Ковриженко Вячеслав Викторович: другие произведения.

Mass Effect : While the Reaper

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Конкурс "Мир боевых искусств. Wuxia" Переводы на Amazon!
Конкурсы романов на Author.Today
Конкурс Наследница на ПродаМан

Устали от серых будней?
[Создай аудиокнигу за 15 минут]
Диктор озвучит книги за 42 рубля
Peклaмa
Оценка: 7.93*6  Ваша оценка:
  • Аннотация:
    А може все було саме так?

  " Mass Effect : While the Reaper "
  
  Назва: " Mass Effect : While the Reaper "
  Автор: Вячеслав Ковриженко
  Бета: немає
  Фендом: Mass Effect
  Жанр: POV, експеримент
  Розмір: Міні
  Персонажі: не зовсім канонні.
  Рейтинг: G.
  Попередження: не знайдете.
  Розміщення: де завгодно, тільки посилання киньте.
  Зміст: Хто це все придумав?
  
  
  Деякі персонажі вигадані. Будь-які збіги з реальними подіями можуть бути невипадковими!
  
  Деніс очікував листоношу біля поштової скриньки, стоячи на дорозі. Той уже з'явився з-за пагорбу, однією рукою тримаючи кермо велосипеда, а іншою витягуючи із сумки довгожданий випуск "Фантастичних історій". Ці комікси були заповітною мрією кожного другого хлопчака у Кінтбері, та головним болем для їхніх батьків. Брюс Шаттлвуд завжди тільки хмурився і з незадоволенням поглядав на свого дванадцятирічного бешкетника, але гроші на випуск іноземного щотижневика виділяв. Мати Деніса була зовсім не проти такого хоббі. Тим більше, що у хлопчика була дуже багата уява, яку він постійно виплескував у вигляді різноманітних фігурок та саморобок, раз за разом отримуючи кращі місця в шкільних конкурсах та виставках.
  Не збавляючи швидкості, листоноша на ходу обмінявся вантажем із хлопчиком, і покрутив педалі до наступного передплатника, а маленький шибеник побіг до будинку, розмахуючи в повітрі своїм скарбом. Переконавшись, що батько побачив його радість, хлопчик дременув у свою кімнату - розбиратися із посилкою. Не зважаючи на свою мінливу поведінку, Деніс був дуже акуратним хлопчиком, і під журнали виділив цілу окрему полицю в шафі. За два роки там зібралася уже солідна пачка літератури, яка викликала заздрість однокласників. Ось і зараз, вломившись до себе в кімнату, він одразу ж почав звільняти на столі місце для читання.
  Побачивши, що малюк уже знайшов собі заняття на увесь вечір, Шаттлвуд-старший пішов у гараж ремонтувати трактор. Скоро настануть жнива, і техніка має бути на ходу, інакше знову доведеться їхати на сусідню ферму, випрошувати їхній трактор, а після продажу врожаю віддавати гроші за оренду. Ні, краще вже самому зараз помучитися, а ніж потім цілий рік кусати собі лікті. Старенький німецький Fendt Dieselross F15 свого часу був прекрасною машинкою, от тільки в Англії знайти до нього запчастини було надзвичайно складно. Знову згадавши журнали сина, Брюс подумав, що краще було б замість них замовити нові деталі, і нарешті забутися про постійне протікання масла. Але прикинувши в умі імовірну вартість запчастин і потрачені на літературу гроші, Брюс лише знову похитав головою, і взявся вирізати нову прокладку зі звичайного картону. Бо більше нічого підходящого немає.
  Так за клопотами наступив вечір, а за ним підступилася і ніч. Приклавши щойно вирізану прокладку на місце, Брюс пішов до хати готувати вечерю. Ще на підході чоловік побачив світло у кімнаті хлопчика - той засів за свої журнали надовго, і навіть голод не міг відірвати його від цікавої історії. Але порушувати режим дня не годиться, тому зараз треба трохи покрутитися на кухні. Добре, що дружина залишила в холодильнику трохи готових страв. Залишається тільки розігріти, і можна сідати їсти. Та не встиг він пройти й кілька кроків, як над головою щось фухнуло, потужний порив вітру мало не збив чоловіка з ніг, а ледве видимий на фоні хмарного неба трикутний силует метнувся уздовж поля. Ледве втримавши рівновагу, Брюс почув тріскіт з поля, що все більше віддалявся від їхньої ферми.
  Перше, про що подумав чоловік, був заголовок у вчорашній газеті: "Холодна війна та радянські літаки." Точно! Це міг бути реактивний літак! Але треба все розвідати. І переконатися, що на полі все в порядку. Швидко забігши в будинок, Брюс піднявся у свою кімнату й витягнув зі схованки під стелею потертий Enfield ?2. Історія замовчує, звідки у законослухняного фермера з'явилася ця зброя. От тільки підпилена мушка й люфт механізму м'яко натякали, що використовувався пістолет часто і за призначенням. Переконавшись, що барабан заряджений, Брюс запхав пістолет за пояс, прикривши курткою. І дуже вчасно, бо на шум зі своєї кімнати уже виглядав Деніс. Ось і ще одна проблема - що робити з дитиною? Якби вже був проведений телефон, можна було б передзвонити усім, кому треба, а так доведеться крутитися самим. Малий був дуже збуджений, але Брюс завжди бачив його таким після чергової посилки. Він спробував зробити вигляд, ніби нічого не сталося і взяв на кухні гасовий ліхтар.
  - Тату, я...
  - Заховайся біля гаражу й сиди там, доки я не повернуся й не покличу тебе. - перебив малого чоловік, повертаючи до колоди й виймаючи з неї сокиру. - Якщо я не повернуся через півгодини, побіжиш до Теннісів.
  - Але я бачив...
  - Тихо! Заховайся і роби що кажуть. Хутко!
  Запаливши ліхтар, Брюс прикрив скельце шторками, аби раніше часу не видати себе світлом. Простеживши, як малий пірнає у кущі біля дороги, Шаттлвуд-старший пішов у поле. Він не боявся зламати собі ноги або перечепитися - своє поле він знав як свої п'ять пальців. Та що далі він ішов, то сильніше його щось тривожило. Лише пройшовши половину поля і вийшовши до новоствореної просіки в кукурудзі він зрозумів: надто все тихо. Не було ні полум'я, ні шуму падіння, ні вибухів. Якби він затримався в гаражі ще на кілька хвилин - навіть нічого не помітив би. А якби помітив, то не звернув би уваги. І що довже він про це думав, то більше йому вся ця ситуація не подобалася. Це явно був реактивний літак - у газетах останнім часом нерідко зустрічалися зображення реактивних винищувачів, крила яких були трикутними. От тільки навряд чи "надзвуковий" могло означати "безшумний". А тут шуму двигуна явно не було. Версія зі шпигунським літаком набирала все більше балів.
  Тихо пройшовши ще метрів сорок уздовж просіки, Брюс нарешті побачив ворожий літак. В тому, що це не могла бути Англійська техніка, сумніви зникли вже давно. Ну не стане пілот сідати бозна-де, та ще й поночі. А якщо він це зробив, значить на аеродроми й аеропорти йому летіти не можна. А якщо не можна - значить він порушник, значить він шпигун!
  Втім, версія зі шпигунами теж довго не протрималася. Пройшовши ще трохи вперед, Брюс на самому краю поля побачив дуже дивний літальний аппарат, який навряд чи узагалі міг бути літаком - надто незвичними були його форми. Ззовні воно більше нагадувало коротке зубило, до якого згори приліпили крило із загнутими донизу кінчиками. І хоч Брюс не був авіатором, та навіть йому здавалося, що навряд чи таке маленьке крило могло підняти настільки великий корпус. Підходячи під прикриттям кукурудзи ще ближче, він зумів розгледіти ще одну важливу деталь - задня частина апарату була відкрита. Великий прямокутний люк був відкинутий донизу на кшталт апарелі, ведучи в темне нутро невідомої штуковиини. Вирішивши, що підійшов достатньо близько, Брюс переклав сокиру в ліву руку, а правою витягнув з-за поясу пістолет, і нею ж підхопив лампу. І хоча хмари на небі вже трохи зійшли, відкривши дорогу місячному світлу, зайвий предмет із рук він не випустив, і на це була причина. Якщо на нього хтось і дивитиметься, то в першу чергу звернуть увагу на сокиру, а лампа надто сліпитиме очі, щоб побачити окрім неї іще щось. Як каже приказка: найтемніше під полум'ям свічки, а в даному разі - над нею.
  Приготування були дуже вчасними, бо ще раніше, ніж Брюс придумав, що йому робити далі, зсередини апарату щось вилетіло. Щось маленьке, але дуже прудке. Вилетіло, і з дивним, схожим на дзижчання мухи звуком, зникло в небі. От тільки далеко це дзижчання не відлетіло, а почало кружляти навколо. Схоже цим незнайомцям, ким би вони не були, начхати на темряву, а значить і йому слід готуватися до несподіванок.
  Почувши із апарату звуки кроків, Брюс присів зовсім низько, виставивши прикритий ліхтар перед собою, а насправді цілячись у темний прохід. І ось на світ з'явився пілот. Точніше пілотеса, бо у чоловіків таких оригінальних форм не буває, та й одяг у неї був вельми дивний - піхота, чи інший шпигун на люди в такому точно не вийде. Та й глухий шолом на голові явно не додає довіри.
  Розглядаючи незнайомку, Брюс спіймав себе на думці, що милується нею. Широкі стегна, акуратні груди, пряма осанка... Костюм льотчиці підкреслював фігуру, облягаючи тіло наче друга шкіра, не зважаючи на явно жорсткі елементи на руках, торсі та ногах. Озирнувшись довкола, жінка зробила щось із шоломом, від чого лицьова частина стала прозорою. Здалеку обличчя було складно роздивитися, але на вигляд їй можна було дати років двадцять, не більше. Зовсім молода, тільки надто вже висока. Брюс зі своїм метром сімдесят п'ять відчував себе на півголови нижчим, а стояла б вона на підборах - взагалі б карликом себе відчував. У місячному світлі її шкіра здавалася синьою, відблиски світла від плаского пристрою в її руках тільки посилювали містичне враження. Захопившись розглядуванням, він упустив момент, коли незнайомка повернула голову в його бік, а коли зрозумів, що вона дивиться прямо на нього - розгубився. Рука із важким пістолетом, та не легшою лампою уже боліла від напруги, а Брюс так і не міг придумати, що йому робити далі.
  Невідомо, скільки усе це мало продовжуватися, але розв'язка наступила несподівано. Невідома штуковина, яка щойно літала в небі, різко знизилася й зависла перед Брюсом. Від несподіванки рука смикнулася й пролунав постріл. У відповідь з літака почувся тупіт. Шаттлвуд спробував перевести приціл на літаючий пристрій, що так неочікувано з'явився біля нього, але важка лампа загальмувала рух, і коли палець нарешті вдруге натиснув на гачок, підмога пілота була зовсім поруч. Постріл чоловіка все ж досягнув своєї цілі, підбивши літалку, але тієї ж миті перед ним постала фігура, ще вища й стрункіша за жінку. І форми тіла цієї істоти уже мало нагадували людину. Поки підбитий механізм падав на землю, невідомий встиг ударом ноги вибити лампу з пістолетом із рук Брюса, а наступної миті в нього вже цілився ворожий ствол. Останнє, що встиг подумати невдаха-фермер: "Щось це не дуже схоже на автоматичний пістолет." А наступної миті сильний біль у грудях вибив чоловіка зі свідомості.
  
