Банк (на украинском языке)
Журнал "Самиздат":
[Регистрация]
[Найти]
[Рейтинги]
[Обсуждения]
[Новинки]
[Обзоры]
[Помощь]
|
|
|
|
Аннотация:
Перевод Наталии Девятко. Опубликован в журнале УФО (Український Фантастичной Оглядач), N3(5), 2008 г.
|
Начальник відділу кредитування "Хунганбанку" виявився схожим одночасно і на Євгенія Леонова, і на мультиплікаційний персонаж, якого озвучив актор. Окрім того, пан Макаров мав доглянуті вуса, неймовірного запаморочливого піджака у рожево-фіолетово-салатову клітинку й краватку, чомусь заправлену під ремінь брюк.
- А-а-а, Дмитро Сергійович, а ми на вас чекаємо! - товстун не дав мені навіть рота розтулити. Вискочивши з-за столу, він несподівано міцно стиснув мою руку і став трусити її з явними намірами висмикнути разом із лопаткою. - Сан Санич. Та ви присядьте, присядьте.
Відпустивши нарешті мою долоню, Макаров повернувся на своє місце, а я розташувався у кріслі для гостей.
- Ну ж бо, молодий чоловіче, розповідайте. Володимир Якович казав, що ви не проти у нас попрацювати, чи не так?
- Загалом-то так... е-е... - я на мить затнувся.
- Сан Санич, і ніяк інакше, - прийшов мені на допомогу співбесідник. - Не тушуйтеся, усі співробітники так до мене звертаються. Ви ж скоро можете опинитися серед них, так?
- Гаразд. Так, Сан Санич, ви маєте рацію, я зацікавлений у цій роботі, якщо я вам підійду, звісно. Але, розумієте, кортіло б більше дізнатися про умови, скоріше не стільки фінансові, скільки в цілому... Мета, завдання, вимоги, методи роботи, з колективом познайомитись, врешті-решт.
- Само собою, Дмитро, само собою. Можна ж лише на ім'я? От і гарно. Зрозуміло, що ви не бажаєте змінювати шило навіть не на мило, а на кота в мішку. Ваша кар'єра ж і так почувається непогано, погодьтеся. Вам немає ще й двадцяти п'яти, а ви вже начальник сектора у великому банку. До речі, - Сан Санич прижмурився, - чи можна поцікавитись, а що вас змушує покинути ваше доволі тепленьке місце?
- Якщо скажу, що фінансове питання, повірите? - посміхнувся я.
- Якщо чесно, то ні.
- Тоді не буду казати. Знаєте, Сан Санич, місце, звісно, непогане, та й перспективи є. Але, розумієте... Набридло. Втомився я. Клієнти, звіти, планерки, знову клієнти, безглузді звіти, плани, які неможливо виконати, дурні зібрання, знову клієнти, та ще й блатні... Рутина. І потім, психологи вважають, що роботу треба змінювати кожні три роки, а я там вже майже п'ять.
- Гм, я ж уже скоро десяток на одному місці, - осміхнувся Макаров. - Але, загалом, згоден. А чому саме ми?
- А ви, наскільки мені відомо, дещо відрізняєтеся від інших банків. Нові методи, особливі умови праці. Всі про це кажуть, хоча і без якоїсь конкретики. Не брешуть?
- Не брешуть, - не став сперечатися Сан Санич. - Добре, Дмитро, давайте так: саме зараз у мене важливий клієнт, будете присутнім, послухаєте, а потім по відділу пройдемося, зі спеціалістами познайомимося. Особливого секрету зі своєї роботи ми не створюємо, то це вас ні до чого не зобов'яже. Гаразд?
- Було б чудово, - погодився я.
- От і домовились, - Сан Санич надавив кнопку селектора. - Лінонько, Косинський підійшов? Запроси, будь ласка.
