Аннотация: Большое, спасибо Галина Прокофьева за прекрасную обложку
Пошуки iстини
Ця iсторiя розпочалася одного лiтнього дня.
Сонце палило невблаганно, здавалося воно виїдає шкiру, голова не хоче думати, мозок посилає тiльки механiчнi сигнали. Спека робила з людей нуднi марiонетки, що говорили тiльки про цей пекельний тиждень. Здавалося з кожним днем Сонце все ближче наближається до Землi.
Камiлла вийшла на балкон обплетений виноградом, що створював незначну прохолоду.
'Ця нахабна спека. Треба втiкати з цього мiста, iнакше я теж стану лялькою в руках сонця, яке обпiкає мене навiть за стiною з листочкiв.'
До друзiв дзвонить не хочеться (не хочу на двiр виходить, тай вони напевно також сидять по домiвкам, ховаючись вiд спеки), у єдиної подруги Тетяни, завжди проблеми з хлопцем (набридло слухати одну i ту ж саму iсторiю, яка повторюється з рiзними хлопцями).
'Куди б зникнути?', - так обмiрковувала свої подальшi дiї Камiлла,аж поки не згадала про затишний будиночок бiля озера неподалiк вiд лiсу. Бабуся та дiдусь давно чекають на неї.
- Дача,дача,дача. Батьки поїхали вiдпочивати, чому б i менi не чкурнути з цього нудного мiста.
Одягнувшись та зiбравши речi вона вийшла на двiр. Спека панувала в мiстi, та мабуть i в усiй країнi,роблячи усiх людей однаково втомленими та нудними зомбi.
- Нiчого, треба тiльки дiйти до зупинки - подумала вона - Обов'язково зупиниться якась машина, i через 5 хвилин я буду на мiсцi.
Та дiставшись зупинки, дiвчина побачила декiлькох людей, що стояли та чекали автобуса.
- Хто крайнiй? - запила дiвчина, стараючись говорити у хорошому привiтному настрої.
- Я - вiдповiла старенька бабця. - Через 15 хвилин буде вже автобус.
- Може автобус це i на краще, адже нiколи не знаєш з ким доведеться їхати в машинi - втiшала себе Камiлла.
Доки дiвчина сподiвалась на автомобiль, приїхав 'чудо-юдо' маленький автобус забитий старенькими,i тiльки де-не-де бачились дiти та батьки. Залiзши туди Камiлла вiдчула що потрапила в ще бiльше пекло. Якщо на вулицi було +37,то всерединi цiєї оренди - +46.
- Куди я потрапила?- перше що спитала себе подумки дiвчина. - Я хочу додому. Навiщо я сюди сiла,чи точнiше встала(мiсць в салонi не було).
- Скiльки нам їхати до Садового проспекту? - таким було її запитання до кондуктора, що пiдходив.
- Хвилин 50, якщо не бiльше.
- Це жах. Менi кришка - промайнуло в дiвочiй головi. - Нiчого, як приїду покупаюсь в холодному озерцi, зустрiнусь з Артемом - моїм колишнiм бой-френдом, якiй i досi не знає скiльки менi насправдi рокiв.
Але автобус i не думав вiдпускати людей вiн все заповнювався i заповнювався. В перше Камiлла почувалася 'шпротами', так було багато людей.
Дiвчина вже обдумала все, коли водiй нарештi об'явив це чудове словосполучення - 'Садовий проспект'.
Камiлла з головною бiллю вийшла знову пiд палючi променi сонця.
'Менi залишилося ще кiлька метрiв i я буду мiсцi. Але якщо я у такому виглядi прийду до своїх лiтнiх родичiв,вони перелякаються.'
- Вигляд у мене щось не найкращий - дивилась у дзеркальце подумала красуня - зайду я спочатку до Дани, вона живе близенько бiля моєї дачi.
Пiдiйшовши до знайомої блакитної хвiртки Камiлла поправила волосся,усмiхнулась собi дивлячись у дзеркальце машини батькiв давньої подруги та пiдiйшла до дверей будинку,думаючи, як буде рада Дана їхнiй зустрiчi. Аж раптом дверi вiдчинились самi собою i перед дiвчиною постала постать її колишнього кохання у всiй своїй красi. Засмаглий блондин з блакитними,як море очима. Вiн йшов купатися в басейн розмiщений на дворi.
