Ящук Владимир Иванович: другие произведения.

Переклади і переспіви

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Литературные конкурсы на Litnet. Переходи и читай!
Конкурсы романов на Author.Today

Продавай произведения на
Peклaмa
 Ваша оценка:

Володимир ЯЩУК

Переклади та переспіви


ЗМІСТ
Натискай на заголовку

Омар Хайям
Петрусь Бровка
Евгений Евтушенко
Николай Новиков
Степан Щипачев
Николай Рубцов
Владимир Корнилов
Николай Черашев
Иосиф Бродский
Вислава Шимборска (Szymborska)
Андрей Андреев
Ненчо Славчев

Омар Хайям

Рубаї

***

Весь вічний рух у Всесвіті - це ми.
В очах пізнання є зіниця - ми.
Неначе перстень, цей яскравий світ,
Найбільш коштовний в ньому камінь - ми.

***

Тримає землю Бик споконвіків,
А угорі Тілець всевладно сів.
Поглянь очима розуму - й побач:
Між цих биків пасеться гурт ослів.

***

На долю - мачуху лиху - не нарікай,
А краще в келиху вина втопи відчай,
Хай виноградна сила нас втішає
Й напій струмує, як весни ручай.

***

Усе минеться - і чудес не жди,
Наш дух полишить тіло назавжди,
А прах із глиною згодиться гончарю -
Й наллють у глечики нові меди.

***

Багато друзів гуртувать не смій,
Їх лестощі - отруйливий напій.
Отож тепер, їй-право, начувайся:
Комусь довірився - а він же ворог твій.

***

З усіх, хто вирушив в останню путь,
Нікого не вдалося повернуть.
Отож в старому караван-сараї
Чогось-бо на прощання не забудь.

***

Краще будь ти злидар, зголоднілий крадій,
Ніж лакуза із блазнем навперебій.
Краще гризти маслак, ніж впиватись вином
За столом, де панує владар-багатій.

***

Життя минуло - гріш йому ціна,
Знікчемнів подих - і самотина
Питає за відступництво й гріхи,
За все ганебне: 'В тім твоя вина?'

***

То доля пестить - я немов емір,
То нидію, обшарпаний, як звір.
Радій намарне чи спивай журбу,
Та долі не ставай наперекір.

***

Печалі квіт у серці не плекай,
Натомість насолодам потурай,
Вино шануй, бажанням підкорись,
Бо вже твій день іде за небокрай.

***

Ви, в мудрості явивши щедрий хист,
До знань нових споруджували міст,
Однак і вам несила вийти з ночі
Тих злих казок, яких збагнули зміст.

***

Пощо страждання, сумніви і гнів?
Щоб назбирати золота-скарбів?
Допоки подих твій не скрижанів,
Потрать їх з друзями, не дай на ворогів.

***

Коли, коханням створений на світ,
Отримав я любові первоцвіт,
То вирішив плекати думи серця -
Й пізнав я духу трепетний політ.

***

У судний день, либонь, не буде зла:
Якщо твоя душа всякчас жила
Високим, чистим, добрим і святим,
Тобі воздасться слава й похвала.

***

Скінчилась книга юності. Як жаль...
Весна сповита у зими вуаль,
А птаха радості, що молодістю звалась,
Назавжди відлетіла в синю даль.

***

Твою ніколи не збагну канву,
В узори нитку виткавши нову.
Однак роблю все з трепетом надії,
Бо в милосерді я твоїм живу.

***

Бажань своїх осилить не зумів,
Страждав од вчинків, од порожніх слів.
І навіть, може, ти мені пробачиш,
Та соромно за все, що я чинив.

***

Щоб ми високі здужали щаблі,
До знань нас прилучали вчителі.
Але кінець цій повісті один:
Прийшли з імли й розтанемо в імлі.

***

Ходжо! Прохань дослухайся хоч раз -
Помовч, дозволь звершити нам намаз.
Йдемо ми прямо, а ти бачиш криво -
Твої поради зовсім не для нас.

***

Живи сто літ чи й сотню не одну,
Не оминеш сумну трясовину:
Чи ти емір, чи ринковий бідняк -
Геть-чисто всім складуть одну ціну.

***

Не знічуйся, як лає падишах,
Бо все - минуще й перетліє в прах.
Нехай ця мить у радощах мине -
І на душі не заклякає страх.

***

Обачним бувши, навіть од забав
Очікуй підступів і зла не без підстав...
Не їж халву, що доля підсуває, -
Твій недруг в ній отруту підмішав.

***

Ти бачив світ, та все, що вздрів, - ніщо.
І все, що мовив і почув, - ніщо.
І те, що світ ти обійшов, - ніщо.
Якщо лиш дома сновигав, - ніщо.

***

І трав, і квітів маєво густе,
Немов вино, п'янить нас, а проте
Цікаво б знати, хто той квіт побачить,
Що з твого й мого праху проросте.

***

Нумо, випиймо всі! В мить розваг і утіх
Хай звучать славослів'я вину й щирий сміх,
А до судного дня, як колись він настане,
Вірогідно, забудуть маленький наш гріх.

***

Гріх і прощення - мов нерозлучні брати,
Тож дарма од гріха так проймаєшся ти,
Свою душу й сумління гнітиш до розпуки.
Якщо ти не згрішив - хто й за віщо простить?

