану перестали. Нiжностi у цiй кiмнатi забороненi.
       - Що? - видавив кiт.
       - Так, запам'ятали. Ти - кiт. Твоє iм'я Ерiк. I ти така зараза , що тебе можна називати як завгодно. А це Мерi - мiй друг. Вона знає усе про втечу.
       - I про нашi правила? - запитав кiт
       - Якi привила? - зацiкавлено потягнула охотниця.
       - Ну потрiбно ловити для мене мишей... - почав вiн, але вiдьма його перебила:
       - У нас нема правил. Усi пiдтримуємо один одного.
       - I ще хтось є у вашiй командi? - запитала Мерi.
       - Є! Познайомся з своєю давньою подругою.
       До них пiдлетiла чарiвна книга. Вона швидко перевернулася на дiвчину i оглянула присутнiх. Її погляд зупинився на Мерi. I здавалося з очей Рiнель падали сльози.
       - Що ти тут робиш? - закричала ельфiйка.
       - Рiнель, це ж я. - запевнила Мерi.
       - Знаю що ти. Ти - така жива. Хочеш знову глузувати з мене?
       - Дiвчата! - почала вiдьма.
       - Майя, тихо. - сказала Рiнель. Вiдьма присiла i почала дивитися на них.
       - Рiнель, я не глузуватиму з тебе.
       - Та невже...
       - Прошу пробач мене. - по її очах скотилася одинока сльоза.
       - Мерi, я давно тебе пробачила.
       - Рiнель , я знаю тобi була потрiбна моя пiдтримка. Я винна у цьому усьому. Менi нема пробачення. Але скоро Майя оживить тебе.
       - Напевно. Шкода що я не можу тебе обняти.
       Майї це набридло i вона пiднялася .
       - Тепер ми одна команда. - сказала вона.
       - Да, одна. - потягнув кiт.
       Дiвчина погладила кота i рiзко вскрикнула:
       - А як назвемо команду?
       - Охотники! - закричала Мерi.
       - Iнтелiгентнi створiння. - почав кiт.
       - Любителi жити. - завiрила Рiнель.
       - Нє, це не те. Потрiбно щось цiкаве , до прикладу "Останнi бiйцi".
       - Нехай буде. - пiдтримали її.
       - А може наклейки якiсь собi зробимо?
       - Нi!
       - А унiформа?
       - Нi!
       - А таємний клуб?
       - Майя, перестань. Уже обiд, а ти ще не їла. I Мерi потрiбно змiнити. - сказала Рiнель i перетворилась у книгу.
       - А чо ти не Рiнель?
       - Дурнувате питання. - вiдповiла книга.
       - Точно! - пiдмiтила вiдьма. - Ти як завжди права!
       Раптом книга засяяла i вiдкрилася. Майя заворожено спостерiгала за нею. Це була нова сторiнка!
       - Майя, схоже Фобiя дозволила вiдкрити нову сторiнку.
       - Що за " Фобiя "? - запитала дiвчина у книги.
       - Це головна у нас. У духiв. Читай скорiш!
       " Вiдьма може мiняти iмiдж. Тобто, ми вивчимо заклинання для змiни одягу. А ще воно допоможе мiняти колiр волосся. Але не собi. Ти - вiдьма. У тебе завжди буде риже волосся. Ти маєш пiдiйти до дiвчини або хлопця i провести навколо нього рукою . Потiм загадай те, яким ви хочете бачити цю людину i направте енергiю їй у серце. Обдумайте усе. Запитайте дозволу жертви. I лише тодi починайте роботу."
       Нище було вказано заклинання та ще декiлька правил. Усе зводилося до того що, " Не виконай дiю сю, супроти волi друга твого".
       - Що? - завопила вiдьма. - Хто це писав? Що за дiалект?
       - Майя... - почала Мерi. - Цiй книзi 1000 рокiв.
       - I Рiнель теж? - запитала вiдьма.
       - Нi, духи по черзi оселяють її. Але останнi роки це дiйсно була Рiнель.
       - А ось це речення ти вважаєш нормальним? " I не використай сили забагато, бо зло буде тобi та чакрi твоїй." Чого початок нормальний , а правила нi?
       - Тому що! - сказала книга. - Мене, тобто "носiй моєї душi" декiлька раз переписували. А ось правила зберегли.
       - Слухай, а ось якою мовою тут говорять. Невже англiйською?
       - Нi, у нас тут бар'єр. У кожної раси своя мова. I тому зробили так, щоб ми один одного зрозумiли.
       - А що буде , як що цього бар'єру не буде?
       - Вiн завжди буде!
       Майя закiнчила розмову з сестрою i пiдiйшла до Мерi.
       - Ти готова?
       - Так.
       Майя почала крутити рукою навколо неї. Нарештi зробила повний оберт. Вона почала читати заклинання. Слова падали з її уст i летiли уперед Дiвчина тихо засмiялась i почала думати. Тепер її уява малювала таку теплу дiвчину. Темнi пасма волосся змiнилися на нiжнi свiтлi. Майя навiть одяг для Мерi змiнила. Тепер вона нагадувала принцесу. I зовсiм не схожа була на охотницю. Дiвчина i не знала про те , якою її зробила вiдьма. Але вона була готова на усе. Мерi хотiла помститися принцу за цей небажаний дар i за перетворення Рiнель на блукаючу душу. Мерi теж була дочкою вiдьми. I її матiр було убито у неї на очах.
       Майя закiнчила перетворення. Тепер на неї дивилася красуня. Її рожевi губи налякано дрижали, а голубi очi шукали дзеркало. Дiвчина пiдняла низ плаття з землi i попрямувала до дамської кiмнати.
       0x01 graphic
       - Майя! - закричала вона. - Що ти натворила?
       - Я зробила тебе iншою.
       - А де мої татуювання?
       - Ти панна. Навiщо тобi татуювання?
       - А моє прекрасне чорне волосся. Тепер воно свiтле.
       - Старалась. - вiдповiла вiдьма.
       - А мої червонi очi? Чому вони зараз голубi?
       - Тобi пасує. Ти помiтила, я лишила лице цiлим. Тiльки шрам прибрала i очi помiняла. А так усе при тобi. Хiба не красуня?
       - Може й красуня. Але...
       - Але, що? - вперлася вiдьма.
       Мерi уважно розглянула себе ще раз.
       - Нiчого! Дякую за зiпсований iмiдж охотницi.
       - Завжди будь-ласка. А я ж не представила тебе Арi!
       - Тому негiднику?
       - Так, йому. До речi, а хто ти?
       - Я? Я - Мерi. Ти що пам'ять втратила?
       - Нi, як тебе представити принцу?
       - Я буду Мерi Вознесiнська.
       - Це хто?
       - Це - принцеса. Дочка королеви оркiв. Вони прийдуть без неї. Т ому я зiграю її роль. А тепер перенеси мене до ворiт.
      
       ***
       Майя сидiла у кiмнатi. Годину назад її покинула Мерi.
       - Ерiк! - крикнула вона. Кiт прокинувся i порухав вухами. - Де Мерi?
       - У принца. Вiн має видiлити їй кiмнату.
       - Я боюсь...
       - А раптом вона не стримається? I уб'є принца?
       - Тодi ти втечеш ще швидше...
       - Ерiк, сидiв би тихо.
       - Боюся, боюся..
       - Я попереджаю тебе.
       Майя рiзко зiрвалась i почала махати рукам навколо кота. Той стримано смiявся з неї. Це довело дiвчину до яростi i вона почала читати заклинання. Лише тепер Ерк зрозумiв у якiй вiн небезпецi. I поспiшив тiкати, але звилi якi його охопили не дозволили цього зробити.
       Лiрохвiст з повними очима слiз намагався роздивитися себе у дзеркалi.
       - Майя. Я тебе ненавиджу!
       - Так, так...
       Голубий кiт. В прямому сенсi був яскраво розмальований i на головi красувався рожевий бантик. Припустимо бантик вiн зняв, але його шерсть.
       - Вiдьма-недоучка! - кричав кiт.
       - А менi красиво! - протягнула Майя.
       - Перефарбуй! Негайно!
       - Нi!
       - Будь-ласка!
       - НI! Давай так, тиждень побудеш таким i я перефарбую.
       - Але мене засмiють! Я - голуба нечисть. Менi так соромно буде. Майя прошу будь людиною.
       - Не будеш себе красиво вести, мiсяць будеш голубим. Ну я про колiр.
       - Я зрозумiв.
       - То що ?
       - Добре, я побуду тиждень таким.
       - Яка ти няшка!
       - Перестань вживати слова iз свого свiту. - кричав кiт. Його дiйсно дратували цi крилатi вирази. "Чувак", "няшка", "лох". Усi цi слова не були привичними нi для кого. Навiть принца це дратувало. А вiдьма наче i не помiчала цього. Багато слiв бар'єр мiг i не передати. I тому не усi моли зрозумiти вiдьму.
       - Чому? - зацiкавлено запитала Майя. Їй було важко вiдмовитися вiд цих слiв .Вони ранiше були дуже значною частиною її лексiону.
       - Не усi їх розумiють! - пояснив Ерiк.
       - Але ... Я вiдьма i менi все можна! - заперечила дiвчина. Кiт узявся за голову i глянув на "вiдьму якiй усе можна"
       - З чого ти це взяла?
       - Я - остання. - засмiялась Майя.
       - Це не дає тобi право розфарбовувати нечисть.
       - А от i дає. - почала суперечку вiдьма.
       - Не дає! Я тут довше нiж ти.
       - Подумаєш. А я вище.
       - А це тут до чого?
       - Нi до чого! Просто сказала!
       - Все з тобов ясно.
       - Я пiшла до Арi. - сказала дiвчина. - Тiльки що менi одягти?
       - У тебе є магiя. Скажи заклинання i весь одяг свiт - твiй.
       - Що б я без тебе робила?
       - Поспiшу мрiяти про тi часи. - сказав вiн i заснув.
       Дiвчина вирiшила що вона має виглядати красиво. Тому спершу вона вибрала сукню. Яскраво рожеву та довгу. Вона розвiвалася навiть легенького коливання вiтру. Це був її стиль. Хоча вона i любила джинси та кросiвки, але коли слiд одягти сукню... Вона мала бути довгою та повiтряною. Потiм вона прибрала своє неслухняне волосся у чепчик i доповнила образ кольєм. По серединi якого красувався маленький рубiн. Хоча вона не стрималась i одягала балетки. Каблуки вона одягне завтра.
      
