Косiвчук Юлiя Фелiксiвна : другие произведения.

Блог "Ю.Д."

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:

* * *
Перший вагон був справжнiй: її, загорнуту у футболку iз написом "Hey Jude" знайшли працiвники залiзницi.
Наступним (Вагон номер 2) виявився дитячий будинок, де iм'я Джуд для неї автоматично зробилося i iменем, i прiзвиськом. А футболка iз "Бiтлами" - єдиною власнiстю, з якою вона нарештi воз'єдналася, наче iз загубленими родичами на своє шiстнадцятирiччя.
Вiдтодi Джуд ховала цю майже плащеницю вiд заздрiсних очей у найпотаємнiших, майже потойбiчних закутках кiмнати. A коли їй траплялося залишатися на самотi - перечитувала, завчену напам'ять, затерту етикетку, нюхала її, безнадiйно пробуючи виловити запах маминих парфумiв, або таткового поту, або бодай чогось, окрiм запаху прального порошка "Лотос". (Ну звiсно ж добродушний директор виправ футболку, навiть випрасував, не дарувати ж дiвчинi шмаття.)
* * *
У паспортi Джуд записали як Юлю Дарко. Тепер, разом iз новим iменем i старою "пелюшкою", вона вiдчувала себе майже повноцiнною. Якби тiльки вона могла розгадати тi дивнi сни, або позбутися їх назавжди. Хто були тi люди? Чому вона вiдчувала до них таке дивне тепло, якого нiколи не зустрiчала в реальному життi?
* * *
Джуд стояла перед довгою, схожою на покинутий на запаснiй колiї вагон, спорудою, i вiдчувала, що вiд Вагонy номер 2 цей вiдрiзнятиметься лише вiковою категорiю його мешканцiв.
- Будьте як вдома! - запросив Юлю Дарко директор будинку престарiлих i потис новiй штатнiй працiвницi руку. - Нам бракує санiтарок, самi розумiєте, що робота важка, а платять... Xоча, пiдозрюю, що ви до нас ненадовго.
* * *
Iнтернет i Натан Карлович залишалися найяскравiшими спогадами, винесеними iз попереднього "вагону".
Хлопцi по-дружньому називали молодого вчителя Братаном. A для дiвчаток-пiдлiткiв Натан Карлович зробився омрiяним принцем iз перепусткою у щасливе майбутнє.
Натан Карлович знайшов спонсорiв для обладнання кабiнету iнформатики, вiн сам привiз комп'ютери, вiн перший показав хлопчакам комп'ютернi iгри, i вiн був першим для Ю.Д.
Тобто повинен був стати, тодi, коли пiсля новорiчного балу у спортзалi не залишилося нiкого, окрiм голої, вкритої самими лише сирiтками, дiвчини i вчителя iнформатики. Вiн без поспiху цiлував їй плечi i шию i...
i все...
- Не треба, ти сама потiм жалкуватимеш, - казав, а коли Джуд розридалася на його плечi - закутав у свiй пiджак i пригортав, як пригортав би батько свою донечку, або брат, або найкращий друг.
Джуд не знала зненавидiти його за цей глум, чи любити навiки своєю незайманою любов'ю.
Через два тижнi Натан Карлович зник, i нiхто нiчого про нього не вiдав. Вона бiльше нiколи його не бачила.
Благо, у цiй дiрi, яка звалася мiстом, було iнтернет-кафе. Вoна i зараз щодня перевiряла свiй iмейл, з надiєю, що напише, але вхiдних листiв не було.
Натан Карлович був єдиним, хто жодного разу не запитав Джуд про її вiчне мовчання, майже нiмоту, яка порушувалася лише зрiдка. Їй було затишно у своїй тишi. Бiльше за тишу їй подобалася лише тиша надрукована, тому вона багато читала, а згодом зрозумiла, що писати їй легше, нiж говорити - не фiзично, нi, вона не могла цього пояснити, бо це був якийсь iнший стан i вимiр, i Натан це вiдчув:
