Омар Хайям
Рубаї
***
Весь вiчний рух у Всесвiтi - це ми.
В очах пiзнання є зiниця -
ми.
Неначе перстень, цей яскравий свiт,
Найбiльш коштовний в
ньому камiнь - ми.
***
Тримає землю Бик споконвiкiв,
А угорi Тiлець всевладно сiв.
Поглянь очима розуму - й побач:
Мiж цих бикiв пасеться гурт
ослiв.
***
На долю - мачуху лиху - не нарiкай,
А краще в келиху вина втопи
вiдчай,
Хай виноградна сила нас втiшає
Й напiй струмує, як весни
ручай.
***
Усе минеться - i чудес не жди,
Наш дух полишить тiло назавжди,
А прах iз глиною згодиться гончарю -
Й наллють у глечики новi
меди.
***
Багато друзiв гуртувать не смiй,
Їх лестощi - отруйливий напiй.
Отож тепер, їй-право, начувайся:
Комусь довiрився - а вiн же
ворог твiй.
***
З усiх, хто вирушив в останню путь,
Нiкого не вдалося повернуть.
Отож в старому караван-сараї
Чогось-бо на прощання не забудь.
***
Краще будь ти злидар, зголоднiлий крадiй,
Нiж лакуза iз блазнем
навперебiй.
Краще гризти маслак, нiж впиватись вином
За столом,
де панує владар-багатiй.
***
Життя минуло - грiш йому цiна,
Знiкчемнiв подих - i самотина
Питає за вiдступництво й грiхи,
За все ганебне: 'В тiм твоя
вина?'
***
То доля пестить - я немов емiр,
То нидiю, обшарпаний, як звiр.
Радiй намарне чи спивай журбу,
Та долi не ставай наперекiр.
***
Печалi квiт у серцi не плекай,
Натомiсть насолодам потурай,
Вино шануй, бажанням пiдкорись,
Бо вже твiй день iде за
небокрай.
***
Ви, в мудростi явивши щедрий хист,
До знань нових споруджували
мiст,
Однак i вам несила вийти з ночi
Тих злих казок, яких
збагнули змiст.
***
Пощо страждання, сумнiви i гнiв?
Щоб назбирати золота-скарбiв?
Допоки подих твiй не скрижанiв,
Потрать їх з друзями, не дай на
ворогiв.
***
Коли, коханням створений на свiт,
Отримав я любовi первоцвiт,
То вирiшив плекати думи серця -
Й пiзнав я духу трепетний полiт.
***
У судний день, либонь, не буде зла:
Якщо твоя душа всякчас жила
Високим, чистим, добрим i святим,
Тобi воздасться слава й
похвала.
***
Скiнчилась книга юностi. Як жаль...
Весна сповита у зими вуаль,
А птаха радостi, що молодiстю звалась,
Назавжди вiдлетiла в синю
даль.
***
Твою нiколи не збагну канву,
В узори нитку виткавши нову.
Однак роблю все з трепетом надiї,
Бо в милосердi я твоїм живу.
***
Бажань своїх осилить не зумiв,
Страждав од вчинкiв, од порожнiх
слiв.
I навiть, може, ти менi пробачиш,
Та соромно за все, що я
чинив.
***
Щоб ми високi здужали щаблi,
До знань нас прилучали вчителi.
Але кiнець цiй повiстi один:
Прийшли з iмли й розтанемо в iмлi.
***
Ходжо! Прохань дослухайся хоч раз -
Помовч, дозволь звершити нам
намаз.
Йдемо ми прямо, а ти бачиш криво -
Твої поради зовсiм не
для нас.
***
Живи сто лiт чи й сотню не одну,
Не оминеш сумну трясовину:
Чи ти емiр, чи ринковий бiдняк -
Геть-чисто всiм складуть одну
цiну.
***
Не знiчуйся, як лає падишах,
Бо все - минуще й перетлiє в прах.
