Лавринок Мирослав Генрихович : другие произведения.

Nove

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:

   Ѓ
   ЗнаЊте, як то буваЊ, коли пЄрнаЊш у воду (десь там, де зЄбралось купа народу) Є раптово чуЊш усЄ звуки приглушеними, нЄби через товстий шар гЄгроскопЄчноЏ вати? ТЄло розрЄзаЊ воду, як нЄж пасочки, котрЄ пече твоя бабуська на Великдень (твоя ж пече?), а думки повЄльнЄ Є самовдоволенЄ, як липовий мед... А потЄм, висунувшись за мить з води, просто дурЄЊш вЄд присутностЄ народу, що сьогоднЄ, з примхи долЄ, теж туснувся сюди... РЄзниця вЄдчуттЄв приблизно дорЄвнюЊ тЄй, яку вЄдчуваЊш тодЄ, коли тебе без двадцяти сьома недЄльного ранку вириваЊ зЄ сну не знати яким макаром збуджений будильник.
   Я живу там, де закЄнчуЊться МЄсто, а ПередмЄстя ще не починаЊться. Ви бачили МЄсто зверху? В центрЄ багато красивих пантЄв, кЄлькЄсть яких зменшуЊться до периферЄЏ, там де починаються сЄрниковЄ коробки рЄзного Ѕатунку. То зверху... ВдолинЄ сЄрниковЄ причандали виявляються будинками, якЄ напханЄ свЄдомими (Є не дуже) платниками податкЄв. Вдень там бродять жЄночки з малими чадами в колЄсницях, сидять бабусЄ бЄля пЄд'ЏздЄв, вгадуючи вЄк малих Є даючи неоцЄненнЄ (Є, переважно,Є неоцЄненЄ) поради по вихованню майбутнього нацЄЏ. Деколи за обЄднЄм бутербродом додому прошмигне якийсь роботяга Є ще натовпами блукають школярЄ. Спатоньки тут лягають рано, а пЄдгулявшу компанЄю чути за два квартали. Сюди я можу пЄрнути ввечерЄ, пЄсля того, як наслухався, надивився, нанюхався, наторкався, насмакувався МЄстом. ПовЄтря тут не заповЄдне, та й зеленЄ - як в зимовЄй зупЄ, але чистЄше Є спокЄйнЄше, нЄж там, де я варюся вдень. Колись тут були лише пЄски, про що нагадуЊ кожен раз не дуже впевнена в собЄ трава, явно хвора на туберкульоз, глисти та псорЄаз, пролазячи пару раз пЄсля чергового нашестя весни. Кора бачить ЏЏ Є дурЄЊ - запрошуЊ прогулятися, стаючи вимогливо в дверях Є стрЄляючи очима. МоЏ намагання пояснити всЄ переваги декЄлькагодинного кайфу вдома зЄ слабоалкогольними напоями в горизонтальнЄй позЄ Є пЄд щось релаксуюче а-la Chris Rea ЏЏ лише дратують. ОК, як казали англосакси, твоя взяла! Є перестань гризти взуття!! Кора то мЄй пес, боксер вагою напевне такою ж, як у його колеги - чемпЄона у легкЄй вазЄ серед аматорЄв. ТакЄ-от справи... РЄк тому менЄ це щастя подарували знайомЄ, напевно для того, щоб я мав на кому перевЄряти вплив самопальноЏ музики (як приспЄчить щось пишу) на психЄку ссавцЄв. Угу, Павлов-самоучка... ембрЄон МалмстЄна... Кора не протестуЊ нЄ проти ВердЄ, нЄ проти моЏх виганянь злого духа з нещасного Єнструменту. Деколи протестують сусЄди, але по-моЊму так, - зЄ скуки Є прагнення поспЄлкуватися. ВзагалЄ КорЄ не подобаються лише ментоловий дим сигарет Є майор мЄлЄцЄЏ СЊрьога, а решту навколишнього свЄту вона сприймаЊ досить таки життЊрадЄсно. Ага, ще вона не переварюЊ п'яних громадян. А так - "бЄла, пухнаста Є очЄ в неЏ голубЄ". То Малий колись так сказав.
   Малий - то двометровий дядько з широким дружнЄм оскалом на здоровеннЄй фЄзЄономЄЏ, де впаянЄ пара карих очей Є горбинкою шнобель. Запханий у класичнЄ джинси-светер. ЃнтелЄгентностЄ додаЊ модна небритЄсть Є знання всього на свЄтЄ. Хай мене пофарбують, якщо вЄн не пам'ятаЊ широту Є довготу якоЏсь там ТегусЄгальпи чи Йошкар-Оли. Не пам'ятаЊ?! Зараз буде знати або вирахуЊ на пальцях. МЄльйонер Корейко Є близько не стояв, коли Малий навчився вичисляти всяку алгебраЏчну лабуду! З цим достойним типом я познайомився дуже по-сучасному - у ВсесвЄтнЄй глобальнЄй павутинЄ, на якЄйсь „дошцЄ балачок", куди сам не знаю як залЄз. Ми десь години чотири клеЏли дурня, поки вЄн не прохопився про свЄй старий Takamin. Для тих хто думаЊ, що то якась екзотична болячка чи Њврейське свято, - пояснюю, - гЄтара вЄдомоЏ марки. ПотЄм чат став пустим, а ми влаштували сейшен вЄртуального характеру. БЄля мЄсяця ми ще дурЄли в НетЄ, а потЄм вЄн випадково надибав мене в одному клубЄ, де ми вЄдробляли грошЄ потраченЄ на папЄр, на якому писало „гурт такий-то, наживо, вхЄд з дЄвчиною Є пивом - стЄльки-то, без них - стЄльки-то". Малий прийшов з дЄвчиною, а пиво ми пили потЄм, коли офЄцЄанти мЄняли скатертини на столиках Є за вЄкнами вгадувався зародок нового дня двогодинноЏ давностЄ. Ми прибили пристойну кЄлькЄсть зелених чоловЄчкЄв Є збиралися по хатам, коли вЄн, зрозумЄвши, що я не представляю собою плем'я мЄсцевих аборигенЄв, потягнув мене займатися оцЄнюванням красот МЄста. Звичайно перегляд слайдЄв сумнЄвного, досить-таки розмитого характеру пЄсля вЄйни з алкоголем, яка закЄнчилась тодЄ внЄчию, не входить до мого перелЄку розваг о п'ятЄй весняного ранку, але...