***

Біля замку, який підпирав небозвід
І колись владарів возвеличував рід,
Я побачив, як горлиця сумно кричала:
"Де згубився ваш слід? Де згубився ваш слід?"

***

Чом, Хайяме, картаєш себе за гріхи?
Благочин на показ - це природа пихи.
І спокути не буде, якщо безгріховний,
Тож наповнюй вином спорожнілі міхи.

***

Чи користь є, що ми в цей світ прийшли?
Чи вслід хтось скаже слово похвали?
О, як багато люду спопеліло,
Та чи знайдеш хоч пригорщу золи.

***

Шейх блудниці сказав: "Ти сп'яніла й авжеж
У тенета ще більших спокус попадеш".
Та згодилась: "Це правда. Та чесно зізнайся,
Чи такий ти, якого із себе вдаєш?"

***

Якщо славу здобув - ти смішний славолюб.
А в тіні - підозрілий, немов душогуб.
Хто б не був, тобі краще нікого не знати -
І пізнати себе не давай навідруб.

***

Знов квітує весна. Принеси-но вина!
Що нам самотина? Принеси-но вина!
Смерть лаштує засаду - всім знана вона.
Лиш в коханні й вині нас чека таїна.

***

Сотні пасток ти ставиш мені на путі,
Хоч нікуди не йди і сиди взаперті.
Все погрози звучать: покараєш, уб'єш...
Та чи варто боятись чогось у житті?

***

Слава зробить із тебе пихате цабе,
А відлюдька в кутку - тінь підозр погребе.
Хто ти? Хизр чи Ільяс - буде краще для тебе,
Щоб не знав ти нікого й не знали тебе.

***

Я жадав би, щоб Бог перейнакшив ці дні
І з безвиході вихід вказав в далині,
У пророцьких писаннях ім'я моє витер
І змінив своїм таїнством долю мені.

***

Нащо, келих наливши, тримаєш Коран?
Ти ж зміняв благочестя на луду й обман
І під цим небозводом величним та світлим
Лиш ганьбиш непорочне ім'я мусульман.

***

Веселись, бо не видно стражданням кінця.
Що ти зміниш, як смуток припнеш до лиця?
Ті цеглини, що виліплять з праху твойого,
Стануть домом, щоб іншим зігріти серця.

***

Не тремти в павутинні невдач і знегод,
А нектари спивай із квіток насолод.
Потурай потаємним жаданням своїм,
Бо страшенно короткий оцей епізод.

***

Ти спогорда пішов - повернувся повзком.
Вже й наймення твоє призабули кругом.
Нігті схожими стали на справжні копита,
А сідниці твої ознаймились хвостом.

***

Ми під зводом небес мовчазні блукачі,
Потамуймо, Хайяме, жалі і плачі,
Нас, мов бульки вина, із барила життя
Виночерпій предвічний забрав тисячі.

***

Хай сп'янілим назвуть - я до того мастак,
Хай верзуть, що фігляр, баламут і лайдак.
Я - це я. І базікайте, що вам завгодно.
Я зостанусь Хайямом. Воістину так.

***

Кажуть: гурії будуть, і мед, і вино, -
Так принадами раю нас ваблять давно.
Тож зі мною всякчас і кохана, і келих,
Бо до цього прийти нам дано все одно.

***

Коли втрапиш до мудрого гурту ослів,
Стати схожим на них постарайся без слів.
Адже, хто не осел, того ці недотепи
Звинуватять у тому, що чинить підрив.

***

Заповіт мій - кохання, ніяк не Коран,
Я муравлик-трудяга, а не Сулейман,
Ви знайдете в мені тільки щоки збліднілі
І сорочку просту - не шовки й не сап'ян.

***

Годі ревно молитись. Неси-но вино,
Добру славу забудь, зажбурни у багно,
Свою долю однак за поділ не спіймаєш,
Хоч красуню, сп'янівши, торкни за стегно.

***

Чашу цю мудреці не втомились хвалить.
І закохані з нею вщасливлюють мить.
А гончар незбагненний цю чашу чудову
Ліпить тільки для того, щоб знову розбить.

***

З обертання гончарного круга часів
Щось збагнув тільки той, хто ученість посів,
Або п'яний, що звичний до обертів світу,
Заверткого як для нетверезих голів.

***

Пекла й раю немає, о серце моє!
З небуття не повернешся, серце моє!
І не треба надіятись, серце моє!
І не варто боятися, серце моє!

***

За кохання хай лають мене надовкруг.
Але що мені всі? Ти - кохана і друг!
Чистий трунок кохання лиш мужа зціляє,
А ханжі він приносить стражденний недуг.

***

Джерело ми розваги і смутку копна,
В нас - всевишній живе і живе сатана,
Бо людина, як світ цей, багатоманітна,
Ми - провалля і ми ж таки - височина!

***

Не молільником-грішником будь на землі,
А радіючим грішником будь на землі.
І оскільки життя наше сплине миттєво,
Балакучим дотепником будь на землі.

***

П'ю я в міру, тож розумом завжди сповна.
П'ю жагуче від досвітку і дотемна.
Ти, святеннику, втішений тільки собою,
Я ж себе забуваю, напившись вина.

***

Всі держави скоривши, великі й малі,
Всі народи знеславивши у кабалі,
Ти не станеш, великий владарю, безсмертним -
Твій набуток дрібний: три аршини землі.

