Калюжная Екатерина: другие произведения.

Раздел 1. Глава 2

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Конкурс 'Мир боевых искусств.Wuxia' Переводы на Amazon
Конкурсы романов на Author.Today

Зимние Конкурсы на ПродаМан
Peклaмa
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Вторая глава повести "Цену жизни спроси у смерти". Опять же для украиноязычных читателей. Если будет необходимость - можно сделать вполне приличный перевод. Комменты - очень полезны и я буду очень благодарна за помощь.


   ***
   Ми хали в машині додому від дідуся. Вранці бачилася з Жанною, точніше годині о 12-тій та все містечко спало після шалено зустрічі Нового і проводів Старого років. Ми поговорили, я дізналась яку дурницю зробила Жанна з Марком. Ця інформація стала для мене неочікуваною, я впала в ступор і до цього часу не можу повністю повірити в те, що це могло статися. Про що казав Жанні Марк - я не запитувала, хоча й дуже хотілось.
   Тільки-но я прихала додому, задзвонив телефон. Це Жанна:
   - Я домовилась з Соєю. Ідемо гуляти. Збирайся. Зустрічаємось о 18. - Протараторила вона як кулемет, і поклала трубку. Напевне, наявність моє згоди  хвилювала в останню чергу. Свою згоду я дала вже коротким гудкам.
   Я безцільно снувала по квартирі і геть не поспішала. На дівочі прогулянки з балачками можна не особливо прибиратися. Не хлопців же йдемо клети!
   - Ти ще не одягнена? - З жахом залементували Жанна і Соя ще з порогу. - Давай збирайся, нас чекають!
   - Куди це ви вбралися? - Висунулась русява голова моє сестри Ріти.
   - Пшла звідси! Тебе не звали.
   - А мене гукати не треба, я сама приходжу!
   - От як прийшла, так і підеш!
   Я із кислою міною спостерігала горде шестя дитяти. От уже!
   - І все таки хто нас чекає?
   - А нас хтось чекає? - Здивовано подивилась на мене Жанна. - Давай збирайся!!
   - Тоді чого ви такі розфуфирені, коли нас ніхто не чекає?
   Вискочивши з квартири вже при повному параді, я знову почала смикати дівчат:
   - То може мені хтось скаже,що тут відбувається?
   - Зараз все сама побачиш, коли вийдемо на вулицю.
   Вийшовши з під'зду я нічого не побачила.
   - Н-ну? - З очікуванням подивилась на цих двох.
   - Шо "Ну?", де "Ну?" Пішли вже! - Підштовхувала мене в спину Жанна.
   В темряві копошилась зграйка людей, підозріло схожих на всіх з Новорічно компані.
   - Нічого не хочеш сказати? - Повернулась я до Жанни. Соя передбачливо відбилась від нас до компані, в наді, що  мій гнів не зачепить.
   - А що тобі вже скажеш? Ми х випадково зустріли. - І щоб відкараскатись від мене, гукнула до решти:
   - І взагалі, ми йдемо чи ні?
   - Мені хтось пояснить - куди ми йдемо? - Всі зробили відморожені пики, лише Голий повернув сво окуляри в мою сторону:
   - До Валентина. На хату.
   - До двадцять друго нуль-нуль. Поки його вдома нема. - Ян доповнив похмільного брата.
   - А він хоч зна?
   ... Питання зависло в холодному та сирому повітрі.
   ... Ми майже дійшли до будинку, в який Голий активно тицяв пальцем, коли Соя вгреблась, що й там кудись там треба там. Потягнувши Голого на буксирі "скрилась в нєізвестном направлєі". Репетування та упирання Голого на не ніяк не діяли і траєкторію свого "польоту" вона ні на градус не змінила.

***

   ... Я ото не пойму... "Стою серед літа у лижі озутий, чи то люди дурні, чи то я шизонутий?!." - аналогічне питання з Соєю. Грати на нервах -  покликання. Чи то в не любов до Голого прокинулась, чи то вона мене так не любить?.. Хоча нах треба, щоб вона мене любила? Хай тягне, такого барахла - ціле містечко!
   Та кому то цікаво? Мені? Мені.
   Заглянувши мені в очі, Ліна зупинилась. Та-а-ак. "Сісі-в-комі" вже не пройде:
   - Та знаю я, знаю... Чого так дивишся? Так. Це все я влаштувала. - Подруга не сказала ні слова. І дивилась на мене, як моя ж власна совість. - Совість я в першому класі на цукерки проміняла. Ти ж знаєш, як я х люблю!.. - Я опустила очі. - Та й Славко вже дістав. "Де ділась?" та "Коли приде?", лишилось пообіцяти, що як тільки придеш - одразу підемо гуляти разом. - Я поколупала пальцем подол куртки. - А ти що - проти?
   - Ага, питання дуже вчасне.
   Гірка новина душила, як величезна зелена жаба.
   - Я хочу дещо сказати...
   - А то типу я тобі рот закриваю...
   - Та не огризайся, я сама це прекрасно роблю!
   - Типу, "сам з собою веду тиху розмову..."?
   - Щас підеш далеко і без мене! - Є слова та ді, в котрих я не можу терпіти власну подругу. Зараз саме один з них. - Коротше кажучи, я розповіла все Со про Новий рік. Точніше, майже все. І-і, Голий все знає.
   Я розвернулась, щоб іти далі. Не хочеться дивитись в очі, навіть подрузі. Соромно.
   - ШО? Що знає?
   - Про мене з Кущиним.
   - Звідки?
   - Марк.

