|
Запрошуємо в таємничий свiт!
Володимир
Я Щ У К
Золоте кiльце,
а посерединi - Радивилiв
Нотатки для любителiв мандрiвок iсторичними
мiсцями
[вiд середньовiччя до наших
днiв]
Радивилiв, Берестечко, Дубно, Почаїв, Кременець, Броди,
Олесько, Пiдгiрцi, Пiдкамiнь, Золочiв - ось делако не повна географiя
пропонованої подорожi
У Радивилiвськiй районнiй радi на
Рiвненщинi виношують задум створити свого роду туристичне "золоте
кiльце" iз центром Радивилiв. У серединi дев"яностих рокiв до нас
приїздили туристичнi групи iз Францiї - iз числа французiв українського
походження, для яких наша старовина значить щось бiльше, нiж просто
ветхi будiвлi, овiянi легендами. Звiдси, з мiста Радивилова, вони їздили
в довколишнi населенi пункти, де є що подивитися i про що дiзнатися, тож
поверталися задоволенi, дехто з них дiлився враженнями з журналiстами, в
тому числi зi мною.
А й справдi, чому б Радивилову не стати свого роду центром кiлькох
пiзнавальних туристичних маршрутiв? Ну, по-перше, в мiстi є готель, хоча
для житла можна було б наймати й приватнi помешкання, як це подекуди
практикується за програмою "зеленого туризму". По-друге, наш райцентр не
така вже "глушина", як декому здається, адже до найближчих обласних
центрiв (Рiвного, Львова, Луцька й Тернополя) не бозна-яка далечiнь,
кiлометрiв по сто, а то й менше буде, до того ж маємо залiзничне
сполучення (на лiнiї Львiв - Здолбунiв), що важливо для любителiв
мандрiвок. Нарештi, й сам Радивилiв в iсторичному планi вельми цiкавий, що
пiдтверджують i краєзнавчi пошуки таких ентузiастiв, як Василь
Кушинський, Максим Будько, Надiя Мельник, Дмитро Кравець, Василь Ярмусь,
Федiр Бортник, i матерiали моєї книги "Радивилiв" (видавництво
"Волинськi обереги", Рiвне, 2004).
Мiсту в 2004 р. сповнилося 440 рокiв. З 1795 до 1914 р. воно було
прикордонним пунктом Росiйської iмперiї, через який проїздили чимало
видатних людей. Залiзниця дiє з 1873 р. Про Радивилiв з особистих вражень
писали в дорожнiх нотатках, творах, листах Михайло Кутузов, Оноре де
Бальзак, Леся Українка, Дмитро Дорошенко, Iсаак Бабель та iн. У мiстi
жили друг Пушкiна - Петро Каверiн, письменники Модест Левицький,
Петро Козланюк, народилися меценат Мойсей Гiнсбург, мiнiстр
закордонних справ Росiї Микола Гiрс, композитор Герман
Жуковський. З Радивилiвським районом пов"язана бiографiя
поета-"шiстдесятника" Григорiя Чубая, який народився в селi
Березини.
Церква св. Олександра Невського вивершена 1874 р., тут є й iкони
художникiв петербурзької школи. На кладовищi - братськi могили учасникiв
Польських повстань 1831-32 i 1863 рокiв. Збереглася i братська могила
бiйцiв УНР (1919). Вознесенська церква (колишнiй костел) - пам"ятка
архiтектури першої половини 20 ст.
У ходi Першої свiтової вiйни в районi Радивилова здiйснювався
Брусиловський прорив (1916 р.). У 1941 р. поблизу мiста вiдбулася
найбiльша танкова битва початкового перiоду вiйни. У 1944 р. фронт мiж
Радивиловом i Бродами стояв майже 4 мiсяцi, на братському кладовищi в
Радивиловi поховано бiльше тисячi червоноармiйцiв. Тут же знайшли свiй
останнiй спочинок Герої Радянського Союзу артилерист Павло Стрижак,
кавалерист Опанас Волковенко, льотчики Микола Маркелов i
Андрiй Демьохiн. У мiстi є iсторичний музей, пам"ятники Т.Шевченку,
П.Стрижаку. Бiля мiста - чудовi лiси з окопами Першої та Другої свiтових
воєн, рiчка Слонiвка й стави.
