Шварц Євген: другие произведения.

Дракон

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Конкурс 'Мир боевых искусств.Wuxia' Переводы на Amazon
Конкурсы романов на Author.Today

Зимние Конкурсы на ПродаМан
Peклaмa
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Украинский перевод пьесы Евгения Шварца "Дракон"


   Є.Л.Шварц. Дракон
  
   ДІЙОВІ ОСОБИ
   Д р а к о н.
   Л а н ц е л о т.
   Ш а р л е м а н ь - а р х і в а р і у с.
   Е л ь з а - й о г о д о ч к а.
   Б у р г о м і с т р.
   Г е н р і х - й о г о с и н.
   К і т.
   В і с л ю к.
   1-й т к а ч.
   2-й т к а ч.
   К а п е л ю ш н и к.
   М а й с т е р м у з и ч н и х і н с т р у м е н т і в.
   К о в а л ь.
   1 - а п о д р у г а Е л ь з и.
   2 - а п о д р у г а Е л ь з и.
   3 - я п о д р у г а Е л ь з и.
   В а р т о в и й.
   С а д і в н и к.
   1 - й г о р о д я н и н.
   2 - й г о р о д я н и н.
   1 - а г о р о д я н к а.
   2 - а г о р о д я н к а.
   Х л о п ч и к.
   Р о з н о щ и к.
   Т ю р е м н и й н а г л я д а ч.
   Л а к е ї, в а р т а, г о р о д я н и.
  

ДІЯ ПЕРША

Простора, затишна кухня, дуже чиста, в глибині кімнати - великий камін. Кам'яна підлога блищить. На кріслі перед каміном дрімає кіт.

   Л а н ц е л о т. (заходить, оглядається, кличе). Пане господарю! Пані господине! Жива душе, відгукнися! Нікогісінько... В будинку порожньо, ворота відчинені, вікна навстіж. Як добре, що я людина чесна, а то довелося б зараз тремтіти, оглядатись, вибирати що подорожче і втікати що є сили, коли так хочеться відпочити. (Сідає.) Зачекаємо. Пане кіт! Скоро повернуться ваші господарі? Га? Ви мовчите?
   К і т. Мовчу.
   Л а н ц е л о т. А чому, дозвольте вас запитати?
   К і т. Коли тобі тепло і м'яко, розумніше дрімати та мовчати, мій любий.
   Л а н ц е л о т. А все ж таки, де твої господарі?
   К і т. Вони пішли, і це вельми приємно.
   Л а н ц е л о т. Ти їх не любиш?
   К і т. Люблю кожною волосинкою мого хутра, і лапами, і вусами, але їм загрожує велике горе. Я відпочиваю душею, тільки коли вони йдуть з обійстя.
   Л а н ц е л о т. Он воно як. То їм загрожує лихо? А яке? Ти мовчиш?
   К і т. Мовчу.
   Л а н ц е л о т. Чому?
   К і т. Коли тобі тепло і м'яко, розумніше дрімати та мовчати, ніж порпатися в неприємному майбутньому. Няв!
   Л а н ц е л о т. Ко?те, ти мене лякаєш. В кухні так затишно, так турботливо розведено вогнище в каміні. Я просто не хочу вірити, що цьому милому, просторому будинку загрожує нещастя. Ко?те! Що тут сталось? Скажи мені! Ну ж бо!
   К і т. Дайте мені забутися, перехожий.
   Л а н ц е л о т. Слухай, ко?те, ти мене не знаєш. Я людина легка, мене, мов ту пірїнку, носить по всьому світу. І я дуже легко втручаюсь у чужі справи. Мене через це було дев'ятнадцять разів поранено легко, п'ять - важко і тричі - смертельно. Та я досі живий, бо я не лише легкий, мов пірїнка, а ще й упертий, мов віслюк. Скажи ж мені, ко?те, що тут сталось. А раптом я врятую твоїх господарів? Зі мною таке траплялось. Ну? Та ну ж бо! Як тебе звуть?
   К і т. Машенька.
   Л а н ц е л о т. Я думав, ти - кіт.
   К і т. Так, я кіт, але люди часом бувають такі неуважні. Мої господарі досі дивуються, що жодного разу не окотився. Кажуть: що ж це ти, Машенько? Милі люди, бідні люди! І більше я не скажу ні слова.
   Л а н ц е л о т. Скажи мені хоч одне: хто вони, твої господарі?
   К і т. Пан архіваріус Шарлемань і його єдина донька, у якої такі м'які лапки, славна, люба, тиха Ельза.
   Л а н ц е л о т. Кому ж із них загрожує нещастя?
   К і т. Ах, їй, а отже, і нам усім!
   Л а н ц е л о т. Що ж їй загрожує? Ну ж бо.
   К і т. Няв! Скоро вже чотириста років, як над нашим містом оселився дракон.
   Л а н ц е л о т. Дракон? Прегарно!
   К і т. Він наклав на наше місто данину. Щороку дракон обирає собі дівчину. І ми, не нявкнувши, віддаємо її драконові. І він забирає її до себе в печеру. І ми більше ніколи її не бачимо. Кажуть, що вони там помирають з відрази. Фрр! Геть, іди геть! Ф-ф-ф!
   Л а н ц е л о т. Кому це ти?
   К і т. Драконові. Він обрав нашу Ельзу! Клятий ящер! Ф-ффф!
   Л а н ц е л о т. Скільки у нього голів?
   К і т. Три.
   Л а н ц е л о т. Чимало. А лап?
   К і т. Чотири.
   Л а н ц е л о т. Ну, це ще нічого. З кігтями?
   К і т. Ще б пак. По п'ять кігтів на кожній лапі. Кожен кіготь величиною з оленячий ріг.
   Л а н ц е л о т. Справді? І гострі у нього кігті?
   К і т. Мов ножі.
   Л а н ц е л о т. Так. Ну а полум'я видихає?
   К і т. Ще й як.
   Л а н ц е л о т. Справжнє?
   К і т. Діброви палають.
   Л а н ц е л о т. Ага. У броні?
   К і т. У броні.
   Л а н ц е л о т. І, певно, міцна броня?
   К і т. Міцнюща.
   Л а н ц е л о т. А все ж таки?
   К і т. Діамант не бере.
   Л а н ц е л о т. Так. Уявляю собі. А зріст?
   К і т. З церкву буде.
   Л а н ц е л о т. Так, зрозуміло. Ну, дякую тобі, ко?те.
   К і т. Ви будете битися з ним?
   Л а н ц е л о т. Подивимось.
   К і т. Благаю вас - викличте його на бій. Він, звичайно ж, уб'є вас, але поки те та се, можна буде помріяти, розлігшись перед каміном, про те, як ви, дивом чи випадком, так чи інакше, не тим, так іншим, може статися, як-небудь, раптом його й подужаєте.
   Л а н ц е л о т. Дякую, ко?те.
   К і т. Встаньте.
   Л а н ц е л о т. Що сталося?
   К і т. Вони йдуть.
   Л а н ц е л о т. Хоч би вона мені сподобалась, ах, якби ж то вона мені сподобалась! Це так допомагає... (Дивиться у вікно.) Подобається! Ко?те, вона дуже славна дівчина. Що це? Ко?те! Вона посміхається? Вона абсолютно спокійна! І батько її весело посміхається. Ти обдурив мене?
   К і т. Ні. Найсумніше в цій історії те, що вони посміхаються. Тихіше. Здрастуйте! Давайте вечеряти, дорогі друзі.
  

Заходять Ельза і Шарлемань.

