Аннотация: Украинский перевод пьесы Евгения Шварца "Дракон"
Є.Л.Шварц. Дракон
ДІЙОВІ ОСОБИ
Д р а к о н.
Л а н ц е л о т.
Ш а р л е м а н ь - а р х і в а р і у с.
Е л ь з а - й о г о д о ч к а.
Б у р г о м і с т р.
Г е н р і х - й о г о с и н.
К і т.
В і с л ю к.
1-й т к а ч.
2-й т к а ч.
К а п е л ю ш н и к.
М а й с т е р м у з и ч н и х і н с т р у м е н т і в.
К о в а л ь.
1 - а п о д р у г а Е л ь з и.
2 - а п о д р у г а Е л ь з и.
3 - я п о д р у г а Е л ь з и.
В а р т о в и й.
С а д і в н и к.
1 - й г о р о д я н и н.
2 - й г о р о д я н и н.
1 - а г о р о д я н к а.
2 - а г о р о д я н к а.
Х л о п ч и к.
Р о з н о щ и к.
Т ю р е м н и й н а г л я д а ч.
Л а к е ї, в а р т а, г о р о д я н и.
ДІЯ ПЕРША
Простора, затишна кухня, дуже чиста, в глибині кімнати - великий камін. Кам'янапідлога блищить. На кріслі перед каміном дрімає кіт.
Л а н ц е л о т. (заходить, оглядається, кличе). Пане господарю! Пані господине! Жива душе, відгукнися! Нікогісінько... В будинку порожньо, ворота відчинені, вікна навстіж. Як добре, що я людина чесна, а то довелося б зараз тремтіти, оглядатись, вибирати що подорожче і втікати що є сили, коли так хочеться відпочити. (Сідає.) Зачекаємо. Пане кіт! Скоро повернуться ваші господарі? Га? Ви мовчите?
К і т. Мовчу.
Л а н ц е л о т. А чому, дозвольте вас запитати?
К і т. Коли тобі тепло і м'яко, розумніше дрімати та мовчати, мій любий.
Л а н ц е л о т. А все ж таки, де твої господарі?
К і т. Вони пішли, і це вельми приємно.
Л а н ц е л о т. Ти їх не любиш?
К і т. Люблю кожною волосинкою мого хутра, і лапами, і вусами, але їм загрожує велике горе. Я відпочиваю душею, тільки коли вони йдуть з обійстя.
Л а н ц е л о т. Он воно як. То їм загрожує лихо? А яке? Ти мовчиш?
К і т. Мовчу.
Л а н ц е л о т. Чому?
К і т. Коли тобі тепло і м'яко, розумніше дрімати та мовчати, ніж порпатися в неприємному майбутньому. Няв!
Л а н ц е л о т. Ко?те, ти мене лякаєш. В кухні так затишно, так турботливо розведено вогнище в каміні. Я просто не хочу вірити, що цьому милому, просторому будинку загрожує нещастя. Ко?те! Що тут сталось? Скажи мені! Ну ж бо!
К і т. Дайте мені забутися, перехожий.
Л а н ц е л о т. Слухай, ко?те, ти мене не знаєш. Я людина легка, мене, мов ту пірїнку, носить по всьому світу. І я дуже легко втручаюсь у чужі справи. Мене через це було дев'ятнадцять разів поранено легко, п'ять - важко і тричі - смертельно. Та я досі живий, бо я не лише легкий, мов пірїнка, а ще й упертий, мов віслюк. Скажи ж мені, ко?те, що тут сталось. А раптом я врятую твоїх господарів? Зі мною таке траплялось. Ну? Та ну ж бо! Як тебе звуть?
К і т. Машенька.
Л а н ц е л о т. Я думав, ти - кіт.
К і т. Так, я кіт, але люди часом бувають такі неуважні. Мої господарі досі дивуються, що жодного разу не окотився. Кажуть: що ж це ти, Машенько? Милі люди, бідні люди! І більше я не скажу ні слова.
Л а н ц е л о т. Скажи мені хоч одне: хто вони, твої господарі?