  ***
  
  До тями брюс приходив довго. Все тіло ломило, як після затяжної хвороби. І потягнутися ніяк не виходило. Нарешті свідомість повернулася остаточно, і чоловік зумів тихцем озирнутися. Та перше ж, що він побачив, остаточно вибило його з колії - Деніс, якому він наказував заховатися, був тут, серед незнайомців, і якийсь здоровань явно намагався з ним поговорити. Брюс так і лежав там, де його спіймали, тільки наручники якість одягнули, дуже незручні, між іншим. Поруч стояв той-самий тип, що його вирубив. Над ними, підсвічуючи місце падіння жовтуватим світлом, крутилися два літаючих механізми. Підбитого кудись забрали, або його вже відремонтували і він вже в повітрі.
  Тепер, коли навколо стало більш-менш видно, Брюс зміг трохи роздивитися цих лю... Ні, не людей, тепер це було очевидно. Той тип поруч був одягнутий у броню, схожу на повний обладунок. Шию захищав високий, але надто широкий комір. Шолом, хоч і був схожий на уже бачений в жінки, але позаду був значно більше видовжений. Ноги ж... У людей таких ніг не могло бути в принципі. Більше схожі на пташині лапи, вони виявилися непропорційно довгими, як для людини, і не мали звичної стопи. Здавалося істота стоїть на самих пальцях, а його п'ята закінчується десь на півдорозі до коліна. Ну і руки: три пальці майже в ряд. Як ця істота умудрялася ними тримати якісь предмети, Брюс собі навіть уявити не міг.
  А у кількох ярдах поруч відбувалася дуже дивна розмова.
  - Adakah anda faham?
  - Ні.
  - Hai capito di me? - раз за разом запитував здоровань.
  - Ні.
  - You understand me?
  - Так, розумію! - вигукнув Деніс, аж підскочивши на місці.
  - Ну нарешті. Скільки ж тут у вас мов?
  - А хіба це були не ваші космічні діалекти?
  - Хе-хе-хе. - заричав здоровань, налякавши Брюса своїм тваринним голосом. - Боже збав! Спар, лови переклад!
  - Прийняв. - відгукнувся трипалий.
   Голос у його наглядача був дуже цікавим: двохтональний, вібруючий, і водночас трішки хриплуватий. В той час як у здорованя був голос типового викидайли з бару, дуже грубий і низький. Почув би на вулиці - уваги б не звернув.
  І тут до затуманеного розуму чоловіка дійшло те, що сказав його син: космічні діалекти! Невже ці хлопці з космосу? За інших умов він би залюбки посміявся над таким жартом. Але коли їхній корабель скосив половину твого поля, а один із них стоїть над головою зі зброєю в руках, тут уже не до жартів.
  - А тепер повернемося до тебе, землянин. - штурхнув ногою брюса трипалий. - Якого дідька ти в нас почав стріляти?
  - Хто ви в дідька такі? Ох! - ще один удар був не стільки болючим, як несподіваним.
  - Питання задаю я. Чому. Ти. Почав. Стріляти? - голос наглядача ніяк не змінився, але в інтонаціях Брюсу почулася злість.
  - Ви увірвалися на моє поле. - видав він перше, що спало на мою думку. - Думав, збираєтеся врожай викрасти.
  - Ага, розказуй свої казочки комусь іншому. - до них підійшов здоровань, повністю зактаний у довгу, аж до землі мантію мідно-червоного кольору із дуже глибоким капюшоном-маскою, під якою проглядала масивна і важка навіть на вигляд броня такого ж кольору. - Твоя кукурудза, - здоровань ледве зміг вимовити слово, - мало не вдвічі менша за сорти твоїх сусідів. На вантажівку наш аппарат зовсім не схожий. Чи може ти настільки дурний, що умудрився сплутати нас зі злодіями? Сказав би просто: почав строчити по першій побаченій чортівні. Що, скажеш не так?
  - Так. - хрипло відповів Брюс на його аргументи.
  - От і добре. Спар, відійди уже від нього, він далеко не втече.
  - А якщо знов почне буянити?
  - Дрони розберуться. - зовсім по-людськи махнув рукою здоровило. - Або сам розберуся. Ти що обираєш?
  - Я посиджу тихо. - відповів Брюс, влаштовуючись зручніше, і краєм ока поглядаючи на свого сина, який навіть не збирався нікуди тікати, а лише із незадоволенням дивився на незнайомців.
   Брюс хотів крикнути йому, щоб він тікав, але сумнівався, що малий його послухається. Він же хлопчик розумний, чому ж не втік одразу, як почув постріли? А може його вже зловили? Брюс не знав, скільки часу лежав без свідомості, тому прийняв цю версію за основну.
  Поки незнайомці говорили між собою, із корабля вийшла та дівчина, в яку він стріляв. При світлі літаючих ламп виявилося, що її шкіра дійсно синя! На вигляд вона не постраждала, пов'язок і ран на ній видно не було, але йшла вона трохи згорбившись, ніби у неї болів живіт. Брюс тихенько похвалив себе за влучність, адже по суті він у неї навіть не цілився - просто простягнув револьвер у напрямку загрози. Згадавши про пістолет, чоловік скосив погляд на зброю чужинців. Трипалий тримав у руці щось дуже віддалено схоже на автоматичний пістолет, тільки значно грубіше й масивніше. Не минуло й секунди, як вищезгадана зброя націлилася йому в обличчя.
  - Навіть не думай. - попередив його лапатий.
  Повільно кивнувши, Брюс відзначив, що стволів у цієї зброї здається два. Логічно припустти, що один із них використовується для затримання жертви, як у його випадку, а інший - бойовий.
  Перекинувшись зі своїми колегами кількома фразами на невідомій мові, жінка повернулася до Деніса. Деякий час вони уважно роздивлялися один одного. Брюс не міг бачити її обличчя, бо вона стояла спиною, але йому чомусь здавалося, що хлопчик її чимось зацікавив. І коли вона присіла поруч з ним, він ледве стримався від того, щоб не кинутися вперед. Чомусь виникало відчуття, що вона зробить із Денісом щось погане. Але нічого не сталося. Більше того, вона роздивлялася малюка так, ніби вперше бачить, і постійно бурмотіла собі щось під ніс.
  - Erau berghra zig nrazo. - раптом промовив здоровань.
  - Zi. - відповів трипалий і одним різким рухом закинув Брюса собі на плече.
  - Гей, а ну постав мене на місце! - обурився чоловік, повиснувши на дуже незручному ложі.
  - Ти ще поговори мені тут. Подякуй своєму шкетові, що тебе не застрелили одразу.
  - Припини Спар. Ми сюди не на полювання приїхали.
  - Розкажеш це їм, - означений Спар підкинув чоловіка на плечі так, що той зойкнув, - коли вони припруться нас звідси викурювати.
  - Занось давай.
  Всередині аппарат виявився доволі просторим. Здавалося, що окрім стін в ньому більше нічого немає, ні двигунів, ні інших систем. Може насправді у них все настільки досконале, що займає дуже мало місця? А хто ж їх знає? Принаймні зброя виглядає цілком зрозуміло і знайомо. Перше приміщення, до якого вони зайшли, Брюс охрестив як десантний відсік, бо набокових стінах були змонтовані глибокі крісла складної конструкції, ніби складені з багатьох смужок. Принаймні це виглядало як крісла, хоча в голові одразу ж виникла асоціація із кошиками. Освітлення здійснювалося кількома жовтуватими світильниками біля підлоги і на стелі. Далі йшла перемичка до кабіни пілотів. Прохід туди для людини був ви цілком зручним, однак здоровань туди проходив впритул, зачепивши край люку плечем. По обидва боки від проходу розташовувалися вже знайомі крісла, в одне з яких той і приземлився. Здавалося б така туша ніяк не могла вміститися в тісний "кошик", але конструкція була явно розрахована на різноманітну комплекцію, одразу ж підлаштувавшись під гостя. Через лобове скло можна було побачити край лісу, до якого кораблю залишалося проїхати менше десяти метрів. Страшно подумати що було б, якби вони не встигли загальмувати.
  Розглядаючи облаштування кабіни, наскільки це з його позиції було можливим, Брюс вражався її простоті. Йому кілька разів вдалося зазирнути в кабіни літаків, і там увесь вільний простір займали різноманітні прилади й органи керування. Тут же все зводилося до кількох важелів та темної панелі перед кожним кріслом. Усі ж стіни були суцільним склом. Навіть нижня частина кабіни була прозорою, хоч і вимазаною і багнюці. Ну і ще посередині знаходилася консоль із незрозумілими приладами. Біля неї Брюса і скинули. Дуже неприємно скинули, між іншим. Діставши із консолі якийсь щуп, здоровань взяв його за руку і приклав кінчик пристрою до відкритої шкіри. Тієї ж миті в руку впилася голка. Через секунду вона забралася, прилад пискнув, а на центральній панелі почали з'являтися якісь графіки і схеми.
  - А що ви робите? - пролунав позаду голос Деніса.
  - Визначаємо біохімію вашого світу. - пояснив громило, поки жінка тицяла щось на екрані.
  - Хімія? Ви можете отруїтися?
  - Так. Ваш світ може мати в основі зовсім інші сполуки, які для нас можуть бути небезпечними. До того ж різні організми дихають різною атмосферою. Мені то байдуже, а от мої колеги можуть і загнутися. - переглянувши ще кілька діаграм, здоровань щось собі буркнув і потягнувся до капюшону мантії.
  Відкинувши капюшон назад, наскільки йому дозволяв масивний горб, громило відстебнув шолом, що неначе видавався вперед і до Деніса повернулася оскалена зубаста пика.
  - Ну що, давай знайомитися, маленький землянин?
  