   Л а н ц е л о т. Здрастуйте, добрий господарю та прекрасна панянко.
   Ш а р л е м а н ь. Здрастуйте, юначе.
   Л а н ц е л о т. Ваш будинок поглядав на мене так привітно, і ворота були відчинені, і на кухні було розпалено вогнище, і я зайшов без запрошення. Пробачте.
   Е л ь з а. Сідайте, будь ласка. Дайте мені вашого капелюха, я повішу його за дверима. Зараз я накрию на стіл... Що з вами?
   Л а н ц е л о т. Нічого.
   Е л ь з а. Мень здалося, начебто ви... злякалися мене.
   Л а н ц е л о т. Ні, ні... Це я так.
   Ш а р л е м а н ь. Сідайте, мій друже. Я люблю мандрівників. Певно, тому, що сам усе життя прожив, не виїжджаючи з міста. Звідкіля ви прийшли?
   Л а н ц е л о т. Із півдня.
   Ш а р л е м а н ь. І багато буто пригод у вас на шляху?
   Л а н ц е л о т. Ах, більше, ніж мені хотілося б.
   Е л ь з а. Ви, певно, стомились. Сідайте ж. Чому ви стоїте?
   Л а н ц е л о т. Дякую.
   Ш а р л е м а н ь. У нас ви можете добре відпочити. У нас дуже тихе місто. Тут ніколи нічого не трапляється.
   Л а н ц е л о т. Ніколи?
   Ш а р л е м а н ь. Ніколи. Минулого тижня, правда, був дуже сильний вітер. В одному будинку мало не знесло дах. Та це не така вже й значна подія.
   Е л ь з а. Ось і вечеря на столі. Прошу. Що ж це ви?
   Л а н ц е л о т. Даруйте мені, але... Ви кажете, у вас дуже тихе місто?
   Е л ь з а. Звичайно.
   Л а н ц е л о т. А... а дракон?
   Ш а р л е м а н ь. Ах, це... Але ж ми так до нього звикли. Він живе у нас чоториста років.
   Л а н ц е л о т. Але ж... Мені казали, що ваша донька...
   Е л ь з а. Пане перехожий...
   Л а н ц е л о т. Мене звуть Ланцелот.
   Е л ь з а. Пане Ланцелот, пробачте, я не хочу зробити вам зауваження, але все ж таки прошу вас: ні слова про це.
   Л а н ц е л о т. Чому?
   Е л ь з а. Бо нічого тут не поробиш.
   Л а н ц е л о т. Он як?
   Ш а р л е м а н ь. Так, тут нічого вже не поробиш. Ми зараз гуляли в гаю і так добре, так докладно про все переговорили. Завтра, щойно дракон забере її, я теж помру.
   Е л ь з а. Тату, не треба про це.
   Ш а р л е м а н ь. Ось і все, ось і все.
   Л а н ц е л о т. Даруйте, лиш одне питання. Невже ніхто не пробував битися з ним?
   Ш а р л е м а н ь. Останні двісті років - ні. До того з ним часто билися, але він знищував усіх супротивників. Він дивовижний стратег і великий тактик. Він раптово атакує ворога, закидає зверху каміням, потім кидається вниз, прямісінько на голову коня, і б'є його вогнем, чим повністю деморалізує бідну тварину. А потім він розриває кігтями вершника. Ну і, в решті решт, люди облишили спроби виступати проти нього ...
   Л а н ц е л о т. А цілим містом проти нього не виступали?
   Ш а р л е м а н ь. Виступали.
   Л а н ц е л о т. І що ж?
   Ш а р л е м а н ь. Він спалив передмістя, і половину жителів одурманив отруйним димом. Це великий воїн.
   Е л ь з а. Візіміть ще масла, прошу.
   Л а н ц е л о т. Так, так, я візьму. Мені треба набратися сил. Отже - вибачте, що я все ще розпитую, - проти дракона ніхто й не пробує виступати? Він геть знахабнів?
   Ш а р л е м а н ь. Ні, що ви! Він такий добрий!
   Л а н ц е л о т. Добрий?
   Ш а р л е м а н ь. Запевняю вас. Коли нашому місту загрожувала холера, він, на прохання міського лікаря, дихнув своїм полум'ям на озеро і закип'ятив його. Ціле місто пило кип'ячену воду і врятувалось від епідемії.
   Л а н ц е л о т. Давно це було?
   Ш а р л е м а н ь. О ні. Всього вісімдесят два роки тому. Але добрі справи не забуваються.
   Л а н ц е л о т. А що ще він зробив для вас доброго?
   Ш а р л е м а н ь. Він позбавив нас від циганів.
   Л а н ц е л о т. Таж цигани - дуже милі люди.
   Ш а р л е м а н ь. Що ви! Який жах! Я, правда, в житті не зустрічав жодного цигана. Але ще в школі я вчив, що це страшні люди.
   Л а н ц е л о т. Але чому?
   Ш а р л е м а н ь. Це волоцюги від природи, по крові. Вони - вороги будь-якої державної системи, інакше б десь оселилися, а не блукали туди-сюди. В їхніх піснях немає мужності, їхні ідеї руйнівні. Вони крадуть дітей. Вони проникають усюди. Тепер ми повністю очистились від них, а от іще сто років тому будь-який брюнет мав доводити, що в ному немає циганської крові.
   Л а н ц е л о т. Хто вам розповів це все про циганів?
   Ш а р л е м а н ь. Наш дракон. Цигани нахабно вистували проти нього в перші роки його влади.
   Л а н ц е л о т. Славні, нетерплячі люди.
   Ш а р л е м а н ь. Не треба, будь ласка, не треба так говорити.
   Л а н ц е л о т. Що він їсть, ваш дракон?
   Ш а р л е м а н ь. Місто дає йому тисячу корів, дві тисячі овець, п'ять тисяч курей і два пуди солі на місяць. Влітку і восени сюди додаються десять городів салату, спаржі та кучерявої капусти.
   Л а н ц е л о т. Він вас об'їдає!
   Ш а р л е м а н ь. Ні, що ви! Ми не скаржимось. А як інакше? Поки він тут - жоден інший дракон не насмілиться нас зачіпати.
   Л а н ц е л о т. Таж інші, здається, давно вже всі перебиті.
   Ш а р л е м а н ь. А раптом ні? Запевняю вас, єдиний спосіб позбутися драконів - мати свого власного. Досить про нього, благаю вас. Краще розкажіть нам щось цікаве.
   Л а н ц е л о т. Добре. Ви знаєте. Що таке жалібна книга?
   Е л ь з а. Ні.
   Л а н ц е л о т. То знайте. За п'ять років ходу звідси, в Чорних горах, є велетенська печера. І в цій печері лежить книга, списана до половини. Ніхто не торкається до неї, але сторінка за сторінкою додаються до написаного раніше, додаються щоденно. Хто пише? Світ! Гори, трави, каміння, дерева, річки бачать людські вчинки. Їм відомі всі злочини зловмисників, всі нещастя тих, хто страждає даремно. Від гілки до гілки, від краплини до краплини, від хмарини до хмарини доходять людські скарги до печери в Чорних горах, і книга збільшується. Якби не було на світі цієї книги, дерева засохли б від жалю, а вода б згіркла. Для кого пишеться ця книга? Для мене.
   Е л ь з а. Для вас?
   Л а н ц е л о т. Для нас. Для мене і небагатьох інших. Ми уважні, легкі люди. Ми дізналися, що є така книга, і не полінувалися дістатися до неї. А хто зазирне до неї лиш раз, той не заспокоїться повік. Ах, яка то жалібна книга! На ці скарги не можна не відповісти. І ми відповідаємо.
   Е л ь з а. А як?
   Л а н ц е л о т. Ми втручаємось у чужі справи. Ми допомагаємо тим, кому треба допомогти. І знищуємо тих, кого необхідно знищити. Допомогти вам?
   Е л ь з а. Як?
   Ш а р л е м а н ь. Чим ви можете нам допомогти?
   К і т. Няв!
   Л а н ц е л о т. Тричі мене було поранено смертельно, і як раз тими, кого я рятував проти волі. І все-таки, хоч ви мене й не просите про це, я викличу дракона на бій! Чуєте, Ельзо!
   Е л ь з а. Ні, ні! Він уб'є вас, і це отруїть останні години мого життя.
   К і т. Няв!
   Л а н ц е л о т. Я викличу дракона на бій!
   Чути все голосніші свист, шум,виття, ревище. Дрижать шибки. За вікнами спалахує заграва.
   К і т. Легкий на спомин!
   Свист і виття раптово обриваються. Гучний стукіт у двері.
   Ш а р л е м а н ь. Увійдіть!
   Заходить пишно вбраний лакей.
   Л а к е й. До вас пан дракон.
   Ш а р л е м а н ь. Ласкаво просимо.
   Лакей широко розчиняє двері. Пауза. І от до кімнати неквапно входить літній, а проте міцний, моложавий, білявий чоловік з військовою виправкою. Волосся їжаком. Він широко посміхається. Загалом його поводження, не зважаючи на певну грубість, не позбавлено певної приємності. Він недочуває.
   Ч о л о в і к. Здорові були, хлопці. Ельзо, драстуй, крихітко. А у вас гість. Хто це?
   Ш а р л е м а н ь. Це мандрівник, перехожий.
   Ч о л о в і к. Га? Рапортуй голосно, по-солдатському.
   Ш а р л е м а н ь. Це мандрівник!
   Ч о л о в і к. Не циган?
   Ш а р л е м а н ь. Що ви! Це дуже мила людина.
   Ч о л о в і к. Га?
   Ш а р л е м а н ь. Мила людина.
   Ч о л о в і к. Добре. Мандрівцю! Чому не дивишся на мене? Чого витріщився на двері?
   Л а н ц е л о т. Я чекаю, доки ввійде дракон.
   Ч о л о в і к. Ха-ха! Я - дракон.
   Л а н ц е л о т. Ви? А мені казали, начебто у вас три голови, кігті, велетенський зріст!
   Д р а к о н. Я сьогодні по-простому, без чинів.
   Ш а р л е м а н ь. Пан дракон так давно проживає серед людей, що іноді й сам обертається на людину і по-дружньому заходить до нас у гості.
   Д р а к о н. Так. Ми справді друзі, дорогий Шарлеманю. Кожному з вас я більше, ніж просто друг. Я друг вашого дитинства. Більше того, я друг дитинства вашого батька, діда, прадіда. Я пам'ятаю вашого прапрадіда в коротеньких штанцях. Чорт! Непрохана сльоза. Ха-ха! Приїжджий витріщив очі. Не чекав від мене таких почуттів? Ну? Відповідай! Розгубився, сучий син. Ну, ну. Нічого. Ха-ха. Ельзо!
   Е л ь з а. Так, пане Дракон.
   Д р а к о н. Дай лапку.
   Ельза простягає руку Драконові.
   Пустунка. Розбійниця. Яка тепла лапка. Мордочку вище! Посміхайся. Так. Ти чого, перехожий? Га?
   Л а н ц е л о т. Милуюсь.
   Д р а к о н. Молодець. Чітко відповідаєш. Милуйся. У нас все по-простому, приїжджий. По-солдатському. Раз, два, лихо не біда! Їж!
   Л а н ц е л о т. Дякую, я ситий.
   Д р а к о н. Нічого, їж. Навіщо приїхав?
   Л а н ц е л о т. У справах.
   Д р а к о н. Га?
   Л а н ц е л о т. У справах.
   Д р а к о н. А в яких? Ну, скажи. Га? Може, і я допоможу тобі. Чого ти приїхав сюди?
   Л а н ц е л о т. Щоб убити тебе.
   Д р а к о н. Голосніше!
   Е л ь з а. Ні, ні! Він жартує! Хочете, я ще раз дам вам руку, пане дракон?
   Д р а к о н. Що?
   Л а н ц е л о т. Я викликаю тебе на бій, чуєш ти, драконе!
   Дракон, збагрянівши, мовчить.
   Л а н ц е л о т. Я втретє викликаю тебе на бій, чуєш?
   Лунає оглушливе, страшне потрійне ревище. Не зважаючи на потужність цього ревища, від якого дрижать стіни, воно не позбавлене певної мелодійності. Нічого людського в ньому немає. Це реве дракон, стиснувши кулаки і тупаючи ногами.
   Дракон (раптово припиняє ревти. Спокійно). Дурень. Ну? Чого мовчиш? Страшно?
   Л а н ц е л о т. Ні.
   Д р а к о н. Ні?
   Л а н ц е л о т. Ні.
   Д р а к о н. Ну добре ж. (Робить легкий порух плечима і раптом разюче змінюється. Нова голова з'являється у дракона на плечах. Стара зникає безслідно. Серйозний, стриманий, високочолий, вузьколиций сивіючий блондин стоїть перед Ланцелотом.)
   К і т. Не дивуйся, дорогий Ланцелоте. У нього три довбешки. Він їх змінює, коли захоче.
   Дракон (голос його змінився так само, як і обличчя. Неголосно. Сухувато). Ваше і'мя Ланцелот?
   Л а н ц е л о т. Так.
   Д р а к о н. Ви нащадок відомого мандрівного лицаря Ланцелота?
   Л а н ц е л о т. Це мій далекий родич.
   Д р а к о н. Приймаю ваш виклик. Мандрівні лицарі - ті самі цигани. Вас треба нищити.
   Л а н ц е л о т. Я не дамся.
   Д р а к о н. Я знищив: вісімсот дев'ять лицарів, дев'ятсот п'ять людей невідомого звання, одного п'яного старигана, двох божевільних, двох жінок - матір і тітку дівчат, яких я обрав, - і одне хлоп'я дванадцяти років - брата такої ж дівчини. Крім того, мною було знищено шість армій і п'ять натовпів заколотників. Сідайте, будь ласка.
   Л а н ц е л о т (сідає). Дякую.
   Д р а к о н. Ви палите? Паліть, не соромтесь.
   Л а н ц е л о т. Дякую. (Дістає люльку, неквапно набиває її тютюном.)
   Д р а к о н. Ви знаєте, в який день я з'явився на світ?
   Л а н ц е л о т. В нещасний.
   Д р а к о н. В день страшної битви. Того дня сам Аттіла зазнав поразки, - вам зрозуміло, скільки воїнів мало полягти для цього? Земля просочилася кров'ю. Листя на деревах до півночі стали коричневими. На світанку велетенські чорні гриби - вони називаються гробовики - виросли під деревами. А слідом за ними з-під землі виповз я. Я - син війни. Війна - це я. Кров мертвих гунів тече у моїх жилах, - це холодна кров. В бою я холодний, спокійний і влучний.
   На слові "влучний" Дракон робить легкий порух рукою. Чути сухе клацання. Із вказівного пальця Дракона стрічкою вилітає полум'я. Запалює тютюн у люльці, яку саме набив Ланцелот.
   Л а н ц е л о т. Дякую. насолодою затягається.)
   Д р а к о н. Ви проти мене, - отже, проти війни?
   Л а н ц е л о т. Що ви! Я воюю все життя.
   Д р а к о н. Ви тут чужинець, а ми здавна навчилися розуміти одне одного. Все місто дивитиметься на вас з жахом і зрадіє вашій смерті. На вас чекає безславна загибель. Розумієте?
   Л а н ц е л о т. Ні.
   Д р а к о н. Бачу, ви так само рішучі?
   Л а н ц е л о т. Навіть більше.
   Д р а к о н. Ви - гідний супротивник.
   Л а н ц е л о т. Дякую.
   Д р а к о н. Я буду битися з вами всерйоз.
   Л а н ц е л о т. Чудово.
   Д р а к о н. Це значить, що я уб'ю вас негайно. Тут. Зараз же.
   Л а н ц е л о т. Але ж я беззбройний!
   Д р а к о н. А ви хотіли, аби я дав вам час озброїтись? Ні. Адже я сказав, що воюватиму з вами всерйоз. Я нападу на вас раптово, зараз же... Ельзо, принеси віник!
   Е л ь з а. Навіщо?
   Д р а к о н. Зараз я спопелю цього чоловіка, а ви виметете його попіл.
   Л а н ц е л о т. Ви боїтесь мене?
   Д р а к о н. Я не знаю, що таке страх.
   Л а н ц е л о т. Чого ж тоді ви так квапитесь? Дайте мені сроку до завтра. Я знайду собі зброю, і ми зустрінемось на полі.
   Д р а к о н. А навіщо?
   Л а н ц е л о т. Щоб народ не подумав, нібито ви боїтеся.
   Д р а к о н. Народ ні про що не дізнається. Ці двоє мовчатимуть. Зараз ви помрете хоробро, тихо і безславно. (Здіймає руку.)
   Ш а р л е м а н ь. Постривайте!
   Д р а к о н. Що таке?
   Ш а р л е м а н ь. Ви не можете його вбити.
   Д р а к о н. Що?
   Ш а р л е м а н ь. Благаю вас - не гнівайтесь, я відданий вам усією душею. Але ж я архіваріус.
   Д р а к о н. До чого тут ваша посада?
   Ш а р л е м а н ь. У мене зберігається документ, підписаний вами триста вісімдесят два роки тому. Цей документ не відмінено. Бачите, я не заперечую, лише нагадую. Там стоїть підпис: "Дракон".
   Д р а к о н. То й що?
   Ш а р л е м а н ь. Врешті-решт, це моя донька. Адже я хочу, щоб вона прожила подовше. Це цілком природньо.
   Д р а к о н. Коротше.
   Ш а р л е м а н ь. Хай там що - я заперечую. Ви не можете його вбити. Кожен, хто викличе вас - в безпеці до дня битви, пишите ви і підтверджуєте обітницею. І день битви призначаєте не ви, а він, той, хто вас викликав, - так сказано в документі і підтверджено обітницею. А все місто має допомагати тому, хто вас викличе, і нікого не буде покарано, - це також підтверджено обітницею.
   Д р а к о н. Коли написано цей документ?
   Ш а р л е м а н ь. Триста вісімдесят два роки тому.
   Д р а к о н. Я був тоді наївним, недосвідченим, сентиментальним хлопчиськом.
   Ш а р л е м а н ь. Але документ не відмінено.
   Д р а к о н. Мало там що...
   Ш а р л е м а н ь. Але документ...
   Д р а к о н. Досить про документи. Ми - дорослі люди.
   Ш а р л е м а н ь. Але ж ви самі підписали. Я можу збігати за документом.
   Д р а к о н. Ані руш.
   Ш а р л е м а н ь. Знайшлась людина, яка спробує врятувати мою дівчинку. Любов до дитини - це ж нічого. Це можна. До того ж, гостинність - це також можна. Чого ж ви дивитесь на мене так страшно? (Затуляє обличчя долонями.)
   Е л ь з а. Тату! Тату!
   Ш а р л е м а н ь. Я протестую.
   Д р а к о н. Добре. Зараз я знищу все гніздо.
   Л а н ц е л о т. І весь світ дізнається, що ви боягуз.
   Д р а к о н. Звідкіля?
   Кіт одним стрибком вилітає за вікно. Шипить здалеку.
   К і т. Всім, всім все розкажу, старий ящуре.
   Дракон знову вибухає ревищем. Ревіння так само могутнє, ала цього разу в ньому виразно чути хрипіння, стогін, уривистий кашель. Це реве величезне, стародавнє, люте чудовисько.
   Д р а к о н (раптово уриваючи виття). Добре. Будемо битися завтра, як ви й просили.
   Швидко виходить. Зараз же за дверима підіймається свист, шум, гомін. Стіни дрижать, миготить лампа, свист, шум і гомін затихають, відділяючись.
   Ш а р л е м а н ь. Полетів! Що я накоїв! Ах, що я накоїв! Я старий, клятий себелюбець. Але ж я не міг вчинити інакше! Ельзо, ти гніваєшся на мене?
   Е л ь з а. Ні, що ти!
   Шарлемань. Я раптом страшенно ослабнув. Вибачте мені. Я ляжу. Ні, ні, не проводжай мене. Залишайся з гостем. Розважай його бесідою, - адже він був такий люб'язний із нами. Вибачте, я піду приляжу. (Виходить.)
   Пауза.
   Е л ь з а. Навіщо ви все це розтіяли? Я не докоряю вам, - але все було так ясно і достойно. Зовсім не так страшно померти молодою. Всі постаріють, а ти ні.
   Л а н ц е л о т. Що ви кажете! Подумайте! Дерева і ті зітхають, коли їх зрубують.
   Е л ь з а. А я не скарджуся.
   Л а н ц е л о т. І вам не жаль батька?
   Е л ь з а. Але ж він помре тоді, коли йому хочеться померти. По суті, це щастя.
   Л а н ц е л о т. І вам не шкода ваших подруг?
   Е л ь з а. Ні, адже, якби не я, дракон обрав би кого-небудь із них.
   Л а н ц е л о т. А ваш наречений?
   Е л ь з а. Звідки ви дізналися, що у мене був наречений?
   Л а н ц е л о т. Я це відчув. А з нареченим вам не жаль розлучатися?
   Е л ь з а. Але ж дракон, аби втішити Генріха, призначив його своїм особистим секретарем.
   Л а н ц е л о т. Ах, он воно що. Тоді, звісно, з ним не так уже й шкода розлучатися. Ну а як ваше рідне місто? Вам не жаль його залишати?
   Е л ь з а. Але ж за своє рідне місто я і гину.
   Л а н ц е л о т. І воно байдуже приймає вашу жертву?
   Е л ь з а. Ні, ні! Мене не стане в неділю, а до самого вівторка місто одягне жалобу. Цілих три дні ніхто не куштуватиме м'яса. До чаю подаватимуть особливі булочки, що називаються "бідна дівчина" - на згадку про мене.
   Л а н ц е л о т. І це все?
   Е л ь з а. Що ж іще можна зробити?
   Л а н ц е л о т. Вбити дракона.
   Е л ь з а. Це неможливо.
   Л а н ц е л о т. Дракон вивихнув вашу душу, отруїв кров і затуманив зір. Але ми все це виправимо.
   Е л ь з а. Не треба. Коли все, що ви сказали про мене, правда, значить, краще мені померти.
   Забігає Кіт.
   К і т. Вісім моїх знайомих кішок і сорок вісім моїх кошенят оббігли всі будинки і розповіли про майбутню бійку. Няв! Бургомістр біжить сюди!
   Л а н ц е л о т. Бургомістр? Чудово!
   Забігає бургомистр.
   Б у р г о м і с т р. Добридень, Ельзо. Де перехожий?
   Л а н ц е л о т. Ось я.
   Б у р г о м і с т р. Перш за все, будь ласка, говоріть тихіше, якщо можна, без жестів, рухайтеся м'яко і не дивіться мені увічі.
   Л а н ц е л о т. Чому?
   Б у р г о м і с т р. Бо мої нерви в жахливому стані. Я хворий на всі нервові і психічні хвороби, які тільки є на світі, і до того ж, на три, досі не відомі. Думаєте, легко бути бургомістром при драконові?
   Л а н ц е л о т. Ось я уб'ю дракона, і вам стане легше.
   Б у р г о м і с т р. Легше? Ха-ха! Легше! Ха-ха! Легше! (Впадає в істеричний стан. П'є воду. Заспокоюється.) Те, що ви наважились викликати пана дракона, - справжнісіньке лихо. Справи були в порядку. Пан дракон, завдяки своєму впливові, тримав у руках мого помічника, рідкісного мерзотника, і всю його зграю купців-мукомолів. Тепер усе переплутається. Пан дракон готуватиметься до битви і покине справи міського управління, якими щойно почав займатися.
   Л а н ц е л о т. Та зрозумійте ж ви, нещасна людино, що я врятую місто!
   Б у р г о м і с т р. Місто? Ха-ха! Місто! Місто! Ха-ха! (П'є воду, заспокоюється.) Мій помічник - такий негідник, що я пожертвую двома містами, аби лишень позбутися його. Краще п'ять драконів, аніж така мерзота, як мій помічник. Благаю вас, їдьте звідси.
   Л а н ц е л о т. Не поїду.
   Б у р г о м і с т р. Вітаю вас, у мене напад каталепсії (Застигає з гіркою посмішкою.)
   Л а н ц е л о т. Адже я всіх порятую! Зрозумійте!
   Бургомістр мовчить.
   Л а н ц е л о т. Не розумієте?
   Бургомістр мовчить. Ланцелот збризкує його водою.
   Б у р г о м і с т р. Ні, я вас не розумію. Хто вас просить битися з ним?
   Л а н ц е л о т. Все місто цього бажає.
   Б у р г о м і с т р. Справді? Погляньте у вікно. Найкращі люди міста прибігли благати вас, аби ви забиралися геть!
   Л а н ц е л о т. Де ж вони?
   Б у р г о м і с т р. Онде, туляться біля стін. Ближче, друзі мої.
   Л а н ц е л о т. Чого вони йдуть навшпиньках?
   Б у р г о м і с т р. Щоб не діяти мені на нерви. Друзі мої, скажіть Ланцелотові, чого ви від нього хочете. Ну! Один! Два! Три!
   Х о р г о л о с і в. Забирайтесь геть від нас! Якнайшвидше! Сьогодні ж!
   Ланцелот відходить від вікна.
   Б у р г о м і с т р. От бачите! Якщо ви гуманна і культурна людина, то маєте підкоритися народній волі.
   Л а н ц е л о т. Нізащо!
   Б у р г о м і с т р. Вітаю вас, у мене легкий напад божевілля. (Одну руку упирає в бік, іншу вигинає.) Я - чайник, заваріть мене!
   Л а н ц е л о т. Я розумію, чого ті людці прибігли сюди навшпиньках.
   Б у р г о м і с т р. Ну, і чому ж?
   Л а н ц е л о т. Щоб не прокинулися справжні люди. От з ними я зараз і поговорю. (Вибігає.)
   Б у р г о м і с т р. Закип'ятіть мене! А втім, що він може вдіяти? Дракон накаже, і ми його запроторимо до в'язниці. Люба Ельзо, не хвилюйся. Секунда в секунду, в призначений термін, наш любий дракон візьме тебе в обійми. Будь спокійна.
   Е л ь з а. Добре.
   Стукіт у двері.
   Е л ь з а. Увійдіть.
   Заходить той самий лакей, що оголошував про прихід Дракона.
   Б у р г о м і с т р. Здоров був, синку.
   Л а к е й. Здоров був, батьку.
   Б у р г о м і с т р. Ти від нього? Ніякого бою, звісно ж, не буде? Ти приніс наказ кинути Ланцелота ло в'язниці?
   Л а к е й. Пан дракон наказує: по-перше - призначити бій на завтра, по-друге - забезпечити Ланцелота зброєю, по-третє - бути якнайрозумнішими.
   Б у р г о м і с т р. Вітаю вас, я втратив глузд! Глузд! Агов! Де ти? Відгукнися!
   Л а к е й. Мені наказано переговорити з Ельзою наодинці.
   Б у р г о м і с т р. Іду, іду, іду! (Квапливо виходить.)
   Л а к е й. Здрастуй, Ельзо.
   Е л ь з а. Здрастуй, Генріху.
   Г е н р і х. Сподіваєшся, що Ланцелот тебе порятує?
   Е л ь з а. Ні. А ти?
   Г е н р і х. І я ні.
   Е л ь з а. Що дракон звелів мені передати?
   Г е н р і х. Він звелів передати, аби ти вбила Ланцелота, якщо буде потрібно.
   Ельза (з жахом). Як?
   Г е н р і х. Ножем. Ось цей ніж. Його отруєно...
   Е л ь з а. Я не хочу!
   Г е н р і х. А пан дракон на це велів сказати, що інакше він переб'є всіх твоїх подруг.
   Е л ь з а. Добре. Скажи, що я постараюся.
   Г е н р і х. А пан дракон на це велів сказати: будь-яке вагання буде покарано як ослух.
   Е л ь з а. Я ненавижу тебе!
   Г е н р і х. А пан дракон на це велів сказати, що уміє нагороджувати вірних слуг.
   Е л ь з а. Ланцелот уб'є твого дракона!
   Г е н р і х. А пан дракон звелів сказати: побачимо!
  