При нагодi гостей могло б зацiкавити й таке: у с. Теслуговi жив i
похований перший український письменник-сатирик 16 ст. Iван
Журавницький (збереглося кладовище 16 ст., щоправда, без пам"ятникiв),
у с. Пiдзамчому - могила Героя Радянського Союзу танкiста Михайла
Четвертного. Про все iнше теж розповiдатиму за власними враженнями, бо
випало об"їздити цей край, як мовиться, i вздовж, i впоперек.
З Радивилова насамперед можна було б вирушити до Державного
iсторико-меморiального заповiдника "Поле Берестецької битви" (села
Пляшева, Острiв). Вiн вiдомий навiть багатьом зарубiжним українцям, а про
тутешнiх i говорити не варто. Берестецька битва 1651 року була однiєю з
найбiльших у ходi Нацiонально-визвольної вiйни українського народу пiд
проводом Богдана Хмельницького. У 1846 роцi, як вважається, цi поля
оглянув Тарас Шевченко, згодом вiдобразивши враження у вiршi "Ой чого ти
почорнiло, зеленеє поле?.." Тут бували Олена Пчiлка, Микола Костомаров,
Леся Українка, Дмитро Дорошенко, Модест Левицький, у новiшi часи -
Михайло Стельмах, Ростислав Братунь, Роман Iваничук, Юрiй Мушкетик,
Лiна Костенко, Микола Жулинський, Володимир Яворiвський та iн. У
заповiдник приїздили Президенти України Леонiд Кравчук (1991),
Леонiд Кучма (2001), тодi ще майбутнiй Президент Вiктор
Ющенко, вiдомi полiтики, митцi.
Увагу вiдвiдувачiв привертають Свято-Георгiївська церква -
храм-усипальниця полеглих козакiв (вивершена в 1914 р.) i
Свято-Михайлiвська церква (1651) з iконами 17 ст., величний пам"ятник
козакам i селянам-повстанцям (1991, скульптор - Анатолiй Кущ)), а
ще - урочища Монастирщина, Гайок, Козакова Яма, Попiв Горб, пов"язанi з
обставинами битви, а ще - мiсце переправи козакiв через рiчку Пляшiвку. У
музеї представленi рiдкiснi релiквiї 17 ст., виявленi в результатi
багаторiчних археологiчних розкопок пiд керiвництвом доктора iсторичних
наук Iгоря Свєшнiкова. Багато з цих знахiдок експонувалися в
Канадi. На територiї заповiдника дiє чоловiчий монастир.
Битвi присвятила свiй роман у вiршах "Берестечко" Лiна
Костенко. Цiкавi iсторико-краєзнавчi матерали зiбрали Гурiй Бухало,
Павло Лотоцький, Георгiй Лотоцький, Дмитро Чобiт, Володимир Рожко, Євген
Цимбалюк та iн.
З Пляшевої варто завiтати в розташоване поруч Берестечко. Пам"ять про
козакiв-героїв увiчнена тут у храмi Святої Трiйцi, який удалося вивершити
лише недавно, майже через сто рокiв пiсля закладення. У 2001 роцi в
Берестечку на багатолюдному вiчi з нагоди 350-рiччя Берестецької битви
виступив Президент України. Є в цьому волинському мiстi руїни монастиря
тринiтарiїв (18 ст.) з костелом на честь перемоги полякiв пiд Берестечком
у 1651 роцi, могила одного з власникiв мiстечка - князя Олександра
Пронського (16 ст.), каплиця св. Теклi, споруджена, за переказами, на
честь українських дiвчат, страчених завойовниками-кримчаками. Мiсто
Берестечко розташоване по обидва боки мальовничої рiчки Стир.
Другого дня можна поїхати з Радивилова на Почаїв. Тисячi паломникiв
приїжджають щороку до Свято-Успенської лаври, що звiддаля привертає увагу,
будучи розташованою на Почаївськiй горi. Успенський собор (1778 - 1783),
головна споруда архiтектурного комплексу, побудований за проектом
архiтектора Готфрiда Гофмана, будiвництвом керували зодчi
Ксаверiй Кульчицький та брати Чолейовськi. Лавра славиться
чудотворною iконою Почаївської Богоматерi, Стопою Божої Матерi та
нетлiнними мощами преподобного Iова Почаївського, який був
настоятелем тутешнього монастиря в першiй половинi 17 ст. (а заснували
монастир наприкiнцi 16 ст., за iншими переказами - в 13 ст.), поряд - мощi
праведника 20 ст. Амфiлохiя Почаївського. Успенський собор прикрашають
iкони, пов"язанi з iсторiєю краю. У стилi пiзнього класицизму спорудженi
архiєрейський будинок (1825 р.), надбрамний корпус (1835 р.), дзвiниця
(1861-1871 рр.) До речi, вона третя в Українi за висотою (65 м) пiсля
дзвiниць Києво-Печерської лаври та собору св. Софiї. Троїцький собор (1906
-1912) побудований за проектом зодчого Олексiя Щусєва. На честь
1000-лiття хрещення Русi була вивершена каплиця.