Нехай ця мить у радощах мине -
I на душi не заклякає страх.
***
Обачним бувши, навiть од забав
Очiкуй пiдступiв i зла не без
пiдстав...
Не їж халву, що доля пiдсуває, -
Твiй недруг в нiй
отруту пiдмiшав.
***
Ти бачив свiт, та все, що вздрiв, - нiщо.
I все, що мовив i
почув, - нiщо.
I те, що свiт ти обiйшов, - нiщо.
Якщо лиш дома
сновигав, - нiщо.
***
I трав, i квiтiв маєво густе,
Немов вино, п'янить нас, а проте
Цiкаво б знати, хто той квiт побачить,
Що з твого й мого праху
проросте.
***
Нумо, випиймо всi! В мить розваг i утiх
Хай звучать славослiв'я
вину й щирий смiх,
А до судного дня, як колись вiн настане,
Вiрогiдно, забудуть маленький наш грiх.
***
Грiх i прощення - мов нерозлучнi брати,
Тож дарма од грiха так
проймаєшся ти,
Свою душу й сумлiння гнiтиш до розпуки.
Якщо ти
не згрiшив - хто й за вiщо простить?
***
Бiля замку, який пiдпирав небозвiд
I колись владарiв возвеличував
рiд,
Я побачив, як горлиця сумно кричала:
"Де згубився ваш слiд?
Де згубився ваш слiд?"
***
Чом, Хайяме, картаєш себе за грiхи?
Благочин на показ - це
природа пихи.
I спокути не буде, якщо безгрiховний,
Тож наповнюй
вином спорожнiлi мiхи.
***
Чи користь є, що ми в цей свiт прийшли?
Чи вслiд хтось скаже
слово похвали?
О, як багато люду спопелiло,
Та чи знайдеш хоч
пригорщу золи.
***
Шейх блудницi сказав: "Ти сп'янiла й авжеж
У тенета ще бiльших
спокус попадеш".
Та згодилась: "Це правда. Та чесно зiзнайся,
Чи
такий ти, якого iз себе вдаєш?"
***
Якщо славу здобув - ти смiшний славолюб.
А в тiнi - пiдозрiлий,
немов душогуб.
Хто б не був, тобi краще нiкого не знати -
I
пiзнати себе не давай навiдруб.
***
Знов квiтує весна. Принеси-но вина!
Що нам самотина? Принеси-но
вина!
Смерть лаштує засаду - всiм знана вона.
Лиш в коханнi й
винi нас чека таїна.
***
Сотнi пасток ти ставиш менi на путi,
Хоч нiкуди не йди i сиди
взапертi.
Все погрози звучать: покараєш, уб'єш...
Та чи варто
боятись чогось у життi?
***
Слава зробить iз тебе пихате цабе,
А вiдлюдька в кутку - тiнь
пiдозр погребе.
Хто ти? Хизр чи Iльяс - буде краще для тебе,
Щоб
не знав ти нiкого й не знали тебе.
***
Я жадав би, щоб Бог перейнакшив цi днi
I з безвиходi вихiд вказав
в далинi,
У пророцьких писаннях iм'я моє витер
I змiнив своїм
таїнством долю менi.
***
Нащо, келих наливши, тримаєш Коран?
Ти ж змiняв благочестя на
луду й обман
I пiд цим небозводом величним та свiтлим
Лиш
ганьбиш непорочне iм'я мусульман.
***
Веселись, бо не видно стражданням кiнця.
Що ти змiниш, як смуток
припнеш до лиця?
Тi цеглини, що вилiплять з праху твойого,
Стануть домом, щоб iншим зiгрiти серця.
***
Не тремти в павутиннi невдач i знегод,
А нектари спивай iз квiток
насолод.
Потурай потаємним жаданням своїм,
Бо страшенно короткий
оцей епiзод.
***
Ти спогорда пiшов - повернувся повзком.
