|
||
"...слухаючи чаpівний голос Укpа§ни в дзвонах куполів величного Софі§вського собоpу...сто§ть він і досі під небом істоpі§" | ||
Вона стоть, вона, немов, не знає, що я одна - на відсічі віків, Крізь натовп днів у вічність поспішає, у самоті вже пройдених років. А я біжу - довкола і по колу, мені болить ця дика мимохіть, Величне небо хилиться додолу, і мій талан в обіймах долі спить. Вона стоть, живими голосами дзвенить журба і радість, наче в дзвін, Кришталь із сліз, у неба під ногами, і слів чужих гірка лягає тінь... Вже падав сніг, і я немов, сніжинка, із тисяч тих, що в не на шляху, І цілий світ - крил янгола пір'нка, що загубилась в не на даху.картина - Куцаченко Андрей
|