ВIП-ЗОО-ЗАЛА-ЗОО-ЗАЛА-ВIП...
- Знайшли ветеринарку! - Сiроманець притулився лобом до гарячого вiтражу.
Крiзь тоноване скло прозирнули ряди зелених крiсел, малахiтовi колони, болотянi стiни й постатi пасажирiв iз недостиглими обличчями. В ногах здригнулась переноска. Кiт нашорошився й застиг - за смарагдовим склом шкiрилася мокроноса морда вiвчарки.
Сiроманець усмiхнувся й погладив крiзь сiтку рудого пухнастого кота:
- Тихо, тихо, друже Василю.
Прозорi стулки турнiкета були поцяткованi вiдбитками рук, лап i хитромудрими слiдами казна кого. Сiроманець звично перевiрив кобуру, притиснув сумку до грудей i ступив у вiп-зоо-залу. Повiяло холодком. Василь невдоволено нявкнув.
- Кайф! - не згодився Сiроманець i пошукав очима пса.
Той лежав бiля нiг худорлявої брюнетки. Поблискуючи спицями, вона в"язала смугасту шкарпетку. Волосся на прямий продiл, на лобi вишита стрiчка, на шиї талiсман на шкiрянiй поворозцi.
Змiркував: "Та вона ж гiпi!"
Сiроманець збентежився i спiткнувся об край дорiжки. Рукодiльниця глянула на незграбного пасажира, затягнула вузлик, вiдкусила нитку й вивернула шкарпетку.
"Симпатична дiвчина, але неземна якась".
Дiвчина пiдсмикнула подiл довгої барвистої сукнi, скинула сандалю i примiряла обнову. Пес закотив очi.
"Я теж хочу", - виникло у Сiроманця в головi.
Вiд простоти думок вiн крекнув i почухав потилицю...
Раптом гучномовець оголосив:
"На маршрутi "Слава свiту" скасовано зупинку на Землi. Пасажири попрямують до десятого сектора через технiчнi обставини. Претензiї не приймаються".
I галактичною латиною повторив:
"Сiк транзiт "Ґлорiя Мундi"".
Сiроманець пiдiйшов до довiдкового бюро.
- Коли наступний рейс до Землi?
На монiторi з"явилося дiвоче обличчя й вимовило безбарвно:
- Технiчна перерва. Акумулятор телепорту заряджається.
Андрiй згадав гул флеш-антени й поставив безглузде питання:
- Надовго?
- Триває завантаження з чорної дiри! - дiвчина надула губки й зникла.
Сiроманець зiтхнув i рiшуче попрямував до реєстрацiйної стiйки. Аж тут з-за колони виступив квадратний чолов"яга iз заячою губою, вдягнений у сiрий камуфляж. Рипучим вiзком вiн загородив дорогу:
- За мною будеш! - i схрестив руки на грудях.
Пiд матовим ковпаком у вiзку сидiв якийсь звiр.
- Здається, у службових справах можна без черги...
- Не можна! - обличчя стало кам"яно-суворим.
Сiроманець знизав плечима. Василь презирливо нявкнув. Брюнетка, озброївшись спицями, повела рахунок петлям другої шкарпетки.
"Часу не гає", - вирiшив Сiроманець.
Дiвчина вловила захоплений погляд i всмiхнулась.
"От i стусувались!"
- Пора б уже, - пролунав сумовитий голос.
У дальньому кутку, пiд рекламою "Найкраще родео Галактики" на великiй валiзi сидiв цибатий худий... Сiроманець завагався - чи то ковбой, чи то жокей. На плечi в нього сидiв фiолетовий крокус - звичайнiсiнький крокусянський папуга. Птах чистив пiр"ячка й викушував блiшок. Поруч iз валiзою стояли вузькi блискучi чоботи, увiнчанi крислатим капелюхом. Витягнувши босi ноги, жокей ворушив пальцями, помахував над ними коротким канчуком, немов розганяючи мух, i сумно зiтхав:
- Бачте, завантаження в них! А не треба зайцiв до телепорту пускати, через них увесь день коту пiд хвiст.
Василь обурено завовтузився в переносцi.
- Чорт, чорт! - заверещав папуга. - Собака дррраний! Кiт пррропащий!
Пес стрепенувся, гавкнув знехотя. Василь фиркнув.
- Дракотику, припини! - жокей легенько придавив шию папузi, але звук став ще вищий:
- ...дррраний!
- Тихо, Лакi! - дiвчина нахилилась, погладила вiвчарку.
"Ото вже компанiя!" - розвеселився Андрiй.
