Ящук Владимир Иванович : другие произведения.

І заснували село Хотин

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:

   І заснували село Хотин...
  
  Покотилася містом Хотином страшна чутка: знову йде турецький султан із своїм невситимим воїнством. Добре знали, що чекає кожного, хто зазівається, утративши пильність. Не раз уже кримські мурзи, безрідні яничари давали тут волю своєму кровопивчому шаленству. Як отруйні тарантули, обсідали дужих чоловіків. Викручували руки, в"язали ноги - в невільницькі степи їх везли, до морів, де каторга турецьких галер, де рабство безборонне, де жалюгідне умирання... Жінок завертали в гурти, мов худобу, і гнали світ за очі - через чужинно-дальні міста, через кпини, і глум, і наругу...
  Після таких набігів пустіли обійстя, жахаючи людське око попелищами; хиріли, заростали усіляким лабузом двори і сади, виродніли, - не обласкані, не доглянуті, дичавіли поволі. Краса, не зайнята, не зметена пожарищами, жухнула, на довгі седмиці й місяці віднаджуючи людей сумними ознаками запустіння...
  І знову стихія нищення?
  Як бути? Оборонятися?
  Та що вдієш тими кількома сотнями рушниць, та шабель, та луків, що висять, до ладу не освоєні, на покутті побіля ікон? Юрмилися схвильовані кмети - у них, хліборобів, і зброї путньої не водилося.
   -Та скільки вже тим бусурманам умивати руки в крові нашій по лікоть? І плюндрувати все-чисто вогнем і мечем?
   -Від ремствувань легше не стане. Треба щось діяти.
   -Утікати треба! У ліси, в хащі забитися!
   -А потім що ж, вкотре на руїни вертатися?
  Мішались голоси тривожні, розсудливі.
   - Ні, таки, видно, треба кидати рідні місця. Не життя тут. Нема вже з-між нас такого, хто б не ридав отут над своїми убитими, хто б не побивався за гіркою долею у неволю забраних.
  Розбентежена юрба повноводилась, ніби Дністер напровесні.
   -Найкраще - на Середнє Дніпро, у козаки своєвільні. Там ні панів, ні турків.
   - Це хто ж сказав, що ні панів? А забули втікачів із Черкаського староства? Ледве ноги винесли. Доброго сала за шкуру їм залили. І все вона, старшина, тільки й того, що в козацькі строї виряджена. Така там зчинилася різня - куди твої турки.
   - Тепер, кажуть, на Січі не так. Кіш за порогами багатьох манить.
   - А може, давайте аж на Волинь, у правічні ліси гайнемо? Щоб цілковито самим собі за господарів бути?
   До такої знадливої думки пристали багато хто. Сказано - зроблено. Уже загоготіли поза містом високі чуги - далеко було видно їх: попереджувальні стовпи, обмотані соломою й облиті смолою, палахкотіли до самісіньких хмар. А метушня на вулицях не стихала...
  Люди вигортали зі скринь хто що мав: убоге шуплаття, прикуплені в торговців шовки, чоловічі ряси й шаровари, хустки, кучми білчаного й заячого хутра, кацавейки, постоли, дитячі ганчір"яні іграшки. Скидали огребом на вози, брали зерно, віск, переправляли яликами на лівий берег Дністра.
  Чимала валка пістрявих, мовби циганських підвід вирушила вздовж річки Жванчик, далі - уздовж Збруча на північ. Розрух улігся; здається, всі вже прибрали спокійного вигляду, хоч в очах багатьох бриніли затамовані сльози: назавжди покидалися рідні місця. Та затримуватися далі не було як - напасники напевно вже гуляли вулицями міста, грабували, палили, вбивали...
  Поскрипував під колесами у заплавах пружнистий рогіз, торохтіли вози на затужавілих розорах, уперед і вперед - напропале. Тільки де-не-де огинали річкові затоки - саги. І знову пряма путь. І жодного зроненого слова. Усе було сказано, вирішено. Про минуле зоставалися самі думки. Уночі тримали дорогу по зорях. Спинялись ненадовго - боялись погоні, бо хоч і небагато їх знялося назовсім, та на сільце, як-не-як, жителів набереться.
  Стали розпитувати дорогу. І врешті довгождане:
   -Та ви вже і є на Волині.
   - А як тут із турецькими обидчиками? Про Османську Порту чули?
   -Бували турки-татари, бували, хай їм... Нема на них розправи. Оце недавно були вдерлися, таке вже робилося, у деяких селах мало хто з наших і лишився: побили, порізали, забрали. І ще літ п"ятнадцять перед тим комонники - турецька чата завертала...
   -Ну, п"ятнадцять - це не те що в нас: по кілька разів на рік наскакують.
  Вирішили пошукати місце під поселення. Облюбували лісову галявинку вдалині від уторованих трактів. Неподалік виявили тихе озерце, оточене гіллястими сосняками й верболозами. Закинули сіть: водиться риба. Неподалік річка яка не яка - щоправда, навіть із Жванчиком не зрівняти. Але так у свідомість із дитинства вкорінилося: повинні бути річка, і хлипкі розлогі луки, вмаєні квітом, і джеркіт задурманених польовими ароматами цикад.
   Назвали поселення - Хотин, нехай буде пам"ять про те, чим жили. Хотин - то жаданий, хотимий. Так і є. Місце всім припало до душі. І поклали тут початок новим поколінням бондарі й ковалі, колодії й мельники, кравці й шаповали...
  А вже 1570 року село Хотин було згадане в письмовому документі. Воно існувало. Воно жило, не знаючи страху. Легенду про його перших поселенців-біженців можна почути в селі Хотині Радивилівського району й тепер.
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"