   Малий запихнув мене на водЄйське сидЄння старого „Пежо", коли виявилося, що сам вЄн не в станЄ зосередитись на педалях, рульовЄй колонцЄ Є коробцЄ передач Є весь час поривався спЄвати патрЄотичних пЄсень. Дорогою вЄн посерйознЄшав, коли на нього падало свЄтло лЄхтаря - мав чисто мефЄстофЄлевський вигляд - сангвЄнЄчна природа брала своЊ. Я думав, що втомлений любитель блюзЄв задрЄмаЊ, але вЄн постЄйно поправляв напрямок, коли я поривався звернути кудись не туди Є, врештЄ-решт, ми опинилися бЄля одного з паркЄв МЄста. Приглушивши мотор, ми попростували до центральних алей, де росли моднЄ колись туЏ Є клени вперемЄшку. Парк спЄткала звичайна доля ЄнвалЄдЄв вЄйни з урбанЄзацЄЊю - його закрили, а на звЄльненЄй площЄ натикали бетонно-арматурних конструкцЄй. Все було заляпане яскравим свЄтлом, на деяких будинках чути було надривнЄ крики захЄднякЄв-будЄвельникЄв, якЄ не припиняли свою роботу навЄть вночЄ, нагадуючи обдовбаних термЄтЄв в оранжевих строях. Я тихо реготнув, пережовуючи думку про обкурених мурах Є подряпався за Малим на один з мурашникЄв, який здавався покинутим на пограбування мурахоЏдам, малолЄтнЄм хулЄганам та двом дивакам - любителям темного пива Є нових вражень.
  ПЄсля довгого сидЄння ноги особливо не протестували проти пЄших прогулянок на чотирнадцятий поверх Є за милу душу шурхотЄли всЄляким будЄвельним смЄттям, прямуючи догори. Наверху Малий мало не полетЄв назад, у старомодний пролЄт мЄж сходами, тихо згадав мамцю Є присвЄтив лЄхтариком з авто.
   - Сюди, - обличчя Малого було запорошене Є багатозначне. - Ти просто здурЄЊш, коли побачиш! Не гЄрше нЄж на листЄвках з курорту!
   - А що я побачу? - я, напевно, теж виглядав як персонаж з якогось там „ЃндЄани Джонса" чи, на крайняк, „Томб рейдера". - Мати Терезу чи НЄагару?
   - Краще, старий. Внукам будеш розказувати, як один з небагатьох свЄтлих моментЄв твого грЄшного життя. - Малий скорчив фЄрмову посмЄшку Є...
  ...Є нас вдавило в залитий бЄтумом, паруючий весняним передранЄшнЄм туманом, останнЄй поверх будинку, де менЄ явились альфа Є омега мого Єснування, прозвучали всЄ знайомЄ ораторЄЏ Є трохи не завалився вже й так ненадЄйний дах. Поправивши свою несучу конструкцЄю, я довго ще нагадував роздушене земноводне, яке прилипло до протектора буса Є не маЊ шансЄв зЄскочити на швидкостЄ 90 кЄлометрЄв за годину. ДинамЄку навколо складали лише Малий Є його неслухняний „крикет", яким вЄн погрожував черговЄй сигаретЄ. ЛЄзучи сюди, я вважав, що менЄ буде гордо продемонстровано черговий опус на тему „Як-я-люблю-своЊ-найкрасивЄше-в-свЄтЄ-мЄсто-герой-Є-чи-не-правда-це-саме-офЄгенне-видовисько-за-останнЄ-твоЏ-двадцять-рокЄв". Уу... Це дЄйсно було класно, навЄть перевершувало моЏ дитячЄ враження вЄд подарункЄв на Миколая Є радЄсть першого сексу. ПЄд нами не було МЄста! Не було неону реклам, вуличних лЄхтарЄв, потоку машин по гадюках проспектЄв, маякЄв висотних будЄвель. Туман, туман пожер всЄх пЄшоходЄв, автомобЄлЄстЄв, досипаючих мешканцЄв власних квартир, бабусь з лотками, патрулЄв, що ходять парами, наче закоханЄ, спортсменЄв в покоцаних кедах Є бездомних собак. Туман, як досвЄдчений стилЄст, нанЄс основу, очЄкуючи поки день почне класти новЄ штрихи на старе обличчя, малюючи потрЄбну гримасу.
  Враховуючи те, що ми стояли на даху будинку, який видавався вшир по периметру, складалось враження, що Малий Є я висимо на невагомЄй плитЄ, як ЊдинЄ, що вижили пЄсля якогось спокЄйного, проте могутнього в своЏй впевненЄй силЄ катаклЄзму. ВранЄшнЊ сонце встигло розЄгнати верхнЄй шар мряки Є, здавалося, ступни - так Є пЄдеш по небесам кольору молока.
  Це зараз я можу це описати, а тодЄ, пригадую, лише щось мугикнув на Малого „хЄба я не казав, що це кльово?". Вселенная, веселися! Я це бачив Є чекаю чим ти мене ще здивуЊш...
   - Що ти подумав, коли побачив таке вперше? - язик тяжко повертався в ротЄ Є слова, важкЄ як ртуть, падали в туман.
  Малий, затягнувшись, примружив око. - Що так само, можливо було Є мЄльйон осеней тому, Є бЄльше... МенЄ здавалося, що внизу, варто лише розвЄятись туману, я побачу, в кращому випадку людей ТрипЄлля, але нЄяк не лабЄринт МЄста. - Малий вимовляв слово „мЄсто" теж з великоЏ букви. Ми про це не сказали нЄ слова, але знали обоЊ. - ТодЄ я ще дав собЄ обЄцянку лишити щось по собЄ, крЄм дЄтей Є пенсЄЏ.
  Пригадую, в той момент я не звернув особливоЏ уваги на погрози Малого здивувати суспЄльство якимось нЄ-фЄга-собЄ опусом. Я просто втикнув в одну точку, яка здавалась менЄ ключовою Є глибоко дихав, мЄняючись з атмосферою вуглекислим газом Є нЄкотином. Малий же впЄвголоса мугикав щось знайоме з Dire Straits Є задоволено либився, коли на нього попадало перше сонячне промЄння. ВсЄм своЏм виглядом вЄн показував, що „нам, блЄн, не звикати до таких чудес - завтра, якщо захочемо, ще собЄ наваяЊм". Нас розчехлив лише дзвЄнок мобЄльного, що чудом не гавкнув за нЄч вЄд недозарядки. Малий говорив впЄвголоса, записав на руцЄ чиюсь адресу Є вкинув телефон до кишенЄ.
  - Кави вип'Њм? Чи ти чайно-льодовий фанат? - вЄн пЄднявся на ноги, обтрушуючи запорошенЄ синЄ джинси Є розминаючись.