Завіса

Дія друга

  
   Центральна площа міста. Направо - ратуша з невеличкою вежею, де стоїть вартовий. Прямо - величезна похмура коричнева будівля без вікон, з велетенськими чугунними дверима на всю стіну від фундаменту до даху. На дверях напис готичними літерами: "Людям вхід суворо заборонено." Наліво - широкий старовинний мур. В центрі площі - колодязь з різьбленими перилами і навісом. Генріх, без лівреї, у фартусі, начищає мідні оздоби на чугунних дверях.
   Г е н р і х (наспівує). Побачимо, побачимо, промовив пан дракон. Побачимо, побачимо, зревів старий Дра-дра. Старий дракоша прогримів: побачим, хай там що! І ми поба, і ми поба! Побачим, тру-ля-ля!
   З ратуші вибігає бургомістр. На ньому гамівна сорочка.
   Б у р г о м і с т р. Здоров був, синку. Ти посилав за мною?
   Г е н р і х. Здоров був, батьку. Я хотів дізнатися, як там у вас ідуть справи. Засідання міського самоврядування закрилося?
   Б у р г о м і с т р. Де там! За всеньку ніч ми ледве встигли затвердити порядок денний.
   Г е н р і х. Стомився?
   Б у р г о м і с т р. А ти як гадаєш? За останні півгодини на мені змінили три гамівні сорочки. (Позіхає.) Не знаю, на дощ, чи що, але сьогодні жахливо розігралась моя клята шизофренія. Так і марю, так і марю... Галюцинації, нав'язливі ідеї, те, се. (Позіхає.) Тютюн є?
   Г е н р і х. Є.
   Б у р г о м і с т р. Розв'яжи мене. Закуримо.
   Генріх розв'язує батька. Вмощуються поруч на сходах палацу. Закурюють.
   Г е н р і х. Коли ж ви вирішите питання стосовно зброї?
   Б у р г о м і с т р. Якої зброї?
   Г е н р і х. Для Ланцелота.
   Б у р г о м і с т р. Для якого Ланцелота?
   Г е н р і х. Ти що, з глузду з'їхав?
   Б у р г о м і с т р. Звичайно ж. Гарний син. Зовсім забув, як тяжко хворий бідолаха батько. (Кричить.) О люди, люди, любіть одне одного! (Спокійно.) Бачиш, яка маячня.
   Г е н р і х. Нічого, нічого, татку. Це минеться.
   Б у р г о м і с т р. Я сам знаю, що минеться, а все ж таки неприємно.
   Г е н р і х. Послухай мене. Є важливі новини. Старий дракоша нервується.
   Б у р г о м і с т р. Неправда!
   Г е н р і х. Запевняю тебе. Цілісіньку ніч, не шкодуючи крилець, наш стариган пурхав невідомо де. Заявився додому лише на світанку. Від нього страшенно тхнуло рибою, що трапляється з ним завжди, коли він стурбований. Розумієш?
   Б у р г о м і с т р. Так, так.
   Г е н р і х. І мені вдалося дізнатися от про що. Наш добрий ящур пурхав цілу ніч, аби лиш вивідати все потаємне про славного пана Ланцелота.
   Б у р г о м і с т р. Ну, ну?
   Г е н р і х. Не знаю, в яких притонах - на Гімалаях чи на горі Арарат, в Шотландії чи на Кавказі, та стариган довідався, що Ланцелот - професійний герой. Зневажаю людців цієї породи. Та Дра-дра, як професійний злодій, певне, надає їм якогось значення. Він лаявся, скрипів, пхинькав. Потім дідусеві забажалось пивця. Вихлебтав цілу діжку улюбленого напою і, не віддавши жодного наказу, знову розправив перетинки і досі пірнає під небесами, мов та пташина. Тебе це не турбує?
   Б у р г о м і с т р. Анітрохи.
   Г е н р і х. Татку, скажи мені - ти старший за мене... більш досвідчений... Скажи, що ти думаєш про битву, яка наближається? Скажи, прошу. Невже Ланцелот може... Тільки скажи просто, без казеного захоплення, - невже Ланцелот може перемогти? Га? Татку? Скажи мені!
   Б у р г о м і с т р. Будь ласка, синку, я відповім тобі просто, від щирого серця. Я так, розумієш, хлопчино, прив'язався до нашого дракоші! От слово честі. Споріднився з ним, чи що? Мені, розумієш, навіть, як би тобі сказати, хочеться віддати за нього життя. Їй-богу правда, провалитись мені на місці! Ні, ні, ні! Він, голубчик, переможе! Він переможе, чудонько-юдонько! Серденятко-пташенятко! Літун-клопотун! Ох, як я його люблю! Ох, люблю! Люблю - та й годі. Ось тобі і вся відповідь.
   Г е н р і х. Не хочеш ти, татку, просто, по душам, поговорити з єдиним сином!
   Б у р г о м і с т р. Не хочу, сину. Я ще не збожеволів. Тобто я, звичайно ж, збожеволів, але не настільки. Це дракон наказав тобі допитати мене?
   Г е н р і х. Що ти, татку!
   Б у р г о м і с т р. Молодець, синку! Дуже добре провів усю розмову. Пишаюся тобою як знавець, як старий служака. Ти запам'ятав мою відповідь?
   Г е н р і х. Само собою.
   Б у р г о м і с т р. А ці слова: чудонько-юдонько, серденятко-пташенятко, літун-клопотун?
   Г е н р і х. Все запам'ятав.
   Б у р г о м і с т р. Ну от так і доповіси!
   Г е н р і х. Добре, татку.
   Б у р г о м і с т р. Ах ти мій єдиний, ах ти мій шпигунчику... Кар'єроньку робить, крихітка. Грошей не треба?
   Г е н р і х. Ні, поки що не треба, дякую, татку.
   Б у р г о м і с т р. Бери, не соромся. Я з грошима. У мене як раз учора ввечері був напад клептоманії. Бери...
   Г е н р і х. Дякую, не треба. Ну а зараз скажи мне правду...
   Б у р г о м і с т р. Ну що ти, синку, як маленький, - правду, правду... Я ж не якийсь обиватель, а бургомістр. Я сам собі не кажу правди вже стільки рокув, що й не пам'ятаю, яка вона, правда. Відвертає, відкидає мене від неї. Знаєш, чим вона, клята, пахне? Досить, сину. Слава дракону! Слава дракону! Слава дракону!
   Вартовий на вежі б'є алебардою об підлогу. Кричить.
   В а р т о в и й. Струнко! Рвіняйсь на небо! Його вельможність з'явились над Сірими горами!
   Генріх і бургомістр підхоплюються і витягаються, підвівши голови до неба. Чутно віддалений гул, який поступово завмирає.
   Вільно! Його вельможність завернули назад і зникли в диму і полум'ї!
   Г е н р і х. Патрулює.
   Б у р г о м і с т р. Так, так. Послухай-но, тепер ти дай мені відповідь на одне питання. Дракон справді не віддавав ніяких наказів, га, синку?
   Г е н р і х. Не віддавав, татку.
   Б у р г о м і с т р. Вбивати не будемо?
   Г е н р і х. Кого?
   Б у р г о м і с т р. Нашого рятівника.
   Г е н р і х. Ах, татку, татку.
   Б у р г о м і с т р. Скажи, синку. Чи не наказав він тихесенько тюкнути пана Ланцелота? Говори, не соромся... Чого там... Справи житейські. Га, синку? Мовчиш?
   Г е н р і х. Мовчу.
   Б у р г о м і с т р. Ну гаразд, мовчи. Розумію, нічого не поробиш - служба.
   Г е н р і х. Нагадую вам, пане бургомістр, що з хвилини на хвилину має відбутися урочиста церемонія надання зброї панові герою. Може статися, сам Дра-дра захоче вшанувати церемонію своєю присутністю, а в тебе ще нічого не готово.
   Б у р г о м і с т р (позіхає і потягається). Що ж, піду. Ми за мить оберемо для нього зброю... яку-небудь. Буде вдоволений. Зав'яжи-но мені рукави... От і він іде! Ланцелот іде!
   Г е н р і х. Забери його! Зараз сюди прийде Ельза, мені треба з нею поговорити.
   Заходить Ланцелот.
   Б у р г о м і с т р (екзальтовано). Слава тобі, слава, осанна, Георгію-Переможцю! Ах, даруйте, в маренні переплутав. Мені раптом здалося, що ви на нього так схожі.
   Л а н ц е л о т. Цілком можливо. Це мій далекий родич.
   Б у р г о м і с т р. Як провели ніч?
   Л а н ц е л о т. Блукав.
   Б у р г о м і с т р. Затоваришували з ким-небудь?
   Л а н ц е л о т. Звісно.
   Б у р г о м і с т р. З ким?
   Л а н ц е л о т. Боязкі жителі вашого міста цькували мене псами. А пси у вас дуже тямовиті. От із ними я й потоваришував. Вони мене зрозуміли, бо люблять своїх господарів і бажають їм добра. Ми говорили мало не до світанку.
   Б у р г о м і с т р. Бліх не набралися?
   Л а н ц е л о т. Ні. Це були славні, охайні пси.
   Б у р г о м і с т р. Не пам'ятаєте, як їх звали?
   Л а н ц е л о т. Вони просили не казати.
   Б у р г о м і с т р. Не переношу собак.
   Л а н ц е л о т. Даремно.
   Б у р г о м і с т р. Занадто прості істоти.
   Л а н ц е л о т. Гадаєте, це так просто - любити людей? Адже собаки прекрасно знають, що за народ їхні господарі. Плачуть, а люблять. Це справжні трудівники. Ви посилали за мною?
   Б у р г о м і с т р. За мною, гукнув лелека і цюкнув землю своїм гострим дзьобом. За мною, сказав король і обернувся на королеву. За мною летіли кралі верхи на елегантних тростинах. Коротше кажучи, так, я посилав за вами, пане Ланцелот.
   Л а н ц е л о т. Чим можу служити?
   Б у р г о м і с т р. В магазині Мюллера отримано свіжу партію сиру. Найліпша прикраса дівчини - скромність і прозоре платтячко. На заході дикі качки пролетіли над колискою. Вас чекають на засіданні міського самоврядування, пане Ланцелот.
   Л а н ц е л о т. Навіщо?
   Б у р г о м і с т р. Навіщо ростуть липи на вулиці Драконових Лапок? Навіщо танці, коли хочеться поцілунків. Навіщо поцілунки, коли б'ють копита? Члени міського самоврядування мають особисто побачити вас, аби зрозуміти, яка саме зброя вам личить, пане Ланцелот. Ходімо, покажемось їм!
   Виходять.
   Г е н р і х. Побачимо, побачимо, промовив пан дракон. Побачимо, побачимо, зревів старий Дра-дра. Старий дракоша прогримів: побачим, хай там що! І ми поба, і ми поба!..
   Заходить Ельза.
   Ельзо!
   Е л ь з а. Так, я. Ти посилав за мною?
   Г е н р і х. Посилав. Як жаль, що на вежі стоїть вартовий. Якби не ця надзвичайно прикра перешкода, я обійняв би тебе і поцілував.
   Е л ь з а. А я б тебе вдарила.
   Г е н р і х. Ах, Эльзо, Эльзо! Ти завжди була трохи занадто доброчесною. Але це тобі личило. За твоєю сором'язливістю дещо криється. Дра-дра відчуває дівчат. Він завжди обирав найкращих, пустунець-стрибунець. А Ланцелот ще не пробував упадати за тобою?
   Е л ь з а. Замовкни.
   Г е н р і х. Втім, звісно ж, ні. Будь на твоєму місці стара дурепа, він би все одно поліз битися. Йому однаково, кого рятувати. Його так навчено. Він і не розгледів, яка ти.
   Е л ь з а. Ми щойно познайомились.
   Г е н р і х. Це не виправдання.
   Е л ь з а. Ти покликав мене тільки для того, щоб це все сказати?
   Г е н р і х. О ні. Я покликав тебе, щоб спитати - хочеш вийти за мене заміж?
   Е л ь з а. Припини!
   Г е н р і х. Я не жартую. Мене уповноважено передати тобі ось що: якщо ти будеш слухняною і, в разі потреби, уб'єш Ланцелота, в нагороду Дра-дра тебе відпустить.
   Е л ь з а. Не хочу.
   Г е н р і х. Дай договорити. Замість тебе буде обрано іншу, зовсім незнайому дівчину з простолюддя. Її все одно призначено на наступний рік. Вибирай, що краще - безглузда смерть, чи життя, сповнене таких радощів, які досі лиш снилися тобі, і то так рідко, що аж прикро.
   Е л ь з а. Він злякався!
   Г е н р і х. Хто? Дра-дра? Я знаю всі його слабкості. Він самодур, солдафон, паразит - все що завгодно, тільки не боягуз.
   Е л ь з а. Вчора він погрожував, а сьогодні торгується?
   Г е н р і х. Цього домігся я.
   Е л ь з а. Ти?
   Г е н р і х. Я справжній переможець дракона, коли хочеш знати. Я можу виклопотати все. Я чекав нагоди - і дочекався. Я не такий дурень, аби поступитися тобою будь-кому.
   Е л ь з а. Не вірю тобі.
   Г е н р і х. Віриш.
   Е л ь з а. Все одно, я не можу вбити людину!
   Г е н р і х. А проте ножа ти з собою захопила. Он він висить у тебе на поясі. Я йду, люба. Мені треба надягти парадну ліврею. Але я йду заспокоєний. Ти виконаєш наказ заради себе і заради мене. Подумай! Життя, все життя перед нами - якщо ти захочеш. Подумай, моя вродливице. (Виходить.)
   Е л ь з а. Боже мій! У мене щоки палають, наче я з ним цілувалася. Який сором! Він майже умовив мене... То ось я яка!.. Ну й нехай. І дуже добре. Досить! Я була найслухнянішою в місті. Вірила всьому. І чим це скінчилося? Так, мене всі поважали, а щастя діставалось іншим. Вони сидять зараз удома, вибирають найкращі сукні, прасують оборочки. Завиваються. Збираються йти милуватися моїм лихом. Ах, я так і бачу, як пудряться вони біля дзеркала й кажуть: "Бідолашна Ельза, бідна дівчина, вона була така гарна!" Одна я, одна з усього міста, стою на площі й мучуся. І дурень вартовий таращить на мене очі, думає про те, що зробить сьогодні зі мною дракон. І завтра цей солдат житиме, відпочиватиме після чергування. Піде гуляти до водоспаду, де річка така весела, що найсумніші люди посміхаються, дивлячись як славно вона підстрибує. Або піде до парку, де садівник виростив дивовижні анютині вічки, які примружуються, підморгують і навіть уміють читати, якщо літери великі і книжка закінчується добре. Або поїде кататися по озеру, яке колись закип'ятив дракон і де русалки з того часу такі сумирні. Вони не тільки нікого не топлять, а ще й торгують, сидячи на мілині, рятівними поясами. Але вони, як і раніше, прекрасні, і солдати люблять поговорити з ними. І розповість русалкам цей дурень-солдат, як заграла весела музика, як всі заплакали, а дракон повів мене до себе. І русалки будуть ахати: "Ах, бідна Ельза, ах, бідна дівчина, сьогодні така чудова погода, а її немає на світі". Не хочу! Хочу все бачити, все чути, все відчувати. Ось вам! Хочу бути щасливою! Ось вам! Я взяла ніж, щоб убити себе. І не уб'ю. Ось вам!
   Ланцелот виходить із ратуші.
   Л а н ц е л о т. Ельзо! Яке щастя вас бачити!
   Е л ь з а. Чому?
   Л а н ц е л о т. Ах, славна моя панночко, у мене такий важкий день, що душа так і прагне відпочинку, хоч на хвилину. І от, як навмисне, я зустрічаю вас.
   Е л ь з а. Ви були на засіданні?
   Л а н ц е л о т. Був.
   Е л ь з а. Навіщо вони кликали вас?
   Л а н ц е л о т. Пропонували гроші, аби тільки я відмовився від бою.
   Е л ь з а. І що ви їм сказали?
   Л а н ц е л о т. Сказав: ах ви, бідні дурні! Не будемо про них говорити. Сьогодні, Ельзо, ви ще гарніші, ніж учора. Це певна ознака того, що ви справді мені подобаєтесь. Ви вірите, що я звільню вас?
   Е л ь з а. Ні.
   Л а н ц е л о т. А я не ображаюся. От як, виявляється, ви мені подобаєтесь.
   Забігають подруги Ельзи.
   1-а п о д р у г а. А от і ми!
   2-а п о д р у г а. Ми - найкращі Ельзині подруги.
   3-я п о д р у г а. Ми жили душа в душу стільки років, з самого дитинства.
   1-а п о д р у г а. Вона була в нас найрозумнішою.
   2-а п о д р у г а. Вона була у нас найгарнішою.
   3-я п о д р у г а. І все-таки любила нас більше за всіх. І зашиє, траплялося, що попросиш, і допоможе розв'язати задачу, і втішить, коли тобі здається, що ти найнещадніша в світі.
   1-а п о д р у г а. Ми не спізнилися?
   2-а п о д р у г а. Ви справді будете битися з ним?
   3-я п о д р у г а. Пане Ланцелот, ви не могли б влаштувати нас на даху ратуші? Вам не відмовлять, якщо ви попросите. Нам так хочеться побачити бій якнайкраще.
   1-а п о д р у г а. Ну от ви і розгнівались.
   2-а п о д р у г а. І не хочете з нами розмовляти.
   3-я п о д р у г а. А ми зовсім не такі погані дівчата.
   1-а п о д р у г а. Ви думаєте, ми навмисне заважаємо вам попрощатися з Ельзою.
   2-а п о д р у г а. А ми не навмисне.
   3-я п о д р у г а. Це Генріх наказав нам не залишати вас із нею наодинці, аж доки пан дракон цього не дозволить...
   1-а п о д р у г а. Він наказав нам говорити...
   2-а п о д р у г а. І от ми тріщимо, як сороки.
   3-я п о д р у г а. Бо інакше заплакали б. А ви, приїжджий, навіть не уявляєте, який це сором - плакати при чужих.

Шарлемань виходить із ратуші.

   Ш а р л е м а н ь. Засідання скінчилося, пане Ланцелот. Рішення щодо зброї для вас винесено. Пробачте нас. Пожалійте нас, бідних убивць, пане Ланцелот.
   Гримлять труби. З ратуші вибігають слуги, простилають килими і встановлюють крісла. Велике, розкішно вбране крісло ставлять посередині. Справа і зліва - простіші крісла. Виходить бургомістр в оточенні членів міського самоврядування. Він дуже веселий. Генріх, у парадній лівреї, йде разом з ними.
   Б у р г о м і с т р. Дуже смішний анекдот... Як вона сказала? Я думала, всі хлоп'ята це вміють? Ха-ха-ха! А цього анекдота ви знаєте? Дуже смішний. Одному циганові відрубали голову...

Гримлять труби.