У 1846 р. Тарас Шевченко намалював чотири акварельних малюнки з
видами лаври. Одна з цiкавих сторiнок iсторiї монастиря - дiяльнiсть
друкарнi. Зокрема, тут 1618 р. видано "Зерцало богословiя" Кирила
Транквiлiона-Ставровецького. Розквiт книгодрукування припав на 18 ст.
Далi - рукою подати до Кременця. Вiдповiдно до постанови Кабмiну
України вiд 29 травня 2001 р. (Љ583) створюється Кременецько-Почаївський
державний iсторико-архiтектурний заповiдник. Розроблено генеральний план
його розвитку. Найдавнiша пам"ятка Кременця - залишки споруд замку 14-16
ст. на крутiй Замковiй горi. Кам"яний мур мав висоту 7-8 м, товщину -
2-2,5 м. На мурах проглядаються чисельнi бiйницi, де стояли гармати.
Збереглася вежа з пiвнiчного боку гори з в"їзною брамою готичної форми.
Кременецький замок упродовж кiлькох вiкiв нiхто не мiг здобути. У жовтнi
1698 р. козаки пiд керiвництвом полковника Максима Кривоноса
оволодiли фортецею. Вiдтодi вона втратила своє значення як оборонна
споруда.
У Кременцi чимало старовинних будинкiв. У центрi - оригiнальна
двоповерхова кам"яниця у стилi класицизму, 17-18 ст. Бiля пiднiжжя
Хрестової гори - колишня вiлла графинi Дзембровської (18 ст.).
Старосвiтська забудова мiсцевої шляхти представлена дерев"яним будинком по
вул. Базарнiй, Љ7 (18 ст.) - iз рисами класицизму та мiсцевих ознак
народної архiтектури. По вул. Б.Козубського, Љ6 стоїть будiвля 1823 - 1846
р., зведена в стилi класицизму, колись тут знаходився Кременецький
магiстрат. Є будинок Словацьких ( кiнця 18 ст.), у стилi класицизму.
Привертає увагу лiтературно-меморiальний музей великого польського поета
Юлiуша Словацького, який народився у Кременцi 4 вересня 1809 р. i
жив у цьому будинку. Вражають красою споруди колишнього Єзуїтського
колегiуму 18 ст. з костелом. Архiтектор Павло Гижицький вибрав у
центрi мiста невеличкий пагорб, посерединi якого у бароковому стилi
зведений костел iз двома вежами й куполом посерединi. Перед будiвлями -
пишна балюстрада з декоративними вазами, кованою огорожею роботи мiсцевих
майстрiв. Кажуть, ансамбль - один iз кращих такого типу на Волинi.
Бiля пiднiжжя Замкової гори - колишнiй францисканський монастир i
собор iз дзвiницею (16 - 17 ст.). Собор зведений у стилi ренесансу з
елементами української архiтектури 16 ст. Дзвiниця - у стилi пiзнього
бароко. Увагу туристiв привертає Бiлокриницький замок, споруджений князями
Вишневецькими у 17 ст., з елементами готичного стилю. Мав прямокутну
форму. Збереглися обороннi рови, два бастiони та в"їзна вежа. У 1705 р.
Бiлокриницький замок вiдвiдав гетьман України Iван Мазепа, де вiв
переговори iз удовою князя Вишневецького княгинею Ганною Дольською
про органiзацiю виступу проти Петра I (Дольська була тiткою польського
короля Станiслава Лещинського, друга Карла ХII). У мiстi є краєзнавчий
музей. Чи не найбiльш грунтовно дослiдив iсторiю Кременеччини Гаврило
Чернихiвський.
При нагодi варто завiтати й у Вишнiвець, за 18 км на пiвдень вiд
Кременця. Перша згадка про це поселення - з 1395 року, коли князь Вiтовт
дав Дмитру Корибуту Вишнiвець, де той заклав замок на правому березi р.