Квадратний чолов"яга в камуфляжi подивився на годинник, поморщився i нетерпляче постукав по краю вiзка. З-пiд ковпака з"явилася гостра мордочка, вуха... клац! - вуха вискочили назовнi. Заєць.
- Привiт, вухатий, - усмiхнувся Андрiй.
Заєць кивнув, сiв стовпчиком i поправив лапкою скуйовджену шерсть на грудях.
Андрiй повернув сумку-переноску:
- Знайомся, Василю. Напевно, це заєць.
Кiт байдуже глянув крiзь сiтку й вiдвернувся.
- Мимо, - констатував Сiроманець i звернувся до квадратного: - Ваш зайчик якої породи? Забув, довго великими тваринами займався.
- Нумо, - пробасили у вiдповiдь. Андрiй вiдсахнувся. - Його звати Нумо.
Заєць скривив мордочку, показав на камуфляжного дядька, провiв, як мiг, лапою по горлу й вiдчайдушно затряс вухами.
Сiроманець помотав головою: "Не розумiю!"
Антена вщухла. До зали впливла огрядна бiлявка в унiформi кольору хакi, кинула на стiл опломбований портфель i зично оголосила:
- Готуємо документи на тварин. Пiдходимо по одному. З чипом i маршрутною картою прошу не затримуватись у проходi. Портал телепорту - коридором налiво, туалет - направо.
Першим до стiйки пiдiйшов жокей. Бiлявка дiстала з портфеля два чiпи:
- Як користуватися, знаєте? Ваш гомо-чiп-телепортатор - контактом на шию, бестiа-чiп-телепортатор - папузi на лапку. Питання є?
- Та знаю, панi, не вперше летимо, - i простягнув руку.
- Пане, папузi чiп просто тут крiпите.
- Чому?
- Якщо загубите чи неправильно закрiпите, папуга телепортується в тартарари. I шукай його у Всесвiтi. Чи змiшаєтесь на виходi з папугою. Претензiї не приймаємо, - реєстраторка зробила страшнi очi. - Але й премiї через вас не побачимо.
- Та менi ваша премiя до... Давай папери... Нумо!
Бiлявка набурмосилась:
- Пане, доки не очiпуєте папугу, документи не вiддам! Одiйдiть! Наступний!
Квадратний дядько пiдкотив торохтючий вiзок. Бiлявка вiдсканувала штрих-код, прикрасила папiр фiолетовим штампом i кинула на стiйку чiпи, мов костi у грi:
- Зайчику на вушко, вам на животок, пане Морковченку.
Квадратний кивнув.
Андрiй теж отримав чiпи - зеленi квадратики - собi й коту. Тут, розпихуючи чергу, до стiйки протиснувся маленький засмаглий енкiдiанець iз планети Шухрiмер:
- У мене не приймають ветеринарний паспорт! - заголосив вiн i простягнув клинописну табличку.
- Правильно - сканер його не вiзьме. Чекайте, оформлятимемо вручну. У вас перламутрова чайка?
- Чайка! Вони її миршавкою обiзвали. Мардук їм суддя!
- Чим ви незадоволенi? Чайка i миршавка - одне й те ж.
- Чайкою задоволений, обслуговуванням - нi! Дайте книгу скарг.
Бiлявка гучно оголосила:
- Реєстрацiя призупиняється. Не розходимось! - портфель у руки, i пiшла.
Жокей пiдбiг до стiйки, схопив забутi чiпи й, вiдштовхнувши енкiдiанця, кинувся до валiзи. Енкiдiанець вiд несподiванки випустив чайку. Чубата злетiла пiд стелю, зачепилася за плафон i зробила Сiроманця щасливим на всю сорочку.
"От миршавка", - подумав той.
Дiвчина-гiпi не стрималась i хихикнула. Сiроманець остаточно знiяковiв i побiг до туалету. В коридорi клячав жокей i прилаштовував звiриний чiп до зеленувато-жовтої валiзи. Поруч на пiдлозi, витягнувши лапки, iз заплющеними очима нерухомо сидiв папуга.
- Вам допомогти? - запитав Сiроманець.
Жокей обернувся, жваво схопився i сiв на валiзу, акурат на те мiсце, де чiп. Розглядаючи плями на сорочцi, Андрiй пiдiйшов до умивальника, вiдтер перламутровi мережки й пiдставив шию пiд крижаний струмiнь. Аж тут у голову угвинтився спочатку тихий, але дивний i неспокiйний звук. Тональнiсть росла, змiнювалась, переходила в тонке виття, мов на базарi рiзали кролика. Це був справжнiй модульований ультразвук. Який долинав iз зали очiкування.
"Там же Васько в переносцi!"
Сiроманець рвонувся до дверей... але вихiд загородив жокей:
- Друже, рятуй!