Вже й наймення твоє
призабули кругом.
Нiгтi схожими стали на справжнi копита,
А
сiдницi твої ознаймились хвостом.
***
Ми пiд зводом небес мовчазнi блукачi,
Потамуймо, Хайяме, жалi i
плачi,
Нас, мов бульки вина, iз барила життя
Виночерпiй
предвiчний забрав тисячi.
***
Хай сп'янiлим назвуть - я до того мастак,
Хай верзуть, що фiгляр,
баламут i лайдак.
Я - це я. I базiкайте, що вам завгодно.
Я
зостанусь Хайямом. Воiстину так.
***
Кажуть: гурiї будуть, i мед, i вино, -
Так принадами раю нас
ваблять давно.
Тож зi мною всякчас i кохана, i келих,
Бо до
цього прийти нам дано все одно.
***
Коли втрапиш до мудрого гурту ослiв,
Стати схожим на них
постарайся без слiв.
Адже, хто не осел, того цi недотепи
Звинуватять у тому, що чинить пiдрив.
***
Заповiт мiй - кохання, нiяк не Коран,
Я муравлик-трудяга, а не
Сулейман,
Ви знайдете в менi тiльки щоки зблiднiлi
I сорочку
просту - не шовки й не сап'ян.
***
Годi ревно молитись. Неси-но вино,
Добру славу забудь, зажбурни у
багно,
Свою долю однак за подiл не спiймаєш,
Хоч красуню,
сп'янiвши, торкни за стегно.
***
Чашу цю мудрецi не втомились хвалить.
I закоханi з нею
вщасливлюють мить.
А гончар незбагненний цю чашу чудову
Лiпить
тiльки для того, щоб знову розбить.
***
З обертання гончарного круга часiв
Щось збагнув тiльки той, хто
ученiсть посiв,
Або п'яний, що звичний до обертiв свiту,
Заверткого як для нетверезих голiв.
***
Пекла й раю немає, о серце моє!
З небуття не повернешся, серце
моє!
I не треба надiятись, серце моє!
I не варто боятися, серце
моє!
***
За кохання хай лають мене надовкруг.
Але що менi всi? Ти - кохана
i друг!
Чистий трунок кохання лиш мужа зцiляє,
А ханжi вiн
приносить стражденний недуг.
***
Джерело ми розваги i смутку копна,
В нас - всевишнiй живе i живе
сатана,
Бо людина, як свiт цей, багатоманiтна,
Ми - провалля i
ми ж таки - височина!
***
Не молiльником-грiшником будь на землi,
А радiючим грiшником будь
на землi.
I оскiльки життя наше сплине миттєво,
Балакучим
дотепником будь на землi.
***
П'ю я в мiру, тож розумом завжди сповна.
П'ю жагуче вiд досвiтку
i дотемна.
Ти, святеннику, втiшений тiльки собою,
Я ж себе
забуваю, напившись вина.
***
Всi держави скоривши, великi й малi,
Всi народи знеславивши у
кабалi,
Ти не станеш, великий владарю, безсмертним -
Твiй
набуток дрiбний: три аршини землi.
***
Вчений муж, що мудрiший самого мулли,
За обман заслуговує тiльки
хули.
Той же, слово у кого мiцнiше скали,
Гiдний - бiльш як за
мудрiсть - i честi, й хвали.
***
Весь оцей небозвiд видається менi
Мов великий лiхтар iз вогнем в
вишинi,
Той вогонь - наше сонце, а свiт - нiби сцена,
Ми -
немовби танцюючi тiнi смiшнi.
***
Крайка синiх небес, яку час обмина,
Перекинута, буцiмто чаша
вина.
Кружеляє по колу, вдiляючи вiку,
I тебе не мине, не забуде
вона.