- Ти до Дани? Вона ще в мiстi. Коли вона приїде їй щось передати?
Артем це говорив з великою впевненiстю у собi. Камiлла дивилася в лице своєму спiврозмовнику, зовсiм не вiд симпатичного личка, вона почала задумуватися чому розлучилася з цим красивим юнаком рокiв дев'ятнадцяти.
- Нi,нi, я не до Дани. Твої батьки є вдома? Менi треба дещо запитати - почала виправдовуватися 17-рiчна дiвчинка.
- Всi приїдуть завтра. Ти що тiльки з мiста приїхала,до своїх ще не заходила? Хочеш скупнутись в басейнi? Спекотно ж. Чудово виглядаєш - посмiхнувся Артем.
- Дякую. Не вiдмовлюся. 'Вiн з мене знущається' - пробiгла думка в Камiлинiй головi.
- Я з тебе не знущаюсь, ти i справдi чудово виглядаєш.
- Я напевно вже пiду
- Зачекай. А твої знають що ти сьогоднi приїдеш? Я можу тебе пiдвести.
- Дякую не треба. Тобi що батьки подарували свою машину?
- Так, в них тепер нова. Коли я тебе побачив бiля автомобiля,бiг як скажений,ти не повiриш, я думав що ти зараз зникнеш.
- Я що привид,щоб зникати? Добре, де твiй басейн?
- Можеш пройти в Данину кiмнату, я за тобою не пiдглядатиму,стоятиму тут чекаючи тебе.
- Чудово!
Камiлла повернулася через 10 хвилин. Її нiби охопив азарт цiєї дивної гри, вона хотiла дiзнатися,що буде далi.
- О,ти маєш чудовий вигляд. Ти просто казкова - говорив забувши про минулi подiї їх давньої розлуки Артем. Вiн поводився так,наче до нього прийшла не подруга сестри,а кохана дiвчина.
Спека панувала,роблячи людей нiби п'яними вiд сонячних променiв.
Пiсля вiдпочинку в басейнi, Артем запропонував з'їздити до лiсу. Його зовсiм не хвилювало,що поруч з лiсовими хащами живуть родичi дiвчини. Молодi люди були там,доки вечiр не поглинув мiсцевiсть.
- До мого будиночку, я прийти не можу - розпочала Камiлла - i до тебе поїхати також.
- Отже, ночуватимемо в лiсi? Прекрасно. Я згоден - з якоюсь не впевненiстю промовив Артем - тiльки треба знайти мiсце де ми залишили машину.
Юнак з дiвчиною швидко знайшли автомобiль i сiли в середину(комарi напевно, тiльки проснулись i почали шукати чим би перекусити).
'Вiн не чiпляється до мене. Ми просто розмовляємо. Нам добре ось так сидiти - вiн змiнився' - подумала дiвчина.
Вона боролася зi сном, їй не хотiлося розставатися з колишнiм коханням, яке довгий час ятрило її душу, навiть i на мить,що не говорити до завтрашнього ранку.
Та все ж таки вона тулячись до сплячого на задньому сидiннi юнака,дуже хотiла закрити очi хоч на хвилинку. Камiлла пригорнулася до нього i раптом юнак ненавмисне спросоння зiмкнув обiйми.
'Тепер я не можу дивитись на його прекрасне лице,отже буду спати' - це була її остання думка на той прохолодний вечiр.
Дiвчина проснулася приблизно о 5 ранку. Обдивившись навкруги вона зразу ж згадала все що було учора. 'Тiльки де ж Артем? Завжди його немає i не було,коли вiн менi так особливо потрiбен!'
Юнак не примусив довго чекати. Коли вiн вiдкрив дверцята автомобiля, Камiлла помiтила що його очi сяють вiд радостi,а усмiшка стала особливо чудесна(вiн так нiколи не всмiхався),його обличчя свiтилось щастям.
- Що з тобою? - запитала Камiлла.
- Я не розумiю,що я таке зробив,що моя найзаповiтнiша мрiя здiйснилася - промовляв в захватi Артем. - Як би я мiг повернути час назад...
- Це була твоя мрiя? - здивувалася дiвчина - Я думала, що тобi вiд нас - дiвчат треба чогось iншого. Ти справдi змiнився. Що ж облишимо цю тему,йдемо гуляти!