  ***
  
  Ну що, давай знайомитися, маленький землянин? Чого трусишся? Не буду я тебе їсти. А то ще травануся. Перше правило висадки на будь-якій планеті: не тягни до рота усіляку гидоту. І взагалі, після знаходження такого світу слід викликати розвід-групу, і доки вони ретельно все не перевірять, скафандр не знімати. А ще краще - взагалі не потикатися на такі планети, доки їх у реєстр не занесли. Але ми відхилилися від теми.
  Мене звати Т'рекс. Не Рекс, а Т'рекс! Ті-рекс! А повне ім'я тобі знати не треба. Я директор і власник однієї маленької фірми, а це - мої підлеглі. Спаратуса ти вже знаєш - це мій начальник служби безпеки. А цю синю бестію звати Бенезія Т'соне, вона наш медик. Ті-соне! Так, ми родичі, в якомусь сенсі. А ти не роби квадратні очі, збочинець! Бери приклад зі свого сина, він одразу на контакт пішов, а не почав стріляти наліво й направо. До речі, а звідки ти таких слів нахапався? Тебе що, Бенезія вже встигла покусати? О, то ти у нас начитаний! Із будовою всесвіту хоча б знайомий? І скільки планет у вашій зоряній системі, теж знаєш? Ага, значить ви ще не все повідкривали... Так, не збивай мене з думки! На чому ми зупинилися?
  Значить я власник однієї маленької фірми. Вигризаємо метали з астероїдів, і тягаємо на торгову платформу. А прилетіли тому, що комусь тут шлея під хвіст залетіла! Ні, не знаю я вашої мови, це перекладач щось мутить. Ми працюємо в астероїдних полях, і будь-який камінець в будь-який момент може перетворитися із золотої жили в братську могилу для усієї нашої компанії. Що нещодавно ледве не трапилося. Та звичайна історія, неврахований потік метеоритів перевантажив поле, і з нас зробило решето. А якби хтось слідкував за простором, могли б втратити лише дронів, а не увесь комплекс! Добре, що у бронекапсулах сиділи, інакше б узагалі не вижили. До прильоту корабля ще багато часу, тому вирішили відсидітися на планеті. Все ж приємніше, аніж посеред космосу висіти. І безпечніше. Цілий такт сюди у шлюпці добиралися. Це приблизно два дні по-вашому.
  З вами говорити можна, ви цивільні. А чому б не поспілкуватися? Все одно зайнятися нічим, а тут новий розумний вид істот під боком, та ще й із більш-менш придатною для існування атмосферою. От якби на місце зустрічі прибігли ваші солдати, тоді б усе було зовсім не радісно. А так можна трошки розслабитися.
  Та нічого ви нікому не розкажете. Та й хто вам повірить? Тебе пацан, вибач за прямоту, взагалі ніхто слухати не стане, тим більше з твоєю репутацією фантазера, адже так? Ну а предка твого перед вильотом накачаємо... Чим? Ага, віскі! Не хвилюйся, не отруїшся. Наш медик знає свою справу, і з ліками працювати вміє. Це не ліки? Ага, значить просто алкоголь! Спокійно-спокійно, не треба так метушитися. Я вже зрозумів, що для тебе бухло - це святе. Хе-хе-хе!
  Це ти чий конкретно вік питаєш, малий? Мені сімсот три цикли. Це близько шестисот ваших років. Бенезія на тридцять циклів молодша. Спаратусу сотня нещодавно стукнула. Не дивися на нас так, наче на богів, ми такі ж смертні як і ви. Хоча я не сумніваюся, що хтось із наших встиг відмітитися у вашій міфології. Мій батько колись тут був. У цій системі, я маю на увазі. Щоправда у геологічній розвідці, але вашу Землю бачив. Просто так співпало, що у цій шлюпці зібралися представники найбільш довгоживучих рас. Наприклад азарі, як наш медик, іноді переживають і за тисячу циклів. Я із раси кроганів, у нас вік коливається у межах восьмиста. Туріани, це я про Спаратуса, в середньому живуть двісті-двісті п'ятдесят. Але в моїй компапнії працюють і короткоживучі. Наприклад саларіани живуть більше двадцяти циклів. Я їм сигнал відправив, вони мають підлетіти через годину. Дуже гіперактивні особи. Менш ніж за тисячу циклів їхня раса пройшла увесь шлях від дикості до космічної експансії. Або інший приклад: ворка - дуже живучі й жваві істоти, живуть п'ятнадцять-двадцять циклів, але розуму в них ні краплі. З моменту їх відкриття вони так і не вибралися із дикості, а це вже кілька тисяч циклів. Та що там, у них навіть цивілізації так і не з'явилося! А є ханари - схожі на ваших медуз, живуть не більше десяти циклів, але мають одну, свідомість на групу. Дуже дивні створіння. А у вас який середній термін життя? Ага, шістдесят п'ять, це майже сімдесят циклів. Тут найбільше до вас схожі батари - ті ще покидьки. Хоч і літають в космосі, а й досі із рабства не вилізли. У вас тут міфів про чотириоких божеств, як вони люблять себе показувати, не траплялося? Значить вам пощастило, що вони ще сюди не дісталися.
  Ні, ми прилетіли сюди не одні. Просто я вирішив спуститися першим, аби переконатися у безпеці тутешнього середовища. Ми, крогани, цінуємо свою честь. Мене підлеглі просто не зрозуміють, якщо я відправлю їх вперед. Під моїм керівництвом тринадцять саларіан. Я відповідаю за них перед кланом. До того ж у них просто скажений метаболізм, а аптечку налаштовувати довго. Якби котресь підхопило заразу док просто не встигла б його врятувати. Тепер у них потрібні налаштування є... Що значить немає?! Ти мала закінчити ще три кліки тому!!! А, зі зв'язком проблеми... Значить скажеш їм, щоб затрималися ще на один виток, і навіть не думали спускатися, доки не матимуть повний пакет антибіотиків. Зрозуміла? Виконуй.
  Та ні, вони не шахтарі. Наша компанія може називатися шахтарською, але більшу частину її персоналу складають інженери. Важку роботу виконують тільки дрони. Це такі ж штуки, як ті, що літають надворі. А інакше не можна, надто небезпечна у нас робота. Купити десяток дронів дешевше, ніж виплатити страховку родичам одного постраждалого. Ми ж не рабовласники, щоб розкидатися розумною робочою силою, та й ефективність такої роботи була б сумнівною.
  Про нас? А що тут розказувати? Працюємо в чорта на рогах, до цивілізації своїм ходом, навіть якщо пощастить, добиратися не менше десяти тактів, а виторг ледве покриває вартість витрат. Добре, що хоч літаємо за межами маршрутів, по-дідівськи, тому й з піратами не стикаємося. Ну а чого ти очікував, малий? Завжди знайдеться той, хто хоче добре жити за рахунок інших. У дикому космосі навіть є кілька банд, в яких збираються такі покидьки. Ні, батари там теж трапляються, але нічого особливого собою не представляють.