До кабінету увійшов сухорлявий, середніх літ чоловік, з акуратною борідкою і не менш ідеальною зачіскою. От лише яскравий рудий колір волосся і бороди відвідувача у поєднанні зі строгим костюмом і чорною тростиною із золотим набалдашником мали досить курйозний вигляд.
- Єгоре Аскольдович, скільки років... - чи то щиро, чи то награно зрадів Сан Санич, міцно обіймаючи новоприбулого.
- Ну, не так вже давно й бачились, - басом прогудів Єгор Аскольдович. - Самі знаєте, коли гроші потрібні, лише до вас.
- Ось, знайомтесь, Дмитро Сергійович, - представив мене Макаров. - Можливо, колись будете до нього за позикою звертатися.
Ми обмінялися потисками рук.
- Отже, Єгор Аскольдович, яку суму ви бажаєте отримати? - запитав Сан Санич, сідаючи у крісло.
- Думаю, десь сім мільйонів, років так на півтора з правом дострокового погашення. Який у вас зараз відсоток?
- Для вас, як для постійного клієнта, дев'ять з половиною річних буде.
- Це прийнятно, - кивнув Косинський. - Мене влаштує.
- От і гарно, - зрадів Сан Санич. - Умови знаєте? Розповідати не треба?
- Не треба. П'ятий раз уже. Давайте ваші папірці.
- Секундочку, - Сан Санич увімкнув монітор, роздрукував пару сторінок тексту і простягнув клієнтові. - Так... Розклад платежів, ну й договір, звісно. Підписуємо?
- Авжеж, - Єгор Аскольдович пошукав щось поглядом на столі.
- Прошу, - кредитник простягнув йому булавку із золоченою голівкою.
- Стерильна? - з підозрою запитав Косинський.
- Ображаєте. Одноразова.
Єгор Аскольдович зітхнув, уколов собі палець і поставив кривавий відбиток на двох екземплярах договору. Потім підштовхнув один договір Сан Саничу, а другий сколов усе тою ж булавкою з розкладом і сунув за пазуху.
- Дякую, - Макаров заховав договір у шухляду столу. - Кави вип'єте? А, може, коньячку?
- Ні, спасибі, Сан Санич, поспішаю, розумієте.
- Добре, тоді останні формальності, - Сан Санич зняв телефонну слухавку. - Євгеніє, зайди, будь ласка. Так, клієнт. Гаразд.
За хвилину до кабінету увійшла висока симпатична брюнетка з невеличкою сумочкою.
- Доброго дня. О, Єгоре Аскольдович, знову до нас? Нігті не стригли?
- Доброго дня, Євгеніє. Звісно ж, ні, що я, не розумію? - образився Косинський. - А ви мені зачіску не зіпсуєте?
- Не хвилюйтеся, лише кілька волосинок, - запевнила Євгенія, розкриваючи сумочку, в якій я з подивом побачив цілий набір різних парикмахерських і манікюрних ножиців.
Вправно орудуючи цими інструментами, дівчина зістригла у клієнта ніготь з лівого мізинця, із три волосини з голови і навіть один з бороди. Все це багатство було старанно запаковане у пластиковий контейнер, після чого в схожу посудину Єгор Аскольдович смачно і з задоволенням плюнув.
Євгенія кудись повела Косинського, певно, до каси за грошима, а Сан Санич із посмішкою повернувся до мене.
- Як вам, Дмитро Сергійович?
- Якщо чесно, я здивований. Ви щойно віддали цій людині величезну суму грошей без поручителів, без застави, без документів, що підтверджують прибутки, правильно? Та він навіть договір не підписував і паспорт не показував!
- Саме так.
- І що ви робитимете, якщо він не заплатить? Хоча я б сказав, коли він не заплатить. І до чого весь цей цирк із підписом кров'ю і парикмахерськими послугами? Ви вибачте, Сан Санич, але це маячня якась.
