Чи знаєш ти, як пахнуть звуки? Чи якого кольору запахи? Ти сказав, що у мене просто розлад чуттiв. Так, я трохи божевiльна, але я зараз не про це.

Що ти знаєш про наш свiт?

Мабуть, ти просто надто землянин, щоб зрозумiти, що я маю на увазi. Тому що у Всесвiтi безлiч вимiрiв i безлiч сторiн КОЖНОЇ речi. Тебе також, уявляєш? Та ти навiть четвертий вимiр уявити не можеш. Кажеш, що я божевiльна. Так, я божевiльна, бо слухаю тебе i не заперечую.

Менi не потрiбне твоє схвалення, а тим паче ухвалення. Я знаю: кожен звук має смак, а до запаху можна доторкнутися. Це не моя багата уява i не мої асоцiацiї. Я впевнена, що це знання iде центральною нервовою системою вiд моїх сенсорiв. Лiкарi назвали це синестезiєю...

А може вони надто "вузькi", щоб осягнути це?

Оксамитова солодка мi чи тверда трохи гiрка охра? Як би ти зобразив свiт, у якому живеш? А я тобi скажу: сiрi мишачi хвостики. I все. Тому що в тебе звуки не мають смаку, а кольори - запаху.

А я знаю: червоний пахне кровю: такий собi солоний присмак кохання, а пiслясмак взагалi дивний: залiзо в перемiшку з трояндовим варенням... До речi, це смачно, треба тiльки спробувати... закохатися.

А жовтий? Вiн бринить ля, як блискавка, особливо якщо поєднати з чорним до-бемоль... Ти можеш сказати: гарне поєднання: чорний з жовтим, гарно видiляються один проти одного. Але я точно знаю: це дисонанс, тому що не дуже звучать тони. Краще якщо зелена фа: свiжий, хоча i трохи терпкий аромат, не кожен би повернув голову услiд запаху. А моя шкiра пахне саме так.

Так, я божевiльна, коли почала цю розмову. Тому що таке не розповiдають. На це треба ставити тавро: мовчати!

Тому завтра я пiду до iншого Всесвiту... I не кажи, що вiн насправдi один! Це тiльки Вiн - Один, хоча iмен i багато. Але ж ми матерiалiсти, на нашiй планетi довели: Його не iснує. А в мене Вiн є. Вiн подарував менi цю iскру: я знаю, як пахнуть звуки i якого кольору запахи.

Дякую Тобi за це, Господи. За моє божевiлля.