Косiвчук Юлiя Фелiксiвна : другие произведения.

Коричневi зiрки

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:

  Владка лежала гола i тиха, наче боялася слабким порухом, чи заблудлою, до солодкого лоскоту у животi, думкою, сполохати ще живого, але вже майже лiтнього сонячного зайчика. - А коли ж, як не в останнiй день розпашiлого травня, вилазити з кокона? - Подумала Владка i ї й захотiлося розплакатися. Вона ще не знала напевно ревiти ї й з горя чи просто так. Тому вона на всяк випадок передумала. Але ж цей Олик... Свиня. Бовдур. Малолєтка. Дрихне, наче весна триватиме вiчно, начебто завтра вона не пої де з батьками на море на довжелезних десять днiв i одинадцять ночей; наче цей сонячний зайчик житиме безконечно, наче ї й зовсiм не було боляче... А за вiкном немає нiчого: нi згасаючої весни, нi старого двору з поламаними лавицями, нi пташок у небi, нi навiть самого неба, бо стiна сiрої i вогкої вiд чужих тiней п'ятиповерхiвки є незмiнним пейзажем-заставкою ї ї вiконного десктопу. I лише тонка смужка мiжпанельного простору протискається одним єдиним промiнцем i золотою ниткою тче тонку панчiшку на Владиному засмаглому стегнi. Влада тикається вологим носом у його подушку. Олик не спить. I не думав спати. Хiба можна?! Вiн, розгублений чи загублений у дорослому батькiвському лiжку своєї ґьорлфренди, напружено пiдбирав потрiбнi слова, але вони разом з його матерiальною безтiлеснiстю зависали десь пiд стелею i зрадницьки витали там, не бажаючи йти на його порятунок. - У тебе родимка на шиї ! - спромiгся нарештi виловити одну з заблуканих фраз Олик.
  Тиша, розiрвана, мов стара газета, покiрно впустила в себе звуки, в обмiн на життя сонячного зайчика.
  
  - Немає в мене нiякої родимки, i, взагалi, зараз мої повернуться, - ображено вiдрiзала Владка i разом з простирлом зачинилася у ваннiй.
  
  * * *
  Пiсок був навiть не бронзового, а розпашiлого кольору молодого червня. Лiто починалося з моря, засмаглих торсiв мачо-серферiв i нового статусу ї ї тiлесної оболонки. Вона - жiнка, а значить має право вiдгородитися вiд батькiв смугастим пляжним рушником i трохи напускним, вдавано незалежним поглядом, спрямованим у бiк пiвденних бандерасiв у шортах.
  
  Ввечерi у барi один з тих бандеросiв пригостив ї ї маргаритою, яку вона пила невмiло i смiшно, а тому - зворушливо i водночас спокусливо.
  Все вiдбулося ще до того, як алкогольне тепло ростеклося розм'яклими струнами ї ї мiмажорної плотi. З Оликом вони не так. А з цим, як його, словом, бандеросом, було iнакше: без простирадл, зате з п'янким ароматом щойнорозквiтлих рододендронових зарослiв, з домiшком яскраво-зелених водоростей i свободи.
  Бандерас знав усi потрiбнi слова, i Влада, розiмлiвши в обiймах нового, проте вже майже коханого парубка, мрiйливо пливла свої ми давнiми досконалими образами-мрiями: вiн, вона, обоє молодi i гарнi, низьке помаранчево-червоне сонце на заходi, жовтавi баранцi на спокiйних хвилях i ледь чутна музика, що неодмiнно повинна звучати в хеппiендiвськi пляжнi вечори. Вона й сама не помiтила, що зовсiм не подумки, а досить голосно мугикає 'ла iсла бонiта', подекуди навiть з правильно вимовлиними iспанськими 'Te dijo te amo'.
  Влада ж не знала, що лiричний герой зiзнається лiричнiй герої нi у коханнi I тому пiсня не зовсiм пасувалa обставинам, бо бандерас Владу не любив, як власне i вона його. Але це не мало значення, бо бандерас змалiв до Оликового безпомiччя, перекресливши всю ї ї лаiслабонiту безглуздим зауваженням :
  - Цi три родимки у тебе на шиї ... вони схожi на... пояс Ориона.
  - У мене лише одна родимка на шиї ! - розгнiвано вибухнула Влада, бо пояс Ориона пасував лише небу i аж нiяк не ї ї бездоганнiй шиї . Вона не вбачала жодної привабливостi в тих коричнових дрiбних цятках. Ґандж. Недосконалiсть. Як казала ї ї покiйна бабця, - перчики. Б-р-р-р...
  - Все! Тhe magic's gone! - Чомусь по-англiйськи вiдповiв бандерос, який, як виявилося пiзнiше, був з майже тих самих провiнцiйних краї х, звiдки була родом Владка. - Нє, ти не з лаiслабонiти, подруга!
  - А ти не Бандерас, чувак! - подумала Влада i пожалкувала, що мала секс з цим козлом.
  
