На бездорiжжi пролiсок надiї
                       Жонглює бiлим кольором, смiється - 
                       А свiт постiйно в русi i мiсiї
                       Небажанi освiченим, здається...

                       Беззахисний, безмовний перебiжчик,
                       Що восени пейзажно бовванiє,
                       Щороку оживає цей небiжчик,
                       А людство - навпаки, бо червонiє...

                       Не гояться поранення столiтнi,
                       I кожен час хтось пiдсипає сiль.
                       До справжньої краси ми непривiтнi -
                       А ось надiю гнобить заметiль.