  ЃЃ
  Ми сидЄли всерединЄ малоЏ кав'ярнЄ Є пили вже по другЄй кавЄ, чекаючи на Џдло, яке в меню називалося "Деруни по-львЄвськЄ". Саме так - "по львЄвськЄ", хоча загальноосвЄтня школа Є орфографЄчний словник вчать "по-львЄвському". Але то пусте - кава була хороша, проганяла сЄрий сон, який вже хапався своЏми мацаками за бЄдовЄ нашЄ голови, а що ще треба? Якраз про це Малий фЄлософствував по дорозЄ до "Двох котЄв". На його думку, основним завданням кожного свЄдомого представника цивЄлЄзацЄЏ вищих приматЄв Њ пошук сенсу життя. Ну, це у вЄльний вЄд подолання природнЄх ЄнстинктЄв та пЄдсвЄдомих статевих комплексЄв час, який деколи видЄляють нам Фрейди, Юнги та генеральнЄ директори закритих акцЄонерних товариств, де ти працюЊш. Розказуючи про марно втраченЄ на сон, Џжу, секс, чищення зубЄв та очЄкування тролейбуса роки, мЄй спЄврозмовник комЄчно хапався за голову Є корчив вЄдповЄднЄ гримаси.
  Я мовчки слухав Малого Є час вЄд часу шкЄрився, дивлячись на те як вЄн ухитряЊться вести машину, розписувати менЄ принади того чи Єншого ганделика, повз який ми проЏжджаЊм та малювати своЊ свЄтобачення. В головЄ крутився нехитрий мотив, який на черговому збЄговиську в "студЄЏ" (так я називаю невтаЊмничим нашу "каптьорку", де ми гвалтуЊм Єнструменти) ляпнеться на запилену пЄдлогу перед хлопцями. А нарЄд що... нарЄд пЄдхопить коду... Саньок потре ЏЏ на басу, переробить, згладивши, вЄддасть Стасу. Стас трахне зм'яклу мелодЄю, вЄдЄб'Њ Џй всЄ нирки, печЄнки своЏми ударними, зажене у дробовик Є, дЄставши ЏЏ паличками, пустить по кругу далЄ - ВЊталю. Якщо те, що лишилось, дихаЊ ще трохи - значить будем грати. Новий опус буде закатано в слово, як в маковий рулет. Якщо рулет трохи несвЄжий або, навпаки, свЄжоспечений Є розсипаЊться - я порЄжу його для вас на кавалки. Соло ввЄйде в "тЊлЊгу", як гарячий нЄж в масло Є порубаЊ шматочками на рефрени та заспЄви. џжте, не обляпайтесь...
  - .. правда, старий? - поки я народжував в муках, ми доЏхали до мЄсця. Побачивши на моЏй фЄзЄономЄЏ знак питання, Малий реготнув - ПроЏхали. ПЄшли, втикливий романтик, кава за рахунок закладу.
  ВсерединЄ було майже безлюдно, як тЄльки може бути безлюдно о сьомЄй понедЄлкового ранку в кав'ярнЄ середньоЏ руки. ПримЄщення Є зараз, напевно, зберЄгаЊ той же вигляд - маленькЄ кабЄнки, затягнутЄ червоними занавЄсками, в мЄру надимлено Є з боку довжелезноЏ стЄйки чути стЄйкий запах темного пива. На стЄйку навалився змордований бармен - небритий тип в бЄлЄй сорочцЄ Є чорному велюровому жилетЄ. ВЄн кивнув малому як старому знайомому Є продовжив трЄпатись з якоюсь кралею, що сидЄла на високому стЄльчику навпроти. ЗгЄдно задумки, бар мав би мати богемний вигляд, з претензЄЊю на невимушену розкЄш, але якийсь штемп додумався влЄпити в кожнЄй кабЄнцЄ по офЄгенному творЄнню а-la "АхотнЄкЄ на прЄвалЊ" ПЊрова, що здорово пЄдсирало загальне враження. Я подЄлився своЏми спостереженнями з Малим Є вЄн погодився, додавши, що бЄльший пай цього закладу належить йому.. От я, блЄн, Є дурило.. Але картини дЄйсно нЄякЄ.
  - Знайомся, митець. Твоя колЊжанка по цеху... Майя - Денис, Денис - Майя. Ну, ви тут подумайте на рахунок моЊЏ хамськоЏ поведЄнки, а я поки-що пЄду вграю Ѓрку за пЄзнЄ деруни. - Малий змив ходаки так швидко, що я рота не встиг розтулити, лишивши бЄля мене юне створЄння в чорному плащику Є такого ж кольору бейсболцЄ. На бейсболцЄ писало: WEB.
  ДЄвчисько недовЄрливо розглядало мене великими зеленими очиськами, нЄби я був якимось вурдалаком або, принаймнЄ, хронЄчним алкоголЄком. њдине, що кидалося в очЄ крЄм цього - це та дурнувата кепка. ПЄсля хвилинноЏ мовчанки я здався Є здавлено заржав.
  - О'кей, здаюсь! То дЄйсно я... Трохи покоцаний, але живий-здоровий. Не вЄриш? Зараз деруни принесуть - побачиш як я Џх жертиму! ЖивЄше всЄх живих...
  ЃЃЃ
  Як добре, що Бог нЄчого не створював недЄльного дня... З тих пЄр у всЄх чесних (Є так собЄ) християн Њ шанс довше покемарити перед вживанням ранкового кефЄру, дивлячись у стелю Є палячи позапланову сигарету у лЄжку, а не по дорозЄ на роботу. Навколо цього факту танцювали моЏ розслабленЄ думки, переплЄтаючись з димом "Winston lights" (я, все-таки трохи дбаю про здоров'я!). Я у чудовому гуморЄ, десь 99,8 за стобальною шкалою, внаслЄдок чого в мою голову звичайно лЄзуть всякЄ дурницЄ. Для тих хто не знаЊ - пояснюю: приблизно такий настрЄй маЊш на РЄздво, коли вдалося просачкувати вранЄшню святкову ЛЄтургЄю Є ти весь в очЄкуваннЄ купи приЊмностей Є несподЄванок, якЄ пЄдуть по ходу святкування. ТЄло наповнюЊться легкЄстю, що начиняЊ тебе як повЄтряна кукурудза пательню, забуту на плитЄ. В кЄнцЄ-кЄнцЄв ти ловиш себе на тому, що мугикаЊш якусь дурнувату мелодЄю, а з писка в тебе не злазить самовдоволена посмЄшка. Вау!! Ти знову при справах Є життя тобЄ ще не осточортЄло! Ще раз ВАУ!!
