Кошеленко Константин Борисович: другие произведения.

Зло как философский феномен

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Конкурс 'Мир боевых искусств.Wuxia' Переводы на Amazon
Конкурсы романов на Author.Today

Зимние Конкурсы на ПродаМан
Получи деньги за своё произведение здесь
Peклaмa
 Ваша оценка:


Зміст

      -- Проблема добра-зла в філософії: суть, зміст та мета.
        -- Добро і зло в системі поглядів людини.
        -- Причини виникнення зла.
        -- Зло як філософський феномен.
      -- Зло в інтерпретації релігії. Релігійна шкала добро-зло.
        -- Бог, світ, людина - який відсоток зла несе кожен з них .
        -- Феномен диявола в релігіях світу.
      -- Людина XXI століття - вона "зла" чи "добра"?
   3.1 Моральність та сучасна людина.
   3.2 Розвиток цивілізації на шкоду людству?
   Висновки.
   Список використаної літератури.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
      -- Проблема добра-зла в філософії: суть, зміст та мета.
        -- Добро і зло в системі поглядів людини.
  
   Добро може перероджуватися в зло, зло може перероджуватися в добро.
   Н.А. Бердяєв
   Для більшості людей, які не схилі до міркувань на філософські і моральні теми, проблема добра і зла є банальною. Їх оцінка цього питання приблизно така: "Добро - це добре, зло - це погане. Тому слід прагнути до доброго, а з поганим боротися. Причина великої кількості зла у світі - недостатня боротьба з ним." Такий погляд на проблему є не тільки необдуманим, але навіть і небезпечним. Адже, якщо боротися зі злом, то можна їм заразитися і у боротьбі з ним насадити ще більше зло.
   У житті не існує абсолютних істин. Світ навколо нас дуже суперечний, а історія людської життєдіяльності є історією постійного пошуку гармонії в матеріальних, соціально-політичних і культурно-побутових сферах життя суспільства. Саме тому люди на протязі всієї своєї історії створювали регулятори функціонування та розвитку соціуму. В різні часи та в різних народів такі регулятори перебували у складі таких різноманітних соціальних інститутів як традиції, звичаї, релігії, культура, політика, право та суспільної думки. Саме до таких регуляцій і належить система поглядів "добро-зло".
   В філософії "добро" і "зло" - це морально-етичні категорії, в яких виражається моральна оцінка поведінки людей, а також суспільних явищ. Під добром ми розуміємо те, що суспільство вважає моральним, гідним наслідування, а "зло" навпаки має значення аморальне, гідне на осудження, покарання. "Звір в нас повинен бути обманутий, - писав Ніцше, - мораль є вимушена неправда, без якої він роздер би нас." Без помилок, яки є в основі моральних припущень, людина залишилася би звіром. Тепер вона визнала себе чимось вищим і поставила над собою суворі закони".
   На протязі століть що минули кожний мислитель, який обґрунтовував поняття "зло" керувався моральною позицією того класу, до якого належав. Ідеалісти шукали вічні і незмінні підстави для зла, бачачи їх у божественній волі та абсолютному дусі, а представники матеріалізму шукали джерело "зла" і "добра" у прагненні людини до насолоди, щастя. "Розуміння ж добра і зла так сильно змінювались від народу до народу, від століття до століття, що часто прямо суперечили одне одному" (К. Маркс, Ф. Енгельс, т.20, с.94). Але навіть ті матеріалісти, що зв`язували моральність з умовами життя і виховання людини проголошували поняття "добро" і "зло" вічними і незмінними. Фактично ж завжди позначались лише соціально обумовлені риси, що притаманні представникам однієї чи іншої соціальної групи.