К і т. Пан архіваріус Шарлемань і його єдина донька, у якої такі м'які лапки, славна, люба, тиха Ельза.
Л а н ц е л о т. Кому ж із них загрожує нещастя?
К і т. Ах, їй, а отже, і нам усім!
Л а н ц е л о т. Що ж їй загрожує? Ну ж бо.
К і т. Няв! Скоро вже чотириста років, як над нашим містом оселився дракон.
Л а н ц е л о т. Дракон? Прегарно!
К і т. Він наклав на наше місто данину. Щороку дракон обирає собі дівчину. І ми, не нявкнувши, віддаємо її драконові. І він забирає її до себе в печеру. І ми більше ніколи її не бачимо. Кажуть, що вони там помирають з відрази. Фрр! Геть, іди геть! Ф-ф-ф!
Л а н ц е л о т. Кому це ти?
К і т. Драконові. Він обрав нашу Ельзу! Клятий ящер! Ф-ффф!
Л а н ц е л о т. Скільки у нього голів?
К і т. Три.
Л а н ц е л о т. Чимало. А лап?
К і т. Чотири.
Л а н ц е л о т. Ну, це ще нічого. З кігтями?
К і т. Ще б пак. По п'ять кігтів на кожній лапі. Кожен кіготь величиною з оленячий ріг.
Л а н ц е л о т. Справді? І гострі у нього кігті?
К і т. Мов ножі.
Л а н ц е л о т. Так. Ну а полум'я видихає?
К і т. Ще й як.
Л а н ц е л о т. Справжнє?
К і т. Діброви палають.
Л а н ц е л о т. Ага. У броні?
К і т. У броні.
Л а н ц е л о т. І, певно, міцна броня?
К і т. Міцнюща.
Л а н ц е л о т. А все ж таки?
К і т. Діамант не бере.
Л а н ц е л о т. Так. Уявляю собі. А зріст?
К і т. З церкву буде.
Л а н ц е л о т. Так, зрозуміло. Ну, дякую тобі, ко?те.
К і т. Ви будете битися з ним?
Л а н ц е л о т. Подивимось.
К і т. Благаю вас - викличте його на бій. Він, звичайно ж, уб'є вас, але поки те та се, можна буде помріяти, розлігшись перед каміном, про те, як ви, дивом чи випадком, так чи інакше, не тим, так іншим, може статися, як-небудь, раптом його й подужаєте.
Л а н ц е л о т. Дякую, ко?те.
К і т. Встаньте.
Л а н ц е л о т. Що сталося?
К і т. Вони йдуть.
Л а н ц е л о т. Хоч би вона мені сподобалась, ах, якби ж то вона мені сподобалась! Це так допомагає... (Дивиться у вікно.) Подобається! Ко?те, вона дуже славна дівчина. Що це? Ко?те! Вона посміхається? Вона абсолютно спокійна! І батько її весело посміхається. Ти обдурив мене?
К і т. Ні. Найсумніше в цій історії те, що вони посміхаються. Тихіше. Здрастуйте! Давайте вечеряти, дорогі друзі.
Заходять Ельза і Шарлемань.
Л а н ц е л о т. Здрастуйте, добрий господарю та прекрасна панянко.
Ш а р л е м а н ь. Здрастуйте, юначе.
Л а н ц е л о т. Ваш будинок поглядав на мене так привітно, і ворота були відчинені, і на кухні було розпалено вогнище, і я зайшов без запрошення. Пробачте.
Е л ь з а. Сідайте, будь ласка. Дайте мені вашого капелюха, я повішу його за дверима. Зараз я накрию на стіл... Що з вами?
Л а н ц е л о т. Нічого.
Е л ь з а. Мень здалося, начебто ви... злякалися мене.
Л а н ц е л о т. Ні, ні... Це я так.
Ш а р л е м а н ь. Сідайте, мій друже. Я люблю мандрівників. Певно, тому, що сам усе життя прожив, не виїжджаючи з міста. Звідкіля ви прийшли?
Л а н ц е л о т. Із півдня.