  * * *
  
  Владка стояла перед прочиненими дверима ще бабусиної шафи з вирiзьбленим дубовим листям по краях. Лише тут було достатньо велике дзеркало, щоби побачити себе всю. Вона пiдiйшла впритул до люстра i чорною кульковою ручкою з'єднала зiрки 'Орионового пояса' у себе на шиї . Влада вела лiнiю далi вiд крайньої правої 'зiрки' аж до самих грудей - локацiя наступного суззiр'я. Двi новi родимки, яких ранiше не iснувало (Влада знала це точно, бо ж не спина - важко не помiтити), i три майже незримi - утворювали перекошений п'ятикутник 'Назвемо його - 'Схмiлiла Хата'! - сама собi посмiхнулася Влада, акуратно з'єднуючи коричневi зiрочки. Вона й сама не знала, для чого ї й та зоряна карта на тiлi, але рука слухняно продовжувала малювати загадкове фiгури на вкритiй сирiтками шкiрi.
  Зiрка на животi - давня. Наступнi двi - на лiвому стегнi. Ще одна на литцi. Звiдки стiльки? Точно ж знає - не було ранiше усього цього космосу. Все той бандерас винен зi свої м Орiоном. А, може, це якась смертельна хвороба? Чи, може, скоро я зроблюся цiлковито шоколадною i волосся почне кучерявитися? Менi б пасувало афро...
  
  Нi, невилiковно хворою Влада не почувалася, але всерединi пiдлий невидимий тарганисько лоскотав ї ї свої ми вусиками тривоги.
  
  За двi години Влада зробилася схожою на власника татушного салону. Але ж спина! Як бути iз 'заднiм небом'? Що коли саме там схована ще не вiдкрита нiким галактика? Якийсь доленосний знак? Якщо лiнiї на долонi - це код, то родимки не можуть з'являтися просто так, та ще й цiлими чумацькими шляхами.
  Хто б закiнчив малюнок? Треба подумати.
  Але думати довго не довелося, бо тiєї ж митi ожив Владин мобiльний.
  - Алло! Олику, можеш прийти! Так. Вже!
  
  * * *
  
  - На, загорнися, - цiлком ще не стара вiдьма жбурнула Владi плед, не вiдриваючись вiд акуратно виведених лiнiй у зошитi в клiтинку.
  Кiлька хвилин вона вивчала креслення i, здавалося, не дихала. Влада не клiпала, намагаючись вловити бодай найменший рух вищипаних за модою 80-х брiв, але двi чорнi дужки застигли в польотi, як вiчно припiднятi крила чучела яструба, який не зводив з Влади свої х гнiвних скляних очей на уроках зоологiї .
  - У тебе завжди булi цi родимки? - нарештi повернулася з астралу вiдьма Сена, i яструб питально змахнув на Владу крилами.
  - Нi. Вони з'явилися пiсля того...
  - Як ти стала жiнкою?!
  - Здається, так. Це поганий знак?
  - Знак - це попередження, а поганий чи добрий... - Вiдьма замислилася, далi вiдклала вбiк зошита i пiдiйшла до Влади впритул. Без зайвих i непотрiбних, зважаючи на мiсце i обставини, церемонiй, вiдьма одним рухом стягла плед i повiльно вмостила лiву долоню мiж тугих Владчиних грудей, права лягла помiж лопаток. Владi зробилося лячно, наче мрець торкнувся ї ї спини, такою холодною була рука вiдьми.
  - Слухай сюди, дiвчино, на твоєму тiлi з'явиться iще одна, остання зiрка, тобто - родимка, хоча нi - все таки - зiрка. I лише тодi картинка буде домальована. I доля твоя теж. Якщо тут, - Сена натисла великим пальцем лiвої долонi, -- тобi вiдкриються неземнi таємницi, i все залежитиме вiд тебе. А якщо на спинi, -- крижанi вiдьминi пальцi пробiглися хребцями i, зробивши два кроки вправо, спинилася на потенцiйному мiсцi народження, як Влада вже збагнула 'чорної зiрки'.
  - Я що... помру?
  - Або збожеволiєш. - (Що для Влади означало те саме!)
  - Через родимку?
  - Зiрку. Долю.
  