  Кора подЄляЊ мЄй ентузЄазм, ганяЊ по хатЄ капцЄ Є вже захомуталася у джинсову сорочку, яку я не докинув вночЄ на крЄсло. Ну, несерйозна потвора, не заважай думати про серйознЄ речЄ солЄдному чоловЄку... Бувшому скауту, мЄж Єншим.. Добре, домовились, встаю. Де твоя збруя, мала? А то бабульки знову налякаються - Є тебе, без намордника, Є мене, небритого-неголеного.
  Хильнувши вчорашнього чаю Є впакувавши всЄ залишки сну пЄд строкате простирадло, неспЄшно простую вулицею. Причмелене сонце гвалтуЊ свЄжовимитЄ шибки у будинках навпроти, якЄ у вЄдповЄдь верещать мЄрЄадами вЄдблискЄв, трохи не беручись трЄщинами. Кора бЄснуЊться, уявляючи себе певно якимось мустангом (мустангшою, поправляю себе), хапаЊ зубастою пащекою сонячних зайцЄв, перекусуЊ Џх на друзки Є взагалЄ розважаЊться як умЄЊ. По дорозЄ повзе старий "жигульонок", який моментально привертаЊ ЏЏ увагу Є змушуЊ прийняти бойову стЄйку. НЊ-а, Кора, сьоднЄ кЄна не буде! Фу, блЄн! Що забула урок ЄсторЄЏ? Прокусила покришку "москвича", хазяЏн влетЄв на двадцять "бакЄв", а сама два тижнЄ гавкала заЏкаючись. Катай, "копЄЊчко", нЄ кола, тобЄ, нЄ жезла. Кора, фу!
  Згадалося, як там вчора Майка розказувала. Типу, сидить пЄд деревом мужик, пЄсля аварЄЏ. На деревЄ висить "запор". Мужик речитативом матюкаЊться: "БлЄн, казали менЄ - Є маленька машина, Є Џздить помалу, Є радЄатор грЄЊться... Але що вона ще й собак боЏться!!" Угу, Кори Є танк жахнеться.. Як Є МайЏ, коли в неЏ мЄкрофонна стЄйка в руках.
  З МайЊю НЄвроку я встиг познайомитись ще в недавнЄ просякнутЄ пивом Є планом студентськЄ роки. Ми здибались на якомусь попсовому фестивальчику, куди нас неясно чим занесло. КрЄм зустрЄчЄ з нею сейшен запам'ятався ще тим, що в журЄ входив мЄнЄстр культури, в ролЄ Master of ceremony (звичайно Џх обзивають "ем-сЄ") був вокалЄст одного з бендЄв (який потЄм сам себе Є нагороджував), великою кЄлькЄстю "Кока-Коли" Є порожньою пляшкою з-пЄд тоЏ ж "Коки", якою в мене кинули пЄд час соло. Ну, а потЄм, як звичайно, "ДанЄя здригнулась", ми напоЏли всЄх своЏх друзЄв та й Єнших присутнЄх "колою", нацЄдивши туди попередньо бЄльш зворушливих напоЏв, розходячись спЄвали "Лента за лентою", а в таксЄ я заснув на колЄнах у МайЏ. Зранку, ще по запаху кави з кухнЄ, я уяснив собЄ, що спав не один. Голова тихо гудЄла, в нЄй по ЊдинЄй звивинЄ мляво текла думка:"ТЄльки не та стервозна потвора, яку вчора менЄ пЄдсунули Влад з ЛЊнкою...". То була не та стервозна потвора, то була мрЄя всЄх фанатЄв Є просто хороша дЄвчина - ladies and gentlmen - Майя НЄвроку!
  Записка над кухонною плитою розказувала менЄ, що я класний (вау двЄчЄ!!) Є давала бЄльш конкретну ЄнформацЄю у виглядЄ номеру мобЄльного. Застогнавши, я почав фрагментами згадувати чи мЄг я вчора бути класним, чи мене серйозно дурять. ВсЄ складовЄ рЄвняння яскраво свЄдчили - я сто проц не мЄг бути навЄть хорошим, не те що класним. Квартира була готова лише для прийому хана Батия чи сантехнЄкЄв, але аж нЄяк не пристосована для гостини дЄвчини, яка стояла в моЊму Списку ВЄдомих ЖЄнок десь мЄж Вальою Терешковою Є королевою-матЄр'ю. Судячи по тому, що в кухнЄ все, що могло блищати, блищало, ясно було, що вчора тут все виглядало дещо Єнакше. Стараючись реанЄмувати пам'ять, я полЄз в холодильник, де серед рЄзнокалЄберного Џдла знайшов двЄ початЄ пляшки червоного вина Є пачку "вЄнстона". Судячи з того, що вчора мене раптово пробило на романтику, необхЄдним елементом якоЏ я тодЄ вважав червоне напЄвсухе Є ароматичнЄ свЄчки - я був в дуже лЄричному настроЏ. А замерзшЄ сигарети свЄдчили про подальшу змЄну настрою... Свято вЄрячи в те, що помру все рЄвно вЄд мук совЄстЄ, я влив в себе третину мЄсткостЄ "Кадарки", задимЄв Є пЄшов здаватися по телефону.
  ПриЊмний голос оператора сказав, що абонент перебуваЊ поза межами досяжностЄ, але вино притупило почуття вЄдповЄдальностЄ Є я вЄдклав пояснення ситуацЄЏ на невизначений термЄн.
  Майя вже тодЄ блимала талантом, Є на фонЄ стандартних, закомлексованих естрадними фЄшками зЄрок Є зЄрочок вЄтчизняного клишоногого шоу-бЄзу виглядала дуже незле. Манера спЄвати була схожа на Guano Apes, але лише схожа, бо в Big in Japan не втулиш мелоснЄ куски, якЄ Майя впаювала у власне кричання. ДЄвчисько здорово давило на вуха прихильникам "СкрябЄв" чи "ПлачЄв", але поступово переманювало на свЄй бЄк. Про що говорити, якщо навЄть моЏй бабусЄ подобалося! Навигрававши купу конкурсЄв, фестивалЄв, записавши два сингла, ця цЄкава особа щезла з поля зору публЄки. Хтось розказував, що бачив ЏЏ в "консЄ", Славко нЄби-то бачив Майку по нЄмецькЄй "вЄвЄ", а я бачив цю кобЄту лише якЄсь там днЄ два у досить-таки пристойних снах.
  Таким-от чином я мав нагоду поспЄлкуватися з "дЄвчиною в бейсболцЄ" у бЄльш домашнЄх умовах лише один раз. Та Є то всЄ обставини нагоди не мЄг потЄм пригадати - Майя якраз наступного дня "пЄшла за водою" Є довгий час не поверталась. ПапЄрець з номером телефону десь Є зараз спресований у загрозливо розповнЄшЄй шухлядЄ з документами (номер Майя змЄнила через два днЄ пЄсля вЄдвЄдин моЊЏ оселЄ).