       ***
       У гостиннiй сидiла Мерi. Вона з великим трудом грала принцесу. Побачивши вiдьму трiшки ожила.
       - А ось i Майя. - почав принц. - Познайомся, це - Мерi Вознесiнська.
       - Дуже приємно. Я - Майя. У вас красиве плаття. - пiдкреслила вона.
       - Завжди дивувався красi оркiв. Вони одночасно такi воїни i такi прекраснi створiння. - пiдтримав розмову принц.
       - Дуже дякую вам.
       - Мерi, розкажiть про вашi землi.
       Майя глянула на охотницю, певно вона не була готова до цього. Та почала вiдкривати рот. Але вiдьма врятувала її. Вона вклала свою лепту:
       - Мерi, а ти уже вибрала сукню на бал?
       Принц роздратовано глянув на вiдьму i прикрив очi.
       - Нi, а ти? - запитала дiвчина i глянула на принца. На секунду їх очi зiткнулись. Дiвчина вiдвела погляд.
       - Я уже вибрала. Вона буде красива та довга. Хочу щоб усi побачили те, що я остання вiдьма.
       - А що ти менi порадиш?
       - Думаю тобi пiдiйдуть голубi вiдтiнки.
       - Чому саме цей колiр?
       - У тебе чудовi очi.
       - Дiвчата.. - почав Арi. - Я вам не заважаю?
       - Вiн ше тут! - заявила Мерi. - Арi, як т вважаєш, що потрiбно робити з-першу зачiску чи манiкюр?
       - Що? - пискнув принц. - Я напевно пiду. Мерi твої покої на верху. Тi тебе проведе.
       Слуга появилася прямо бiля дверей i глянула на Мерi. Дiвчата довго дивились один на одного. А потiм Тi виступила уперед:
       - Ви зараз пiдете чи пiзнiше?
       - Тез, не притворяйся! - заявила Мерi.
       - Пробачте, але я Тi.
       - Добре тест пройшла, але це я - Мерi.
       - Я знаю ви Мерi Вознесiнська.
       - Хто це? - шепотом запитала вiдьма.
       - Мiй шпигун. Тез де Лi.
       - Вона японка?
       - Що? - запитала вона. - Звiсно ж нi. Вона дрiада. Ця дiвчина втратила своє дерево. Але я врятувала її вiд смертi. I вона ж не може сказати iншому що вона - шпигун. Ми навiть пароль придумали. Точно пароль.
       - Яблуня цвiте яскраво. Мерi б'ється з ворогами.
       - Супер пароль.. - прошепотiла Майя.
       - Мерi , це ти? - зрадiла Тез.
       - Так, я.
       - А чому такий вигляд? Колiр волосся?
       - Змiнила, для важливої мiсiї. Продовжуй нести пост. Я сама знайду кiмнату.
       - Добре.
       - До речi, що нового?
       - Нiчого такого немає. Принц досi думає що вiн бог.
       - До цього ми звикли... - посмiхнулась Мерi.
       Ми дiйшли до її кiмнати. Вiдьма допомогла Мерi з сунею . Вони ще трiшки поговорили i попрощалися.
       - Стiй! - сказала Мерi.
       - Що ще?
       - Де твiй...ммм...кiт?
       - А вiн у моїй мантiї!
       - А чому ти його ховаєш? Принц знає про нього...
       - Вiн сам так вирiшив. Як би не було зв'язка вiн би узагалi пiд кроваттю сидiв.
       - Або на лiжку. - сказала Мерi.
       - На лiжку точно нi. Ну точнiше , цей тиждень нi.
       - Чому?
       - Ерiк, знiми мантiю! - дала наказ Майя.
       - Нi! - закричало десь бiля Мерi. Охотниця навiть злякалась.
       - Але ж Мерi - член команди.
       - I що з того?
       - Прошу...
       - Ти просиш? Невже вiтер спинився?
       - Покажись.
       Ерiк скинув бiлу мантiю. Тепер вона не була схожа на невидимку. Перед ним був плащ. Голубий кiт посмiхнувся до здивованої дiвчини.
       - А ось i я!
       - Майя що ти з ним зробила?
       - Вiн сам попросив... - почала дiвчина.
       - Брехня! - закричав кiт.
       - Нам уже час! - засмiялась вiдьма i зайшла у свою кiмнату.
       - Ерiк! Покликати Анабет?
       - Навiщо?
       - Вона принесе тобi їжу.
       - Усе що завгодно?
       - Так!
       - Тодi я хочу мишей або рибу.
       Дiвчина натиснула на кнопку i сiла на лiжко. Скоро у дверi постукали i зайшла Аня.
       - Мiс...тобто Майя. Ти чогось хотiла?
       - Та нi! Перевiряю як кнопка працює.
       - А тодi я пiду.
       - Нi, стiй це жарт. Я їсти хочу.
       - I чого ви хочете?
       - Ви? - вiдьма пiдняла одну брову.
       - Тобто, чого ти хочеш?
       - Якi у вас є делiкатеси? I чи їсте ви мишей?
       - Мишей? Звiсно є такий делiкатес, але уже три роки його нiхто не замовляв.
       - Принеси менi!
       - Добре, ще щось. I хочу риби!
       - Якої саме?
       - Хочу жителя океану.
       - Бачу у тебе нинi гарний настрiй. Радiєте завтрашньому балу?
       - Так. I ще один чай.
       - Добре, зараз принесу.
       Дiвчина зникла за дверима i з'явилася через п'ять хвилин.
       - Як ти так швидко? - здивовано запитала Майя.
       - Нашi повари - маги.
       - А тодi зрозумiло.
       - Я пiду. - сказала дiвчина.
       - Ага, iди. I скажи що я виписала тобi премiю.
       - Яку?
       - Ну нагороду!
       - А дякую вам.
       Дiвчина пiшла. Голубий кiт вилiз з-пiд лiжка. Вiн прийнявся за делiкатес.
       - Як ти можеш це їсти? - скривилась дiвчина.
       - А ти як можеш це пити?
       - Ах ти ж...
       Вони повечеряли i нарештi настав час лягати. Дiвчина розстелила лiжко. Вiд слуг, якi цим займаються вона вiдмовилася. Майя лягла спати. Завтра мав бути важкий день.
       Дiвчинi снився дуже цiкавий сон.
       " Майя гуляла коридорами школи. Вона була дома. Дiвчина наче летiла. Вона забiгла у свiй клас. Усi чекали на неї. Емiлi обняла дiвчину i нагадала їй про тi часи... Майя вiдчула як хтось дихає їй у спину. Це була Мерi. Вона теж обняла її i присiла. Дiвчина побачила у класi два вiльних мiсця бiля Емiлi та бiля Мерi. Кожна кликала до себе. Дiвчина ще раз оглянула клас i помiтила голубого кота на вiкнi. Усе було наче вибiр. У дверi постукали. Це був директор. Вiн привiтався i познайомив з новими учителями. Вiн запитав:
       - Майя чому ти не сядеш?
       - Зараз пане! - вiдповiла дiвчина.
       - Я хотiв вас запитати, ви вiдпускаєте учителiв i приймаєте нових?
       Новий вчитель мав зовнiшнiсть Дарта та Арi .
       - Вiдпускаємо! - закричав клас. Лишень Майя мовчала.
       - А ти Майя, вiдпускаєш їх?
       Дiвчина глянула прямо на Емiлi.
       - Пробач... у мене новий свiт. Я не можу його кинути. Людей тут убивають. Принц збирає колекцiю. Я не можу жити знаючи про те, що десь твориться насилля , а запобiгти йому можу лише я.
       - Я розумiю... - сказала Емiлi.
       Дiвчина обернулась до директора.
       - Так, я приймаю нових учителiв.
       Дiвчина обiйшла весь клас. Вона сумно глянула на вiльне мiсце бiля Емiлi. Вона подивилась на ту свободу i на той спокiй. Усi поглянули на неї. Майя присiла на своє нове мiсце. Мерi тепло поглянула на неї.
       - Тепер ти сидiтимеш тут?
       - Так!
       - Довго? - протягнула вона.
       - Не знаю...як життя покаже."
       Роздiл 13
       Бал
       Той день до якого Майя готувалася настав. Вона навiть думати не могла про те, що найде друзiв. Голубий кiт точно не входив у її плани. Може чорний, але вiн сам винен. I через тиждень вiн знову змiнить колiр. Мерi декiлька раз хотiла її вбити, але лише тому що хотiла отримати її силу. А навiщо їй сила вiдьми? Щоб помститися Арiандру за подругу, за матiр та за небажанi сили. Майя сильно змiнила дiвчину i тепер вони були команда. Рiнель, Ерiк, Мерi та Майя - "Останнi герої".
       Майя нарештi прокинулася, хоча зробила це не сама . У коридорi було чути безлiчi стукiв. Дiвчина виглянула халат i вийшла. Коли вона ступила за порiг кiмнати, вона мало не упала. Її збив молодий хлопець. Вiн дуже спiшив i не помiтив дiвчину. Вона глянула на хлопця в очiкуваннi вибачень. Але той лише пожав плечима. Вiн i не знав що перед ним вiдьма. Хоча в такому одязi її нiхто би не впiзнав. Вона показала йому у спину один некрасивий знак. Дверi Мерi були ще закритi. Тому вона пiдiйшла до дверей охотницi. Постукавши вона нiчого не почула. Майя вирiшила по-хамськи вдертися до неї у дверi.
       - Ах, ти ж... - закричала вiдьма. - Нi, Мерi це уже - перебор. Вставай бистро.
       - Майя? - сонно промичала охотниця. - Якого чорта? Чого ти мене будеш?
       - П-с скоро бал.
       - Круто. А тепер я лягаю спати.
       - Нi, нi. Ми маєм готуватись.
       - Навiщо?
       - Ти ж принцеса! - завiрила її вiдьма.
       - Нi, я не принцеса.
       - Ти сама учора так сказала принцу.
       - Точно...- простогнала дiвчина i пiднялась.
       - Блiн, я створила тебе такою iдеальною.
       - Чого?
       - У тебе не плутається волосся...
       - Теж менi проблема. - дiвчина пiднялась i достала зi шкафа гребiнець, вона закрила одне око.-Майя!Лови!
       - Це не допоможе. - сказала дiвчина. Вона не зловила гребiнець i той ударив її по головi. - Легше. - Дiвчина узяла гребiнець. - Дякую, але я його зламаю.
       - Це чарiвний гребiнець.
       - Справдi?
       - Так!
       - Гребiнець - гребiнець. А виконай моє бажання.
       - Нi, не так. Вiн допомагає розчiсувати волосся.
       - Ааа..
       Майя повiльно провела гребiнцем по рижому волоссю. Чарiвнi пальчики гребiнця перебирати кожну волосинку. Наче надаючи їй барвiв вони пройшлися по волоссю. Майя тихо видихнула ы протягнула гребiнець подрузi.
       - Дякую. До речi чудовий гребiнець. Де ти такий узяла?
       - Трофей.
       - Що таке трофей? - зацiкавилася дiвчина.
       - Рiч на пам'ять!
       - I про що нагадує тобi цей гребiнець.
       - Про Лiну.
       - Розкажи!
       - Але ж ми спiзнюємося.
       - Бал лише увечерi.
       - А чому ти мене заставила прокинутися зранку?
       - Ну там план продумати.
       - Тодi слухай. Лiна - драконниця. Вона не мала нiяких почестей. Нi магiчних сил. Лише одного монстра усерединi. Вона була дуже красивою. Я познайомилася з нею у той день коли полювала на тiнь. Це, такий вид нечистi. Вiн висмоктує у людини енергiю, тодi коли стає її тiнню. Лiна дала менi можливiсть ночувати у неї. Ми стали чудовими подругами. Але пiзнiше... Тiнь почала скоювати напади на людей. I я вiдправилась на охоту. Але поки мене не було, тiнь потрапила до будинку Лiни.
       Коли я повернулась передi мною стояла налякана дiвчина. На запитання вона не могла вiдповiсти. Лише марила про те, що тiнь напала на неї. Лiна розповiла про те, що могла робити знаки. Але якi, сама вона не знала.
       Я навiдала Лiну через сiм мiсяцiв. Дiвчина стала дуже вiдомою. Лiна могла надавати сили речам. Вона не була магом. Драконниця не вiдповiдала менi. Я часто питала про дар.
       Але одного разу я подорожувала столицею. Знову побачивши Лiну я помахала їй рукою. Дiвчина пiдбiгла i обняла мене. Але коли я запитала чому вона так радiє, вона вiдповiла що ми не бачилися сiм мiсяцiв. Усе було настiльки дивно. Я розповiла їй про те, що ми бачились сьогоднi в її домi. Але за її словами у тому домi вона уже не живе. Це була Угу. Вона приймає зовнiшнiсть iнших людей.
       Ми з Лiною завалилися до будинку нечистi. Та нiжним голосом почала нам розказувати про себе, але ми з Лiною знали правду. Я потягнула Угу за волосся , а Лiна запалила у печi. Ми разом сказали слова заклинання. Це не звичайне заклинання, не таке як у магiв, вiдьма та iнших. Ними можуть користуватися усi. Навiть ти. У кiнцi ми спалили її. I лишилися ночувати у тому дому. На вулицi було дуже темно. Але у ночi ми чули звуки. Вони доходили до нас iз печi.
       Нам здавалося що ми, знищили усе про Угу. Але коли на другий день ми прибирали там, я побачила гребiнець. На ньому були яскравi та красивi квiти, а на кiнчику маленький алмазик. Знову почалися крики. У алмазi ми побачили лице нечистi. Я кинула його до низу i рiзко розiм'яла ногою. Гул зникнув. Лiна сказала що гребiнець чарiвний. Тому що, вона робила такi речi.
       Я забрала його собi, i недавно дiзналась про його чарiвнi можливостi.
       - Ого! - зрадiла Майя. - Ти стiльки усього пережила. Менi би хоч шматочок тих пригод.
       - Так, вони дуже небезпечнi. - заперечила їй Мерi.
       - Усе одно хочу. Може по дорозi до академiї, ми зможемо хоч когось перемогти.
       - Ти ж нi одного заклинання ще не знаєш. А уже рвешся у бiй. Ти подруго у мене бойова.
       Вони засмiялися. Дiвчата й не помiтили як пiдiйшли Тi i Анабет.
       - Панни, доброго ранку.
       - I вам теж! Чого хотiли? - капризно поцiкавилася вiдьма. Майя лежала на лiжку i дивилась кудись у верх.
       - Ми маємо допомогти вам з пiдготовкою до балу.
       - О, ви вiльнi! Ми й самi можемо.
       - Ви дiйсно цього хочете?
       - Так, iдiть.
       Коли усi вийшли Майя пiдбiгла до шафи i почала кидати на лiжко сукнi.
       - Ти впевнена у тому що у нас усе вийде? - запитала Мерi.
       - Так!
       - Але...не можна бути такою самовпевненою.!
       - Мерi! Давай виберем тобi сукню. Усi її побачать та упадуть. Ммм...
       - Ну i ...
       - Голуба сукня, синi туфлi та прекрасна зачiска.
       - Не забудь про те, що я маю у цiй сукнi тiкати i летiти на мiтлi!
       - До речi, вона витримає нас обох? Менi страшно...
       - Я не знаю. А давай перевiримо!
       - Як?
       Майя витягнула руку i сказала заклинання виклику. Мiтла прилетiла до неї.
       Дiвчина посмiхнулась i поманила "принцесу оркiв" до себе.
       - Давай!
       - Майя, там багато людей! Я не можу так...
       - Нiхто на тебе i не гляне.
       - Чого це?
       - Увага усiх буде прикута до генiальної та красивою людини.
       - Я про це й говорю. - крикнула Мерi. - Усi дивитимуться на мене.
       - Що? - вiдкрила рот Майя. - Я про себе говорила. Добре! Забудемо!
       - Угу...
       - Ну сiдай. А якщо не сядеш, на тебе чекає доля Ерiка.
       - Ти будеш принижувати мене?
       - Так!
       - Це не так уже й страшно.
       - А для Ерiка голубий колiр - погано.
       - Не смiй мене лякати! Добре! Я готова на цей експеримент. Тiльки дай но передсмертну записку напишу.
       - Вона тобi не потрiбна! - почала вiдьма.
       - Дай хоч переодягнусь!
       - Все! Потiм...
       Мерi по-мученьськи зiтхнула. Вiдьма знову посмiхнулась i присiла на кiнчик мiтли. З iншої сторони присiла Мерi. Майя хитро посмiхнулась i пiдлетiла. Перший полiт у двох трiшки не вдався. Дiвчина мало не упала, але врештi-решт, вони пiднялись у повiтря. Маневруючи у ньому дiвчата долетiли до дерев, якi були навколо замку.
       - Давай вилетимо за територiю! - запропонувала Майя.
       - Давай! - зрадiла охотниця.
       Дiвчата розiгнались i полетiли уперед. Але, щось не дало їм вилетiти. Їх вiдштовхнуло, наче резиновий м'ячик. Дiвчина знову полетiла уперед i знову невдача. Вiдьма глянула на Мерi. Та розвела руками.
       Майя направилась у сторону замку. Вона не розумiла, що вiдбувалось. Але, це було дуже страшно. Один бар'єр мiг зiпсувати усе те, до чого вона готувалась багато днiв. Дiвчина вирiшила летiти до вiкна своєї кiмнати, а не Мерi. Дiвчина залетiла i рiзко стрибнула на кровать.
       - Це кiнець... - тихо прошепотiла вона.
       - Нi, це не кiнець. Це амулетний бар'єр.
       - Поясни!
       - Амулетний бар'єр, створюється амулетом. Давай я розповiм тобi одну iсторiю. Теж мою. Можливо ти чула, а можливо i нi, але iснує така раса, як вампiри. Їх хотiли перечислити до нечистi. Занадто багато лиха вони натворили. Але вони ж i мали людиноподiбну форму... Але один вампiр - Лютик дiйсно багато натворив. Цей вампiр убивав ельфiв i багато хто його ненавидiв. I менi заплатили за те, що я його уб'ю. Звiсно ж, я спочатку вiдправилась у замок. I представилась звичайною аристократкою, яка хоча побачити володаря. Спочатку менi вiдмовили, але я приходила на наступнi днi. I врештi-решт володар сам навiдав мене.
       Коли вiн прийшов, менi чесно стало жалко його. Хоча я була така бойова, непорушна i так далi. Але договiр є договiр... Його смерть була найдовшою. Я запросила його пройтися. Ми весело поговорили, але на другий день його фаворитка Надiне почала знущатися iз мене. Вона почала iз слухiв. Скажу так, мене почали ненавидiти. Володар знову прийшов до мене. I тепер , вiн запросив мене у замок. Я вiдправилась iз ним. Лютик - був добрим до мене.
       Одного вечора я вирiшила пройтись i помiтила вампiра. Той iшов у сторону пiдвалу. Я пiшла за ним. Краще б не iшла. По усьому пiдвалу були розкиданi тiла жiнок. А посерединi лежала ритуальна чаша. Лютик наповнив її кровю i почав пити. Я помiтила його бiлоснiжнi зуби. Раптом вiн обернувся. Моє серце у той момент сильно застукало. Я побiгла у замок, але на порозi до кiмнати його холодна рука лягла на моє плече. Вiн обернув мене до себе i зашипiв. Потiм вiн покликав мене до себе у кiмнату. Звiсно, я знала чого вiн хотiв. Я вiдмовилась. Хлопець почав лаятись, вiн стогнав про те, що усi хочуть бути на моєму мiсцi. Я вiдповiла йому: " Я - не усi". Вiн прошепотiв менi на вухо те, що бачив мене. Потiм розвернувся i пiшов.
       На другий день хлопець запропонував менi пiти з ним на бал. Але я вiдмовилась. Вечором я пiшла на рiчку i побачила там, Лютика. Вiн не помiтив мене. Я узяла в руку голубий кинджал. Лише таким можна було убити вампiра.
       " Невже, я такий поганий?" - запитав вiн мене. Я тодi дiйсно злякалась i утекла. Я швидко побiгла до своєї кiмнати. Зiбравши речi я вийшла. Але довше нiж на два метри я не вiдiйшла. Лютик глянув на мене i облизав губу. Вiн крутив у руках рожевий камiнчик. Я не могла вийти. Тодi вампiр пiдiйшов до мене i глянув у мої очi. Я хитро посмiхнулась i поцiлувала його. Той вiдволiкся i на секунду забув про амулет, я вихватила його. Той здивувався i глянув на мене.
       " З нас би вийшла чудова пара! " - прошепотiв вiн.
       " У другому життi! " - вiдповiла я.
       Швидко вихвативши кинджал я ударила ним у живiт вампiру. Кров хлинула iз нього. А мої очi ше бiльше налились краскою. Я посмiхнулась i розбила амулет. Бар'єр спав...
       - Ого! Ну ти даєш! А все-таки той вампiр був красивий?
       - Майя! Про що ти думаєш?
       - Про Лютика! - хитро посмiхнулася Майя. - Мерi, а тобi хтось подобається зараз?
       - Ми про амулет маємо думати!
       - А якби я оживила для тебе Лютика!
       - Майя перестань! Бо бiльше нiчого не розповiм!
       - А якщо перестану, розкажеш вечерком iсторiю?
       - Якщо ми утечемо, розкажу.
       Дiвчата побiгли одягатись. Мерi змiнила свiй стиль, вона одягла синю сукню та заплела довгу косу. А Майя, як завжди одягла джинси та футболку. Вiдьмi було усе одно на думку iнших. Вона вирiшила пiти до Арiандра. Хлопець був на вулицi.
       - Привiт Арi! - закричала вона.
       - Якi люди! - вiдповiв вiн. - Що це за iнцидент iз Римером?
       - Розумiєш, так вийшло!
       - Майя, розкажи правду.
       - Дратує вiн мене. Ось i правда. Вiн заважає менi...
       - А ось що! Добре ти його пригрiла.
       - Вчись! - заявила дiвчина. Майя уважно оглядала принца. Той помiтив її при стальний погляд посмiхнувся.
       - Чого така увага до моєї персони?
       - Що? Це не увага! Костюм красивий!
       -А ну продовжуй дивитись. - вiдповiв принц, але вiдьма вiдвела погляд. Нi однiєї нової прикраси!
       - Арi, а принци носять прикраси? - вирвалось у неї.
       - Так, а що?
       - Нi-нi, нiчого! Просто цiкаво. А чому ти не носиш?
       - Я ношу! - вiн показав руку на якiй було безлiч обручок. Рожевий камiнець був лише на трьох. Дiвчина з захопленням глянула на них.
       - Подобаються?
       - Звiсно! Хочеш подарую одну на пам'ять?
       - Давай!
       - Обирай! - сказав вiн. Дiвчина взяла одну з рожевих i подякувала. Пiсля того вона побiгла до Мерi.
       Дiвчата розбили камiнець. Майя вирiшила перевiрити, чи зник бар'єр. Але вiн залишився.
       - Як можна було обрати не ту обручку? Їх було лише три!
       - Можна подумати, ти - обрала би ту.
       - Я б обрала!
       - Давай, iди проси у принца обручку.
       Мерi посмiхнулась i пiшла до Арi. На це раз вiн був у бальнiй кiмнатi. Той контролював пiдготовку. "Принцеса" зробила реверанс i звернулась до принца:
       - Бачу ви вiдьму подарунками закидаєте, а менi навiть персня не подаруєте.
       - Пробачте, я вас образив...
       - Нiчого!
       - Зараз же, мої слуги приготують для вас самий iдеальний подарунок!
       - Я не хочу вiд ваших слуг, а хочу вiд вас. Подарiть менi один iз ваших прекрасних перснiв!
       - Звiсно, вони не пiдiйдуть вам. Але як пам'ять...
       - Буду вдячна.
       Дiвчина вибрала собi перстень. Вона забiгла до кiмнати Майї та рiдсно розбила перстень.
      