  Так, планет у нас багато. От тільки заселяти нові дуже складно. Та й дорого. Так, поодинокі колонії уздовж основних маршрутів, а далі летіти просто немає сенсу. Це тільки азарі собі нову курортну планету готують - у них проекти дуже довговтрокові. А всі інші раси не такі перебірливі. Холод чи спека, аміак чи вакуум... Прилетіли, заклали поселення, і торгують ресурсами, доки пірати або конкуренти не прийдуть.
  Ти мені не фиркай тут. Гадаєш самі кращі? Та таких як ви з планети узагалі випускати не можна! Що ви тут влаштували? Перша світова, друга світова, використання ядерної зброї... Навіть ми, крогани, відмовилися від такого варварства задовго до виходу в космос, а ви ще й з атмосфери не вилізли, а вже труїте один одного, і своїх дітей за компанію. Один нацизм чого вартий! Що, тільки нацисти у всьому винуваті? А це вже слова расизму. Та ти навколо озирнися, гадаєш у твоїй країні немає злочинців, маніяків, ніхто не бере хабарів і не зловживає службовим становищем? Що мовчиш? А ти малий слухай, наші світи не такі вже й різні. Слухай і запам'ятовуй, може в майбутньому ти ще застанеш момент офіційного контакту. Авжеж вже відбувся! Я ж казав, що мій батько тут уже бував, а він ще застав... Тисяча циклів, плюс мінус... Епоху античності він точно застав. І середньовіччя ваше, напевно, теж бачив. Щодо літаючих тарілок не скажу, зонди бувають усіляких форм та розмірів. І мої теж. Я, на відміну від моїх колег, цікавлюся місцем своєї роботи. І саме тому бос тут я, а вони - мої підлеглі.
  В якому сенсі, літаємо? Ні, хлопче, літаємо ми хіба що по планетах. У космосі зовсім інша механіка руху. Є така штука, називається ядро маси. Вона дозволяє зменшити масу корабля, а значить для розгону знадобиться менше енергії. Що потужніше ядро і легший корабель, то швидше він літатиме, і навпаки. Такі ядра використовуються і в роботі НСП - надсвітлового приводу. Завдяки йому корабель може дуже швидко літати між зоряними системами. Або фактично стрибати в його межах. Тільки дозволити подібні маневри можуть собі хіба що військові - надто дороге задоволення. Простіше стартувати й зупинятися прямо біля планет. Є ще ретранслятори. Це такі величезні космічні катапульти, які можуть швидко перекидати кораблі між собою. Майже миттєво. Саме по них і проходять основні маршрути.
  Ні, не покатаю. Ми сідали так, на крилах, а двигун перед спуском в атмосферу відстрелили. Щоб ви не дісталися! Нам у космосі ще тільки вас не вистачало. Ось навчитеся в мирі на своїй планеті жити, зможете спокійно заселити свою зоряну систему - тоді й поговоримо. А до того моменту я у ваші загребущі лапки навіть жодного свого дрона не дам. Цю шлюпку робили з розрахунком на дикунів. За найменшої загрози бортовий комп'ютер зітре собі пам'ять і спалить усі системи, а більше ви тут нічого нового для себе не побачите, і колупайтеся потім тут, скільки хочете. І живими не дамося - ми про це уже подбали. Із цінного тут хіба що центральна консоль, ось вона, де знаходиться НЗ та аварійний комплект. Наші шлюпки одноразові, і після приземлення хіба що на брухт годяться. Деякі постраждалі після аварії так довго чекали рятувальників, що розбирати шлюпки на будматеріали для поселення.
  Та звичайні у нас технології. Все для того, щоб зробити своє життя більш комфортним, а решта відкриттів залишається у секретних архівах військових. Або великих корпорацій. Деякі галузі у нас взагалі заборонені, як от розробка штучного інтелекту. Так, це у нас підпадає під статтю рабства. Є одна раса, кваріани, яка довгий час експлуатувала штучний інтелект, наче якусь річ. Ну а потім, коли вони увійшли до складу рас Цитаделі, він дістався до Кодексу, вичитав про права розумних, і пред'явив їх своїм творцям. Ті спробували його відключити, і почалася війна. Закінчилося все тим, що він вигнав творців у космос і поставив усій расі кваріан ультиматум: або вони визнають його повноправним громадянином, або він їх більше на рідну планету не впускає. Звісно ж вони зрозуміли, чим їм загрожує поява громадянина із можливостями цілої держави, і навіть ввели у свою конституцію спеціальний закон. Так і живуть на своїх кораблях, відрізані від власної екосистеми й ресурсів уже майже чотириста циклів. Вже зараз їхні кораблі розвалюються від старості, тому найближчим часом слід очікувати певних зрушень у становищі: або вони підуть на поступки, або вимруть як вид, разом зі своїм Мігруючим флотом.
  Що таке Цитадель і Кодекс? Цитадель, це величезна космічна станція, де збираються представники усіх рас для торгівлі, обміну досвідом та досягненнями, де вирішуються головні питання життя галактики. Це своєрідна столиця цивілізованого космосу. Ні, планети завжди комусь належать. Якщо не державі, то якійсь корпорації. А от космічна станція - територія нейтральна. Вона уже нікому не належить. У буквальному сенсі. І якщо хтось пред'явить на неї свої права - проти нього ополчаться усі інші раси. Надто вже багато там зосереджено ресурсів. Тому територія держав, які мають там своє консульство, називається простором Цитаделі. Є ще Термінус, або інакше неконтрольований космос - там уже кожен сам за себе. А Кодексом називається наша інформаційна мережа. Ну як же вам пояснити... Це своєрідний скрижаль... Ні, це книга, у якій зібрана уся доступна звичайним громадянам інформація. Про побут, культуру, технології, історію, науку... Про все на світі. І якщо ви колись знайдете інформацію, якої немає в Кодексі, значить ви переглядаєте секретні документи. Хе-хе-хе! Доступ до нього можливий зі спеціальних пристроїв, які відсилають твої запити, а потім приймають і розшифровують отримані дані у зручний для тебе вигляд. Наприклад наші перекладачі завчасно отримали пакет з усіма мовами вашої планети, і без цього ми б з вами зараз не розмовляли.
  Ні, перекладач це не тільки окремий розумний, якому відомо багато мов. Так називають ще й пристрій, ось він під горлянкою висить, необхідний для спілкування з представниками інших рас. Вивчити мову можна, але моя горлянка просто не здатна не здатна вимовити більшість ваших земних назв. Його придумали невдовзі після Першого Контакту. О, бачу тобі знайомий такий термін, мальок. Ну а пізніше перекладач став обов'язковим для будь-якого нормального громадянина Цитаделі, якщо він хотів жити у цивілізації.