Перший раз за багато рокiв Камiлла встала так рано, перший раз вона побачила ранок у всiй його красi. Вiн був схожий на Артема, але не подiбний нi на одного з її друзiв чи хлопцiв. Ранок полонив її серце своєю прохолодою,пташиним щебетом,свiжим повiтрям, вiн нiс в собi спокiй та радiсть. Юнак вiв подругу за руку не зрозумiло куди, аж поки вони не вийшли до чудового лiсового озера. На березi якого стояв тисячолiтнiй дуб,єдиний в тому лiсi
- Ти пам'ятаєш це мiсце? - запитав хлопець
- Так! Звичайно! Я вперше тебе поцiлувала саме тут,пiд цим деревом - вигукувала дiвчина. Вона не хотiла щоб ця мить закiнчувалася коли-небудь.
- А озеро. Пам'ятаєш?
- Так. Це мiсце ми називали 'хащею двох сердець'. Давай подивимося, може дуб ще досi оберiгає нашi надписи?! - попросила дiвчина i зразу почала шукати на стовбурi знайомi iнiцiали. Дерево справдi берегло висловлювання.
'К любить А. НАВIКИ'
Повiтря нiби мiстило в собi фантастичнi мрiї,не минуло i хвилини,як двоє колись закоханих цiлували один одного,пiсля двох рокiв розлуки. Дiвчина не могла зрiвняти цi поцiлунки нi з чим. 'Тьома - один такий на цiй планетi, нiякий юнак не зможе замiнити його нiколи' - думала вона.
Закiнчувався ранок,розпочинав своє володiння день. Артем з Камiллою були змушенi їхати додому. Коли до будинку дiвчини залишилося кiлька метрiв Артем запитав:
- Ти будеш до мене приходити? Якщо хочеш ми можемо продовжувати зустрiчатися.
- Нi, нам треба про це забути. Ми просто друзi - говорила Камiлла, але як їй хотiлося знову повернутися в обiйми блондина. - Ти красунчик,в тебе є багато дiвчат, не заперечуй цього, я знаю. Ми не можемо бути разом. Якщо ми продовжимо нашi стосунки,то пiд кiнець зробимо боляче один одному.
- Але ж якщо я i ти будемо вiрнi один одному?
- Нi,не будемо. Повiр менi будь ласка. Якщо нам судилося бути разом,доля нас ще обов'язково зведе. До зустрiчi!
Артем сидiв в автомобiлi, не розумiючи що коїться 'Камiлла дуже сильно змiнилася' - думав вiн. Хлопець не вiрив своїм очам i вухам, невже це був тiльки сон?
Камiлла пiдiйшла до свого будиночку i обернулася,машина юнака все ж стояла бiля дороги, вона не вiрила що так могла вчинити адже кохала його i кохає досi. Зайшовши в середину її радiсно зустрiчали родичi i її собачка Елька, яка вiдпочивала на дачi вже мiсяць.
В 14.00 год. приїхала Дана i вони з Камiллою стали разом проводити час,але компанiя змiнилася,залишилися тiльки вони,змiнилось i мiсце зустрiчi. Цiлi два тижнi дiвчина старалася не попадатись на очi коханому,адже знала що це завдасть бiль i йому i їй. Днi стали холоднiшими,уже частiше на дворi ставала погана погода, почався сезон дощiв, воно й не дивно, стiльки часу була спека, вся рослиннiсть нiби знову ожила i радiла 'краплинкам життя'. 'Час їхати в мiсто' - все частiше така думка приходила до Камiли.
I знову настало те злощасне 1 вересня. Камiлла довго не хотiла вставати з лiжка. Та все ж таки вона була змушена iти на свято '1 Дзвоника' до лiцею. Вмившись,поївши та святково вдягнувшись,дiвчина поспiшила до друзiв-однокласникiв. Хоч i дiвчина не сильно за ними сумувала,але якiсь радiсний настрiй панував в атмосферi. Все залишилося по старому - Дiмон - друг Камiлли перший її помiтив i обiйняв iнстинктивно,далi до дiвчини пiдбiгла Тетяна i нiжно її поцiлувала в щiчку.
- Ти маєш чудовий вигляд - посмiхнено прошептала подруга.