***
Твою просьбу "не пий!" я втямки не беру,
Здавна добре засвоїв я
мудрiсть стару:
Жодний засiб не зцiлить од прикрощiв свiту,
Тiльки кров винограду лiкує хандру.
***
Сад, кохана i добре вино про запас -
Ось мiй рай, без яскравих
принад i окрас.
Та й хто зна, яка буде небесна країна?
Рай
земний якнайдовше хай радує нас.
***
Вiд красунi своєї очей не вiдводь,
Сад кохання й розваг дарував
вам господь.
Адже доля безжальна - в потрiбну годину,
Мов
сорочку, iз тебе зiрве твою плоть.
***
Це бiда, якщо пристрасть iз серця пiшла
I жадання кохати згорiло
дотла.
День без мрiї про щастя - тьмянiший, сiрiший,
Нiж цей
день, що його огорнула iмла.
***
Передвiсник усього на свiтi - любов,
Перше слово, що юнiсть
промовить, - любов.
Бiдолахо, що тонкощiв цього не звiдав,
Знай,
що сутнiсть усього живого - любов.
***
Таємницю ввiряю я волi твоїй,
В нiй розгледiти нiжнiсть i смуток
зумiй:
Я у прах перейду iз любов'ю до тебе
I постану iз праху в
любовi святiй.
***
Я кохаю тебе до напiвзабуття,
Свiтло зору мого, квiт мого
почуття...
Чи бува над життя щось дорожче на свiтi?
Ти для мене
дорожча самого життя.
***
Ще в кишенях достатньо бряжчить дрiбнякiв,
Та не лий бiльш вина i
вмовляючих слiв,
Я впивався вином, щоби серце хмелiло,
А тепер я
не п'ю, бо вiд тебе сп'янiв.
***
Як зцiлити недугу, завжди знаєш Ти,
Якi лiки рятунок несуть,
знаєш Ти.
Я повiдав би чесно про рани сердечнi,
Але, знавши про
все, i про це знаєш Ти.
***
Хто ти - грiшник? брехун? - все одно повернись.
Чи безбожник, чи
iдолiв жрець - повернись,
Не давай опосiсти себе безнадiї,
А,
покаявшись щиро, таки повернись.
***
Ти, красу увiбравши ланiв золотих,
За мiхраба гарнiша iз храму
святих,
Тебе матiнка змалечку амброю мила,
Домiшавши до неї
кровинок моїх.
***
Чорне пасмо волосся затьмарило свiт,
А вуста в тебе нiжнi, як
персика цвiт,
А твiй точений стан я зрiвняв з кипарисом.
Кипарис
запишався на тисячу лiт.
***
Серцем свiтла в коханих очах зачерпнем.
Цього сяйва позбавлений
став би слiпцем.
Ви йому повiдомте, що є таке свiтло, -
Й слово
тих, хто страждають, обпалить вогнем.
***
Я все зло моїх днiв обiйду-обмину,
Бо кохану я маю -
єдину-одну...
Хоча п'яний - до слiв мудрецiв глухуватий,
Але цi
словеса я, звичайно, збагну!
***
Вiсть Аллаха в наш свiт суєти - це ж бо ти!
I взiрець
доброчесностi та красоти - це ж бо ти!
Свiт без тебе для серця не
вартий нiчого.
Вiщий знак, як до мрiї дiйти, - це ж бо ти!
***
Ти, хто свiт цей створив, - небувалу з споруд,
I в людинi, i в
тварi увiчнив свiй труд.
Тож правитель i раб, випивака й тверезий -
Всi ми - в правдi Твоїй. Ти - єдиний наш Суд.
***
У ваганнях пiдтримай мене i порадь,
Сколупни з недолугого слова
печать.
Якщо в силi ослабну i в мовi поблякну,
То мене надихає
Твоя благодать.
***
Я пиячив, гуляв - не грiшити не мiг,
Хоч страждав, але праглося
iнших утiх...