  Звісно були і відщепенці, і радикали, які виступали проти будь-яких кроків щодо зближення із іншими расами. Такі трапляються і понині. Але це лише крапля в морі у порівнянні з тими, хто вже встиг оцінити переваги відкритого діалогу. Наприклад батари змушують усіх своїх рабів говорити лише своєю мовою, вважають недоумками тих, хто навіть звуків їхніх видати не здатен, а потім дивуються, чому аналогічні товари і послуги Цитаделі виявляються дешевшими. А тому що правильно скооперувалися! У кожної раси є свої переваги, і лише той, хто здатен їх використати найкраще, отримає свій куш.
  О, нарешті ти згадав про культуру. Знайомий із терміном масової культури? Прекрасно, а приклади навести можеш? І що, всі їх ти вважаєш достойними уваги? Тоді ти розумієш нашу ситуацію. Головна проблема в тому, що у кожної раси є своя культура, яка сформувалася під впливом їхньої біології, умов існування та інших факторів. І те, що обов'язкове для одних, є суворим табу для інших. Про батарів я вже казав, і скажу ще раз: у них статус залежить від кількості рабів, а усі інші відомі мені раси це явище засуджують. Кого б іще згадати... Як у вас із носінням зброї? Ну от, а для туріан це обов'язковий елемент життя. Або азарі... Бенезія, зніми уже свій шолом, тут можна нормально дихати! Бенезія Т'соне, зніміть шолом! Нарешті. Давай, відстань уже від їхньої кукурудзи і включайся у нашу розмову, розкажи про свою расу. Про все. І про ЦЕ також. А своїм дітям ви про це у скільки розказуєте? Ну от, бачиш? Для азарі ця тема - дуже особисте. Ти ж уже знаєш звідки діти беруться? Оу, навіть так? Здається я трохи поспішив з висновками. Давай змінимо тему!
  Звісно маю! У мене семеро синів, сорок три внуки і одна внучка. Це ще нічого. У нас кілька поколінь тому, кроганських поколінь, трапилася війна із однією новою расою. Схожі на ваших комах, тільки завбільшки з тебе. Тоді у нас був справжній бум народжуваності. А коли війна раптом скінчилася, виявилося, що кроганів навіть більше, ніж представників усіх інших рас разом узятих, а обжитих планет залишилося обмаль. Ти хоч уявляєш, що це значило для цитаделі? У нас одна сім'я складає по сімсот-вісімсот осіб, а живемо ми довго. Мало знову війна не розпочалася. На щастя вдалося дійти компромісу. Нам довелося розпрощатися зі старим ладом і погодитися на обмеження народжуваності. Дуже болючі зміни. За це Цитадель виділила нам кілька планет і допомагає з їхньою колонізацією. Навіть нашу столичну планету - Тучанку допомагають відновити після війни. Там і досі все в руїнах, але принаймні тепер хоч іноді можна ходити без маски. Ми з Бенезією інколи туди літаємо, провідати родичів.
  Звісно не схожі, ми ж належимо до різних видів! Приставка "Ті" перед іменем означає зв'язок із представником роду раси азарі. Я вже казав про внучку? А вони всі умовно жінки, хоча й називають себе одностатевою расою. Я потім поясню, чому ми так вважаємо. Досить на мене так зиркати, збочинець. Я ж уже сказав, що це не просто... Ні, Деніс, ми не одружені. У азарі просто немає такого поняття. Це щось на кшталт ваших політичних шлюбів, або церемонії прийняття у рід. Просто наші роди опинилися у скрутному становищі, і вирішили вирішити об'єднати свої зусилля для вирішення власних проблем.
  Я багато де бував. І повоювати довелося, щоправда у місцевих конфліктах. Народився на Тучанці, перші сімдесят циклів вчився усьому, що повинен знати кроган. Потім обов'язкова служба на кордоні із Термінусом. Там же підняв свій перший капітал. Навряд чи ті пірати здогадувалися, що постачальником зброї для них були самі прикордонники, а ми на них не тільки заробляли, а ще й усі їхні операції відслідковували! Хе-хе-хе! Ото були часи! Потім деякий час працював на Іллеумі інженером, збирав зв'язки, шукав однодумців, ну а пізніше відкрив першу власну шахту. Прогорів на піратах, і знову почав спочатку. Так повторювалося ще тричі. На четвертий раз я знайшов того стукача, що зливав про мене інформацію, і добряче з ним повеселився. Він же розказав де шукати і моїх знайомих піратів. Після того, як я навідався до них, мене деякий час ніхто не чіпав. А нещодавно до моєї компанії знову почали проявляти інтерес. Тільки я вже був готовий, і встиг злиняти із насидженого місця. А замість себе залишив сюрприз, хе-хе-хе!
  Який у мене корабель? Ну, не те щоб корабель, скоріше тягач. Він зараз на рейсі, і завтра має прилетіти за черговою порцією металів. Нам літати далеко, і руду тягати не вигідно, тому ви просто виплавляємо метали із породи, і пакуємо їх в стандартні контейнери. А нещодавно один із підлеглих отримав підвищення за те, що придумав спосіб самим такі контейнери виготовляти прямо тут, на місці! Ні, ми не розділяємо метали, у нас немає для цього обладнання. Замість цього ми розподіляємо їх по температурі плавлення. В процесі деякі з них змішуються і виходить просто сплав. Звісно він коштує набагато менше за чисті метали, але це все одно вигідніше, аніж займати дві третини об'єму контейнерів породою. Та й обладнання для цього потрібне не таке вже й складне.
  А з ким мені ще балакати? З ними? Вони і так усе це знають, ми уже три сотні циклів разом працюємо, і знаємо один одного як облупленого. Окрім Спаратуса. Я вже всерйоз остерігався, що розучусь говорити. Подзвонити? А, ти маєш на увазі зв'язок на великій відстані? Ні, я з такими речами не ризикую. Будь-яке повідомлення можна відслідкувати. Саме на цьому я й погорів минулі рази. Усі, хто йдуть до мене на роботу, готові до тривалої ізоляції від суспільства. Звісно є й мінус, ніхто не прийде на допомогу. Але, як ви змогли переконатися, від стихії урятуватися шансів значно більше, ніж від недоброзичливців. Тільки й треба, що бути готовим до несподіванок, і притримуватися деяких правил.
  Ні, я власні правила не порушую. Для кроганів честь дорожча за гроші. Це основа нашого суспільства. Це наша суть. У вашій історії теж був такий період. Як же там їх називали.. О згадав - лицарі! Ви, земляни, взагалі дуже цікава раса. Кожнен із ваших народів у чомусь схожий до рас Цитаделі. Таке враження, ніби ви є кривим відображенням усіх наших рис, і поганих, і хороших.
  Ні літати, ні добувати що завгодно у вашій системі не протизаконно. Поки ви не увійшли в контакт із Радою Цитаделі, ви не можете висувати претензії ні на яку територію окрім власної планети. Ви навіть в космос нормально вийти не змогли, а значить юридично вас не існує. Просто про Землю з'явився черговий запис у Кодексі, де вказані основні її параметри і особливості. По факту ви зараз нічим не відрізняєтеся від тварин. Ті ж тварини мають більше прав, ніж ви. У нас навіть є організації для захисту їхніх прав. Та ти не хвилюйся, так з усіма було. Ви - не виняток.