  Вчора я здорово натЄшився, коли Майя розказувала менЄ подробицЄ тЄЊЏ пам'ятноЏ ночЄ. ВиявляЊться я повЄв себе дуже по-джентельменськи, наросказував сЄм бочок арештантЄв про своЊ життя, поривався спЄвати серенади Є, нарештЄ, щоб доказати, що я не верблюд, вимив до блиску всю кухню. ЗасЄдання продовжувалось аж до свЄтанку, а в годинЄ четвертЄй Майя дотягнула моЏ сЄмдесять п'ять кЄло до лЄжка. Ми поснули як Ганс Є Гретель у пряниковЄй хатцЄ. НЄякого насилля, домагань, бажання бути "чисто пацаном" я не проявляв. Це означало... нЄ фЄга це не означало, просто класно, що все тодЄ сталося саме так.
  Що ще цЄкаво, моя екс-гостя доводиться прямою родичкою Малому (в миру - Нестор В. НЄвроку). Непогана сЄмейка трапилась менЄ пЄд звуки украЏнського рок-н-ролу, який, як каже ВЄктор Винник "не помер, а просто жив колись". З Нестором ми могли познайомитись ще на тому фестЄ - вЄн грав на басу у Майки в групЄ, але якраз того дня злЄг в лЄжко з оригЄнальним захворюванням. Цього дебелого хлопця скосила пЄдступна вЄтрянка, якою вЄн не мав щастя хворЄти в дитинствЄ. ТакЄ справи...
  Я домовився з талановитим сЄмейством про зустрЄч ближчим часом - хочу подивитися чи не закинула колишня мрЄя всЄх хлопцЄв МЄста свЄй талантище на полицю Є чи Малий дЄйсно так лажаЊ на модуляцЄях, як вЄн каявся в НетЄ. ПообЄцявши прихопити свЄй "страт" Є пляшчину "Чорного Черемошу" для задобрення муз Є музЄв, вЄдкланявшись, я потарабанив додому.
  Ѓ зараз, вигулюючи Кору Є себе, приЊмно думати, що все у тебе нормально, хочеться вЄрити, що випадковЄ перехожЄ посмЄхаються не тому, що ти забув щось там застебнути, а хороша погода на вулицЄ не тому, що десь поряд рванула якась "атомка" Є вибуховою хвилею рознесло всЄ хмари. Просто все йде своЏм ходом: весна за зимою, день за нЄччю, тараня за пивом, яблуко за яблунею Є т. д. Є ДТП... Правда, Кора?
  ЃV
  Message
   Read? New: 12 - 57 From +380505111089 Stariy, yak spravi? Syogodni ne zmoju buti na zdibanci - na nas nayihalo KRU. Zahod' vvecheri v bar - bude slovac'ke pyvo.
  Message
   Read? New: 13 - 04 From +380677467422 Denis, ya "very sorry", ale zmoju virvatis' til'ki pid vechir. Davay v "Kotah" pid 7, OK?
  Message
   Read? New: 13 - 44 From +380503104698 Ti de?
  Я Џду в метро Є побачу цЄ повЄдомлення лише через пЄвгодини.
  V
  
  Коли черговий раз будеш подумки нити на тему "як мене все дЄстало" - надавай собЄ добре пЄд зад. Уже сама спроба здорово тебе втЄшить. А ще краще - бери ноги в руки, скористайся власним чи громадським транспортом Є гайда в парк ЄменЄ... А хай йому, тому ЄменЄ... Його вже однаково нЄхто не згадаЊ. Там поряд зупинка "двЄйки" Є "тридцять шостого". Або ще краще подзвони менЄ Є я Єз задоволенням туди припхаюсь разом з тобою. Там Њ одна споруда, яку, судячи Єз кЄлькостЄ знахабнЄвших ялинок-самосЄйок, що проросли на кожному поверсЄ, вже в цьому тисячолЄттЄ точно не закЄнчать. З першого по сьомий поверх - галерея митцЄв нового поколЄння. Ага, точно, - графЄтЄ всЄх напрямкЄв Є рЄвнЄв майстерностЄ, переважно в ч/б форматЄ Є на непристойнЄ теми. ПивнЄ пляшки прибирають старенькЄ добрЄ феЏ з алкоголЄчними прожилками на обличчЄ Є двома вищими освЄтами, що не заважаЊ Џм без зайвоЏ рефлексЄЏ сваритися за територЄю, використовуючи термЄни, знайомЄ вЄйськовослужбовцям Є нашим пЄвнЄчним сусЄдам. Проте, якщо ти такий слабонервовий, розслабся - на сьмому поверсЄ нещодавно завалилися сходи. Тепер туди можна потрапити лише з усякими альпЄнЄстськими прибамбасами або спуститися на арендованому гелЄкоптерЄ.ТакЄ от справи...
  Зараз на даху доживаЊ вЄку арендована друкарська машинка, пакети зо три паперу Є пачка "вЄнстона", в якЄй бракуЊ двох сигарет. В старЄй "ЯтранЄ" може ще Є зараз стирчить листок з набраним початком майбутньоЏ повЄстЄ. Так-от, якщо тобЄ не дуже складно, пЄднЄми туди свЄй зад Є дЄстань Малому ту сторЄнку, бо вЄн мене вже дЄстав своЏми розповЄдями про те, який шедевр кисне там, пЄд дощами МЄста. До речЄ, куриво можеш залишити собЄ...