Та вiдомо: нiкчема прийде з покаянням -
I
всевишнiй вiдпустить увесь його грiх.
***
Кохання - бiда, та бiда неспроста -
з волi Аллаха.
Навiщо ж
ганьбити все те, що зроста -
з волi Аллаха.
I зло невiдмивне, й
свята чистота -
з волi Аллаха.
За що ж нам до Суду вiдкритi
врата -
з волi Аллаха?
***
Дню новий! Пiалу дай з iскристим вином,
Келих доброї слави
вiдкину притьмом...
Що нам мрiя-химера? Я прагну вже зараз
Кiс
дiвочих, мов струн, доторкатись перстом.
***
Навеснi переддосвiта йди до струмка
Iз тiєю, котра твому серцю
близька.
Трунком ранку впивайся - i серце звiльни
Вiд примар i
всього, чим життя нас ляка.
***
Пелюстками троянда знадливо ряхтить,
Ця краса в солов'їному спiвi
бринить.
Не проходь неуважно, - троянда квiтує
Й нас чарує, на
жаль, тiльки мить, тiльки мить.
***
Нiч - i бризки зiрок, що летять невпопад
Вогнеликими квiтами в
стишений сад.
I на подив - прямiсiнько в келих менi.
Я тим
бризкам iскристим нечувано рад.
***
Хай зцiляє вино вiд сердечних недуг,
Добрий радник в печалi i в
смутковi - друг.
Лiпше - мрiї впiдпитку i п'янi омани,
Нiж
журливо-зловiсний оцей небокруг.
***
Я в тенета кохання попав залюбки -
Не вiд вин захмелiв, а вiд
нього ж таки...
Глузд тверезий покроїв халат благочестя,
Тiльки
ж доля порвала його на шматки.
***
Ми забули i клятви, й слова каяття -
Їх згадати не годен нiхто до
пуття.
Але нас не картай: ми нестямнi й сп'янiлi
Не вином, а
коханням, жагою життя.
***
Ти - неначе троянда i сонячна рань,
Ти - порадник, i друг, i
повiрник жадань.
Лиш вино, лиш вино пересилити може
I ядуху
печалi, й отруту ридань.
***
В сподiваннях - пiдтримка i в скрутi - заслон,
Ти цiннiше вiдзнак
всiх, скарбiв i корон,
Як же можна, їй-право, цi лiки чудовi
Закупорити корком смiшних заборон.
***
I старому, й малому вготовлено час
Вiдiйти в небуття - так бува
раз у раз.
Що тут вдiєш, нам свiт цей дають ненадовго, -
Й нас
не стане, i тих, хто прийдуть пiсля нас.
***
Все на свiтi хистке - лiт на сто чи на мить.
Ще до того ж багато
i ганджу таїть!
Чи не краще вже сущим вважати незриме,
А
примарним усе, що довкола стоїть?
***
Вуст твоїх незрiвнянний, жаданий кармiн.
Ти пiшла - i мене
прирекла на загин.
Хто в ковчезi сховався, як Ной вiд потопу,
Той у вирi кохання вцiлiє один.
***
Чи потвора, чи красень - а пристрасть одна,
Аж до пекла
спровадити здатна вона.
Тож закоханим байдуже, що в них за одяг
I яке небеса їм шатро напина.
***
Я дрiмав, хтось схилився до вуха менi:
"Годi спати, не стрiнеш
удачу ввi снi.
Що валятися - наче на смертному одрi,
Прийде час
- i своє ще вiдлежиш в трунi".
***
У коханої очi, вуста i чоло -
Зроду-вiку нi в кого таких не
було...
Я i слова не вимовлю, скутий жагою,
А ось поруч цiлюще,
живе джерело.
***
Вiдлунає iм'я твоє, нiби зурна.
Не сумуй, хай утiшить горнятко
вина,
I до того, як тiло твоє стане тлiном,
Втiха з милою буде
як вiчна весна.