Ш а р л е м а н ь. І багато буто пригод у вас на шляху?
Л а н ц е л о т. Ах, більше, ніж мені хотілося б.
Е л ь з а. Ви, певно, стомились. Сідайте ж. Чому ви стоїте?
Л а н ц е л о т. Дякую.
Ш а р л е м а н ь. У нас ви можете добре відпочити. У нас дуже тихе місто. Тут ніколи нічого не трапляється.
Л а н ц е л о т. Ніколи?
Ш а р л е м а н ь. Ніколи. Минулого тижня, правда, був дуже сильний вітер. В одному будинку мало не знесло дах. Та це не така вже й значна подія.
Е л ь з а. Ось і вечеря на столі. Прошу. Що ж це ви?
Л а н ц е л о т. Даруйте мені, але... Ви кажете, у вас дуже тихе місто?
Е л ь з а. Звичайно.
Л а н ц е л о т. А... а дракон?
Ш а р л е м а н ь. Ах, це... Але ж ми так до нього звикли. Він живе у нас чоториста років.
Л а н ц е л о т. Але ж... Мені казали, що ваша донька...
Е л ь з а. Пане перехожий...
Л а н ц е л о т. Мене звуть Ланцелот.
Е л ь з а. Пане Ланцелот, пробачте, я не хочу зробити вам зауваження, але все ж таки прошу вас: ні слова про це.
Л а н ц е л о т. Чому?
Е л ь з а. Бо нічого тут не поробиш.
Л а н ц е л о т. Он як?
Ш а р л е м а н ь. Так, тут нічого вже не поробиш. Ми зараз гуляли в гаю і так добре, так докладно про все переговорили. Завтра, щойно дракон забере її, я теж помру.
Е л ь з а. Тату, не треба про це.
Ш а р л е м а н ь. Ось і все, ось і все.
Л а н ц е л о т. Даруйте, лиш одне питання. Невже ніхто не пробував битися з ним?
Ш а р л е м а н ь. Останні двісті років - ні. До того з ним часто билися, але він знищував усіх супротивників. Він дивовижний стратег і великий тактик. Він раптово атакує ворога, закидає зверху каміням, потім кидається вниз, прямісінько на голову коня, і б'є його вогнем, чим повністю деморалізує бідну тварину. А потім він розриває кігтями вершника. Ну і, в решті решт, люди облишили спроби виступати проти нього ...
Л а н ц е л о т. А цілим містом проти нього не виступали?
Ш а р л е м а н ь. Виступали.
Л а н ц е л о т. І що ж?
Ш а р л е м а н ь. Він спалив передмістя, і половину жителів одурманив отруйним димом. Це великий воїн.
Е л ь з а. Візіміть ще масла, прошу.
Л а н ц е л о т. Так, так, я візьму. Мені треба набратися сил. Отже - вибачте, що я все ще розпитую, - проти дракона ніхто й не пробує виступати? Він геть знахабнів?
Ш а р л е м а н ь. Ні, що ви! Він такий добрий!
Л а н ц е л о т. Добрий?
Ш а р л е м а н ь. Запевняю вас. Коли нашому місту загрожувала холера, він, на прохання міського лікаря, дихнув своїм полум'ям на озеро і закип'ятив його. Ціле місто пило кип'ячену воду і врятувалось від епідемії.
Л а н ц е л о т. Давно це було?
Ш а р л е м а н ь. О ні. Всього вісімдесят два роки тому. Але добрі справи не забуваються.
Л а н ц е л о т. А що ще він зробив для вас доброго?
Ш а р л е м а н ь. Він позбавив нас від циганів.
Л а н ц е л о т. Таж цигани - дуже милі люди.
Ш а р л е м а н ь. Що ви! Який жах! Я, правда, в житті не зустрічав жодного цигана. Але ще в школі я вчив, що це страшні люди.
Л а н ц е л о т. Але чому?
