Дара лежла на тахтi, гортаючи старий альбом iз чорно-бiлими свiтлинами: ось вона з мамою 1 травня 1985 року, в її мaленькiй долонцi - бiльша - мамина; а це - вони з мамою у зоопарку, а на цiй - мама i її старша сестра Яна. Дара могла iз закритими очима коментувати, хто зображений на тих знiмках.
По DVD-плеєру стрибали довгоногi американськi красунi у коротеньких спортивних шортах. Дара також була вдягнута для аеробiки, але її тiло вiдмовлялося робити будь-якi прискоренi рухи. Все, як у пiдручнику: антидепресанти викликають сонливiсть i нудоту. "Тiло ще не звикло", - заспокоювала себе Дара, зменшуючи гучнiсть музики, що надто сильно дисонувала з її теперiшнiм станом.
На останнiй сторiнцi альбому була єдина, недавно вiдрукована кольорова фотографiя - похорон її мами. Дара закрила альбом i пiдвелася, але гостий бiль внизу живота повернув її назад на тахту. "Невже у мене теж?.."
Дара хаотично перегортала "Золотi Сторiнки України", намагаючись знайти пiдходящу контору:
- Приватна гiнекологiчна клiнiка "Фемiна", чим можу вам допомогти? - почула Дара у слухавцi приємний жiночий голос.
- Менi потрiбне термiнове обстежання. Я ще встигну потрапити до лiкаря сьогоднi?- тремтячим голосом спитала Дара секретарку.
- Вибачте, але ми зачиняємося за десять хвилин. Я можу записати вас на ранок?
- Дуже добре.
- Восьма тридцять вам пiдходить?
- Так.
* * *
Наступного дня Дара разом iз подругою Алiною сидiли на м'яких модних лавочках на вид недешевої полоклiнiки. Рiвно о восьмiй тридцять до них пiдiйшла секретарка у нiжно-зеленому, добре випрасуваному халатi. Вона привiталася iз новими пацiентами i запропонувала чаю-кави.
- Ваш лiкар, Марина Ярословiвна, чекає на вас. Прошу сюди. - завчено привiтно звернулася секретарка до молодих жiнок.
- Я буду тут, - запевнила Алiна подругу, i Дара пiшла за зеленим халатом.
- У нас своя мiнi лабораторiя, тому результати мазка будуть за пiвгодини. Ви можете зачекати у вiтальнi, а Жана принесе вам чаю, - повiдомила лiкар пiсля огляду. - Я поки не беруся нiчого казати, - хочеться подивитися на вашi аналiзи, але ця синюшнiсть матки може означати вагiтнiсть. Але ви, як я розумiю, - дiвчина.
Дара почервонiла:
--
Стара дiва я. - сказала вона вдавано посмiхаючись.
* * *
Нудитися y лiкарнi, навiть iз дармовою кавою, Дарi не хотiлося. Останнi два мiсяцi маминого iснування, бо життям те назвати було важко, Дара провела бiля її лiжка в однiй iз столичних онколiкарень.
Алiна запропонувала симпатичну кафешку через дорогу, i тi довжелезнi пiвгодини подруги провели за манговим соком, круесанами i розмовами про роботу.
* * *
- У мене для вас двi новини, - задоволено, i водночас надто збуджено, як на лiкаря, заговорила Марина Ярославiвна. - хороша i, сподiваюся, дуже хороша.
Дара розгублено дивилася то на лiкарку, то на Алiну, яка у якостi групи пiдтримки зайшла у кабiнет разом iз подругою дитинства.
- У вас немає раку, - радiсно повiдомила вона.
Дiвчата застрибали на крiслах i Алiна затисла Дару в обiймах.
- Обережно, не задушiть малюка, - напiвжартома втрутилася лiкарка.
- Що? - обернулася до гiнеколога Дара.
- Малюка? - перепитала Алiна.
- Ви вагiтнi, Даро, дванадцять тижнiв. Вiтаю! - уточнила лiкарка i на доказ сказаного розвернула до пацiентки монiтор. Руки у лiкарки дивно тремтiли.
- Це якась помилка! - поспiшно пояснила Дара одночасно i лiкарцi, i Алiнi. - Я ж вам казала, що я стара дiва.
