Аннотация: Не моё, просто попросили набрать и выложить, за неправильную пунктуацию извиняюсь, просто сама не поняла всё и везде
Це мiсто було приречене помирати багато разiв, воно наполовину складалось з кладовищ, через брукiвку часу прорвався буруватий висохлий в буру сажу комiр промитої кровi.
Багато вуличок нагадували вузькi алеї старих кладовищ зiстарiлими засадженими чорно-зеленою сiрою рослиннiстю i завжди тиша, присмерк i спокiй, крiзь якусь вологу стиглiсть пробивалося сонце, звинувачено свiтилось и впливало в туманi.
Чужi завжди зважували тихо у Вас i день короткуватий i завжди когось ховають, так, неначе звозять мерцiв звiдусiль...
В столицi вiн влип в iсторiю, тiкав подалi вiд кредиторiв i жлобистої помсти, чому не встиг за кордон, е багато причин, чому приїхав сюди перелякався запримiтивши трьох бугаїв з невинними посмiшками вбивць... а тут ще фарт дизель засипiв i зупинився свiтло погасло вiн iз третього вонюшника в перший, а там дверi вiдчиненi, с пригнув., перебiг i завмер, пропихтiв дизель нiкого, а там на боковiй вiтцi в нiчному маревi вогнi станцiї, немовби близько, а йшов годин зо три тривожно поглядаючи на вогнi далеких будинкiв... Лiхтарик не вмикав розстелив навпомацки плащ, пiд голову, - сумку, чемодан, - збоку i не зчувся як заснув... проснувся, - бiлий день...
На третiй день Вона запросила його в гостi в маленьку кiмнатку з лiвого боку музею, - веранда, кухня i робочий кабiнет, кiмнатка з пiччю, та пiв кiмнатки як кладочка в запiчки, на пiдвiконнi розiспанi кулi зi пiстолета, якiсь значки, клапцi порубаного золота, ото бiдна... на столику книги все старi, на стiнi картини i величезне фото весела бiлявка з дитиною на руках та високий чорнявiй чоловiк. Не чекаючи запитання вона розповiла, то її сiмя двадцять рокiв тому, вони були справжнiми Готами, не гра, а пошук того незрiвнянно великого, та вiн зрадив їх пошук i загинув. ?Блискавка в саду його i сина... приїхав конюх, привiз молоко i ще щось в кошику...
- А це правду кажуть люди, що Ви, - вiдьма i ще що вмiєте чаклувати?
- - I так i нi, - всi ми вмiємо, - давайте спати, тiльки в саду не ходiть, нiч мiсячна, мало що привидиться може
- Загасила свiтло кiмната стала срiбною i тихою, вона глянула на мiсяць i вiн так вiн зник за хмарою, вона пропливла далi тихо ?спiть i все..., проснувся серед ночi її не було поряд... щось темне виблискувало на бiлизнi, - кров