Ш а р л е м а н ь. Це волоцюги від природи, по крові. Вони - вороги будь-якої державної системи, інакше б десь оселилися, а не блукали туди-сюди. В їхніх піснях немає мужності, їхні ідеї руйнівні. Вони крадуть дітей. Вони проникають усюди. Тепер ми повністю очистились від них, а от іще сто років тому будь-який брюнет мав доводити, що в ному немає циганської крові.
Л а н ц е л о т. Хто вам розповів це все про циганів?
Ш а р л е м а н ь. Наш дракон. Цигани нахабно вистували проти нього в перші роки його влади.
Л а н ц е л о т. Славні, нетерплячі люди.
Ш а р л е м а н ь. Не треба, будь ласка, не треба так говорити.
Л а н ц е л о т. Що він їсть, ваш дракон?
Ш а р л е м а н ь. Місто дає йому тисячу корів, дві тисячі овець, п'ять тисяч курей і два пуди солі на місяць. Влітку і восени сюди додаються десять городів салату, спаржі та кучерявої капусти.
Л а н ц е л о т. Він вас об'їдає!
Ш а р л е м а н ь. Ні, що ви! Ми не скаржимось. А як інакше? Поки він тут - жоден інший дракон не насмілиться нас зачіпати.
Л а н ц е л о т. Таж інші, здається, давно вже всі перебиті.
Ш а р л е м а н ь. А раптом ні? Запевняю вас, єдиний спосіб позбутися драконів - мати свого власного. Досить про нього, благаю вас. Краще розкажіть нам щось цікаве.
Л а н ц е л о т. Добре. Ви знаєте. Що таке жалібна книга?
Е л ь з а. Ні.
Л а н ц е л о т. То знайте. За п'ять років ходу звідси, в Чорних горах, є велетенська печера. І в цій печері лежить книга, списана до половини. Ніхто не торкається до неї, але сторінка за сторінкою додаються до написаного раніше, додаються щоденно. Хто пише? Світ! Гори, трави, каміння, дерева, річки бачать людські вчинки. Їм відомі всі злочини зловмисників, всі нещастя тих, хто страждає даремно. Від гілки до гілки, від краплини до краплини, від хмарини до хмарини доходять людські скарги до печери в Чорних горах, і книга збільшується. Якби не було на світі цієї книги, дерева засохли б від жалю, а вода б згіркла. Для кого пишеться ця книга? Для мене.
Е л ь з а. Для вас?
Л а н ц е л о т. Для нас. Для мене і небагатьох інших. Ми уважні, легкі люди. Ми дізналися, що є така книга, і не полінувалися дістатися до неї. А хто зазирне до неї лиш раз, той не заспокоїться повік. Ах, яка то жалібна книга! На ці скарги не можна не відповісти. І ми відповідаємо.
Е л ь з а. А як?
Л а н ц е л о т. Ми втручаємось у чужі справи. Ми допомагаємо тим, кому треба допомогти. І знищуємо тих, кого необхідно знищити. Допомогти вам?
Е л ь з а. Як?
Ш а р л е м а н ь. Чим ви можете нам допомогти?
К і т. Няв!
Л а н ц е л о т. Тричі мене було поранено смертельно, і як раз тими, кого я рятував проти волі. І все-таки, хоч ви мене й не просите про це, я викличу дракона на бій! Чуєте, Ельзо!
Е л ь з а. Ні, ні! Він уб'є вас, і це отруїть останні години мого життя.
К і т. Няв!
Л а н ц е л о т. Я викличу дракона на бій!
Чути все голосніші свист, шум,виття, ревище. Дрижать шибки. За вікнами спалахує заграва.
К і т. Легкий на спомин!
Свист і виття раптово обриваються. Гучний стукіт у двері.
Ш а р л е м а н ь. Увійдіть!
Заходить пишно вбраний лакей.
Л а к е й. До вас пан дракон.
Ш а р л е м а н ь. Ласкаво просимо.
Лакей широко розчиняє двері. Пауза. І от до кімнати неквапно входить літній, а проте міцний, моложавий, білявий чоловік з військовою виправкою. Волосся їжаком. Він широко посміхається. Загалом його поводження, не зважаючи на певну грубість, не позбавлено певної приємності. Він недочуває.