***

Вчений муж, що мудріший самого мулли,
За обман заслуговує тільки хули.
Той же, слово у кого міцніше скали,
Гідний - більш як за мудрість - і честі, й хвали.

***

Весь оцей небозвід видається мені
Мов великий ліхтар із вогнем в вишині,
Той вогонь - наше сонце, а світ - ніби сцена,
Ми - немовби танцюючі тіні смішні.

***

Крайка синіх небес, яку час обмина,
Перекинута, буцімто чаша вина.
Кружеляє по колу, вділяючи віку,
І тебе не мине, не забуде вона.

***

Твою просьбу "не пий!" я втямки не беру,
Здавна добре засвоїв я мудрість стару:
Жодний засіб не зцілить од прикрощів світу,
Тільки кров винограду лікує хандру.

***

Сад, кохана і добре вино про запас -
Ось мій рай, без яскравих принад і окрас.
Та й хто зна, яка буде небесна країна?
Рай земний якнайдовше хай радує нас.

***

Від красуні своєї очей не відводь,
Сад кохання й розваг дарував вам господь.
Адже доля безжальна - в потрібну годину,
Мов сорочку, із тебе зірве твою плоть.

***

Це біда, якщо пристрасть із серця пішла
І жадання кохати згоріло дотла.
День без мрії про щастя - тьмяніший, сіріший,
Ніж цей день, що його огорнула імла.

***

Передвісник усього на світі - любов,
Перше слово, що юність промовить, - любов.
Бідолахо, що тонкощів цього не звідав,
Знай, що сутність усього живого - любов.

***

Таємницю ввіряю я волі твоїй,
В ній розгледіти ніжність і смуток зумій:
Я у прах перейду із любов'ю до тебе
І постану із праху в любові святій.

***

Я кохаю тебе до напівзабуття,
Світло зору мого, квіт мого почуття...
Чи бува над життя щось дорожче на світі?
Ти для мене дорожча самого життя.

***

Ще в кишенях достатньо бряжчить дрібняків,
Та не лий більш вина і вмовляючих слів,
Я впивався вином, щоби серце хмеліло,
А тепер я не п'ю, бо від тебе сп'янів.

***

Як зцілити недугу, завжди знаєш Ти,
Які ліки рятунок несуть, знаєш Ти.
Я повідав би чесно про рани сердечні,
Але, знавши про все, і про це знаєш Ти.

***

Хто ти - грішник? брехун? - все одно повернись.
Чи безбожник, чи ідолів жрець - повернись,
Не давай опосісти себе безнадії,
А, покаявшись щиро, таки повернись.

***

Ти, красу увібравши ланів золотих,
За міхраба гарніша із храму святих,
Тебе матінка змалечку амброю мила,
Домішавши до неї кровинок моїх.

***

Чорне пасмо волосся затьмарило світ,
А вуста в тебе ніжні, як персика цвіт,
А твій точений стан я зрівняв з кипарисом.
Кипарис запишався на тисячу літ.

***

Серцем світла в коханих очах зачерпнем.
Цього сяйва позбавлений став би сліпцем.
Ви йому повідомте, що є таке світло, -
Й слово тих, хто страждають, обпалить вогнем.

***

Я все зло моїх днів обійду-обмину,
Бо кохану я маю - єдину-одну...
Хоча п'яний - до слів мудреців глухуватий,
Але ці словеса я, звичайно, збагну!

***

Вість Аллаха в наш світ суєти - це ж бо ти!
І взірець доброчесності та красоти - це ж бо ти!
Світ без тебе для серця не вартий нічого.
Віщий знак, як до мрії дійти, - це ж бо ти!

***

Ти, хто світ цей створив, - небувалу з споруд,
І в людині, і в тварі увічнив свій труд.
Тож правитель і раб, випивака й тверезий -
Всі ми - в правді Твоїй. Ти - єдиний наш Суд.

***

У ваганнях підтримай мене і порадь,
Сколупни з недолугого слова печать.
Якщо в силі ослабну і в мові поблякну,
То мене надихає Твоя благодать.

***

Я пиячив, гуляв - не грішити не міг,
Хоч страждав, але праглося інших утіх...
Та відомо: нікчема прийде з покаянням -
І всевишній відпустить увесь його гріх.

***

Кохання - біда, та біда неспроста -
з волі Аллаха.
Навіщо ж ганьбити все те, що зроста -
з волі Аллаха.
І зло невідмивне, й свята чистота -
з волі Аллаха.
За що ж нам до Суду відкриті врата -
з волі Аллаха?

***

Дню новий! Піалу дай з іскристим вином,
Келих доброї слави відкину притьмом...
Що нам мрія-химера? Я прагну вже зараз
Кіс дівочих, мов струн, доторкатись перстом.

***

Навесні переддосвіта йди до струмка
Із тією, котра твому серцю близька.
Трунком ранку впивайся - і серце звільни
Від примар і всього, чим життя нас ляка.

***

Пелюстками троянда знадливо ряхтить,
Ця краса в солов'їному співі бринить.
Не проходь неуважно, - троянда квітує
Й нас чарує, на жаль, тільки мить, тільки мить.

***

Ніч - і бризки зірок, що летять невпопад
Вогнеликими квітами в стишений сад.
І на подив - прямісінько в келих мені.
Я тим бризкам іскристим нечувано рад.