-Гей, Джудо-Юдо, пиши блоги, - якось порадив вiн,- це гарна можливiсть спiлкуватися з людьми, не обтяжена балаканиною iз ввiчливо-обов'язковим зазиранням у вiчi. Тобi сподобається. У тебе неодмiнно вийде. Пиши!
Це був притулок, втеча вiд самотностi, запасний вихiд. I був Iнтернет. I була потреба. Особливо тепер, у будинку старостi, де мрiї про щасливе майбутнє помирають ще у зародку, розчиненому у кислотi згаслих очей її пiдопiчних.
Блог "Ю.Д."
2011-03-01 23:41 pm (local)
Моя мрiя стати журналiстом, або, принаймнi, письменником, певно, так i залишиться планами на наступне життя, тому я пишу цей блог сама для себе, бо хто iще читатиме моє "iвангелiє"?!
Отже, я живу iз престарiлими "апостолами", i вони, здається, самi вiрять у те, що повноцiнно живуть, а не доживають, як решта, у цьому Богом забутому мiсцi. I з кожним днем я переконуюсь, що вони - справжнi.
Щонедiлi вони зсувають докупи столи у вiтальнiй кiмнатi i зовсiм буденно, як i годиться скромних святим, творять чудеса.
Чудо Петра i Павлини: воскресiння iз мертвих
Вони прогулювалися у саду, про щось говорили, дiйшли до лавицi, поплямованої першим весняним сонцем. Здається, вони одночасно помiтили, як ворушиться свiжонасипаний горбик чорнозему. Павлина стала на колiна i грабельками пальцiв розпорпувала землю. Петро робив те саме з iншого боку могилки. Четверо чорненьких цуценят жадiбно ковтали повiтря, притискаючи свої холоднi мордочки до теплих долонь спасителiв. Павлина силою розтуляла манюнi пащi i вказiвним пальцем вичищала їх вiд землi. Вона загорнула їх у свiй вовняний шалик i акуратно притиснула до грудей. Я бачила як вони з Петром попрямували до котельнi, я не чула, але вони й не казали нiчого, просто дивилися кочегару у очi.
Друге чудо Петра i Павлини
Того ж дня Петро, колишнiй анестезiолог, який завжди погано спав вночi i тому приймав снодiйне, вигрiб з аптечки усi свої запаси димедролу. Павлина сидiла у крiслi у гладила цуценят. Принесене нею з їдальнi молоко пускало сонячних зайчикiв на замурзанi глиною собачi носи.
- Усе готово! - спокiйно i врiвноважено вiдрепортував Петро, розмiшуючи у бiлiй рiдинi розтовченi на порошок пiґулки.
- Вам не буде боляче, не буде страшно! Ми будемо спiвати вам колискову, - нахилилася до цуценят Павлина i захухала на їхнi й досi тремтячi лапки.
Песики прилипли до скляної цицi пипетки i через пiвгодини позасинали. Петро не став кликати кочегарa для наступної фази евтаназiї, вiн сам втопив сплячих цуценят у вiдрi. Вдруге їм помиралося не боляче i не страшно!
* * *
Джуд записувала усе, що бачила i чула. Вона пiдслуховувала, коли "апостоли" звично збиралися у вiтальнi. Вона сама зсyвала докупи столи. Вирiвнювала стiльцi. Їй хотiлося бути з цими дивними людьми. З кожним днем апостоли робилися їй ближчими i зрозумiлiшими. Вона була певна того, що i працiвники, i решта мешканцiв будинку вважають тих дванадцятьох зарозумiлими снобами i намагаються триматися вiд них подалi, як власне i вiд мовчазної i неусмiхненої санiтарки iз дивним iм'ям.
Нiхто не читав "блог Ю.Д.", але це цiлком влаштовувало Джуд. Навпаки, якби з'явився коментар, думалося дiвчинi, то вона бiльше нiколи б не наважилася писати далi, бо тиша у вiдповiдь була знайомою i затишною, бо цього було достатньо.
