Аннотация: Осторожно, укр. Некоторые бредовые идеи по космосу. Продаю недорого.
МАРСIАНИН
(Останнiй екiпаж-0)
Джон дивився новини. Ну як дивився?.. Переглядав мережу, перескакуючи з вiдео до текстiв та аудiоверсiй. I ось натрапив на фрагмент. Що було спочатку невiдомо, але iнформацiя зацiкавила чоловiка:
"Загальнi витрати на марсiанську програму складуть вiд 600 до 900 бiлiонiв доларiв. До фiнансування долученi Штати, Європейський союз, Японiя, Китай, Бразилiя та деякi iншi держави. Iндiя вiдмовилась вiд участi через релiгiйнi та демографiчнi проблеми. Повний час виконання ще не визначений..."
-- Такi грошi! Треба ж якось економити. Не тiльки на один Простiр витрачати. -- Подумав Джон у голос.
"Повна програма тренувань на Землi вже проходить. Для посилення умов екiпажi знаходяться пiд водою. Декiлька команд будуть знаходиться в iзоляцiї весь час, необхiдний для польоту туди й назад. Нiяких iлюмiнаторiв там нема -- тiльки екрани. Зв'язок емульовано iз затримкою, що зростає з вiдльотом подалi вiд Землi.
Перший полiт на Марс розраховано на 2018 рiк. Саме тодi вiн буде найближче до нашої планети. Грандiозне будiвництво космодрому в Еквадорi розпочато".
На космос витрачали дiйсно багато. При наявних технологiях, заснованих здебiльшого на рiдкому паливi, полiт вимагав величезної кiлькостi палива. На ту ж МКС пiшло вже бiльше 150 мiльярдiв. Тому намагалися якнайбiльше зекономити. Встановлення на екваторi дозволило максимально використати швидкiсть обертання Землi. Максимальна висота над рiвнем моря зменшила атмосферний тиск. А це покращувало результуючий iмпульс реактивного двигуна. Так i вийшов космiчний "майданчик" на вершинах Андських гiр.
Будiвництво починалось недалеко вiд Кiто. Спочатку побудували двi автостради -- основну та додаткову, зi сторони Бразилiї. Промiжнi нерiвностi рельєфу вирiвнювали, добудовували та засипали. Головнi споруди космодрому ще вище пiдняли. Почали з динамiчної платформи. Вона мала компенсувати будь-якi коливання земної поверхнi. Крiм цього додаткова висота не була зайвою.
Вийшла основна платформа-вежа висотою в сотню метрiв.
План першого пiлотованого польоту детально розроблено. Вiн буде проходити без посадки на планету. Корабель пiде по оптимiзованiй гравiтацiйнiй траєкторiї. Апарат пройде без зупинки вiдносно близько до поверхнi Марсу -- сотнi кiлометрiв -- та повернеться назад. Подiбно першi "Аполлони" до Мiсяця дiставалися. Тiльки тут ще бiльше зекономлять на виходi на марсiанську орбiту. Така траєкторiя дозволила використати великий корабель для екiпажу з чотирьох чоловiк. Вважалося, що це необхiдний мiнiмум для довгих польотiв.
Корабель збирався на елiптичнiй орбiтi з декiлькох модулiв. Вони пiднiмалися важкими носiями на звичайному рiдкому паливi. А там все збирали роботи. Футуристичну конструкцiю просто не вдалося би скласти на поверхнi та пiдняти на орбiту.
Для тестування екiпажiв думали використовувати шоломи вiртуальної реальностi. Але, зважаючи на технiчнi складностi, це визнали непотрiбним. Просто примiщення повнiстю повторювало нутрощi майбутнього корабля та вся "космiчна" iнформацiя надходила через екрани.
Потiм буде кiлька мiсяцiв перевiрки на космiчнiй станцiї -- для перевiрки, в тому числi, впливу довгої невагомостi. Бiльше часу на експерименти просто не буде -- вiкно польоту до Марсу дуже обмежене.
Перший корабель був готов до старту. Найбiльш ефективне паливо вже завантажили. Старт з високої орбiти передбачав використання iонних двигунiв. Проте для першого iмпульсу були малi сопла для рiдкого палива. Вони миттєво вiдпрацьовували та вiдстрiлювалися у простiр.
Основне ж прискорення на всiх етапах подорожi виконував електромагнiтний двигун. Тiльки вiн забезпечував малу силу реактивного струменя. Тому використовується велика кiлькiсть електричних прискорювачiв. Iони ксенону завдяки рiзницi потенцiалiв дозволять розiгнатися до високої швидкостi. Просто це буде довго вiдбуватися. Ефект постiйного прискорення дасть мiнiмальне тяжiння на кораблi. I потiм з розгону легко пройдуть крiзь гравiтацiю Марса.
Для iонних двигунiв була необхiдною велика потужнiсть. Її забезпечувало розгортання сонячних батарей нового поколiння. Панелi складалися з двох шарiв. Перший, розрахований на випромiнювання бiльшої частоти, складався з Iндiю, Галiю та Арсену. Також там використовувалися лiнзи Френеля. Другий шар поглинав iнфрачервоне випромiнювання в наноантенах. Також вирiшена проблема передачi струму при рiзних, в тому числi дуже високих, температурах на поверхнi корабля. Сонячних батарей поставили багато. Повна їх кiлькiсть розкрилися тiльки при виходi на стале прискорення.