   Ах, уже все готове... Добре, я розповім вам його після церемонії... Нагадайте мені. Давайте, давайте, панове. Закінчимо якнайшвидше.
   Члени міського самоврядування стають справа і зліва від крісла, що знаходиться посередині. Генріх стає за спинкою цього крісла.
   (Вклоняється порожньому кріслу. Скоромовкою.) Вражені і схвильовані довірою, яку ви, ваша вельможносте, виявляєте нам, дозволяючи виносити такі важливі рішення, просимо вас заступити на місце почесного голови. Просимо раз, просимо два, просимо три. Засмучені, але що поробиш. Почнемо самі. Сідайте, панове. Оголошую засідання...

Пауза.

   Води!
   Слуга дістає воду з колодязя. Бургомістр п'є.
   Оголошую засідання... Води! . Відкашлюється, тоненьким голоском.) Оголошую (глибоким басом) засідання... Води! . Тоненько.) Дякую, голубчику! (Басом.) Йди геть, негіднику! (Своїм власним голосом.) Вітаю вас, панове, у мене почалося роздвоєння особистості. (Басом.) Ти що ж тут робиш, стара дурепо? (Тоненько.) Не бачиш, чи що, головую. (Басом.) Та хіба ж це жіноча справа? (Тоненько.) Та я й сама не рада, служивий. Не засуджуйте мене до страти, дайте протокол зачитати. (Власним голосом.) Слухали: Про надання зброї такому собі Ланцелотові. Постановили: Надати, але знехотя. Гей, ви там! Подайте сюди зброю!
   Гримлять труби. Заходять слуги. Перший слуга подає Ланцелотові маленький мідний тазок, до якого прикріплено вузенькі ремінці.
   Л а н ц е л о т. Це тазок від цирульника.
   Б у р г о м і с т р. Так, але ми призначили його виконуючим обов'язки шолома. Мідну тацю призначено щитом. Не хвилюйтесь! Навіть речі у нашому місті слухняні і дисципліновані. Вони будуть цілком сумлінно виконувати свої обов'язки. Лицарських обладунків у нас на складі, на жаль, не знайшлося. Але є спис. (Простягає Ланцелотові лист паперу.) Це посвідчення видано вам у тому, що спис дійсно знаходиться в ремонті, що й підтверджено підписом та прикладанням печатки. Ви пред'явите його під час битви панові дракону, і все закінчиться просто чудово. Ось вам і все. (Басом.) Закривай засідання, стара дурепо! (Тоненьким голоском.) Та закриваю, закриваю, хай йому трясця. І чого той народ усе сердиться, сердиться, і сам не знає, чого сердиться. (Співає) Перший, другий, третій, п'ятий, вийшов лицар погуляти... (Басом.) Закривай, негіднице! (Тоненьким голоском.) А я що роблю? (Співає) Тут дракончик вилітає і у лицаря стріляє... Піф-паф, ой-ой-ой, оголошую засіданнячко закритим.
   В а р т о в и й. Струнко! Рівняйсь на небо! Його вельможність з'явились над Сірими горами і зі страшенною швидкістю летять сюди.
   Всі підхоплюються і завмирають, підвівши голови до неба. Віддалений гул, що наростає зі страшенною швидкістю. На сцені темнішає. Суцільна темрява. Гудіння обривається.
   Струнко! Його вельможність, наче хмара, ширяє над нами, закривши сонце. Затамуйте подих!
   Спалахують два зеленкуваті вогники.
   К і т (пошепки). Ланцелоте, це я, кіт.
   Л а н ц е л о т (пошепки). Я одразу пізнав тебе по очам.
   К і т. Я дріматиму на стіні фортеці. Знайди часину, проберися до мене, і я промуркочу тобі щось дуже приємне ...
   В а р т о в и й. Струнко! Його вельможність ринулися вниз головами на площу.
   Оглушливий свист і ревище. Спалахує світло. У великому кріслі сидить з ногами крихітна, бліда, як мрець, літня людина.
   К і т (зі стіни фортеці). Не лякайся, дорогий Ланцелоте. Це його третя довбешка. Він їх змінює, коли забажає.
   Б у р г о м і с т р. Ваша вельможносте! У довіреному мені міському самоврядуванні ніяких пригод. В околотку одна. Наявні...
   Дракон (надтріснутим тенорком, дуже спокійно). Забирайся геть! Всі забирайтесь геть! Крім приїжджого.
   Всі виходять. На сцені Ланцелот, дракон і кіт, що дрімає на стіні фортеці, згорнувшись клубочком.
   Як здоров'я?
   Л а н ц е л о т. Дякую, чудово.
   Д р а к о н. А це що за тази на підлозі?
   Л а н ц е л о т. Зброя.
   Д р а к о н. Це мої додумалися?
   Л а н ц е л о т. Вони.
   Д р а к о н. От бешкетники. Прикро, чи не так?
   Л а н ц е л о т. Ні.
   Д р а к о н. Брехня. У мене холодна кров, але навіть я б образився. Страшно вам?
   Л а н ц е л о т. Ні.
   Д р а к о н. Брехня, брехня. Мої люди дуже страшні. Таких більше ніде не знайдеш. Моя робота. Я їх викроював.
   Л а н ц е л о т. І все-таки вони люди.
   Д р а к о н. Це зовні.
   Л а н ц е л о т. Ні.
   Д р а к о н. Якби ти розгледів їх душі - ох, затремтів би.
   Л а н ц е л о т. Ні.
   Д р а к о н. Утік би навіть. Не став би помирати за калік. Я ж їх, люб'язний, сам і скалічив. Як треба, так і скалічив. Людські душі, люб'язний, дуже живучі. Розрубаєш тіло навпіл - людина помре. А душу розірвеш - стане більш слухняною, та й по всьому. Ні, ні, таких душ ніде не знайдеш. Тільки у моєму місті. Безрукі душі, безногі душі, глухонімі душі, цепні душі, лягаві душі, окаянні душі. Знаєш, чого бургомістр вдає з себе душевно хворого? Аби приховати, що в нього зовсім немає душі. Діряві душі, продажні душі, спалені душі, мертві душі. Ні, ні, шкода, що вони невидимі.
   Л а н ц е л о т. Це ваше щастя.
   Д р а к о н. Як так?
   Л а н ц е л о т. Люди жахнулися б, побачивши на власні очі, на що перетворилися їхні душі. Вони б на смерть пішли, а не залишались підкореним народом. І хто б тоді вас годував?
   Д р а к о н. Біс його зна, може ви й праві. Що ж, почнемо?
   Л а н ц е л о т. Давайте.
   Д р а к о н. Попрощайтеся спочатку з дівчиною, заради якої ви йдте на смерть. Агов, хлопчику!
   Забігає Генріх.
   Ельзу!
   Генріх вибігає.
   Вам подобається дівчина, яку я обрав?
   Л а н ц е л о т. Дуже, дуже подобається.
   Д р а к о н. Приємно чути. Мені вона також дуже, дуже подобається. Чудова дівчина. Слухняна дівчина.
   Заходять Ельза і Генріх.
   Іди, іди сюди, моя люба. Поглянь мені ввічі. Ось так. Дуже добре. Оченята ясні. Можеш поцілувати мені руку. Отак. Пречудово. Вустонька теплі. А отже, на душі у тебе спокійно. Хочеш попрощатися з паном Ланцелотом?
   Е л ь з а. Як накажете, пане дракон.
   Д р а к о н. А я ось як накажу. Іди. Поговори з ним лагідно. (Тихо.) Лагідно-лагідно поговори з ним. Поцілуй його на прощання. Нічого. Адже я буду тут. За моєї присутності можна. А потім убий його. Нічого, нічого. Адже я буду тут. У мене на очах ти це зробиш. Іди. Можеш відійти з ним подалі. Адже я чудово бачу. Я все бачу. Іди.
   Ельза підходить до Ланцелота.
   Е л ь з а. Пане Ланцелот, мені наказано попрощатися з вами.
   Л а н ц е л о т. Добре, Ельзо. Давайте попрощаємось, про всяк випадок. Бій відбудеться не на жарт. Мало що може статися. На прощання я хочу сказати вам, що я кохаю вас, Ельзо.
   Е л ь з а. Мене!
   Л а н ц е л о т. Так, Ельзо. Ще вчора ви мені так сподобались, коли я поглянув у вікно і побачив, як ви тихенько йдете зі своїм батьком додому. Потім бачу, що з кожною зустріччю ви здаєтесь мені все гарнішою і гарнішою. Еге ж, подумав я. Ось воно. Потім, коли ви поцілували лапу драконові, я не розгнівався на вас, а тільки дуже засмутився. Ну, тут уже мені й стало все зрозуміло. Я, Ельзо, кохаю вас. Не гнівайтесь. Я дуже хотів, щоб ви це знали.
   Е л ь з а. Я думала, ви однаково викликали б дракона на бій. Навіть якби інша дівчина була на моєму місці.
   Л а н ц е л о т. Звісно, викликав би. Я їх не переношу, цих драконів. Але заради вас я ладен задушити його голіруч, хоч це дуже неприємно.
   Е л ь з а. Ви, отже, мене кохаєте?
   Л а н ц е л о т. Дуже. Страшно подумати! Якби вчора, на перехресті трьох доріг, я звернув не направо, а наліво, то ми б так ніколи й не познайомились. Жахливо, правда?
   Е л ь з а. Так.
   Л а н ц е л о т. Страшно уявити. Мені тепер здається, що ближче за вас у мене немає нікого на світі, і місто ваше я вважаю своїм, бо ви тут живете. Якщо мене... ну, словом, якщо нам більше не доведеться поговорити, то ви вже не забувайте мене.
   Е л ь з а. Ні.
   Л а н ц е л о т. Не забувайте. От зараз ви вперше за сьогоднішній день подивилися мені увічі. І мене всього так і пронизало теплом, ніби ви приголубили мене. Я мандрівник, легка людина, але все життя моє проходило у тяжких боях. Тут дракон, там людожери, там велетні. Вовтузишся, вовтузишся... Робота клопітка, невдячна. А все-таки я завжди був щасливим. Я не втомлювався. І закохувався часто.
   Е л ь з а. Часто?
   Л а н ц е л о т. Звичайно. Ходиш-блукаєш, б'єшся і знайомишся з дівчатами. Адже вони весь час потрапляють то в полон до розбійників, то в мішок до велетня, то на кухню до людожера. А ці злодії завжди вибирають найгарніших дівчат, особливо людожери. Ну і закохаєшся, бувало. Але хіба ж так, як тепер? З тими я все жартував. Смішив їх. А вас, Ельзо, якби ми були самі, все цілував би. Правда. І забрав би вас звідси. Ми ходили б удвох лісами й горами, - це зовсім не важко. Ні, я дістав би для вас коня з таким сідлом, що ви ніколи б не стомлювались. І я йшов би біля вашого стремена і милувався вами. І жодна істота не посміла б вас скривдити.
   Ельза бере Ланцелота за руку.
   Д р а к о н. Молодець дівчина. Приручає його.
   Г е н р і х. Так. Вона зовсім не дурненька, ваша вельможносте.
   Л а н ц е л о т. Ельзо, та ти, здається, збираєшся плакати?
   Е л ь з а. Збираюсь.
   Л а н ц е л о т. Чому?
   Е л ь з а. Мені жаль.
   Л а н ц е л о т. Кого?
   Е л ь з а. Себе і вас. Не буде нам з вами щастя, пане Ланцелот. Чому я народилася на світ при драконові!
   Л а н ц е л о т. Ельзо, я завжди кажу правду. Ми будемо щасливі. Повір мені.
   Е л ь з а. Ой, ой, не треба.
   Л а н ц е л о т. Ми підемо удвох лісовою доріжкою, веселі і щасливі. Тільки ти і я.
   Е л ь з а. Ні, ні, не треба.
   Л а н ц е л о т. І небо над нами буде чисте. Ніхто не насмілиться звідти напасти на нас.
   Е л ь з а. Правда?
   Л а н ц е л о т. Правда. Ах, хіба знають у вашому бідному народі, як можна кохати одне одного? Страх, недовіра і втома згорять у тобі, зникнуть навіки. Ось як я тебе кохатиму. А ти, засинаючи, будеш посміхатися і, просинаючись, будеш посміхатися і кликати мене - ось як ти мене кохатимеш. І себе ти також полюбиш. Ти ходитимеш спокійна і горда. Ти зрозумієш, що коли я тебе таку цілую, то, отже, ти гарна. І дерева в лісі лагідно говоритимуть із нами, і звірі, і птахи, адже справжні закохані все розуміють і заодно з усім світом. І всі будуть раді нам, адже справжні закохані приносять щастя.
   Д р а к о н. Що він їй там наспівує?
   Г е н р і х. Проповідує. Вчення - світло, невчення - пітьма. Мийте руки перед їжею. І тому подібне. Цей сухар...
   Д р а к о н. Так, так. Вона поклала руку йому на плече! Молодець.
   Е л ь з а. Хай навіть ми не доживемо до такого щастя. Все одно, я вже і тепер щаслива. Ці чудовиська вартують нас. А ми втекли від них за тридев'ять земель. Зі мною так ніколи не говорили, мій любий. Я не знала, що на світі є такі люди, як ти. Я ще вчора була слухняна, мов та собачка, не сміла і думати про тебе. І все ж таки вночі я тихцем спустилася вниз і випила вино, яке залишалось у твоїй склянці. Я лише зараз зрозуміла, що це я по-своєму, таємно-таємно, поцілувала тебе вночі за те, що ти заступився за мене. Тобі не зрозуміти, як переплутані всі почуття у нас, бідних, забитих дівчат. Ще недавно мені здавалось, що я тебе ненавиджу. А це я по-своєму, таємно-таємно закохувалася в тебе. Любий мій! Я кохаю тебе, - яке щастя сказати про це прямо. І яке щастя... (Цілує Ланцелота.)
   Д р а к о н (снує ніжками з нетерплячки). Зараз зробить, зараз зробить, зараз зробить!
   Е л ь з а. А теперь пусти мене, коханий. (Звільняється з обіймів Ланцелота. Вихоплює ніж із піхов.) Бачиш цього ножа? Дракон наказав, щоб я цим ножем убила тебе. Дивись!
   Д р а к о н. Ну! Ну! Ну!
   Г е н р і х. Зроби, зроби!
   Ельза кидає ніж у колодязь.
   Нікчемне дівчисько!
   Д р а к о н (гримить). Та як ти посміла!..
   Е л ь з а. Ані слова більше! Невже ти гадаєш, що я дозволю тобі лаятися зараз, після того, як він поцілував мене? Я люблю його. І він уб'є тебе.
   Л а н ц е л о т. Це щира правда, пане дракон.
   Д р а к о н. Ну-ну. Що ж. Доведеться битися. (Позіхає). Та відверто кажучи, я не шкодую про це, я тут нещодавно розробив дуже цікавий удар лапою ен у напрямку ікс. Зараз випробуємо його на тілі. Денщику, поклич-но варту.
   Генріх вибігає.
   Йди додому, дурненька, а після бою ми поговоримо з тобою про все задушевно.
   Заходить Генріх із вартою.
   Слухай, варто, щось я хотів тобі сказати... Ах, так... Проведи-но цю панночку додому і постережи її там.
   Ланцелот робить крок уперед.
   Е л ь з а. Не треба. Бережи сили. Коли ти вб'єш його, приходь за мною. Я чекатиму на тебе і перебиратиму кожне слово, яке ти сказав мені сьогодні. Я вірю тобі.
   Л а н ц е л о т. Я прийду за тобою.
   Д р а к о н. Ну от і добре. Ідіть.
   Варта забирає Ельзу.
   Хлопчику, зніми вартового з вежі і відправ його до в'язниці. Вночі треба буде відрубати йому голову. Він чув, як дівчисько кричало на мене, і може бовкнути про це в казармі. Віддай наказ. Потім прийдеш змастити мої кігті отрутою.
   Генріх вибігає.
   (Ланцелоту.) А ти стій тут, чуєш? І чекай. Коли розпочну - не скажу. Справжня війна починається раптово. Зрозумів?
   Злазить з крісла і прямує до палацу. Ланцелот підходить до кота.
   Л а н ц е л о т. Ну, ко?те, що приємне ти збирався мені промуркотіти?
   К і т. Поглянь направо, дорогий Ланцелоте. В хмарі пилу стоїть віслючок. Пручається. П'ять чоловіків умовляють упертюха. Зараз я їм заспіваю пісеньку. (Нявчить.) Бачиш, як упертюх застрибав до нас. Та біля стіни він знов почне пручатися, а ти поговори з його погоничами. Ось і вони.
   За стіною - голова віслюка, який зупиняється в хмарі пилу. П'ять погоничів кричать на нього. Генріх біжить через площу.
   Г е н р і х (погоничам). Що ви тут робите?
   Д в о є п о г о н и ч і в (хором). Товар веземо на ринок, ваша честь.
   Г е н р і х. Який?
   Д в о є п о г о н и ч і в. Килими, ваша честь.
   Г е н р і х. Проїжджайте, проїжджайте. Біля палацу не можна затримуватись!
   Д в о є п о г о н и ч і в. Віслюк упирається, ваша честь.
   Г о л о с д р а к о н а. Хлопчику!
   Г е н р і х. Проїжджайте, проїжджайте. (Біжить бігцем до палацу.)
   Д в о є п о г о н и ч і в (хором). Здрастуйте, пане Ланцелот. Ми - ваші друзі, пане Ланцелот. (Одночасно відкашлюються.) Кха-кха. Ви не ображайтеся, що ми говоримо в один голос, - ми з дитинства працюємо разом і так зріднилися, що думаємо і говоримо, як одна людина. Ми навіть закохалися в один день і в одну мить і одружилися з рідними сестрами-близнючками. Ми виткали безліч килимів, та найкращий приготували за сьогоднішню ніч, для вас. (Знімають килим зі спини віслюка і розстилають його на землі.)
   Л а н ц е л о т. Який гарний килим!
   Д в о є п о г о н и ч і в. Так. Килим щонайкращого ґатунку, подвійний, шерсть із шовком, фарби готувалися особливим нашим потаємним способом. Та секрет килима не в шерсті, не в шовку, не в фарбах. (Неголосно.) Це - летючий килим.
   Л а н ц е л о т. Чудово! Кажіть швидше, як ним керувати.
   Д в о є п о г о н и ч і в. Дуже просто, пане Ланцелот. Це - кут висоти, на ньому виткано сонце. Це - кут глибини, на ньому виткана земля. Це - кут візерунчастих польотів, на ньому виткані ластівки. Тут виткано келих з вином і прегарна закуска. Перемагай і влаштовуй бенкет. Ні, ні. Не дякуй нам. Наші прадіди все позирали на дорогу, чекали на тебе. Наші діди чекали. А ми от - дочекалися.
   Швидко виходять, і в той же час до Ланцелота підбігає третій погонич з картонним чохлом у руках.
   3-й п о г о н и ч. Добридень, пане! Пробачте. Поверніть голову ось так. А тепер так. Чудово. Я, пане, майстер капелюхів та капелюшків. Я роблю найкращі капелюхи та капелюшки у світі. Я дуже відомий у цьому місті. Мене тут кожна собака знає.
   К і т. І кішка.
   3-й п о г о н и ч. От бачите! Без жодної мірки, кинувши всього один погляд на замовника, я готую речі, які справді прикрашають людей, і в цьому моя радість. От, скажімо, одну даму чоловік любить, тільки якщо вона в капелюшку моєї роботи. Вона навіть спить у капелюшку і всюди зізнається, що зобов'язана мені щастям усього життя. Сьогодні я цілісіньку ніч працював на вас, пане, і плакав з горя, мов дитина.
   Л а н ц е л о т. Чому?
   3-й п о г о н и ч. Такий уже це трагічний, особливий фасон. Це капелюх-невидимка.
   Л а н ц е л о т. Чудово!
   3-й п о г о н и ч. Щойно ви надягнете його, як одразу щезнете, і бідолашний майстер не дізнається, личить він вам чи ні? Беріть, але не міряйте у мене на очах. Я не винесу цього. Не винесу, ні.
   Втікає. Тієї ж миті до Ланцелота підходить четвертий погонич - похмурий бородань зі згортком на плечі. Розгортає згорток. Там меч і спис.
   4-й п о г о н и ч. На. Всю ніч кували. Ні пуху тобі, ні пера.
   Виходить. До Ланцелота підбігає п'ятий погонич - маленький, сивий чоловічок зі струнним музичним інструментом у руках.
   5-й п о г о н и ч. Я - майстер музичних інструментів, пане Ланцелот. Ще мій прадід почав працювати над цим маленьким інструментом. З покоління в покоління ми поралися з ним, і в людських руках він став зовсім людиною. Він буде вашим вірним супутником у бою. Руки ваші будуть зайняті списом і мечем, але він сам подбає про себе. Він дасть собі ля - і налаштується. Сам замінить розірвану струну, сам заграє. Коли буде треба, він бісуватиме, коли треба - змовкне. Правильно я кажу?
   Музичний інструмент відповідає мелодійною фразою.
   От бачите? Ми чули, ми всі чули, як ви на самоті бродили містом, і поспішали, поспішали озброїти вас з голови до ніг. Ми чекали, сотні років чекали, дракон зробив нас тихими, і ми чекали тихо-тихо. І от ми дочекалися. Вбийте його і відпустіть нас на волю. Правильно я кажу?
   Музичний інструмент відповідає мелодійною фразою. Пятий погонич, вклонившись, виходить.
   К і т. Коли розпочнеться битва, ми - віслючок і я - сховаємось до комори, що за палацом, аби полум'я ненароком не опалило мою шкірку. Якщо знадобиться, гукнеш нас. Тут, у ноші на спині віслючка, зміцнюючі напої, пиріжки з вишнями, точило для меча, запасні наконечники для списа, голки й нитки.