   Де ж і яким чином можна провести кордон між злом і добром? Наприклад, Ніцше вважає невірним той принцип по якому це розділення відбувається у буденному житті. По стандартним для нас принципам бути моральним, етичним - це коритися правилам поведінки, що історично склалися результаті багаторазового повторення впродовж довгого часу. При цьому не має значення підкоряються йому насильно, по прикладу оточуючих людей, чи по особистому бажанню. "Добрим" називають будь-кого, хто якби завдяки інстинкту, що був успадкований, легко и залюбки, робить те, що вважається моральним (наприклад, мстить, якщо помста, як у греків в ранню епоху, належить до добрих нравів). Його називають добрим, тому що він добрий "для чого-небудь"; але так як доброзичливість і жаль при всіх змінах нравів завжди відчувалися як "гарне для чого-небудь", тобто як корисне, то тепер називають "гарним" переважно доброзичливу людину. Бути дурним - значить бути "неетичним", або аморальним, повставати проти звичаю, усе рівно, чи розумний він чи дурний; але нанесення шкоди ближньому вважалося всіма моральними законами переважно як щось шкідливе, так що тепер при слові "злий" ми головним чином думаємо про навмисне нанесення шкоди ближньому." Саме так у людей складається розуміння добра і зла, різниці між моральним і аморальним. Але чи не здається вам, що в такому випадку питання виникнення традиції відступає на другий план?
   Як правило, нібито злі дії, що обурюють нас більше всього, зв'язані з оманою, що суб'єкт, що робить їх проти нас, за своїм розсудом мав змогу це зло нам не робити. Таке розуміння збуджує ненависть, спрагу помсти. Але в такий спосіб заради забезпечення свого існування за допомогою залякування людина може поводитися по відношенні до інших істот. Так себе поводить могутня людина, первісний засновник держави, що підкоряє собі більш слабких індивідів. Точно так щоб розчистити ґрунт для моральності суспільство підкоряє окремих людей загальному правилу. Ось і маємо, що попереду моральності йде примушення, і навіть вона сама ще якийсь час існує як примус, якому підкоряються щоб уникнути покарання. Згодом цей примус перетворюється в звичай, ще пізніше стає добровільною покорою і, нарешті, майже звичкою.
   Але при такому підході забувається головне - звичай може виникнути в результаті невірного тлумачення чогось. Тобто, якщо при невірному розумінні будь-якої традиції її першопричина стає "з ніг на голову" вже неможливо точно і беззаперечно визначити що добро, а що зло.
   Чому, вважаючи злою людину, що заподіює нам шкоди ми не вважаємо злою природу навколо нас, яка частенько примушує нас витримувати, наприклад, повені і урагани? Ніцше дає таку відповідь на це питання : " Тому що тут ми приймаємо довільно діючу вільну волю, там же - необхідність. Але це розрізнення помилкове." Навіть навмисне нанесення шкоди суспільство не при всіх умовах називає аморальним. Наприклад, ми свідомо караємо злочинця і заподіюємо йому страждання, щоб захистити себе самих. Виходить, що при необхідній самообороні мораль допускає навмисне нанесення шкоди. Але все ж таки це не подвійні стандарти, просто слід припустити, що всі вчинки які б людина ні робила, вона завжди робить добре, тобто робить те, що здається йому гарним (корисним), дивлячись по розвитку його інтелекту, по ступені його розумності.
   Навіть джерело поняття добра і зла є двоїстим. Наприклад, у Ніцше воно міститься, у душі пануючих родів і каст. В нього називається гарним той, хто буває істинно вдячним і істинно мстивим, тобто той, хто в стані відплачувати добром за добро і злом за зло. А дурним - хто неспроможний і не може робити відплати. І в залежності від своїх особистих якостей людин належить до чи громади неспроможній юрбі. Навіть ворога не вважають дурним: він здатний до відплати. Вважається дурним не той, хто заподіює нам шкоди, а тільки той, хто збуджує презирство і відразу.
   Так само подвійність заключається в тім, що дві різні людини можуть зовсім не розуміти один одного в питаннях зла і добра. Наприклад юнак, який зазнав аморальне у з`єднанні за насолодою саме аморальне буде уявляти вірним, добрим, а чесноту буде пов`язувати зі стражданням, і навпаки, той кого мучили його пристрасті і пороки буде шукати спокій і щастя в чесноті. Тому можливо, що в цьому випадку дві доброчесні людини зовсім не можуть зрозуміти одне одного.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
        -- Причини виникнення зла.
  