       Через годину...
      
       - Ну, ти i майстер вибору! - кричала Майя.
       - Давай не сваритись.
       - Що ж поробиш, потрiбно дiстати той останнiй перстень...
       - Майя, глянь на годинник! Уже дванадцята дня. А ми ще не обрали сукнi!
       - Як ми могли про них забути?
       - Давай ти займешся ними!
       - Дозволь запитати! Чим займатимешся ти?
       - Я? Я ще не виспалась.
       Мерi стрибнула на лiжко i засопiла.
       - Ти не можеш так швидко заснути! - заявила Майя, але Мерi не вiдповiла. - Не можеш!
       - Можу!
       - Ти не спиш! Ти говориш!
       - Тобi показалось...
       - Добре! Я займусь сукнями.
       Майя дiйсно почала обирати сукнi. Собi зручну червону. Сукня була
       короткою, але вишуканою. Корсет сильно не стягував живiт, а на спинi красувався великий вирiз у виглядi метелика. Дiвчина продумала кожну деталь сукнi. Вона навiть вибрала взуття. Легкi червонi балетки. Усе було таке червоне, таке вогняне. Навiть волосся, воно неслухняно спадало. Майя думала про те, куди його подiти i вирiшила що, розпустити його та зачепити позаду - найкращий вибiр.
       Але будь-який вогонь має заспокоїти вода. I ця вода є! Сукня Мерi буде голубою. Вiдтiнки будуть переливатись. А низ сукнi буде розвiватися. Сукня буде i не довгою i не короткою. Зате, вона вiльно зможе пересуватися та бiгати. Вiдьма вирiшила, що взуття охотницi теж має бути зручним. Тому синi балетки дiйсно пiдiйдуть їй. Поки Мерi спала вiдьма у головi прокручувала зачiски i вирiшила що, розпущене волосся - найкраще. Два образи були пiдiбранi!
       ...Мерi прокинулась i застала вiдьму на стелi. В прямому сенсi! Дiвчина схоже вирiшила полiтати i задрiмала. I як її збудиш? Охотниця закинула одну подушку у вiдьму, та пролетiла не зачепивши Майю. Iнша упала на Мерi. Але врештi-решт дiвчина потрапила у носа вiдьмi. Майя рiзко вiдкрила очi. Нарештi зрозумiвши де вона, дiвчина спустилась на землю.
       - Я не спала! Я всього-лиш задрiмала. - заявила вiдьма.
       - А нiчого з того що бал скоро почнеться?
       - А скiльки часу залишилось?
       - Лиш година!
       - Що? - закричала Майя. - А скiльки зараз?
       - П'ята! - спокiйно сказала Мерi. Майя збагнула те, що вони дiйсно можуть спiзнитись. Вона прокрутила у головi думки i швидко почала бiгати по кiмнатi.
       - Лови сукню! - закричала вона. - I ще, у нас велика проблема! Єдиний день коли сторожа не буде дивитьсь у небо, а скупчиться на балу. Єдиний шанс утекти. Єдина можливiсть мати на цю втечу цiлу нiч. I ми проґавимо її. Ми не зняли бар'єр. Хоча...а чому вiн поклав його?
       Мерi слухала вiдьму i повiльно одягала сукню. Тепла тканина лягла на її блiде тiло i окинула охотницю. Мерi розправила усе i почала взувати синi туфлi. Нарештi вона привела себе в порядок i пiдiйшла до дзеркала. Вона як завжди була неперевершена. Майя тим часом теж одягалась. Вона натягла на себе сукню.
       - Чому така коротка?
       - Так красиво! А що?
       - У нас не прийнято таке носити!
       - Це у вас не прийнято, а я - вiдьма. Має ж бути у мене власна мода.
       - Ти права, але...
       - Ну ось розiбрались!
       Майя покрутилась бiля дзеркала i одягла на шию кулон. Мерi посмiхнулась їй i знову глянула на годинник. Не встигла вона зойкнути як тут до них постукали.
       - Хто там? - насмiлилась вона.
       - Це я! - пролунало з-за дверей.
       - Хто "я"? - запитала Майя.
       Але вiдповiдi не було, дверi вiдкрились. Це був Арi. Принц був одягнений у красивий червоний костюм, а на головi у нього була мiнiатюрна корона. На руках красувались тi самi обручки. Одна з них видiлялась, лише на нiй був яскравий, рожевий камiнь. Саме вiн мав вiдкрити їм шлях.
       - Ну що ж, бачу ви готовi! - сказав вiн, а потiм обернувся до Мерi. - Принцесо! Сьогоднi ви просто прекраснi. Ця сукня iдеально пiдходить до ваших голубих очей. А ваше волосся воно iдеально укладене.
       - Дякую! - засмiялась Мерi. - Менi приємна ваша увага! Але без Майя , я нiхто. Саме вона допомогла менi iз сукнею та волоссям. До речi її образ теж прекрасний!
       - Справдi? Майя, ти - молодець, я приємно здивований. Ну що? Пiшли?
       Принц галантно пiдiйшов до принцеси та узяв її за руку. Потiм вiн глянув на вiдьму i вказав їй на дверi.
       - Майя, ти готова?
       - Звiсно, але хто буде супроводжувати мене? Ваша увага ж зайнята, цiєю прекрасною дамою.
       - Я покличу Римера або Астаро! Вони допоможуть тобi. - пихато вiдповiв принц. Майя образливо глянула йому услiд . Дiвчина присiла на лiжко i зронила сльозу. Але подумати їй не дали, в кiмнату галантно влетiв придворний маг, мантiя якого накрила дiвчину.
       - Ну ось, я примчав до вас!
       - До тебе!
       - Що?
       - Ми на ти! - нагадала дiвчина.
       Ример засмiявся i подав дiвчинi руку. Вона подала йому свою i вони вийшли.
       " Ну, нi одного комплiмента! " - подумала дiвчина. " А тiй Мерi - усе. I очi прекраснi, i сукня пiдходить, а нiчого з того що я їй допомогла? Та про що вони думають?"
       Дiвчина схрестила два пальця i залiзла у думки до Римера. Той нiчого не помiтив i дав дiвчинi читати його.
       " Що за день? Принц весь наляканий! А ще й цей бал! Та ще й доводити маю те, що це вiдьма. Ну чого вона така? Навiть слова не промовить. Вся така красива, горда. Куди ж менi до неї."
       - Ример. - почала вiдьма. - Як у тебе справи?
       - Та усе добре!
       - Слухай, сьогоднi зранку я робила зарядку i вирiшила полiтати. Я сiла на мiтлу i почала кружляти. Потiм я захотiла бiльшого, а саме облетiти замок. I знаєш що? Я не можу вилетiти за його територiю!
       - Це не я! Принц боїться того, що вас можуть викрасти. Тому вiн вирiшив що, вам не потрiбно покидати замок i поклав цей бар'єр. Без образ. Сьогоднi охорона теж в гостях, а тому захист нульовий. Завтра ми його заберемо.
       - А добре... - промичала дiвчина. - Ример нам ще далеко?
       - Нi! Ще трiшки! Можливо розповiсти вам щось? Тобто тобi.
       - А якщо мене усе-таки викрадуть! Злодiй може зруйнувати бар'єр?
       - Нi, не може! Звiсно є два способи! Але злодiй їх не знатиме.
       - Що за способи? - запитала Майя.
       - Перший - потрiбно розбити амулет. Ну розумiєш амулет -...
       - Ясно! - перебила його вiдьма. Звiсно ж, вона знала, що робить цей амулет. Навiть iсторiю вiд Мерi чула. - А другий?
       - Потрапити амулетом у бар'єр!
       - Так важко...Дякую за те, що вас турбує моя безпека.
       - Звiсно! Ти - остання вiдьма.
       - Може й не остання... - пробубонiла дiвчина собi пiд носа.
       - Що? - перепитав Ример.
       - Нi, нiчого! Це я до себе.
       " Рiнель! " - покликала Майя сестру. - " У мене немає багато часу"
       " Що? " - пролунав голос ельфiйки.
       " Придумай спосiб зняти обручку."
       Тим часом вони уже дiйшли до зали. Ример махнув рукою. Охоронцi вiдкрили дверi. Майя з вiдкритим ротом дивилась на усiх.
       - Її величнiсть, остання вiдьма - Майя. Посланниця з небес! - оголосив хтось позаду.
       Люди почали пiдбiгати до дiвчини. Кожен хотiв запитати щось. Вiдьма посмiхалась та намагалась пройти уперед. Натовп все бiльшав. Майя вирiшила видiлитись, вона випрямила руку. Усi з острахом дивились на дiвчину. Вiдьма викликала мiтлу i присiла на неї. Вона пронеслась над головами присутнiх та приземлилась бiля принца.
       - Феєрично з'явилась! - посмiхнувся принц.
       - Дякую! Хоч раз сподобалось!
       - Чого ти? Мерi скоро поїде! I головною дiвчиною в замку знову будеш ти.
       - Чудово! А як довго я тут буду?
       - А ти уже поспiшаєш? Цiкаво, куди?
       - Нi, я просто хочу побачити свiт.
       - Майя, свiт - жорстокий. Тут iдуть вiйни, ненависть. Розумiєш?
       - А я хочу!
       - В замку, тобi найкраще. Не забивай собi голову.
       - Можна я проведу гру? - запитала Майя.
       - Яку? - зацiкавився Арi.
       - Я не скажу! Дозволь спочатку провести!
       У головi вiдьми зародилась чудова iдея. Вона хотiла виманити прекраси принца.
       "Рiнель! Ти ж дух? Ти бачиш через предмети?" - запитала вiдьма.
       " Ну бачу!" - простогнала сестра.
       " Готуйся"
       " Ерiк! " - покликала вiдьма.
       " Ну що?" - простогнав кiт.
       " Слiдкуй за людьми!"
       " Добре"
       - Це цiкаво! - заявила вона принцу.
       - Добре! - сказав вiн. - Увага! Зараз Майя розкаже вам щось.
       Дiвчина вийшла на середину кiмнати i посмiхнулась. Вона ще раз подивилась на людей.
       - Усiм привiт. Як ви знаєте, мене звати Майя. Я дуже довго жила в iншому свiтi. Там не було магiї. Зате були iгри. Багато хто вважав себе магом. Але це були шарлатани! Але у нас було багато схожого. Хоча багато людей в моєму свiтi страждали. Через що? А через те, що вони не мали грошей! Вони жили важко. I дехто почав хитрувати. Придумали азартнi iгри. I з'явились волонтери. Мої любi! А давайте допоможи бiдним! Ми зiграєм у гру. Ви даєте ставку, не у грошах, а у коштовностях. Обручки, кольє, браслети...Я ховаю ось цей шарик. - Майя витягнула голубий шарик. - Вiн буде пiд стаканом. Ви маєте угадати! Де цей шарик? Як що ви вгадаєте то коштовностi залишаться при вас. Якщо нi, ви дасте їх менi. А я завтра переведу їх бiдним. Згiднi?
       - Так! - закричав натовп.
       Майя поманила першого бажаючого. Вiн перемiг. Наступний теж. Тодi вона зрозумiла... Вони усi маги. Майя покликала Тi та Анабет. Анабет теж була магом. Не сильним, але могла перевiрити де використовують магiю, а де нi!
       - Я бачу в хитруєте! Давайте через раз. Раз угадаю я, а раз ви! Угадаю вiддасте, не угадаю лишаєте.
       Гра тривала довго. Майя перемагала, а гравцi програвали. Навiть Ример програв. Тодi Майя покликала принца. Той вiдмовлявся, але врештi-решт пiшов. Гра була чесною i у принца була гарна уява. Хоча кiт та Рiнель допомагали як могли. Скоро у принца залишилось лише чотири обручки та корона.
       - Граєм чесно? - запитала Майя та поклала на стiл п'ять виграних предметiв.
       - Давай!
       Вони продовжили грати, але нiхто не здавався. Усi з захопленням спостерiгали. Майя звiсно ж вигравала, чому принц дивувався.
       Настав час Майї ховати шарик. Вона поклала його i почала швидко крутити. А у принца залишилась лише корона та перстень, саме той. Тепер дiвчина не сумнiвалась. Принц не знайшов шарик i вiддав обручку. Обручку? А корона?
       - Граєм далi? - запитав вiн.
       - Нi! - зрадiла Майя. - А хоча давай!
       - Та все непотрiбно! Я тобi i так дам корону поносити! Це ж не оригiнал. - хитро посмiхнувся вiн. - Ну що ж, проведемо ритуал доведення i сядемо за стiл. До речi, тримай корону. Тренеруйся носити. - лукаво вiдповiв принц. Пiсля чого вiн посмiхнувся, але його вираз обличчя швидко змiнився. Вiн схвильовано глянув на корону. Але все-таки рiзко повернув голову i пiшов до свого "законного мiсця".
       Майя одягла корону. Звiсно, перше вiдчуття було дивним. Наче це i не корона. Але насправдi Майя вiдчула невеличку владу. Вона порухала нею на головi так, щоб та могла нормально лягти i не заважати дiвчинi. Корона насправдi їй сподобалась. Особливо те, як вона грацiйно лежала у неї на головi та пiдходила до рудого кольору її волосся. Майя оглянула i почала очима шукати Мерi. Та сидiла за столом i їла курячу спинку. Майя помахала головою i облизнулась.
       " Зараза! Я теж хочу " - подумала вiдьма.
       Дiвчина присiла за стул i глянула на Римера. Усе було так дивно, хоча тест на стулi це - для не ї новинка. Майя нехотя надулась. Усi навколо почали створювати кола, доти, поки усi не зiйшлись. Лишень Мерi вважала це простою формальнiстю, тому охотниця продовжила їсти, не звертаючи уваги на здивованi лиця. Ще б пак, перед нею була справжня вiдьма, а та просто насолоджувалась смачною їжею. Дiвчина ще раз поглянула на мага. Той посмiхнувся i зiгнувся до неї.
       - Це буде не боляче! - прошепотiв вiн їй на вухо i пiднявся до усiх.
       - Знаєш, ця фраза найбiльше дивує та лякає. - встигла вимовити вiдьма.
       - Усе буде добре. - заспокоїв її Ример.
       Хлопець провiв рукою над вiдьмою i почав шепотiти якiсь слова. Його вуста швидко промовляли заклинання, а вiдьма дивувалась цьому. Вона помiтила скупчення вогню зверху i пiдняла голову. Над Майєю нависла стiна. А потiм рiзко розсипалась. Загорiвся вогонь, але його залила вода, яка з'явилась нiзвiдки. Вона - розбурхана сстихiя лилась водопадом, але нiкого не торкалась, даючи насолодитись видовищем. Вода зникла за поворотом.. Земля посипалась iз стелi, вона намагаласьь долетiти хоч до одного тут присутнього, але вiтер роздував її, доносив до вiкна i викидав.. Маленький паросток з'явився перед вiдьмою, дiвчина замилувалась, але чорний ураган його убив i вкiнцi промiнь бiлого свiтла прорвався уперед. Паросток ожив та швидко вирiс.
       Усi захлопали та iз здивуванням дивились на Майю. Багато хто викрикував рiзнi слова: "Вiдьма", "Справжня", "Остання", " Слава Майї". Дiвчина посмiхнулась i пiдiйшла до Мерi. Усе їй нагадувало Грецiю. Багато людей i усi щось кричать. Наче тi фризи "Хлiба i видовищ". Охотниця хлопала голоснiше усiх.. Раптом якась дiвчина пiдiйшла до Майї. Вона була одягнута у довгу бiлу сукню, а її волосся було розпущене. У свiтлi локони були акуратно вплетенi квiти...
       - Ти ж вiдьма?
       - Так! - посмiхнулась дiвчина.
       - Я - Елена! Я ельф. - посмiхнулась вона i весело зарухала вухами.
       - Я бачу. А я Майя.
       - Та це я знаю. Точнiше, усi це уже знають...Слухай, а у тебе є лiрохвiст?
       - Тобто, кiт?
       - Та нi, лiрохвiст. Такий красивий, маленький i з крилами.
       - А, ти про нього? Є! Але без крил!
       - Як це? Не iснує таких! Ти просто не знала! - посмiхнулась ельфiйка. - Вони можуть вирощувати крила. Це так красиво! Я чула що майже усi лiрохвости бiлi, але iснують ще чорнi та рiзнокольоровi.
       - Тобто синi, рожевi?
       - Нi. Це коли з'єднанi два кольори. Таких називають "зиготики"!
       - Смiшна назва! Нагадує бiологiю з мого свiту.
       - А! Покажи свого лiрохвоста! Будь-ласка!
       - Я б показала, але вiн проти.
       - Як це проти? Вони ж не говорять!
       - Мiй говорить!
       - Щастить тобi! - образилась дiвчина.
       - Ну чого ти? Ти теж колись заведеш собi тваринку!
       - Та лiрохвiст у мене уже є!
       - Як звати? - поцiкавилась вiдьма.
       - Їх не можна називати! Це ж нечисть!
       - Я свого назвала! I нiчого!
       - У тебе хлопець?
       - Так! Слухай, називай його кiт, бо лiрохвiст не зручно!
       - Добре! А у мене вона! У тебе якого кольору?
       - Був чорний! А у тебе?
       - Бiленька... - посмiхнулась Елена. - Ось вона!
       З-за спини з'явилась бiленька красуня. Вона була iдеально розчесана. На гловi красувався великий бiлий бантик. Раптом вiдьма почула гул за спиною i перед ними з'явився голубий кiт.
       - Мадемуазель... - звернувся вiн до кота Елени. - Дозвольте поцiкавитись як звати таку красуню?
       Я спiвчутливо глянула на Ерiка, а потiм на здивованого ельфа.
       - Вiн голубий! - закричала вона.
       - Невдалий експеримент. - виправдалась Майя.
       Тим часом Ерiк дивився на самку i чекав вiдповiдi.
       - Молi! - вiдповiла самка.
       - Вона говорить! - закричала Елена.
       - Я ж казала! Ну що ж, побачимось.
       - Стiй! - закричав Ерiк.
       - Ну говори собi з Молi, я недалеко.
       Майя пiшла до Мерi. Дiвчина поманила її за собою, вони вiдiйшли.
       - У мене обручка. - сказала вiдьма. Майя кинула її на землу i розчавила камiнчик.
       - Нарештi! - зрадiла Мерi. - але принц так легко її вiддав.
       - Дiвчата! - перервав їх Арiандр. - Майя можна тебе?
       - Так!
       - Давай ти передаєш менi усi коштовностi, а я передаю їх бiдним.
       - Добре! Але усе це буде завтра! - посмiхнулась вона. - А можна я корону ще поношу?
       - Звiсно, носи.
       - Дякую.
       - Пiшли їсти!
       - Ой! - викрикнула Майя.
       - Що сталось?
       - Та так...це привична для мого свiту хвороба. - збрехала дiвчина.
       - А що це за хвороба?
       - Називається - депресiя. Як що я буду у великому натовпi я втрачу свiдомiсть. Узагалi менi не потрiбно нiкого бачити.
       - Тодi iди до себе!
       - Зараз. Потурбуйся про те, щоб нiхто до завтра, навiть ти не пiдходив до мене та моєї кiмнати. Це важливо...i можна я заберу Мерi. Вона дiвчина i я її добре знаю. Може засну!
       - Ну iди. Я зараз щось придумаю.
       Дiвчина покликала Мерi та Ерiка i вони побiгли до кiмнати. Там на них чекала Рiнель та мiтла. Дiвчата забiгли в кiмнату почали швидко збиратись. Перебираючи речi, вони домовились взяти лише саме необхiдне, iнще вони мали купити за грошi. Якi вони мали отримати за корну. Дiвчата узяли трiшки їжi. Узяли мантiю та книги вiдьми. Рiнель, як завжди заснула. Звiсно ж, їй потрiбна була енергiя потiм. Ерiку не було що взяти iз собою. Вiн сумно дивився у вiкно. Майя пiдiйшла до балкону та обернулась до Мерi.
       - Ну як ти готова?
       - Звiсно! Я давно готова.
       Роздiл 14
       Втеча
       - Ти певна в тому що вiн не дiзнається про нашу вiдсутнiсть сьогоднi? А якщо вiн вирiшить пройтись i зайде сюди? - запитала Мерi та схвильовано подивилась на вiдьму.
       - Повiр, пiсля моєї страшної iсторiї про хворобу мого свiту вiн точно не зайде. Я його думки читала, вiн сам боїться заразитись. - сказала дiвчина, в спробi заспокоїти охотницю.
       Майя поклала свої речi у простиню та зв'язала її у виглядi рюкзака. Сама переодяглась у чорний одяг, який не видiлявся на фонi ночi. Мерi теж переодяглась, а свiтле волосся прикрила чорною мантiєю. Звiсно, голубий кiт псував фон, але ж вони домовились що за тиждень вiн знову буде чорний. Охотниця теж одягла на спину "рюкзак", який зробила Майя. Так було зручнiше. На кiнчик мiтли вони повiсили сумочку з їжею, якої вони узяли мало. Нарештi закiнчивши приготування Мерi добавила у сумку ще декiлька трофеїв.
       Майя вилетiла перевiрити чи дiйсно зник бар'єр. Вона повернулась сумною. Вiн не зник. Дiвчата засумували. Можливо це - єдиний шанс. Але раптом прозрiла Мерi. Не обручка амулетом була, а корона. Майя не знайшла на нiй камiнчик, але згадала те, що з короною вона пройде бар'єр. Врештi - решт, вони закрили дверi до кiмнати. I почали розсiдатись. Майя попереду, Мерi позаду , а Ерiк на кiнчику мiтли. Адже вiн володiє унiкальними акробатичними можливостями. Ну i крила має, якщо щось, то полетить.
       Команда " Останнi герої " готова до старту! Майя пiдлетiла. Мiтла легенько чухнулась, але вона була готова до такої ваги. Хоча ще одної вiдьми вона би не витримала. Дiвчина накинула на себе мантiю-невидимку. Так вона накрила хоча б половину екiпажу.
       - Усi готовi? - пискнула вона.
       - Нагадаю...- заявила Мерi. - Це тобi потрiбно, а не нам.
       - Вам теж, так давайте уже летiти?
       Майя повiльно вилетiла, стежачи за кожним рухом вона шукала людей, але нiкого не було. Здивування майнуло на її очах. Майя очiкувала побачити хоч когось. Дiвчина долетiла до межi i простягла корону. Потрiбний камiнь вона не знайшла, тому бар'єр не знiматимуть. Його лишень вiдкриють. Вiдьма протягнула корону та пройшла разом iз рукою. Майя повiльно направила руку уперед i оглянулась. На ганку нiкого не було.
       - Майя, ти чого так довго? - запитала Мерi. - Не вагайся уперед!
       - Ой, пробач. Задумалась.
       Майя думала про те, чи витримає вона тi випробування якi на неї чекають. Тут у замку вона була у безпецi. Вона й не знала що за стiною, але вона була там. Єдине у чому була упевнена Майя - цей свiт не такий жорстокий як розповiдав принц. I у ньому є лише один тиран - Арiандр. Саме вiн хотiв зробити iз неї ляльку у своїй колекцiї. Але Майя повинна була вiдновити свiй клан. Вона хотiла побачити державу вiдьом, одiти свою корону...
       Дiвчина перелетiла межу, посмiхнувшись дiвчатам вона посмiхнулась i направила мiтлу у лiс, у мiстi їх швидко б знайшли.
      
       Тим часом на балу...
       Скрипачi заграли прекрасну мелодiю, вiд неї на губах принца майнула посмiшка. Вiн уже давно не танцював, але все-таки вiдмовив тiй красунi. У принца мала бути iнша наречена. Мерi Вознесенська - така ж принцеса як i вiн. Учора вiн побачив її уперше. I справдi йому не брехали, вона дiйсно була красива. Завтра приїде її батько...
       - Арiанд! - гукнув Ример. - Ти що тут робиш?
       - Напевне те, що i ти. - заявив принц.
       - Дурнувате запитання... - прошепотiв собi пiд носа Ример. - Але чесно про що ти думаєш?
       - Про Мерi...Завтра її батько приїде.
       - I що?
       - Як що? Мерi стане моєю нареченою!
       - Що? - округлились очi мага.
       - Принцеса найсильнiших воїнiв Аресу вийде за мене замiж... I вiйна мiж королiвствами зчахне.
       - Генiально! Але невже ти любиш цю Мерi?
       - Може це не любов...Але, це i симпатiя. Ну скажи! Як не любов, то що це бути може? А як любов? То що таке вона?
       - О, цього не питайте. Я, не розумiюсь...
       - Невже, ти нiколи не кохав?
       - Кохав i кохаю, але любов моя скорiше за розвагу!
       - I кого?
       - Навiть не знаю, як це сказати! Скорiше так, я хочу використати одну дiвчину, але стосункiв з нею не планую.
       - Хто це?
       - Це наша вiдьмочка!
       - Майя?
       - Ага!
       - Ну тодi у тебе немає шансiв!
       - Чого?
       - У тебе з нею поганi вiдносини! Потрiбно їх покращити...
       - Як? Може менi пiти до неї?
       - Не зараз! У неї депресiя!
       - Що це таке?
       - Хвороба!
       - Я не чув про таку!
       - Це хвороба з її свiту!
       - З її?
       - Так!
       - А зрозумiло? А де твоя Мерi?
       - Вона не моя... Мерi з Майєю! Депресiю дiвчата мають переносити самi. I краще не iди, бо ти вiд неї не захищений! Ти можеш заразитись, а як ти її переноситимеш лише бог знає.
       - Ну то добре. До якої години планується бал?
       - До завтра! Але я не буду до кiнця я опiвночi пiду спати. Завтра важливий день.
       Ример пiшов танцювати, а принц лишився подумати. Вiн не знав чого хоче...
      
