Lapchevska Julya : другие произведения.

Згадай мене чи зi свiтанком нас не стане

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Вона сидiла й посмiхалась сонцю, моя маленька дiвчинка. Скiльки пройшло з того моменту коли я в останнє побачив її? Роки, довгi й надзвичайно тяжкi. Я перетворювався на звiра, який без причини кидається на людей. Що я тiльки не робив щоб забути тебе все марно, i тодi коли здавалось що я забув ти приходила у снах. I я зрозумiв, ти моя кара i прокляття, надiя i життя.
  Я сидiла в своїй кiмнатi одна. На дворi шумiв сильний вiтер, здалося навiть на декiлька хвилин, що це була моя душа, яка хотiла зруйнувати усе навкруги, але була настiльки слабка, що могла лише хитати невеличкi дерева.
  Моє земне iм"я Лiна Печерська, живу я на землi дуже короткий для цiєї планети час, менi лише 18 зим. Моє дитинство було чудовим, хоч i не завжди. Батьки мене любили й люблять не зважаючи на мої недолiки, й жахливий характер. Багато людей ставляться до мене з презирством чи з прихованим почуттям ненавистi. Я їх розумiю, не кожний любить правду, особливо коли ти її не приховуєш, а говориш в лице. Бiльшiсть вважать, що мене вже не змiнити й я залишусь такою слабкою, неосвiченою, лiнивою жопою. Та чи справдi я така? А можливо це простий людський страх перед сильнiшим?
  
   1 ГЛАВА
  
  Ось уже мiсяць, як менi сниться один i той самий сон.
  Я стояла в маленькому коридорi й дивилася на чорнi дверi, в цей момент я хотiла лише одного вiдкрити їх i пiти в такий вiдомий, але в той час таємний для мене свiт. Я зробила декiлька крокiв i почула спокiйний, але такий власний голос.
  - Ти знаєш, що буде якщо зайдеш туди. Чи ти дiйсно цього хочеш? - запитав той хто стояв увесь цей час iз мною.
  Я повернулась i побачила чоловiка якому було десь за сорок. На його обличчi було не можливо зрозумiти жодної емоцiї, здавалося, що вiн просто статуя. Лише очi його злегка видавали, я бачила в них почуття страху i тривоги, це мене так вразило, що я навiть забула про такi жаданi для мене дверi.
  - Невже цей свiт такий жахливий? - задумалась я. - Так звiсно там є багато неприємних моментiв, вiйна, голод, хвороби але й iншi свiти без цього нiяк не можуть. Що ж тодi тебе так хвилює?
  - Цей свiт зламує дух. Вiн перетворює такий безцiнний скарб на пiсок пiд ногами, його багато й вiн нiкому не потрiбний .
  Можливо якби менi хтось сказав це ранiше я б задумалася, але тепер нiщо вже не зупинить мене, окрiм...
  - А ти подумала про нього? Чи тобi здається якщо ти зникнеш звiдси вiн забуде тебе? - знову без емоцiйно запитав вiн мене.
  - Можливо я роблю помилку, - якось розгублено сказала я. - Йому потрiбна краща й ми з тобою знаємо хто це. Вiн мене забуде й все стане на свої мiсця.
  Цi слова були останнi. Я подивилася на мого спiврозмовника й здається вiн зрозумiв усе без слiв. Менi час. Бiльше тут знаходитися немає сенсу. Кiлька крокiв роздiляли мене i невiдомий, але такий спокусливий свiт. Я впевнено пройшла цю невелику вiдстань. Вiдкрила дверi й почула такий знайомий, рiдний голос:
  - Невже ти дiйсно думаєш, що я зможу забути тебе?!
   Цi слова вiн вимовив тихо, але так болiсно, що здається моє серце перестало битися. Самотня сльоза торкнулася моєї щоки, не наважуючись повернути голову назад я переступила порiг...
  