Горинi (зараз це село Старий Вишневець). Тут розташовувалося родинне
гнiздо магнатiв Вишневецьких. 1720 року останнiй з роду Вишневецьких князь
Михайло-Серватiй перебудував замок на палац, що зберiгся до наших часiв. У
1744 р. маєтнiсть переходить до Мнiшекiв. Вони збiльшують палац,
перетворюючи на першокласну резиденцiю. Тут була чудова картинна галерея,
а iнтер"єри були оздобленi в стилi пiзнього рококо, що робило палац у
Вишнiвцi найгарнiшим на Волинi. Палац оточений старовинним парком. У 1846
р., подорожуючи по Волинi, у Вишнiвцi зупинявся Т. Шевченко, а в
1848 тут побував Оноре де Бальзак (Георг Мнiшек був
одружений на дочцi Евелiни Ганської, нареченої письменника).
Добре було б не оминути нагоди заїхати в Збараж, хоч вiн i лежить нiби
трохи в сторонi, ближче до Тернополя. Уперше згаданий у лiтописах пiд 1211
р., але задовго до цього мiсто на р. Гнiзнi було одним iз найбiльш
укрiплених удiльних центрiв Галицько-Волинського князiвства. Вiдомо, що в
13 ст. належало польському королю Лешку Бiлому (до 1219 р.). Коли
пiд стiни мiста 1474 року пiдiйшла татарська орда, захисники Збаража
згорiли разом iз фортецею - але не пiдкорилися. За це татари знищили
замок, розiбрали по камiнчику навiть мури. Ще раз зруйнували татари мiсто
в 1598 р. З 1636 р. Збараж належав магнатам Вишневецьким. Для
бiльшостi Збараж зараз асоцiюється з романом "Вогнем i мечем" Г.Сенкевича
та знятим за цим твором фiльмом Є.Гофмана, адже саме тут вiдбувалися
важливi подiї козацької Визвольної вiйни середини 17 ст. : у 1649 р.
вiйська Хмельницького осадили сильний польський гарнiзон у Збаражi.. На
допомогу вийшла армiя пiд проводом короля Яна II Казимира. Гетьман
атакував полякiв пiд Зборовом (недалеко вiд Збаража) i мало не взяв короля
в полон. Результатом битви став Зборiвський договiр. Волинь, Подiлля та
Полiсся вiдiйшли до Польщi. Пiд мурами Збаразького замку загинув
корсунський наказний полковник С. Мрозовицький (Н. Морозенко),
тяжко був поранений Iван Богун. У 1707 р. тут побував Петро
I.
Замок (1626-1631) розташований на Замковiй горi. Реставрований, у
ньому - музей. Зберiгся величний костел бернардинцiв (1723). Неподалiк -
цiкава в архiтектурному планi церква Успiння. Мiсто вiдоме й тим, що 1999
р. кiлька будинкiв у центрi Збаража провалилося... Зсуви продовжуються,
тож хтось iз туристiв, можливо, будете останнiм, хто бачитиме старi
кам"яницi в центрi.
Ще один маршрут iз Радивилова - на селище Олесько. Але спершу слiд
вiдвiдати Броди. Це мiсто вiдоме з 12 ст. З 13 ст. - у
Галицько-Волинському князiвствi. З 1584 р. отримало магдебурзьке право,
яке вiдкривало неабиякi можливостi для розвитку. У 16 - 17 ст. носило
назву Любич. У 1772 - 1918 роках - у складi Австрiї, згодом -
Австро-Угорщини. Є краєзнавчий музей. Iсторичнi пам"ятки тут такi: палац i
каземати фортецi 17 ст., оборонний вал iз двома бастiонами 17 ст. Фортеця
мала форму рiвнобедреного п"ятикутника. По-своєму колоритнi Богородична,
Юр"ївська, Троїцька церкви, костел, синагога 17 - 18 ст.
У Бродах народилися австрiйський класик лiтератури Йозеф Рот,
польський письменник Юзеф Коженьовський, на територiї нинiшнього
Бродiвського району - живописець Iван Труш (с.Висоцьке), який
навчався у Бродiвськiй (Брiдськiй) реальнiй гiмназiї, письменники Якiв
Головацький (с.Чепелi), Тимофiй Бордуляк (с.Бордуляки),
Степан Тудор (с.Пониква). Iсторiю Бродiв i Брiдщини дослiджували
Ярослав Онищук, Дмитро Чобiт, Михайло Шишка, Богдан Зробок, Ярослав
Зубань
Селище Олесько лежить на трасi Броди - Львiв, вiдоме в усiй окрузi
замком, пам"яткою архiтектури й iсторiї 13 - 18 ст., що пiдноситься на
високому пагорбi. Уперше Олеський замок згадується 1327 року, коли вiн
перейшов у володiння Юрiя - сина мазовецького князя Тройдена i руської
княжни Марiї, дочки Юрiя I. Фортеця витримала багато рiзноманiтних облог.