***

Хай зціляє вино від сердечних недуг,
Добрий радник в печалі і в смуткові - друг.
Ліпше - мрії впідпитку і п'яні омани,
Ніж журливо-зловісний оцей небокруг.

***

Я в тенета кохання попав залюбки -
Не від вин захмелів, а від нього ж таки...
Глузд тверезий покроїв халат благочестя,
Тільки ж доля порвала його на шматки.

***

Ми забули і клятви, й слова каяття -
Їх згадати не годен ніхто до пуття.
Але нас не картай: ми нестямні й сп'янілі
Не вином, а коханням, жагою життя.

***

Ти - неначе троянда і сонячна рань,
Ти - порадник, і друг, і повірник жадань.
Лиш вино, лиш вино пересилити може
І ядуху печалі, й отруту ридань.

***

В сподіваннях - підтримка і в скруті - заслон,
Ти цінніше відзнак всіх, скарбів і корон,
Як же можна, їй-право, ці ліки чудові
Закупорити корком смішних заборон.

***

І старому, й малому вготовлено час
Відійти в небуття - так бува раз у раз.
Що тут вдієш, нам світ цей дають ненадовго, -
Й нас не стане, і тих, хто прийдуть після нас.

***

Все на світі хистке - літ на сто чи на мить.
Ще до того ж багато і ганджу таїть!
Чи не краще вже сущим вважати незриме,
А примарним усе, що довкола стоїть?

***

Вуст твоїх незрівнянний, жаданий кармін.
Ти пішла - і мене прирекла на загин.
Хто в ковчезі сховався, як Ной від потопу,
Той у вирі кохання вціліє один.

***

Чи потвора, чи красень - а пристрасть одна,
Аж до пекла спровадити здатна вона.
Тож закоханим байдуже, що в них за одяг
І яке небеса їм шатро напина.

***

Я дрімав, хтось схилився до вуха мені:
"Годі спати, не стрінеш удачу вві сні.
Що валятися - наче на смертному одрі,
Прийде час - і своє ще відлежиш в труні".

***

У коханої очі, вуста і чоло -
Зроду-віку ні в кого таких не було...
Я і слова не вимовлю, скутий жагою,
А ось поруч цілюще, живе джерело.

***

Відлунає ім'я твоє, ніби зурна.
Не сумуй, хай утішить горнятко вина,
І до того, як тіло твоє стане тліном,
Втіха з милою буде як вічна весна.

***

О всевишній, несила терпіти життя,
Бо від злиднів та горя нема укриття.
Ти з буття небуття учиняєш уміло,
То й мене увільни від такого буття.

***

Де ви ділись, шановані мною дядьки?
Лиш вино - мій товариш, один на віки.
Тож тримайся за ручку, підносячи глека,
Як нікому не треба твій потиск руки.

***

В день, коли загнуздали небес скакуна
І сузір'ям та зорям дали імена,
Коли долі людські записали в скрижалі,
Ми впокорені стали. Не наша вина.

***

Я на схилі років зажадав каяття,
Та не хочу пощади ані співчуття,
Бо гріховних спокус і відступництва всього
Мене вчило дароване звище життя.

***

Торував я до мудрості сотні доріг,
Міркував про незвідане - й спати не міг.
Сімдесят я прожив. І що встигнув збагнути?
Що нічого збагнути я, власне, й не встиг.

***

Світ не знає кінця і початку не зна.
Нас не стане, зітруться в віках імена.
Буде сонце вставати і зірка зоріти
Сотні тисячі літ. Після нас і без нас.

***

В цьому світі, сповитому підлістю й злом,
Нас життя пригощає отруйним вином.
Хочу я, щоб отрута не мучила довго -
Свою чашу одним випиваю ковтком.

***

Світ наш сіті спокус і розбещення сплів,
А земля - мавзолей і юдоль вічних снів.
Тут покояться воїни й сонми царів.
І красуні потрапили до хробаків.

***

Скільки в світіт чудес, скільки всюди принад.
Рай земний - весняний наш квітуючий сад.
Попід райським кущем, біля ніжної діви
Ти до щастя й блаженства іди навдогад.

***

Встаньмо вдосвіта, ранок дарує свій шал.
Що нам смуток, і сварка, й огидний скандал?
З насолодою пиймо цей вранішній подих
І хмеліймо, допоки ще повен бокал.

***

Ти до зла не хились, а роби лиш добро!
Бо не зло тобі друг, а добро, лиш добро.
Якщо зло і добро тобі в друзі прибились,
Вибирай однозначно - добро, лиш добро!

***

Тільки сутнє, як варте того, говори,
Тільки будучи вартим того, говори.
Двоє вух, та язик тобі даний один -
Двічі слухай, єдиний лиш раз говори.

***

Марнославцем, для влади придатним, не будь.
Будь бальзамом. Отруті подібним не будь.
Якщо прагнеш життя не прожить як нікчема,
Не збивай на дурне і злостивим не будь.

***

У колисці - дитина, покійник - в труні.
Ось і все, що про долю відомо мені.
Скільки віз не наповнюй пожитком-скарбами,
Все одно до межі добредеш впорожні.

***

Для достойних немає достойних відзнак,
Я достойному дам свій останній мідяк.
Хочеш знати, чи пекло існує насправді?
Суще пекло - це жити в гурті вовкулак.

***

Сотні літ я готовий палати в огні.
То не пекло, що сниться мені уві сні.
Я боюся нікчем; розмовляти із ними -
Ще страшнішим від смерті здається мені.

