Коця Татінна: другие произведения.

Латта

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Конкурс 'Мир боевых искусств.Wuxia' Переводы на Amazon
Конкурсы романов на Author.Today

Конкурс фантрассказа Блэк-Джек-20
Peклaмa
  • Аннотация:
    переселення у інший світ, тіло, злиття душ, порятунок світу і вимираючі види магічних істот. незабагато на бідну голову? А якщо ти ще й втратила память. Тоді треба надіятись лише на удачу, винахідливість і друзів, якими щедро наділяє тебе Доля.Правда на ворогів вона теж нескупится...
       Пролог і кусь 1 глави)

   Висока трава приємно лоскотала живіт при ходьбі, що доволі відволікало мене від задуманого. Стараючись все тихіше і тихіше ступати я пробиралась до своє цілі. Ось вона! Я присіла і почала пробиратися вже повзком. Тихо , ще тихіше... Стрибок!!! Ну як завжди!!! Ну чому, чому у мене така світла шерстка?! Мені звичайно подобається моя сіро - блакитна шубка, але у мене білосніжний хвіст і лапки !
   Хоча хвіст теж моя і гордість. Пухнастий , без єдино сіро§ шерстинки, він дуже подобається мо§й доглядальниці. Але завжди мене видає!!! І дньом і вночі, мій хвіст як сигнал, тікайте хто може! Надоло мені це як гірка редька, як каже доглядальниця.
  
  Ой! Вибачте, я за ділом забула і представитися. Я Таллі, улюблена кішка своє доглядальниці. Я уже майже доросла, мені майже рік! Усі говорять що я красуня і уже розумна! Мені дуже подобається. Ну добре, я побігла . Мене уже кличе моя доглядальниця, яка дійсно вірить у те що вона моя хазяйка . Кажіть смішно? Але нестрашно! Я  дуже люблю, крім того вона уже налила мені
  Ой! Вибачте, я за ділом забула і представитися. Я Таллі, улюблена кішка своє доглядальниці. Я уже майже доросла, мені майже рік! Усі говорять що я красуня і уже розумна! Мені дуже подобається. Ну добре, я побігла . Мене уже кличе моя доглядальниця, яка дійсно вірить у те що вона моя хазяйка . Кажіть смішно? Але нестрашно! Я  дуже люблю, крім того вона уже налила мені повну мисочку запашного молочка.
  