- Ех, молодий чоловіче, політ у космос теж колись здавався маячнею. Як і розумні машини. Чи невже ви вважаєте, що кров людини для неї не менш важлива, ніж зарплата або квартира? Договори, звісно, можна було підписувати чорнилами, а кров брати звичайною скляною трубкою. Але клієнтам так подобається більше, це їх розважає. Так чому б ні? До того ж, приємно іноді відчувати себе Мефістофелем.
Сан Санич знизав плечима.
- А що стосується прострочення, то у нас воно практично відсутнє. В будь-якому випадку, довготермінове. Ходімо, покажу вам нашу роботу, раз ви такий недовірливий.
Спочатку ми відвідали вже знайому вам Євгенію. Дівчина майструвала солом'яного чоловічка, періодично вплітаючи у нього волосини, як я здогадувався, які нещодавно були частиною шевелюри пана Косинського.
- Знаєте, Дмитро, ще наші пращури виявили, що кров людини, його слина, волосся і нігті, навіть тоді, коли відділені від тіла, зберігають величезний вплив на нього, - розповідав Сан Санич. - Це відкриття знайшло своє застосування в культі вуду та в інших магічних практиках, а тепер ми використовуємо його у своїй роботі. Зараз Євгенія вам продемонструє. Євгеніє, у нас є неплатники?
- Так. Хорошилов знову бешкетує, Сан Санич, - поскаржилась Євгенія.
- От вже невгамовний тип. Знає, що все одно заплатить, та не вгамується, - засмутився Сан Санич. - Гаразд, давай йому нагадаємо.
Євгенія витягла із шафи ляльку, на якій висіла бирка з написом "Хорошилов Ю.В., N27514", сліпуче мені посміхнулась й увіткнула в голову чоловічка голку загрозливих розмірів.
- Щойно пан Хорошилов заробив хорошу мігрень, вибачте за каламбур, - пояснив Макаров. - Але якщо він не одумається, то це йому видаватиметься квіточками. В принципі, за допомогою цих ляльок можна влаштувати людині будь-яку неприємність: від звільнення з роботи до серйозних хвороб і навіть смерті. Щоправда, настільки сумних ексцесів у нас поки що не було. Тьху-тьху-тьху.
Сан Санич старанно і зі знанням справи сплюнув через ліве плече.
- А закон як до цього ставиться? - запитав я.
- А що закон? Закон існування магії не передбачає. Та й в договорі у нас вказано, що в разі неплатежів ми можемо використовувати будь-які заходи, що не суперечать існуючому законодавству. Ходімо далі.
У сусідньому кабінеті наголо стрижений молодий чоловік сидів перед монітором, на якому я зумів розгледіти чиюсь фотографію і розклад платежів по кредиту. Очі у хлопця були заплющені.
- Це наш телепат, Сашко. Він зараз попереджує клієнтів про необхідність термінового погашення заборгованості. Ми ж не звірі, голос у голові все ж краще, ніж ковадло в ній же. Ну, а якщо не допомагає, тоді вже Євгенія дістає ляльку. Ще Сашко зчитує справжні імена клієнтів, тому паспорти нам і не потрібні. Загалом, дуже цікавий юнак, сподіваюся, ви з ним ще поспілкуєтесь. Але, нажаль, не зараз - виводити телепата з робочого трансу вкрай не рекомендовано.
Далі ми потрапили до кімнати, де двоє хлопців у костюмах і краватках ганялись за здоровенним чорним півнем, лаючись і роняючи меблі й оргтехніку. При цьому один з них розмахував кривим ножем дивного вигляду, але півень все одно випереджав банківських робітників приблизно на півтора корпуси.
- Так, Дмитро, в деяких особливо важких випадках без жертвоприношення не обійтися. Тільки тварин, звісно. Олексій, можна тебе на секундочку?
Високий хлопець, схожий на Бена Аффлека, попрямував до нас, залишивши напарника один на один із невловимим птахом.