***
О всевишнiй, несила терпiти життя,
Бо вiд злиднiв та горя нема
укриття.
Ти з буття небуття учиняєш умiло,
То й мене увiльни вiд
такого буття.
***
Де ви дiлись, шанованi мною дядьки?
Лиш вино - мiй товариш, один
на вiки.
Тож тримайся за ручку, пiдносячи глека,
Як нiкому не
треба твiй потиск руки.
***
В день, коли загнуздали небес скакуна
I сузiр'ям та зорям дали
iмена,
Коли долi людськi записали в скрижалi,
Ми впокоренi
стали. Не наша вина.
***
Я на схилi рокiв зажадав каяття,
Та не хочу пощади анi спiвчуття,
Бо грiховних спокус i вiдступництва всього
Мене вчило дароване
звище життя.
***
Торував я до мудростi сотнi дорiг,
Мiркував про незвiдане - й
спати не мiг.
Сiмдесят я прожив. I що встигнув збагнути?
Що
нiчого збагнути я, власне, й не встиг.
***
Свiт не знає кiнця i початку не зна.
Нас не стане, зiтруться в вiках iмена.
Буде сонце вставати i зiрка зорiти
Сотнi тисячi лiт. Пiсля нас i без нас.
***
В цьому свiтi, сповитому пiдлiстю й злом,
Нас життя пригощає отруйним вином.
Хочу я, щоб отрута не мучила довго -
Свою чашу одним випиваю ковтком.
***
Свiт наш сiтi спокус i розбещення сплiв,
А земля - мавзолей i юдоль вiчних снiв.
Тут покояться воїни й сонми царiв.
I красунi потрапили до хробакiв.
***
Скiльки в свiтiт чудес, скiльки всюди принад.
Рай земний - весняний наш квiтуючий сад.
Попiд райським кущем, бiля нiжної дiви
Ти до щастя й блаженства iди навдогад.
***
Встаньмо вдосвiта, ранок дарує свiй шал.
Що нам смуток, i сварка, й огидний скандал?
З насолодою пиймо цей вранiшнiй подих
I хмелiймо, допоки ще повен бокал.
***
Ти до зла не хились, а роби лиш добро!
Бо не зло тобi друг, а добро, лиш добро.
Якщо зло i добро тобi в друзi прибились,
Вибирай однозначно - добро, лиш добро!
***
Тiльки сутнє, як варте того, говори,
Тiльки будучи вартим того, говори.
Двоє вух, та язик тобi даний один -
Двiчi слухай, єдиний лиш раз говори.
***
Марнославцем, для влади придатним, не будь.
Будь бальзамом. Отрутi подiбним не будь.
Якщо прагнеш життя не прожить як нiкчема,
Не збивай на дурне i злостивим не будь.
***
У колисцi - дитина, покiйник - в трунi.
Ось i все, що про долю вiдомо менi.
Скiльки вiз не наповнюй пожитком-скарбами,
Все одно до межi добредеш впорожнi.
***
Для достойних немає достойних вiдзнак,
Я достойному дам свiй останнiй мiдяк.
Хочеш знати, чи пекло iснує насправдi?
Суще пекло - це жити в гуртi вовкулак.
***
Сотнi лiт я готовий палати в огнi.
То не пекло, що сниться менi увi снi.
Я боюся нiкчем; розмовляти iз ними -
Ще страшнiшим вiд смертi здається менi.
***
Не годиться вдаватись до лайки й образ,
А люб'язнiсть тримати лише про запас.
Не розумно хвалитись нажитим багатством,
Не годиться знання виставлять напоказ.
***
В цьому свiтi пiдступних i пiдлих людей
Вуха щiльно заткни, рот надiйно заклей
I повiки зажмур, - хоч би трохи подумай
Про збереження вух, язика i очей.