- Дякую,ти теж
(Всi миттєво обдивитись Камiллу з нiг до голови). В головах декiлькох однокласниць промайнуло: 'Чому вона одягнула не те,про що ми домовлялися? Невже її не сподобалася наша iдея? Невже вона не зробила таку зачiску?', 'Але чому всi хлопцi так на неї дивляться? Що в нiй такого? Чого немає у кожнiй iз нас?' Камiлла здогадалася про що вони думають по їх очам. Хоч дiвчина i посмiхалась - в душi у неї творився безлад. Ще й на неї дивилися очi хлопця з паралельного класу. 'Це Вiктор!Вiктор!' дiвчина не довго думаючи пiшла привiтатися з юнаком, який в далекому минулому був її найкращим другом.
Пiсля дружньої розмови дiвчина знов повернулася до своїх. '1 Дзвоник' тягнувся на погляд дiвчини вiчнiсть,а насправдi пройшло всього годину. Пiсля заключної фрази директора i гiмну, ученикiв запросили до класiв,якi за ними закрiпленi.
' I знову ця нудна промова керiвника' - подумала красуня.
Одне чому радiла Камiлла - це Тетяна,з якою вона вчиться з першого класу i уже 4 роки сидять разом. Вони були найкращими подругами i деякi з людей, навiть думали що вони сестри. (Так i було,вони були сестрами по душi,кожна iз них розумiла це).
Пiсля розмови з керiвником, однокласники домовились зустрiтися бiля кафе, о 14.00,тобто через двi години.
Iти з ними туди не хотiлося,адже iз однокласникiв Камiлла багатьох не хотiла навiть бачити.
- Дiма, ти йдеш з ними?- ввiчливо запитала Камiлла.
- Я ще не знаю. А ти хочеш? - голос юнака був спокiйним.
- Я теж ще думаю. Давай запитаємо Таню.
- Тань, ти iдеш з ними у кафе?
- Не хочу. Але якщо iдете ви,то i я пiду.
- Я не хочу - весело вiдповiв Дмитро.
- Ну я теж не особливо туди рвуся.
Усi засмiялися
- Ну,тодi вирiшили, йдемо гуляти без них!
- Так.
Домовившись з Дiмою i ще 3 друзями зустрiтись бiля парку ми розiйшлися. Всi пiшли по своїх домiвках i тiльки ми з Тетяною пiшли до мене.
- Давай, розповiдай як з'їздила на дачу - проговорила подруга
- Нiчого цiкаво не має. Ну цi тижнi я провела з Даною,адже у тебе ж були свої проблеми.
- Камiлл, давай не про мене, а про тебе. I що було далi. Ти бачила Артема?
- Вiн змiнився - це одне що могла тодi сказати дiвчина.
- У тебе знов до нього виникли почуття!
- Тань,вiн дуже змiнився. Пройшло уже 2 роки,а я досi його кохаю.
- Як там бабуся та дiдусь - швидко перескочила на iншу тему дiвчина.
- Здається нормально..... ну дiдусь як завжди хоче щоб ми були ближче. Але ж знає що цiле лiто я у них провести теж не можу.
Це все про що ми говорили йшовши до мого пiд'їзду(дорога до лiцею була короткою,якщо йти швидко то за 3-4 хвилини ти уже на мiсцi), iнколи мене дратувало те, що я так близько живу, якщо потрiбно допомогти то дзвонять менi,а якщо проблеми в лiцеї,то про них знають мої батьки.
Швидко переодягнувшись та взявши потрiбнi речi ми пiшли до Тетяни(вона жила неподалiк)
У неї ми були довго,адже її батьки пiшли на роботу, а молодший братик ще десь з друзями гуляв.
Роздався дзвiнок телефону
- Алло
- ...
- Так,ми зiбранi
- ..
- Добре.
Тетяна поклала слухавку i повернулася до мене
- Нашi плани трохи змiнилися, ми збираємося бiля магазину. Хлопцi нам вирiшили влаштувати сюрприз.
- Цiкаво який.
- Вони не розповiли.
Ми швидко допили каву i пiшли до мiсця зустрiчi. На нас уже чекали Надя (наша спiльна подруга-вiдмiнниця i загалом чудова людина) та Дмитро
- Привiт. Як з настроєм? - запитав Дмитро
- Супер - вiдповiли ми з Тетяною хором.