  Обидвi мовчали i думали: Сена про неймовiрну зоряну карту, яку ї й щойно довелося прочитати на молодому дiвочому тiлi, a Влада про те, що нєфiг було слухати ту дурну Марину з ї ї чокнутими iдеями. I взагалi це не найкраща iдея розповiдати сестрi свого колишнього iнтимнi таємницi. Мало що де бовкне.
  Сидiла б зараз собi вдома, ї ла б собi еклери, або витирала б порохи, а на бекґраундi б звучали улюбленi фрази з тисячу разiв переглянутого 'Службового Роману' i нiякого кiнця свiту, а лише кiна i еклерiв.
  Вiдьма, звiсно ж, помiтила Владчину недовiру до ї ї безпомилкових пророцтв i тому, ховаючи щойно заробленi 200 гривень пiд скатеркою.
  - Iди-iди, але не трахайся з ким попало! - Все ж таки застерегла дiвчину на прощання Сена. - До речi, це стосується i великої любовi. Бо Зкимпопало - вiн такий, подарує зiрку з неба i все...
  Вiдьма, здається, по-своєму спiвчувала ї й, Влада це вiдчула, i тому ї й зробилося страшно.
  
  * * *
  Вiн був той єдиний, той справжнiй, без пiдробного лиску i законних дружин, хоч й дорослiший за Владу на цiлих сiм рокiв. З кубельцем-квартирою, автiвкою i страшенно звабливими ямочками на щоках. Влада любила його неголенiсть i, коли гладила пiдборiддя, - мружилася, згадуючи, як приємно в дитинствi було бiгати по стернi i псувати ї й коротку стрижку.
  
  Їхнiй любовi -- аж три тижнi з хвостиком i от-от має початися наступна стадiя ї хнiх дорослих стосункiв. Влада навiть точно знає коли це повинно статися - цього дня вони пої дуть за мiсто на якусь вечiрку, якихось його друзiв. Осiнь хоч i пiзня, проте тепла, i можна любитися прямо у пожовклiй травi, або на горищi. Мусить же бути горище на дачi! Все що iснувало до Нього - не iснувало тепер взагалi i всю дорогу Влада тремтiла, як уперше.
  - Тобi холодно, кошеня? - перекладав руку з перемикача передач на ї ї джинсово-дiряве колiно i потенцiйний смертельний зорепад перетворювався на кольорове конфеттi, як i тi шарненi пророцтва липової вiдьми.
  
  * * *
  Ранок прийшов самий, без нових родимок на спинi чи грудях, зате з похмiллям, у Нього вiд горiлки, у неї - вiд любощiв.
  
  Минав тиждень, другий, а зоряна карта на Владиному тiлi не змiнювалася.
  'Помилилася Сена, все у нас буде добре!' - муркотiла собi пiд нiс щаслива Влада, носиком малюючи на його плечi невидимi квiти.
  
  'Приходь до нас у суботу. Познайомлю тебе, нарештi, з батьками.'
  Вiн не вiдповiв, але посмiхнувся на знак згоди.
  
  * * *
  Субота, з довгим, як осiннiй туман, ранком, поступово виросла в день. Ще кiлька годин у Вiн iз великим букетом хризантем для мами i пляшкою для батька стоятиме у дверях. 'Вдягне, мабуть, мiй улюлений твiдовий жакет i свiтлi джинси. Блакитну сорочку i замшевi черевики. Виголений. Серйозний. Все як має бути. Бо як iнакше!'
  
  Влада то приростала до вiкон, то кидалася до дверей кожен раз, коли чулися кроки. Вiн же нiколи не спiзнювався.
  За двi години можна постарiти на два життя. Коли пiшла третя - Влада знову набрала його номер, але абонент був поза мережею. Нарештi у дверi подзвонили. Цього разу Влада не побiгла, а чомусь почвалала, мов не жива, кидаючи дорогою безпомiчнi погляди на святково вбраних батькiв.
  
  - Вам кого? - розчаровано спитала Влада у високої бiлявки з дитиною на руках.
  - Нiкого. Бо ти - нiхто, ясно? Це усе що тобi треба знати. А номер у нього вже iнший. На. Подарунок на пам'ять, - бiлявка простягла дiвчинi телефон.
  Владi нiчого не було ясно, але вона впiзнала свiй номер на дисплеї його Нокiї .
  
  * * *
  'Колiть подвiйну! Швидко, машу мать, кусається, зараза!' - дiвчина пручалася, i шприц iз ввiбраним в себе альтернативним замiнником життя все нiяк не приземлявся на ї ї передплiччi.
  Коли подвiйна доза заспокiйливого набирала форму молодого, жiночого, але м'якого, кволого i чужого тiла, все довкола робилося бiлим i тихим, як стiни, дверi, халати i обличчя вiчних мешканцiв Владиної нової домiвки.
  
  За кiлька тижнiв вона призвичаї лася до буденної подвiйної дози. Це сталося тодi, коли вона подружилася з молодою некрасивою санiтаркою, яка вiддано i слухняно акурат у повню коричневим фломастером малювала подрузi двi доленоснi родимки: одну на грудях, iншу - помiж лопаток.

Юля Косiвчук, 'Коричневi зiрки', 21 березня, 2013 р.


 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"