***

   ... Квартира була точнісінько такого ж формату як у Тетяни. Таке враження, що архітектори здуріли. Дивна штука: обидві квартири (Танина та Валікова), здавались нежилими. Так, приміщення для цікавого проведення часу. Ні речей, ні столових приборів - все ніби для проформи.
   Опис загального виду: Жанна і Марк - повний мороз, Соя чіплялась до Сашка, а той не міг второпати - чи пограти на нервах у Жанни, чи відкараскуватись від нав'язиво Со; Славко крутився поруч, як цуцик. Схоже він по-своєму сприйняв нашу розмову.
   Яник зайняв себе діставанням людей по телефону. В хід йшли приколи типу: "Ви нас залили", "А Діма вдома? Ні? Ну тоді передайте йому, що я вагітна і на аборт не згодна!". Уявіть собі реакцію. Сашка це дістало і він розірвав телефонний кабель. Отримавши "і в хвіст і в гриву" від Тетяни, почав ремонтувати те, що нагадив.
   Досить цікаво було спостерігати, як він, стоячи навколішках, зачищав зубами провід. Я навіть не втрималась:
   - Саш, ти що молишся? - дружній регіт.
   Голий відволікся і його дзизнуло током прямо в носа.
   До богеми нашого задрипаного містечка приєдналась ще одна особа. Знайома Жанни. Шото тут не то.
   Звуть Оксаною. Дівчина десь 165 см, кріпенько збита, з темними очима, кирпатим носиком і світлим волоссям. Я не скажу, що шалено піддаюсь першому враженню, та вона мені конкретно не сподобалась.

***

   ... Голий дістав, скільки мене можна колупати оцим тупим поглядом? Так робити вид невинно вівці - тільки він уміє!!!
   В двері подзвонили. До кімнати зайшла Ксанка. Вона явно не очікувала мене тут побачити. В принципі, я  теж.
   Пронизавши мене якимось дивним поглядом, вона присіла поряд з Тетяною, щось нашіптуючи в вухо. Таня важно кивала, скошуючи свій погляд на мене.
   ... Звякнув Вєля і вся братія вивалила з квартири, лишивши нам Сашка. Соя та Ліна весело потирали ручки, сидячи поряд з ним на дивані.
   Чехов-середній впав у ліричні роздуми:
   - Ось я тут один і троє дівчат. Що буде далі?
   - А що може бути далі?! Кінець твоєму цнотливому життю. - Ліна жалісливо погладила Голого по голівці, зробивши при цьому невинні оченята.
   - Так, зґвалтуємо тебе. - Підхопила я комедію, сідаючи Сашку на коліна.
   - І ніхто тебе не врятує... - Со теж вистачило кебеті підіграти.
   - Ви знаєте, я краще піду, - награно зляканим голосом сказав Голий, при цьому спихаючи мене з колін.
   - Та куди ти підеш? - Закліпала оченятами Соя, займаючи покинутий мною "трон".
   Відчинились двері і в кімнату спочатку зайшли пляшки, а потім Веля, котрий х ніс. Процесію замикав Марк.
   - О! Добре, що ви прийшли! Мене тут зґвалтувати хотіли!!!
   - Угу... Слухайте його більше, - голосом психіатра проговорила Ліна. - У нього самооцінка завищена...
   ... Все продовжувалось по наженій колі - на цей раз на розливі був Марк. Трохи скособочившись додолу впала пачка горішків зачепивши мою рюмку. Не піде перша... Краще пропустити... Та хто там мене слухав!..
   ... Після чарки люди розповзлись по квартирі, як таргани по комуналці. Перший подвиг сміло можна віддати Аліні - розкривши балконні двері, так, просто помилуватись краєвидами. Не встигла навіть слова сказати, як на не ззаду налетів Яніслав:
   - Не лізь туди!!
   - Та не лізу я! - Лінка брикалась як рибка в руках вмілого рибака.
   - Не лізь кажу! У людей там кисляк стоть... і борщ...
   - А ти звідки знаєш? - спитався хтось з гурту.
   - А він вже там був... зранку. - Засміявся Сашко, - провітритись ходив.
   - А мене не пускаєш? - Звернулась ніби до всіх Аліна. - Відчепись сказала!
   Відбрикавшись від обіймів Яна, подружка сховалась за мирно воркуючими Соєю і Сашком.
  
   ЗА КАДРОМ
   Взагалі не збирались сьогодні з ними зустрічатись. Славина неординарність зрушила всі плани. Герман просив за ними поспостерігати, а Слава - в атаку. Та я теж... Але мені пробачається.
   Чого лише коштували видирання в Голого слухавки і крики:
   - Жанно, а де Ліна? Вона скоро приде? А коли вона приде, ви вийдете гуляти з нами?
   Ми натякнули Германові про таку поведінку братчика.
   - Дійте за обставинами. Головне перевірити раніше, чим вони встигнуть очухатись. Ефект несподіванки.
   Лінка явилась під вечір. Тож довелось діяти експромтом.
   Вийшовши типу по дзвінку Вєлі, ми лишили Голого на варті. Керував цією радою я, бо Єгор кудись вз'хав.
   Стоячи перед збориськом, я запитав те, заради чого ми власне і зібрались:
   - Будемо влаштовувати м перевірку?
   - Краще дочекатись призду Єгора. - Вперся рогом Яник.
   - Поки він приде у них буде час, щоб оговтатись.
   - Але Єгор - головний... - Вєля вперше показав свій норов, причому не дуже добрий.
   - Поки його нема, тут головний - я. Всім зрозуміло? Герман дав добро. Питань нема?
   Питань більше не було. Тільки Яніслав, подлубавшись в асфальті, поповз до Ксанки, яка робила вид "ой, я не такая... ой, я жду трамвая..."
   Я взагалі не розумію, чому вона тут крутилась? Вона ж "з іншо контори".
   - Лишіть мені Жанну. - Почувся  голос.
   Але на  прохання відповіддю була тиша.
  