- Ось, Олексій, знайомся - Дмитро, можливо, наш майбутній колега. Що тут у вас? Проблеми?
- Дуже приємно, - кивнув мені Олексій. - Нормально все, Сан Санич. Чертов знову чудить, пішов до якоїсь старої, причину знімати. Краще б гроші на погашення накопичував. Стара, до речі, дещо вміє...
- Упораєтесь? - із підозрою поцікавився Сан Санич.
- Не питання. Ось тільки цю тварюку спіймаємо.
Олексій кинув кровожерливий погляд на затиснутого, нарешті, у глухий кут півня.
- Добре, працюйте, не заважатимемо. А вас, Дмитро, я поки з Володимиром познайомлю, нашим шаманом.
Знайомство з Володимиром вийшло зібганим. Здоровенний амбал, виряджений у шкури, бив у бубон, стрибав по кімнаті і до спілкування бажання явно не мав.
- Та що таке, і тут нам не щастить, - засмутився Сан Санич. - Камлає. Володимир у нас з юридичними особами працює, в основному із сільгоспвиробниками. Посуха - така штука, знаєте...
- А тут у нас сектор по роботі з корпоративними клієнтами, - пояснив Сан Санич, відкриваючи наступні двері.
Усередині щось гримнуло, і у прочинені двері вилетіла фіолетова блискавка, знесла фікус з тумбочки і залишила на стіні велику обвуглену пляму. Мій супутник одразу грюкнув дверима.
- Е-е... Але туди зараз навіть я ткнутися не ризикну. Загалом, основне я вам уже показав. Гадаю, для першого разу достатньо. Надивитись ще.
- І що ви тепер скажете? - запитав Сан Санич, коли ми повернулися до його кабінету.
- Навіть не знаю, - зітхнув я. - Надзвичайно. Слів нема. Якщо лише все це не якийсь дурний жарт.
- Вам же Володимир Якович порадив до нас звернутися? Ви помічали у нього здатність до розіграшів? Ні? Саме так. До того ж, якщо ви помітили...
Раптом Сан Санич затнувся, обхопив голову руками і повалився на підлогу. Начальник відділу кредитування качався по килиму у своєму власному кабінеті, виючи і шкрябаючи голову нігтями, а я стояв стовпом і не знав, куди бігти і кого боятися.
Напад закінчився так само несподівано, як і почався. Сан Санич розслаблено лежав на підлозі і судомно втягував повітря. Його обличчя вкрилося краплями поту, руки дрібно тремтіли. Я допоміг йому встати і посадив у крісло.
- Вибачте, Дмитро. Начальство щось сьогодні не в гуморі. Надлишок позикової заборгованості, уявляєте, повільно зростає, - з провиною пробурмотів пан Макаров. Потім спіймав мій здивований погляд і криво посміхнувся: - А ви що думали? Це обов'язкова умова прийому на роботу. У мене зберігаються зразки крові, слини, волосся і чорт знає чого ще усіх моїх співробітників, а моїми розпоряджається вищестояще начальство. І де закінчується ця піраміда, лише богу відомо. Щоправда, вам ця система має бути знайома. Не думаю, що у вашому банку інакше. Можливо, не так екзотично, але суть від того не змінюється, правда?
Я промовчав.
- Гаразд. Отже, Дмитро Сергійович, що ви вирішили? Ідете до нас? Враховуючи ваш досвід і рекомендації, готовий дати вам одразу посаду головного спеціаліста, по суті мого заступника. Згодні?
- Красно дякую, Сан Санич, пропозиція надзвичайно заманлива, без сумніву. Але, якщо можна, я хотів би трошки подумати.
- Розумію. І не кваплю вас, - Макаров посміхався, але чомусь впевненості ця посмішка не додавала. - Ось, візьміть мою візитку, подзвоните, коли будете готові.
- Обов'язково.
Я потиснув його все ще тремтячу долоню і пішов думати.
Дуже гарно думати.