   Л а н ц е л о т. Дякую. (Стає на килим. Бере зброю, кладе біля ніг музичний інструмент. Дістає капелюха-невидимку, надягає його і зникає.)
   К і т. Охайна робота. Гарні майстри. Ти ще тут, дорогий Ланцелоте?
   Г о л о с Л а н ц е л о т а. Ні. Я підіймаюся потихеньку. До побачення, друзі.
   К і т. До побачення, мій дорогий. Ах скільки хвилювань, скільки клопоту. Ні, поринути у відчай - куди приємніше. Дрімаєш і нічого не чекаєш. Правду я кажу, віслючку?
   Віслюк рухає вухами.
   Розмовляти вухами я не вмію. Давай, віслючку, словами поговоримо. Ми мало знайомі, але коли вже ми працюємо разом, то можна й понявчати по-дружньому. Чекати мовчки - це мука. Понявчимо.
   В і с л ю к. Нявчати не згоден.
   К і т. Ну то хоч поговоримо. Дракон гадає, що Ланцелот тут, а його й сліду нема. Смішно, га?
   В і с л ю к (похмуро). Сміхота!
   К і т. Чого ж ти не смієшся?
   В і с л ю к. Поб'ють. Варто мені голосно засміятись, як люди кажуть: знову цей клятий віслюк кричить. І б'ються.
   К і т. Он воно що! Це, виходить, у тебе сміх такий пронизливий?
   В і с л ю к. Еге ж.
   К і т. А з чого ти смієшся?
   В і с л ю к. Коли як... Думаю, гадаю, та й пригадаю щось смішне. Кобилиці мене смішать.
   К і т. Чим же?
   В і с л ю к. Так... Дурепи.
   К і т. Даруй мені, будь ласка, мою нескромність. Я давно хотів тебе запитати...
   В і с л ю к. Ну?
   К і т. Як ти можеш жувати колючки?
   В і с л ю к. А що?
   К і т. В траві ще, буває, трапляються їстівні стебла. А колючки... такі сухі!
   В і с л ю к. Нічого. Люблю гостре.
   К і т. А м'ясо?
   В і с л ю к. Що м'ясо?
   К і т. Не пробував куштувати?
   В і с л ю к. М'ясо - це не їжа. М'ясо - це ноша. Його у візок кладуть, дурнику.
   К і т. А молоко?
   В і с л ю к. О, це я пив у дитинстві.
   К і т. Ну, слава богу, можна буде погомоніти про приємні та втішні предмети.
   В і с л ю к. Так, справді. Це приємно згадати. Втішно. Мати добра. Молоко тепле. Смокчеш, смокчеш. Рай! Смачно.
   К і т. Молоко і сьорбати приємно.
   В і с л ю к. Сьорбати не згоден.
   К і т (підхоплюється). Чуєш?
   В і с л ю к. Стукотить копитами, гадина.
   Потрійне ревище дракона.
   Д р а к о н. Ланцелоте!
   Пауза.
   Ланцелоте!
   В і с л ю к. Ку-ку. (Вибухає віслючим реготом.) І-а! І-а! І-а!
   Двері палацу відчиняються. В диму і полум'ї неясно видніють то три здоровезні довбешки, то велетенські лапи, то відблиск очей.
   Д р а к о н. Ланцелоте! Помилуйся мною перед боєм. Де ж ти?
   Генріх вибігає на площу. Метушиться, шукає Ланцелота, зазирає до колодязя.
   Де ж це він?
   Г е н р і х. Сховався, ваша вельможносте.
   Д р а к о н. Агов, Ланцелоте! Ти де?
   Дзвін меча.
   Хто посмів мене вдарити?!
   Г о л о с Л а н ц е л о т а. Я, Ланцелот!
   Суцільна темрява. Загрозливе ревіння. Спалахує світло. Генріх мчить у ратушу. Шум битви.
   К і т. Біжимо в укриття.
   В і с л ю к. Пора.
   Вибігають. Площа наповнюється народом. Народ незвично тихий. Всі шепочуться, позираючи на небо.
   1-й г о р о д я н и н. Як нестерпно затягується бій.
   2-й г о р о д я н и н. Справді. Вже дві хвилини - і ніякого результату.
   1-й г о р о д я н и н. Сподіваюсь, все скінчиться одразу.
   2-й г о р о д я н и н. Ах, ми жили так спокійно... А зараз час снідати - і їсти не хочеться. Жах! Добридень, пане садівник. Чому ви такі сумні?
   С а д і в н и к. У мене сьогодні розпустилися чайні троянди, хлібні троянди і винні троянди. Поглянеш на них - і одразу ситий та хмільний. Пан дракон обіцяв прийти подивитись і дати грошей на подальші досліди. А тепер він воює. Плоди багаторічної праці можуть загинути через це жахіття.
   Р о з н о щ и к (жвавим шепотом). А от кому закопчені скельця? Зазирнеш - і побачиш пана дракона копченим.
   Всі тихцем сміються.
   1-й г о р о д я н и н. Яке неподобство. Ха-ха-ха!
   2-й г о р о д я н и н. Як же, побачиш його копченим!
   Купують скельця.
   Х л о п ч и к. Мамо, від кого то дракон утікає по всьому небу?
   В с і. Тссс!
   1-й г о р о д я н и н. Він не втікає, хлопчику, він маневрує.
   Х л о п ч и к. А чого він підібгав хвоста?
   В с і. Тссс!
   1-й г о р о д я н и н. Хвіст підібгано згідно зарані продуманого плану, хлопчику.
   1-а г о р о д я н к а. Подумати лишень! Війна йде вже шість хвилин, і кінця їй не видно. Всі так хвилюються, навіть прості перекупки втричі підняли ціни на молоко.
   2-а г о р о д я н к а. Ах, що там перекупки. Дорогою сюди ми побачили видовище, від якого стигне душа. Цукор і вершкове масло, бліді як смерть, мчали з магазинів на склади. Страшенно нервові продукти. Щойно почують шум битви, одразу ж ховаються.
   Крики жаху. Натовп сахається вбік. З'являється Шарлемань.
   Ш а р л е м а н ь. Добридень, панове.
   Мовчанка.
   Ви не пізнаєте мене?
   1-й г о р о д я н и н. Звісно, що ні. З учорашнього вечора вас неможливо пізнати.
   Ш а р л е м а н ь. Чому?
   С а д і в н и к. Страшні люди. Приймають чужинців. Псують настрій драконові. Це гірше, ніж ходити по газону. Та ще й питає - чому.
   2-й г о р о д я н и н. Я особисто не пізнаю вас після того, як ваш будинок оточено вартою.
   Ш а р л е м а н ь. Справді, це жахливо. Чи не так? Ця дурна варта не пускає мене до рідної доньки. Каже, що дракон не велів нікого пускати до Ельзи.
   1-й г о р о д я н и н. Ну то що ж. Зі свого боку вони праві.
   Ш а р л е м а н ь. Ельза там одна. Правда, вона дуже весело кивала мені у вікно, але це, мабуть, лише для того, щоб мене заспокоїти. Ах, я не знаходжу собі місця!
   2-й г о р о д я н и н. Як, не знаходите місця? Вас, отже, звільнили з посади архіваріуса?
   Ш а р л е м а н ь. Ні.
   2-й г о р о д я н и н. То про яке місце ви кажете?
   Ш а р л е м а н ь. Невже ви не розумієте мене?
   1-й г о р о д я н и н. Ні. Після того, як ви потоваришували з чужинцем, ми з вами говоримо різними мовами.
   Шум битви, удари меча.
   Х л о п ч и к (показуючи на небо). Мамо, мамо! Він перевернувся догори дриґом. Хтось б'є його так, що аж іскри летять!
   В с і. Тссс!
   Гримлять труби. Виходять Генріх і Бургомістр.
   Б у р г о м і с т р. Слухайте наказ. Щоб уникнути епідемії захворювання очей, і тільки через це, забороняється дивитися на небо. Що відбувається на небі, ви дізнаєтеся з комюніке, яке, за потреби, буде випускати особистий секретар пана дракона.
   1-й г о р о д я н и н. Оце правильно.
   2-й г о р о д я н и н. Давно пора.
   Х л о п ч и к. Мамо, а чому шкідливо дивитися, як його б'ють?
   В с і. Тссс!
   З'являються подруги Ельзи.
   1-а п о д р у г а. Десять хвилин іде війна! Чого той Ланцелот не здається?
   2-а п о д р у г а. Адже знає, що дракона перемогти неможливо.
   3-я п о д р у г а. Він просто навмисне мучить нас.
   1-а п о д р у г а. Я забула у Ельзи рукавички. Але тепер мені все одно. Я так стомилась від цієї війни, що вже ні за чим не шкодую.
   2-а п о д р у г а. Я теж більше нічого не відчуваю. Ельза хотіла подарувати мені на згадку свої нові черевички, та я і не згадую про них.
   3-я п о д р у г а. Подумати лишень! Якби не цей приїжджий, дракон давно вже повів би Ельзу до себе. І ми спокійнісінько сиділи б удома і плакали.
   Р о з н о щ и к (жваво, пошепки). А от кому цікавий науковий інструмент, так зване дзеркальце, - дивишся вниз, а бачиш небо? Кожен за незначну ціну може побачити дракона біля своїх ніг.
   Всі тихо сміються.
   1-й г о р о д я н и н. Яке неподобство! Ха-ха-ха!
   2-й г о р о д я н и н. Побачиш його біля своїх ніг! Аякже!
   Дзеркальця розкупляють. Всі дивляться в них, розбившись на групи. Шум битви все жорстокіший.
   1-а г о р о д я н к а. Таж це жахливо!
   2-а г о р о д я н к а. Бідолашний дракон!
   1-а г о р о д я н к а. Він більше не видмухує полум'я.
   2-а г о р о д я н к а. Лишень димиться.
   1-й г о р о д я н и н. Які складні маневри.
   2-й г о р о д я н и н. Здається... Ні, я нічого не скажу!
   1-й г о р о д я н и н. Нічого не розумію.
   Г е н р і х. Слухайте комюніке міського самоврядування. Битва наближається до кінця. Супротивник втратив меча. Його списа зламано. У летючому килимі знайшлася міль, яка з небаченою швидкістю знищує повітряні сили ворога. Відірвавшись від своїх баз, супротивник не може роздобути нафталіну і ловить міль, ляскаючи долонями, що позбавляє його здатності маневрувати. Пан дракон не знищує ворога тільки з любові до війни. Він ще не наситився подвигами і не намилувався чудесами власної хоробрості.
   1-й г о р о д я н и н. От тепер я все розумію.
   Х л о п ч и к. Ну матусю, ну поглянь, ну слово честі, його хтось лупцює по шиї.
   1-й г о р о д я н и н. У нього три шиї, хлопчику.
   Х л о п ч и к. Ну от, бачите, а тепер його гонять в три шиї.
   1-й г о р о д я н и н. Це обман зору, хлопчику!
   Х л о п ч и к. От і я кажу, що обман. Я сам часто б'юся, і розумію, кого б'ють. Ой! Що це?!
   1-й г о р о д я н и н. Заберіть дитину.
   2-й г о р о д я н и н. Я не вірю, не вірю власним очам! Окуліста мені, окуліста!
   1-й г о р о д я н и н. Вона падає сюди. Я не винесу цього! Не затуляйте! Дайте подивитись!..
   Драконяча голова з гуркотом валиться на площу.
   Б у р г о м і с т р. Комюніке! Півжиття за комюніке!
   Г е н р і х. Слухайте комюніке міського самоуправління. Знесиленого Ланцелота, який втратив усе, частково взято в полон.
   Х л о п ч и к. Як це частково?
   Г е н р і х. А так. Це - військова таємниця. Інші його частини безладно пручаються. До речі, пан дракон звільнив від військової служби за хворобою одну зі своїх голів, із занесенням її до резерву першої черги.
   Х л о п ч и к. А все-таки я не розумію...
   1-й г о р о д я н и н. Що ж тут не зрозуміло? Зуби у тебе випадали?
   Х л о п ч и к. Випадали.
   1-й г о р о д я н и н. Ну от. А ти живеш собі.
   Х л о п ч и к. Але ж голова у мене не відпадала ніколи.
   1-й г о р о д я н и н. Мало там що!
   Г е н р і х. Слухайте огляд подій. Заголовок: чому два, по суті, більше, ніж три? Дві голови сидять на двох шиях. Виходить чотири. Так. А до того ж, сидять вони міцно.
   Друга драконяча голова з гуркотом валиться на площу..
   Огляд відкладається за технічних причин. Слухайте комюніке. Бойові дії розвиваються згідно планів пана дракона.
   Х л о п ч и к. І все?
   Г е н р і х. Поки що все.
   1-й г о р о д я н и н. Я на дві треті втратив повагу до дракона. Пане Шарлемань! Дорогий друже! Чого ви там стоїте на самоті?
   2-й г о р о д я н и н. Ідіть до нас, до нас.
   1-й г о р о д я н и н. Невже сторожа не пускає вас до єдиної доньки? Яке неподобство!
   2-й г о р о д я н и н. Чого ви мовчите?
   1-й г о р о д я н и н. Невже образились?
   Ш а р л е м а н ь. Ні, але я розгубився. Спочатку ви щиро не пізнавали мене. Я знаю вас. А тепер радієте мені - так само щиро.
   С а д і в н и к. Ах, пане Шарлемань. Не треба розмірковувати. Це надто страшно. Страшно уявити, скільки часу я втратив, доки бігав лизати лапу цьому одноголовому чудовиську. Скільки квітів міг виростити!
   Г е н р і х. Слухайте огляд подій!
   С а д і в н и к. Облиште! Набридли!
   Г е н р і х. То й що! Військовий час. Треба терпіти. Отже, я починаю. Єдиний бог, єдине сонце, єдиний місяць, одна голова на плечах у нашого повелителя. Мати всього одну голову - це людяно, це гуманно у найвищому розумінні слова. До того ж, це дуже зручно і в суто воєнному плані. Це значно скорочує фронти. Захищати одну голову втричі легше, ніж три.
   Третя драконяча голова з гуркотом валиться на площу. Вибух криків. Тепер всі говорять дуже голосно.
   1-й г о р о д я н и н. Геть дракона!
   2-й г о р о д я н и н. Нас дурили з самого дитинства!
   1-а г о р о д я н к а. Як добре! Нема кого слухатись!
   2-а г о р о д я н к а. Я наче п'яна! Слово честі.
   Х л о п ч и к. Мамо, тепер, напевно, не буде занять у школі! Ура!
   Р о з н о щ и к. А от кому іграшка? Змії?на-картоплина! Раз - і немає голови!
   Всі регочуть на всю горлянку.
   С а д і в н и к. Дуже дотепно. Як? Дракон-коренеплід? Сидіти в парку! Все життя! Безвилазно! Ура!
   В с і. Ура! Геть його! Змії?на-картоплина! Бий всіх, хто трапиться!
   Г е н р і х. Послухайте комюніке!
   В с і. Не послухаємо! Як хочемо, так і регочемо! Як бажаємо, так і лаємо! Яке щастя! Бий!
   Б у р г о м і с т р. Агов, варта!
   Варта вибігає на площу.
   (До Генріха.) Говори. Почни м'якше, а потім стукни. Струнко!
   Всі стихають.
   Г е н р і х (якнайм'якше). Послухайте, будь ласка, комюніке. На фронтах ну буквально, буквально-таки нічого цікавого не відбулося. Все йде добресенько. Оголошується осадний станчик. За розповсюдження пліточок (грізно) будемо рубати голови без заміни штрафом. Зрозуміли? Всі по домівках! Варта, очистити площу!
   Площа порожніє.
   Ну? Як тобі сподобалось це видовище?
   Б у р г о м і с т р. Помовч, синку.
   Г е н р і х. Чого ти посміхаєшся?
   Б у р г о м і с т р. Помовч, синку.
   Глухий, тяжкий удар, від якого здригається земля. Це тіло дракона звалилося за млином.
   1- а д р а к о н я ч а г о л о в а. Хлопчику!
   Г е н р і х. Чого ти потираєш руки, татку?
   Б у р г о м і с т р. Ах, синку! До моїх рук сама собою звалилася влада.
   2- а г о л о в а . Бургомістре, подійди до мене! Дай води! Бургомістре!
   Б у р г о м і с т р. Все йде прекрасно, Генріху. Покійний так виховав їх, що вони повезуть будь-кого, хто візьме віжки.
   Г е н р і х. А проте зараз на площі...
   Б у р г о м і с т р. Ах, це дурниці. Кожен пес скаче, як божевільний, коли його спустити з цепу, а потім сам біжить до будки.
   3- я г о л о в а. Хлопчику! Підійди-но до мене! Я помираю.
   Г е н р і х. А Ланцелота ти не боїшся, татку?
   Б у р г о м і с т р. Ні, синку. Невже ти гадаєш, що дракона так легко було вбити? Швидше за все, пан Ланцелот лежить безсилий на летючому килимі і вітер відносить його геть від нашого міста.
   Г е н р і х. А якщо він раптом спуститься...
   Б у р г о м і с т р. То ми з ним легко впораємось. Він знесилений, запевняю тебе. Дорогий наш небіжчик все-таки вмів битися. Ходімо. Напишемо перші накази. Головне - триматися як ні в чому не бувало.
   1- а г о л о в а. Хлопчику! Бургомістре!
   Б у р г о м і с т р. Ходімо, ходімо, нема коли!
   Виходять.
   1- а г о л о в а. Навіщо, навіщо я вдарив його другою лівою лапою? Другою правою треба було бити.
   2- а г о л о в а. Гей, хто-небудь! Ти, Міллере! Ти хвіст мені цілував при зустрічі. Гей, Фрідріхсене! Ти подарував мені люльку з трьома мундштуками і написом "Твій навіки". Де ти, Ганно-Маріє-Фредеріко Вебер? Ти казала, що кохаєш мене, і носила на грудях шматочки мого кігтя в оксамитовому мішечку. Ми здавна навчилися розуміти одне одного. Де ж ви всі? Дайте води. Адже он він, колодязь, поряд. Ковток! Півковтка! Хоч губи змочити.
   1- а г о л о в а. Дайте, дайте мені все почати спочатку! Я вас всіх розчавлю!
   2- а г о л о в а. Одну краплинку, хоч хто-небудь.
   3- я г о л о в а. Треба було скроїти хоч одну вірну душу. Не піддавався матеріал.
   2- а г о л о в а. Тихіше! Я відчуваю, що поряд є хтось живий. Підійди. Дай води.
   Г о л о с Л а н ц е л о т а. Не можу!
   На площі з'являється Ланцелот. Він стоїть на летючому килимі, зіпершись на погнутий меч. В руках у нього - капелюх-невидимка. Біля ніг музичний інструмент.
   1- а г о л о в а. Ти переміг випадково! Якби я вдарив другою правою лапою...
   2- а г о л о в а. А втім, прощавай!
   3- я г о л о в а. Мене втішає, що я залишаю тобі спалені душі, діряві душі, мертві душі... А втім, прощавай!
   2- а г о л о в а. Одна людина поряд - та, що мене вбила! Ось як скінчилося життя!
   В с і т р и г о л о в и (хором). Скінчилося життя. Прощавай! (Помирають.)
   Л а н ц е л о т. Вони-то померли, але й мені щось недобре. Не слухаються руки. Бачу погано. І весь час чується, як кличе мене хтось на ім'я: "Ланцелот, Ланцелот". Знайомий голос. Понурий голос. Не хочеться йти. Але, схоже, цього разу доведеться. Як ти гадаєш - я помираю?
   Музичний інструмент відповідає.
   Так, як тебе послухати, це виходить піднесено і благородно. Але мені так зле. Я смертельно поранений. Постривай-но, постривай... Але ж дракона вбито, от і стало мені легше дихати. Ельзо! Я його перміг! Щоправда, більше ніколи я не побачу тебе, Ельзо! Не посміхнешся ти мені, не поцілуєш, не запитаєш: "Що з тобою, Ланцелоте? Чому ти такий невеселий? Чому так паморочиться тобі в голові? Чому болять плечі? Хто кличе тебе так уперто - Ланцелот, Ланцелот?" Це смерть мене кличе, Ельзо. Я помираю. Це так сумно, правда?
   Музичний інструмент відповідає.
   Це дуже прикро. Всі вони сховалися. Наче перемога - це якесь лихо. Та зачекай же ти, смерть. Ти мене знаєш. Я не раз дивився тобі увічі і ніколи не ховався. Не втечу! Чую. Дай мені подумати ще хвилину. Всі вони сховалися. Так. Але зараз удома вони мало-помалу приходять до тями. Душі у них випрямляються. Навіщо, шепочуть вони, навіщо ми годували й пестили це чудовисько? Через нас тепер помирає на площі людина, сама-самісінька. Ну, тепер ми вже будемо розумніші! Он який бій розігрався на небі через нас. Он як боляче дихати бідному Ланцелотові. Ні, досить, досить! Через нашу слабкість гинули найсильніші, найдобріші, найнетерплячіші. Каміння, й те б порозумнішало. А ми все ж таки люди. Ось що шепочуть зараз у кожному будинку, в кожній кімнаті. Чуєш?
   Музичний інструмент відповідає.
   Так, саме так. Отже, я помираю недаремно. Прощавай, Ельзо. Я знав, що кохатиму тебе все життя. Тільки не вірив, що життя скінчиться так швидко. Прощавай, місто, прощавай, ранок, день, вечір. От і ніч настала! Гей, ви! Смерть квапить, кличе... Плутаються думки. Щось я... щось я недоказав. Гей, ви! Не бійтесь. Це можна - не ображати вдів і сиріт. Жаліти одне одного теж можна. Не бійтесь! Жалійте одне одного. Жалійте - і ви будете щасливі! Слово честі, це правда, щира правда, найщиріша правда, яка є на світі. Оце і все. А я йду. Прощавайте.
   Музичний інструмент відповідає.
  