  ***
  
   Вона знову сиділа на підвіконнику і вдивлялася у даль. Уже 2 тижні Немала можливості зустрітися з друзями через дурну травму. Ну хто ж міг подумати що через простий вивих ноги вона не поде на практику з усіма. Хоча могла це і передбачити. З нею завжди так. Синяки з не майже ніколи не злазили, і не через якісь проблеми, просто з неуважності.
   Правда знаходила вона х в самих неочікуваних місцях. Захотілось прогулятись,- будь ласка! Полізла через кущі , вся позаражалась; зайшло щось у голову, полізла на дерево, умудрилась стукнутись тою ж головою у гілку і повиснути 'новорічною прикрасою'. Можна вважати , що  Відчуття вело дівчину по самій небезпечній, зате цікавій стежці. Ось і тепер  потянуло було після дощу у парк, де вона гуляла напролом, а не як нормальні люди по стежках. В результаті з парку вишкандибало щось у болоті, торішньому листі і хроме. Вигляд був настільки плачевний, що й хотів дати милостиню якийсь бомж , коли вона попри нього шкандибала.
   Тепер вона сидить вдома. У деканаті зразу попередили , що нічого страшного , але практику з усіма проходити вже не зможу. Також практику буду відробляти не на морі, як вся моя група, а у горах з експедицією , що запланована блище до кінця літа( радувало мою ногу) з моє кафедри.
   Одногрупниці зразу почали чуть не завидувати: студентка де в далекі Альпи! Студентку така перспектива не дуже радувала, скоріше вже трохи лякала.
  Місяць пройшов швидше ніж думала Тайя, чи як  кличуть Тай. Нога вже не давала про себе знати довший час. Похідний рубзак зібраний, віза відкрита. Вона навіть уже змирилася з поздкою і з тим що 3 тижні не побачить друзів. Правда так і незрозуміла мету експедиці. У деканаті дуже туманно пояснювали.
   Одне все ж таки Тай засмучувало - вона не знала з ким де! Ніхто з них у не не викладав, хоча можливо х бачила та імена й нічого не дали. Але нічого, завтра вона все побачить. А експедиція для студентки - географа 2 курсу це дійсно круто! Хоча і не розуміла навіщо вона там здалася? А дух авантюри вже повністю  обкрутив...
   А ось і день від'зду . Їхали вони звісно поздом, - літак, та ще й такій великій групі, де я була дев'ятою, факультету не оплатити - бюджет притискає . Добре хоч позд оплатили. Відповідно у них купа пересадок і доберуться вони через 2, можливо навіть 3 дні, і це лиш до останнього вокзалу. Звідти експедиція рушить вже пішки.
   Отож, швидке прощання з оравою родичів, і вагон Який відвезе нас до Будапешту, де запланована перша зупинка. Декілька годин , з яких вона майже все проспала, пройшли тихо. Тому прибуття в Будапешт і застало  майже зненацька. До наступного позда було щ декілька годин, тож усі розбрелися по свох справах, усі крім Тай. На не залишили усі речі, щоб вона за ними наглянула. Вони так Вирішили 2 проблеми: зекономили на камері схову і нікому не прийшлося відповідати за студентку, а тим паче потім  шукати. <неи Новий позд зустрів х м'якими купе, гарною заміною наших , пост союзних вагонів . Тай нарешті змогла роздивитися свох супутників. На очі зразу попалися, яскрава парочка, близнята Іра та Юра, Обоє блондини з світло - блакитними очима, вони були дзеркальним відображенням один одного, тільки в різних статях. Було цікаво за ними спостерігати, тим паче що кожен якнайбільше хотів підколоти іншого. А коли не чубилися між собою , бралися за ближнього свого. Їм було десь 23-25 років на вигляд, та дивлячись на поведінку явно молодші навіть від мене . Вони , як і майже всі, були аспірантами. Головою ж був професор Анатолій Ярославович, якому було приблизно 45 - 50 років, якого всі кликали просто Професор, саме так з велико букви . Він був доволі високий брюнет з сивиною на висках , який ніколи не розлучався з своми окулярами в золотій квадратній оправі.
   З ним сидів його син Денис, який до нас не мав відношення, просто за компанію з батьком похав. Юля завжди тиха і чимось зачитана, була в іншому світі, і просто хотілось сказати - абонент зараз недоступний. А ось  подружка Оля нагадувала маленький смерч , здавалось це риже чудо було усюди, відповідно  ніс, весь у веснянках, устиг побувати де треба і нетреба. Зараз вона фліртувала з Павлом ,у якого не було нічого визначного крім вух. Здавалось що чебурашку малювали з нього. Зараз , завдяки Олі Вони пашіли червоним, що не залишили поза увагою близнята. І нарешті останній супутник Коля, ось так просто і зі смаком, як він каже, звався хній масовик - затійник і мрія майже всіх дівчат не тільки кафедри, але й факультету. Був він високий, з чорною чуприною і прям величезними синіми очима. Його можна було побачити у любому скупчені народу, винуватцем яких найчастіше і був. От і зараз дістав свою гітару і щось тихенько наспівував.
   Тай дуже здивувалась побачивши його тут, а потім подумала, що просто не знала його прізвища, так що нічого дивного. Компанія підібралася колоритна, тому час у дорозі пройшов доволі весело і непомітно. Тайя практично не помічала часу як вони добралися до місця і уже другий день йшли все в глиб гір. Раніше Тай не була в горах, обмежувалось курсом молодого мандрівника при школі, тому  все цікавило. Правда два дні непереривного ходу давались в знаки і навіть вивих який був не так давно , давав про себе знати.
   Про все що стосується експедиці,  супутники мовчали. Тільки у Олі я бачила веселі іскринки в очах. І ось коли вона вже тільки мріяла про ванну і м'яке ліжко, вони ввійшли в долину. Вона була саме така як малюють в ілюстраціях до казок. Височенні гори сяяли білими сніговими шапками, що переходили до практично синіх скель оточених ніжно зеленим шарфом лісів. Посеред долини було декілька озер. Найменше з видимих, було завбільшки з басейн, а найбільше займало майже четверть долини . У ньому як у дзеркалі відображалось усе, і гори в оточені лісів і небо, яке в честь літа було насиченого синього кольору і чисте - чисте. Тай ще ніколи не бачила тако краси. Були звісно фотографі і різноманітні картинки, які зустрічались в Інтернеті , але вони ніщо в порівнянні з власними враженнями від побаченого. У всіє групи помітно піднявся настрій. Тай подумалось, чи не ця долина і є цілю  експедиці, та усі далі мовчали на цю тему. Коли добралися до перших озер вирішили зробити привал, тим більше що обід був не за горами. Незважаючи на гірську місцевість, був дуже жаркий день, а важку рубзаки за спиною не надто тішили.<неиПоводивши рукою по воді найблищого озерця Оля весело крикнула:
  