   ЛIНА
  
  Уже який день я прокидалася iз сльозами на очах. Один i той самий сон не хотiв мене покидати вже мiсяць. Скiльки разiв я намагалася повернути голову й побачити того, хто так стражденно просив мене не йти, але я нiяк не могла.
  Ще довго можна було лежати i уявляти яким був той незнайомець, якби не одне але:
  - Лiна, вставай, унiвер чекає своїх красоток, ей ти там встала. - почала кричати все голоснiше Свєта
  - Та не кричи ти так. - закриваючись вiд усього свiта, я натягнула на себе одiяло.
  - Ти чого? Знову цей сон приснився? - вже без усмiшки запитала мене вона.
  Я не витримала i прокричала:
  - Знову цей дурний, незрозумiлий сон, - ледь не заревiла я. - Я збожеволiла, що це може бути Свєт, що??
  I вiдалась своїм почуттям ухххх плакала я зi смаком, а саме, довго й нудно. Я вiдчула, що почався дощ, i заревiла ще голоснiшi. Блiн дощ в гуртожитку, що за фiгня. Я пiдняла своє мокре сопливе лице й зрозумiла Свiтлана поливала мене з лiйки наче вазон.
   - Душ! - викрикнула вона. - Надiюсь ти освiжилась, бо Сергiй Борисович чекати тебе не буде.
  I то правда цьому преподу аби когось завалити, але якщо в тебе четвертий розмiр грудi й ти завжди одягаєш тоненьку футболочку з вирiзом, тодi спокiйно можеш на пiв пари запiзнитися. Мда з моїм другим так не вийде пiчалька.
  Я вскочила зi швидкiстю торнадо одягнулась у джинси й кофту, пiдкрасила губи та вiї i вуаля я готова. Перед виходом ми зi Свiтланою переглянулися.
  - Отстой, - ляпнула вона.
  Я лиш їй показала язика ну звiсно куди менi до неї. Вона на каблуках i в голубому спокусливому платтi. Потрiбно менi мiняти iмiдж, а то ще трiшки мене будуть путати з ботанами. Ось так з думками про моду я дiйшла до аудиторiї й як завжди запiзнилась.
  - Сергiй Борисович виб...
  - Печерська,- перебив мене вiн. - Ти хоч раз можеш прийти вчасно?
  Вiн дивився на мене своїми маленькими поросячими очима, злився.
  - Ну раз ви не можете вiдповiсти на це питання, надiюсь про закони Ейнштейна ви вивчили.
  Мда пара пройшла жахливо особисто для мене. Чому для мене? Бо iз тридцяти людей питали одну лише мене. Однокурсники дивилися на мене з спiвчуттям а хто й з радiстю. I ось такий жаданий дзвоник врятував мене.
  - Привiт Лiн, сьогоднi явно не твiй день, - сказав мiй однокурсник i друг Ваня.
  - Привiт знаю, ще зранку якась фiгня почалась. В столовку йдеш? - запитала його.
  - Угу тiльки до Оленки заскочу й одразу до вас iз Свєтою. - пробубнiв вiн.
  Я доходила до нашого столика й не вiдомо звiдки появився (мiй манiяк).
   - Привiт Лiночка, як провела свої вихiднi? Ти так чудово виглядаєш, - прощебетав вiн.
  - Привiт емм нормально. Слухай я тут поспiшаю давай потом поговоримо, - голосом (тiпа я рада тебе бачити але звали уже куди не будь) проговорила я.
  - А може сходимо кудись сьогоднi в кафе, кiно куди ти хоч?
  - Антон я занята, - як вiн мене бiсить. - Давай якось в iнший раз.
  Швидко сказала це, я нарештi добралася до столика.
  - Задовбав, - почала розмову я. - Скiльки можна бiгати за мною?
  - I то правда я б уже тебе кинула, - з усмiшкою на губах сказала Свєта. - А що, могла б дати хлопцю шанс досить дiнамити всiх.
  - Ха ха ха сказала менi головна дiнамщiца, - вона усмiхнулася й показала менi язика.
  
   ЮЛIЙ
  
  - Руллiан я хочу повернути Алiсiю, - голосом правителя промовив Юлiй.
  - Ти ж розумiєш, що Алiсiя тебе не пам"ятає i свiт у якому вона жила тепер для неї чужий, - спокiйно сказав Руллiан.
  - Знайди спосiб повернути її, - уже бiльш жорстокiше прозвучали цi слова.
  - Є лише один спосiб. Я дам тобi змогу попасти в її свiт, але якщо через мiсяць вона не захоче повертатись, ти повинен будеш залишити її в спокої, - вiдповiв доглядач свiтiв.
  - Я згодний.
  