***

Не годиться вдаватись до лайки й образ,
А люб'язність тримати лише про запас.
Не розумно хвалитись нажитим багатством,
Не годиться знання виставлять напоказ.

***

В цьому світі підступних і підлих людей
Вуха щільно заткни, рот надійно заклей
І повіки зажмур, - хоч би трохи подумай
Про збереження вух, язика і очей.

***

Той блажен, хто в наш час не зробився рабом
У ганебній гонитві за жирним шматком,
Хто свій вік не потринькав на піст і моління,
А втішався життям і втішався вином.

***

Прожену я від себе святош, далебі,
Скільки будуть сидіти на нашім горбі...
То заманюють раєм, то пеклом лякають,
Не спроможні зарадити навіть собі.

***

Прокидайся, красуне, - і пісню заводь,
Спозаранку в застілля нас кличе Господь,
Бо за ніч сотні тисяч царів і героїв
Поміняли на рай свою трепетну плоть.

***

Де спочинок тривожним думкам віднайти?
Де той шлях, що вінчає кінець суєти?
О, нехай хоч надія була б: мов стеблина,
Через тисячу літ з-під землі прорости.

***

Що ти вартий на світі без волі небес?
Ти помреш - і не станеться жодних чудес.
Краще жити сьогоднішнім щастям химерним,
Ніж чекати біди, як зіщулений пес.

***

Поруч мене - красуня, а в серці - весна.
Вволю хліба Всевишній послав і вина,
М'яса добрий кавалок і дах від негоди...
То навіщо нам розкіш, навіщо вона?

***

Я в пригніченні духу. Надії нема.
Світ до скону триматиме, ніби тюрма.
Тож наповни-но келих, хай серце відтане, -
І закови ослабнуть, і зникне пітьма...

***

Покохавши, забув про свою сивину, -
Демонструю прихильність, неначе вину,
Всі зароки відкинув заради кохання,
Навіть розум впокорив, відчувши весну.

***

О нікчеми! Наш образ тілесний - ніщо.
Власне, й світ піднебесний, по суті, - ніщо.
Розважайтеся ж, тлінні невільники миті,
Бо вона не воскресне, - вона - це ніщо.

***

О, якби я причину життя міг збагнути,
Я зумів би і нашу кончину збагнути.
Те, чого не збагнув я, на світі поживши,
Не надіюсь, зі світу пішовши, збагнути.

***

Не тужи - майбуття не змінить все одно.
Краще думай про щастя, про дів і вино...
Каяття мені Бог не дарує ніколи.
А якщо й подарує - навіщо воно?

***

Гордовитість у серці зника від вина.
Сутність світу виразна стає і ясна.
Захмелівши, змінився б і сам сатана
І Адаму доземно вклонився б притьма.

***

Ми чалму із найтонших шовків продамо
І корону султана також продамо,
Навіть чотки, важливий набуток святоші,
На додачу за чарку вина віддамо.

***

Пий вино, насолода тілесна - у нім.
Слухай чанг, мелодійність небесна - у нім.
Поміняй і скорботу, і сум - на гуляння,
Бо мета, що найбільш доброчесна, - у нім.

***

Скільки тих, хто намарне розтринькують час,
Скільки тих, хто злобою пригнічують нас,
Скільки тих, хто ганьбили подобу людини
В золотому і срібному сяйві прикрас.

***

В житті так мало добрих, світлих днів,
Втопи в вині знервованість і гнів.
Творцю однакові і гріх, і послушання,
Тому живи, не баячись гріхів.

***

Добро і зло воюють, світ в огні.
А небо що ж? А небо - в стороні.
Прокляття і розкішні славослів'я
Незрозумілі там, в височині.

***

Все багатство не в золоті і не в шовках.
Нас на інше багатство покликав Аллах:
Залишайся собою за всякої скрути,
Залишайся царем і в старих лахманах.

***

Світ прекрасний - і що йому ця похвала?
Його зваба в полон моє серце взяла...
Як по правді - чудова ця наша обитель,
Тільки жаль, що багато в ній підлості й зла.

***

Квіти в лузі зачахнуть, що вдієш? Гай-гай...
І струмок врешті-решт обміліє, гай-гай.
Веселись, все одно тебе завтра забудуть,
Прах розвіють вітри-вітрюгани, гай-гай.

***

Дивовижний цей світ із жагою сприймай,
То Всевишній нам щедро дарує цей рай.
За бездомність, якою душа оповита,
Ти словами гіркими мене не картай.

***

Знов напровесні дощ нашу землю омив,
Знов у серці бентежний, юнацький порив.
Пий із милою вина в зеленому лузі,
Розбуди у землі всіх, хто досі тут жив.

***

Замість вин - мені вкотре холодна вода,
Замість страв і приправ - лиш якась баланда.
І при тому ще хочуть, щоб кланявся в ноги...
Ні, за все це - і спину згинати шкода.

***

Що ж, ти збився зі шляху і йдеш навманці.
Та хіба ж не однакова путь ця в кінці?
Ти силач чи каліка? Мудрець? Недоріка?
Не тужи - в цьому світі ми всі не жильці.

***

Тчу тканину життя, та зривається нить,
Йду я сонцю навстріч, та тьмяніє блакить.
Вітер жаром пекельним мене обвіває,
П'ю вино, але в горлі землею гірчить.