   - Гайда купатись!!!
   - Давай ! - несподівано підтримала  Юля.
   - Та ідіть уже . - пробурчав Юра, який мав готувати сьогодні обід.
   - Що самому не терпится ? - незабула підколоти Іра.
   Ось так у метушні усі крім чергових Юри і Павла, збиралися на купання. Справжній фурор справив Професор, який вийшов з кущіву плавках з слоном. Ні, звичайно ніхто нічого не сказав, але усіх прям трясло з стримуваного сміху, а Коля закашлявся , щоб не видати себе. Професор з червоними вухами перший пішов в озеро, роблячи вигляд ' це не я і хата не моя '. Що Викликало ще одну хвилю кашлю, тепер в усіх.
   Тай спочатку захотілося трошки розім'ятися, без тягаря за спиною і вона пішла понад берегом. Недалеко з озера витікав струмок. Він був настільки чистим, що здавалося світився з середини. Не стримуючи свою допитливість, вона пішла за струмком. За декілька хвилин струмок вивів  до озерця. Тай ніколи не бачила Таких озер. Воно було не велике, оточене суцільною стіною дерев і чагарників
   І тільки в двох місцях мало до себе підхід. Там де вона зараз стояла і де з озерця витікав ще один струмок. Сонце вже було в зеніті і вода сліпила, нагадуючи скоріше розтоплене срібло або ртуть, а не воду. Дівчина знову не стримуючись зайшла в воду. неиВода була тепла, навіть тепліша за повітря. Тай повільно стала заходити. У озерці було піщане дно без жодно водорослі , ступати було м'яко і саме задоволення. Нарешті поплила. На середині Тай знову здивувалася . Озерце було ідеально круглим. Ніби хтось невідомий накреслив берег циркулем.
   Ось Тай наважилась і пірнула. Воно було набагато глибше ніж дівчина думала. Через кілька метрів дно раптово пропадало, і видно далеко бо до нього не проходив жодний промінчик крізь кристально чисту воду. Випливши на поверхню Тай Вдихнула і затримавши дихання пірнула , щоб краще роздивитися дно. Вона підплила до темного провалу і раптом  пронизав страх . Повітря різко забракло. Тай загребла руками і ногами щоб якнайскоріше виплисти... і тут вона зачепила ногою крижаний потік, що снував під темною пеленою глибини. Миттєво ногу скрутило у спазмі, легені залишились зовсім без повітря, яке вона випустила з несподіванки. Вода хлинула в легені, а тіло ще більше опустилось у крижану течію. У скованому жахом і біллю мозку раптом пройшла абсолютно спокійна думка : ' ну , хоч помру у надзвичайно красивому місці ' . І свідомість покинула ...
  ***
  