З 1680-х рокiв замок - у власностi Яна Собєського, польського
короля.
Нинi комплекс Олеського замку - архiтектурно-мистецький
музей-заповiдник, вiддiл Львiвської картинної галереї, де представленi
унiкальнi твори образотворчого та прикладного мистецтва 10 - 18 ст.
З Бродiв, щоправда, можна вирушити й на Золочiв - i теж не прогадаєте:
враження того заслуговують.
Чого вартi Пiдгiрцi! Перша письмова згадка про поселення - з 1432 р.
На одному з пагорбiв Подiльської височини звiддаля привертає увагу замок
(1635 - 1640), один iз вiдомих у Європi палацових комплексiв, його видно й
з маршруту Броди - Олесько. Належав коронному гетьману Речi Посполитої
Станiславу Конецпольському. Очевидно, в замку певний час проживав
польський король Ян III Собєський, котрому належали тутешнi
поселення. Тут аж до Першої свiтової вiйни розмiщався один iз найвiдомiших
приватних музеїв старовинних речей. Замок реставрується. Вiн багато в чому
зберiг свою колишню красу й велич. Поряд iз замком - унiкальний у своїй
композицiї костел-ротонда Воздвиження Святого Хреста (1756 - 1763).
Поблизу - заїжджий двiр 18 ст. (з 17 ст. тут були гетьманськi стайнi). За
400 м - пам"ятка української народної архiтектури 18 ст. - Михайлiвська
церква.
Поблизу Пiдгiрцiв, при автотрасi на Золочiв, - мальовниче урочище
Плiснесько, мiсце розташування лiтописного мiста 12 - 13 ст., згаданого в
"Словi про Iгорiв похiд". Це пiдтверджено неодноразовими археологiчними
дослiдженнями. Зберiгся великий курганний могильник - давнє кладовище
Плiснеська.
А вiд Плiснеська вже й недалеко до Золочева, вiдомого з 1442 р. Чимало
цiкавих легенд тут розкажуть про замок-фортецю кiнця 16 ст., де дiє музей.
Окрасою мiста стали Миколаївська (кiнець 16 ст.), Воскресенська (1604)
церкви, костел (1726 - 1733). У центрi - пам"ятник письменниковi
Маркiяну Шашкевичу, який народився в селi Пiдлисся неподалiк
Золочева (у селi є музей).
Зрештою, вiд Бродiв можна вирушити й по тернопiльськiй трасi на
Пiдкамiнь. Це селище розташоване всього за 15 км вiд Почаївської лаври.
Але звiдти доброї дороги нема. Назва "Пiдкамiнь" має свою природну основу
- поселення лежить поблизу величезного каменя, що височить поряд iз
монастирською горою з прадавнiх часiв. Дзвiниця монастиря впадає у вiчi за
багато кiлометрiв. Я її бачив уже з пагорбiв бiля села Дружба
(Радивилiвського району). Iснують легенди, що невiдомий богатир принiс iз
гiр скелю та поставив її на мiсцi, де буде заснована фортеця. Недалеко вiд
каменя є майже не дослiдженi загадковi камiннi печери, iз якими пов"язано
багато легенд. Поселення з"явилось у зв"язку iз заснуванням у 13 ст.
домiнiканського монастиря. Перша задокументована згадка про нього - з 1464
р. Пiсля спалення татарами в 1519 р. вiдбудовувався в 17-18 ст. Мав багату
бiблiотеку й архiв (згорiли пiд час Першої свiтової вiйни), на основi яких
iсторик Садок Баронч, вiрменин за походженням, написав низку праць.
Особливий iнтерес викликають Вознесенський костел (1612-1695), келiї
(17-18 ст.), обороннi стiни з воротами та баштами (18 ст.) . Дорога вiд
Бродiв до селища хороша, але на монастирську гору, як правило, йдуть
вузькою ґрунтiвкою, адже до монастиря пiд"їзду, по сутi, немає. На дорозi
вiд монастиря до розташованого неподалiк каменя - напiвзруйнована барокова
капличка Параскеви П"ятницi (1739-1741).