   Заподіювати людям зло
   здебільшого не так небезпечно,
   як робити їм занадто багато добра.

Ф. Ларошфуко

  
   Всі люди мають слабкості, що внаслідок недогляду у вихованні, недостачі волі для їх знищення у носія або генетичних факторів, можуть перетворюватися у звички. Спроби оточуючих боротися з людськими слабкостями частіше за все породжують конфліктні ситуації, викликають агресію опонента. Особливістю характеру кожної людини є те, що вона схильна помічати помилки інших людей а не себе. Тому розумніше боротися з власними вадами, чим звертати увагу на чужі. Слід відмітити, що кожна людина прагне зайняти найкраще місце під сонцем, тому всі ми, свідомо, чи на рівні інстинктів можемо скоїти будь-яке зло тому, хто буде протистояти цьому прагненню.
   Усі злі діяння містять у своєму фундаменті інстинкт самозбереження, чи точніше, прагнення до задоволення і до попередження страждання індивіда.
   Людині приємно випробувати і демонструвати свою силу на іншому і здобувати радісне почуття власної переваги. Тому злість має своєю метою не страждання іншої людини, а нашу власну насолоду, наприклад насолоду почуттям помсти. Чи є аморальним одержання задоволення від страждання інших? Але ми насолоджуємося киданням каменів, вбивством диких тварин тільки для того, щоб усвідомлювати свою силу.
   Сам процес одержання задоволення не добрий, але і не злий. Хто ж сказав, що не можна заподіювати страждання іншим, щоб у такий спосіб одержувати задоволення для самого себе? Просто, як правило, людиною це виконується у співвідношення шкоди і користі, тобто враховуючи наслідки. Адже за це можлива помста потерпілого або кара держави. І розуміння цього може дати підставу відмовитися від таких дій. Точно так і жаль не має своєю метою задоволення іншої людини. Вона ховає в собі як мінімум два елементи особистого задоволення - задоволення від емоції та звільнення самих себе від страждання, таким чином, не варто ставити жаль серед високих моральних почуттів.
   Добро і зло співіснують з давніх давен. Саме добро може бути причиною зла, адже якщо зробити іншій людині те, що ти вважаєш добрим, гарним можна отримати зло у відповідь просто потому, що та інша людина має свої погляди на ці поняття, можливо повністю протилежні твоїм.
   Поняття зла - відносне поняття, тому що в будь-якому злі є елементи добра, якщо на нього подивитися з філософської точки зору. Це можна підтвердити на прикладі смерті. Смерть є безсумнівним злом, більш того, вона символізує граничне зло світу. С цією аксіомою погодиться будь-яка людина, що познала біль втрати, але якщо абстрагуватися від особистих переживань і подивитися на смерть с точки зору її ролі в процесі життя, то прийдеться констатувати, що вона необхідна.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
      -- Зло в інтерпретації релігії. Релігійна шкала добро-зло.
        -- Бог, світ, людина - який відсоток зла несе кожен з них .
  
   Немає праведної людини на землі, що не робила би добра і не грішила би.
   Соломон
  
   Релігія регламентує поводження людини в суспільстві за допомогою відповідних наказів, норм, заповідей, зафіксованих у релігійних текстах. У Біблії, що писалася протягом 1,5 тисячі років і є цікавим феноменом культури, зібрані загальнолюдські норми моралі. Вона являє собою збірник систематизованих загальнолюдських норм співіснування і виконує не тільки інформаційну, але і духовно-виховну функцію. Елементарні норми моралі мають загальнолюдський характер і такий широкий діапазон регулюючого дії, що важко позначити більш-менш явні границі їхнього функціонування. Наприклад, у Біблії протилежність між добром і злом охоплює увесь світ і означає буквально усе, що існує на світі.
   Зі стародавніх часів вважається що Бог - персоніфіковане добро, а Диявол - персоніфікований гріх. Спробуємо розібратися, чому так склалося і чи є на всі сто відсотків вірним це ствердження.
   За багатовікову історію релігійні філософи накопили багато відповідей на питання: чому у світі, що створений нібито мудрим і добрим богом так багато нещастя і зла?
   Католики кажуть, що у світі багато зла - тому що багато гріха, а зло виникає тому, що людина і людство користаються дарованою їм богом у благо волею. Таким чином відповідальною за зло, а тим більш за велике зло є людина і тільки людина. Людина сама коїть нещастя навколо себе внаслідок людської волі за яку все ж таки слід дякувати бога. Аналізуючи це можна поставити інше питання: а чому бог дозволяє людині і людству так зловживати волею? Адже "даючи добро" на таке зловживання він стає первісною основою зла. З точки зору релігії на це питання слід відповідати так: навіть найбільші іспити послані богом в ім'я людини, щоб зрештою повернути її до добра. Чи значить це, що з погляду релігійної філософії стерті границі добра і зла, що з людини знімається відповідальність за зло і страждання? Мабуть ні, тому що цьому суперечить ряд ініціатив релігійної філософії у відстоюванні загальнолюдських цінностей, але це питання з деяких точок зору теж є двоїстим.
   Але якщо на мить перевернути всі стародавні релігійні християнські цінності? І, представити, що, можливо, добро є зло? Тоді Бог - вигадка і хитрування диявола? І, може бути, в останній своїй основі всі християнські істини помилкові? І якщо ми обмануті, то чи не ми, в силу того ж самого, і ошуканці самих себе? І чи повинні ми бути ошуканцями?
   Не повинні. І саме тому, щоб дивитися на поняття "зло" і "добро" не тільки з одного боку слід розглянути і нетрадиційні релігії, які шанують не добро та Бога, а Сатану і так звані темні сили.
        -- Феномен диявола в релігіях світу.
  