  ...- про що там? - сигарета перекочувала з лЄвого кутика губ на правий Є дала Нестору змогу неповторно по-ЄдЄотськи вишкЄритись. - Про того хлопця, який зараз стоЏть за стЄйкою в барЄ за три квартали звЄдси, про дЄвчисько, яке перебЄжками летить додому пЄсля занять у гуртку бальних танцЄв, бо мЄсяць тому Џй приснився страшний сон про перший поверх недобудованого будинку на правЄй сторонЄ вулицЄ, про власника чотирьох тютюнових кЄоскЄв, який колекцЄонуЊ гудзики, про жЄнку, яку ти зустрЄнеш через два тижнЄ,а снитиметься вона тобЄ два роки. До тих пЄр, поки на тебе не наштовхнеться той тип, який знаЊ цих всЄх персонажЄв, плюс ще декЄлька десяткЄв, Є в нього Њ "час Є натхнення" описувати ЏхнЊ прикольне, позбавлене будь-якого змЄсту життя так, щоб вуха не злипалися. Може вЄн початкуючий журналЄст або кЄллер-невдаха. А може просто старий жовчний пердун, який накопичуЊ Є консервуЊ чуже життя, бо власне позбавлене яскравих фарб Є звукЄв. Про МЄсто, яке схоже на наЏвного жорстокого пЄдлЄтка, що згвалтував свою першу вчительку на випускному. Про те, що всЄ цЄ люди, живучи у МЄстЄ, мають приблизно рЄвнЄ шанси зустрЄтися, виграти в миттЊвЄй лотереЏ, попасти пЄд коток, розбитись на електромобЄлЄ у парку розваг, зустрЄтися в судЄ, проходячи по "справЄ рудих", або у клубЄ шанувальникЄв рок-групи з якоюсь дикою назвою чи споживачЄв цейлонського чаю. Про те, як один дядько невизначеного вЄку Є роду занять вирЄшуЊ це все записати, але сьомий поверх висотного будинку, де вЄн звичайно крадькома оглядаючись, набираЊ текст на орендованЄй машинцЄ зразу набЄло , завалюЊться, роздЄливши автора Є твЄр тонною-пЄвтора цегли, смЄття Є будЄвельного пилу. Ѓ така проста "творча невдача" обламуЊ людину з ходу, заставляЊ ЏЏ приписувати деяку мЄру фатальностЄ всього, що вЄдбуваЊться, читати гороскопи на наступний тиждень, завжди оплачувати проЏзд у громадському транспортЄ чи робити ще якЄсь дурницЄ. А потЄм вЄн знаходить цю одну сторЄнку у творЄ молодого письменника-аматора, який продаЊ бЄля метро насЄння. Вона саме така, як ЏЏ уявляв цей пишучий альпЄнЄст-вЄдлюдько, проте навЄть вЄйськовослужбовцям Є британським барабанщикам зрозумЄло, що так ЏЏ написати вЄн б не змЄг. Це потЄм буде слугувати мотивом у кримЄнальнЄй справЄ районноЏ прокуратури, яка не стане хЄтом, тому, що пЄдозрюваного, а згодом обвинуваченого Є пЄдсудного визнають таким, що не мЄг адекватно оцЄнювати власнЄ дЄЏ, вЄдправлять на примусове лЄкування, а незакЄнчену повЄсть пЄдшиють до справи. ПотЄм ЏЏ опублЄкуЊ старший слЄдчий, використавши дурнуватий псевдонЄм Є незадовЄльний стан галузЄ вЄтчизняного права ЄнтелектуальноЏ власностЄ. Книга буде супер-дупер популярна Є "просто "вау" року", тому, що нЄхто не зможе догнати про що там йдеться з тридцять першоЏ по шЄстдесять сьому сторЄнку, але кожен буде пантуватися, нЄби знайшов прихований змЄст, витиснув пЄдтекст, розшифрував руни. Критики Є читачЄ пачками будуть йти до божевЄльнЄ Є приватних психЄатрЄв. ДеякЄ з них навЄть пускатимуть слину в однЄй палатЄ з автором... А потЄм стане зрозумЄло, що вся ця ЄсторЄя просто те, що приснилось хлопчинЄ за стЄйкою бару, що за три квартали звЄдси, в той час, коли вЄн чекав дЄвчисько-танцЄвницю з вечЄрньоЏ школи бальних танцЄв, що йде додому, ще не знаючи про Єснування дядька, який назбирав вже три тисячЄ двадцять вЄсЄм гудзикЄв у вЄльний вЄд керування чотирма тютюновими кЄосками час, а зараз нетерпляче дивиться на хвилинну стрЄлку годинника, тому, що знаЊ - ще одна нЄч, яка буде такою ж, як Є тЄ ЄншЄ за попереднЄ два роки, змусить його розбити собЄ голову при спробЄ викинутися через модне "Њвропластикове" вЄкно, що межуЊ з балконом людини, яка всЄх Џх вимислила у нЄч, коли рЄзався черговий зуб мудростЄ Є не давав дрихнути з чистою совЄстю.
   Малий вЄдхилився на стЄльчику Є зробив у сторону кельнера (Олег? Арсен?) ЄнтернацЄональний жест, який означаЊ "два пива ще, будь-ласка", хоча пару рокЄв тому цЄ два пальцЄ тлумачились дещо пафоснЄше. Я вклинився в монолог, даючи можливЄсть генЄям подихати в спокЄйнЄшому темпЄ, висловив декЄлька припущень з приводу зубЄв, якЄ потребують допомоги ветеринара Є неспокЄйних ЄнстинктЄв, що змушують не спати, псувати фЄнський папЄр Є дряпатися на дахи аварЄйних конструкцЄй у пошуках вЄдповЄдей на несформульованЄ питання. Зауваживши, як пика Малого набираЊ дитячого виразу "це не я впЄсявся у цей сувенЄрний "памперс", мене понесло на висвЄтлення деяких темних моментЄв бЄографЄЏ такого собЄ Нестора В. НЄвроку, яка явно йде до славного закЄнчення шляхом контакту з радЄатором вантажЄвки, водЄй якоЏ не зможе розпЄзнати митця у станЄ Єнсайту, що втикнув у полоси дорожньоЏ розмЄтки на шосе за МЄстом, на натягнувши на себе попередньо "свЄтлоповертачЄв Є проблискових маячкЄв". ДЄвчатка за сусЄднЄм столиком перестали розмовляти про якогось Федора Ѓвановича - "конкретного жлоба, який дЄстав В ДОСКУ" Є, переключилися на Малого, заглядаючи йому до рота. По мЄрЄ того як я (я знаю - я дурнуватий) продовжував трахати цього представника достойного сЄмейства "ЧАС-ВЃД-ЧАС-МИ-ЛЮБИМО-ПОГАЛЬМУВАТИ-НА-ЗАБИТИХ-МАШИНАМИ-ПЕРЕХРЕСТЯХ-БО-НАМ-СТРЕЛЬНУЛА-КЛАСНА-ЃДЕЯ" порадами оголосити вЄйну компанЄЏ Microsoft, яка свого часу мала необережнЄсть почати продукувати текстовЄ редактори, що заставляють пальцЄ Малого тремтЄти, нЄби перед ним свЄжий порножурнал. њ варЄанти дати добре заробити послЄдовникам старого Фрейда, росказуючи про те, що "час, який моя мала любить присвячувати робленню гЄпотетичних дЄтей, я витрачаю на роблення гЄпотетичних бестселерЄв, а цитування ХемЄнгуея довело двох офЄцЄанток до звЄльнення Є подання заяви про сексуальнЄ домагання". Нагадав про можливЄсть знову взяти палатку напрокат Є приЊднатися до наметового мЄстечка опозицЄЏ з метою вивчення нових персонажЄв Є здобуття свЄжих вражень, що обернулося семидесятидвохгодинним сидЄнням у слЄдчому ЄзоляторЄ, трЄщинами декЄлькох ребер Є подарованим слЄдчому мобЄльним. (Малий був тодЄ Њдиним з п'ятидесяти трьох чоловЄк, кого забрали до вЄддЄлка Є натовкли морду охоронцЄ правопорядку). Добив я перспективного автора милостивим дозволом цитувати моЏ пересипанЄ матюками поради колегам по перу на майбутнЄх курсах навчання стилЄстики Є орфографЄЏ, куди Малого не вЄзьмуть, поки вЄн не навчиться хоча б зав'язувати краватку Є не залишати годинники у громадських туалетах...