  
   Я та Соя сиділи на східцях в під'зді:
   - Знаєш, мені це вже набридло! Пам'ятаєш, я тобі розповідала про хлопця, котрий мені подобається?
   - Ну.
   - Ну, що "ну?"? Я тобі питання поставила! Чому ти мені завжди так відповідаєш?
   Мені ледь вдалось втримати сміх. Я добре знала, що моє "ну", шалено дратує Сою.
   - По-моєму, тема бесіди була зовсім іншою... - Свом тоном я показала, що мене не цікавлять  дурнуваті питання.
   - Добре... - Знітилась вона, - Вибач. Так от, я не можу зрозуміти, чому він бігає за тією стервиною? Я намагалась привернути до себе його увагу, але чомусь він в мою сторону навіть не дивиться! Може просто тому, що вона йому очі на всіх закрила? Та ну... Не розумію...
   Соя почала переходити на більш високі октави. В мене заболіла голова.
   - Так от... - Продовжувала вона, - Вона на нього, просто-напросто, кладе! А він як дурень... Ну що робити?
   - Ти краще мені скажи, що тебе більш всього нервує - те, що він з нею, чи те, що він не з тобою?
   - Що-що?
   - Тааак... Зрозуміло... - Як казав мій знайомий, "блондинізм - не залежить від кольору волосся", а в не ще й волосся таке як треба... - Наприклад, в тебе є стара, щербата і непотрібна тобі чашка. Вона десь там в тебе валяється. Приходить сусід і випадково натрапивши на цю чашку, просить тебе віддати  йому. Хоч вона потрібна тобі, як в одному місці двері, ти починаєш запевняти сусіда, а згодом і сама віриш в те, що від ціє чашки залежить ледь не все твоє життя.
   Соя впала в глибокі роздуми. Та я добре знала відповідь, яку Соя напевне ніколи не визнає. Їй просто очі мусолили чужі стосунки. Можете мені повірити. Я  добре знаю.
   - Алло-алло! - на східцях з'явився Супермен Саша, котрий врятував мене від нескінченно і безрезультатно розмови. - Ви чого на холоді стирчите?
   - 6 вище нуля! Ташкент! - Вперлась Соя.
   - Сашко правий. Ходімо в квартиру.
   На вікні сидів Марк, а Вєля робив вигляд бурхливо діяльності біля кухонного столу. Зустрівши погляд Марка я відчула щось неладне. Щось задумав, змій-спокусник. Але що саме? Соя хотіла примоститись поряд з Жанною, та Слава "ненав'язливо" випровадив  з кухні, намагаючись не привертати нашо з Жанною уваги.
   Вєля почав задкувати до плити, а Марк тупо дивлячись в очі, підставив підніжку. Вєля, звичайно ж, перечепився. Намагаючись втриматись на ногах він вхопився рукою за решітку плити під якою палав вогонь! Відновивши рівновагу, за кілька секунд, він прийняв руку, навіть не помітивши тако дрібниці, як розжарена полум'ям камфорка.
  
  
   ЗА КАДРОМ
   Все було трохи не так, як домовлялись. На кухню вперло Сою, яка нам ну ні в яку дірку. Ї взяв на себе Чехов. Голімий з нього актор. Але досягти того що було потрібно нам вдалось. Як ми й розраховували. Жанка, з переляканими очима, витягла з кухні подругу. Лінку палив  власний спокій. А ще очі. Вона ніби відчувала, що буде.
   - Ти ЦЕ бачила?? - Чувся збуджений голос Жанни на східцях під'зду. Зачинивши вхідні двері, я підійшов ближче, але так щоб мене не помітили. - Я, здається з розуму схожу...
   - З розуму сходять по одинці. А я це теж бачила. - Спокійно відповіла Аліна.
   - Як ти можеш так спокійно про це говорити? Я навіть не знаю як це все можна пояснити!
   - А що тут пояснювати? Ти сама все добре бачила. Та й навряд чи тебе заспокоть спостерігання за тим, як я б'юсь головою об стінку.
   - Але те що я бачила - просто не логічно! Ти розумієш? Не логічно!! - Голос Жанни притих. Потім почувся вибух  істеричного сміху. - Хотіла б я це побачити!
   - Що? - Схоже Лінка відволіклась на сво думки.
   - Ліно... ау... - Жанна поклацала пальцями. - Так ти думаєш битись головою об стінку?
   - Нащо? Краще подумати, що далі з цим всім цирком робити будемо.
   - Мені не подобається як ти про це говориш. Нічого не хочеш сказати?
   Відповіді, яка мене теж цікавила, почути не вдалось. Винесло Голого та Сою, які перебили розмову. За ними зібрались додому Тетяна та Оксана. От і добре. Можна буде спробувати витягти з не цю інформацію самотужки. В мене є один спосіб. Перевірений. Але знадобиться допомога. Точніше Сила. Ще й Таня звалила. Не буде заважати.
  