       "Останнi герої"...
       Утiкачi летiли дуже швидко i скоро вони дiстались до невеличкого села за мiстом. Замок звiдти було ледь видно. Вони планували переночувати там, а з самiсiнького ранку, десь о четвертiй годинi вони планували вилетiти. I якщо усе буде за їхнiми розрахунками, то вони покинуть Лiбертонiю десь о шостiй.
       Майя пробiглась бiля будиночкiв, в половинi з них горiло свiтло. Поки Майя заглядала по вiкнам Мерi знайшла готель. Мiтлу дiвчина сховала у кущах разом з iншими речима. Вона була упевнена у тому що там їх нiхто не вiднайде. Нарешiт зiбравшись вони почали стукати у дверi. Довго чекати не довелось, їм вiдкрила дверi дiвчина, на вигляд рокiв десь двадцяти. Вона посмiхнулась до присутнiх i запалила у руках вогняний шарик, вiн освiтив усе навколо.
       - Доброго вечора, добрi люди! - привiталась вона .- Чого вам не спиться?
       - Привiт... - внесла свою лепту вiдьма. - Мене звати Майя. Ми хотiли б поселитись у вашому готелi на одну нiч. Будь-ласка...
       - Звiсно, я поселю вас. Але у мене вiльна лише одна кiмната, усi iншi зайняли учнi Елiни!
       - Елiни? - закричала Майя.
       - Тихiше будь-ласка, так, Елiни! А що?
       - А чому вони тут?
       - Вони до академiї iдуть!
       - А як що не секрет, о котрiй вони iдуть?
       - О п'ятiй! А що?
       - Та нi, нiчого, ми просто теж хочемо поступити в Елiну, i також туди прямуємо!
       - А зрозумiло! Ну що ж проходьте...
       - Ось! - сказала Мерi та протягнула дiвчинi амулети. - У нас не має грошей! Приймете?
       - Звiсно ж... - сказала дiвчина, вона почала розглядати рiч i радiсно глянула на дiвчину. - Ви дуже щедрi! Iдiть за мною!
       Дiвчина провела їх до вiльної кiмнати. Вона вiдкрила дверi та показала на апартаменти. Майя оглянула кiмнату. Велике лiжко для "закоханих", стiл та дверi у ванну кiмнату.
       - Дякую! - сказала Майя та стрибнула на кровать.
       - О якiй годинi вас пробудити?
       - Давай о третiй. - вiдповiла Мерi i взяла на руки кота. - А як ми можемо тебе називати?
       - Називай Ель. О третiй? Не рано?
       - Нам о п'ятiй в дорогу. - посмiхнулась вiдьма.
       - Тодi лягайте по-скорiше! У вас лише чотири години сну залишились.
       Ель попрощалась i вийшла, залишивши Майю, Ерiка, Мерi та десь дрiмаючу Рiнель самих. Вони почали спорити про те, хто де спатиме. Нарештi розiбравшись, вони роздiлили лiжко на двi половини, а кота поклали спати на землi. Ерiк довго сперечався, тому Майя вiддала свою подушку, тим самим заспокоївши кота. Той посмiхнувся та заснув. I з Мерi проблем теж не було. Майя довго лежала, але сон таки догнав її. Цей вечiр був переломним початком нового життя...
       Сон Майї.
       Дiвчинi снився дивний сон. За нею гнались Ример та Арiандр. Гонитва почалась на горi Європа. Майя дуже довго бiгла, спотикаючись вона багато раз падала. I чомусь дiвчина не змогла викликати мiтлу. Нарештi у кiнцi вона вилiзла на дерево, але хлопцi почали збивати його вогняними шарами. В кiнцi дороги Майя побачила свiтло. По серединi якого сидiв Ерiк, по заду Мерi. Усi вони кричали " Майя ми тобi допоможемо". Але чим довше бiгла вiдьма, тим дальше вони вiддалялись.
       Майя кричала, але тi лише манили рукою. Потiм вона зрозумiла , вони - паралiзованi. Дiвчина стала прямо перед двома хлопцями. I тепер вона не боялась. Дiвчина вдруге витягнула руку i тепер голоснiше повторила слова виклику. Вона не забирала руки.
       Арi хапнув її за руку, але та була непорушною.
       " Iдiотка!" - закричав вiн.
       " Тобi нiхто не допоможе!" - кричав Ример.
       " Твоя магiя у нас!" - заперечив її дiї принц.
       " Ще поки не у вас!" - промовили губи Майї.
       Нарештi мiтла послухала дiвчину. Та пiдлетiла, у її руцi почало горiти. Маленький вогняний шарик з'явився та почав рости. Набуваючи форми маленького вогнища вiн пiднiмався. Але аура Майї не справлялась. Дiвчина хотiла триматись. Нарештi шарик вирiс, вiдьма збиралась кинути його. Але раптом голос зупинив її...
      
       - Ну все дiвчата прокидайтесь, ось ваш снiданок!
       Ель розбудила Майю. Вiдьма ледве розцiпивши очi почала будити Мерi. До її спроб приєднався шум у коридорi. Ель побiгла годувати iнших жителiв готелю. Майя швидко одягла на себе джинси та тунiку, лишила Мерi та вибiгла у коридор.
       Вона почала стукати у першу ж попавши кiмнату. За дверима почувся шум, наче хтось упав iз лiжка.
       - Навiщо двiчi стукати? Iду я... - пролунало там, цей голос дiвчинi здавався знайомим, але вона не могла дiзнатись хто це.
       Нарештi до дверей пiдiйшов хтось. Дверi їй вiдкрив ...
       - Дарт! - закричала дiвчина та кинулась на хлопця.
       - Кого я бачу? Майя? Ти усе таки утекла?
       - I не сама! - заявила дiвчина i випустила хлопця з обiймiв.
       Нарештi вона помiтила те, що вiн без футболки i густо почервонiла. Хлопець помiтив її реакцiю i почав бiгати по кiмнату у пошуках футболки. Майя помiтила те, що вiн не може ї знайти. Вона махнула рукою i використала своє улюблене заклинання. Те, яким вона зробила сукнi.
       - О, дякую! - сказав Дарт. - Ну то що, куди ви зараз?
       - Я тiкаю вiд злого принца! - заявила дiвчина.
       - Я врятую тебе! - засмiявся Дарт i уже серйозно запитав - Що вiд мене потрiбно?
       - Можна я попрямую в Елiну разом iз вами?
       - Звiсно!
       - Ура! - крикнула дiвчина. - Ну добре! Я iду снiдати.
       Майя радiсно вибiгла i побiгла до своєї кiмнати. Як тiльки-но вона зайшла, вiдьма побачила Мерi та якогось незнайомого хлопця.
       - О, Майя познайомся це - Нел. Вiн ельф. - засяяла охотниця. - I вiн каже що ми можем пiти з ними! Але спочатку потрiбно договоритись iз майстром. А ти чим займалась?
       - Я якраз цим i займалась!
       - Чим "цим"?
       - З майстром договорювалась...
       - О, то ти молодець. До речi, ми з Нелом навчатимемось на одному факультетi.
       - На якому?
       - Ну магiчних здiбностей у кожного з нас мало! Тому ми учитимемось: варити зiлля, битись, користуватись мечем та рiзними магiчними предметами.
       - Справдi? Я так рада за вас! - злукавила вiдьма. - А де Ерiк?
       - Вiн за речима пiшов! Ми ж половину залишили учора на вулицi!
       - Майя... - звернувся Нел.
       - Що?
       - А ти на якому факультетi?
       Дiвчина глянула на Мерi. Охотниця махнула рукою, тим самим кажучи " Кажи хто ти, вiн усе одно про тебе нiкому не скаже".
       - Я вiдьма!
       - Що? - округлились його очi.
       - Ну факультет вiдьм!
       - Невже ти...та сама остання вiдьма?
       - Власною персоною.
       Голова Ерiка показалась з-за дверей, а бiля нього зявилась ... Елена?
       - Майя, привiт! Ти що тут робиш?
       - Я в академiю магiї лечу...тобто iду. А ти?
       - Я також! Чого так кота мучаєш?
       - Та, так...
       - Тримай свої речi! - вона протягнула вiдьмi мiтлу, та "рюкзаки".
       - О дякую, Ерiк би сам справився. Це недалеко. Бо на 10 метрiв вiд мене вiн не може вiдходити.
       - А зрозумiло. Ой, я побiгла збиратись.
      
      
      