- От i добре
'Хлопцi щось замислили' - подумала Камiлла
- Нам потрiбно скупитись - весело проговорив Дiма
- А куди? - Надiїна цiкавiсть взяла верх на її скромнiстю
- А це секрет, хлопцi пiд'їдуть i ви про все дiзнаєтесь
I так завжди,Дiма нiколи не видає секретiв. Навiть якщо його просить найкращий друг.
Хлопцi нас не заставили довго чекати,рiвно о 13.00 з'явилося двi машини. За кермом одного автомобiля дiвчата побачили Тараса (наш колишнiй однокласник), iншим - керував старший брат Дмитра - Максим.
- Привiт,ну що Дiма нiчого не говорив? - запитав Максим, оскiльки першим пiд'їхав до компанiї.
- Мовчить, як риба - усмiхнулася Камiлла
- Значить поїхали, але з нами буде ще один юнак,вiн мiй новий друг, i його сестра.
- Добре,я не проти - вiдповiв Дiма - Дiвчата,а ви?
- Ну...в принципi....я теж не проти - роздався Камiлин голос.
Надя та Таня просто кивнули,даючи зрозумiти що вони тiльки 'за'.
- От i добре.
Авто зрушили з мiсця...на радiсть сьогоднi на дворi була чудова погода. Сонце свiтило дуже яскраво, знову потеплiло, легенькiй вiтерець проходив крiзь щiлини у вiкнах автомобiлiв.
Зупинившись бiля знайомого мiсця думки швидко полiзли в Камiлину голову 'Невже цей лiс? Чому саме вiн?'.
- Гей! Мiла! - позвала її подруга,адже тiльки вона на неї так говорила.
- Вибачте. Вам допомогти? - запитала дiвчина.
- А про що ти так замислилася? - на цей раз запитав Максим.
- Да так...нi про що...просто...гарний лiс - почала виправдовуватися Камiлла. Тетяна зразу зрозумiла про що насправдi замислилася подруга,адже це був лiс...лiс в якому все i сталося...лiс де вперше вони поцiлувалися з Артемом(подруги частенько дiлилися секретами i часто самi ходили до лiсової галявини...щоб помилуватися краєвидами).
Раптом до них пiд'їхала доволi знайома машина. Машина Артема!!!! Шофер чудово виглядав. Темнi джинси та майка пiдчеркували його фiгуру,а шкiряна куртка надавала строгого вигляду. Вiн вийшов з автомобiля та посмiхнувся
- Приймете у свою компанiю?
- О,ну ти i швидко - Максим пiдiйшов до свого друга та потиснув йому руку - А де сестра?
- Вона зараз пiдiйде, вона близько - не вiдводячи вiд Камiлли очей сказав хлопець.
- Давай,я тебе познайомлю зi своїми однокласниками. Це - юнак показав на Дiму - Дмитро,вiн у нас веселий хлопець,правда трохи надоїдає - посмiхнувся Макс - далi Тарас,вiн завжди анекдоти розказує, також хороший хлопець. Надiйка - вона скромна,але весела дiвчина. Таня та Камiлла,найкращi подруги,ми з ними уже 3 роки вчимося.
- Приємно познайомитися - вiдповiв юнак - А мене..
'Артем' - вимовила Камiлла лише губами.
- А мене Артем - ввiчливо сказав хлопчина так i не вiдiрвавшись вiд Камiлли.
' Ну чому саме цей сюрприз? Я не витримаю цього!'
- Макс! - гукнула Камiла.
- Ти щось хотiла? - до нас розвернувся хлопець.
- Нам для вогнища потрiбнi гiлки?
- Ну,так...але зараз хлопцi самi сходять - коротко вiдповiв той.
- Значить ми просто з Танею i Надею пройдемося...дiвчачi розмови. На декiлька хвилин, якраз зустрiнемо Артемову сестру.
- Добре. А ми поки що розкладемося.
- Дiвчата ви не ображайтесь але я не пiду... краще допоможу хлопцям - промовила Надiя та повернулась до хлопцiв.
- Добре - вiдповiла Камiла та подумала що так навiть буде краще, Надiя не знала про деякi секрети.
Дiвчата вже стали вiдходити як почули:
- Камiла, Тань! А як ви будете знати, що це Дана?
- Макс, не бiйся. Ми дiзнаємося. - посмiхнулася Таня.