Батареї перекривали корабель з усiх бокiв, виступаючи додатковим захистом вiд радiацiї.
Наземний етап випробувань з найкращим результатом пройшли два екiпажа. Проте кращi фiзичнi якостi на орбiтi виявив один з них. Вiн i став основним для першої експедицiї.
Та все ж довге перебування у станi, вiдiрваному вiд людської цивiлiзацiї було важливою проблемою експедицiї. I це разом iз обмеженим простором корабля. Тому для психологiчного розвантаження та простого дозвiлля використовувалася вiртуальна реальнiсть. Люди могли "бiгати" (тiльки обережно -- в межах вiдсiку) або лiтати по полям, лiсам чи де там вони бажали. Космонавти просто поринали у вiдоме їм оточення, вiдволiкаючись вiд безоднi Простору.
Також вiртуальнiсть застосовувалася для опосередкованої "зустрiчi" з близькими. Одна сторона записувала вiдео в якомусь мiсцi, а iнша передивлялася та вiдправляла свою вiдповiдь. Тiльки все це робили по черзi. Поки один член екiпажу поринав у вiртуальну реальнiсть, iншi стежили за кораблем та Простором.
Пiдйом будь-якого апарату з поверхнi Марса потребує в 4,5 раз бiльше енергiї, нiж з Мiсяця. Тому в першу експедицiю посадка нiяк не вписувалася. Її вiдклали до 35 року. За цей час встигли провести два польоти до Венери. Спочатку безпiлотний апарат з великою кiлькiстю дослiдницької апаратури та роботизованими системами.
Потiм полiт екiпажу без посадки. Для цього вибрали рiк найменшої сонячної активностi. Ат розрахували орбiту так, щоб максимально швидко пройти близьку до Сонця дiлянку орбiти. Завдяки iнтенсивностi випромiнювання в батареях iоннi двигуни працювали на максимальнiй потужностi.
За десятилiття людство непогану просунулося у рiзних технологiях. Проте все одно корабель збирали на орбiтi модернiзованими хiмiчними двигунами.
Новий корабель вийшов гiгантським. Його орбiтальна маса наблизилася до маси старої МКС. Такi розмiри та маса були необхiднi, серед iншого, для головного компонента -- серця корабля -- ядерного реактора. Вiн дозволить живити iоннi двигуни у достатнiй кiлькостi для швидкого польоту всiєї великої маси.
Та головне призначення ядерного двигуна -- швидкий вiдлiт вiд Марсу. По iншому не виходило сповiльнитися для посадки та потiм розiгнатися до нормальної швидкостi. Плестися потiм роками на Землю нiхто не хотiв.
...зможе посадити модуль на екваторi та пiдняти його назад. Перевезли достатньо палива, щоб апарат з однiєю людиною пiднявся назад. Вiдносно низька гравiтацiя, непогана швидкiсть обертання та майже нульовий тиск на високих горах дозволили непогано використовувати рiдке паливо.
Ще був промiжний варiант з майже таким "ефектом перемоги". Посадка астронавтiв на Фобос. Це вимагало зовсiм малих витрат на пiдйом з поверхнi та меншого наближення в гравiтацiйне поле Марса з вiдповiдною втратою енергiї. Такому плану заважала тiльки складна поверхня супутника та недостатня точнiсть розрахунку його обертання. Вiн доволi швидко рухається по своїй орбiтi.
Фактично, створений важкий корабель дозволив провести повноцiнну посадку на Марсi замiсть Фобоса.
Пiсля 2035:
Новий рiвень науки пiдвищив ефективнiсть використання палива. Наступними було реалiзовано два проекти.
Перший був бiльш складним та масивним. Спочатку лiтак класу "Мрiя" пiднiмав ракету масою до 250 тон на висоту дванадцять кiлометрiв. Шукав вiтер, додаючи ще сотню кiлометрiв до невеликої швидкостi лiтака. Звiдти стартував двоступеневий носiй. Перший фтороводневий ступiнь пiднiмав на достатню висоту та надавав швидкiсть. Далi дiяв основний корабель з електромагнiтним плазмовим прискорювачем. Така схема дозволяла виводити апарати з екiпажем для ближнiх мiжпланетних перельотiв.
Другий проект був фiзично легше, але науково бiльш прогресивним. Замiсть першого ступеню використовувався висотний лiтак. Вiн пiднiмався на висоту 26 кiлометрiв та набирав швидкiсть 3,3 швидкостi звуку. З нього стартував космiчний апарат. Тут вже використовувався перший газофазний ядерний двигун. Низький тиск на висотi вже дозволяв його використовувати навiть в найбезпечнiшому режимi. А набрана швидкiсть та висота зменшувала витрати на розгiн.
Така технологiя давала виводити легкi безпiлотнi апарати, розрахованi на високу швидкiсть польоту -- до далеких тiл Сонячної системи. Головною технiчною проблемою проекту, крiм роботи ядерного двигуна, стала аеродинамiка лiтака з космiчним кораблем. А якщо реактор вибухне на висотi -- "може й пронесе" кудись у космос, менше дiйде до людей. Старт другого ступеню розраховували над Тихим океаном.
