- На початку хочу поздоровити з виходом в світ нової вашої книги "Унікуми Всесвіту". Це вже третя книга, створена в Іспанії. Тому відразу кілька питань на рахунок цього твору. Він трактується як історична фантастика. Але чи існують якісь історичні фактори, котрі ви враховували пишучи цей роман?
- Звісно, що так! По-перше це унікальні легенди які дійшли до нас з неймовірно сивої давнини. В них оповідається про високо розвинену цивілізацію, яка існувала у відкритому океані. І саме те, що від неї не залишилося жодного уламка, штовхає до висновку, що вона користувалася невідомим нам матеріалом. Який потім безслідно щез з історичної реальності. А сфінкс? Його знайшли трохи більше ніж чотири тисячоліття назад і до тепер невідомо хто його збудував і на чий зразок або прототип. Чому не може бути зв'язку між цими двома історичними реаліями? Маю надію, що зміг пояснити цей таємничий зв'язок.
- А як створюються ваші герої? Звідки ви дізнаєтесь про їх внутрішній світ? Чи кожен з них має свій прототип?
- Майже в кожному випадку герої роману - це конкретні особи з життя. Я тільки штовхаю їх в океан пригод, кохання та пристрастей і спостерігаю за їх вчинками та поведінкою. Багато людей зможуть побачити щось знайоме в жестах, словах та реакції персонажів і впізнати себе. На жаль герої бувають як позитивні, так і негативні. І життя від цього не запиняється.
- До речі про кохання. У романі є досить еротична сцена. Може вона шокує когось із читачів? Чи на твій погляд це цілком пристойно?
- Шокувати такі сцени можуть тільки ханжу або лицеміра. Це найприємніша частина нашого життя і від неї не сховаєшся. Завжди підтримував думку: те що відбувається між закоханими або добровільним и партнерами завжди доцільно і цілком вірно.
- Ще один момент з книги: лікар Бензик, який вижив після цунамі. Як склалася його доля? Окрім кількох коротких речень про його пригоди і подальше життя, читач волів би ще й подробиці. Чи здогадуватись самому? Можливе подальше висвітлення його долі?
- Життя Бензика після катастрофи може стати змістом цілої окремої книги. Та навряд чи вона буде створена. Тому що герой - людина вже похилого віку, майже під сімдесят років. А мені ще ніколи не зустрічалися твори, у яких головний герой завойовує місце під сонцем не міцними м'язами та відчайдушністю, а винятково розумом та талантом лікаря. Хіба що сам доживу до того віку і піддам оптимізму друзям-дідуганам.
- Давайте тепер про вашу біографію. Батьки були письменниками? Чи займалися чимось подібним?
- Ні. Не мали ніякого відношенні до Мельпомени. З простого народу. Батько водій, мати мала трохи більше робочих спеціальностей. Але в типографії також не працювала.
- Звідки ж тоді така любов до літератури?
- Напевно з того часу, як навчився читати. Міг поглинати байки, оповідання, романи завжди і поспіль, де була можливість. У трамваї, обідаючи, навіть приймаючи ванну.
- А коли і як почали писати?
- В шкільні роки. Починав з поезії і мої вірші навіть друкувалися в районній газеті. На початку на прозу не дуже тягнуло.
- Але твори на літературі писали на "відмінно"?
- Майже завжди. Вибирав вільну тему, (переказ чужого твору мене марудив), і випускав своє натхнення на волю. З роками життя закрутило, понесло по різним горбкам та прірвам. В ті часи писав мало. Тільки для свого задоволення та найближчих друзів. Саме дякуючи своїм друзям, після їх довгих наполягань, вже тут, в Іспанії шостий рік серйозно зайнявся літературою. Навіть змінив працю з високою платнею, на менш престижну, але з більшим вільним часом. Багато не заробиш, але дістаю неймовірне задоволення від своєї творчості.
- Якщо зараз би вам ствердили, що ви ніколи не станете всесвітньо відомим і популярним автором, що б ви зробили? Покинули писати?
- Ні в якому випадку! Я б себе перестав поважати. Не зміг би в очі дивитися своїм друзям. Вони ж читають початок моїх творів й потребують продовження. А про Музу взагалі мовчу: вона б мене забила!
- Що, так багато творів, які потребують продовження або закінчення?
