-Брате, вже час, вони пiдлiтають, - оголосив високий молодий чоловiк у чорному. Вiн випорожнив склянку з горiлкою i закусив пудингом, змiшаним зi снодiйним.
- Хейла Боппа - це знак, на який ми так довго чекали, - заговорив вожак. - Тепер, брати мої i сестри, ми покидаємо свої важкi земнi тiла i повертаємося додому. "Ворота Раю" вiдчиняються. Зустрiнемося на кораблi. - це було останнє, що вiн встиг вимовити, бо снодiйне iз горiлкою вже вiддiлили голос вiд горла i душу вiд тiла.
Двадцять одна жiнка i вiсiмнадцятеро чоловiкiв одночасно осушили свої келихи i майже урочисто вiдкусили вiд пудинґiв i бiсквiтiв, однаково смертельних. Вони всi разом натягли на голови "скафандри" полiетиленових пакетiв i полетiли слiдом за кометою. Нi, не за самою кометою, а за кораблем, який ховався у її хвостi.
27 березня всi Американськi ЗМI повiдомили народ про кiнець свiту, який стався у Калiфорнiї для тридцяти дев'яти самогубцiв, з написами на нарукавниках "Команда, що увiйшла у Ворота Раю".
* * *
- Почалося, - ледь чутно вимовила Оля Н. i склала газету удвоє. Вона вийшла на балкон i подивилася кометi прямо у очi: "Ти така гарна i така страшна! Я ще не хочу вмирати, але ж ти прилетiла за мною, правда?!" Комета мовчала на знак згоди i Оля Н. заплющила очi, щоби не дивитися вниз. Вона жила на дев'ятому поверсi дев'ятиповерхового будинку. Вище за неї була лише комета i Бог.
* * *
На п'ятому поверсi Оля Г. гортала журнал для пiдлiткiв, не читаючи його i не концентуючи жодної уваги на картинках. У неї була затримка найдовша в її новому (жiночому) життi. Десять днiв страшних переживань i слiз. Десять безрезультатних розмов з батьком її мiкроскопiчної дитинки. Десять двiйок у школi i десять вдавано веселих слiв по телефону мамi в Iталiю: "Все добре, мамусю. Татко каже тебе цiлувати! Я тебе люблю!"
* * *
На першому поверсi мешкала стара Оля Ю. Вона нi з ким не розмовляла, окрiм свого кота, нi до кого не ходила в гостi i нiкого не кликала до себе. Їй було вже стiльки рокiв, що кожного разу, коли поштарка приносила їй пенсiї, вона думала, що то прийшла по неї смерть. Але смерть була зайнята з "космонавтами" у нарукавниках i про бабу зовсiм забула.
Олю Ю. мучили кошмари. Їй снилося, що її кiт перетворюється на диявола i вона спросоння кидала у бiдолашного ґумову грiлку. Кiт рятувався вiд господинi пiд лiжком, аж поки баба остаточно не прокидалася i не виманювала його звiдтам шматком лiверки. Потiм кiт починав свою муркотливу колискову i Оля Ю. солодко похроплювала в унiсон.
* * *
А розпатлана комета зазирала своїм зловiсним бiлим оком у кватирки всiх трьох Оль, мовчки спостерiгаючи за тим, як почергово стуляються повiки багатоповерхiвки.
* * *
- Вiн мене розлюбив. Вiн бiльше нiколи не прийде. - оголосила Оля Н., виймаючи намальованими нiгтями пляшечки з лiками i краплями. - Тодi для чого жити? Заради кого? - Лiкiв виявилося недостатньо, аби полетiти за кораблем. Треба було йти до аптеки. Але всi вони давно зачинилися, а чергова була далеко. "Що ж, почекаю до ранку. Всеодно нiчого вже не змiниться." - байдуже повторювала Оля Н. "Почекаю до ранку. Лише до ранку."
Через мiсяць i один день їй виповниться тридцять сiм. Вона нiколи не була одружена. Її коханець був незайманим, коли вони зустiлися. Вiн був католиком, бiльше того - готувався стати священником, але Оля Н. пестила його коротке чорне волосся наманiкюреними нiгтями i шепотiла, що цього хоче Бог.