   ПОМІЖРЯДДЯ
   Я та Голий прийшли з вулиці. Хай там що, але зима таки була неправдиво тепла. Я подивилась як вони розсілись. Слава на канапі, Марк біля стільчика з провіантом, Вєля став за спиною у Ліни. Вони ніби утворили трикутник. Жанна всілась біля Кущина, а Ліну посадили з навпроти нього (в трикутник). Я бажала примоститись біля Жанни та Ліни. Та тільки-но я наблизилась ближче до Ліни мене ніби щось штовхнуло. Я торкнулась плеча Жанни. Вона здригнулась, дивлячись в очі Марка. Марк, Вєля і Слава подивились на мене, як на ворога народу. Вєля швидко схопився і всадив мене на своє місце , а сам вмостився на вікно.
  
   ЗА КАДРОМ
   Тупа блондинка. Вона навіть не второпала, що зробила. Тільки-но вона переступила "межу", як  звідти виштовхнуло. Але ж вона зачепила Жанну. Погано.
   Після ціє маленько неприємності і перегрупування, ми продовжили почате. Мета: розкрити секрети Ліни. Хід досягнення: з допомогою сили напоти і розговорити . Вона не зможе опиратися нам трьом.
   В самий відповідальний момент ми відчули присутність іншо сили. Вона була величезна, дика, та ще й нестримна.
   Нас трьох спочатку овіяло холодом, а потім стало важко дихати від жару. А потім все зникло так ніби й не було.
   ...Що це? Невже все пішло шкереберть? Та нібито ні. Ліна спокійно сиділа переді мною. Це не могло здатися. Що за фігня?
   Жанна пішла додому, а ми, з новоприбулими (Тетяна і Валентин), пішли гуляти по місту.
   - Я обіцяв тобі подарунок до Нового року. - Притримав я Ліну за руку. Всі пішли вперед, а ми лишились вдвох. - Пам'ятаєш?
   - Припустимо. - Напоти  вдалось. Тепер лишилось розговорити. Але поспішати не слід. І я притягши Ліну до себе, ніжно поцілував. Губи були м'які і піддатливі. Їй, схоже, було все одно.
   - Ось він. - Додав я відійшовши від не на крок, але не випускаючи з обіймів.
   - Фіговий в тебе подарунок. - Викрутившись, Аліна пішла за рештою.
   Я встиг вхопити  за руку і різко смикнув на себе. Блін. Такого мені ще ніхто не говорив. Вона втративши рівновагу полетіла прямо на мене. Впіймавши Ліну в крупкі обійми, я впився в  губи пристрасним поцілунком.
   - І що ти цим хотів сказати? - Очі незрозумілого сіро-зелено-блакитного кольору вивчаюче дивились на мене.
   - Хочу бути поруч. - Я провів рукою по  волоссю. - Знати про тебе більше.
   - Тобі це не потрібно. - Ліна повернулась до мене спиною. - Повір мені.
   - Чому? - Невже?! Невже ми не змогли. Так, не змогли. І все через ту Силу...
   - Там немає нічого такого. І не такого теж. - І вона пішла.
   Нічого, ані випите, ані поцілунки, навіть сила не діяли на не. Ліна вперто не хотіла розкривати свох таємниць. Та й Жанна той ще горішок. Навіть те, що я зробив нічого мені не розкрило.
   Треба поговорити з братом...
  
   Навіщо він вчора це зробив?
   Я сиділа на парканчику, спостерігаючи за Кущиним, котрий крутився серед решти люду. Голий з Жанною мило сховались від решти, вирішувати сво проблеми. А проблем було вдосталь. І не тільки з Сашком.
   Після того вечора нічого не стало ясніше. Навіть навпаки. Навіщо він це робить? Я, Жанна. Що далі? Соя? Та ні. До кого до кого, а до Со він явно інтересу не має. Схоже на те, що вона його дратує. Чи заважає. І не тільки йому.
   ...Слава з Малим тягали мене на руках, передаючи один одному. Мо протести ніяк не сприймались.
   - Невже тобі подобається бути лялькою? - Обізвався ніби в нікуди Марк, тільки-но мені вдалось втекти від братиків.
   - Тільки не кажи мені, що ти сприймаєш нас по іншому. - Я стала навпроти. - Все одно не повірю.
   - А ти хотіла б по іншому? - Зелені очі блиснули з-під пасма кучерявого волосся.
   - А хіба так може бути?
   - Не відповідай питанням на питання! - Сердито буркнув він.
   - А ти будь простіше і люди до тебе потягнуться.
   - Говориш, як мій брат.
   - В тебе є брат? Менший?
   - Старший. - Він опустив очі. - Давай не будемо про це.
   - Як хочеш.
  
   ... Здається я страждаю на параною. Сашко плентається за мною, при цьому старанно роблячи вигляд, що йому до мене байдуже. Соя йому в цьому дуже навіть непогано підігрує. Чому він (Сашко, звичайно) вирішив, що мене це повинно хвилювати? Он мені й Марка вистачає...
   Не знайшовши собі ніякого заннятя, я вирішила піти подіставати Ліну. Мене зачепила наша вчорашня розмова:
   - Лін?
   - Гу?
   - Ти чого така смурна?
   - А, - Махнула рукою вона. - Знову з Марком поцапались. Що ти хотіла?
   - Поговорити. - Я надала обличчю самий чесний і невинний вигляд. - Мене цікавить, як це називається і чому я нічого не розумію?..
  
   Я очікувала цього запитання. Але мені здавалось, що вона зрозуміє раніше. Треба було розкривати карти. Хоч я і не знаю як й все пояснити. Зрозуміє? Я й сама багато чого не розумію. Навіть зараз.
   - Коли ти пішла вчитись до бурситету, а я лишилась "протирати штанці" в школі, ми майже не спілкувались. Пам'ятаєш?..
  