***

Наш творець повсякчасу вдається до див.
Не збагнеш: чи то ласку являє, чи гнів.
Ти безгрішний - жбурляє тебе у спокуси.
А як грішник - хіба в тому він завинив?

***

Від пиятики так я просякну вином,
Що й з могили нестиме вином, не лайном,
Тож якщо ти за день не спромігся хильнути,
Хоч дихнуть до могили приходь перед сном.

***

Добрів до обрію наш весен караван,
Та є ще в нас вином налитий жбан.
Сказав же мудрий: лиш вино ізцілить
І стишить болі невигойних ран.

***

Навіть землю напоїш - квітує вона.
Тільки дурень, їй-право, живе без вина.
Бо воно - вихователь. Лиш келих осушиш -
Зразу сутність твою кожен бачить сповна.

***

Так, я тямлюсь на винах, вони - не дурман.
Я впиваюсь настільки, що знаю свій стан.
Краще вже перед чаркою гнути коліна,
Ніж вітально вклонятись тобі, критикан.

***

Пий вино, безтурботна гульба - не порок.
Ще впаде і недоля на твій жеребок -
Небеса повернуться примхливо над нами -
Відберуть навіть хліба останній шматок.

***

Я, нікчема нещасний, піддався гріхам
І пожертв не збираюсь носити богам,
Від похмілля у мене в мізках тарарам,
Вірний келих лікує мене, а не храм.

***

Я полишив пиття. Та немає пуття.
Від нудьги, мабуть, мову зміню на виття.
Жодні ліки полегкості в душу не вселять,
Тільки чара вина - для Хайяма життя.

***

В дім молитви не кличте мене й на поріг,
Я - в гріхах. Чи не бог мені в цьому поміг?
Я - немовби повія, що вірить у гріх,
А до раю не йде, бо не знає доріг.

***

Я, тверезий, шукав і розваг, і вина,
Та побачив зчорнілу троянду, - вона
Ледве чутно мені промовляла: "Я гину.
Я весела й п'янка - а вина це страшна".

***

У житті цім сп'яніння - цінніше за все.
І коханої слово - цінніше за все.
Й вільнодумства кипіння - цінніше за все.
Й заборони забути - цінніше за все.

(Переспівано 150).

Петрусь Бровка

Пахне чебрець

Вечір казково у душу іскриться,
Сонце сідає, неначе жар-птиця,
Тихне в дрімливому гаї вітрець,
Пахне чебрець,
Пахне чебрець.

Легко іти по знайомій стежині,
Дівчину бачу у білій хустині,
Роси проміняться, вбрані в багрець,
Пахне чебрець,
Пахне чебрець.

Мить благодатна осягнення дива,
Вийти б назустріч, піддавшись пориву,
Та я сторопів і не йду навпростець.
Пахне чебрець,
Пахне чебрець.

Літ, може, з десять вже відгомоніло,
Прикро, що я так повівся невміло,
В серці донині лишився рубець.
Пахне чебрець,
Пахне чебрець.

Вечір той - ніби неспіймана птиця,
Зустріч колишня вряди-годи сниться...
Вийду - мов птахів невдатний ловець...
Пахне чебрець,
Пахне чебрець.

Переклад з білоруської.

Євген Євтушенко

Балада про піаніста

Коли його били фашисти в концтаборі
і скалилися: 'Попався...',
він ховав одне - свої пальці кістляві:
аби лише не по пальцях.
А потім викликав вертухай,
фашистик рожевий, прилизаний.
'Ось інструмент... Нумо заграй!..' -
а він: 'Не граю лакизам...'
І його виступати з кайлом в руках
на звалищі сміття примусили,
Але в пальцях його - в десяти тайниках
ховалася музика,
музика.
А коли просочився - аж зблідла пітьма -
місяць крамольними краплями,
вуглиною в'язень творив крадькома
на підлозі клавіші, клавіші.
У комусь бурчала квасоля гнила,
хтось рідними снив іменами,
а з не поструганих 'соль' і 'ля'
в пальці скалки впиналися.
і він грав - вже й зажеврів день,
зривався і знов достоту,,
хоча одержати міг лишень -
букет із колючого дроту.
Його не брав перелячний нуд,
бо гинуть кругом без розбору.
Більше страхало, що кволий етюд,
особливо в частині мажору.
Він, повернувшись, не пив, не ридав...
Весь, як суцільне - 'звідти',
від полотнини звільнив рояль
і дрібки пилюки витер.
І професор, старий, аж волосся руде, -
у бувальцях, видно, бувалий! -
прослухавши, спитав спантеличено: 'Де
ви так добре підготувалися!'
...Грай, піаністе! Відпливає барак -
музичний ковчег твій ноїв,
та криком кричить, проступає крізь фрак
невидимий табірний номер.