       Роздiл 15
       Ранок у готелi
       Усе-таки зiбравшись з думками Майя попрямувала до виходу, кинувши погляд на Мерi вона посмiхнулась. Дiвчина поманила бiлявку рукою, та пiднялась i пiшла у сторону вiдьми.
       - Хвилину назад ти вся цвiла. - пiдмiтила Майя.
       - Та що ти! - здивувалась Мерi.
       - Хвилину назад був Нел. - хитро покосилась вiдьма на дiвчину.
       - Був чи не був! Яка рiзниця?
       - Все ясно...
       - Майя - зараза рижа, ну в тебе i фантазiя! До речi, анам випадково не час iти? Тобто тiкати?
       - Ой, вже час. Просто я дуже цiкава особистiсть...
       - Боже, а я того не знала! - хитро пролепотiла Мерi i глянула у стону вiкна, саме там пiд свiтлими променями сонця грiв свою спину голубий кiт. - Ерiк! Ти не хочеш iти?
       - Нi! - промовив вiн. - Я залишусь у цьому домi назавжди.
       - Майя? - запитала охотниця. - Що це iз ним?
       - Зараз розберусь. - вiдповiла вона i пiдiйшла до кота. - Ерiк чому ти не хочеш iти?
       - Не хочу, тут цiкаво.
       - Але ж менi потрiбно iти! - не здавалась вона.
       - Ну i йди! - вiдповiв кiт.
       - Тебе наче пiдмiнили, ми - одна команда.
       Дiвчина поглянула на кота, той лише сумно позiхнув i продовжив дивитись уперед. Майя уважно спостерiгала за ним i нарештi помiтила те, на що дивився її друг. Молi поважно сидiла на деревi i облизувала лапку. Вона дивилась то навколо себе, то на замрiянi очi Ерiка. Лiрохвiст не здавався вiн намагався заманити її очi до вiкна кiмнати. А як тiльки-но погляд самки падав на нього, той поважно пiднiмався i намагався виконати якiсь дивнi рухи. Майя у вiдповiдь лише смiялась. Кiт кидав на неї байдужий i водночас злий погляд.
       - Ну тодi лишайся! А ми з Еленою та Моллi пiдемо до академiї!
       - Ой, я згадав, я теж iду з тобою, до того ж нам не можна вiдходити на далеко.
       - Я рада цьому, слухай а що буде якщо ти вiдiйдеш вiд мене?
       - Ну у тебе почне горiти шкiра. - пискнув кiт.
       - Що? - запищала Майя i прижала кота до себе.
       - Та не уся, лише та де тату.
       - А, а тобi що буде?
       - Менi? -посмiхнувся кiт. - Я просто вiдчуватиму жажду i бiльше нiчого...
       - Ну ти i ... - почала вiдьма, але змовчала, згадавши що слова з її свiту тут нiхто не зрозумiє.
       Дiвчина вийшла з кiмнати i помiтила вiдсутнiсть Мерi. Майя почала заглядати у кiмнати i помiтила що половина усiх хто направляється у академiю Елiну уже вийшли, а iнша або одягається, або лежить i чекає офiцiйної заяви майстра. Вiдьма пiдiйшла до дверей Дарта i легень постукала. Хлопець пiдiйшов до дверей i вiдкрив їх. Вiн посмiхнувся i схилився на дверi. Зараз вiн бiльше був схожий на мага нiж зранку.
       - Привiт, ще раз! - заявила Майя. - Тобто доброго дня майстре Дарт!
       - Ой, Майя. - заспокоїв її майстер. - Можна i на ти.
       - Ну добре, але ви, тобто ти старший, до того ж майстер i дуже сильний маг.
       - Ну не такий я вже i старший. Менi лише декiлька сотень рокiв.
       - Що? - округлились очi у вiдьми.
       - За твоїми мiрками, менi дев'ятнадцять. - вiдповiв Дарт.
       "Єса" - в думках закричала вiдьма, але зразу заспокоїлась. Вона навiть здивувалась, чого вона так зрадiла. Ну молодий майстер, красивий. (вiдхилилась я вiд теми...)
       - Зрозумiло! - сказала дiвчина. - А коли ми виходим?
       - Уже. Я знаю про твої проблеми, тому подбав про те, що ми вийдем швидше. Прямо зараз.
       Хлопець одяг на спину велику чорну сумку та взяв у руку дивний бiлий рiжок. Вiн пiдняв його до губ i промовив:
    - Увага усiм учням, якi прямують до Елiни. За п'ять хвилин я чекаю вас бiля виходу. Пвторюю ледарi, у вас лише п'ять хвилин.
      -- Оу, цiкава iдея, я пiду пошукаю Мерi. - вiдповiла вiдьма.
       Майя вийшла у просторий коридор. У якому була а би яка плутанина, багато хто досi сушив своє мокре волосся, а ще дехто бiгав з крим "Чого ж так бистро?" . Хоча яке це було бистро. Вони i так би мали виходити через десять хвилин, Майя всього лиш прискорила процес. Дiвчина дуже дивувалась погодi цього свiту. Тому що тут свiтало о п'ятiй ранку, а темнiло о десятiй. Але все одно їй тут було цiкаво.
       Майя взяла у сi речi та їх саморобнi рюкзаки i пiшла шукати її вiрну подругу. Але Мерi не знаходилась. Майя вирiшила пiти до мiсця збору, в надiї зустрiти охотницю там. I вона не помилилась. Мерi знову говорила з Нелом. Майя вiддала їй сумки i пiшла щоб не заважати. Поки вона ходила по подвiр'ї готелю Мерi передала сумки Нелу, який з радiстю їх узяв.
       "Менi би хтось понiс" - з образою подумала вiдьма. Вона надягла на спну мантiю невидимку i причаїлась бiля невеличкого будиночку. Мимо неї пройшов нiчого непомiчаючий Ерiк. Кiт нiс у зубах невеличку валiзу своєї нової подруги Молi, яка керувала ним, як хотiла. Майя засмiялась, лiрохвости обернулись i нiяково глянули один на одного. Схоже лише Моллi не зрозумiло хто тут сидить...
       Майя почала ходити навколо готелю, вона спостерiгала за усiма i чекала команди iти. Нарештi вийшов Дарт. Вiн пiдняв одну руку до верху вимагаючи тишi. Вiдьма зняла мантiю i побiгла до натовпу. Але вона не могла нiчого побачити, довелось викликати мiтлу. Де вона була Майя не знала, але здається там, де дiвчина її залишила. Мiтла виконала команду i стояла у рауках своєї хазяйки. Майя кинула речi до низу, накрила їх мантiєю та пiдлетiла до верху. Дарт помiтив її рухи i посмiхнувся.
       - Учнi, до академiї ми доберемось лише завтра ввечерi. Почнемо з самого простого. Правил безпеки. Перше правило: Зажди слухати мене. Є питання до цього правила?
       - Є! - крикнула Майя. - А якщо ви накажете стрибнути з моста?
       - Я цього не накажу. - вiдповiв майстер.
       - А якщо? - наздавалась вiдьма.
       - Дай спокiй. Нормальнi питання є?
       - Нi! - тихо вiдказала вiдьма.
       - Друге правило. Не вiдходити далеко вiд усiх. Є питання?
       - Так! - крикнула Майя.
       - Наступне правило...Не слухати Майї!
       - Ти вiд теми вiдiйшов!
       - Нiчого, це теж дуже важливо.
       - Третє правило. Не використовувати магiю. Усi ви поки що учнi. Тому не використовуйте магiю, до поки ми не прийдемо до академiї.
       - У мене важливе питання. - сказала вiдьма i добавила. - Воно нормальне!
       - Ну говори!
       - А якщо магiю потрiбно буде використати, до прикладу на нас нападуть!
       - У мене достатньо сили щоб захистити вас усiх.
       - Але нас багато!
       Майстер провiв рукою перед собою i почав щось шепотiти. Усi з острахом почали роздивлятись навколо.
       - Вас тут дiйсно багато. За моїми розрахунками вас 99 разом зi мною...Точнiше вас 100, я забув про вiдьму.
       - Ого, так красиво вийшло. Рiвно сотня! - радiсно запищала Майя.
       - Четверте правило...- продовжив Дарт. - Не забирати нi одної тваринки iз собою! Я знаю у лiсi багато лiрохвостiв, хом'якiв, зайцiв та iнших. Але вони мають сiм'ю i тому прошу їх не пiдбирати. Якщо ви хочете мати тваринку, у нас у академiї є зооприют. Дочекайтесь приходу i розбирайте. Там дiйсно бездомнi тварини, якi мають багато привичок та виховувалися магами-зоологами. Є питання?
       - Немає! - хором вiдповiли усi.
       - П'яте правило! Нiчого не приховуйте, я саме про поранення. Якщо ви поранились, негайно повiдомте про усе менi. Повторюю - негайно. У лiсi, через який ми будемо тримати шлях багато небезпечних рослин. Поранення деяких є смертельними. Цiнуєте життя? Розповiдайте менi про кожну подряпину. Є питання?
       - Є! - вiдповiла дiвчина з останнього рядка. Усi поглянули на неї. Вона була уже не молодою. Навiть не схожою на молоду ученицю. - Майстер Дарт, а чому ви не представите дiтям, учням їх медсестру.
       - О , звiсно, як я мiг забути. Увага, це ваша медсестра та моя тiтка Олiвiя. Вона допомагатиме вам у разi поранення. Найкращий лiкар в Аресi. Прошу любити i жалувати.
       Майя посмiхнулась i повисла над головою у Олiвiї та помiтила вiдьму i глянула їй у очi.
       - Привiт. - сказала вона. - Ти певно i є Майя?
       - Вона сама. Приємно познайомитись. - Дiвчина акробатично загнулась i подала лiкарцi руку. Та галантно узяла її i потрясла(чи як там буває при знайомствi?).
       - Не упадеш? Таке на мiтлi витворяєш.
       - Якби це уперше. - посмiхнулась вiдьма та слизнула нище, прислухавшись до зауваження.
       - Напевно перший раз був дуже плачевним?
       - I не говори! - вiдповiла Майя, не помiтивши як вона та доросла жiнка, лiкар перейшли на "ти".
       - I що ж сталось?
       - Упала на землю, побила усi колiна.
       - Мене не вистачало. - засмiялась Олiвiя. Майя теж хiхiкнула.
       - Ну все дiвчата! Дайте правила докажу. Ще три залишилось. Шосте правило! - оголосив вiн. - Не воювати один з одним. Нi, я не про раси говорю, а про те, що не потрiбно пiдставляти один одного. Якщо ви вороги - просто забудьте про опонента. Не потрiбно старатись виглядати на моїх очах краще нiж вiн чи вона. Для мене ви усi рiвнi. Думаю це правило схоже на звичайну мораль. Але у походi який займе декiлька днiв, це - важливий атрибут. Я знаю що вiдходжу вiд теми, але прошу вас "Живiть дружно"...
       - Ну це легко... - прокоментувала Майя. - Леопольд!
       - Хто?
       - Це такий герой мультфiльму, у моєму свiтi. Вiн дуже позитивний. Весь час говорить про дружбу. Його улюбленою фразою стало: "Дiти живiть дружно". А ти просто копiюєш його. Виглядає смiшно. Для жителя мого свiту. - додала вона.
       - Сьоме правило. Будьте обережними. Про це я говорив багато разiв i повторюся ще раз. У лiсi багато неприємностей. Там є небезпечнi рослини, дикi звiрi та iнше.
       - I останнє! - додала iнтриги вiдьма.
       - I останнє. Триматись разом. Останнього разу до Елiни не дiйшло 8 учнiв i усе це тому що їм було цiкаво...Не буду говорити що з ними сталось, але я вас прошу. Запам'ятайте людину яка бiля вас стоїть ...я буду три рази в день рахувати кiлькiсть людей. Дуже прошу не загубiться. Я за вас вiдповiдаю. Це усе. Тепер беремо речi i iдемо. Зараз уже шоста година.
       - Ти що час цю проповiдь нiс? - запитала вiдьма позiхаючи.
       - Так, а якби одна не причепилась зi своїми питаннями було би у сто раз швидше.
       - Дурень, я просто дбала про свою безпеку.
       - Та невже тобi були цiкавi тi питання? Тiльки чесно!
       - Ну не були, але...яка рiзниця? Були не були!
       - Ясно, дiвчино ви не умiєте брехати.
       - Нам уже час!
       - Мало не забув! Усi станьте бiля мене.Як я сказав ми будемо в академiї завтра ввечерi. Iти будемо через лiс, потiм ми зупинимось у свiтлих ельфiв. - почав Дарт i помiтив як цьому зрiдили ельфи. - Далi ми знову будемо iти через лiс i в кiнцi ми прийдемо. Думаю у нас дуже простий i зрозумiлий маршрут. А тепер кожен пiдiйдiть i вiзьмiть по картi. Щоб не заблудитись.
       Майстер вказав на мiшок з картами. Вiн дочекався поки усi не вiзьмуть та подав карту Майї та посмiхнулась у вiдповiдь.
      -- Починам наш довгий шлях! Зараз ми iдемо Проклятим лiсом!
      -- Але ж ви не казали що ми будемо iти через цей лiс! - крикнула якась дiвчина.
      -- А ви не казали того що боїтесь монстрiв i вiрите у привидiв! - посмiхнувся майстер, пiсля чого дiвчина притихла та придналась до натовпу.
       Роздiл 16
       Невеличкий перевал з iнцидентом
       Усi майбутнi учнi Еiлни iшли у сторону лiсу. Усю дорогу вiдьма слухала легенди вiд буркотливих учнiв. Усi говорили про лiс,як про небезпечне мiсце. Казали що там ховається нечисть. Майя згадала про Мерi i швидко почала шукати її очима. Бiгаючи по спинах дiтей, вона шукала дiвчину у голубiй сукнi. Мерi все-таки знайшлась. Як Майя i сподiвалась вона iшла iз Нелом та його друзями. Мерi помiтила погляд Майї. Вона вибачливо глянула i кивнула головою на хлопця, наче говорячи "Ще побачимось, а це такий момент". Майя зрозумiла усе i продовжила слухати iсторiї дiтей.
       Нарештi дiйшовши до лiсу, вони переступили межу. Тихий шепiт дерев донiс запах свiжостi. Але все- таки тут було якось незручно, але усе було дуже дивним. Навколо було так тихо. Але цю iдилiю порушували крики "Зараз щось вилiзе", "Як це пiдозрiло", "Щось тут не так". Дарт зi смiхом на усiх дивився. А ельфи, будучи гарними травниками пiдбiгали то до трави, то до дерев. Вони обмацували їх. Вiд цього Олiвiю аж морозило, вона просила їх iти з усiма, але цi фантазери не слухали.
       - Ой! - зойкнув жiночий голос. Це була Елена. Вона сидiла на травi, вхопившись за ногу та шепотiла слова якогось заклинання. Олiвiя пiдбiгла до неї i глянула на ногу.
       - Лемiя! - крикнула вона. - Де ти її знайшла? Точнiше де ти пригоди знаходиш? Це ж тебе минулого року виключили з академiї?
       - Так! Мене. - скиглила дiвчина.
       - I що накажеш робити? - запитала лiкарка.
       - Це ж не серйозно...- прошепотiла ельфiйка i ще сильнiше заскиглила.
       - Не серйозно? Та лемiя тебе отруїла, а вона яду не жалiє. Аж надто для необачних ельфiв, яким усе одно на правила.
       - Що тепер робити? Я хочу у школу!
       - Того року ти теж хотiла, але сама полiзла до шершнiв.
       - Про що ви? - втрутилась Майя. Тим часом Дарт дав наказ посидiти. Уже був обiд тому дiти подiставали бутерброди i почали їсти. Мерi сидiла бiля Нела i голосно смiялась, а майстер намагався покласти невеличкий щит.
       - Розкажи подрузi, а я тим часом пошукає шприц!
       - Навiщо сприц?
       - А чим я отруту викачаю? - запитала Олiвiя, вiд чого Елена ще голоснiше заскиглила.
       - Ну розказуй!
       - Того року, ми вчились убивати небезпечних шершнiв, якi плювались спецiальним газом. Вiн мiг убити будь-кого, тому вони були дуже небезпечними. Ми вивчали їх на уроцi, але мiй утiк. Я доганяла його, а оскiльки володiю лише свiтлою магiєю, я вирiшила зменшити його. Ну коли вiн упав зi страху, я його роздавила. Я хотiла отримати гарну оцiнку, а шершня не було як дизактивувати. I прийшлося менi шукати нового. Я зрозумiла що, нiхто менi не допоможе...I вирiшила полiзти за ним до гнiзда. А в них був якраз шлюбний перiод. Так от один з них, так сказати перепутав мене iз самкою , ну i почав за мною бiгти. Я почала розкидатись заклинаннями i тодi усi поняли що я чужинець. Вони згрупувались i напали на мене. Настiльки обблювали отрутою, що я навiть рухатись не могла. Це дуже боляче. Мене забрали у лiкарню i я лежала там пiв року. А потiм мене виключили з академiї, через небезпечний для здоров'я стан. Ну i тепер я знову поступаю а Еiлiну.
    - А що таке лемiя? - запитала вiдьма.
       - Це такий вид змiй, лемiї - дуже небезпечнi. Їх отруту слiд повнiстю висмоктувати з органiзму разом iз кровю.
       Майя оглянулась. Усi сидiли та вiдпочивали. Майя помiтила хлопця з темно-чорним волоссям,той непереривно дивися на Елена. Майя обернулась до неї та теж кидала погляд на незнайомця.
       - Познайомся iз ним! - прошепотiла вiдьма.
       - Ти про кого?
       - Про того симпатичного хлопця! Який дивиться на тебе уже годину.
       - Ти що? Я його знаю...
       - Особисто? - пiд мигнула вiдьма.
       - Та нi! Його усi тут знають, мабуть, вiн - вампiр. Такий хитрий. А ще вiн дуже злий i любить гадити!
       - Ну i що! Я теж знаю людей , якi були злими, а стали добрими...
       - А ось i я! - прокричала Олiвiя.