  
   Сьогодні ми знову зустрілись. Знову в тому самому складі.
   Голий забрав мене з дому, потім по дорозі збирались забрати Аліну. Ми встигли прогулятись, а потім задзвонив телефон.
   Знаєш, Щоденнику, хто телефонував?? От, здогадайся!
   Костянтин. Він стояв під самим будинком просячи, щоб я вийшла. Звідкіль він здогадався, що я там - самій цікаво.
   Середній Чехов дививсь на мене ТАКИМИ очима, наче я пішла Батьківщину продавати за "фунт ізюма"...
   - Ба... Костику, що тут робиш? - Зробила я "здивовано-привітне" обличчя. Не впустивши при цьому можливості повіситись на шию колишньому.
   В Костика відпала щелепа, але він теж не дурнем був. Голий скрипнув зубами, розвернувся на підборах, і, з гордо піднятою головою, пішов до магазину. Коли за спиною цього, в окулярах, закрились двері, я зашипіла немов кішка:
   - Що ти тут робиш? Я ж, здається просила не шукати мене? Чи то мені здалось? - Я вибралась з його обіймів.
   - Власне, я прийшов попросити в тебе про послугу.
   - Слухаю тебе. - З мого тону можна було зрозуміти, що крім мила та мотузки з мене хрін що візьмеш...
   - Я хотів би попросити, - почав він з початку. - Оті НАШІ фото, з ботанічного саду, та всі НАШІ фото з осіннього періоду.
   - Забирай. Зайдеш завтра, я перекину х тобі на диск. Все?
   - Ні. - Він колупнув носком взуття купу листя. - Повернись до мене.
   - Я би з радістю, та не можу. Розумієш? Просто вже все скінчено. - Після цих слів Костика прорвало, як дамбу, наповнену водою.
   - Так, я не розумію як можна було проміняти мене на ОТЕ? Ототе, що терлося біля тебе. Таке незрозуміле та ще й в окулярах!
   - Ти окулярофіл? Чи окулярофоб?
   - А яка власне різниця? Всеодно він мене не вартий. Чи тебе... Тебе.
   - Не думаю, що тобі це вирішувати.
   - Боюсь я, ти ще пожалкуєш про те, що так сталось... - сказав Костик.
   Я плюнула йому в слід, ледь не потрапивши в спину. Напевне, я "сволоч безчувственная"... Це просто так виглядає. Щоденнику, ти ж знаєш мене, як ніхто в цьому житті. Чому мені здається, що я не все правильно зробила?..
   В магазині мене чекав Чехов. Він так голосно сопів від образи та моє наглості, що я мимо волі подумала - як він ще продавщицю не покусав?
   - Що? - Невинним голосом запитала я.
   - Де? - Ми вийшли з магазину, так нічого й не купивши.
   - Досить кривитись. Ти добре зрозумів.
   - Хто то був? - Голос з байдужого зривається на ревнивий.
   - А ти точно це хочеш знати? - Я підпалила край цигарки. - Тьху!
   - Точно. Ну як на смак фільтр? - Він посміхнувся, підпалюючи нову з правильно сторони.
   - Дякую. - Я смачно затягнулась. - То людина, яку я проміняла на тебе. І здається, я вже жалкую про цей ви... - Я не встигла договорити. Мене нагло перебили поцілунком.
  
  
   - Це все ти. - Очі Єгора палали. - Навіщо? Влади замало?
   - Тільки не треба робити з себе святу невинність. - Рено скорчив єхидну міну. - Ніби ти не хотів заграбастати те, що тобі не належить!..
   - Не таким способом.
   - Ой, ну тільки не треба. Ми ж обоє добре розуміємо, що лише завдяки цьому цирку вона пройде переродження і ми зможемо отримати силу, яка нам і не снилась. І не кажи, що я неправий.
   - Забирайся!!
   - Які ми нервові! Невже ти гадаєш, що після таких старань я відступлюсь? - Рено вигнув брову знаком питання.
   - Ти сам би до цього не додумався б, - спокійний ззовні, Єгор палав в середині.
   - Не треба мене недооцінювати. Для досягнення цілі - всі засоби хороші.
   - Якраз оцінюю я об'єктивно... - Єгор не встиг договорити, як кулак Рено вдарив стіну біля обличчя Єгора.
   - Ти не змусиш мене відступитись. - Пошипів Рено. - Тим паче, що я знаю деякі подробиці з твого тодішньго життя. Чи ти вже забув, що тво ручки теж в крові?
   - А ти певно забув про ненародженого сина?.. Чи як ти там кажеш про цілі?..
  
   Ми вирішили пройтися. Я і Марк. Кожен копирсався в свох думках, тому мовчали. Я прийшла до тями лише коли Марк взяв мене за руку. І чого це йому не йметься? Опа, по направленню до нас чимчикували Рено і Єгор.
   - Привіт. - Вигляд Рено не обіцяв нічого хорошого. - А ви що тут робите?
   - Можу запитати те саме. - Схоже Марк теж був не в захваті.
   - До твого брата йдемо. - Рено перевів погляд не мене:
   - Хочеш з ним познайомитись? Дуже цікава людина.
   ...Коротше кажучи, наш курс проліг до будинку Марка. Вже потім до нас приєдналися Жанна та Чехов середній. З діловим виглядом наче несе сирі яйця в руках, Єгор зайшов до квартири. Виявилось, що ще одна наша спільна знайома сюди інколи приходить.
   Перед ним зайшла Оксана, та сама знайома.
   Брат Марка не примусив себе довго чекати. Це був русявий хлопчина середнього зросту. При ходьбі він трохи накульгував.
   - Привіт, - Якось по-свояцьки і одночасно нахабно привітався він. - Давай знайомитись.
   - Ліна. - Моя відповідь звучала не менш нахабно.
   Він окинув мене оцінюючим поглядом.
   - А в тебе музикальні пальці.
   Він взяв мою руку в сво долоні і підніс до очей.
   - Ти не представився. - Ця фраза була сказана напів автоматі, бо я нарешті подивилася в його очі...
  