У Белфасті

Людина я, і цим уже трагічний.
Людина я, і смерть для мене звична,
Не найтрагічніше - у ній самій.
На неї самовбивці покладаються,
Але коли вбивають, наче граються, -
Це дикість! І вагатися не смій!
Кому чужа трагедія байдужа,
За гордовитість той своє заслужить.
Та хто ти єсть? Життєвих звихрень пил.
Ти без чужих трагедій неможливий.
З нещастям інших будь же справедливий,
Безтактністю страждань не зачепи.
В Белфасті я вчинив не зовсім ґречно:
Взяв фотоапарата недоречно,
Ним по-туристськи замінивши зір.
Зайшовшися за це репетувати,
На мене замахнувся автоматом
Прищавенький солдатик, наче звір.
Я розумів його. Кому охота
Лишитись на принизливому фото.
Нещасний хлопчик... Не його вина...
Попавши в старохристиянський розбрат,
У куртці диверсантській (весь - як просьба)
Ждав спиною він кулю із вікна.
Що передбачити чи бачити він міг.
Навколо - скла криводзеркальний сміх,
Що жахом переповнював думки.
А із-за вікон, сховані чимдалі,
На всіх інаковірних чатували
Гвинтівочні караючі курки.
Хоч як цей вік прогресу не прикрасьте,
Терор не тільки десь там у Белфасті,
А безробіття - вивертом ігри?..
А скільки знищено поволі і старанно
Терором заробляння безнастанним,
Що не кривавий тільки до пори!

Переклад із російської.

Микола Новиков

Зла не згадуй
І не хмарся бровами,
Почуттям образи некерованим,
Хай там що, не підпадай під владу.
З ними навіть мрії не збуваються
Й мандрівник від тягаря хитається,
Зла не згадуй.

Хоч і прикро,
Ти стисни в зубах його,
У ріці втопи, в огні спали його,
Грубе слово, цвіллю злості вкрите.
У дворі напівобчухре дерево
Зла не знає, чом йому не зелено,
І гілками тягнеться до світу.

Переклад із російської.

Степан Щипачов

Умійте дорожить коханням

***
Умійте дорожить коханням,
Його плекайте повсякчас,
Воно - не пристрасні зітхання,
Що так колись проймали вас.
Все буде: хліб глевкий і прісний,
І хмари, що тіснять блакить -
Кохання - то неначе пісня,
Яка складається не вмить.

***
Коханням дорожити треба,
З роками вдвічі дорожить...
Воно - не дар нічного неба,
Аби окрилити на мить.
Все буде: і тривога пізня,
Й сльота затьмарить білий світ.
Кохання - вистраждана пісня,
Одна на двох до скону літ.

Переклад із російської.

Микола Рубцов

Відлетіло листя

Опадання листя не карбуй
У душі зі смутком зав'ядання.
Не шкодуй ти листу, не шкодуй,
А шкодуй моє палке кохання.
Голе віття у чеканні злив,
Кожен з нас такий осамотілий...
Але хто ж у тому завинив,
Що з дерев листочки відлетіли?..

Переклад із російської.

Володимир Корнілов

Про білий вірш

Білий вірш - не мій виднокіл,
У роботі рвуся повище.
Білий вірш із гріхом навпіл
На переклади тихо нищу.

Білий вірш мені в дивину:
І в баладі, і навіть в пісні
Я його висот не збагнув,
Адже в ньому душі затісно.

Пам'ятаю, в мій розквіт життя,
Літредактор, готуючи зміну,
На показ мені гнав без пуття
Кілометрами білу піну.

Цих рядків величезний стіг,
Може, й більше - таки доволі, -
Я зжувати без рим не міг,
Як жувати не годен без солі.

Римо, ти спокуса й наврок,
Незбагненно зчаровуєш зразу -
І вже віршів п'янкий ковток
Несемо в собі, мов заразу.

Римо, ти не символ хреста,
Ти придумана сатаною,
Та без тебе життя - пустота,
Хоч і мук спізнаєш з тобою.

Переклад із російської.

Микола Черашев

З душі моєї скинь презерватив

З душі моєї скинь презерватив,
Інакше змісту течія могутня
В життя твоє не принесе приплив -
Наповнення ж бо в стриманні відсутнє.

Хай буде все, як нам велить звичай,
Святенницькі даремні поривання.
Ти пишеш вірші - значить і кохай,
Поезії чужі запобігання.

Презерватив з душі мені зніми.
Вірш без кохання - забавка невміла,
Через любов ми стаємо людьми,
Назавжди поєднавши душу й тіло.

Буття гріховне викохає вірш -
І що по суті може буть святіше?
Його пізнати квапся сміливіш,
Але зроби спочатку найпростіше -

Презерватив зніми з душі мені -
І хай моє у тебе вільно ллється,
Зніми заслін в пориви неземні,
Хай вірш вогнем під небеса зів'ється!

Зніми з душі - і вже не зодягай,
Не зодягай у жодні несвободи,
Складай рядки, мов птахою літай,
Не мріючи про славу й нагороди.

Хай вірші вільно плинуть із душі,
Їх сутності - і правка не важлива,
Давай без стримання твори-гріши -
І доля буде всюди милостива.

І перепони забере в путі,
Що струмінь вірша прагнуть загнуздати.
З пророцтв усе звершиться у житті,
Нам не дано йому перешкоджати.

З душі моєї скинь презерватив,
Інакше всі високі почування
Захолодить незвершений порив -
Поезії страшні запобігання.

Зніми, зніми з душі...

Переклад із російської.

Йосип Бродський

Мимо капищ, ристалищ
повз храми і бари,
повз цвинтарі недбалі,
через великі базари,
миру і горя мимо,
мимо Мекки і Риму,
синім сонцем палимі
ідуть по землі пілігрими.