- Ну, по-перше, не така вже й стара, вам лише двдцять... вiсiм, а по-друге, я двiчi все перевiрила - помилки бути не може. - Я i сама приголомшена, - зiзналася лiкарка, - це унiкальний випадок. B iсторiї свiтової гiнекологiї було лише шiстнадцять подiбних зачать. Ви одна на мiльйони, розумiєте! - схвильованим тоном продовжила Марина Ярославiвна. - Однак, мушу вас одразу ж попередити, що у дев'яноста дев'яти i дев'яти вiдсотках випадкiв ембрiон помирає. - пояснила гiнеколог. Дарa, з високо пiднятими бровами i пересохлим горлом, спромоглася лише на коротке: "... дев'яносто дев'ять i дев'ять?.."
- Ви знаєте, що у нас дороге лiкування? Так от, я не вiзьму з вас грошей. Якщо немовля виживе, i ви вирiшете його залишити, то будете приходити до мене щотижня, - не даючи Дарi оговтатися вiд почутого, продовжувала нести нiсенiтницi, Дара була певна цього, гiнеколог.
Марина Ярославiвна пригадала все, що чула колись про непорочнi зачаття: те, що їм розповiдали в медiнститутi, i що читала в наукових журналах. Скомпiлювавши на хлопський розум пояснення патологiї, з якою i не думала зiткнутися, лiкарка запевнила дiву Дару, що вона - сенсацiя!
- Про жiночi ХХ хромосоми i чоловiчi ХY, ви, звiсно, знаєте ще зi школи. Але ви, Даро, маєте те, чого немає жодна з нас - Y хромосому. - пояснила Марина Ярославiвна. - Мiй батько - професоp кафедри акушерства i гiнекологiї. Я впевнена, що вiн буде щасливий вас оглянути.
* * *
Дара вийшла з лiкарнi мовчазна i задумана. Алiна тактовно пiдтримувала мовчанку, аж поки їй в голову не прийшла блискуча iдея:
- Дарусю, пiшли в аптеку - купимо тести на вагiтнiсть. В приватних клiнiках також помилки стаються.
Вдома, тричi перечитавши iнструкцiю, Дара пiшла у туалет. Перший тест вона зiпсувала, але наступнi два пiдтвердили ранковi результати. Вона вагiтна!
Як тiльки Алiна пiшла, Дара звернулася до свого улюбленого лiкаря - Iнтернету. Вона виґуґлина все що могла з нього i, зрозумiвши, що у такому станi їй не осилити наукових откровень, вирiшила подрiмати годинку.
Прокинулася Дара, коли в хату пролiзли першi сутiнки. "Нi-i-чого собi дрiмкнула!" - Вона глянула на годинник - за п'ятнадцять сьома. На мобiлцi п'ять пропущених дзвiнкiв i три текстовi повiдовлення вiд Алiни.
"Як добре, що у мене вiдпустка, можна спокiйно з усiм розiбратися. Нi, погано, що вiдпустка, робота б вiдовлiка мене вiд всього цього." - уголос мiркувала Дара. Вона раптом згадалa, що через метушню з лiкарнею, забула прийняти свiй антидепресант. Дара дiстала iз шухляди лiки , але щось спинило її, i вийнята продовгувата пiґулка повернулася назад у пляшку. Чому вона це зробила, Дара не змогла собi пояснити.
її нудило i дуже мерзли ноги. Дара вдягла вовнянi шкарпетки i по самi вуха загорнулася у ковдру.
* * *
Наступнi два тижнi Дара намагалася не думати про свою вагiтнiсть. Вона не вiдповiдала на дзвiнки з лiкарнi i всяко переконувала себе, що все це просто помилка, бо такого бути не може! Але, коли одного ранку вона не змогла защепити на животi улюбленi джинси - Дара, нарештi, наважилася прийняти на розгляд це шалене припущення.
* * *
- У вас зараз двадцять тижнiв. - повiдомила Марина Ярославiвна. - Зараз будемо робити наш перший ультразвук, - захоплено потерла руки лiкарка i змазала Дарин живiт гелем.
- Ану, як там наша дивовижна дiвчинка? - пильно вдивлялася на монiтор лiкар.
- Звiдки ви знаєте, що це дiвчинка, хiба там видно? - витягнула шию Дара, намагаючись видивитися стать дитинки на чорно-бiлому екранчику.
- Тут i дивитися нема чого - самозаплiдненi жiнки можуть мати лише дiвчаток. Така природа. - пояснила Марина Ярославiвна i повела дивну штукенцiю, яка, очевидно, була очима ультразвукової машини, у самий низ Дариного живота.