Вiн мовчав i не робив нiчого, Оля Н. робила все сама. Вона доливала до кави багато коньяку. Вона молилася разом з ним, заплаканим, i просила Бога вибачити йому (не собi!). Це тривало довго. Кiлька мiсяцiв чи рокiв. Вiн не мiг вiдмовитися анi вiд неї, анi вiд Бога, тому застряг рiвно посерединi i саме цiєї хвилини сидiв один, як палець у своїй келiї-квартирi i розмовляв з кометою, що, безумовно, прилетiла за ним.
* * *
Старiй Олi постукали, коли Оля Г. вибирала знаряддня вбивства для себе i своєї мiкроскопiчної дитини. Але тато Олi Г. сьогоднi чомусь не пiшов, як вiн це завжди робив, у гараж ремонтувати свiй напiврозвалений трандулет, якого Оля дуже соромилася. Вiн сидiв пiд телевiзором i слухав новини про кiнець свiту: "Ти чуєш, доцю, за кометою летить корабель прибульцiв. Що робиться?! Може, вони нам везуть нашу маму. Ха-ха!'"
"Ха-ха!'"- вiдсутньо вiдповiдала малолiтня Оля.Г., виймаючи iз шухляди найгострiший нiж. "Завтра, коли вiн пiде на роботу!.." - вирiшила вона i поклала нiж назад до шухляди.
* * *
Тим часом Оля Ю. вiдчинила дверi. На порозi стояла її Смерть з довгою косою: русою, викладеною на потилицi акуратним калачем. Вона була дуже спокiйна. Навiть симпатична: "Можна увiйти?" - ввiчливо спитала Смерть. "Заходь, я давно на тебе чекаю - будеш моєю першою вiдвiдувачкою у цiй квартирi", - казала баба Оля i ставила на плиту чайник. " Нi-нi, дякую, я не буду чаю. Стiльки роботи. Я лише на хвилинку!"- запевняла Олю Ю. Смерть. "Ну то й добре. Я не хочу довго мучитися. От тiльки за кота переживаю."
"Його вiзьмуть до себе хорошi люди. Не бiйся за це. Але чекай, я дiйсно на хвилинку. Завтра я прийду надовше, а поки маю до тебе доручення вiд Комети." "Доручення?.." - рогзубилася Оля Ю. - "Але ж я нiколи нiкуди не виходжу?"
"Цього разу доведеться, моя люба! У тебе знайдеться зошит i ручка? Пиши: ЛИСТ ЩАСТЯ..."
* * *
Вранцi Оля Н. встала, зачесалася, почистила зуби, вдягла найгарнiшу свою сукню i зiбралася йти до аптеки, коли помiтила бiля вхiдних дверей аркуш паперу у клiтинку:
ЛИСТ ЩАСТЯ
Люба моя, це я, Хейла Боппа. Будь-ласка, зачекай ще трохи. Коли Ти перепишеш мене...
* * *
Оля Г. також отримала послання вiд комети i чужої Смертi:
... перепишеш мене дев'ять разiв до тебе прийде ЩАСТЯ!
Це й буде твоєю перепусткою на корабель.
Щасти Тобi!
Комета
* * *
Обидвi Олi на рiзних поверхах сiли на пiдлогу i почали писати листи, бо не могли не послухатися Комети, тим бiльше, що скоро вони всеодно мали зустрiтися.
Коли Оля Н. дописала останнього листа i просунула пiд дверi комусь, чию адресу вказала у посланнi Комета, вона вiдчула дику втому i збентеження. Потiм згадала про лiки i пiшла пiшки до себе на дев'ятий поверх. Бiля її квартири стояв короткострижений чорнявий чоловiк, таки наважився зробити вибiр на ЇЇ (Олi Н.) користь. Вiн сказав, що цього хоче Бог. Вiн Сам йому про це сказав у ЛИСТI ЩАСТЯ. "Ми всиновимо дитину, або народимо свою, тiльки не лети з ними, добре?!"- шепотiв вiн на вухо коханiй. I вона пообiцяла залишитися.
* * *
Оля Г. ненавидiла писати, але вона дуже боялася ножiв, тому всi дев'ять листiв потрапили до адресатiв.
Вона не вiдчула нiякого раптового щастя, зате вiдчула бiль внизу живота. Мiсячнi! Ура!
"Мамо, привiт! Я дуже за тобою скучила. Повертайся до нас!" Рiвно десять.
* * *
На першому поверсi Смерть виходила з квартири Олi Ю. Вони обоє трималися за руки, як рiднi сестри. У них були однаковi зачiски i посмiшки. В iншiй руцi Оля Ю. тримала квиток на корабель, який чекав саме на неї.