Дiвчата йшли i посмiшка не сходила з їх облич. Вiдiйшовши так щоб їх не почули,Таня запитала:
- Це вiн?
- Таня, я не можу. Так, це вiн. Можливо ти їм скажеш, що менi батьки подзвонили...i я поїхала.
- Камiлл...я тебе не впiзнаю. Я звичайно скажу,але хто менi казав 'потрiбно дивитися своїм страхам в очi'? Тай й цим хованкам вже давно треба покласти край!
- Я...але...я не можу.
До них пiдiйшла дiвчина.
- Привiт Камiлл. А ти тут якими шляхами?
- Ну, ти йдеш до нас на поляну - посмiхнулася дiвчина.
- Що? Ти...що ми з вами будемо? Ти його бачила? - не розумiючи питала Дана.
- Да. Ти не рада?
- Я, дуже рада,що хоч хтось буде iз знайомих зi мною. Я Дана.
- Приємно познайомитися,Таня. Наша подруга зараз трiшки в шоцi.
- Я це помiтила. Це випадково не через мого брата? - з посмiшкою проговорила дiвчина.
- Да.
- Дiвчата! Досить мене обговорювати. Ходiмо.
- Ну да. Ну да...Пiшли поки ти не передумала.
'I знову та галявина... I знову вiн...Чому? Краще б я з однокласниками в кафе пiшла. Там його точно не було б.'
I знову повторилось знайомство,Максим знову знайомив всiх, так i не зрозумiвши що деякi уже знайомi.
Учнi гучно гуляли навiть i не замiтивши що своє володiння знову бере вечiр. Стало прохолодно i чоловiча половина їхньої компанiї почала запалювати багаття.
- Народ, ми ж не тут ночуватимемо. Давайте збиратися - голос Тараса був засмученим, нiхто не хотiв прощатися з цим днем. Нiхто не знав що буде завтра,хоча завтра ще недiля але потрiбно готуватися до навчання. 11 клас дуже вiдповiдальний,потрiбно вчитися...а не так як завжди це було.
- У мене iдея. Їдем до нас, ми тут близенько живемо - Артем взяв iнiцiативу в свої руки.
- Якщо уже на те пiшло,то я йду до себе. А завтра зустрiнемося. - голос Камiли був як нiколи рiшучим. Друзi переглянулись...
- Ми з тобою - в один голос сказали подруги.
- Мiла, тебе родичi не зрозумiють. - вiдчуваючи що знову може втратити кохану дiвчину впевнено попередив Артем.
- Ти в цьому правий,бабуся злякається,якщо ми прийдемо в такому виглядi. Але до тебе я не поїду! А iншi...як хочуть, так хай i роблять! - Камiла не знала що їй робити.
- Я обiцяю, це нiчого не значитиме. Але тут,я вас не лишу. А ночувати в авто вже холодно..хоча, можемо i в машинах переночувати.
- Навiть якщо в автомобiлях, то точно не з тобою!
- Що значить ваша суперечка?- не зрозумiвши запитав Тарас поки всi iншi просто стояли i дивувалися 'чому вони кричать'.
- Не лiзь краще - попросила Таня - це стосується тiльки їх.
- Дiвчата,ви не проти переночувати у нас? Дана,переконай i попроси їх! - наказав брат.
- Я не проти - вiдповiла Надiя - Тут холодно.
- Ну, Камiлл, поїхали...Вiн пообiцяв. - попросила Дана
- Добре Сонце,тiльки через тебе.
Вони сiли по автомобiлях i вже через 5 хвилин були бiля дому Дани та Артема.
- Заходьте - запросила гостей Дана.
Друзi вийшли з машин та направилися в дiм. Комахи знову почали свiй напад...
- Дана,давай я тобi допоможу - нарушила тишу Камiлла.
- Та я сама справлюсь..Ти залишайся з дiвчатами та хлопцями - на останньому словi Дана задумалася. Йдемо. Якраз розкажеш чому пiсля того як ти поїхала Артем почав по-iншому ставитися до життя - тихiше добавила дiвчина.
- Це ти про що? - зi здивуванням промовила Камiлла.
Дiвчата вийшли з кiмнати та направилися на другий поверх.
- Вiн...- їх перебив чоловiчий голос
- Про що шепочемось? - ненароком запитав Артем
- Артем,тебе це не стосується! Йди до гостiв! - грубо промовила сестра.