   ПОМІЖРЯДДЯ
   Як же я вчасно повернув очі. Картинка неначе з дешевого бульварного чтива. "Він дивився на не, вона на нього. І в х очах читалась здивованість". Можна було б обійтись без цього. Я й так знав, хто вона. Чи точніше - вони. Ксанка вже встигла доповісти. Та й Єгор не залишився в боргу: "Ми зустріли тих, про кого казав Герман".
   - Богдан, - вирішив влізти, мій "любий" братик. - Його ім'я Богдан.
   - Велике дякую. Я б і сам зміг.
   - Та ну? Я думав, що в тебе язик в одне місце затягло.
   - Ти на клавішних граєш? - Я, як і зазвичай, проігнорував Маркові слова.
   - Ні. - Схоже вона чекала чогось більшого.
   - А тобі що сильно треба, щоб вона на них грала? - Не вгамовувався братик.
   - А ти прикольна. - Марка сіпнуло. Я повернувся до брата боком, щоб світло падало не лише на брата, а й на дівчину.
   - Чому ти так вирішив? - Аліна здивовано повела бровою.
   - Я розбираюсь в людях. На відміну від мого брата. - Непомітно обійнявши дівчину, я вирішив добити братика:
   - Він слідує мені у всьому. Моя думка автоматично переходить в його правду. Я сильніший і він це знає.
   - Ага. Може тобі ще й чаю зробити? - Ще трохи і в Марка піде пар вухами. От я молодець!
   - Ні. Можеш просто погуляти поки я з людиною спілкуюсь.
   (пізніше)
   Я взагалі не забобонна. Але в деякі прикмети вірю. Зокрема в ту, що люди просто так на очі не трапляються. Повз нас пробігла Оксана. Та сама Оксана, що була з Кирилом. Та, через котру повісився самий старший Марків брат. Типу, рокова жінка. Тьху.
   Скільки ми йшли до Марка, стільки Сашко діставав мене своми ревнощами щодо мого вчинку. Це вже перейшло в банальну лайку, коли, заліпивши звучного ляпаса, "Елвіс пакінул паміщєниє".
   Після того, як я вийшла з під'зду, (ми навіть до квартири не дійшли!) мене почали душити сльози. Ну чому він зі мною так?! Замість того, щоб підтримати, або банально нічого не нагадувати про ту неприємність, він мене докоряв. Не може забути? Так навіщо робити таке ображене обличчя і приводити мене туди, де про це все нагадує?..
   Зараз я сиджу на лавці біля меморіалу Слави і тихо шкрябаю ручкою. От скажи - чому я тебе завжди тягаю с собою? І головне питання навіщо я тебе почала вести? Напевно, я це зрозумію років через 7-8, коли буду перечитувати ці записи - десь дивуючись свом орфографічним помилкам, десь - трохи дитячому відношенню до життя в цілому.
О, вже й заспоколась. Треба йти додому. Вже третя година
ночі (чи ранку?). Завтра треба привести все до порядку. Вдома просто апокаліпсис, армагедець! Батьків дома нема. І добре. Не думаю, що вони були б раді бачити свою єдину дочку в такому стані.
   Ну все. До зустрічі.
  
   ЗА КАДРОМ
  
   Я йшов за Жанною в якихось 100 метрах. Потім в не щось "стрельнуло" в голові. Присівши на лавку вона дістала зошит і ручку. Дивно. Вона не схожа на людину, яка пише щоденники.
   Обпершись об берізку, я підкурив цигарку, смачно затягнувся. Довго чекати не довелось. Навіть не знаю чого мене понесло слідом за нею.
   Жанна переходила центральну дорогу навпростець. Воно й не дивно. Час пізній, авто немає. Мою увагу привернула чергова п'яна бійка. Тож я не одразу звернув увагу на ревіння мотору. Авто летіло на шаленій швидкості. В не майже не було шансів. А я не міг нічого вдіяти. Лише спостерігав як  відкинуло після удару метрів на п'ять. Машинка пригальмувала. Здавши назад, обхала тіло і ще на більшій швидкості рвонула далі. Не спринтерській швидкості я побіг до Жанни. Як мене заколупало спостерігати за чиєюсь смертю!
   ... Вона була ще жива. Ї погляд блукав, неначе вона була при тямі. Та раптом в  очах я побачив щось доволі знайоме. Маргарита. Ї погляд. І голос:
   - Я тебе не полишу так просто. Не через тебе та дістану.
   Довкола зібралась купа народу. Хтось вже встиг викликати швидку. Єдине, що я зміг, це набрати номер Богдана.
   - Жанну збила машина. Ї везуть до лікарні.
   - Їдь з нею. Збреши. Що небудь та будь поряд. - Короткі гудки.
   Я чекав в прийомному поко, коли до мене вийшов лікар:
   - Ви розумієте, - Затягнув він. - Що лікарня не має відповідного матеріального забезпечення для надання допомоги в такій складній ситуаці...
   - Скільки? - Схоже, він очікував на більш довгу тираду.
   Наступним був дзвінок Герману. Проблема з грішми розв'язана. Довго чекати не довелось.
   Герман привіз з собою Голого. Переговоривши з лікарем, він потьопав кудись вниз. Мені швидко набридло дивитись на Голого. Пізно плакати.
   Герман був у приймальному відділенні. Туди привезли якогось хлопчину після ДТП. І чому його зацікавила проста людина? Схоже він прочитав мо думки.
   - Ксанкині сліди замітаю. От уже! Напакостять, а ти потім бігай - розгрібай.
   - Що йому світить? - Просто так, а не з цікавості, запитав я. Мені вже й так було зрозуміло, що саме цей хлопчина був за кермом авто, яке збило Жанну.
   - Дурка.
   - А Ксанці? Вона ж була в машині. Я відчув. Тільки не кажи, що це була  власна ініціатива.
   - Майже. - Спокійно констатував він. - В не власні рахунки з Жанною. Бабські справи. Я в них не лізу.
  
