Аннотация: Маленький расказик для детей. Не судите очень строго.
Глава 1
У якiй автор знайомить читача з головними героями
Каролiна сидiла в своєму улюбленому мiсцi - в будиночку на деревi - i думала про те що сталося.
Зранку до неї прийшла її подружка Джейн. Як завжди вони почали гратися у неї в кiмнатi. Згодом до кiмнати зайшов старший брат Каролiни i почав насмiхатися над дiвчатами.
- Вже дорослi, а ще в казки вiрите! Що з дiвчат вiзьмеш! Весь час тiльки мрiєте! Нi, ну що ви за iстоти - дiвчата? От ми - хлопцi - нiколи не витрачаємо час на такi нiсенiтницi! Ми краще щось побудуємо... - казав вiн.
- Авжеж ! А ще завжди знайдете час на бiйку... а потiм мама сварить.... Ха! Хлопцi! Що ви розумiєте! - вiдповiдала йому моя подруга. На що мiй брат нiчого не сказав.
Я дивилася на Джейн з захопленням. Вона така смiлива, завжди знає що робить, як дiяти в тiй чи iншiй ситуацiї.... Не те що я!
Я маленька дiвчинка, яка боїться навiть тiнi пiд лiжком i до десяти рокiв спала з нiчником. Тому Барт i насмiхається, бо знає, що я нiколи не вiдповiм. Iнше дiло моя Джейн! Ось хто нiкому не дасть мене образити!
Ми ще трохи посидiли i Джейн почала збиратися додому. Я хотiла щоб вона залишилась ночувати в мене, та її батьки вiдмовили, але пообiцяли що наступного разу дозволять.
Глава 2
У якiй дивний чоловiчок вiдправляє брата i сестру в країну Дрiмлендiю
Каролiна вже лягала спати. Вимкнула свiтло i почала засипати. Пройшло ще напевне година - пiвтора. Аж раптом її дверi скрипнули, змушуючи її затрястися вiд страху i заховатися пiд ковдру. Вона вiдчувала що хтось або щось все ближче i ближче пiдходить до лiжка. Дiвчинцi ставало все страшнiше i у неї на очах виступили сльози. Керол голосно схлипнула.
Почувся голосний регiт Барта i ввiмкнулося свiтло. Дiвчина з докором подивилася на брата. Та не встигла вона щось сказати своєму жорстокому брату, як почувся тихенький голосок:
- То ось ти який, Барт Джефф! Як тобi не соромно лякати молодшу сестру?
- Хочу лякаю! А ти хто? I звiдки ти узявся? Такий маленький...
- Я, Еверард, з країни Дрiмлендiї, - гучно промовив чоловiчок, - а ти вiдповiси за свої слова перед Її Величнiстю!
Чоловiчок почав промовляти слова на якiйсь незрозумiлiй мовi.
I враз все закрутилося перед очима дiвчинки i її брата. Вони заплющили очi, щоб не запаморочилась голова, а коли вiдкрили їх, то нiякого чоловiчка вже не було, а найголовнiше, вони були не вдома.
Вони стояли серед дивної площi навколо якої велично стояли будиночки. Жодна зi споруд не повторювалася. Все було настiльки дивно, i одночасно так гнiтило, адже небо вкривали хмари. Було вiдчуття, що вона вже була тут, та при цьому мiсце було незнайомим.
Каролiна ще раз оглянула площу i хотiла щось сказати брату, але.... Барта не було. На площi не було де сховатися i ще декiлька хвилин назад вiн стояв поруч.
Раптом, хтось потягнув Керол назад. Дiвчинка намагалася закричати, але незнайомець сказав їй: " Тихо! ". Її не вiдпускали до тих пiр, поки дверi не зачинилися. В кiмнатi на диванi сидiла бабуся. Того хто привiв її сюди в кiмнатi вже не було. Декiлька хвилин стояла тиша, а потiм старенька звернулася до неї:
- О, нарештi нас звiльнять вiд гнiту злої королеви! Прекрасна ледi, як вас звуть?
- Каролiна. - Вiдповiла знiяковiла дiвчинка. - А про що ви кажете? I де мiй брат?
- Я розповiм тобi все, але спершу нагодую тебе!
Глава 3
Зла королева
- Все почалося багато рокiв тому. Наша країна процвiтала i спокiйно жила допоки король не одружився на чужоземцi. Тодi в нашiй країнi завжди було сонячно. А зараз постiйно хмари, а все тому що наша країна живе вiд хороших мрiй i снiв. Звiдки вона з"явилась нiхто не знає. Перший час вона була хороша, але потiм зрозумiла: що вона не зробить - все їй зiйде з рук, усе їй пробачить Його Величнiсть. Нажаль, ми, мешканцi Дрiмлендiї пiзно зрозумiли намiри i бажання королеви. Ця жiнка ув"язнила в темницi короля i тепер володарює. Вона наказала приводити до неї таких же чужоземцiв. Що вона з ними робить нiхто не знає, але вiдомо, що нiхто з них не повертався. Напевне твiй брат у цiєї вiдьми. Ти можеш його врятувати, але шлях твiй буде непростий i довгий. То чи хочеш ти врятувати брата?
