Аннотация: "Этот девственный Мир" - перевод на украинский.
Копил Вiталiй Iллiч
Цей незайманий Свiт.
Я вивiв корабель на орбиту в точно визначений час i зробив пару виткiв, щоб оглянутися.
Патруля не було. Почасти це радувало. Минулого разу менi явно пощастило - реакцiя патрульного була трохи гiрше вiд моєï, i я встигнув вискочити в гiперпростiр. 1накше й одного пострiлу з його квазieнтропiйного прискорювача було б досить, щоб я досяг нiрвани в Великої Пустоти, дякуй Будде.
З другого боку вiдсутнiсть патруля наводила на думку про вiдсутнiсть об"єкта пiд охороною, що безумовно ускладнило б моє завдання. Я глянув на оглядовий екран. Два подiлених океаном континента виглядали цiлком мирно, що пiдтверджувалося й звiтом бортового нейрокомпутера: ефiр чистий (тiльки бiлий шум та розряди), нiяких слiдiв цивiлiзацiї в атмосферi, океанi, на поверхни та пiд нею. Планета певне починала менi подобатися, i я зважився посадити корабель.
Свойому II я довiряю безмiрно. Але ж вiн все ж таки машина, вiн має право помилятися, а я нi. Риск для мене передусiм є нездатнiсть облiчити вплив всiх факторiв. Ви здатнi облiчити всi факторi? От i я не здатний, тому завжди виходжу з гiршого...
Я вибрав траєкторiю входу в атмосферу максимально наближеною до метеоричної - менi чомусь здавалося, що крупнi метеоритi тут є звичайне явище,- я почав сiдати. Точку посадки я вибрав в океанi. Певна рiч, це була звичайна перестраховка: зенiтнi лазерi не змогли б пробити моє силове поле, а присутнiсть генераторiв антиматерiї мiй II засiк би ще на орбитi з субелементарного фону. Але безпека - передусiм.
Компенсаторi перевантаження робили бездоганно, я навiть не вiдчув, як корабель ударився об воду. Намагаючися держатися рельєфу дна, я направився до пiвнiчного континенту. Ефект псевдотертя води об силове поле захисту притяг увагу безлiчi морськiх насельникiв. Навкруг мене закружляли шаленi вихорi - багатотоннi махинi виясняли вiдносини, пробуючи пiдкрастися ближче до корабля.
Недалеко вiд узбережжя, коли глибина та нескiнченi кораловi рифi позбавили мене можливостi рухатися далi, я вiдпустив корабель на дно, щоб прямувати далi гравiтаком. Сформованим з силового поля тунелєм я вилетiв над поверхню океану й на невеликої височинi, подолавши звуковий бар"єр, помчав вглиб континенту. Через якусь годину я прибув на мiсце.
***
Люк за плечима з тихiм шипiнням зачинiвся. Я стояв на невеликої височинi. Мрячив дощ. На хмарному небi майорiли невиразнi тiнi. Повiтря було повне звукiв: дзижчання, шелест, потрiскування. Сотнi метеликiв та бабок, не звертаючи уваги на погоду, кружили в чудному танцi. В болотi якись величезнi зверi ловили своїх менш удачливих дрiбних собратiв. З-за лiсу доносилося страшенне виття. Лiс навiть здалеку вражав розмiрамi дерев. Менi здалося, що я бачу кипариси, але легка iмла заважала розглядiти їх трохи краще.
Коли я вiрно розрахував координати, шукання не мало зайняти багато часу. Години двi, максимум три. Я перевiрив набiї обох бластерiв, зробив прив"язку системи навiгацiї до корабля й до гравiтака, установив хронометр на зворотний вiдлiк i рушив в дорогу. Пiша прогулянка трохи вибивалася з моєï системи безпеки, але тепер менi хотiлося романтики, хотiлося вiдчути себе первiсним мисливцем чи навiть розвiдником. Зрештою нейрошолом передавав вiдбиток з моєï сiтчатки до II, i я завжди мог сподiватися вогньової пiдтримки гравiтака.
На жаль, шолом дуже звужав кут огляду, а мембранний респiратор перешкоджав диханню, тому я пiзно зауважив спiкiровавше звiдкись збоку на величезних шкiрястих крилах птахообразне чудовисько. Сильний удар по плечу збив мене на землю. Я встигнув згрупироватися й вже через секунду пiсля падiння з лiвоï руки зняв одним пострiлом цього демона. Потiм, в думках попросивши вибачення перед кармой та заразом перед "романтикой", включив панорамний вiдеосенсор, що передає вiдбиток безпосередньо до мого зорового центру, та пiйшов далi до лiсу. Десь за лiсом була рiчка. Глибока древня рiчка, яка широкими петлями спускалася до океану, але не впадала в нього, -- величезнi болоти повнiстю вбирали ïï, до останньоï краплi.
Я добрався до рiчки без пригод, тiльки один раз в лiсi менi довелося дати дорогу чомусь подiбному до жаби розмiром з гiпопотама. Не повiрiте, але в лiсi справдi росло кiлька кипарисiв, ну, майже кипарисiв. Досягнувши рiчки, я пiйшов по березi проти течiï. Зрозумiло, я не побачив нiякого промислового устаткування, нiяких труб, нiяких насосних станцiй. Власне, я знав, що нiчого цього тут не буде, просто менi хотiлося нарештi сiсти на цю планету. Мабуть, десь в глибинi своєï пiдсвiдомостi менi хотiлося прогулятися по березi цей рiчки та обдумати своï вчинки надалi...
***
Я побачив ïï на пiщанiй обмелi. Вона лежала на блакитнуватим пiску жовто-оранжевим пузом догори, що само по собi було сiмволiчно. Я повiльно, ще не повiрiвши в удачу, пiдiйшов до неï та пiдняв. Не дивлячись на численнi м"ятини та дряпини, текст можна було розрiзнити. Ось "О", "В", ще "О". Далi, якщо придивитися, прогладувала "L"...
Я подивився на рiчку. Мiлiони тонн чистоï свiжоï води. Без домiшок та радiоактивного мулу. Мiлiони тонн. Так, Вони завжди говорили правду. Вони не затаювали. Вони кричали про це - Ïх нiхто не чув. Вони писали на кожнiй банцi, що беруть воду з Юрського обрiю. I Вони вже триста рокiв беруть воду з Юрського обрiю. Є тiльки один нюанс: Вони беруть воду прямо з Юрського обрiю, безпосередньо в Юрському перiодi. Просто Ïхнi труби проткнули не землю, а час.
Я сунув порожню банку з-пiд "Оболонь - премiум" в кишеню та визвав свiй хронокорабель. Шукати в часi точку безпосереднього забора води не було нiякоï потреби. Був час повертатися в свою просторiнь i в свiй час.
Я кинув останнiй погляд на Лiс, жалкуючи, що в моєму сучасному немає таких великих папоротiв. На потiшного, якщо держати дистанцiю, бронтозвiра - бронтозавра, на рiчку, в якоï певно приховалася пара крокодилiв, на зграю фантастичних метеликiв, на мiй молодий свiт.
***
Вже коли я сидiв в кабiнi корабля, я ще раз розлянув банку. Мою увагу притягнули грифони. Що вони тримають в лапах... Що це за герб на щитi? Нi, не герб, це якийсь символ. Так, символ єднiстi води, хмiлю та солоду... Грифони здається, ïх ще називали собаками Зєвса. Грифони... Я вiдкинувся на бильце крiсла та беззвучно засмiявся. Здається, я здогадався, де Вони беруть хмiль...