   Ну чому? Чому саме я? Я така хороша і пухнаста Таллі? так і знала що від тих людей нічого хорошогоНедіждесся! Ну ось тепер замість того щоб ніжитись на колінах у своє доглядальниці, я трясуся у цій клітці.Тут же не лягти, ні сісти, а я щей й голодна. Ну і яке шило в пятій точці потянуло мене лізти до тих людей? Навіщо я почала гратися тим кристалом? Ну невинна я що він засвітився!!! Я ж тільки лапу на нього поклала! Крім того коли відпустила , світитись він терестав! Некидати ж мене через це в клітку. Ну принаймі сти дали б, а то вже обід, а я ще від ранку нічого нела!
   Ось так думаючи я наглядала за всім що могла побачити. А бачила я небагато.
   Моя клітка була причеплина з боку до сідла. Такщо бачила я найбільше кінський бік. Від нього несло потом та ще й хвіст часто бив по мой клітці. З іншого боку були кущі. І все! Ми уже доволі довгий час ішли по вузькій стежині у лісі. і з того місця куди мене причипили крім кущів нічого видно небуло.
  Але ось ми вийшли не берег озера і мене відчепили від кінського боку.Я побачила що до берега причеплений пліт і на нього зараз складають речі. Серед них і поставили мене. Мені це дуже несподобалось. Вони що обійти озеро неможуть?
   Тим часом ми відплили на доволі великувідстань. І тут цей ідіот зачепив мене веслом!!! Далі я бачу тільки кадри :клітка тягне мене все глибше, вода глушить і заливаєтся в легені, вода все темніша, і уже обпалює холодом. Сташний холод і темінь... Це все.
  ***
  
   Темнота. Абсолютно невидно нічого, невідчуваєтся нічого, дихати непотрібно. Суцільне не огортає, заповнює твою сутність. Ти сама стаєш тінню. Немає більше тебе, ти лише спогад, який скоро забудется, бо тут немає спогадів, тут немає меж ,тут нічого немає. І втойже час це непустота, це просто морок, яким уже є ти, хоча тебе уже теж немає...
   І раптом голос, голос який неможе тут існувати. Так близько і так різко що здалося що кричать:
  -Ти хочеш жити? Раптом спогади нахлинули хвилею, що збили би з ніг якби вона стояла.
   - Хто ти?
   -Яка різниця? Ти хочеш жити?
   -Так!!!
   -Навіть якщо ти більше небудеш собою?
  Але ж я буду,Буду, навідміну від зараз...
   - Так!!!
   -Навіть якщо ти будеш лиш частинкою?
   -Так!!!
   -Добре, - голос був задоволений. -Тоді познайомся з своєю частиною.
  Легкий сміх, як розбитий кришталь, і я розумію що я тут неодна.
   -Хто ти?
   -Хто ти?
   -Я Таллі.
   -Я Тай.
   - Як похоже...
   -Ми тепер одне?
   -Напевно.
   -Як нас тоді звати?
   -Ми ж половинки.
   - Тоді ми Латта...
  Глава 1
  