   Завіса
  

ДІЯ ТРЕТЯ

  
   Розкішно обставлена зала в палаці бургомістра. На задньому плані, по обидва боки від дверей, напівкруглі столи, накриті до вечері. Перед ними, в центрі, невеликий стіл, на якому лежить товста книга в золотій палітурці. Коли підіймається завіса, гримить оркестр. Група городян кричить, дивлячись на двері.
   Г о р о д я н и (тихо). Раз, два, три. олосно.) Хай живе переможець дракона! (Тихо.) Раз, два, три. олосно.) Хай живе наш повелитель! (Тихо.) Раз, два, три. олосно.) Які ж ми задоволені - словами не сказати! (Тихо.) Раз, два, три. олосно.) Ось чути його ходу!
   Заходить Генріх.
   олосно, але злагоджено.) Ура! Ура! Ура!
   1-й г о р о д я н и н. О славний наш визволителю! Рік тому треклятий, нечулий, бридкий сучий син дракон був знищений вами.
   Г о р о д я н и. Ура, ура, ура!
   1-й г о р о д я н и н. Відтоді ми живемо дуже добре. Ми...
   Г е н р і х. Стривайте, стривайте, люб'язні. Зробіть наголос на слові "дуже".
   1-й г о р о д я н и н. Слухаю-с. Відтоді ми живемо ду-уже добре.
   Г е н р і х. Ні, ні, люб'язний. Не так. Не треба натискати на "у". Виходить якесь двозначне завивання: "Дуууже". Піднатисніть-но на "ж".
   1-й г о р о д я н и н. Відтоді ми живемо дужжже добре.
   Г е н р і х. От-от! Затверджую цей варіант. Адже ви знаєте переможця дракона. Це проста до наївності людина. Любить щирість, задушевність. Далі.
   1-й г о р о д я н и н. Ми просто не знаємо, де подітись від щастя.
   Г е н р і х. Чудово! Стривайте. Вставимо тут щось таке... гуманне, доброчесне... Переможець дракона це любить. (Клацає пальцями.) Заждіть, заждіть, заждіть! Зараз, зараз, зараз! Ось! Знайшов! Навіть пташки весело цвіріньчать. Зло пішло - добро прийшло! Цінь-цвірінь! Цвірінь-ура! Повторимо.
   1-й г о р о д я н и н. Навіть пташки весело цвіріньчать. Зло пішло - добро прийшло, цінь-цвірінь, цвірінь-ура!
   Г е н р і х. Понуро цвірінькаєте, люб'язний! Дивіться, як би вам самому за це не цвірінькнути.
   1-й г о р о д я н и н (весело). Цінь-цвірінь! Цвірінь-ура!
   Г е н р і х. Отак-то краще. Ну-с, добре. Інші шматки ми вже повторювали?
   Г о р о д я н и . Так точно, пане бургомістр.
   Г е н р і х. Добре. Зараз переможець дракона, президент вільного міста, вийде до вас. Запамятайте - говорити треба злагоджено і, разом з тим, задушевно, гуманно, демократично. Це дракон розводив церемонії, а ми...
   В а р т о в и й (з середніх дверей). Стр-рунко! Рівняйсь на двері! Його вельможність пан президент вільного міста йдуть коридором. (Дерев'яно. Басом.) Ах ти дорогесенький! Ах ти благодійнику! Дракона убив! Ви подумайте!
   Гримить музика. Заходить бургомістр.
   Г е н р і х. Ваша вельможносте пан президент вільного міста! За час мого чергування ніяких подій не відбулося! Наявні десять чоловік. З них шалено щасливі всі... В околотку...
   Б у р г о м і с т р. Вільно, вільно, панове. Здрастуйте, бургомістр. (Тисне руку Генріху.) О! А це хто? Га, бургомістре?
   Г е н р і х. Наші громадяни пам'ятають, що як раз рік тому ви убили дракона. Прибігли привітати.
   Б у р г о м і с т р. Та що ти? Оце так приємний сюрприз! Ну-ну, шкварте.
   Г о р о д я н и (тихо). Раз, два, три. олосно.) Хай живе переможець дракона! (Тихо.) Раз, два, три. олосно.) Хай живе наш повелитель...
   Заходить тюремник.
   Б у р г о м і с т р. Заждіть, заждіть! Здравстуй, тюремнику.
   Т ю р е м н и к. Добридень, ваша вельможносте.
   Б у р г о м і с т р (городянам). Дякую, панове. Я й так знаю все, що ви мені хочете сказати. Чорт, непрохана сльоза. (Змахує сльозу.) Але ж тут, розумієте, у садибі весілля, а у мене залишилися деякі дріб'язкові справи. Зараз ідіть, а тоді прийдете на весілля. Погуляємо. Кошмар скінчився. Живемо тепер! Вірно я кажу?
   Г о р о д я н и . Ура! Ура! Ура.
   Б у р г о м і с т р. От-от, смаме так. Рабство відійшло в царину переказів, і ми переродилися. Згадайте, ким я був при клятому драконові? Хворим, божевільним. А нині? Здоровий, мов огірок. Про вас я вже й не кажу. Ви у мене завжди веселі і щасливі, мов пташки. Ну то й летіть собі. Хутко! Генріху, проведи!
   Городяни виходять.
   Б у р г о м і с т р. Ну що там у тебе в тюрмі?
   Т ю р е м н и к. Сидять.
   Б у р г о м і с т р. Ну а як мій колишній помічник?
   Т ю р е м н и к. Мучиться.
   Б у р г о м і с т р. Ха-ха! Брешеш, певно?
   Т ю р е м н и к. Їй-право, мучиться.
   Б у р г о м і с т р. Ну а все ж таки, як?
   Т ю р е м н и к. На стіну лізе.
   Б у р г о м і с т р. Ха-ха! Так йому й треба! Мерзенна була особа. Розповіси, бувало, анекдот, всі сміються, а він на бороду показує. Це, мовляв, анекдот старий, з бородою. Ну от і сиди тепер. Мій портрет йому показував?
   Т ю р е м н и к. А як же!
   Б у р г о м і с т р. Який? Той, на якому я радісно посміхаюся?
   Т ю р е м н и к. Цей самісінький.
   Б у р г о м і с т р. Ну і що ж він?
   Т ю р е м н и к. Плаче.
   Б у р г о м і с т р. Брешеш, певно?
   Т ю р е м н и к. Їй-право, плаче.
   Б у р г о м і с т р. Ха-ха! Приємно. Ну а ткачі, що зіткали цьому... літальний килим?
   Т ю р е м н и к. Набридли, кляті. Сидять на різних поверхах, а тримаються як один. Що один скаже, те й інший.
   Б у р г о м і с т р. Але ж схудли, певно?
   Т ю р е м н и к. У мене схуднеш!
   Б у р г о м і с т р. А коваль?
   Т ю р е м н и к. Знову грати перепиляв. Довелося вставити у вікно його камери діамантові.
   Б у р г о м і с т р. Чудово, чудово, не шкодуй витрат. Ну і що ж він?
   Т ю р е м н и к. У задумі.
   Б у р г о м і с т р. Ха-ха! Приємно!
   Т ю р е м н и к. Капелюшник пошив мишам такі капелюхи, що тепер коти їх не чіпають.
   Б у р г о м і с т р. Та ну? А чому?
   Т ю р е м н и к. Милуються. А музикант співає, жалю наганяє. Я, як заходжу до нього, вуха затикаю воском.
   Б у р г о м і с т р. Добре. Що в місті?
   Т ю р е м н и к. Тихо. А однак пишуть.
   Б у р г о м і с т р. Що?
   Т ю р е м н и к. Літери "Л" на стінах. Це значить - Ланцелот.
   Б у р г о м і с т р. Дурниці. Літера "Л" значить - любим президента.
   Т ю р е м н и к. Ага. Отже, не саджати тих, котрі пишуть?
   Б у р г о м і с т р. Ні, чому ж. Саджай. Ще що пишуть?
   Т ю р е м н и к. Соромно сказати. Президент - падлюка. Його син - шахрай... Президент (хихоче басом) ...не смію повторити, як вони висловлюються. Однак, більш за все пишуть літеру "Л".
   Б у р г о м і с т р. Ото диваки. Дався їм той Ланцелот. А про нього так нічого і не відомо?
   Т ю р е м н и к. Пропав.
   Б у р г о м і с т р. Птахів допитував?
   Т ю р е м н и к. Еге ж.
   Б у р г о м і с т р. Всіх?
   Т ю р е м н и к. Еге ж. Он орел яку мітку мені поставив. Клюнув у вухо.
   Б у р г о м і с т р. Ну і що вони кажуть?
   Т ю р е м н и к. Кажуть, не бачили Ланцелота. Один папуга погоджується. Ти йому: бачив? І він тобі: бачив. Ти йому: Ланцелота? І він тобі: Ланцелота. Ну папуга звісно, що за птах.
   Б у р г о м і с т р. А змії?
   Т ю р е м н и к. Ті самі приповзли б, якби про щось дізналися. Це свої. До того ж, далекі родичі покійного. Однак не повзуть.
   Б у р г о м і с т р. А риби?
   Т ю р е м н и к. Мовчать.
   Б у р г о м і с т р. Може, щось знають?
   Т ю р е м н и к. Ні. Вчені рибоводи дивилися їм увічі - підтверджують: нічого їм, мовляв, не відомо. Одним словом, Ланцелота, або ж Георгія, або ж Персея-пройдисвіта, у кожній країні іменованого по-своєму, досі ще не знайдено.
   Б у р г о м і с т р. Ну то й дідько з ним.
   Заходить Генріх.
   Г е н р і х. Прийшов батько щасливої нареченої, пан архіваріус Шарлемань.
   Б у р г о м і с т р. Еге ж! Еге ж! Саме його мені й треба. Проси.
   Заходить Шарлемань.
   Ну, то йдіть, тюремнику. Продовжуйте працювати. Я вами задоволений.
   Т ю р е м н и к. Стараємось.
   Б у р г о м і с т р. Старайтесь. Шарлеманю, ви знайомі з тюремником?
   Ш а р л е м а н ь. Дуже мало, пане президент.
   Б у р г о м і с т р. Ну-ну. Нічого. Может статися, ще познайомитеся ближче.
   Т ю р е м н и к. Взяти?
   Б у р г о м і с т р. Ну от, одразу й узяти. Іди, іди поки що. До побачення.
   Тюремник виходить.
   Ну-с, Шарлеманю, ви, звісно, здогадуєтесь, чому вас покликали? Всілякі державні клопоти, турботи, те-се не дали мені забігти до вас особисто. Але ви і Ельза знаєте з наказів, розклеєних по всьому місту, що сьогодні її весілля.
   Ш а р л е м а н ь. Так, ми про це знаємо, пане президент.
   Б у р г о м і с т р. Нам, державним людям, нема коли освідчуватися з квітами, зітханнями і таке інше. Ми не пропонуємо, а наказуємо, як ні в чому не бувало. Ха-ха! Це вельми зручно. Ельза щаслива?
   Ш а р л е м а н ь. Ні.
   Б у р г о м і с т р. Оце ще... Звісно, щаслива. А ви?
   Ш а р л е м а н ь. Я у відчаї, пане президент...
   Б у р г о м і с т р. Яка невдячність! Я убив дракона...
   Ш а р л е м а н ь. Вибачте, пане президент, але я не можу в це повірити.
   Б у р г о м і с т р. Можете!
   Ш а р л е м а н ь. Слово честі, не можу.
   Б у р г о м і с т р. Можете, можете. Коли навіть я цьому вірю, то ви можете й поготів.
   Ш а р л е м а н ь. Ні.
   Г е н р і х. Він просто не хоче.
   Б у р г о м і с т р. А чому?
   Г е н р і х. Набиває ціну.
   Б у р г о м і с т р. Добре. Пропоную вам посаду мого першого помічника.
   Ш а р л е м а н ь. Я не хочу.
   Б у р г о м і с т р. Дурниці. Хочете.
   Ш а р л е м а н ь. Ні.
   Б у р г о м і с т р. Не торгуйтеся, нам нема коли. Квартира за державний кошт біля парку, недалеко від ринку, в сто п'ятдесят три кімнати, причому всі вікна виходять на південь. Казкова платня. Крім того, щоразу, коли ви йдете на службу, вам платять підйомні, а коли йдете додому - відпускні. Надумаєте йти в гості - вам платять відряджувальні, а сидите вдома - квартирні. Ви будете майже такі багаті, як я. Все. Ви згодні.
   Ш а р л е м а н ь. Ні.
   Б у р г о м і с т р. То чого ж ви хочете?
   Ш а р л е м а н ь. Ми хочемо одного - не чіпайте нас, пане президент.
   Б у р г о м і с т р. Оце славно - не чіпайте! А як мені хочеться. До того ж, з державної точки зору - це дуже солідно. Переможець дракона одружується із врятованою дівчиною. Це так переконливо. Як ви не можете зрозуміти?
   Ш а р л е м а н ь. Чому ви мучите нас? Я навчився думати, пане президент, це й так важко, а тут іще це весілля. Адже так можна і збожеволіти.
   Б у р г о м і с т р. Не можна, не можна! Всі ці психічні хвороби - нісенітниця. Вигадки.
   Ш а р л е м а н ь. Ах, боже мій! Які ми безпомічні! Те, що місто наше зовсім-зовсім таке ж тихе і слухняне, як колись, - це так страшно.
   Б у р г о м і с т р. Що за маячня? Чому це - страшно? Ви що - надумали бунтувати з донькою?
   Ш а р л е м а н ь. Ні. Ми гуляли з нею сьогодні в лісі і про все так добре, так докладно поговорили. Завтра, як тільки її не стане, я теж помру.
   Б у р г о м і с т р. Тобто як це - не стане? Що за дурниці!
   Ш а р л е м а н ь. Невже ви гадаєте, що вона переживе це весілля?
   Б у р г о м і с т р. Звісно ж. Це буде славне, веселе свято. Інший би радів, що видає дочку за багатого.
   Г е н р і х. Так і він радіє.
   Ш а р л е м а н ь. Ні. Я ввічлива літня людина, мені важко сказати вам це просто ввічі. Але все-таки я скажу. Це весілля - велике лихо для нас.
   Г е н р і х. Який виснажливий спосіб торгуватися.
   Б у р г о м і с т р. Слухайте ви, люб'язний! Більше, ніж я запропонував, не отримаєте! Ви, певно, хочете пай в наших підприємствах? Не вийде! Те, що нахабно забирав дракон, тепер в руках у найкращих людей міста. Простіше кажучи, в моїх, і частково - Генріха. Це абсолютно законно. Не дам ні копійки з цих грошей!
   Ш а р л е м а н ь. Дозвольте мені піти, пане президент.
   Б у р г о м і с т р. Можете. А тільки запам'ятайте таке. Перше: на весіллі зробіть ласку бути веселим, життєрадісним і дотепним. Друге: ніяких смертей! Потрудіться прожити стільки, скільки мені забажається. Передайте це вашій дочці. Третє: надалі називайте мене "ваша вельможність". Бачите оцей список? Тут п'ятдесят прізвищ. Всі - ваші найкращі друзі. Якщо будете бунтувати, всі п'ятдесят заручників зникнуть безвісти. Ідіть. Стривайте. Зараз за вами буде послано екіпаж. Ви привезете доньку - і щоб без дурниць! Зрозуміли? Ідіть!
   Шарлемань виходить.
   Ну, все йде як по маслу.
   Г е н р і х. Що доповідав тюремник?
   Б у р г о м і с т р. У небі ні хмаринки.
   Г е н р і х. А літера "Л"?
   Б у р г о м і с т р. Ах, хіба мало літер вони писали на стінах при драконові? Для них це все-таки втішливо, а нам не шкодить. Подивись-но, чи вільне це крісло.
   Г е н р і х. Ах, тату! (Обмацує крісло.) Нікого тут немає. Сідай.
   Б у р г о м і с т р. Будь ласка, не посміхайся. В своїм капелюсі-невидимці він може пробратися всюди.
   Г е н р і х. Тату, ти не знаєш цієї людини. Він по саме тім'ячко набитий забобонами. З лицарської ввічливості, перш ніж зайти до будинку, він зніме свого капелюха - і варта схопить його.
   Б у р г о м і с т р. За рік характер у нього міг зіпсуватися. ідає.) Ну, синочку, ну, мій крихітний, а тепер поговоримо про наші справоньки. За тобою боржок, сонечко!
