Кiмнати-пустки. Батько вмер.
А мати евакуювалась.
Щемить у серцi. Вiдтепер
життя назавжди розiрвалось.

Хто ходить тут? Невже це я?
Лунають незнайомi кроки.
Рука знiмає не моя
з полицi книжку. На всi боки

хтось роззирається, мов гiсть.
Цього я, безперечно, знаю.
Вiн той, хто мною був колись!
Бездумно квiти поливаю...

Де брат? Родина брата де?
Ось стiл - ми на свята збирались
за цим столом. Вгорi гуде.
Бодай скоти тi пiдiрвались

на власних бомбах всi разом.
Бодай поглинула їх прiрва.
Ненавистi ковтаю ком.
Думки, немов шалена злива.

Клянусь: хто згинув чи вцiлiв,
хто як порубана калина,  
одне iм"я несуть з двох слiв:    
Непереможна Україна!


20.03.2022.