Так ось сидячи на бетонному бардюрi я мило розмовляла з Вовкою, i поява з дверей метро Кет мене зовсiм не радувала. Її дрiбна хода, в цей момент, дратувала мене ще бiльше нiж родичi чоловiка. А муркотливо-незадоволене "Прiвєт" з одночасним втиканням ментолової слiмси до ротика довело мене ледь не до сказу. "I чого тобi тут треба, гламуриста лялько?" - думки мов злi оси лiтали по моїй, абсолютно загруженiй буденними проблемами, головi - "Якого дiдька, ти взагалi за мною учепилася їхати в Київ?!"
Не можна ображати людину, просто так... Просто тому що у тебе хрiновий настрiй. Ця довбана риса характеру не давали меня спокою. Нi вдень нi вночi. Бо дуже часто, заснути я могла тiльки уявляючи, як звертаю комусь м"язи. Споглядаючи її дрiбну ходу, я раз i назавжди вирiшила здихатися циєї риси. Твердий намiр змiн, дав свiй результат - роздача "слоникiв" почалася вiдразу ж. I першим кого менi дуже хотiлося нагородити "халявним подарунком" була Кет. Вона мене дратувала. I дратувала не по дєтскi. Iнколи менi ввижалося, що я стискаю її тоненьке горло однiєю рукою i дивлюся в її очi, що потроху вилазили iз орбiт.... Спочатку вiд подиву, а потiм вiд нестачi кисню.
А все так добре розпочиналося. Хоча, як завжди.... Мене цiкавило в життi одне питання, на яке так нiхто i не дав вiдповiдi - ну, чому? Чому коли добре поводишся з людиною, вона обов"язково сяде тобi на голову? Ось i з Кет така ж фiгня сталася. Їй завжди було "тасклива", тому моїм святим обовязком, на її думку, було разважати її. Проявлялось це по рiзному. Останнє, що стало краплею переповнившої мою чашу терпiння, була надмiрна турбота Кет за моє сексуальне життя. Тобто, треба було запросити до мене свойого якогось знайомого, бажано в станi розчавленої жаби, поспiлкуватися з ним пiвгодинки i звалити додому спати. При цьому, зазначу, цей жабоподiбний знайомий залишався менi. Спасибi моїй мамi i татовi, що вони мене зробили в дуже маленьку мiру привабливою. Краще сказати напрочуд непривабливою. Навiть в станi повного алкогольного спянiння чоловiки на мене не кидались, а особливо коли в мене проявлялось бажання кинути в них щось надмiцне. Та й саперська лопатка, що стояла бiля вхiдних дверей, нiколи не була мною забута. Всi гостi Кет, були попередженi про "успокоитель" - "успокою i закопаю". I, просто неймовiрно, всi вiрили в серьезнiсть моїх намiрiв.
За це все, з плином часу, я почала ненавидiти Кет. I тут, просто на мої молитви вiдгукнувся мiй супруг. Я зiбралась за годину i з превеликою радiстю повiдомила Кет "Я їду в Київ". Ця поїздка мала стати для мене тїєю довгоочiкуваною вiдпусткою вiд усього. А в першу чергу вiд Кет. Фак. Моєму роздратуванню не будо меж, коли за пiвгодини вона повiдомила менi, що теж їде в Київ, i я маю замовити два квитки. Але в мене ще залишалась крихта надiї....
Дорога до Києва не принесла менi несподiванок. Твердий намiр Кет "абщацца" всю дорогу не збувся. Бо менi було глибоко насрати на її бажання триндiти, бо я в дорозi завжди сплю. Щоб не вiдбувалось. Так що весь наш шлях надута Кет продивилася в вiкно маршрутки. А я, чемно сопiла в двi дiрочки, тихенько зловтiшаясь в душi.
А надiя таки вмерла наступного дня. Бо їй знову було "скучна, таклiва i адинока". Бо її тут нiхто не ждав. I їхала вона сюди, не за тим чим я. Знову, знову i знову, я проклинала свою довбану рису характеру поводитися з людьми чемно, навiть якщо вони вже не тiльки у тебе на головi, але й спустили нiжки.