   Г е н р і х. Який, таточку?
   Б у р г о м і с т р. Ти підкупив трьох моїх лакеїв, аби вони стежили за мною, читали мої папери і таке інше. Вірно?
   Г е н р і х. Ну що ти, таточку!
   Б у р г о м і с т р. Стривай, синку, не перебивай. Я додав їм п'ятсот талерів з моїх особистих коштів. Аби вони передавали тобі тільки те, що я дозволю. Отже, ти винен мені п'ятсот талерів, хлопчинонько.
   Г е н р і х. Ні, тату. Дізнавшись про це, я доплатив їм шістсот.
   Б у р г о м і с т р. А я, здогадавшись, тисячу, поросятко! Отже, сальдо виходить на мою користь. І не давай їм більше, голубчику. Вони на таких окладах роз'їлись, розбестились, здичавіли. Тільки й чекай, що почнуть на своїх кидатись. Далі. Треба буде розплутати особистого мого секретаря. Бідолаху довелося відправити до психіатричної лікарні.
   Г е н р і х. Справді? Чому ж?
   Б у р г о м і с т р. Ми з тобою підкупляли і перепідкупляли його стільки разів на день, що він тепер ніяк не може збагнути, кому служить. Доносить мені на мене ж. Інтригує сам проти себе, аби захопити своє власне місце. Хлопець чесний, старанний, шкода дивитись, як він мучиться. Завтра зайдемо до нього в лікарню і розберемося, на кого він працює, в решті решт. Ах ти мій синочку! Ах ти мій солоденький! На таткове місце йому схотілося.
   Г е н р і х. Ну що ти, тату!
   Б у р г о м і с т р. Нічого, мій малесенький! Нічого. Справа житейська. Знаєш, що я тобі запропоную? Давай слідкувати один за одним по-простому, по-родинному, як батько й син, без усіляких там сторонніх. Скільки грошей заощадимо!
   Г е н р і х. Ах, тату, ну що таке гроші!
   Б у р г о м і с т р. І то вірно. Помреш, з собою не забереш...
   Стукіт підков і дзеленчання дзвіночків.
   (Кидається до вікна.) Приїхала! Приїхала наша красуня! Карета яка! Просто диво! Прикрашена драконовою лускою! А сама Ельза! Чудо з чудес. Вся в оксамиті. Ні, все-таки влада - штукенція нічого собі... (Пошепки.) Допитай її
   Г е н р і х. Кого?
   Б у р г о м і с т р. Ельзу. Вона останніми днями така мовчазна. Чи не знає вона, де цей... зираєтся) Ланцелот. Допитай обережно. А я послухаю тут за портьєрою. (Ховається.)
   Заходять Ельза і Шарлемань.
   Г е н р і х. Ельзо, вітаю тебе. Ти, що не день, гарнішаєш - це дуже мило з твого боку. Президент перевдягається. Він попросив принести свої вибачення. Сідай в оце крісло, Ельзо. (Садовить її спиною до портьєри, за якою ховається бургомістр.) А ви зачекайте в передпокої, Шарлеманю.
   Шарлемань, вклонившись, виходить.
   Ельзо, я радий, що президент натягає на себе парадні прикраси. Мені давно хочеться поговорити з тобою наодинці, по-дружньому, з відкритою душею. Чому ти все мовчиш? Га? Ти не хочеш відповідати? Адже я, на свій лад, прив'язаний до тебе. Поговори зі мною.
   Е л ь з а. Про що?
   Г е н р і х. Про що хочеш.
   Е л ь з а. Я не знаю... Я нічого не хочу.
   Г е н р і х. Не може бути. Адже сьогодні твоє весілля... Ах, Ельзо. Знов мені доводиться поступитися тобою. Але переможець дракона є переможець. Я цинік, насмішник, але перед ним і я схиляюся. Ти не слухаєш мене.
   Е л ь з а. Ні.
   Г е н р і х. Ах, Ельзо... Невже я став тобі зовсім чужий? А ми ж так дружили в дитинстві. Пам'ятаєш, як ти хворіла на кір, а я прибігав до тебе під вікна, доки сам не захворів. І ти навідувала мене і плакала, що я такий тихий і покірливий. Пам'ятаєш?
   Е л ь з а. Так.
   Г е н р і х. Невже діти, які так дружили, рапом померли? Невже в тобі і в мені нічого від них не зосталось? Давай поговоримо, як у старі часи, як брат з сестрою.
   Е л ь з а. Ну гаразд, давай поговоримо.
   Бургомістр виглядає з-за портьєри і безшумно аплодує Генріху.
   Ти хочеш знати, чому я весь час мовчу?
   Бургомістр киває головою.
   Тому що я боюся.
   Г е н р і х. Кого?
   Е л ь з а. Людей.
   Г е н р і х. Он як? Скажи, яких саме людей ти боїшся. Ми кинемо їх до в'язниці, і тобі одразу полегшає.
   Бургомістр дістає записника.
   Ну, називай імена.
   Е л ь з а. Ні, Генріху, це не допоможе.
   Г е н р і х. Допоможе, будь певна. Я відчув це на власному досвіді. І сон стає кращим, і настрій, і апетит.
   Е л ь з а. Розумієш... Не знаю, як тобі пояснити... Я боюся всіх людей.
   Г е н р і х. Ах, он воно що... Розумію. Дуже добре розумію. Всі люди, і я в тому числі, видаються тобі жорстокими. Вірно? Ти, може, не повіриш мені, а проте... проте я й сам їх боюся. Я боюся батька.
   Бургомістр з подивом розводить руками.
   Боюся вірних наших слуг. І я вдаю з себе жорстокого, щоб вони мене боялись. Ах, ми всі заплутались у власному павутинні. Говори, говори ще, я слухаю.
   Бургомістр з розумінням киває.
   Е л ь з а. Ну що ж іще я можу тобі сказати... Спершу я гнівалась, потім горювала, потім мені стало все байдуже. Я тепер така слухняна, як ніколи.Зі мною можна робити все, що завгодно.
   Бургомістр голосно хихоче. Злякано ховається за портьєру.
   (Ельза оглядається). Хто це?
   Г е н р і х. Не звертай уваги. Там готуються до весільної учти. Бідна моя дорога сестричко. Як жаль, що зник, безслідно зник Ланцелот. Я тільки зараз його зрозумів. Це дивовижна людина. Ми всі перед ним завинили. Невже немає ніякої надії на його повернення?
   Бургомістр знову вилазить з-за портьєри. Він - суцільна увага.
   Е л ь з а. Він... Він не повернеться.
   Г е н р і х. Не треба так думати. Мені чомусь здається, що ми ще побачимо його.
   Е л ь з а. Ні.
   Г е н р і х. Повір мені!
   Е л ь з а. Мені приємно, коли ти це кажеш, але... Нас ніхто не чує?
   Бургомістр присідає за спинкою крісла.
   Г е н р і х. Звісно, ні, люба. Сьогодні свято. Всі шпигуни відпочивають.
   Е л ь з а. Розумієш... Я знаю, що з Ланцелотом.
   Г е н р і х. Не треба. Не говори, якщо тобі важко.
   Бургомістр погрожує йому кулаком.
   Е л ь з а. Ні. Я так довго мовчала, що зараз мені хочеться все тобі розповісти. Мені здавалося, що ніхто, крім мене, не зрозуміє, як це сумно - в такому вже місті я народилася. Але ти так уважно слухаєш мене сьогодні... Словом... Якраз рік тому, коли закінчувався бій, кіт побіг на площу перед палацом. І він побачив: білий-білий як смерть Ланцелот стоїть біля мертвих драконячих голів. Він спирався на меч і посміхався, аби не засмучувати кота. Кіт кинувся до мене покликати на допомогу. Але варта так ретельно охороняла мене, що муха не пролетіла б у дім. Вони прогнали кота.
   Г е н р і х. Грубіяни!
   Е л ь з а. Тоді він покликав свого знайомого віслюка. Поклавши пораненого йому на спину, він вивів віслюка глухими завулками геть із нашого міста.
   Г е н р і х. Але чому?
   Е л ь з а. Ах, Ланцелот був такий слабкий, що люди могли б убити його. І от вони пішли стежкою в гори. Кіт сидів біля пораненого і слухав, чи б'ється його серце.
   Г е н р і х. Воно билося, сподіваюсь?
   Е л ь з а. Так, але все глухіше й глухіше. І от кіт крикнув: "Зупинись!" і віслюк зупинився. Вже настала ніч. Вони зайшли високо-високо в гори, і навкруги було так тихо, так холодно. "Повертай додому! - сказав кіт. - Тепер люди вже не зможуть його образити. Хай Ельза попрощається з ним, а тоді ми його поховаємо".
   Г е н р і х. Він помер, бідолашний!
   Е л ь з а. Помер, Генріху. Впертий віслючок сказав: повертати не згоден. І пішов далі. А кіт повернувся - адже він так прив'язаний до садиби. Він повернувся, розповів мені все, і я вже ні на кого не чекаю. Все скінчилось.
   Б у р г о м і с т р. Ура! Все скінчилось! (Танцює, гасає по кімнаті.) Все скінчилось! Я повновласний володар над усіма! Тепер уже нема кого боятися. Дякую, Ельзо! Оце свято! Хто тепер насмілиться сказати, що це не я вбив дракона? Ну, хто?
   Е л ь з а. Він підслуховував?
   Г е н р і х. Звісно.
   Е л ь з а. І ти знав про це?
   Г е н р і х. Ах, Ельзо, не вдавай з себе наївне дівча. Ти сьогодні, слава богу, заміж виходиш!
   Е л ь з а. Тату! Тату!
   Забігає Шарлемань.
   Ш а р л е м а н ь. Що з тобою, моя маленька? (Хоче обійняти її.)
   Б у р г о м і с т р. Руки по швам! Стійте струнко перед моєю нареченою!
   Ш а р л е м а н ь (виструнчившись). Не треба. Не плач. Що ж поробиш? Тут уже нічого не поробиш. Що ж тут поробиш?
   Гримить музика.
   Бургомістр (підбігає до вікна). Як славно! Як затишно! Гості приїхали на весілля. Коні в стрічках! На голоблях ліхтарики! Як чудово жити на світі і знати, що жоден дурень не може цьому завадити. Посміхайся ж, Ельзо. Секунда в секунду, в призначений термін, сам президент вільного міста візьме тебе в свої обійми.
   Двері широко розчиняються.
   Ласкаво просимо, ласкаво просимо, дорогі гості.
   Заходять гості. Проходять парами повз Ельзу і бургомістра. Говорять чинно, майже пошепки.
   1-й г о р о д я н и н. Вітаємо нареченого і наречену. Всі так радіють.
   2-й г о р о д я н и н. Будинки прикрашено ліхтариками.
   1-й г о р о д я н и н. На вулиці світло, мов удень!
   2-й г о р о д я н и н. Всі винарні повні народу.
   Х л о п ч и к. Всі б'ються і лаються.
   Гості. Тссс!
   С а д і в н и к. Дозвольте принести вам дзвіночки. Щоправда, дзвенять вони сумно, та це нічого. На ранок вони зів'януть і заспокояться.
   1-а п о д р у г а Е л ь з и. Ельзо, люба, постарайся бути веселою. А то я заплачу і зіпсую вії, які так добре вийшли у мене сьогодні.
   2-а п о д р у г а. Все-таки він кращий, ніж дракон. У нього є руки й ноги, а луски немає. Адже все-таки він, хоч і президент, а людина. Завтра ти нам все розкажеш. Це буде так цікаво!
   3-я п о д р у г а. Ти зможеш робити людям стільки добра! Ось, наприклад, ти можеш попросити нареченого, аби він звільнив начальника мого татка. Тоді татко займе його посаду, отримуватиме втричі більшу платню, і ми будемо такі щасливі.
   Бургомістр (півголосом рахує гостей). Один, два, три, чотири. (Потім столове приладдя.) Один, два, три... Так... Один гість нібито зайвий... Ах, та це хлопчик. Ну-ну, не реви. Ти їстимеш із однієї тарілки з мамою. Всі зібралися. Панове, прошу до столу. Ми швидко й скромно проведемо обряд весілля, а потім приступимо до весільної учти. Я дістав рибу, яка створена для того, щоб її їли. Вона сміється з радості, коли її варять, і сама повідомляє кухарю, коли вже готова. А ось індичка, фарширована власними індичатами. Це так затишно, так по-родинному. А от поросята, яких не лише відгодовували, а й виховували саме для нашого столу. Вони уміють служити і подавати лапку, хоч їх і засмажено. Не верещи, хлопчику, це зовсім не страшно, а смішно. А ось вина, такі старі, що впали в дитинство і стрибають, наче дітлахи, в своїх пляшках. А от горілка, така очищена, що карафка здається пустою. Даруйте, та вона й справді пуста. Це негідники-лакеї осушили її. Та нічого, в буфеті є ще багато карафок. Як приємно бути багатим, панове! Всі розмістилися? Чудово. Стривайте-стривайте, не треба їсти, зараз ми повінчаємось. Одну хвилинку! Ельзо! Дай лапку!
   Ельза простягає руку бургомістрові.
   Пустунка! Розбійниця! Яка тепла лапка! Мордочку вище! Посміхайся! Все готове, Генріху?
   Г е н р і х. Так точно, пане президент.
   Б у р г о м і с т р. Починай.
   Г е н р і х. З мене поганий оратор, панове, і боюся, що скажу трохи сумбурно. Рік тому самовпевнений пройдисвіт викликав на бій клятого дракона. Спеціальна комісія, створена міським самоврядуванням, встановила: покійний зухвалець тільки роздратував покійне чудовисько, легко поранивши його. Тоді наш колишній бургомістр, а нині президент вільного міста героїчно кинувся на дракона і вбив його, вже остаточно, проявивши всілякі чудеса хоробрості.
   Аплодисменти.
   Чортополох огидного рабства було з коренем вирвано з грунту суспільної ниви.
   Аплодисменти.
   Вдячне місто постановило: якщо ми віддавали найкращих наших дівчат клятому чудовиську, то невже відмовимо в цьому простому і природному праві нашому дорогому визволителю!
   Аплодисменти.
   Отож, щоб підкреслити велич президента, з одного боку, та слухняність і відданість міста з іншого, я, як бургомістр, зараз проведу обряд одруження. Орган, весільний гімн!
   Гримить орган.
   Писарі! Відкрийте книгу запису щасливих подій.
   Заходять писарі з величезними автоматичними перами в руках.
   Чотириста років до цієї книги записувались імена бідних дівчат, приречених драконові. Чотириста сторінок заповнені. І вперше на чотириста першій сторінці ми запишемо ім'я щасливиці, з котрою одружиться сміливець, який знищив чудовисько.
   Аплодисменти.
   Наречений, відповідай по совісті. Згоден ти взяти за дружину цю дівчину?
   Б у р г о м і с т р. Заради блага рідного міста я ладен на все.
   Аплодисменти.
   Г е н р і х. Занотовуйте, писарі! Обережніше! Поставиш ляпку - примушу злизати язиком! Так! Ну от і все. Ах, даруйте! Лишилась пуста формальність. Наречена! Ти, звісно, згодна стати дружиною пана президента вільного міста?
   Пауза.
   Ну, відповідай мені, дівчино, чи згодна ти...
   Е л ь з а. Ні.
   Г е н р і х. Ну от і добре. Занотуйте, писарі.