- Я то хочу, але я не впевнена, що я зможу зробити це. Я боюся, - зiзналася Каролiна.
- Ти смiлива дiвчинка, i ти все зможеш.
Глава 4
Цiкавi пригоди або "Десь я уже це бачила"
На ранок Керол зiбралася у дорогу. Поснiдала, взяла пакуночок з їжею i почала дякувати людинi, яка дозволила їй заночувати. Наостанок бабуся дала їй пакунок i сказала :
- Дитя, перевдягнися, бо твiй одяг занадто несхожий на наш. Бережи себе!
- Дякую! - сказала Каролiна.
Її пролягав через зачарований лiс. Бабуся казала, що я зможу знайти там однодумцiв, якi хочуть скинути цю тиранку, яка до того ж знається на магiї, а отже треба бути дуже обережною.
Як би дiвчинi не було страшно, але розповiдь старенької налякав її ще бiльше, а особливо думка про те, що може статися з ним якщо не допомогти, не врятувати.
Керол йшла по стежцi через лiс. На зустрiч їй їхала повозка запряжена четвiркою прекрасних коней.
Раптом iз-за кущiв вистрибнула дiвчина. Руде волосся, чарiвнi блакитнi очi, тонкий стан - усе казала про її беззахиснiсть, та не все що ми бачимо правда, адже насправдi вона була дуже сильною. В доказ цього руденька обеззброїла трьох вiйськових i змусила їх тiкати. А потiм пiдiйшла до Каролiни i спитала:
- Хто ти?
- Я... - знiтилася Керол.
- Як твоє iм"я? Я не ображу тебе. Мене звуть Делайла.
- Моє iм"я - Каролiна. Тебе назвали дуже красиво! - зрадiла дiвчинка. I тут до неї прийшла зовсiм несподiвана думка: " Десь я її вже бачила...". I тут же скрикнула:
- Це не можливо!
Глава 5
Слабкостi королеви або А ось i ми
Нiч. Бiля вогнища сидiла Каролiна i її нова подруга.
" То невже це правда? Це ж я її вигадала. От чому менi здавалося, що я вже тут була.... I назва країни... Країна Мрiй. Отже ця країна залежить вiд мрiй i фантазiй. То от чого Барта забрали, а мене нi. Я в той момент дуже хотiла бут невидимою. А пiсля зникнення брата, я злякалась i стала видимою. - Подумала дiвчинка i подивилася на Делайлу . - А вона така як я собi уявляла: гарна, смiлива, сильна."
- Як ми можемо врятувати мого брата i усiх полонених? - спитала Керол.
- Це буде нелегко, але все ж ми спробуємо. Я повинна тобi розповiсти: нiхто ще не повертався з палацу королеви. Я довго чекала на достойного i ось прийшла ти - найсильнiша з усiх кого я бачила. Якщо ти не зможеш - не зможе нiхто!
Каролiна була здивована. Усе що вона змогла сказати це :
- Але ж я боягузка i нiчого не знаю!
- Це не правда! Тобi достатньо лише захотiти i повiрити у себе! - вiдмовила Делайла.
Керол вирiшила спробувати, адже на кону стояло життя її брата. Яким би вiн задавакою не був, як би не ображав її, але вона його любила.
Раптом її окутало матовим свiтлом. Яскравий спалах.
Перед Делайлою стояла Каролiна в гарненькiй амазонцi, її руде волосся було заплетене в товсту косу. А зеленi очi сяяли ще бiльше нiж ранiше. В них читалася рiшучiсть. Поряд з дiвчиною стояли два прекрасних коня. Один бiлий з чорною плямою у виглядi зiрки мiж очей. Iнший був чорним як смола. Жодної бiлої плямки або просвiтлення.
- Отже вирушаймо !
- Ми поїдемо вже завтра. Вночi тут дуже небезпечно. Я розповiм тобi все, що ти захочеш. Сьогоднi ми повиннi вiдпочити.
Через пiвгодини дiвчата обговорили як потрапити в палац.
- А як звiльнити всiх? - запитала дiвчинка.
- Це можна зробити тiльки звiльнивши всiх вiд чар королеви. А сама вона на це нiколи не погодиться.
- Отже потрiбно позбавити її сили?
- Це в найкращому випадку, - похмуро вiдповiла Делайла.