  Малий - хороша людина Є вмЄЊ висловити навЄть самЄ складнЄ Єстини так, що хочеться поаплодувати цЄй мЄшанинЄ романтичного цинЄзму, щиро Є мЄцно потиснути йому на прощання горло Є обходити десятою дорогою до того як вЄн ЏЏ теж заблокуЊ. Але несписаний папЄр або незабитий DOCЄвськими файлами жорсткий диск не дають йому дихати з рЄвними Єнтервалами. ПотЄм Малий гвалтуЊ ЄнформацЄйнЄ носЄЏ, потЄм править, а потЄм папЄр летить в кошик для смЄття, а файли знищуються тремтячою рукою. Я читав дещо з того, що не встигало лЄквЄдовуватись. Це добре. Коли я намагався пояснити це цьому самоЏду - трохи не довЄв його до Єстерики. ВЄн звик починати пояснення факту, що зараз 12:47 ранку Є суботнЄй день з того, що в третьому тисячолЄттЄ до нашоЏ ери у КитаЏ був неврожай на рисових плантацЄях. Коротка рецензЄя - не те, що мав би почути Малий. Як мЄнЄмум треба було зробити лЄричний вЄдступ на п'ять хвилин про те, що я вважаю: "ЄсламськЄ фундаменталЄсти мають бЄльше шансЄв сподобатися електорату на Близькому СходЄ, тодЄ як у ЗахЄднЄй њвропЄ ситуацЄя прямо протилежна". ПотЄм ненав'язливо розповЄсти декЄлька анекдотЄв, зробити серйозну фЄзЄономЄю Є сказати: "А знаЊш, Малий, менЄ сподобалось. Чесно". А тут - "це добре", що напевне у розумЄннЄ Нестора означало - "ну Є фЄгня це... рЄдкЄсна... але ти цього не дЄзнаЊшся, бо ми вже двЄчЄ пили пиво разом". Тобто, я не хочу сказати, що Малий не може сказати чи написати щось без ялинкових прикрас, китайськоЏ пЄротехнЄки Є мЄшкЄв з гуано, якЄ на ялинцЄ висять поряд з довгограючими цукерками. Просто йому так простЄше. Поки вЄн займаЊться словоблудством - викристалЄзовуЊться основна Єдея. НЄчого, що деколи процес займаЊ двадцять сторЄнок. Зате на двадцять першЄй буде щось на зразок "ВЄн прийшов до рЄки. РЄка була на мЄсцЄ". Хай йому... Пиши, Малий... Ми з МайЊю оплатимо твоЊ лЄкування...
  VI
  ... на стриху бабусиного будинку. Точно, це мЄсце завжди залишаЊться холодним, хоча влЄтку дах розЄгрЄваЊться так, що, здаЊться, сЄрий (СЃР-Р-РИЙ!) дах зараз вЄзьметься трЄщинами Є випустить всЄх демонЄв, якЄ незаконно там прописалися. Живуть собЄ в кайф, шепотячи Є зЄтхаючи в коробцЄ, де батьки поскладали всЄ тЄ страшнЄ казки про бабЄв-ягЄв, оленок-змЄючок та Єншу бабайсько-драконЄвську нечисть. МолодшЄ брат Є сестра Џх нЄколи не боялися, а я, кожен раз дивлячись в очЄ намальованЄй потворЄ, починав стиха скавулЄти, задкував назад, поки не опинявся на достойнЄй вЄдстанЄ. В моЊму свЄтобаченнЄ мама жила з татом, я - з братом Є сестрою, всЄ ми разом жили з бабусею, а Ох завжди жив лише з Гусаром. Той висЄв над моЏм дитячим лЄжком, ще до того як я мЄг пояснити, що кричу по ночам не через зуби, що рЄжуться. ВЄн постЄйно дивився за мною, вуса багатозначно рухалися над кривуватою посмЄшкою Є закручували великих слимакЄв з темряви, якЄ пЄдповзали до лЄжка, намагалися продертися через дерев'янЄ бильця, не пролазили Є могли торкнутися мене лише своЏми липкими рогами-антенами. А зранку жахЄття верталися в глибину шафи, Гусар набував бадьоро-пЄднесеного вигляду Є знову всЄх дурив до наступноЏ ночЄ. Як ви знаЊте, простирадло, натягнуте пЄд шию, допомагаЊ майже вЄд усього страшного, що з вами може трапитися вночЄ. На крайнЄй випадок - ховаЊмся з головою. Я знаю людей, якЄ Є зараз так рятуються. ВЄд Гусара ж сховатися було неможливо.
  - Зараз я тебе знайду, малий!! Я знаю, що у тебе вже холодний живЄт, а зуби стиснутЄ, щоб не випустити зойк, який би видав тебе ранЄше часу! Ти тут? Чи ти знову йдеш по довгому коридору, щоб потриматися за мЄдну ручку до кЄмнати батькЄв? Ну, що ж ти, малий!! ТобЄ уже шЄсть рокЄв, ти маЊш спати один, а батьки зараз роблять тобЄ сестричку. ПотЄм я Џй розкажу, як ти пЄдвивав по ночам, витрЄщившись менЄ в очЄ, неспроможний вЄдвести погляд Є заснути, як чемнЄ дЄтки. А потЄм ми з нею теж побавимся...
  Ну де ти, старий вояко?? Я вже сам маю можливЄсть носити вуса Є прийшов побачитися востаннЊ з того ремонту, коли тебе запакували в ящик з макулатурою Є забули тут, нагорЄ. Я допоможу всЄм малим домовим, яких ти страхав цЄлодобово останнЄ чотирнадцять рокЄв, так, що вони зимою, бува, падали через комин у старовинну пЄч на кухнЄ, дико завиваючи по дорозЄ. Полум'я трЄскотЄло, в'Џдаючись в маленькЄ тЄльця, а ти задоволено шкЄрився у темрявЄ.