Вiд Пiдкаменя недалеко до селища Заложцi Зборiвського району на
Тернопiльщинi, де можна оглянути руїни замку 16 ст., послухати перекази,
пов"язанi з ним.
Ще один напрям подорожi з Радивилова - на Дубно. Мiсту - понад 900
рокiв: перша згадка ("Дубен") в Iпатiївському лiтопису пiд 1100 роком. У
12 - 13 ст. - центр удiльного князiвства. У 1498 роцi мiсту було надане
магдебурзьке право. Створений Дубенський iсторико-краєзнавчий заповiдник.
Найцiкавiша пам"ятка - замок князiв Острозьких 15 - 18 столiть. На
територiї замку з двома кутовими вежами - три будiвлi: Надбрамний корпус
iз порталом у стилi епохи Вiдродження, прикрашений родовим гербом князiв
Острозьких, колишнiй палац Любомирських i двоповерхова "Офiцина", де
зберiгалися архiви князiв Острозьких, Заславських, Любомирських,
Замойських, Конецпольських та околичної шляхти. Пiд замком -
пiдземельнi ходи, деякi з них доступнi для огляду. Iз замком пов"язано
чимало таємничих середньовiчних легенд. Представленi цiкавi експозицiї,
дiє виставка картин. З 1774 р., коли регiональнi контракти (ярмарки) зi
Львова були перенесенi до Дубна, в палацi Любомирських селилися учасники
торгiв. Тут улаштовувалися концерти, театральнi вистави. На сценi палацу
засновник польського театру Войцех Богуславський поставив п"єси
"Повернення посла" Ю.Нємцевича та свою власну - "Генрiх IY на полюваннi".
Головнi ролi виконував вiдомий польський актор Казiмєж Овсiєвський.
У Дубнi вiдбуваються подiї повiстi Миколи Гоголя "Тарас
Бульба". Мiсто пам"ятає Богдана Хмельницького, Iвана Мазепу, Северина
Наливайка, тут жили або бували Iов Почаївський, Мелетiй
Смотрицький, Касiян Сакович, Iван Федоров, Григорiй Сковорода, Тарас
Шевченко та iн. Пам"ятки архiтектури: мiська брама (16 ст.),
Спасько-Преображенська церква (17 ст.), дерев"яна Юр"ївська церква (1709)
у передмiстi Сурмичi, колишнi монастирi бернардинiв (17 ст.) та кармелiток
(18 - 19 ст.), костел Яна Непомуки (19 ст.), синагога (16 - 17 ст.).
Пам"ятник Т.Шевченку. Величний собор Покрови Пресвятої Богородицi УПЦ
Київського патрiархату (1995). Цiкавi дослiдження про Дубно i Дубенщину
належать перу таких краєзнавцiв, як Iгор Лозов'юк, Григорiй Дем'янчук,
Тамара Дмитренко, Микола Пшеничний, Iван Пащук.
Бiля Дубна, у сторону Радивилова, - Тараканiвський форт, унiкальна
фортифiкацiйна споруда другої половини 19 ст. Землянi вали з брустверами
для гармат роз"єднанi ровом завширшки 20 м i глибиною 3,5 м. У центрi
форту, куди ведуть таємничi пiдземнi ходи, розташована двоповерхова
казарма, стiни якої вражають товщиною й мiцнiстю. Усього на територiї
споруди було понад 100 казематiв. З фортом пов"язанi бойовi дiї Першої та
Другої свiтових воєн.
Звичайно, я спробував провести читачiв лише через найбiльш вiдомi й
найближче розташованi вiд Радивилова поселення. А при бажаннi ж вiд
Берестечка можна взяти курс прямо на Луцьк, або вiд Збаража - на
Тернопiль, або вiд Олеська чи Золочева - на Львiв. I за день встигнути
побувати ще й у цих обласних центрах, iсторично-архiтектурнi пам"ятки яких
не потребують жодних представлень.
Гадаю, що iдея, яка визрiла в райрадi, не позбавлена перспектив.
Принаймнi чиновники на рiвнi областi та Києва, котрi вiдають туризмом,
зустрiли її з iнтересом. Розробляється програма дiй на роки, адже не
обiйтися без розвитку вiдповiдної туристичної iнфраструктури, без видання
путiвника тощо, а все це потребує фiнансового пiдкрiплення, в тому числi й
державного. А те, що наш край здатний приваблювати туристiв, навiть
зарубiжних, у мене сумнiву не викликає.
|