  Як болить голова! Якби пила б, думала б що похмілля!Ммм... Може все ж пила? Де це я? Я. Я? А хто я? Так треба все з початку почати. Я... Я... Я Т... Ні.О! Я Латта! Латта точно! Молодець! Тепер друге. Латта це хто? Ммм... Може очі відкрити? напевно це непогана думка. Усе відкриваю! Таксс... Ліс, кущі, трава, у якій я зараз і лежу... Десь близько вода, чую як хлюпоче.Так, з місцевістю трохи ясно. Тепер я! Ой, мамочки!!! Де мій одяг? Чи я нудист і завжди так ходжу? Ні, непамятаю такого. Хоча нетакого теж непамятаю.Треба встати.
   Ось так роздумуючи вона і побрела на звук води.Напившись, струмок дійсно був близько, дівчина почала розглядати своє відображення. І невпінала себе! Відчуття двоякості нетільки непокидало,а й все росло і росло. Лице і найоме і ні. Моло воно доволі тонкі риси, трохи пухкі губи і моленький акуратний ніс. Очі, трохи розкосі з невичним забарвленням. З обідком темно - зеленого ,як мохкольру, воно до середини переходило до яскраво жовтого, золотистого кольору. Щось неймовірно котяче у них проскакувало. Волосся світле і надзвичайно мяке доходило до талі і... вуха. Два сріблястих вуха, явно представника котячих, вони активно повертались у напрямку звуків що лунали в лісі. Тож нелишалось ніяко наді що це нерідні.
   -Ще хвоста нехватало.- сказала і зачувши неладне обернулась. Так і є. Хвіст - 1 штука. Навідміну від вух, білосніжний, пухнастий і гнучкийЮзавдовжки до середини ікри.
   Стало цікаво, як досі незаплуталась у ньому.Тому встала і попробувала пройтись. Хвіст немішав. Крім того, Латта відчула що може ним рухати. Повернуланаправо, наліво, заставила стати трубою. Все легко получалось, хоча трохи і незвично. З іншогобоку, хвіст був рідни - рідним, а от стояти на двох ногах - незвично.Але неможе бути що вона ходила на чотирьох. Ноги були занадто довгі для цього, та й руки занадто ніжні ,як для того щоб ними ходили. Значить все таки вона прямоходяча.
   Врешті , будучи задоволеною, хоча і здивованою оглядом,Латта пішла шукати одяг. Незнайшовши нічого, вона щераз задумалась, як тут опинилась в такому вигляді. Але ж неходити голою, тож вирішила імпровізувати. Знайшовши декілька великих листків лапуха, зчепила х доволі міцною травою, назви яко незнала.Получилось щось, аля амазонка.Звісно некутюр, але на перший час зійде.
   Закінчивши з одягом, перейшла до наступних проблем,неменш важливих.Живіт зразу ж нагадав про себе і визначив навтупні ді, а саме пошук ди. dd>   -Такссс, Я тут - незнаю де,маю піти туди - незнаю куди, і по меншій мірі знайти щось з ди. Весело!!! - з почуттям говорила Латта собі , пробираючись кріз зарослі на наступну поляну.А потім ще на одну. Нічого похожого на жу незустрічалось.
   І ось нарешті дерево з плодами! Червоні.ю чимось схожі на яблука, вони давали солодкуватий запах з нотками ванілі.
   ЇЖА!!! Дівчина вже уявляла як впяляєтся убами в ніжну мякоть плоду. Руки вже тянулись зірвати один...
  -НІ!!!
   Тіло спрацювало раніше ніж Латта, взагалі щось зрозуміла! Зупинившись, вона лиш усвідомила, що стоть на чотирюх, шерсть на хвості здиблена, а сама вона шипить на якогось типа, що стирчить з кущів.
  -Ти хто? -крикнула вона.
  -Я теж саме хочу у тебе запитати тебе.-відповів.
  -Я перша запитала- встаючи рівно, настояла на своєму.
  -Можеш мене звати Мелаш.
  -Я Латта. Приємно познайомитись
  -Ммм. Мені теж. Але що ти тут робиш?
  -Яка тобі різниця?
  -Велика. Знаєш, нечасто зустрічаєш серед Мертвого Лісу когось живого. Крім того коли цей живий намагаєтся істи плоди Подарунку Пекла.
  -Плоди чого?
  -Подарунка Пекла, одніє з самих отруйних рослин, проти не навіт протиотрути нема.
  -Ясненько.- Латта поспішно відійшла від дерева.-А чому Мертвий Ліс? Він доволі живий і незасохлий, крімтого шум чути, наврячче мерте таке шумне.
  -А ти хочаб одну тварину бачила? Чи принаймі хоч один спів пташки, чула?
  Латта задумалась. Вона дійсно нікого небачила й нечула. Яле тоді звідки шум? І якщо тут неможливо зустріти живих, то що тут робить цей Мелаш? Останнє питання вона повторила в слух.
  -А незабагато ти хочеш знати?
  - Небільшу чим ти.-з іронією добавила дівчина.
  -Ну гаразд,- якось занадто легко здався Мелаш. -Мене послали проходити Іспит.
  -Який такий Іспит?
  У Мой родині, при доходжені до певного віку, хлопець повинен пройти Іспит Мертвим Лісом.

Популярное на LitNet.com А.Вильде "Эрион"(Постапокалипсис) М.Атаманов "Альянс Неудачников-2. На службе Фараона"(ЛитРПГ) Е.Кариди "Сопровождающий"(Антиутопия) Н.Пятая "Безмятежный лотос 3"(Боевое фэнтези) М.Атаманов "Искажающие реальность"(Боевая фантастика) Д.Сугралинов "Кирка тысячи атрибутов"(ЛитРПГ) А.Робский "Убийца Богов"(Боевое фэнтези) С.Панченко "Warm. Генезис"(Постапокалипсис) А.Завадская "Архи-Vr"(Киберпанк) А.Ефремов "История Бессмертного-2 Мертвые земли"(ЛитРПГ)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Институт фавориток" Д.Смекалин "Счастливчик" И.Шевченко "Остров невиновных" С.Бакшеев "Отчаянный шаг"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"