Ч о л о в і к. Здорові були, хлопці. Ельзо, драстуй, крихітко. А у вас гість. Хто це?
Ш а р л е м а н ь. Це мандрівник, перехожий.
Ч о л о в і к. Га? Рапортуй голосно, по-солдатському.
Ш а р л е м а н ь. Це мандрівник!
Ч о л о в і к. Не циган?
Ш а р л е м а н ь. Що ви! Це дуже мила людина.
Ч о л о в і к. Га?
Ш а р л е м а н ь. Мила людина.
Ч о л о в і к. Добре. Мандрівцю! Чому не дивишся на мене? Чого витріщився на двері?
Л а н ц е л о т. Я чекаю, доки ввійде дракон.
Ч о л о в і к. Ха-ха! Я - дракон.
Л а н ц е л о т. Ви? А мені казали, начебто у вас три голови, кігті, велетенський зріст!
Д р а к о н. Я сьогодні по-простому, без чинів.
Ш а р л е м а н ь. Пан дракон так давно проживає серед людей, що іноді й сам обертається на людину і по-дружньому заходить до нас у гості.
Д р а к о н. Так. Ми справді друзі, дорогий Шарлеманю. Кожному з вас я більше, ніж просто друг. Я друг вашого дитинства. Більше того, я друг дитинства вашого батька, діда, прадіда. Я пам'ятаю вашого прапрадіда в коротеньких штанцях. Чорт! Непрохана сльоза. Ха-ха! Приїжджий витріщив очі. Не чекав від мене таких почуттів? Ну? Відповідай! Розгубився, сучий син. Ну, ну. Нічого. Ха-ха. Ельзо!
Е л ь з а. Так, пане Дракон.
Д р а к о н. Дай лапку.
Ельза простягає руку Драконові.
Пустунка. Розбійниця. Яка тепла лапка. Мордочку вище! Посміхайся. Так. Ти чого, перехожий? Га?
Л а н ц е л о т. Милуюсь.
Д р а к о н. Молодець. Чітко відповідаєш. Милуйся. У нас все по-простому, приїжджий. По-солдатському. Раз, два, лихо не біда! Їж!
Л а н ц е л о т. Дякую, я ситий.
Д р а к о н. Нічого, їж. Навіщо приїхав?
Л а н ц е л о т. У справах.
Д р а к о н. Га?
Л а н ц е л о т. У справах.
Д р а к о н. А в яких? Ну, скажи. Га? Може, і я допоможу тобі. Чого ти приїхав сюди?
Л а н ц е л о т. Щоб убити тебе.
Д р а к о н. Голосніше!
Е л ь з а. Ні, ні! Він жартує! Хочете, я ще раз дам вам руку, пане дракон?
Д р а к о н. Що?
Л а н ц е л о т. Я викликаю тебе на бій, чуєш ти, драконе!
Дракон, збагрянівши, мовчить.
Л а н ц е л о т. Я втретє викликаю тебе на бій, чуєш?
Лунає оглушливе, страшне потрійне ревище. Не зважаючи на потужність цього ревища, від якого дрижать стіни, воно не позбавлене певної мелодійності. Нічого людського в ньому немає. Це реве дракон, стиснувши кулаки і тупаючи ногами.
Дракон (раптово припиняє ревти. Спокійно). Дурень. Ну? Чого мовчиш? Страшно?
Л а н ц е л о т. Ні.
Д р а к о н. Ні?
Л а н ц е л о т. Ні.
Д р а к о н. Ну добре ж. (Робить легкий порух плечима і раптом разюче змінюється. Нова голова з'являється у дракона на плечах. Стара зникає безслідно. Серйозний, стриманий, високочолий, вузьколиций сивіючий блондин стоїть перед Ланцелотом.)
К і т. Не дивуйся, дорогий Ланцелоте. У нього три довбешки. Він їх змінює, коли захоче.
Дракон (голос його змінився так само, як і обличчя. Неголосно. Сухувато). Ваше і'мя Ланцелот?
