Навия. Стiй, вiдьмо!

- Стiй! Хто йде?! - вартовi на вежi бiля ворiт не ловили гав й завчасно помiтили невисоку фiгуру, що вперто йшла до ворiт Сiчi.

-Пустiть. Заради усього, що ? святого, пуст?ть. Лише на одну н?ч. Лише перечекати... - д?вчина знала, що зимову замет?ль не пережити п?д в?дкритим небом. Тому й благала, в?дкинувши горд?сть. Життя ?й було дорожчим. Tа щось у ?? голос? було такого, що козаки, нав?ть знаючи звича? С?ч?, засумн?валися.

- Зараз, старшого покличу.

Й покликав. Й благала ж?нка. Але...

-- Н?. Йди зв?дси, ж?нко. Шукай соб? ?ншого притулку на цю н?ч. Ти не зайдеш до С?ч?. Жодна ж?нка не зайде. Н?коли.

Tа розсм?ялася безумним см?хом в?дьма.

-- Не зайде, кажеш, козаче? Жодна? Й аж н?коли? Багато ж ти на себе береш, козаче... Та ось тоб? мо? чесне слово, що побачиш ти, як на С?ч ув?йдуть ж?нки, дозволу не питаючи. Tа я серед них буду. Як гостя вв?йду. А ти бачити будеш, але н?чим не зарадиш, н?як зберегти звича? не зможеш.

-- Кажи-кажи, в?дьмо! Захистить Господь наш ? Пресвята Богородиця нас в?д чаклунства твого! - перехрестився козак, - йди, в?дьмо.

П?шла ж?нка в?д вор?т С?ч?.

***

А вноч?...Вноч? була страшна, люта замет?ль. Як лютий зв?р завивав в?тер...

Сн?г. Холодно. Як же холодно...

***

Багато минуло рок?в. Зм?нився св?т - не вп?зна?ш. Одного дня вир?шили збудувати на одному остров?, славетному й дивному, пам'ятку. Н?би то й С?ч, але малу, щоб д?тям й дорослим показувати, щоб бачили вони, як пращури-козаки жили.

Й збудували. Tа як справжня була та С?ч, бо вклали в не? ще й в?ру свою люди.

***

Одного спекотного липневого дня до ц??? С?ч? прямувала екскурс?я. Звичайн?с?нька екскурс?я для студент?в. Tа таким був жарт дол?, що у груп? були сам? д?вчата. Нав?ть екскурсовод була зовс?м юна ще д?вчина.

***

Коли заходили у ворота, одн?й д?вчинц? здалося, н?би гука? ?? голос чолов?чий: "В?дьмо! Ст?й, в?дьмо!"

Ус? роздивлялися курен?, новозбудовану дерев'яну церков та ?нш? дива С?ч?. Фотографувалися. Зв?дус?ль було чути веселий см?х й дзв?нк? д?воч? голоси.

Вона приклала долоню до дерев'яно? ст?нки церкви, в?д яко? йшов важкий, але при?мний запах сосни, трохи примружила оч?...

"Ось бачиш, козаченьку, справдилося мо? пророцтво. Я все ж прийшла. Як гостя прийшла. Й ув?йшла до С?ч?. Й д?вчата ув?йшли. А ти, козаченьку, бачиш, але жодним словом не можеш ?м перешкодити..."

"Бачу, в?дьмо, бачу..."

"Й що ж ти зараз скажеш, козаченьку? Не шкоду?ш, що не впустив мене тод?? На загибель в?дправив?"

"Н?, в?дьмо. Не шкодую. Я не порушив звичаю с?чового. Не вв?йшла ж?нка до С?ч?."

"Що ж. Як зна?ш. Бог тоб? суддя. Та п?ду я вже, козаченьку... Прощавай..."

Й почулося д?вчин?, що виходила вже з вор?т ?сторично? пам'ятки: "Прощавай, в?дьмо..."

Комментарии: 1, последний от 22/07/2009. © Copyright Навия (lajin@rambler.ru) Размещен: 11/07/2009, изменен: 07/04/2010. 3k. Статистика. Рассказ: Проза, Мистика Разное		Ваша оценка:
Аннотация: Написано после посещения музейного комплекса "Запорiзька Сiч". Ляпы и ошибки просьба указывать... Апд: текст исправлен, теперь буквы все читаются. Опять разбегутся - говорите, пожалуйста.

Навия: другие произведения.

Стiй, вiдьмо!