***
Той блажен, хто в наш час не зробився рабом
У ганебнiй гонитвi за жирним шматком,
Хто свiй вiк не потринькав на пiст i молiння,
А втiшався життям i втiшався вином.
***
Прожену я вiд себе святош, далебi,
Скiльки будуть сидiти на нашiм горбi...
То заманюють раєм, то пеклом лякають,
Не спроможнi зарадити навiть собi.
***
Прокидайся, красуне, - i пiсню заводь,
Спозаранку в застiлля нас кличе Господь,
Бо за нiч сотнi тисяч царiв i героїв
Помiняли на рай свою трепетну плоть.
***
Де спочинок тривожним думкам вiднайти?
Де той шлях, що вiнчає кiнець суєти?
О, нехай хоч надiя була б: мов стеблина,
Через тисячу лiт з-пiд землi прорости.
***
Що ти вартий на свiтi без волi небес?
Ти помреш - i не станеться жодних чудес.
Краще жити сьогоднiшнiм щастям химерним,
Нiж чекати бiди, як зiщулений пес.
***
Поруч мене - красуня, а в серцi - весна.
Вволю хлiба Всевишнiй послав i вина,
М'яса добрий кавалок i дах вiд негоди...
То навiщо нам розкiш, навiщо вона?
***
Я в пригнiченнi духу. Надiї нема.
Свiт до скону триматиме, нiби тюрма.
Тож наповни-но келих, хай серце вiдтане, -
I закови ослабнуть, i зникне пiтьма...
***
Покохавши, забув про свою сивину, -
Демонструю прихильнiсть, неначе вину,
Всi зароки вiдкинув заради кохання,
Навiть розум впокорив, вiдчувши весну.
***
О нiкчеми! Наш образ тiлесний - нiщо.
Власне, й свiт
пiднебесний, по сутi, - нiщо.
Розважайтеся ж, тлiннi
невiльники митi,
Бо вона не воскресне, - вона - це нiщо.
***
О, якби я причину життя мiг збагнути,
Я зумiв би i нашу
кончину збагнути.
Те, чого не збагнув я, на свiтi поживши,
Не надiюсь, зi свiту пiшовши, збагнути.
***
Не тужи - майбуття не змiнить все одно.
Краще думай про
щастя, про дiв i вино...
Каяття менi Бог не дарує нiколи.
А якщо й подарує - навiщо воно?
***
Гордовитiсть у серцi зника вiд вина.
Сутнiсть свiту
виразна стає i ясна.
Захмелiвши, змiнився б i сам сатана
I Адаму доземно вклонився б притьма.
***
Ми чалму iз найтонших шовкiв продамо
I корону султана
також продамо,
Навiть чотки, важливий набуток святошi,
На додачу за чарку вина вiддамо.
***
Пий вино, насолода тiлесна - у нiм.
Слухай чанг,
мелодiйнiсть небесна - у нiм.
Помiняй i скорботу, i сум -
на гуляння,
Бо мета, що найбiльш доброчесна, - у нiм.
***
Скiльки тих, хто намарне розтринькують час,
Скiльки
тих, хто злобою пригнiчують нас,
Скiльки тих, хто ганьбили
подобу людини
В золотому i срiбному сяйвi прикрас.
***
В життi так мало добрих, свiтлих днiв,
Втопи в винi
знервованiсть i гнiв.
Творцю однаковi i грiх, i
послушання,
Тому живи, не баячись грiхiв.
***
Добро i зло воюють, свiт в огнi.
А небо що ж? А небо -
в сторонi.
Прокляття i розкiшнi славослiв'я
Незрозумiлi там, в височинi.
***
Все багатство не в золотi i не в шовках.
Нас на iнше
багатство покликав Аллах:
Залишайся собою за всякої
скрути,
Залишайся царем i в старих лахманах.
***
Свiт прекрасний - i що йому ця похвала?
Його зваба в
полон моє серце взяла...
