Пiсня птаха

Палає сонце так несамовито
Немов надумало спалити птаха
Бо вiн уже давно згорає вiд любовi
Вiн спiває так натхненно
Немов вiн просить волi
Немов вiн плаче вiд любовi
Пiсня його бринить так швидко
Як лине струмок iз гiр високих
Ця пiсня птаха долає всi широти i висоти
I лине до кохано§ своє§
У думках сво§х вiн думає тiльки про не§
Хоч пiсня птаха у неволi
А сам вiн у срiблястiй клiтцi
Вiн палає надiєю, що зустрiне §§ знову
Вже сонце скотилось за обрiй
А птах засумував в неволi
I уже не спiває вiн
А згасає так несамовито вiн не по годинах а по хвилинах
I ось господар нагледiвшись на птаха
Змилувався над бiдолахою
I вiдiмкнув вiн клiтку i птах вилетiв
Вiн немов ожив
Вiн вилетiв пiд сонце i заспiвав
Ту пiсню про кохання
Ту пiсню про волю довгоочiкувану
Вiн радiв немов у перше
Заспiвав пiд промiнням сонця
I вилетiло з пiснi птаха
Слово то було не слово, а спiв птаха про волю
Воля це надiя
Що вiн знов побачить свою кохану
I поспiвавши трiшки
Вiн згадав, що там далеко чи близько
Його кохана спiває пiсню тужливу про втрачене кохання
I птах змахнувши крильми дужче
Полетiв що сили
До кохано§ своє§
I пролетiв багато вiн чи мало
Вiн почув пiсню тужливу про кохання
I зрозумiв тут птах, що це його кохана
I пiдлетiв вiн до не§ ближче
I заспiвали вони разом ту першу §хню пiсню про кохання
Ця пiсня птахiв була така натхненна
Що серце крає сльози на очах
Пiсня птахiв була про волю i вiчне кохання
На небi й на землi