       Лiкар запхала шприц у ногу в мiсце укусу i почала забирати кров, чесно кажучи, видовище не для людей з слабкими нервами. Майя вiдвернулась, але нiхто не дивився на це. Тим часом Елена страшенно плакала. Олiвiя забрала дуже багато кровi i тому ельф почала втрачати свiдомiсть.
       - Це дуже погано! - сказала лiкарка. - Я навiть не знаю що робити. Отрута не витягається. Вона помре!
       - ЩО? - закричала Майя. - I ви так спокiйно про це говорите, наче це - так звичайна прикрiсть. Чи може ви самi убивали? А?
       - Майя! - прикрикнула Олiвiя. - Заспокойся! Я спокiйно говорю - так. Але це тому що, я бачила багато смертей ...
       - Саме про це я! Найкращий лiкар! Так?
       Тим часом Елена зомлiла. Майя пiдстрибнула до неї i приклала руку до голови. Дiвчина була зовсiм холодна. Рука вiдьми лягла на серце. Воно ледве билось, вiдбиваючи стукiт. Майя налякано забралу руку.
       - I що робити? - закричала вона.
       - Дай людинi спокiйно померти! - заперечила Олiвiя.
       - Та iдiть ви! Лiкар...Нiчого ви не умiєте, магiєю користуйтесь!
       - Я не водолiю магiєю зцiлення. До речi i це ти у нас вiдьма! Ти можеш керувати усiма стихiями, в додачу життям i смертю.
       Майя прикрила рота iз сльозами глянула на Елену. Вона лежала непорушно i вiтер доносив стукiт її серця. Майя знову закричала до лiкарки. Вона i не помiтила як до неї пiдiйшов незнайомець i легенько стряхнув.
       - Розкричались тут! - проричав вампiр. - Ти! - показав вiн на лiкарку. - Могла би знати що її ще можна врятувати. А про тебе! - вказав вiн на вiдьму. - Навiть говорити не потрiбно, де тi твої славнозвiснi сили?
       - Нiби то ти, можеш чимось зарадити?
       - Мої iкла вiльно висмокчуть її кров, звiсно ж разом iз отрутою. А ще якщо ви не знаєте, вампiри можуть рахувати хвилини життя. I Елена помре за вiсiмдесят секунд.
       - Найшовся менi вампiр. Iди геть. - проричала Олiвiя.
       - А це уже лишнє. - вiн пiдiйшов до дiвчини i наклонився.
       - Я забороняю. - закричала Олiвiя.
       Вона пiдбiгла до нього i почала копити магiю у руках. Дiвчина збирала невеличкий шар. Тепер сутичку помiтив Дарт, вiн пiдбiг до компанiї. Вампiр, не звернув уваги. Вiн узяв дiвчину на руки i стрибнув у сторону лiсу.
       - Що у вас тут вiдбувається? I куди Теомер понiс Елену? - запитав майстер.
       - А нiчого! - закричала Майя. - Лемiя укусила Елену i в неї зупинилось серце. Лiкар намагалась викачати отруту. I тут цей розумник заявив що, її врятувати можна. А вона! - вiдьма показала пальцем на Олiвiю. - Почала забороняти i тому вiн утiк разом iз моєю подругою в лiс.
       - Нiчого собi у вас ситуацiя! - заявив Дарт.
       - Ну i що робити? А якщо вiн її уб'є?
       - Майя...- перебила її лiкарка. - Елена уже мертва, але це не твiй свiт. Розумiєш вiсiмдесят секунд пройшло, тож...Розумiєш? Тут у людини пiсля смертi чотири години на спасiння. Тобто, можна вiдвезти до сильного мага, знайти причину смертi i поговорити з померлим, дякуючи спецiальному ритуалу. До речi, виконати його можуть лише маги, тому нас вистачає у рiзних королiвствах. Нашу допомогу дуже цiнують.
       - Ого, Санта - бар бара прямо. Незнаю навiщо ти на магiв перейшла, але у се одно це - дуже цiкаво.
       - Санта, що? - перепитав маг. Схоже нiхто тут не розумiв вiдьминих слiв. Тому вони лишень закотила очi та обернулась.
       - Лишiть мене, ви мене дратуєте! Пiду пошукаю Елену i цього...
       - Тео, Теомер де Мол. Його тут усi знають. - пояснив Дарт.
    Дiйсно цього молодика знали усi. Хоча i на вигляд, нiхто навiть попадатись на очi йому не хотiв. Тео народився в сiм'ї вампiрiв. Але там його не дуже любили. Адже його мама була звичайним вампiром , а батько вищим. I тому його називали "Помилкою природи". Хлопець дiйсно був дивним. Його сили нагадували щось дивовижне. Справа у тому що, ранiше подiлили сили мiж вампiрами. Вищi отримали силу лiтати, а звичайнi могли швидко бiгати. В основному це i були усi можливостi вампiрiв. Звiсно можна згадати їх можливiсть пити кров, довго жити, бачити у темрявi та бути гарними воїнами. Тео мiг усе вище перечислене. Хоча кожен навик не був досконалим у його виконаннi, але вiн був єдиний такий. Ну i звiсно, не обiйшлось i без факелiв та погроз, осинових колiв та срiбла. Його сестра, була звичайним вампiром i тому вона порадила йому тiкати до академiї i розвивати там його здiбностi. На прощання вона попередила його бути обережнiшим i сказала: "Чаклунство не перетворить нас в ведмедя, як тiльки ми зрозумiємо, що це не можливо". Та попросила колись навiдати її, на що хлопець сумно вiдповiв: "Куля, випущена з рушницi, назад не повернеться". I дiйсно вiн не повертався на землi вампiрiв нi разу пiсля тiєї розмови. Тай усi забули його. Лише деiнде можна прочитати про те, що природа творить чудеса i побачити приклад "Теомера де Мола"...
       - Тодi у мене цiкава новина.
       - Яка? - запитали опоненти.
       - Я його не знаю. - посмiхнулась вiдьма.
       - Слухай, як я майстер забороняю тобi це робити!
       - Що саме?
       - Iти у лiс, самiй рятувати когось i так далi.
       - А що менi робити? Сидiти зi складеними руками?
       - Принаймнi якщо ти пiдеш, то... - задумався майстер. - Ти сидiтимеш iз зв'язаними руками. I не потрiбно тут зараз починати промову про майстра Дарта - найгiршого в Елiнi. Нам ще на мiсiї разом ходити.
       - На якi мiсiї?
       - Ну як на якi? Є така штука, чи як ти там говориш? Називається вона - "Практика". I вiдмiнити її можуть лише заради спасiння свiту.
       - Це буде скоро. Раз у вас є вiдьма, значить щось буде...Ну ти розумiєш, я про кiнець свiту, перемогу над злодiями.
       - Ну в тебе i фантазiя.
       - У мене? Це ти у нас створюєш вогнянi шари у повiтрi!
       - Добре, сперечатись не будемо. Нам потрiбно iти.
       - А як Елена? Вона у руках у кровожерливого вампiра!
       - По-перше , вiн не кровожерливий. По-друге вiн нас наздожене! Вiн що не вампiр? I лiтає, i швидко бiгає. I взагалi якби вiн захотiв то був би в академiї швидше з нас. Вiн би дiбрався туди за декiлька годин, звiсно ж потiм би довго вiдпочив вiд втоми.
       Вiдьма посмiхнулась i пройшла до майбутнiх учнiв академiї. Усi говорили i не помiтили її i почали вiдкрито обговорювати. Дiвчину зацiкавило двоє хлопцiв. Один iз них голосно кричав:
       - Ненавиджу вiдьом. Вiчно вони плачуть, та слюнями бризкають. - Майя здивовано на себе покосилась. I махнувши рукою чекала вiдповiдi опонента.
       - Та вже. - тихо вiдповiв вiн.
       - Жах який. Антисанiтарiя чистої води!
    Майя голосно засмiялась. Але нiхто цього не помiтив.
       - А що ти знаєш про вiдьом? У кого вони вiрять?
    - Бiльшiсть вiдьом взагалi не вiрять нi в яких богiв. Вони, звичайно, знають, що боги iснують. Мало того, час вiд часу їм навiть доводиться мати з ними справу. Але ось вiрити ... Нi, в богiв вiдьми не вiрять. Надто вже добре вони знають цих самих богiв. Це все одно що вiрити, наприклад, в листоношi.
       - Ого, та ти у нас спецiалiст. Але ця у нас iз далека, iз другого свiту.
       - Я ще i не таке знаю...
       - Що саме? Розкажи!
       - Бiльшiсть книг про вiдьм скажуть нам, що вiдьми працюють оголеними.
       Майя зовсiм забула про свою невидимiсть i вiдкрито втрутилась у розмову.
       - Ви вибачайте, що внесу свою лепту...Але це тому що бiльшiсть книг про вiдьм написано чоловiками.
       Хлопцi знiяковiли i почали вiдходити вiд вiдьми. Але та їх зупинила i посмiхнулась, вiд чого тi затряслись.
    - Та не бiйтесь ви мене!
       - Добре. Мене звати Нейб, а це Астерiкс. Коротко Астер.
       - Бачите, а ви боялись зi мною говорити. Я нормальна вiдьма.
    - Бачимо!
       - Iдiть сюди! Я вас обнiму. - хлопцi знову утекли вiд неї.
       - Скiнчилися часи полювання на вiдьом - тепер вiдьми полюють на нас. - крикнув Астар i ще швидше побiг до iншої компанiї.
       Я пiдiйшла до Дарта. Той стояв спостерiгаючи за iншими. Я посмiхнулась i почала придумувати тему для розмови.
       - У вас дiйсно немає магiї?
       - Де саме? У нас? Таких нас завались i бiльше.
       - Я про твiй свiт!
       - Ти про нього? Ну немає, точнiше я її нiколи не бачила.
       Дарт присiв i якось недовiрливо на неї покосився, вiд несподiванки вона присiла. Вiн також приземлився бiля вiдьми i почав детально вивчати. Нарештi побачивши здивований вираз обличчя маг задумався.
       - Велика частина магiї у свiтi здається неiснуючим, тому що ми занадто слiпi або занадто зайнятi, щоб її побачити. Слiпота i невiра - ось два вороги магiї. Бачити i вiрити - перед тими, хто на це здатний, вiдкривається багато ворiт, якщо вони захочуть.
       - Це по-фiлософськи. Але що ти цим хочеш сказати? Що магiя була в моєму свiтi, а я її не помiчала!
       - Нi, я маю на увазi те, що магiя - iснує лише для тих хто її бачить.
       - Мiй свiт досi недосконалий, бо серйозно ставляться до чарiвникiв тiльки дiти, якi про недосконалiсть свiту поки не знають. А обтяжений життєвим досвiдом дорослий, ледь зустрiне на темнiй вулицi чарiвника, який пропонує зробити свiт кращим, бiжить вiд свого щастя з усiх нiг.
       - Бачиш тепер ти зрозумiла головну думку...
       - Та невже! А знаєш що я ще тобi скажу? Люди вмiють бути чарiвниками, просто бажання, якi їх просять виконати близькi, як правило, бувають дуже приземленими.
       - Це також чиста правда. Бачу ти дорослiшаєш! Уже можеш говорити на подiбнi теми, а це великий плюс...в твою...ммм...бiографiю.
       - Та ну! Я дорослiшаю? Ну i насмiшив!
       - Може й так. А ти знала якихось чарiвникiв у своєму свiтiв? Або магiв?
       - Вченi - єдинi справжнi чарiвники, яких я знала.
       - Хто такi вченi?
       - Вони вивчають рiзнi науки та явища. Вчений переважно призначений для суспiльства: вiн, оскiльки вiн учений, бiльше, нiж представник якогось iншого стану, iснує тiльки завдяки суспiльству i для суспiльства. Метою наукових занять повинен бути напрямок розуму таким чином, щоб вiн виносив мiцнi i iстиннi судження про всiх зустрiчаються предметах.
       - А тодi зрозумiло! У нас теж є вченi!
       - О, то це добре?
       - Звiсно! - посмiхнувся майстер. - Як думаєш я мiг би бути людиною?
       - Незнаю... Бути людиною - значить не тiльки мати знання, але й робити для майбутнiх поколiнь те, що передували робили для нас. Можливо мiг би, якби ти цього захотiв.
       - А мене можна було б вiдрiзнити вiд звичайної людини?
       - Цiкаве питання. Для мене iстина якась така : "Вiдрiзнити чарiвника вiд простої людини дуже просто: якщо ви не можете зрозумiти, як у нього "це" вийшло, перед вами чарiвник."
       - О, розумно. Певне весь твiй свiт дуже розумний.
       - Напевно!
       - А ти не боїшся того що я темний маг? Є ж i свiтлi, а ти так мило говориш iз темним.
       - Магiя, вона добра чи зла? Все одно, яка. Була б така, що може зупинити сльози.
       - Згiден... Тобто у вас чаклунок не було? Тобто вiдьм...
       - Може й були. Восени кожна жiнка трохи чаклунка. Адже багряне листя будять в душi давнi, як свiт, згадуючи про вогонь з таємничим зiллям - i його рецепт глибоко всерединi. Але були люди якi створювали талiсмани, кориснi вiдвари...
       - Для людей?
       - Так, у моєму мiстi майже у кожного був свiй талiсман. Тому що у нас була така бабуся Катя. Вона їх виготовляла, для кожного особливий...
       - Талiсман нiколи нiкому не належить. Його сила не залежить вiд людських бажань i амбiцiй. Ми тiльки використовуємо талiсман або передаємо його комусь iншому.
       - Справдi? Я цього не знала, але я ще на маю свого талiсмана. Лише один. - вона протягнула крихiтну обручку. - Менi подарували його вiдьми-пращурки. Вiн може захищати будь-яку людину...
       - Цiкава рiч, але це дiйсно твiй талiсман.
       - Чому?
       - Тому що, користуватись ним можуть лише вiдьми...
       - А зрозумiло. Ти про вiдьом знаєш бiльше нiж я.
       - Ну як? Не лячно у лiсi?
       - Нi. В моєму свiтi багато про такi говрять. Древнiй лiс ... Вiн є майже в кожнiй старiй казцi, легендi.... Такий лiс покривав Середзем'я, в ньому горiв Нарнiйська лiхтар, в одному з його дерев був навiки заточений великий Мерлiн. Але все ж корiнням чарiвнi лiси вiдходять у людини. Вся магiя - звiдти. З душi.
       - Мерлiн? Не чув про такого?
    - Це людина з мого свiту. Тобто не справжня людина...
    - Це як?
    - Це - людина з кiнофiльму.
    - Знаю що виглядаю дурнем, але що таке фiльм?
    - Це картинки на екранi. Їх з6нiмає режисер. А знiмаються актори. У них багато правил та законiв.
    - Ти знаєщ хоч одне правило?
    - Якщо актор повинен плакати, знiмайте його зi спини. Чи не демонструйте глядачам слiз. Всiм вiдомо, як люди плачуть, краще покажiть плече або спину. Це набагато сильнiше дiє на уяву.
    - Красиво сказано! Хто саме це сказав?
    - Кшиштоф Кесьлевский.
    - Зрозумiло, та не усе. 
    - Що саме таке фiльм?
    - Ти вгадала!
    - Кiно - це життя, з якої вирiзане все нудне. Кiно - це управлiння невимовним. Кiно дає можливiсть без усякої небезпеки випробувати захват, пристрастi i бажання, якi в звичайному життi обов'язково придушуються!
    - А хто такий актор?
    - Кiнозiрка - це людина, що сидить на цукровому тронi пiд проливним дощем.
    - А де живуть цi кiнозiрки? Вони не схожi на звичайних людей!
    - Живуть вони у Голiвудi. 
    - Голлiвуд - це мiсце, де тобi платять тисячу доларiв за поцiлунок i п'ятдесят центiв за твою душу. I це сказала дуже чудова жiнка - Мерлiн Монро.
    - Тобто у фiльмi, головний - актор.
    - Нi, головний режисер. 
    - Хто це? - знову запитав Дарт.
    - Режисер - це Колумб на кораблi. Вiн хоче вiдкрити Америку, а команда хоче додому. - вiдповiла дiвчина. 
    - Та ти - просто поет, так майстерно розказати...
    - Це не я говрю...
    - А хто? Хтось у серединi.
    - Люди! - тихо прошепотiла вiдьма.
       Дарт рiзко пiднявся . Вiн ще раз оглянув присутнiх. Мерi сумно сидiла, погладжуючи щоку за якою тiльки-но зникла третя порцiя вишень i стакан густочервоного, як буряковий сiк морсу. Схоже усi уже перекусили,тому кожен розгулював подивляючись на iншого. Хлопцi якi злякались вiдьми з невiдомих причин лежали на деревi i байдуже, хоча iз певним острахом на усе дивились.
       - Усе! Наша перерва закiнчена. Час iти, бо ми за весь свiй вiк не дiйдемо, як будемо так вiдпочивати.
       Майя ж, що мала єдину слабiсть - рiзала кожному у вiчi щиру правдоньку, мовила, вимахуючи правицею, наче рубала сапою осот на городi:
       - Я вважаю, що з нашою сторони було б дуже неправильно залишити людей у лiсi. Чи не так?
       - Майя, ти про що? - здивовано вiдповiв майстер.
       - Я не залишу тут Елену. Вона моя подруга. I як на мене це справжнє звiрство.
       - Майя, я ж говорив. Тео - вампiр. Вони швидко нас доженуть. - невпевнено пробурмотiв Дарт. I тiєї дивної речi було досить щоб заспокоїти вiдьму i дати їй можливiсть усе продумати.
       - Гаразд, я згiдна, але якщо iз ними щось трапиться, усе буде на твоїй совiстi.
       - Та нiчого з ними не трапиться! Пiшли уже. - хлопець почав усiх пiднiмати i розказувати подальший план дiй. - З лiсу ми вийдемо десь увечерi i як я обiцяв ми зупинимось у ельфiв. Пiсля того я детальнiше усе розповiм, а зараз "ноги в руки" i пiшли уперед.
      