  Я вЄдкрив маленьке кругле вЄконце Є присЄв на вигнуте крЄсло, яке давно вЄдслужило своЊ. ВЄтер знадвору проЏхався по моЏй чупринЄ Є заплутався десь у бЄлизнЄ, розвЄшанЄй по цЄлЄй кЄмнатЄ. БЄлЄ простирадла пЄдозрЄло шурхотЄли, кидаючи тЄнЄ одне на одне Є матерЄалЄзуючись у духЄв, вурдалакЄв, упирЄв, повЄшених та утопленикЄв. Тримаючи в лЄвЄй руцЄ запалену сигарету, правою я вЄдхиляв свЄжовипранЄ речЄ, пробираючись до протилежноЏ стЄни будинку. Там лежав увесь мотлох, всЄ артефакти мого дитинства.
  От Є моЊ лЄжко. За задумом невЄдомого майстра воно було досить монументальним як для дитини. Коли я перестав перелазити через бильця, Џх просто зняли Є з тих пЄр я мав досить дорослу лежанку. МоЏ ноги почали звисати над задньою стЄнкою лише у вЄсЄм рокЄв, тому на малЄй сЄмейнЄй радЄ було вирЄшено придбати канапу, яка б дозволяла менЄ спати не лише в позЄ "шахматний кЄнь", але й "зЄрочкою". ЛЄжко списали на стрих - молодшЄ брат Є сестра спали з батьками.
  ЦЄкаво, хто це сюди постелив дитячу бЄлизну? Певне, ВЄтуся задумала завтра мене туди урочисто вкласти. Чи бабуська в гарячий сезон пускаЊ курортникЄв Є сюди? А де решту лЄжок? Що, малюк тут сам ночуЊ? Певно сплять десь на...
  ... - знЄми його... Ти ж можеш дЄстати? - на мене прохально дивляться великЄ заплаканЄ карЄ оченята. Я втрачаю дар мови. ВЄд несподЄванки по спинЄ продерло морозом, а волосся стало сторчака. - ВЄн страшний...
  - Хто страшний? Ти що тут робиш, дитино? Де мама з татом? - я хрипко шепочу в бЄк ящикЄв з макулатурою, де навпочЄпки сидить п'яти-семирЄчний хлопчик, обхопивши колЄна руками. - Ти як сюди залЄз? Що в будинку мЄсця мало бавитись? Ѓди до мене - будем вибиратися.
  Денис (я знаю, його звати Денис) зЄ страхом дивиться вгору, позад мене. Страх потроху загрЄбаЊ Є мене, сковуЊ всЄ рухи Є я вЄдчуваю, що моЏ очЄ робляться такими ж великими. Скинувши з себе його мацаки, я обертаюсь назад подивитися, що ж так налякало малого. А, то ти, страшний вЄйськовослужбовець! На мене вишкЄрився бравий гусар. ПосмЄшка його ЄдЄотська напевне Є налякала дитину.
  - Гей, Денис! Та не ховайся ти там! (звЄдки тут шафа з дитячоЏ? останнЄй раз я ЏЏ бачив на мЄсцЄ..) Зараз я його знЄму, а потЄм знЄму зЄ стриху Є тебе! Хочеш чаю з бЄсквЄтами - через п'ять хвилин будемо внизу сьорбати (вЄн же не любить бЄсквЄти, ЄдЄот!).
  Я стаю на краЏ лЄжка Є намагаюся дЄстатися до картини. ЗрозумЄвши, що дядько зависоко видерся, обертаюся в пошуках якогось ящика Є беру два перших-лЄпших, що стоять поруч. Зараз я тебе, потворо, знЄму! Будеш бомжЄв на смЄтнику лякати! Ну ось! Я опиняюся нЄс в нЄс зЄ славетним солдафоном, який колись ганяв французЄв за "бородЄнським" хлЄбом. М-да, намальовано явно не Рафаелем... Але невЄдомий автор не пожалЄв яскравих фарб, а кокарда Є вуса вималюванЄ майже зЄ стовЄдсотковою достовЄрнЄстю...
  - Агов, то що там на рахунок чаю? ВЄн може бути з морозивом чи ще чимось-там не кепським! А? - по моЏй нозЄ щось проповзло. - А батьки знають, що ти сюди подався чи вже пЄдняли на ноги все мЄстечко? - ще два швидких слизьких дотики, якЄ змусили мене матюкнутися Є поспЄшити вЄдв'язувати гачок крЄплення вЄд балки з бЄльшим завзяттям. ДверЄ шафи тихенько скрипнули. Ага, малий там, чекаЊ безпечного моменту. Ну, готово... Є я стаю обома босими ногами на слимакЄв, що розповзлися по всьому стриху! От гЄвно, там ж малий у шафЄ, у Џхньму кублЄ! Я, падаючи через раз на в'язкЄй пЄдлозЄ, покритЄй цЄЊю бридотою та ЏЏ слизом, добираюсь до протилежного краю стЄни Є трясу за ручки рЄзьблену високу шафу для одягу. - ВЄдкрий, малий! ЧуЊш?! Зараз я тебе заберу Є будем вибиратися. - Дверцята рЄзко вЄдчиняються, вивалюючи купу слимакЄв вперемЄшку з мертвими тЄлами. З горла у мене вириваЊться повЄтря, зуби зцЄплюються, не пускаючи сьогоднЄшнЄй обЄд на волю. Вся гнила маса розпадаЊться, але Дениса там немаЊ (мене там немаЊ! я ж з самого початку знав, хто цей хлопець з довшим, нЄж треба волоссям Є шЄстьма маленькими рубцями вЄд накладених колись скобок справа на лобЄ!). ВЄн-Я всерединЄ, забився у куток Є чекаЊ Мене-Його на допомогу. БЄжимо до Них! џм без Нас погано Є страшно! Я з криком пЄрнаю у глибину Є провалю-у-у-у-у-юсь на...
  ... - на двадцятиградуснЄй позначцЄ, як Є минулого лЄта в цей час. ВЄтер з Середземного моря принесе помЄрний антициклон, так, шо без дощЄв ми знову не залишимося. Тому прихопЄть сьогоднЄ на роботу не лише мобЄльнЄ телефони "алкатель", якЄ люб'язно надають вам цей ранковий прогноз, але й парасольки. Про дощ спЄваЊ найсвЄжЄша група нашоЏ хвилЄ "Жуки Є Мальви".
  СьогоднЄ я когось поховав. А вЄн настирливо розкопуЊться.
  
  
  
  VII
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"