(До рiчницi публiкацiї однiєї розповiдi однiй газетi ).

Краще своє латане, нiж чуже хапане.

(Народна мудрiсть)

Осiнь. Вечiр. Мряка. Сум. Серед усього цього я сиджу дома i пишу нову розповiдь. Натхнення нiби розчинилось у суровiй дiйсностi, тому справа йде досить мляво.

Трудову повиннiсть перериває вiзит мого сусiда, який одразу додає до невеличкого набору мого настрою передчуття новин, ввiмкнене свiтло в залi, тепло своєї душi та слабкий запах портвейна.

- Не завадив? - спитав вiн ще з порога.

- Заходь, заходь. Поспiлкуємось. Все одно, - я кивнув на машинку, - щось не йде як треба... Сiдай, будь ласка.

Я вiдчув, що в нього є якась справа до мене, але вiн, як завжди, приступив до неї не одразу, подякував, сiв на облюбований стiлець i сказав:

- Ну як твої справи? Газети хоч що-небудь платять?

- Ще б пак! - я подивився у вiкно, а не йому в очi.

- Усе зрозумiло. А памятаєш, десь рiк тому вiдома газета надрукувала твою розповiдь?

- Дещо пригадую, - а сам собi думаю: "Менi ще й не памятати! Надiслали примiрник газети разом з обiцянкою невеличкого гонорару".

- Ти ж щось писав туди, здається...

- Ага, щось писав... - А в головi: "Чотири листи туди - як в прiрву, без вiдповiдi!

- Говорив я тобi: "Не займайся дурною справою".

- Говорив, говорив. Але я ж не винен, що хтось у Сiрка очей позичив. Можна, звичайно, звернутись до суду, або до якоїсь конкуруючої газети з цим фактом та коментарями... - Я зiтхнув. - Однак бере мене сумнiв, що наш суд - найкращий в свiтi суд, i камiнь вiри в журналiстську поряднiсть перетворився у вату пiд безпосереднiм впливом алхiмiкiв-журналiстiв...

Тут я вирiшив трохи змiнити тему:

- А ти з чим прийшов?

Вiн замявся i якось збентежено подивився на мене:

- Та тут, розумiєш, дещо делiкатна проблема виявилась... До речi повязана з цiєю твоєю газетою...

- Ти вже взагалi... Яка ж вона моя?

- Ну, не твоя... Але в неабияку халепу можу вскочити з цiєю газетою.

- Як це? - здивувася я.

- А ось так! Ти менi пятничний випуск давав?

- Так це було тиждень тому. I все одно не розумiю при чому тут...

- При чому? - вiн пильно подивився на мене. - А ти знаєш, що "нєзннiє закнов нє асвабаждєт ат атвєтственастi?"

- Ну...

- Так ти мене на що штовхнув?

- На порушення закону? - нарештi здогадався я.

- Так!

- I яким чином?

- Знову запитую: "Газету давав?"

- Та давав! Бачиш - не вiдпираюсь!

- Так чому не попередив, що при використаннi їхнiх публiкацiй посилання на газету обовязкове?

Вiн дiстав з кишенi акуратний папiрець у чверть газетної полоси i ткнув пальцем у текст:

- Читай ось тут! Де - дрiбненькими лiтерами.

- Так... "Прi iспльзованii ншiх публiкцiй сслка на газєту абязтєльна". Ну то що?

- Так я ж таки використав! - вiдвертий вiдчай в його очах змусив трохи тьохнути й моє серце. - А вони, бачиш, ще тут про законодавство неспроста згадують.

- Заспокойся, будь ласка. Де ти їх використав?

Вiн почухав в потилицi.

- Як тобi сказати... Часи скрутнi, доводится економити на всьому...

- Ти їх десь передрукував?

- Що я з глузду зїхав?

- Так у чому тодi справа?

- Та я i говорю тобi, думав зекономити... на цьому... ну... на туалетному паперi. I, зрозумiло, певним чином використав. I тiльки ось на цьому, останньому клаптику дочитався...

Я розсмiявся:

- Ти завжди вмiєш пiдняти настрiй. Заспокойся. На ось тобi ще. - Я протягнув йому позавчорашнiй номер, який купив сьогоднi в газетному кiоску для власних потреб. - Читай де хочеш, що хочеш, як хочеш, чим хочеш... i не хвилюйся.

Трохи опiсля вiн пiшов додому. А я яскраво собi уявив, як вiн прямо на дверях кабiнки робить вiдмiтку обовязкового посилання про використання публiкацiй i ставить дату.

Потiм пускає воду.

А потiм ретельно вимиває руки.

Цiкаво, вiд чого?

I дiйсно, вiд чого менi було так смiшно?