Блог"Ю.Д."
2011-03-11 22:22 pm (local)
Пророцтво Iванни
Минулого ранку мої "апостоли" обговорювали сни. Iванна розповiдала останньою, i її сон здався менi шифром. Менi нiколи не сняться подiбнi сни, я взагалi пам'ятаю один-єдиний, що повторюється усе моє свiдоме життя, але чужi сни менi легко розгадувати, а свiй... але зараз не про це...
Отже, повертаючись до Iванни.
Вона говорила голосно, як i належить колишнiй вчительцi молодших класiв, i менi навiть не доводилося прислухатися.
Сон:
Бiля входу у ресторацiю стояв великий акварiум, у якому спокiйно плавала риба Фугу. Раптом величезна хвиля, наче водяна рука, винесла рибину iз її помешкання i кинула на найближчий вiд акварiуму столик. Фугу хлюпнулася на тарiлку i почала несамовито жерти звiдтам рис.
- Дурня якась, - єхидно всмiхнувся директор, що теж ненароком почув розповiдь Iванни. - Менше усiлякої єрунди на нiч читайте, Федорiвно, i не буде таке снитися, - захихикав вiн, не вiдриваючи погляду вiд газети.
Iванна нiяк не вiдреагувала на його слова. Менi навiть здалося, що вона не образилася на директора.
Це було вчора, а сьогоднi увесь свiт шокований новиною про найстрашнiший в iсторiї Японiї землетрус.
Фугу... Хвиля... Рисинки-люди... Не помiтили кореляцiю?
Я поклала вирiзку з газети на стiл, за яким снiдала Iванна i нишком поглядала за її реакцiєю. Стара жiнка прочитала статтю спокiйно, наче була готова до подiбних новин, начебто знала, що цьому судилося трапитися.
Pаптом Iванна глянула у мiй бiк. Я вiдвернулася.
* * *
Вночi Джуд знову снився той самий сон: група людей, але тепер у них були обличчя її апостолiв. Напевно, вона таки зрослася з ними у цьому також транзитному для них усiх вагонi.
* * *
Джуд прожила у будинку престарiлих цiлу зиму i пiв-весни. Часом їй здавалося, що вона теж постарiла, але ближче до кiнця квiтня настрiй її покращився. Очевидно, її також не оминув вiрус свята, ненароком розповсюджений "апостолами". Дванадцятеро були як нiколи заклопотанi i метушливi. Здається, вони очiкували чогось, а може, когось.
На Великдень усi, окрiм апостолiв, пiшли у церкву, що розташувалася по-сусiдству разом iз трьома аптеками, кладовищем i iнтернет-кафе "Юнiсть".
Стараннями Джуд вiтальна кiмната аж виблискувала на сонцi. Залишилося зсунути столи. Зараз, поки тут порожньо, можна спокiйно завершити звичний недiльний ритуал. Джуд з приємнiстю глянула на добре вiдiпрану скатертину i зрадiла цiй дрiбничцi. Свято, як-не-як!
Джуд присiла на стiлець, уявивши, як вона радiсно щебече про щось iз Iванною, або сперeчається iз Марком, чи розгадує сни Андрiя... Напевно, це i було ЩАСТЯМ!
Замрiявшись, вона й не почула, як до кiмнати увiйшли "апостоли". Вони сiли кожен на свiй стiлець, i нiхто не залишився стояти.
- Напевно, я випадково, поклала зайвий, - виправдовувалася дiвчина, встаючи.
- Хiба ти не знаєш, що випадковiсть - то найбiльша закономiрнiсть?- посмiхнувся Фома.
- Юдо!- заговорили дванадцятеро хором.- Ми так довго чекали цього дня!
* * *
Блог "Ю.Д."
1 коментар
(Anonymous)
2011-04-27 9:01 am (local)
Привiт, Джудо-Юдо, я ж казав, що у Тебе усе вийде! З поверненням!

Юля Косiвчук, "Блог Ю.Д.", 15 березня, 2011.


 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"