   Як вже було написано вище, з давніх давен вважається, що Диявол - персоніфікований гріх та зло. Саме тому переважна більшість світових релігій займає позицію протистояння по відношенню до нього. Але це не заважає існуванню інших нетрадиційних релігійних течій, таких як сатанізм.
   Стосовно служителів сил темряви часто пишуть, знімають фільми, а ще більше говорять. Але переважна більшість публікацій і телефільмів висвітлює це явище однобіч­но, іноді зовсім необ'єктивно, а фахової літератури з цієї теми дуже мало, в чому я не раз переконався готуючи цю працю.
   Так що ж таке сатанізм?
   Сатанізм - релігійний напрямок, який пе­редбачає поклоніння якійсь демонічній істоті. Це може бути Сатана, Диявол, Люцифер, Вельзевул , Асмодей, Сет та інші. Він має багато імен, але при цьому нерідко перших трьох демо­нів вважають за одну особу в трьох іпостасях. Віра в існування Сатани (Диявола, Люцифера) виникла у релігіях стародавнього Ірану та іудаїзмі, набула поширення в середньовічній Євро­пі як результат розвитку християнської демоноло­гії. Демонологія - розділ християнської теології, який присвячений вивченню питань, пов'язаних з походженням зла, діяльністю Сатани та інших демонів і протидією їм. Взагалі, тут можна акцентувати увагу на тому, що християнська релігія приділяє значну увагу поширенню інформації про Диявола, як про силу, що коїть зло і негаразди. Адже, при відсутності такої сили відпадає потреба в існуванні і Бога. Але про це християнство умовчує.
   Перші сатаністи, а також сучасні ортодокса­льні дияволопоклонники заявили про себе як релігійна течія, віросповідні догмати і культові дії якої були своєрідним антиподом християн­ства, побудовані на дзеркальному відо­браженні останнього: вшануванні не Бога, а Сатани, читанні Біблії на­впаки, проведенні чорних мес з використанням чорних свічок, пе­ревернутих розп'ять тощо. Сучасні сатаністи, окрім вищезгаданих дияволопоклонників, не вважають себе слу­жителями сил зла. Однак представники всіх сатанинських напрямків відрі­зняються крайнім індивідуалізмом, егоїзмом та прагматизмом, надають пе­ревагу особистим пріоритетам і визнають культ сили. Сатанізм набув особливого поширення в кінці 60-х у США, а у 70-х в Європі. Сатанинські групи з'явилися наприкінці 70-х у в Україні.
   Ідеологами сучасного сатанізму вважають Алістера Кроулі та Антона Шандора Ла Вея. Найвідомішою сатанинською групою в світі є "Церква Сатани", яку очолював Ла Вей.
   Алістер Кроулі (1875-1947) - відомий містик XX століття, великий авто­ритет чорної магії та ідеолог сучасного сатанізму. Створив у різний час містичні групи "Срібна зірка", "Телемське братство", "Орден східного хра­му". Кроулі синтезував елементи культів Диявола, Шайтана та халдейських демонів, запозичив також немало з орфічнних містерій, даосизму, буддиз­му, йоги тощо. Він відродив давню практику використання наркотичних речовин у чаклунських діях. Свою сатанинську сутність він характеризував так : "Я - Звір, число якого 666". Багато хто з його сучасників вважав, що він є найрозбещенішою людиною в світі.
   Антон Шандор Ла Вей - ідеолог сучасного сатанізму, засновник "Церкви Сатани" . Він написав "Сатанинську біб­лію", яка є священним писанням пастви цього "чорного папи". У ній він відкидав відповідальність особистості перед суспільством та совість, за­кликав до насолод, пропагував культ сили та проповідував відчайдушний егоїзм, індивідуалізм та прагматизм. Для Ла Вея Сатана є символом та засобом звільнення людини від моральних, соціальних та релігійних догм, а також повної реалізації свого Еgо. Цікаво, що при цьому він виступав проти принесення у жертву живих істот, сексуальних оргій як складової частини сатанинських ритуалів, актів вандалізму, вживання наркотичних речовин та зловживання алкогольними напоями.
   У сексуальних відносинах Ла Вей закликає до свободи.Кожен сатаніст повинен для себе вирішити, котра форма сексуальних відносин більш всього йому пасує: гетеросексуалізм, бісексуалізм, гомосексуалізм, садизм, мазо­хізм, фетишизм, зоофілія, асексуалізм і т. ін. Він критикує безрозсудний героїзм, котрий не пов'язаний із захис­том себе чи своїх близьких, вважає дурницею віддати своє життя за полі­тичні чи релігійні переконання. Він закликає цінувати своє життя, дорожи­ти ним і засуджує мучеників та самогубців.