- Я десь читала, що достатньо вiдьму облити водою i прикласти до неї будь - який камiнь,щоб позбавити її сили.
- А - ха - ха! Цей номер можливо пройшов би з простою вiдьмою, але не з нею. Вона ж чужоземка. Але є один спосiб.... Але вiн неможливий...
- Кажи! - дiвчинка сама не зрозумiла, як сила та впевненiсть наповнили її.
- Потрiбно зiрвати з шиї її магiчний амулет. Це не можливо. Дуже багато моїх товаришiв загинуло намагаючись звiльнити наш свiт вiд чарiв вiдьми.
- Ми зможемо, я це знаю! - вiдрiзала Каролiна i, зручно влаштувавшись, сказала: - На добранiч.
- На добранiч, мала.
Двоє подорожнiх рухалися на пiвнiч до знаменитого Келiну - палацу всiх королiв, в якому тепер проживала королева. Стать визначити було неможливо, адже на них були довгi плащi, що закривали їм обличчя.
Через декiлька годин вони були бiля пiднiжжя гори, на якiй розташовувався замок.
- Ти ще не передумала? - спитала Делайла.
- Нi! - коротко вiдповiла її Каролiна.
Вони тихим ходом поїхали вгору, на зустрiч небезпецi.
Прив"язавши коней, вони рушили до чорного виходу, який вiв на кухню палацу. Там їх чекала жiнка. Вона з нiжнiстю i жалем подивилася на дiвчинку i, нiчого не сказав, дала їй маленьку скляночку. Вмiст цiєї скляночки був невiдомим для дiвчинки i вона подивилася на свою супутницю. Та лиш легенько посмiхнулася i сказала, що в склянцi сон-зiлля.
Делайла та Каролiна домовилися, що зустрiнуться, коли звiльнять усiх. Керол повинна була вiдкрити всi темницi, королеву ж взяла на себе Делайла. Наостанок дiвчина лише попросила свою маленьку подружку вiрити в неї i пiшла.
Знайти темницi Каролiнi було досить легко. Приспавши сторожу, вона взяла ключi i почала вiдпускати всiх.
Коли всi заточенi були звiльненi, дiвчинка почала благати всiх, щоб допомогли її подрузi. Пояснивши ситуацiю, вона подивилася на оточуючих.
Всi погодилися. Вона ж побiгла визволяти власного брата з темницi.
Побачивши молодшу сестру живою i здоровою Барт дуже зрадiв. А коли його вiдчинили, вiн обiйняв сестру. Радостi обох не можна було описати, але залишалася ще одна проблема: зла королева.
Дiти кинулися на помiч Делайлi. Королева кидала в неї рiзнi закляття, а дiвчина прикривалася щитом.
Керол зрозумiла: це єдиний шанс, поки королева вiдвернута на Делайлу, то вона пiдкрадеться i знiме з неї амулет.
Так вона i зробила. Тихесенько пiдкралася до королеви, вона потягнулася до злощасного предмета на шиї вiдьми, але її боляче схопили за руку. Та дiвчинка змогла ж таки намацати скляночку iз сон-зiллям i посипала їм королеву.
Не пройшло i двох хвилин, як зiлля почало дiяти, а здивована королева впала на пiдлогу. Керол зняла з вiдьми амулет i здивувалась: замiсть гарної жiнки на пiдлозi лежала стара жiнка.
Глава 6
Повернення додому
Герої сидiли в парку. Їм було сумно. Так, брату i сестрi тут дуже подобалося, але вони сумували за батьками.
Раптом серед парку з"явився той самий чоловiчок, який вiдправив дiтей сюди. Вiн неспiшно пiдiйшов до Барта i Каролiни i промовив до них:
- Ви зробили те, що ви повиннi були. Сподiваюся, ви засвоїли урок i винесли з нього найголовнiше. Ти, Барт, знущався над сестрою i зрозумiв, що таке втратити її на недовгий час. Ти ж Каролiна, - звернувся Еверард до дiвчинки, - усього боялася, а тепер ти стала героїнею, смiливою дiвчинкою. А найголовнiше, тепер ви знаєте силу вашої думки, мрiї, слова...
- А хто ж буде правити країною? - запитала дiвчинка.
- Делайла - це спадкоємиця минулого короля вiд першої дружини. Вона буде хорошою королевою. Прощавайте!
Сказав цi слова, чоловiчок зник, а весь свiт поплив перед очима дiтей. Знову все закрутилося, завертiло, i, вiдкривши очi, дiти знову опинилися у себе в кiмнатi.
Вони вирiшили, що нiколи бiльше не будуть сваритися, а коли видавалася вiльна хвилинка, разом ховалися в тихе мiстечко, де мрiяли разом...