Л а н ц е л о т. Так.
Д р а к о н. Ви нащадок відомого мандрівного лицаря Ланцелота?
Л а н ц е л о т. Це мій далекий родич.
Д р а к о н. Приймаю ваш виклик. Мандрівні лицарі - ті самі цигани. Вас треба нищити.
Л а н ц е л о т. Я не дамся.
Д р а к о н. Я знищив: вісімсот дев'ять лицарів, дев'ятсот п'ять людей невідомого звання, одного п'яного старигана, двох божевільних, двох жінок - матір і тітку дівчат, яких я обрав, - і одне хлоп'я дванадцяти років - брата такої ж дівчини. Крім того, мною було знищено шість армій і п'ять натовпів заколотників. Сідайте, будь ласка.
Л а н ц е л о т (сідає). Дякую.
Д р а к о н. Ви палите? Паліть, не соромтесь.
Л а н ц е л о т. Дякую. (Дістає люльку, неквапно набиває її тютюном.)
Д р а к о н. Ви знаєте, в який день я з'явився на світ?
Л а н ц е л о т. В нещасний.
Д р а к о н. В день страшної битви. Того дня сам Аттіла зазнав поразки, - вам зрозуміло, скільки воїнів мало полягти для цього? Земля просочилася кров'ю. Листя на деревах до півночі стали коричневими. На світанку велетенські чорні гриби - вони називаються гробовики - виросли під деревами. А слідом за ними з-під землі виповз я. Я - син війни. Війна - це я. Кров мертвих гунів тече у моїх жилах, - це холодна кров. В бою я холодний, спокійний і влучний.
На слові "влучний" Дракон робить легкий порух рукою. Чути сухе клацання. Із вказівного пальця Дракона стрічкою вилітає полум'я. Запалює тютюн улюльці, яку саме набив Ланцелот.
Л а н ц е л о т. Дякую. (З насолодою затягається.)
Д р а к о н. Ви проти мене, - отже, проти війни?
Л а н ц е л о т. Що ви! Я воюю все життя.
Д р а к о н. Ви тут чужинець, а ми здавна навчилися розуміти одне одного. Все місто дивитиметься на вас з жахом і зрадіє вашій смерті. На вас чекає безславна загибель. Розумієте?
Л а н ц е л о т. Ні.
Д р а к о н. Бачу, ви так само рішучі?
Л а н ц е л о т. Навіть більше.
Д р а к о н. Ви - гідний супротивник.
Л а н ц е л о т. Дякую.
Д р а к о н. Я буду битися з вами всерйоз.
Л а н ц е л о т. Чудово.
Д р а к о н. Це значить, що я уб'ю вас негайно. Тут. Зараз же.
Л а н ц е л о т. Але ж я беззбройний!
Д р а к о н. А ви хотіли, аби я дав вам час озброїтись? Ні. Адже я сказав, що воюватиму з вами всерйоз. Я нападу на вас раптово, зараз же... Ельзо, принеси віник!
Е л ь з а. Навіщо?
Д р а к о н. Зараз я спопелю цього чоловіка, а ви виметете його попіл.
Л а н ц е л о т. Ви боїтесь мене?
Д р а к о н. Я не знаю, що таке страх.
Л а н ц е л о т. Чого ж тоді ви так квапитесь? Дайте мені сроку до завтра. Я знайду собі зброю, і ми зустрінемось на полі.
Д р а к о н. А навіщо?
Л а н ц е л о т. Щоб народ не подумав, нібито ви боїтеся.
Д р а к о н. Народ ні про що не дізнається. Ці двоє мовчатимуть. Зараз ви помрете хоробро, тихо і безславно. (Здіймає руку.)
Ш а р л е м а н ь. Постривайте!
Д р а к о н. Що таке?
Ш а р л е м а н ь. Ви не можете його вбити.
Д р а к о н. Що?
Ш а р л е м а н ь. Благаю вас - не гнівайтесь, я відданий вам усією душею. Але ж я архіваріус.