- Зараз я впорядкував свої папери та вніс все створене в комп'ютер. Навіть на мій подив, з'ясувалося що маю п'ятнадцять (!) нормальної величини романів, над якими працювати до глибокої старості. Не враховуючи невеличкі оповідання. Це - якщо продовжувати перевозити меблі. А якщо займатися виключно літературою, то мінімум років на п'ять.
- Невже так цікаво писати все одразу? Можливо це зробить ваші твори одноманітними? Не побоюєтесь цього?
- Маю надію, що цього не станеться. А коли сідаю писати, вибираю той твір, який мені більш імпонує в дану хвилину. Це залежить від багатьох факторів: настрою, погоди, людей мене оточуючих.
- А що вам більше всього не подобається в людях? Від чого їм би належало позбутися першочергово?
- Від заздрості! Це найгірше, що існує, на жаль, в більшості людських характерів. Мені просто сумно слухати, коли одна персона вигукує другій, не в силах навіть себе стримати: "Скотина! Ти вже й телевізор собі придбав?!" І ніхто, майже, від щирого серця просто не порадіє за свого приятеля або знайомого. Чому?! Звідки це влізло у наші серця? Більш логічно розмірковувати, що якщо моїм друзям добре, то й мені буде ліпше!
І друге, що не подобається, звісно це не стосується всіх - шокуюча безграмотність. Я не маю на увазі невміння читати чи писати. Йдеться про небажання навіть якось піднімати свій духовний рівень, розширювати свій кругозір, вчитися мислити логічно та незалежно. Завжди надаю один приклад з цього приводу. Ще в перші місяці роботи в Іспанії, ми проводили цілий день у виснажливій праці на будові або ремонті. До сьомої, а той до восьмої вечора. Незважаючи на це, мій кум Богдан завжди поспішав на вечірні курси іспанської мови. Його колеги кричали в спину: "Й хочеться тобі пертися світ за очі? Ліпше сядь з нами, вип'ємо пляшчину?" Де тепер ті його колеги? Так і залишились підручними в майстрів, повпивалися, або повернулися додому та й всілися на чиюсь шию. А Богдан? Він давно шанована людина, працює на солідній фірмі, бригадир, користується авто. І не тільки своїм. Він зростав весь час, незважаючи на труднощі і втому. І досяг справедливого успіху.
- А що вам не подобається в собі? Що б хотіли змінити в першу чергу?
- Хотів би змінити свою пам'ять. Особливо на лиця. Вона в мене зовсім слабенька. Можу переспати з дівчиною, а ранком не впізнати ії у ванній, спитавши, що вона тут робить. Тому хочу вибачитись перед всіма моїми знайомими за те, що деколи не відповідаю на привітання. Вони ображаються на мене, мовляв, не признається. А їх просто не впізнаю. Ще й дивуюсь: перший раз в житті бачу людину, а вона мені радісно посміхається.
- Оце й усе? Звісно, що скромність прикрашає, але...
- ...Але ж не буду я висловлюватись про свої недоліки. Хай це роблять мої критики. Вони це полюбляють.
- Трохи перейдемо на іншу тему. Знаю що у вас є багато авторських пісень, і сама відома серед них це "Пісня про Львів". Які ваші плани у цьому керунку? Є нові твори?
- На нові твори катастрофічно не вистачає часу. До того ж треба як слід, професійно, озвучити та обробити те, що вже існує. Низький рівень першої касети, змушує мене створити якусь групу музикантів та співаків для більш якісного звукозапису. Хоча мені було дуже приємно, коли дізнався, що мою вищезгадану пісню про Львів с задоволенням слухають в Канаді та США. А студенти ЛУФК мене просто вразили своїм знанням слів багатьох моїх пісень. Мав нагоду перед ними співати.
- Маєте ще якусь мрію, яка може здійснитися в недалекому майбутньому?
- Було би просто феноменально, як би тут, в Іспанії, було створено спілку письменників, поетів та художників, всіх митців які приїхали сюди з територій колишньої "великої та нерухомої". Тоді може виникнути підстава для створення свого видавництва, розташованого поруч з місцем праці. Ви самі знаєте, як багато наших заробітчан пише прекрасні вірші, прозу. Можливість побачити плоди свого натхнення надрукованими, вважаю, приведе до ще більшого самоствердження та збереженню зв'язків з Батьківщиною. Для цього потрібні люди з ініціативою, новими ідеями і талантами. Якщо хтось би хотів висловити думки з цього приводу, може написати мені на мій Е-mail: yuriy.m@rambler.ru, буду чекати на ваші листи.