   Ла Вей відкидає необхідність молитов, звернених чи до Бога, чи до Диявола: "Сатанист, замість того, щоб молити Бога, бере ситуацію в свої руки. Позитивне мислення і позитивна дія завжди приносить результат". Суть сатанинських ритуалів не в поклонінні Сатані, а в розкріпаченні та досягненні позитивних та відкиданні негативних емоцій, у внутрішній свободі: "Сатанізм -- єдина відома у всьому світі релігія, що сприймає людину такою, якою вона є насправді і релігія, що пропонує логічне обґрунтування перетворення поганого в добре замість того, щоб знищувати погане".
   Сатанинське віровчення Ла Вея базується на дев'яти основних запо­відях:
   1.Сатана олицетворяет потворство, а не воздержание.
   2. Сатана олицетворяет жизненную суть, вместо обычных духовных меч-таний.
   3. Сатана олицетворяет милость к тем, кто ее заслужил, вместо любви, потраченной на льстецов.
   4. Сатана олицетворяет месть, а не подставляет после удара другую щеку!
   5. Сатана олицетворяет неоскверненную мудрость вместо лицемерного обмана!
   6. Сатана олицетворяет ответственность для ответственных вместо учас-тия к духовным вампирам.
   7. Сатана представляет человека всего лишь еще одним животным.
   8. Сатана олицетворяет все так называемые грехи, поскольку они ведут к физическому, умственному и эмоциональному удовлетворению!
   9. Сатана был лучшим другом церкви во все времена, поддерживая все эти годы ее бизнес".
   Отже, сатаністів можна поділити на ортодоксальних дияволопоклонників, люциферіанців (прометейців), реформованих дияволопоклонників (лавеївського типу).
   Ортодоксальні дияволопоклонники - це сатаністи, які служать Дияво­лу як втіленню зла. Ці служителі темних сил вважають, що вони борються з силами добра, яких очолює християнський Бог. Вони глузують з християнських святинь, заперечують усі заповіді Біблії, але водночас приймають значну частину біблійної міфології. Тому часто сатаністи інших течій називають їх "перевернутими християнами". Ці сатаністи схильні до актів вандалізму та принесення у жертву живих істот. У США і Європі їх налічується, за певними даними, близько 5-10 відсотків від загальної кількості, а в Україні кожний другий сатаніст належить до цього напрямку.
   Люциферіанці - це сатаністи, віровчення яких являє собою синтез сатанізму з язичництвом. Люцифера вони вважають богом, що втілює у собі гармонію, мудрість, свободу і добро, їх часто називають прометейцями, тому що у багатьох угрупованнях цих сатаністів в основу культу покладено грецький міф про Прометея, який викрав вогонь у богів і дав його людям. Християнство ототожнюється ними з дисгармонією та злом. Окремі групи люциферіанців не тільки ідеологічно борються з християнством. Насильство, до якого вдаються згадані організації, - це засіб "дестабілізації християнського порядку і підготовки приходу Диявола". У світі до цього напрямку належить близько сорока відсотків сатаністів, а в Україні кожен третій сатаніст є представником люциферіанства.
   Реформовані дияволопоклонники - це сатаністи, для яких Сатана є символом та засобом звільнення людини від моральних, соціальних та релігійних догм, а також повної реалізації свого Еgо. Найвідомішим пред­ставником цього напрямку є лавеївська "Церква Сатани". До реформова­них дияволопоклонників належить більша частина сатаністів у світі, а в Україні їх налічується до 20 відсотків від загальної кількості.
   Віровчення всіх сатанинських напрямків у різній мірі використовує ма­гію. Більшість сатаністів вважають себе магами, чаклунами та відьмами. Основні культові дії сатаністів-- шабаш та чорна меса.
   Шабаш -- це зібрання чаклунів і відьм у певні дні: чаклунські свята, на честь нового та повного місяця. Сатаністи всього світу використовують для шабашів 34 дні: 8 свят, 13 повних місяця та нових місяця. Найбільш важли­вими святами чаклунського року вважаються Вальпургієва ніч та свято мертвих.
   Українські та російські шанувальники Диявола можуть додатково про­водити шабаші в ніч на свято Івана Купала та в ніч перед Різдвом. Христи­яни тривалий час стверджували (а значна їх кількість в це вірить і зараз), що відьми та чаклуни прилітають на мітлах і ступах, а керує шабашем сам Диявол або інший демон.