  Хто перший вийшов у космос, так? Складне питання. Більшість сходяться на думці, що першими у космос вибралися азарі, але це спірне питання. Просто у них для цього вже були усі передумови. Їхня планета має аномально великі поклади цінних і рідкісних у галактиці матеріалів, а тому перші колонії на інших планетах вони заснували ще тоді, коли знаходилися приблизно на вашому нинішньому технологічному рівні. Та ви б і самі це могли зробити, якби мали доступ до нульового елементу.
  А як я сказав? Дай подумати. А, ну все правильно: у вашій таблиці хімічних елементів цю речовину тільки замість нуля й можна вписати. Ні, це не паливо. Це набагато більш універсальніша штука. Під впливом електричного струму вона може створювати так-званий ефект маси. Ось дивись на мою руку. Бачиш щуп? А тепер дивись уважно.
  Та не кричи! Яка ще магія? У вас же на планеті ні граму нульового елементу бути не повинно? Гаррі Гудіні? Зачекай, зараз подивлюся... Ні, це не біотика. Ти ж бачив синюваті спалахи навколо руки? Ось це і є ефект маси. З його допомогою я зменшую вагу предмета, і тоді його дуже легко пересувати. А можна зробити навпаки, і тоді його маса збільшиться настільки, що він проломить корпус. Способів застосування безліч. Правильно! І в двигунах також! Стоп, ти знову збив мене з думки. Ми зупинилися на тому, що азарі з самого початку мали багато нульового елементу.
  І ось тут ми підходимо до найцікавішого. Ти ж уже помітив, що ви і азарі дуже схожі ззовні. Підозрюю, що всередині також. Справа в тім, що усі раси Цитаделі так чи інакше, але контактували зі ще однією расою. Ми називаємо їх протеанами. А біс його знає, якими вони були і як виглядали. Вони зникли майже, щоб не збрехати, п'ятдесят тисяч років тому. Їхня імперія займала в кільканадцять разів більше простору, ніж увесь освоєний космос сьогодні. Саларіани довели, і не приховують того факту, що протеани власноруч прискорили їхню еволюцію. Про туріан не знаю, вони якщо щось і досліджували, то нікому про це не кажуть. Тепер же, порівнюючи вас і азарі, я не сумніваюся, що раніше у них були чоловіки. Бенезія, не дивися на мене, як на ардат-якши, у тебе і так все на лобі написано. Що? Та ні, просто надто вже оригінальною вийшла їхня раса. По-перше: вони тактильні телепати. Їхня нервова система має прямий вихід до шкіри. Їх шкіра дуже чутлива. А ти думав чого вона носить цей костюмчик? Якщо добре натренуватися, то вони навіть можуть читати твої думки. Таким же чином вони передають свої знання нащадкам. Цей ритуал у них називається обійми вічност... Ай, припини! Бери й сама розказуй! Отак і сиди. Коротше, під час цього ритуалу вони поєднують свої нервові системи і можуть переглядати спогади один одного. По-друге: на їхній планеті більше нульового елементу, ніж у всіх рас Цитаделі разом узятих. Я у такі збіги не вірю. Ну і останнє - вони нереально довгоживучі. Саларіани, коли порівнювали зразки флори і фауни з Тесії, рідної планети азарі, прямо сказали, що це не могло бути наслідком еволюції. Звісно ж азарі усе заперечують. На кроганів теж здійснили вплив, підвищивши плодючість, але у нас все це було від природи. Саларіани, розбираючись із проблемою нашої народжуваності навіть змогли виділити механізм, за допомогою якого всі ці зміни вносилися - генофаг. Залишки цього вірусу знайшлися у кожної другої відкритої раси. Тому я не здивуюся, якщо і на Землі протеани встигли відмітитися.
  А ніхто не знає, куди вони ділися. Особисто я вважаю, що вони наступили на хвіст не тому варрену. Варрени, це такі тварини. Зараз покажу. Ось цей належить Окіру - моєму третьому внуку. Він селекціонер, хоче вивести нову породу, ідеального варрена. Хоча мені здається, що він просто хоче більше виграти на боях варенів. Суть в тому, що вони бувають різними, і ніколи не знаєш, який варен тобі трапиться на шляху, добрий і грайливий, чи скажений і кровожерливий. Протеани зникли в один момент, залишивши після себе дуже мало слідів. На багатьох планетах досі знаходять залишки їхніх міст. Я одного разу охороняв табір археологів, і як колишній військовий готовий поклястися своїми зубами, що їх бомбили. Довго, і методично. Як ми вичищали рахні, так і їх хтось винищував.
  Та мені байдуже, хто це зробив. Може це вийшов з-під контролю черговий їхній експеримент, або вони просто натрапили на достатньо сильного ворога. Яка тепер різниця, якщо усі ми є наслідками їхньої діяльності, а самі вони згинули у віках? Ну дізнаюся я, хто їх знищив, і що для мене зміниться? Може в мене метал дорожче купляти стануть? Чи я тоді знайду золоту жилу? Мені усі ці древні історії та секрети не потрібні. Нехай ними займаються ті, кому за це платять. Внучка, між іншим, просто фанатіє від протеан. Уже й записалася в одну із експедицій, полетить на розкопки на якусь лавову планету. Ось вона, біля своїх колег стоїть. Ліара Т'соне. Стверджує, що протеани наткнулися на расу синтетиків і захотіли підкорити їх. Гарненька, правда? За віком азарі вона зараз молодша за тебе. Їй нещодавно ледве п'ятдесят циклів бамкнуло. А ти на неї не дивися, дундук, у тебе своя дружина є. Ця крихітка зніме з тебе шкуру однією силою думки і скаже що так і було. Повір вона може. Я сам її навчив усьому, що знав. Нехай не по народженню, та в душі вона кроган.
  І що твій Поліція мені зробить? Хто він узагалі такий? А, це ваші поборники закону? У нас такі теж є. На Цитаделі вони азиваються СБЦ - Служба Безпеки Цитаделі, а на планетах скрізь свої назви. І порядки теж свої. Наприклад на Палавені без зброї до тебе одразу ж придиратимуться, а Тесії її носити заборонено. Останнє - дурість несусвітня, як на мене. Та тому, що кожна азарі сама по собі ходяча зброя. Ось на Бенезію подивися. Бачиш у неї пістолет? І я не бачу. Але знести ваш будинок вона може прямо звідси, не встаючи з крісла. Ну добре-добре, не знести, просто закидати камінням з такої дистанції. А я вже старий для таких пустощів. Усіма такими порушеннями займаються звичайні По-лі-ці-я, правильно я сказав? От, а для серйозних випадків є інша контора - СПЕКТР. Ось там уже крутяться дійсно серйозні мужики... І дами. Вони займаються випадками тероризму, державними переворотами, локальними військовими конфліктами, маньяками та ще багато чим. Я одного разу бачив такого агента, і нічого особливого в ньому не помітив. Уже потім дізнався, хто це насправді був, і що він перед цим зачистив від терористів цілий хмарочос. Сам, один. Лягаві потім цілий день витягували тіла з усіх закутків.