   Я сиділа в машині втупившись в нікуди. І що далі? Що говорити батькам Жанни? Свох я вже повідомила. А ?
   - Лін. - Співчутливо потріпав мене за плече Слава.
   - Гм?
   - Все буде добре.
   - Угу.
   - Ні. Я серйозно.
   - Чого всівся? - Я навіть не помітила звідки взявся Марк. - Іди братика вгамовуй. А то він зараз до реанімаційно полізе.
   Видворивши з машини Яника, Єгор відкрив задні двері:
   - Вези х до Германа. - Озвався він до Рено, який сидів за кермом. - Я лишаюсь. І забери оцього. Весь час кудись влазить... - Марк, з високомірною фізіономією, заліз на переднє сидіння.
   Ми прихали до невеличкого будинку в ближньому селі. Нас вже чекали. Високий сивочолий чоловік палив на порозі будинку. Всміхнувшись наче батько до дитини, яка зробила чергову "ваву", чи то запитав, чи ствердив:
   - Аліна? - Я кивнула. - Заходь. А ти почекай в машині.
   Це вже було в бік Марка.
  
   ЗА КАДРОМ
   Я встиг висмалити з-пів пачки цигарок, поки чекав на не. Рено з без будь-яких докорів сумління дрих на задніх сидіннях. Хм, як й все це змалює Герман? Певно розкаже чергову казочку на яку в свій час купились ми всі. Правда прийде потім. А можливо і не прийде. Або запізно.
   Колись і я був таким навним хлопчиною. Доки не сталась та пригода з Богданом. Він поплатився і тепер ніколи не зможе нормально ходити. А колись ми здавались собі всесильними. Це геть не так. Ми лише одна із ланок велико системи.
   Герман провів  до машини. Ніяких змін я не помітив - ні шаленого блиску в очах, ні, хоча б, здивування чи збентеженості. Здавалось, що Ліна була десь далеко і й геть пофігу.
   - Ну, що? - Не витримав я мовчання.
   - Буди Рено. Ми демо до Жанни додому. - На моє німе запитання вона відповіла не одразу, колупаючись в пачці з цигарками. - Потрібно взяти хоч якісь речі. Переодягтись в щось треба буде.
   Ми мовчали. Навіть коли прийшли до квартири, де мешкала Жанна, вона не проронила ні слова. Я сидів на дивані поки Аліна порпалась в шафі. Мені це швидко набридло.
   - Може скажеш хоч слово.
   - Я сти хочу.
   - Я зараз. - Зробивши пару бутербродів і кави я зайшов до спальні, але  там не було. Я знайшов  в залі. Сумка Жанни, яку я приніс з собою, лежала поряд, а Ліна втупилась в зошит. Я впізнав його. Жанна писала в ньому щось до аварі.
   - Ходімо. - Я майже примусив  пости. Вона нагадувала ляльку на ниточках. Все робила на автоматі. Лише зараз я зрозумів, що вона перебуває в ступорі.
   - Лін. - Вона не відгукнулась. Взявши  за підборіддя, я зазирнув в пусті очі. - Ти чого?
   - А думаєш класно розуміти те, що вона помре, а я нічого не можу вдіяти?.. Ваш Герман сказав, що вона безнадійна. І це потрібно, щоб...
   - Чому, власне...
   - Замовкни! - Різко підвівшись з стільця, вона підійшла до вікна. За вікном почало сіріти. - Ти теж до цього причетний. І не кажи, що це не так. Я все одно не повірю.
   Я став поряд. І лише зараз помітив, що по Лінкиним щокам текли сльози. Піддавшись якомусь внутрішньому пориву, я з неприхованою ніжністю обійняв . Мені шалено захотілось  захистити і заспокоти. Таке в мене було лише з Марго. Мо губи торкнулись . Вона з легкістю підалась. Ніжність переросла в пристрасть. Ми опамятались лише від грюкоту вхідних дверей.
   Аліна різко відштовхнула мене. В очах читався переляк:
   - Як м це сказати?
   - Я сам.
   - Ні. - Ми пішли до прихожо. Чогось мені здалось, що Жаннині батьки не були здивовані нашій появі.
   - А де Жанна? - Спокійно запитала мама.
   - Вона в лікарні. - Промовивши це, Лінка взяла Жаннину сумку і ту, яку збирала сама і потулила геть з квартири. Пояснювати довелось мені. Що я і обіцяв.
  