   Сатанинські ритуали: благодійний, сексуальний та руйнівний ( чорна меса, нанесення енергетичних ушкоджень живій істоті). Мета першого типу ритуалу - надання допомоги іншим або собі, другого - збудження сексуа­льних спонукань у бажаній людини, і третього - нанесення шкоди.
   Чорна меса -- це панахида по живій людині. Для її проведення треба принести в жертву живу істоту, під час загибелі якої повинно відбутись звільнення енергії, що призначена для Диявола, щоб він допоміг згубити людину, яка комусь заважає. Більшість сатаністів для чорних мес викорис­товують замість живих істот ляльок, або для звільнення енергії, необхідної для проведення цієї меси, проводять спалювання Біблії.
   Ла Вей також приділяв велику увагу магії. Він відмічає різницю між церковними та сатанинськими ритуалами, котра, на його думку, полягає в тому, що сатаніст знає про те, що він практикує форму навмисного неуцтва. Прихильник іншої віри не може признатися собі у неуцтві.
   Основні сатанинські символи - три шістки, пентаграма, перевернуте розп'яття та свастика, 666 -- число звіра. Пентаграма -- п'ятикутова зірка в колі. Сатаністами використовується тільки переверну­та п'ятикутова зірка. Нерідко у середині зірки міститься зображення голови цапа. Перевернуте розп'яття -- перевернутий християнський хрест. Свастика -- древньоіндійський символ, використовувався протягом стеліть різними народами. Був зокрема запозичений ідеологами нацизму і сатанізму.
   Нині цілком легальне існують об'єднання сатаністів у багатьох містах США, Великої Британії, Німеччини та Італії. Сатанинські угруповання отримали назви "Товариство Асмодея", "Церква останнього суду" і т. ін. У Німеччині налічується близько 150 тис. дияволопоклонників, у Франції -- понад 300 тис. Значна кількість сатаністів діє в Австрії, Великій Британії та інших країнах.
   Керівник товариства німецьких сатаністів "Телема" Міхаель Егінер свою кар'єру починав електромеханіком, проте коли пересвідчився у тому, що ця професія не принесе йому великих прибутків, вирішив зайнятися магією та окультизмом. Він "посвятив у таємниці світу" своїх прибічників, в основно­му молодь, яку привабила його реклама. До чого вона зводиться? До тієї ж самої проповіді вседозволеності, до культу насильства та аморалізму. Егі­нер досить відвертий і навіть не намагається приховати своє сатанинське кредо: "Ми здійснюємо магічні обряди, організовуємо виставки смерті, ритуали екстазу, читання оракулів. Ми хочемо перейти кордони дозволе­ного, спростувати всі табу, зруйнувати мораль".
   У Нідерландах за ширмою релігійних обрядів розквітав порнобізнес, а сатанинська церква була перетворена на щось середнє між публічним до­мом та нічним клубом для чоловіків. Там розігрувалися непристойні оргії, котрі були багато прикрашені містичною атрибутикою.
   Віра у демонів поширена і в Африці. Багато хто з прихильників злих духів не визнають християнського Диявола, але по суті вони є сатаністами. В цьому випадку причетність до сатанізму полягає не у служінні біблійно­му персонажу, а у служінні будь-якому демону. Для задоволення злих духів іноді проводяться жертвоприношення.
   У Єгипті мав місце величезний скандал: поліція заарештувала декілька десятків молодих людей та розшукує ще близько трьохсот. Всі заарешто­вані -- віком від 17 до 20 років -- зізналися у причетності до місцевої секти прихильників Сатани. Переважно це діти із багатих сімей, серед яких чимало відомих імен -- артистів, режисерів, бізнесменів та інших. Допитані службою безпеки "дітлахи" зізналися в тому, що "піддалися спокусі", слухаючи західні відеозаписи "на славу Сатани". У числі їхніх витівок проникнення на одне з кладовищ столиці, де вони викопали близько 15 людських черепів, які потім стали головним елементом ритуальних танців, що виконувалися в ритмі "heavy метал" у чорному одязі, прикрашеному людськими кістками. При цьому вони поливали один одного кров'ю котів та птахів, вживали наркотики та алкоголь, перед тим, як приступити до "центрального дійства" -- буйства вільних сексуальних відносин. Ідеоло­гією секти нібито стало бажання "реабілітувати Сатану, якого несправед­ливо викинули з раю".
  