Вони голодні і гнані,
діти долі-вигнанки,
очі їх повні смеркання,
серця їх повні світанку.
Співають їм вслід пустині,
палахкотять зірниці
й небесні простори сині.
Й кричать понад ними птиці,
що світ залишився колишнім.

Так, він в бувальцях бувалий:
то незбагненно зухвалий,
то в почуттях несталий.
Світ брехнею кується,
хоч нібито мудрий та вчений,
можливо, він пізнається,
та все-таки нескінченний.

І значить, пуття ніскільки
від віри в себе та в Бога,
і значить, лишились тільки
Ілюзія і Дорога.
Значить, ранкам вставати
понад землею - над світом,
землю вдобрити солдатам,
поетам землю - схвалити.

Переклад із російської.

Віслава Шимборська

Моя тінь

Тінь - наче блазень королеви,
Лиш встане та і зробить крок,
Як блазень кинеться в куток
І по стіні метнеться левом.

Світ на два виміри - для нього
Тісний до щастя і тривог,
І вже палац - немов острог,
Де все принизливо та вбого.

З вікна вельможна гляне долі,
А блазню падай стрімголов,
Аби дотриматись умов.
Але хіба так ділять ролі?

Простак, допущений до трону,
Собі візьме хоча б на мить
Все те, чим влада так гнітить:
Це - берло, мантію й корону.

...Ах, буду я легка в поклоні,
Вся - етикет і обичай,
Як свому королю "прощай"
Скажу на дальньому пероні.

Королю, гарних вам доріг.
А блазень мій на рейки ліг.

Дві мавпи Брейгеля

Так явився вві сні мій іспит зрілості:
Сидять, ланцюгами прикуті, дві мавпи в вікні,
За ним витанцьовує небо
І море хлюпоче.
А я в історії людства
Заникуюсь і збиваюсь.
Мавпа вп'яла іронічно погляд і слуха,
Друга немовби дрімає,
А коли після запитання настає тиша,
Підказує мені
Тихим ланцюговим бряжчанням.

Утопія

Острів, де все з'ясовується,
Тут можна стояти на грунті доведень.
Немає доріг, крім тієї, що прямує до цілі,
А кущі аж угинаються од відповідей.
Росте тут дерево Прозріння
І навдивовижу рівне дерево Розуміння
При джерелі Ах Ось Воно Як.
Що далі в ліс, тим ширше відкривається
Долина Очевидності.
Якщо є якісь вагання, вітер їх розвіває,
Луна некликана слово бере
Й таємниці світів розкриває.
Праворуч печера, де приховано Сенс,
Зліва озеро Глибокого Переконання.
З дна відривається Правда і легко спливає.
Горує над долом Непохитна Потреба,
Із щита її розпросторюється Суть Речей.
Попри всі принади, острів необжитий
І тільки видно на берегах сліди ступнів -
Усі до одного спрямовані в строну моря.

У житті все так незбагненно.

Переклад з польської.

Андрей Андреєв

Червень

В передчуванні дозрівання
Щедротний плід - весни дитя.
І небо, схвачене жаданням,
Томливим прагненням життя.
Ріка - вся спокій безнастанний,
В обрамку жовтих полотнин.
Углиб, в жарінь пашисту лану,
Під пригрів сонячних рівнин
Потали стежечки, і люди,
Й щемливий гук пташиних зграй.
Лиш - звіддаля - бентежить груди
Тремтлива пісня жайвора.
І я без певної причини,
Спізнавши зчудування чар,
Бреду в полоні самотини
У древній храм в розводді хмар,
Щоб не сприймати світ спідлоба,
А, випивши його блакить,
У серці - до життя жадобу
Неумирущу пробудить.

Переклад з болгарської.

Ненчо Славчев

Сільські вчителі

Спинились на майдані,
Охриплі вкрай од курива.
В них - істина янтариться,
В очах - вогонь горить.

В костюми приодягнуті,
Ще в молодості справлені, -
У душі мандрівничі їм
Вона й тепер зорить.

Давним-давно село оце -
Один великий клас шкільний,
Де кожний учень виявляв,
До чого в нього хист...

А вечір скличе їх у клуб,
Щоб за столом очистились
Від хвилювань про хлібний лан,
Про днів спекотну млість.

І довго розмовлятимуть,
Не в змозі тугу вилити, -
Про часу плин, літа і слід
Душевного тепла...

Прості сільські наставники
З волоссям світлих янголів,
Їм все іще не віриться,
Що старість надійшла.

Переклад з болгарської.

НА ПОЧАТОК

 Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com Л.Джейн "Чертоги разума. Книга 1. Изгнанник "(Антиутопия) Д.Маш "Золушка и демон"(Любовное фэнтези) Д.Дэвлин, "Особенности содержания небожителей"(Уся (Wuxia)) Д.Сугралинов "Дисгардиум 2. Инициал Спящих"(ЛитРПГ) А.Чарская "В плену его демонов"(Боевое фэнтези) М.Атаманов "Искажающие Реальность-7"(ЛитРПГ) А.Завадская "Архи-Vr"(Киберпанк) Н.Любимка "Черный феникс. Академия Хилт"(Любовное фэнтези) К.Федоров "Имперское наследство. Забытый осколок"(Боевая фантастика) В.Свободина "Эра андроидов"(Научная фантастика)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Колечко для наследницы", Т.Пикулина, С.Пикулина "Семь миров.Импульс", С.Лысак "Наследник Барбароссы"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"