   Е л ь з а. Не смійте писати!
   Писарі сахаються від книги.
   Г е н р і х. Ельзо, не заважай нам працювати.
   Б у р г о м і с т р. Але ж, любий, вона і не заважає. Коли дівчина каже "ні", це значить "так". Занотуйте, писарі!
   Е л ь з а. Ні! Я видеру цього листа з книги і розтопчу його!
   Б у р г о м і с т р. Чарівні дівочі вагання, мрії, надії, те-се. Кожна дівчина плаче на свій лад перед шлюбом, а тоді буває цілком задоволена. Ми зараз потримаємо її за ручки і зробимо все, що треба. Писарі...
   Е л ь з а. Дайте мені сказати хоч одне слово! Благаю!
   Г е н р і х. Ельзо!
   Б у р г о м і с т р. Не кричи, синку. Все йде як треба. Наречена просить слова. Дамо їй слово і на цьому завершимо офіційну частину. Нічого, нічого, нехай - тут усі свої.
   Е л ь з а. Друзі мої, друзі! Навіщо ви убиваєте мене? Це страшно, як уві сні. Коли розбійник заніс над тобою ножа, ти ще можеш врятуватися. Розбійника вб'ють, або ти втечеш від нього... Ну а коли ніж розбійника раптово сам кинеться на тебе? І його вірьовка поповзе до тебе, як змія, щоб зв'язати руки й ноги? Якщо навіть фіранка, тиха фіраночка, теж раптово кинеться на тебе, аби заткнути тобі рота? Що ви скажете тоді? Я думала, ви лиш слухаєтесь дракона, як ніж слухається розбійника. А ви, друзі мої, теж, виявляється, розбійники! Я вас не звинувачую, ви самі цього не помічаєте, але я благаю вас - схаменіться! Невже дракон не помер, а, як це часто бувало з ним, обернувся на людину? Тільки обернувся він цього разу на багатьох людей, і от вони вбивають мене. Не вбивайте мене! Отямтесь! Боже мій, як тоскно... Розірвіть павутиння, в якому ви всі заплутались. Невже ніхто не заступиться за мене?
   Х л о п ч и к. Я заступився б, але мама тримає мене за руки.
   Б у р г о м і с т р. Ну от і все. Наречена закінчила свій виступ. Життя йде, як раніше, як ні в чому не бувало.
   Х л о п ч и к. Мамо!
   Б у р г о м і с т р. Мовчи, мій маленький. Будемо веселитися, наче нічого не сталося. Досить цієї канцелярщини, Генріху. Напишіть там: "Шлюб вважати укладеним" - і давайте їсточки. Дуже їсточки хочеться.
   Г е н р і х. Занотуйте, писарі: шлюб вважати укладеним. Ну, жвавіше! Задумались?
   Писарі беруться за пера. Гучний стукіт у двері. Писарі сахаються.
   Б у р г о м і с т р. Хто там?
   Мовчанка.
   Гей, ви там! Хто б ви не були, завтра, завтра. В час прийому, через секретаря. Мені нема коли! Я тут одружуюсь!
   Знову стукіт.
   Не відчиняйте дверей! Писарі, занотуйте!
   Двері розчиняються самі. За дверима - нікого.
   До мене, Генріху! Що це значить?
   Г е н р і х. Ах, тату, звичайна історія. Невинні скарги нашої діви розтривожили всіх цих наївних мешканців річок, лісів і озер. Домовик прибіг з горища, водяник виліз із колодязя... То й нехай собі... Що вони можуть нам зробити. Вони й так невидимі і безсилі, так звана совість і тому подібне. Ну насняться нам два-три страшні сни - та й по всьому.
   Б у р г о м і с т р. Ні, це він!
   Г е н р і х. Хто?
   Б у р г о м і с т р. Ланцелот. Він у капелюсі-невидимці. Він стоїть поряд. Він слухає, про що ми говоримо. І його меч висить у мене над головою.
   Г е н р і х. Любий папашо! Якщо ви не отямитесь, я візьму владу до своїх рук.
   Б у р г о м і с т р. Музика! Грай! Дорогі гості! Пробачте цю ненавмисну затримку, але ж я так боюсь протягів. Протяг відкрив двері - та й по всьому. Ельзо, крихітко, заспокойся! Оголошую шлюб укладеним із подальшим затвердженням. Що це? Хто там біжить?
   Забігає переляканий лакей.
   Л а к е й. Забирайте назад! Забирайте назад!
   Б у р г о м і с т р. Що забрати назад?
   Л а к е й. Забирайте назад ваші кляті гроші! Я більше не служу вам!
   Б у р г о м і с т р. Чому?
   Л а к е й. Він уб'є мене за всю мою підлоту. (Втікає.)
   Б у р г о м і с т р. Хто його вб'є? Га? Генріху?
   Забігає другий лакей.
   2-й л а к е й. Він уже йде коридором! Я вклонився йому в пояс, а він мені не відповів! Він тепер і не дивиться на людей. Ох, буде нам за все! Ох, буде! (Втікає.)
   Б у р г о м і с т р. Генріху!
   Г е н р і х. Тримайтесь, наче нічого не трапилось. Що б не сталося. Це нас врятує.
   З'являється, задкуючи, третій лакей. Кричить у простір.
   3-й л а к е й. Я доведу! Моя дружина підтвердить! Я завжди засуджував їхню поведінку. А що я брав у них гроші - так це у мене нервове. Я свідоцтво принесу! (Зникає.)
   Б у р г о м і с т р. Дивись!
   Г е н р і х. Наче нічого не трапилось. Заради бога, наче нічого не трапилось!
   Заходить Ланцелот.
   Б у р г о м і с т р. А, здрастуйте, ось кого не чекали. А проте, ласкаво просимо. Приладдя не вистачає... та нічого. Ви їстимете з глибокої тарілки, а я з мілкої. Я б наказав принести, та лакеї, дурники, всі розбіглися... А ми тут вінчаємось, так би мовити, хе-хе-хе, справа, так би мовити, наша особиста, інтимна. Так затишно... Знайомтесь, будь ласка. Де ж гості? Ах, вони щось упустили і шукають це під столом. Ось мій син, Генріх. Здається, ви зустрічались. Такий молодий, а вже бургомістр. Значно просунувся після того, як я... після того, як ми... Ну, словом, після того, як дракона було вбито. Та що ж ви? Заходьте, будь ласка.
   Г е н р і х. Чому ви мовчите?
   Б у р г о м і с т р. І справді, що ж ви? Як доїхали? Що чутно? Не бажаєте відпочити з дороги? Варта вас проведе.
   Л а н ц е л о т. Здрастуй, Ельзо!
   Е л ь з а. Ланцелот! ідбігає до нього) Сядь, будь ласка, сядь. Заходь. Це справді ти?
   Л а н ц е л о т. Так, Ельзо.
   Е л ь з а. И руки у тебе теплі. І волосся трохи підросло, доки ми не бачились. Чи мені так здається? А плащ у тебе той самий. Ланцелоте! (Садовить його за маленький столик у центрі) Випий вина. Або ні, не бери в них нічого. Ти спочинь, і ми підемо. Тату! Він прийшов, тату! Зовсім як того вечора. Якраз тоді, коли ми знову думали, що лишилось нам тільки одне - взяти та й тихенько померти. Ланцелоте!
   Л а н ц е л о т. Отже, ти кохаєш мене, як раніше.
   Е л ь з а. Чуєш, тату? Ми стільки разів мріяли, що він зайде й запитає: Ельзо, чи кохаєш ти мене, як раніше. А я скажу, так, Ланцелоте! А тоді запитаю: де ти був так довго?
   Л а н ц е л о т. Далеко-далеко, в Чорних горах.
   Е л ь з а. Ти тяжко хворів?
   Л а н ц е л о т. Так, Ельзо. Адже бути смертельно пораненим - це дуже, дуже небезпечно.
   Е л ь з а. Хто доглядав за тобою?
   Л а н ц е л о т. Дружина одного дроворуба. Добра, мила жінка. Тільки вона ображалась, що, марячи, я весь час називав її - Ельза.
   Е л ь з а. Отже, і ти сумував без мене?
   Л а н ц е л о т. Сумував.
   Е л ь з а. А як я тужила за тобою! Мене мучили тут.
   Б у р г о м і с т р. Хто? Не може бути! Чого ж ти не поскарджилася нам? Ми вжили б заходів!
   Л а н ц е л о т. Я знаю все, Ельзо.
   Е л ь з а. Знаєш?
   Л а н ц е л о т. Так.
   Е л ь з а. Звідки?
   Л а н ц е л о т. В Чорних горах, недалеко від хатинки дроворуба, є велетенська печера. І в цій печері лежить книга, жалібна книга, списана майже повністю. Ніхто не торкається до неї, але сторінка за сторінкою додаються до написаного раніше, додаються щоденно. Хто пише? Світ! Записано, записано всі злодіяння зловмисників, всі нещастя тих, хто страждає даремно.
   Генріх і бургомістр навшпиньках направляються до дверей.
   Е л ь з а. І ти прочитав там про нас?
   Л а н ц е л о т. Так, Ельзо. Гей, ви там! Убивці! Ані руш!
   Б у р г о м і с т р. Ну навіщо ж так різко?
   Л а н ц е л о т. Бо я вже не той, що раніше. Я звільнив вас, а ви що зробили?
   Б у р г о м і с т р. Ах, боже мій! Якщо ви незадоволені мною, я піду у відставку.
   Л а н ц е л о т. Нікуди ви не підете!
   Г е н р і х. Абсолютно вірно. Як він тут без вас поводився - розумом не осягнути. Я можу вам надати повний список його злочинів, які ще не потрапили до жалібної книги, а тільки намічені до виконання.
   Л а н ц е л о т. Замовкни!
   Г е н р і х. Але ж даруйте! Якщо зазирнути глибше, то власне я ні в чому не винен. Мене так навчали.
   Л а н ц е л о т. Всіх навчали. Але чому ти виявився першим учнем, скотино така?
   Г е н р і х. Ходімо, тату. Він лається.
   Л а н ц е л о т. Ні, ти не підеш. Я вже місяць, як повернувся, Ельзо.
   Е л ь з а. І не зайшов до мене!
   Л а н ц е л о т. Зайшов, але в капелюсі-невидимці, рано-вранці. Я тихенько поцілував тебе, так, щоб ти не прокинулась. І пішов блукати містом. Страшне життя я побачив. Читати було важко, а побачити на власні очі - ще гірше. Гей ви, Міллере!
   Перший городянин підіймається з-під столу.
   Я бачив, як ви плакали з захвату, коли кричали бургомістрові: "Слава тобі, переможцю дракона!"
   1-й г о р о д я н и н. Це вірно. Плакав. Але я не вдавав, пане Ланцелот.
   Л а н ц е л о т. Але ж ви знали, що дракона вбив не він.
   1-й г о р о д я н и н. Вдома знав...- а на параді... озводить руками.)
   Л а н ц е л о т. Садівнику!
   Садівник підіймається з-під столу.
   Ви навчали ротики кричати: "Ура президентові!"?
   С а д і в н и к. Навчав.
   Л а н ц е л о т. І навчили?
   С а д і в н и к. Так. Тільки, прокричавши, ротики щоразу показували мені язика. Я думав, що дістану грошей на нові досліди... але...
   Л а н ц е л о т. Фрідріхсене!
   Другий городянин вилазить з-під столу.
   Бургомістр, розгнівавшись на вас, кинув вашого єдиного сина до підземелля?
   2-й г о р о д я н и н. Так. Хлопчик і так весь час кашляє, а в підземеллі сирість!
   Л а н ц е л о т. І ви після цього подарували бургомістрові люльку з написом: "Твій навіки"?
   2-й г о р о д я н и н. А як інакше я міг пом'якшити його серце?
   Л а н ц е л о т. Що мені з вами робити?
   Б у р г о м і с т р. Плюнути на них. Це робота не для вас. Ми з Генріхом прекрасно справимося з ними. Це буде найкращим покаранням для ціх людців. Беріть Ельзу під руку і залиште нас жити на свій лад. Це буде так гуманно, так демократично.
   Л а н ц е л о т. Не можу. Увійдіть, друзі!
   Заходять ткачі, коваль, капелюшник і майстер музичних інструментів.
   І ви мене дуже засмутили. Я гадав, ви впораєтеся з ними без мене. Чому ви послухалися і пішли до тюрми? Адже вас так багато!
   Т к а ч і. Вони не дали нам оговтатись.
   Л а н ц е л о т. Візьміть цих людей. Бургомістра і президента.
   Ткачі (беруть бургомістра і президента.) Ходімо!
   К о в а л ь. Я сам перевірив решітки. Міцні. Ходімо!
   К а п е л ю ш н и к. Ось вам ковпаки для дурнів! Я робив прекрасні капелюхи, але ви в тюрмі додали мені жорстокості. Ходімо!
   М а й с т е р м у з и ч н и х і н с т р у м е н т і в. Я в своїй камері виліпив скрипку з чорного хліба і сплів з павутиння струни. Невесело грає моя скрипка, та ви самі винні. Йдіть під нашу музику туди, звідки не повертаються.
   Г е н р і х. Але це дурниці, це неправильно, так не буває. Жебрак, мандрівник, непрактична людина - і раптом...
   Т к а ч і. Ходімо!
   Б у р г о м і с т р. Я протестую, це негуманно!
   Т к а ч і. Ходімо!
   Похмура, проста, ледве чутна музика. Генріха й бургомістра виводять.
   Л а н ц е л о т. Ельзо, я не той, що колись. Бачиш?
   Е л ь з а. Так. Але я кохаю тебе ще більше.
   Л а н ц е л о т. Нам не можна буде піти.
   Е л ь з а. Нічого. Адже й дома буває дуже весело.
   Л а н ц е л о т. Робота буде дрібна. Гірша за вишивання. В кожному з них доведеться убити дракона.
   Х л о п ч и к. А нам буде боляче?
   Л а н ц е л о т. Тобі ні.
   1-й г о р о д я н и н. А нам?
   Л а н ц е л о т. З вами доведеться повозитись.
   С а д і в н и к. Але будьте терплячі, пане Ланцелот. Благаю вас - будьте терплячі. Прививайте. Розпалюйте багаття - тепло допомагає росту. Бур'яни видаляйте обережно, щоб не пошкодити здорове коріння. Адже, якщо задуматись, то люди, по суті, теж, можливо, з усіма застереженнями, заслуговують найретельнішого догляду.
   1-а п о д р у г а. І нехай весілля сьогодні все ж відбудеться.
   2-а п о д р у г а. Бо від радості люди теж гарнішають.
   Л а н ц е л о т. Вірно! Гей, музико!
   Гримить музика.
   Ельзо, дай руку. Я люблю вас усіх, друзі мої. Інакше навіщо я став би морочитися з вами. А якщо вже люблю, то все буде просто чудово. І всі ми після довгих клопотів і страждань будемо щасливі, дуже щасливі нарешті!
  
   Завіса
  
   1943
  

37

  
  
  

 Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com А.Тополян "Механист. Часть первая: Разлом"(Боевик) А.Емельянов "Тайный паладин 2"(Уся (Wuxia)) М.Юрий "Небесный Трон 1"(Уся (Wuxia)) М.Атаманов "Искажающие реальность"(Боевая фантастика) М.Юрий "Небесный Трон 3"(Уся (Wuxia)) А.Ардова "Невеста снежного демона. Зимний бал в академии"(Любовное фэнтези) А.Минаева "Академия Алой короны. Обучение"(Боевое фэнтези) Е.Рэеллин "Команда"(Киберпанк) Д.Сугралинов "Дисгардиум 5. Священная война"(Боевое фэнтези) О.Бард "Разрушитель Небес и Миров-3. Сила"(ЛитРПГ)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Батлер "Бегемоты здесь не водятся" М.Николаев "Профессионалы" С.Лыжина "Принцесса Иляна"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"