  
      -- Людина XXI століття - вона "зла" чи "добра"?

3.1 Моральність та сучасна людина

   Коли зникне те, що зло зараз, негайно наступить те, що зло завтра.
   Ф.Іскандер
  
   В сучасному світі традиції та звичаї вже не відігрівають такої ролі, як століття тому. В двадцять першому столітті ми маємо чітку систему, що покликана чітко відрізняти "зло" від "добра" - це система правосуддя.
   Феміда має в своєму розпорядженні величезну кількість актів та статей, в яких описуються всі можливі проявлення зла людиною проти суспільства. Для того, щоб людина не повторювала свої помилкові чи навмісні злодіяння правосуддя передбачує низку різноманітних покарань - від тимчасового ув`язнення (деякий час індивід гарантовано не причинить соціуму зла) до смертної кари (індивід вже ніколи і нікому не причинить зла). Але страчуючи людину "праведне суспільство" вже саме є носієм зла, зробивши зло злочинцю (!!!) та перш за все собі. Зараз ведеться багато дискусій з приводу усунення смертної кари, значна частина світових держав вже не застосовує вищої міри покарання, але в більшості країн, навіть в Америці, "колисці демократії", відміняти її ніхто не збирається. Людство не даремно побоюється відміняти навіть ті спірні регулятори своїх стосунків, які відповідають злом на зло.
   Але незважаючи на ці моральні регулятори, розвиток цивілізації та науково-технічний прогрес простежується тенденція регресу людства, а з нею - відчуження від етичних, моральних цінностей та ідеалів. Панує вседозволеність з характерним для неї егоїзмом, цинізмом, жорстокістю, прагненням будь-що досягти успіху, матеріального благополуччя - навіть ціною життя ближнього.
   В наш час на свідомість людини вже в значно меншій мірі впливають старі традиції, звичаї і моральні цінності. Саме тому зараз можна проаналізувати залежність між падінням моральності та ростом волі людини. Ця залежність легко простежується, але якщо подивитися глибше, то можна побачити що існує і зворотній зв`язок. Людина, що не має моральних цінностей та не може розрізнити добро і зло, дійсно може робити все що захоче - всі свої вчинки вона буде вважати позитивними. Позитивним не з точки зору моралі, релігії, чи інших людей, а позитивними в першу чергу для себе. Така людина дійсно максимально незалежна і вільна, але в суспільстві, де всі ми в якійсь мірі залежні одне від одного, вона не може співіснувати з іншими. Можна припустити лише один можливий розвиток подій в ситуації, коли люди позбудуться моральних регуляторів функціонування та розвитку соціуму - таке суспільство порине у хаос, який може повернути навіть цивілізовану культуру у стан первісної. А зворотній зв`язок полягає в тому, що суспільство навіть в первісному стані одразу ж почне будувати нові моральні регулятори свого існування.
   Я не хочу називати сучасну людину ХХІ століття доброю чи злою. Людина в наш час так само як і у всі часи прагне розвитку суспільства і гармонії в ньому. Цілком нормально, що на цьому шляху людство припускається і буде припускатися неприємних кроків, які будуть засуджувати вже не наші сучасники, а філософи і історики майбутнього.
  
   3.2 Розвиток цивілізації на шкоду людству?
  
   З давніх часів людство потрясали катаклізми - природні, со­ціальні та й політичні. Повені, потужні землетруси та хвороби постійно нагадували людству про його беззахисність і незахищенність перед грізними силами природи. Природні катаклізми зменшують і знищують матеріальні і духовні цінності та відбирають життя людства.
   Не менше зла завдають і війни, катаклізми, які людство створює собі власноруч, - заслуга злих, жорстоких, самозакоханих правителів. І сьогодні то в одному, то в іншому куточку нашої планети точаться війни, молох війни перемелює тисячі і мільйо­ни людських життів. Не менше зла приносить людству технічний прогрес без виконання правил екологічної безпеки.
   Надзвичайну небезпеку для людства становить і бездумне втручання у використання природних ресурсів, створення штучних водосховищ, меліорація, варварське знищення лісів і т.п. Роблячи зло природі ми в першу чергу робимо зло собі - природа не бариться з відповіддю на діяльність суспільства, спрямовану їй на шкоду - ми свідки зсувів грунту, повеней, руйнування дамб, доріг осель, навіть цілих населених пунктів.
   Збитки, заподіяні людиною природі, не можна відшкодувати, навіть направляючи величезні кошті і людські ресурси на відновлення первісної природи в найкращому випадку можуть компенсувати 15-20% пошкоджень. Ще невідомо, чим закінчаться експерименти з генної інженерії та клонування.
   Можна зробити єдиний можливий висновок - сучасна циві­лізація розвивається на шкоду людству. Порушуються закони гар­монійного розвитку, а тому людству необхідно навчитись жити у таких умовах. Наша свідомість мусить долати екстремальні, ча­сом, здавалось би, безвихідні ситуації. Людина може швидко мобілізувати свій розум, інтелект, а загалом і фізичні ресурси, щоб зреагувати на загрозу у будь-яких її проявах.
   Розвиток культури, мистецтва, наприклад, в Україні не сприяє подоланню негативних явищ у відносинах між людьми, боротьбі зі злом у людських душах. Мистецтво у наш час все більше стає товаром, виробленим для продажу, розваги, задоволення амбіцій­них потреб, стимуляції нервів і різновидів збуджень. Воно, як і належить товару, контролюється торговцями, комерційними інте­ресами. Замість того, щоб підноситись над рівнем мас, будити у них світлі почуття, мистецтво, навпаки, породжує жорстокість, садизм, невпевненість у своїх силах. Таким чином, мистецтво опу­стилось до рівня людей з викривленою свідомістю, до рівня на­товпу, воно стало аморальним, розпусним, антирелігійним і ан­тисоціальним, тобто пропагує Зло. Поряд з цим, переважна час­тина кінофільмів та сайтів в Інтернеті демонструють насилля, зло, садизм, сексуальні збочення.
   Можна зробити єдиний можливий висновок - сучасна циві­лізація розвивається на шкоду людству.
   Чи не тому на рубежі третього тисячоліття ожили розмови про кінець світу, апокаліпсис? Він може наступити, якщо людство не буде го­тове для боротьби за добро, за гармонійний розвиток. При цьо­му, хочемо ми того або ні, але змушені жити в екстремальних умо­вах і готувати себе до дії у них, як розумом, так і свідомістю.
   Вихід - у відновленні моралі, започаткуванні й розвитку єдності науки, релігії і мистецтва, а також у відновленні і розвиткові духовної, психічної і соціальної гармонії. Перехід у нове тисячоліття повинен відбуватись за рахунок відродження і піднесення рівня культури, мистецтва над рівнем мас, їх універсалізації та і в цілому становлення суспільства на принципах добра, справедливості і демократії.
  