  А у мене з лягавими складні стосунки. Підозрілий я їм. Вони вважають, що усі крогани це дурні дикі варрени, яким тільки дай зброю і вони почнуть усіх вбивати. Ось я ношу з собою зброю, і що? Ви обоє зараз живі й здорові. Ну, окрім тебе, дундук, в тебе мізків і так не було, тому в голову стріляти марно. Спаратуса питай, чим він твого батька глушив. Доречі чим? Та ну! І звідки ж він у тебе міг взявся? Не нагадаєш мені параграф сьомий, пункт перший статуту нашої фірми? Включно з особистими речами! І зі скафандрами також! Давай сюди свій шокер. Ще одне таке порушення, і будеш собі шукати нову роботу. А нічогенька іграшка, добре в руці лежить... Не те, що його пукалка. Ой, я тебе прошу, тільки не треба вигороджувати свій самопал. Я що не бачу, що тут половина запчастин саморобна? Та я прямо зараз можу зробити собі його копію, і вона стрілятиме не гірше за оригінал. Є в мене такий інструмент. І не лише в мене.
  Тут якраз немає нічого складного, все питання в матеріалах. Унігель, це складна речовина, яка за певних умов може змінювати свої властивості, а завдяки полям ефекту маси, нею можна оперувати з точністю до молекули навіть у польових умовах. Вона може бути як будівельним матеріалом, і частиною електронної начинки. Хоча її виробництво недешеве, тому унігель намагаються застосовувати лише у найскладніших вузлах, а все інше роблять зі звичних металу й кераміки. Пластмаси у нас майже немає - у космосі синовину для неї ви не знайдете. Ось цей шокер наприклад, майже повністю зроблений зі сталі, кольоворих металів та кераміки, а унігель складає відсотків п'ять-шість від загальної маси. У бойовій зброї його буде ще менше.
  О, нарешті в тобі проснувся воїн, малюк. Тихо-тихо, не ображайся на діда. Можу показати тобі свій дробовик. Це не штурмовий автомат, але теж вагомий аргумент. Інколи навіть вагоміший за усякі гранатомети. Не хвилюйся, мудак, нічого твій син собі не відстрелить. Наша зброя, на відміну від твоєї залізяки, уміє розпізнавати своїх власників. У кращому випадку вона просто не вистрелить, у гіршому - злодія будуть збирати по шматочках ще до того, як він простягне свої загребущі ручки куди не слід. Я ж кажу, він у мене розумний - знає, кому до рук іде. Дивись сюди... Не пороховий, а електромагнітний. Гази вилітають дуже повільно, а електромагнітне поле дозволяє вистрілювати снаряд із величезною швидкістю. Ні, не з котушками. Заряд розганяється між двома провідниками. Ну, можна і рельсами їх називати, так теж буде правильно. Звідси ти їх не побачиш, треба повністю розбирати. Ти фізику добре знаєш? Якою формулою розраховується кінетична енергія? Правильно. А оскільки швидкість польоту заряду у нас на рівні першої космічної для вашої планети, то і маса його може бути порівняно невеликою. Ось тут видно зарядний блок. Ніяких позначок немає, значить зараз у мене стоїть звичайний вольфрамовий. Ні, боєприпаси в бою у мене ще ніколи не закінчувалися. Мені одного блока вистачає на шістсот-сімсот пострілів. Тут скоріше рельси згорять, ніж ти увесь блок за раз розстріляєш. Кількість дробин, як і їх розміри можна регулювати. Я люблю великі, і щоб їх було багато - саме те проти крогана. І щити збиваються швидко. Єдина проблема, це перегрів. Після кількох пострілів доводиться чекати, поки ствол остигне. А ти думав чого він такий великий на вигляд? Тут увесь простір займає радіатор, а тримаєшся ти за керамічний кожух, щоби руки не згоріли під час стрільби. А ще його можна скласти, ось так, але я цього не роблю. В бою кожна секунда дорога, тому я ношу його завжди у боєготовності. Так, і батарейки теж потрібні, але зазвичай живлення іде від скафандру. Ось тут у мене на долоні контакти видно.
  Щити теж різними бувають. У Спаратуса стоїть звичайний "кокон" на скафандрі. Бенезія техніку не любить і підтримує щит сама, тому її й скрутило після пострілу твого батька. Та все з нею нормально, просто щити краще спрацьовують проти предметів з великою швидкістю, а тут швидкість зовсім невелика, на відміну від маси заряду. Броню не пробило, але погнуло. А я ношу ручний. Ось він, у мене на руці. На відміну від "кокона", він не захищає одразу з усіх боків, і за нього можна закинути гранату, але проти крогана це не актуально. Для нас набагато серйознішими будуть великі локальні пошкодження організму, а не мілкі подряпини, які затягнуться за кілька хвилин. І ось тут мій щит має суттєву перевагу. Прямо його пробити дуже складно. Він не просто гальмує заряди, а майже повністю зупиняє їх, адже при тій же потужності площа розгортання поля набагато менша. Та й від повільних предметів, на кшталт ваших куль, захищає прекрасно. Його можна використати у ближньому бою. За ним можна укритися, доки зброя охолоне. За інших умов я би теж узяв "кокон", та тільки з цими лоботрясами скоріше знадобиться пересувна баррикада, а не ще один стрілець.
  Лазери? Ні, їх ставлять лише на кораблі, і використовують для збивання ракет. Ні на що інше вони не годяться. Надто вже слабкі й масивні. Що-що, антиматерія? Знаєш, хлопче, у нас замість усіх цих фантастичних штук є азарі, які мало не кожен цикл презентують якийсь новий прийом своєї біотики - мою ти вже бачив. З такими бестіями ніякої антиматерії не треба. А планети знищували, і не раз. Ні, самі планети не вибуали. Який сенс підривати планету, якщо тобі треба її захопити? Тому вся наша зброя орієнтована на зачистку поверхні. Ні, це зовсім не складно. Інколи таке трапляється навіть випадково. Одного разу я на власні очі бачив, як на планету намагалися опустити комету. Не вийшло. Комета розламалася ще на підході і її шматками одразу накрило половину планети, а ударна хвиля знесла увесь верхній шар землі, оголивши камінь. Уже триста циклів минуло, а там і досі катаклізми не вщухають. Звісно ж ні про яке освоєння цієї планети мови уже не йшлося. І таких прикладів багато. Та навіть ваших бомб достатньо, аби повністю знищити життя на своїй планеті. Ми ж оперуємо набагато більшими об'ємами енергії...
  О! А ось і наші бродяги на підході. Хех, та ще й не самі! Сарен їх уже підібрав, зараз за нами спуститься. Так, хлопці й дівчата, будемо закруглятися. Спар, винось цього мудака надвір. І ти, малий, теж виходь. Бенезія, постав таймер самознищення, а я заберу наше барахло.
  