- Цього не може бути!.. - заметушилася бiля екрану лiкарка, боляче натискаючи Дарi на живiт.
- Що? Чого не може бути? - Дара починала панiкувати.
- Даро, таке не буває... У тебе буде син!
* * *
Дара прокинулася вiд того, що у дверi хтось тихо, але ритмiчно постукав.
- Вам кого? - запитала вона прибулих: двох молодих дiвчат у довгих спiдницях i чоловiка у костюмi i краватцi.
- Ми iз церкви Восьмого Дня.
- ?
- Восьмий День - це останнiй день людства. Це прихiд Бога! - одразу ж пояснили гостi. - Нашому пастиру стало вiдомо, що ви чекаєте на дитя. Ми прийшли вас привiтати i повiдомити, що ми всi також з нетерпiнням чекаємо його народження! - трiйка вiруючих розплилася в блаженних усмiшках.
- Ви помилилися, y цьому домi немає вагiтних жiнок. Ви переплутали! - безапiляцiйно виголосила Дара. - А, це, певно, йдеться, про попередню господиню... У неї було кругленьке пузико, - Дара знала, що у непiдперезаному халатi животик не дуже помiтно, до того ж, вона завбачливо вела розмову через шпарину у дверях. - Та жiнка кiлька тижнiв тому переїхала. - продовжувала вiдшивати послiдовникiв Восьмого Дня Дара.
- Куди? - мало не плачучи i в один голос спитали троє.
- Не знаю. Вона менi не звiтувала. А зараз вибачте, менi потрiбно працювати. До речi, а хто вам дав цю адресу?
- Пастир.
- А йому?
- Не знаю, - знизили плечима дiвчата. Хлопець також розвiв руками. - Вибачте, що потурбували. Дозвольте залишити вам нашу брошуру.
- Я не вiруюча людина. Пробачте, менi й справдi треба йти, - вiдрiзала Дара i зачинила дверi.
* * *
Дерева iз жовтих стали коричнево-голими, i вулицi тепер усi були покрапленi листопадовими калюжами. Дара стояла на зупинцi, чекаючи на маршрутку.
- Кiнець вже близький! Готуйтеся, брати i сестри! Вiн iде! - кричав на все горло якийсь ненормальний, одягнутий, незважаючи на холод, у саму лише сорочку i спортивнi штани. - Дарi зробилося лячно. Вона обiйняла руками живiт i защепила дублянку. Бородатий вуличний оратор пiдходив все ближче:
- Парад планет розпочався! Спочатку на Землi закiнчиться нафта, почнуться вiйни i голод! I тодi Вiн прийде i судитиме всiх! Готуйтеся, люди!
Вiн пiдiйшов до Дари впритул, так, що вона була змушена зробити крок назад:
- Благословенна ти серед жiнок... - вiн нахилив голову i ейфорiйно усмiхнувся.
На щастя, пiд'їхала маршрутка, i Дара сховалася вiд божевiльного у теплi тiсного салону "газельки".
* * *
- Я назву тебе Радом, щоби у тебе було щасливе i радiсне життя, - гладила живiт Дара. - Ми поїдемо з тобою далеко, де нас нiхто не зачiпатиме - до тiтки Яни в Канаду. - мрiяла вона, i дитинка ворушилася в її утробi.
Дара вже не уявляла своє життя без свого Рада. Вона читала йому на нiч казки, росповiдала про його бабусю, про гори, про грибнi лiси, про свiт, зiрки i планети. Вона навiть розповiла йому iсторiю про хлопчика Iсуса, у якого також була лише мама. Вона в'язала йому черевички iз синьої i бiлої шерстi.
* * *
На вихiднi Дара запланувала ретельно прибрати свою двокiмнатну квартиру.
Коли черга дiйшла до миття пiдлоги, Дара вiдчула рiзкий бiль внизу живота. Вона повзцем добралася до лiжка, з жахом вiдчуваючи, як мiж ногами з'являється щось тепле i рiдке - кров!
* * *
- Менi дуже шкода, - тихим, скорботним голосом заговорив до Дари невiдомий лiкар, коли вона опритомнiла серед бiлих стiн лiкарнi. - Ви втратили дитину...
* * *
Дерева i вулицi збiлiли i збайдужiли до всього на свiтi. Вони спали пiд пухкою периною першого снiгу.
Дара йшла розхристана i тиха. Вона спинилася бiля старої верби з чорних порожнiм дуплом i поклала туди манюнi блакитно-синi черевички.