*****
Забутий смак кохання
Закамянiле серце на вiки
Забутий погляд дорогих очей
Забутi нiжнi ночi поцiлункiв 
Забуте небо в зорях ясних
Забуте те що тим коханням зветься
Лиш тiльки очi повнi влади 
Лиш тiльки погляд той що враз закамянить
В §§ очах побачиш все i присмерк i свiтання
I бiль величний й плач небесних хмар розiрваних навпiл
В §§ очах добро i зло iскрицею горять
I очi тi що в небо дивляться завжди
Що ждуть лиш вiдповiдi на своє увiковiченне питання
Щораз у них розчарування
Що вiдповiдi вiд небес небес що звуться лиш святими
Їй нiколи не дiждать
Когось цi очi роблять смiливiшим у сто крат
А хтось вклоняється отому погляду святому
Святому може нi а може й так 
В §§ очах добро i зло на рiвних держаться теренах
Вона свята за те що горе i небесне и земне несе до скону лiт
За те що смак кохання на мить прекрасну вiдчувала
За те що вiдчаю в обiймах нiколи у життi не вiддавалась
За те що скiльки бiд перенесла й залишилась жива
За те що за руку iз смертю трималась
Й за те що завжди розумiла життя i смерть то двi сестрицi не розлучнi
Вона була така як всi лиш тiльки очi зовсiм не такi
Завжди веселi а в них завжди  те горе неземне
До болю страхiтливе i страшне 
Вона велична є iстота за те що у життi за зло добром платила.