Як по правдi - чудова ця наша
обитель,
Тiльки жаль, що багато в нiй пiдлостi й зла.
***
Квiти в лузi зачахнуть, що вдiєш? Гай-гай...
I струмок
врештi-решт обмiлiє, гай-гай.
Веселись, все одно тебе
завтра забудуть,
Прах розвiють вiтри-вiтрюгани, гай-гай.
***
Дивовижний цей свiт iз жагою сприймай,
То Всевишнiй нам
щедро дарує цей рай.
За бездомнiсть, якою душа оповита,
Ти словами гiркими мене не картай.
***
Знов напровеснi дощ нашу землю омив,
Знов у серцi
бентежний, юнацький порив.
Пий iз милою вина в зеленому
лузi,
Розбуди у землi всiх, хто досi тут жив.
***
Замiсть вин - менi вкотре холодна вода,
Замiсть страв i
приправ - лиш якась баланда.
I при тому ще хочуть, щоб
кланявся в ноги...
Нi, за все це - i спину згинати шкода.
***
Що ж, ти збився зi шляху i йдеш навманцi.
Та хiба ж не
однакова путь ця в кiнцi?
Ти силач чи калiка? Мудрець?
Недорiка?
Не тужи - в цьому свiтi ми всi не жильцi.
***
Тчу тканину життя, та зривається нить,
Йду я сонцю
навстрiч, та тьмянiє блакить.
Вiтер жаром пекельним мене
обвiває,
П'ю вино, але в горлi землею гiрчить.
***
Наш творець повсякчасу вдається до див.
Не збагнеш: чи то
ласку являє, чи гнiв.
Ти безгрiшний - жбурляє тебе у
спокуси.
А як грiшник - хiба в тому вiн завинив?
***
Вiд пиятики так я просякну вином,
Що й з могили нестиме
вином, не лайном,
Тож якщо ти за день не спромiгся
хильнути,
Хоч дихнуть до могили приходь перед сном.
***
Добрiв до обрiю наш весен караван,
Та є ще в нас вином
налитий жбан.
Сказав же мудрий: лиш вино iзцiлить
I
стишить болi невигойних ран.
***
Навiть землю напоїш - квiтує вона.
Тiльки дурень,
їй-право, живе без вина.
Бо воно - вихователь. Лиш келих
осушиш -
Зразу сутнiсть твою кожен бачить сповна.
***
Так, я тямлюсь на винах, вони - не дурман.
Я впиваюсь
настiльки, що знаю свiй стан.
Краще вже перед чаркою гнути
колiна,
Нiж вiтально вклонятись тобi, критикан.
***
Пий вино, безтурботна гульба - не порок.
Ще впаде i
недоля на твiй жеребок -
Небеса повернуться примхливо над
нами -
Вiдберуть навiть хлiба останнiй шматок.
***
Я, нiкчема нещасний, пiддався грiхам
I пожертв не
збираюсь носити богам,
Вiд похмiлля у мене в мiзках
тарарам,
Вiрний келих лiкує мене, а не храм.
***
Я полишив пиття. Та немає пуття.
Вiд нудьги, мабуть,
мову змiню на виття.
Жоднi лiки полегкостi в душу не
вселять,
Тiльки чара вина - для Хайяма життя.
***
В дiм молитви не кличте мене й на порiг,
Я - в грiхах.
Чи не бог менi в цьому помiг?
Я - немовби повiя, що вiрить
у грiх,
А до раю не йде, бо не знає дорiг.
***
Я, тверезий, шукав i розваг, i вина,
Та побачив
зчорнiлу троянду, - вона
Ледве чутно менi промовляла: "Я
гину.
Я весела й п'янка - а вина це страшна".
***
У життi цiм сп'янiння - цiннiше за все.
I коханої слово
- цiннiше за все.
Й вiльнодумства кипiння - цiннiше за
все.
Й заборони забути - цiннiше за все.
(Переспiвано 150).