   Сидячи на передньому сидінні машини, я дивилась на вікна Жаннино квартири.
   - Що? - Питання Рено було для мене повною несподіванкою. Я нерозуміюче глянула на нього. - Ти щось хочеш спитати. Я ж знаю.
   Чесно кажучи я нічого запитувати не збиралася. Навіть не думала про це. Тож довелось зморозити переше, що прийшло на думку:
   - Чому Богдан кульгає? - З виразу обличчя Рено я зрозуміла, що цього питання він явно не очікував і бажав би взагалі не чути. Та відступати було вже пізно.
   - Побили і викинули з електропозда. На ходу. Хто і за що - не питай. Ніхто точно не знає. Взагалі диво, що він залишився живий. А лікарі ще й казали, що ходити він ніколи не буде. Та як бачиш...
   Ага, бачу. І це після того як Вєля влаштовував нам ТАКІ кардебалети на кухні. Було б абсолютно в стилі ціє компашки, якби після того, як Богдана викинули, він просто обтрусився і пішов до найближчо зупинки потягу пішки, наспівуючи щось веселеньке.
   ... Довелось прикласти чимало зусиль аби віддерти від ліжка Жанни Голого. Складалось враження, що він сюди гріхи замолювати прийшов. Жанна, наче з полегшенням, зітхнула, коли за "грішником" зачинилися двері. Ї стан оцінювали як стабільно важкий. Вона ще навіть не приходила в себе. Руде волосся ледь прикривало великий синець, який розтікався на пів-обличчя.
   В палату просунулась голова Марка:
   - Тут прийшли. До Жанни. Вийдеш?
   А де дінешся?
   Поки батьки Жанни перебували в палаті, я думала чим себе заняти. Розмовляти з кимось бажання не було. Тож я вирішила потинятися по лікарні. Як виявилось пізніше, недаремно. Я випадково почула розмову двох медсестер:
   - Ой, що ж це робиться?! А такий молодий.
   - Певно добре головою гупнувся.
   - Струс мозку. - Мовила одна з сестер тоном професора.
   - Спочатку був абсолютно адекватний, а потім наче гедзь вкусив. Прив'язувати довелось. Завтра до дурдому повезуть.
   - Ганяють на машинах як дурні.
   - А як оце матері?.. - Жінка не встигла договорити, як по коридору рознісся дикий крик.
   Ця допитливість колись мене доконає. Я пішла на звук. Зупиняти мене ніхто і не думав.
   В палаті, прив'язаний до ліжка, смикався хлопчина в якому я впізнала Костика, Жанниного колишнього. Я, на автоматі, підійшла. Він щось шепотів. Я нахилилась ближче і ледь розібрала незрозуміле белькотіння:
   - Що я тобі зробив? Навіщо ти так? Тепер... Я у всьому винен. Не треба було. Вона загинула? Так? Скажи мені!!!
   Я відскочила від нього чи то через крик, чи від несамовито люті, яка мене охопила. Я нависла над ним:
   - Це ти? Ти збив Жанну?
   - Я-а-а!!! - Зарепетував він ще голосніше. І вже тихо додав. - І вона. Оксана.
   Мо руки вирвали подушку в нього з-під голови. Я накрила нею Костикове обличчя і почала душити що було сил. Він запручався та простирадла були міцними. Тіло вже почало потроху затихати, коли чись руки віддерли мене.
   - Не роби цього. Він був лише інструментом. Це не його воля. - Шалено зашепотіли мені у вухо. Я спробувала вирватись. Та де там! - Поклади подушку на місце. Ні, краще я сам.
   Яніслав, а це був саме він, дбайливо підклав Костикові подушку під голову.
   - Пішли звідси. - І він, вз'явши мене за руку, потягнув з палати.
   Ну от, я знову починаю плакати. Слава був більш спостережливий, ніж Марк. Він обійняв мене і я вперше за остані дні відчула себе захищеною.
   - Не плач. Не треба. - Він поцілував мене в щоку, а потім серйозно поглянув мені в очі. - Слухай уважно. Зараз змінити вже нічого не можна, але коли це скінчиться... Вам треба тікати. Обом. Чим найдалі. Хочаб на сво вісімнадцятиріччя. На місяц чи два. Поки вони вгамуються. Я, Єгор і Богдан допоможемо, якщо що.
   - І чого це ви раптом стали такими добрими? - Де ті сльози поділися?
   - Я просто тебе ...
   - Еу, я вас уже обшукався. Пішли до Жанни.
   - Щось трапилось? - Наполохались ми.
   - Ні. Просто там Герман прихав. Чекає на тебе. - Цим "тебе" була моя персона, а приперло влізти в такий момент Єгора.
   Ми залишили палату, де щось дуже тихенько, собі під носа, щось шепотів Костянтин.
 Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com М.Юрий "Небесный Трон 2"(Уся (Wuxia)) Д.Сугралинов "Дисгардиум 4. Призыв Нергала"(ЛитРПГ) Э.Дешо "Син, Кулак и Другие"(Киберпанк) К.Федоров "Имперское наследство. Сержант Десанта."(Боевая фантастика) Д.Сугралинов "Дисгардиум 3. Чумной мор"(ЛитРПГ) А.Емельянов "Тайный паладин"(Уся (Wuxia)) В.С.Г. "Патол. Акт первый: Тень."(Уся (Wuxia)) М.Атаманов "Котёнок и его человек"(ЛитРПГ) С.Елена "Избранница Хозяина холмов"(Любовное фэнтези) Е.Кариди "Временная жена"(Любовное фэнтези)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Батлер "Бегемоты здесь не водятся" М.Николаев "Профессионалы" С.Лыжина "Принцесса Иляна"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"