  ***
  
  Деніс квадратними очима дивився, як по нутрощах рятувального човника раз за разом пробігає хвиля золотистого кольору, випалюючи усі електронні схеми, розплавляючи корпус біля них і залишаючи схожі на парафінові потьоки металу. Під кінець спалахи пройшлися по каркасу, і шлюпка прямо на очах ошелешеного малюка розвалилася купою оплавленого іржавого брухту. Сподівання хлопчика побачити таємничих головастих саларіан так і не справдилися. Пілот вантажного корабля повернувся раніше очікуваного сроку і підібрав їхній човник на орбіті до того, як вони увійшли в атмосферу Землі. Але замість цього Деніс зміг помилуватися унікальним видовищем справжнього космічного корабля, що сідав на багатостраждальне поле Шаттлвудів. Батько від такого тільки хапався за голову щойно звільненими від наручників руками й проклинав космічних варварів за погублений врожай. Ще б пак, здоровенна стріла вантажника, із прикріпленим на підвісі ще одним човником, цього разу у повній комплектації - із двигуном, сіла прямо посеред поля, залишивши після себе десятиметрову канаву уздовж всього поля. Подарувавши Брюсу залишки зіпсованої шлюпки, кроган Т'рекс віддав йому назад пістолет і на прощання навіть потиснув руку. Деніс не бачив, як під час цього "дружнього" жесту скривилося обличчя батька. Він був повністю захоплений громадою справжнього космічного корабля. Навіть у шлюз зазирнути встиг.
  А потім був швидкий, і зовсім не величний зліт усієї цієї громади. Корабель прямо на землі розвернувся на сто вісімдесят градусів, перевертаючи полями маси під собою грунт разом із врожаєм, задер ніс, і гучно, з перебоями загримівши двигунами, метнувся кудись в зеніт і незабаром зник за хмарами. А двоє оглушених землян, ще довго не могли відкашлятися від смердючого вихлопу двигунів.
  Наступного дня вся округа сміялася над Брюсом, котрому якісь жартівники за ніч перекопали поле у вигляді кіл. Його жінка, що повернулася на наступний день від родичів, учуяла запах перегару й дала йому такого прочухана, що той цілий тиждень на люди не виходив. Маленький Деніс теж довго не вилазив зі своєї кімнати, постійно щось черкаючи в блокноті, і випрошуючи в батька шматочки картону. Минуло кілька місяців. Відносини в сім'ї поступово поверталися до норми, аж поки не приїхали знайомі родичі з-за кордону. Тоді Брюс вперше за багато років напився і накричав на дружину. Жінки так і не зрозуміли, що сталося. І тільки Деніс не звертав ні на що уваги, показуючи своєму новому другові, Маку Уолтерсу свою саморобну настільну гру під назвою " Mass Effect : While the Reaper ". (*)
  
  
  
  (*) - Мак Уолтерс - Креативний директор BioWare. :).
  
  
Оценка: 7.93*6  Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com В.Старский "Интеллектум"(ЛитРПГ) А.Кочеровский "Утопия 808"(Научная фантастика) М.Атаманов "Искажающие реальность-6"(ЛитРПГ) В.Тимофеев "История одного лиса"(Уся (Wuxia)) А.Вильде "Джеральдина"(Киберпанк) А.Минаева "Академия Алой короны. Обучение"(Боевое фэнтези) О.Обская "Возмутительно желанна, или Соблазн Его Величества"(Любовное фэнтези) Г.Елена "Травница"(Любовное фэнтези) К.Федоров "Имперское наследство. Сержант Десанта."(Боевая фантастика) Е.Вострова "Канцелярия счастья: Академия Ненависти и Интриг"(Антиутопия)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
И.Мартин "Время.Ветер.Вода" А.Кейн, И.Саган "Дотянуться до престола" Э.Бланк "Атрионка.Сердце хамелеона" Д.Гельфер "Серые будни богов.Синтетические миры"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"