   ЛIНА
  
  Надворi весна!!! В цей час бiля унiвера не знайдеш жодної вiльної лавочки. Чому? Все просто, це пора романтичних пригод. Так, не однi коти кричать вночi, люди також видають певнi звуки. Не знаю як, але якби не Свiтлана почала розмову вголос про лiфчики i прокладки, ми б так i стояли бiля лавочки й гiпнотизували її.
  - А я що тобi казала, це безпрограшний варiант, думаєш йому подобається цiлувати її й думати про тампони? - смiючись запитала Свєта.
  - Походу що нi, - посмiхнулась i щурячись подивилася на сонце.
  - Лiна, Лiннннн, - заволала ця буйна, й почала трясти мене.
  - Ей ти чого, - вона просто взяла моє лице й повернула в сторону унiвера.
  Спочатку я нiчого не зрозумiла, а потiм замiтила чорну Ferrari й вiдкрила рота.
  - Афiгеть яка красотка, - заблистiли мої очi - а сидiння то кожанi.
  - От дуринда ти на що дивишся? На господаря цiєї тачки подивися, це мiй iдеал, мрiя, о Боже якi в нього м"язи уххх - з нiжною посмiшкою людоїдки промовила вона.
  Я перевела погляд з Ferrari i наткнулась на того хлопця, про якого так мрiйливо говорила Свєта. Красавчик, перше, що прийшло менi на думку. Високий брюнет з правильними рисами обличчя такого хочуть всi. Це була правда, навiть якiсь хлопцi дивилися на нього з захопленням. Вiн лiниво гуляв поглядом по наших унiверситецьких красунях, а я дивилась i просто не могла примусити себе вiдвернутися.
  В цей час вiн подивився в нашу сторону й менi здалося, що його погляд спрямований прямо на мене. Табун мурашок пробiгся по шкiрi, я забула як дихати, мене кидало то в жар, то в холод, було таке вiдчуття, що я хвора. Хвора ним. Що за фiгня, я швидко опустила очi намагаючись знову навчитися дихати. Це все гормони. Блiн, може з Антоном почати зустрiчатися?? Фуу нi це вже остання стадiя.
  - Лiн, ми повиннi з ним якось познайомитися, - запалилась цiєю думкою Свєта.
  - Угу, давай, тiльки без мене.
  - За-ну-да, навiть не хочу з тобою говорити, - ображено буркнула вона.
  - Ну як ти це собi уявляєш, ми пiдходимо до нього й говоримо: я Лiна, а це Свєта давай дружити, в тебе така класна тачка!!
  - Ей спок, твiй персональний генiй має план - i почала перед мною трусити телефоном.
  Навiть не хочу уявляти, що вона придумала, кожний раз її маленька головка видає такi дебiльнi iдеї, що зараз менi просто страшно.
  
   ЮЛIЙ
  
  Вона сидiла й посмiхалась сонцю, моя маленька дiвчинка. Скiльки пройшло з того моменту коли я в останнє побачив її? Роки, довгi й надзвичайно тяжкi. Я перетворювався на звiра, який без причини кидається на людей. Що я тiльки не робив щоб забути тебе все марно, i тодi коли здавалось що я забув ти приходила у снах. I я зрозумiв, ти моя кара i прокляття, надiя i життя.
  
   СВЄТА
  
  Нарештi я знайшла людину, яка пiдiйде моїй безмозгiй подружцi. Все досить ховатися в своїх старих нiкому не потрiбних джинсах. Тепер я з нею зроблю цукерочку.
  Тiльки, як їх познайомити? Моя днюха пройшла Лiнина не скоро. О Боже мiй, Макс в йому через кiлька днiв буде 19. ( до речi це мiй хлопець, якому я ще не купила подарунок блiнннн).
  - Лiн, а ти пам"ятаєш, що скоро в Макса днюха? - запитала я не дуже радiсним голосом.
  - Ну звiсно через два днi. - вона явно щось задумала.
  - Ось, а в мене навiть подарунка немає, короче потрiбно пiти й купити.
  - I довго ти обдумувала цей план, щоб затаскати мене по магазинам?
  - Еййй все одно тобi потрiбне нормальне плаття чи ти в джинсах пiдеш? - насмiхаючись говорю, мда не знала б її з дитинства подумала, що це якась занудо-ботанша в одному лицi.
  - В мене немає зараз грошей на рiзнi тряпки.
  - Ой ти напевно смiєшся з мене, ти ж на якусь фiгню по скелелазiнню збираєш вiзьмеш звiдти - капец як вона на мене подивилася я ж не нирку продати запропонувала.
  - Ну ти нормальна я збираю на спорядження ти хоч знаєш скiльки туди потрiбно ...
  - Стоп, я зрозумiла але в чому ти тодi пiдеш?
  - А в мене ж рожеве таке в квiточку є, пам"ятаєш?
  Ну я чесно трималась до останнього. А потiм заржала, о боже мiй, це жахливе, стрьомне плаття просто беее(
  - Ой тримайте мене всi, ти ж в ньому просто мрiя педофiла тепер ясно чому за тобою Антон ганяється ти просто раз перед ним погуляла в ньому ось i результат - заливалася я смiхом. Блiн Лiна обiдилася он як щоки надула.
  - Тобi все одно потрiбно бути в чомусь на днюсi. Ну ще одне знаєш я просто забула тобi сказати тiльки не кричи це давно бул...
  - НУУУУ
  - Я вiдала тьотi Людi твоє плаття - я це сказала так швидко що навiть i не знаю зрозумiла вона щось.
  - Це ця що миє поли? Воно ж на неї мале
  - Я вiдала його на тряпки
  - ТИ ЗДУРIЛА!! Ооо я тодi її також щось з твого дам те червоне нi може зелене чи... - Я куплю тобi нове тiльки остав мої речi в спокої.
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"