    Роздiл 17
    Перша втрата свiдомостi
    або знайомство iз богами
    Майстер провiв рукою, знову рахуючи кiлькiсть людей. Як вiн i очiкував не вистачало двох, але той був повнiстю упевнений у їхнiм поверненнi. До того ж скорому поверненнi.
    Майя нiяково посмiхнулась, наче вiдчуваючи свою провину. I хоча вона знала що, нi у чому не винна, але дiвчина усе одно сумувала, поволi вiдходячи вiд стресу. Певно їй дуже не щастило, познайомитись i зразу мало не втратити. Схоже вона i справдi почала вплутуватись у iнтриги цього свiту. Вони ж прямо вливались у її свiдомiсть. Вiдьма вiдчайдушно намагалась втримати усi емоцiї. Але усе навколо ставало сiрим i вона почала закривати очi. Її свiдомiсть вiдходила на iнший рiвень, а думки зникали вдалi. Дiвчина завжди хотiла знати як це - "втратити свiдомiсть"? Але нi нiхто не мiг пояснити цього вiдчуття. А зараз вона перебувала саме у такому станi.
    Дiвчина вiдчула що падає до низу i вiдчайдушно почала боротись iз цим. Вона поволi падла i уже розкрила руки, вона не боялась цього. Майя приземлилась на землю, а вона думала що вiчно лiтатиме. Оглянулась, перед нею стояв великий стiл. За ним сидiла жiнка у дiловому одягу.
    - Привiт Майя. - сказала вона.
    - Доброго дня, а ми знайомi?
       - Звiсно ж нi. Але моє iм'я ти уже чула. Нумо згадай!
    - Iзабелла, Лама, Ксена?
       - Нi, набагато вище. Думай iще.
       - Не хочу я думати.
       - Така як i сказав Арес.
       - Хто?
       - Арес - бог. А я тодi хто?
       - Хм...Богиня?
       - Нi, я Велика Енергiя.
       - Ого, о це так попала. Менi зробити реверанс?
       - У нас немає часу, я познайомлю тебе iз богами. На щастя їх мало.
    Першим вийшов бог iз червоним волоссям та крилами. Усе так зливалось що дiвчина не могла вiдвести очей.
       "Я не одна така - рижа" - єдине що могла подумати дiвчина.
       - Звiсно не одна. - сказав бог.
       - Ти що думки читаєш? - забiдкалась дiвчина.
       - Ну так.
       - Ахаха, розслабся я теж.
       - Неможеш!
       - Не сперечайся зi мною. Я можу. I тут стоятиме крапка.
       - Крапка лишилась у Аресi. Це - Астрал.
       - Невже. Я не бачу нiчого окрiм стола, бабусi, вибачте Енергiє i тебе.
       - Не раджу так невиховано вiдкликатись!
       - ТО що знайомимось? Бо тут ще боги є.
       - Я - Фаєр. Бог вогню та сонця. Я володiю свiтлом та теплом. Допоможу тобi опанувати стихiю вогню, але це буде в академiї.
       - Приємно познайомитись. Я - Майя, вiдьма. ОСТАННЯ!
       - Чого кричиш, це усi i так знають.
       Iз цими словами бог пiшов у темряву. Пiсля нього пiдiйшов зеленоокий та свiтловолосий хлопець. Вiн був зовсiм молодим. До того ж з нього просто свiтило щастям та радiстю. На головi у нього був лавровий вiнок.
       - Привiт Майя. Я - Iч. У мене тут саме коротке iмя, тобi буде легко запам'ятати. Я - бог землi. Узагалi люблю природу, тварин. Коли вивчатимеш стихiю Землi - навчу говорити iз ними.
    - Приємно познайомитись. Думаю менi буде цiкаво.
    - Ну менi час, бо там наш вiтерок зачекався.
    - Вiтерок? - скривилась вiдьма.
       Як тiльки-но хлопець зник повiяло холодом i в залу влетiв хлопець. Просто узяв i влетiв. Вiн посмiхнувся i навис прямо над Майє. Вона почервонiла вiд того хлопець посмiхнувся i став на ноги.
       Майя тепер розглядала його. У нього була блiда шкiра та свiтле волосся - блiдого вiдтiнку. Вона звисало до плiч. Хлопець був одягнений у футболку та брюки. Ну ось, боги її розумiють у одязi.
       - Я - Аiр. Моє iм'я теж легко запам'ятати. Як ти уже зрозумiла я - бог повiтря. - хлопець опинився примо бiля дiвчини i при обняв її за талiю вiд чого її обличчя уже у друге вкрилось рум'янцем. Хлопець знов засмiявся i потерся головою об її волосся. - Чого червонiєш? Не бiйся мене, я - бог. Ти ж умiєш лiтати, нас чекає захоплива подорож. Ну що думаю ти готова. Я навiдаю тебе в академiї, сонце... Ну все, все не смущатиму. Ти зараз взагалi настрiй зiпсуєш коли з Ватом познайомишся. Вiн такий хмурий, бла-бла-бла. Зараз побачиш його. Чао.
       - Бувай. - крикнула вона йому на зустрiч.
    - Краще казати - "До побачення." - почулось зверху.
       - До побачення.
       - I я чекатиму зустрiчi сонце.
       Нарештi вiдiйшовши вiд шоку дiвчина чекала на ще одного бога. Бога води.
      -- Ватер!!! - крикнула вона.
      -- Чого кричиш? - запитав хтось.
      -- Та ось дурна на тебе чекаю.
      -- А я нехочу з тобою говорити, бо менi це не цiкаво.
      -- Може ти щей не учитимеш мене?
      -- Учитиму, мене заставлять.
      -- Покажись хоть!
      -- Нi!
      -- Чому ти такий хмурий?
      -- Бо я керую водою та туманом. Хочеш обiллю?
      -- Нi, нi, я думаю у тебе i так багато справ.
       Ватер зник i дiвчина в надiї обернулась до Енергiї.
       - Ще один бог. - простогнала вона.
       - Привiт! - сказав хтось у неї за спиною
       Це був хлопець iз чорним заплетеним у довгу косу волоссям. Майя згадала зо так виглядали люди в анiме.
       -Я - Арес. Я стежу за расами. Та мирю їх. Поки що безутiшно. Ти навiть трiшки мiй ворог вiдьмо.
    - Чому?
    - Дякуючи тобi. Якщо звiсно ти загинеш, Арiандр стане керiвником над расами.
       - Не хвилюйся, я не допомагатиму йому. Тому що, менi настане капут.
       - Ну тодi ми подружимось.
       - А... - протягнула Майя наче пробуючи букви на смак.
       - Що? - якось хитро запитав вiн.
       - А ти якому предмету вчитимеш мене?
       - Я вчитиму тебе Iсторiї рас. Тобто розкажу про їх звичаї, навчу правильно iз ними поводитись. Може колись станеш королевою...
       - Чому колись? Я уже королева! Просто я одна така, єдина та неповторна.
       - Звiсно, єдина та неповторна. Хто i ще насмiлився б так говорити iз богами?
       - Ну так. - посмiхнулась дiвчина. - Так могла б говорити лише - "Остання вiдьма". Але не надовго. У мене великi плани на майбутнє, скоро я вiдновлю свiй клан. Я вивчу усi шiсть сил, я...
    - Шiсть?
    - А чому ви не познайомите мене iз Богом життя, та богом Смертi?
       - Вони не прийшли, тому що зайнятi.
       - Знаєте що, ви боги думаєте що вам усе можна.
       - Не ображайся. - сказала Енергiя. - Скоро ти познайомишся iз ними.
       - А що зараз?
       - А зараз ми поговоримо.
       - Ну давайте.
       - Майя, ти хочеш керувати усiма силами?
       - Що за питання? - занервувала дiвчина. - Звiсно я хочу цього, я дуже навiть хочу цього.
       - А може ти вiдмовишся вiд них?
       - Про що ви говорите? Невже ви iз тими моїми ворогами?
       - НiЈ просто кожну вiдьму рано чи пiзно спитають чи хоче вона цього чи нi!
       - I ви так несподiвано вирiшили запитати мене. Що ж я вiдповiм, спочатку я не хотiла нiчого цього, але скоро я прийняла цей свiт i зрозумiла що я йому потрiбна, я потрiбна сестрi, яку я маю оживити. Тобто перенести її душу у тiло, я потрiбна Мерi, яка ненавидить принца. Я потрiбна вiдьмам, якi живуть десь у всесвiтi i мрiють повернутись.
    - Ти така самовпевнена, а раптом нiчого не вийде?
       - Коли людина вiрить у себе, у неї вийде усе! Навiть стрибнути i ребра не зломати.
       - Ребра??? - здивовано втрутилась жiнка.
       - Ну я мала на увазi те, що це - образно.
       - Тобi варто трiшки привикати до цього свiту, думаю проблем не буде...
    - Я теж так думаю, я завжди так думала. - посмiхнулась вiдьма.
       Майя обернулась назад i зацiкавлено глянула туди, де зникали боги. Це була та ж темрява, вона нагадувала великий каньйон.
    - Ну що ж , а мене не чекають?
       - Звiсно чекають, усi помiтили те, що ти втратила свiдомiсть.
       - Не знаю, добре це чи погано!
    - Майя! - сказала Енергiя, немов вгамовуючи дiвчину i наказуючи бути тихiше, усе таки вона у святилищi.
       - Що? - широко вiдкривши очi запитала дiвчина.
    - Давай уже поговоримо про те, що тут, а не в Аресi.
    - От блiн! - вилаялась Майя.
       - Є якiсь проблеми?
       - Нi, просто я маю питання. Чому бог Арес, названий на честь цього свiту?
       - Тому що, вiн створив усi раси, а якщо подумати то тебе теж.
       - Нiчого собi, i головне так скромно представився - учитель iсторiї.
       - Знаєш, я дуже радiю тому що ти - утекла. Це неабиякий показник волi. У тебе можна сказати i не було можливостi , але ти показала що: "Можливiсть є завжди, але не завжди є можливiсть нею скористатися." Я горджуся тобою. I благословляю вашу дорогу до Елiни, хай жодна нечисть не попадется на вашому шляху.
    - Дуже вдячна!
       - Що ж бувай Майя, нехай удача завжди буде з тобою, а ми ще побачимося, не барися берися за навчання. У тебе гарний життєвий шлях.
       Дiвчина знову вiдчула як засинає, хоча вона i хотiла видавити: "Бувайте", але в неї не вдалося. Очi закрилися, це - немов ще одна втрата свiдомостi, але тепер якось в iншу сторону. Не зрозумiти нiкому цього вiдчуття коли ти невiдчуває свого тiла, а всього лиш летиш, в нiкуди. Зараз вона - не людина , вона вiчнiсть. Невiдомим для себе способом Майя почала вiдкривати очi, тепер вона не спала, вона уже була на землi. Чиїсь руки нiжно тримали її. Нарештi вона розгледiла Дарта, поряд йшла Елена.
       - Вот е фак? - закричала вона i боляче гепнулась на землю.
       - Що? - запитав майстер i дивно глянув на нею, схоже бар'єр зробив свою справу i переклав її слова. Дехто закрив вуха i закотив очi.
       - Як Елену тут з'явилась? Що чорт побери тут вiдбувається?
       - Майя, це можна у тебе спитати! Бо ти настiльки лiнива, що проспала вже два днi i ми майже прийшли до академiї...
      