- Мене не стосується? Звичайно...звичайно - Артем посмiхнувся.
Камiлла подивилася у вiкно i побачила повний мiсяць. На дворi уже була нiч.
- Мiлл, йди в мою кiмнату. А тут я покладу дiвчат - Дана почала розбирати постiль в кiмнатi.
Дiвчина слухняно вийшла з однiєї кiмнати i направилася в iншу. В новiй кiмнатi було дуже затишно, велике вiкно та велике лiжко,шафа, маленьке крiсельце та стiл.
Раптом в кiмнату хтось зайшов. Камiлла обернулась,але нiкого так i не побачила
' Можливо здалось' - подумала дiвчина.
Але нi. Її обняли за плечi.
- ААА - почала кричати дiвчина
- Тихо, не кричи...а то зараз всi збiжаться - говорив чоловiчий голос
- Тьома! Пусти мене.
- Добре,але якщо ти будеш кричати, бо зараз Дана прийде!
- Добре.
Хлопець забрав руку з її обличчя та сiв на лiжко.
- Ти обiцяв що не будеш менi на очi попадатися!
- Ти в моєму домi - хлопець пожав плечима - значить ти мене будеш частенько бачити.
- Що з тобою сталося? Ти вже не такий!
- Такий як i був. Просто я...
Його перебила Дана.
- Марш звiдси, i залиш нас на самотi - вона пiдiйшла до нього i щось шепнула на вухо. Артем шмигонув з кiмнати .
- Що вiн хотiв? - запитала Дана.
- Поспiлкуватися i розказати що з ним сталося.
- А,ясно. У нього завтра ще буде час,щоб поспiлкуватися.
- Ну, напевно, так.
- Ходи вниз,до наших.
- Окей. - Камiлла встала з лiжка i направилася до дверей.
Все було добре. О 3 годинi ночi всi почали розходитися по кiмнатах. Але Камiллi не спалося,вона лежала та обдумувала слова її минулого кохання. Повний мiсяць ярко свiтив у вiкно. Дiвчина встала з лiжка та спустилася на перший поверх. Вiтер трiпав штори 'Цiкаво що це з погодою сталося?'- подумала вона. Прикривши вiкно вона взяла лiхтарик та вийшла на веранду. Небо було темним, ну звичайно зараз нiч. Пiдiйшовши до басейна вона побачила силует.
- Ти хто?- задала питання дiвчина.
Силует пiднявся на ноги та повернувся до Камiлли обличчям. На мить їй здалося що у нього свiтяться очi
'Це просто здалося' - подумала вона
- Мiлл,це я, тихо. - проговорив голос якiй належав Артему
- Що ти тут робиш?
- Менi не спиться - вiдповiв вiн. - А ти чому посеред ночi на дворi?
- Теж не можу заснути. Докажи те що ти мав сказати
- Я вже i не пам'ятаю...
- Артем, ти пам'ятаєш. Але чомусь менi не хочеш це казати?
- Бо це довго пояснювати i ти просто не зрозумiєш - пожав плечима спiврозмовник.
- А раптом зрозумiю...
- Нi - крикнув Артем - ти цього не зрозумiєш. I йди у дiм... тут не без... холодно.
- А ти?
- Я теж пiду - вiн пiдiйшов до дiвчини i взяв її на руки
- Я i сама можу дiйти
- Нi - коротко вiдповiв хлопець
- Але...
- Я сказав - грубим голосом сказав юнак - я i донести можу!
Раптом знову стало прохолодно i почався сильний вiтер.
- Що з тобою сталося? Ти нiколи таким не був. Твiй глос став жорстоким - злякано питала дiвчина.
- Зi мною все цiлком нормально. А що менi робити ще якщо моє єдине кохання уже всоте мене iгнорує?!
- Ти закохався в когось? Вiтаю
- Нi. Я люблю тiльки тебе - пiсля цих слiв вiн поставив її на ноги а сам зайшов в дiм.
Камiлла ще сидiла так довго та думала над його словами навiть i не помiтила що ось-ось має зiйти сонце. Його промiнчики уже спалахували на обрiї. Чекають ранку всi: рослини, тварини, люди. Тiльки чому ж його ще немає?
Схiд поступово рожевiє. Нарештi, зiйшло над горизонтом сонце, величне, красиве.