  

Висновки

   Добро і зло є людські прояви, отже, ставлячи питання про необхідність розумного підходу до проблеми зла, навіть у в якійсь мірі виправдуючи його ми захищаємо людину, тобто служимо добру.
   Розвиток соціуму здійснюється завдяки боротьбі різних тенденцій, різних сил, різних людей. Розвиток однієї людини також складний процес внутрішньої боротьби, боротьби різних протилежних почуттів: любові та ненависті, доброзичливості та мстивості, щедрості і жадібності та інших. Припинення цієї боротьби рівнозначно смерті суспільного та людського організму. Саме ця боротьба в узагальненому вираженні сприймається як боротьба добра і зла. Отже, якщо представити собі деяку гіпотетичну ситуацію, в якій одна із сторін повністю знищена, то вийде не що інше, як кінець історії людства.
   Треба розуміти, що рай, де блаженствували б усі без виключення люди, на землі неможливий. Зате на землі дуже можливе пекло, створений, як правило, власноруч людьми, що мріють про земний рай. Земне пекло виходить тому, що знищення зла на практиці перетворюється в пошук і знищення "злих" людей. " У людей, - писав Н.А. Бердяєв, - є нездоланна потреба в "козлі відпущення", у ворогу, що винен у всіх негараздах і якого можна і потрібно ненавидіти. Це можуть бути євреї, єретики, масони, ієзуіти, якобінци, більшовики, буржуазія і т.п.". Як показує опит, чим більш ворогів знайдено і знищено, тим більш їх люди малюють собі.
   Що ж може обірвати цей нескінченний кривавий ланцюг? Тільки примирення з фактом існування зла і недосконалості світу, тільки проявлення терпимості до людей.
   Дійсно, ці висновки не слід трактувати як капітуляцію перед злом. Зі злом слід боротися, але перш за все духовними зусиллями, а не грубо знищувати.
   У боротьбі зі злом ми переборюємо один вид зла, а перед нами миттю з`являється його новий вид, з яким теж слід боротися та переборювати. Так відбувається розвиток, прогрес суспільства і людини. У цьому і полягає головний практичний зміст існування зла.
  

Список використаної літератури.

   1. В.П. Андрущенко, М.I. Михальченко "Сучасна соцiальна фiлософiя, курс лекцiй.", Киiв, "Генеза", 1996.
   2. І.Ф. Надольний та ін. "Філософія. Навчальний посібник". Київ "Вікар", 1999 р.
   3. И.А. Мусский "Сто великих мыслителей". Москва "Вече", 2000 р.
   4. Сабиров В.Ш. "Два лика зла". - М.: "Знание", 1992
   5. Дробницкий О.Г. "Понятие морали". - М.: "Наука", 1974
   6. Паранов Е.И. "Трон Люципера". - М.: Политиздат, 1985
   7. Фридрих Ницше "Человеческое, слишком человеческое"
   8. Лоренц К. "Агрессия. Так называемое зло.". - М.: Прогресс, 1994
   9. Фридрих Ницше "Антихрист. Проклятие христианству". - Минск.: 1997
   10. Сало І.В. "Добро і зло". - Суми.: "Козацький вал",2001
  
  
  
   4
  
  
  
  

 Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com С.Панченко "Ветер. За горизонт"(Постапокалипсис) Д.Сугралинов "Дисгардиум 3. Чумной мор"(ЛитРПГ) О.Бард "Разрушитель Небес и Миров-2. Легион"(ЛитРПГ) Л.Лэй "Пустая Земля"(Научная фантастика) А.Гончаров "Образ на цепях"(Антиутопия) В.Василенко "Стальные псы 6: Алый феникс"(ЛитРПГ) Я.Ясная "Муж мой - враг мой"(Любовное фэнтези) В.Соколов "Мажор 3: Милосердие спецназа"(Боевик) М.Юрий "Небесный Трон 2"(Уся (Wuxia)) Hisuiiro "Птица счастья завтрашнего дня"(Киберпанк)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
И.Мартин "Время.Ветер.Вода" А.Кейн, И.Саган "Дотянуться до престола" Э.Бланк "Атрионка.Сердце хамелеона" Д.Гельфер "Серые будни богов.Синтетические миры"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"