       Роздiл 18.
    Академiя Елiна...Солiдненько
      -- Ти завжди так з рук падаєш? - запитав Дарт подавлюючи смiх.
      -- Я не просила мене на руках носити...
      -- А я про це не подумав, треба було тебе там залишити, за два днi нечисть би не з'явилась не хвилюйся...
       Майя глянула на цього майстра сарказму i перевела погляд на Елену та помiтивши його посмiхнулась i показала пальцем на Тео. Той мовчки йшов, трiшки пiднявши пiдборiддя. Гордiсть.
       - Елена, я не розумiю як не я не помiтила твою присутнiсть.
       - Нiбито ти чиюсь присутнiсть помiтила. - почувся впевнений голос Теомера.
       - Боже, ще один майстер сарказму знайшовся! - скривилась вiдьма. - А хоча маю подякувати тебе, ти врятував мою подругу.
       - Схоже Майя, ти нiчого не знає.
       - Так, а ну розказуй менi усе! Швидко!
       - Коли ти вiдправилась в астральний свiт. Не хвилюйся ми це знаєм. Тео понiс мене до свого друга. Тобто майстра з яким вiн познайомився на передоднi. Недалеко вiд нас є лагер, там учнi iдуть в iншу школу, вона не має магiчно направлення, вона для вампiрiв. Тео теж хотiв у цю школу, та Елiна зацiкавила його бiльше. Ну i його друг допомiг менi, я вже думала що померла. Хоча я дiйсно померла. Але мене встигли оживити, один з магiв присутнiх там провiв ритуал...На щастя я перед тобою.
       - То що його не дякувати?
       - Як би не вiн , я б померла назавжди.
       - Тодi я не заберу слiв назад. Ще раз дякую.
       - Нема за що, на моєму мiсцi так поступив би кожен лiкар. Та мiсiс Олiвiя? - покосився вiн на жiнку.
       - Тео планує стати лiкарем. Вампiр - лiкар, це виглядає весело, чи не так?
       - Дiйсно...
       - А коли ми дiйдемо до академiї?
       - Майя...- почав Дарт - Ти чому така неуважна?
       - Що? - запитала вона.
       - Академiя прямо перед тобою.
       Дiвчина пiдняла голову вище i мало не закричала , це було дивовижне мiсце. Стiни були дуже високими , але було видно куполи та вiкна, усе наче нагадувало старi замки та фортецi, дуже красиве видовище.
       - Ого! - закричала дiвчина. - А ми будемо iти через мiсто?
       - Багато хочеш, ми йдемо через спецiальну дорогу
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
       99
      
      
      
      
     Ваша оценка:
    Связаться с программистом сайта.

    Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
    О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

    Как попасть в этoт список