- Та менi кота...
- Виручай, земляку! Я теж iз третьої планети. Вiзьми валiзу, скажеш, що твоя. На Землi вiддаси. В ПАНУкро летиш, я чув. Я знайду! Тiльки залиш чiп, так треба.
- Що там? Контрабанда?
- Нiчого. Диви! - жокей клацнув замком. Повiяло iнкубатором драконарiума, проте валiза була направду порожньою. - Не вiдмовляйся, - жокей запхнув зiм"ятi купюри в нагрудну кишеньку вологої сорочки Сiроманця, ляснув по плечу: - Вуха затикай! - i першим вискочив у коридор.
Андрiй, не збагнувши, чому погодився взяти валiзу, повернувся до зали. Заєць Нумо всiвся стовпчиком, вiдчайдушно заплющив очi й, самозабутньо погойдуючись, вив тужливу ультразвукову пiсню. Дiвчина-гiпi закрила обличчя руками, бiлявка реєстраторка сховалася за стiйку, енкiдiанець лежав на пiдлозi, поруч валялась чайка.
Жокей пiдскочив до Нумо й тицьнув кiнцем канчука. Електричний трiск. Заєць замовк, повалився на бiк, з рота вискочив кляп. Стало чутно звуки сирени. Вбiгли двоє полiцiянтiв i начальник змiни телепорту.
"Виходить, цей зайчик - лепус обсценус, лихослов рiдкiсної породи, - зрозумiв, нарештi, Сiроманець. - Але ж його заборонено вивозити за ненормативну ультра-лексику. Ось тепер їх обох пов"яжуть, i зайця, i дядька в камуфляжi".
Вiн пошукав квадратного чолов"ягу. Не знайшов. Захолонуло серце - не було й переноски з рудим ученим котом. Украли Васька!
- Що тут вiдбувається? - запитав начальник.
- Вiн кепсько повiвся iз зайцем, - втрутився енкiдiанец.
- Документи! - низенький полiцiянт, схожий на вгодованого гусака, тицьнув коротким пальцем у жокея. Взяв за кутик картку, прокатав сканером... - Три термiни за контрабанду рiдкiсних тварин?.. Незле! Та ти в розшуку на планетi Земля. Пiдлягаєш телепортацiї та планетарному суду. Стiй на мiсцi й не дурiй!
- Я все одно туди лечу!
- Тож полетимо разом, - зареготав полiцiянт i прикував себе наручниками до жокея. - Де штатний ветлiкар?
- Хворiє, - стрепенулася бiлявка. - Вкушений гiгантською гарпiєю.
- Хто-небудь, допоможiть зайцю!
- Я ветлiкар, - пiдiйшов Сiроманець.
Полiцiянт уперся поглядом у кобуру з плазмоганом i хитро посмiхнувся:
- Дозвiл маємо?
- В базi даних драконарiуму.
- Навiщо? Дракона везете?
- Кота... у мене кота вкрали!
Полiцiянт узяв Андрiя в прицiл голографа, звiрився з базою даних i вимовив:
- Дозвiл є, але на Землю з плазмоганом без дракона не можна. Зброю доведеться залишити.
Аж тут пiдiйшла дiвчина-гiпi й тихо прошепотiла:
- Чи совою в пень, чи совою в дуба, а все совi буба. Чи совою в пень...
Полiцiянт запитав Андрiя:
- Жартуємо, пане? Який плазмоган, адже це кiт. Ветлiкар, кажете?.. Допоможiть тваринi!
Сiроманець хотiв заперечити, але дiвчина взяла за руку:
- Мовчiть!
Нумо симулював зомлiння, раз-по-раз клiпаючи очима.
"То що ж ти, брате, вiд мене хочеш?" - Сiроманець дiстав iз кишенi пiгулки, одну поклав собi за щоку, другу запропонував Нумо:
- Приймiть аскорбiнку, будь ласочка.
Заєць здригнувся, зiщулив вуха й рiзко видихнув:
- Скорбi... Скорботну кислоту жуй сам! Трясця її в печiнки!
- Тодi дiятиму рiшуче! - Сiроманець пiдхопив бешкетника за вуха.
- Куди! Кудииии! - тихо сичав заєць i дриґав заднiми лапами.
- До смiттєвого телепорту! - Сiроманець вiдчинив дверi комiрчини.
- У-у-у! Я рiдкiсна тваринка. Мене кохати, пестити й плекати треба. А щоб на тебе кицька чхнула, вiдпусти негайно! Бля!
- Буде тобi бля, - суворо видав Сiроманець i взявся за важiль смiттєвого приймальника.
- А-а! Вже не треба. Я вже хороший. Я все розскажу.
- Роз"якався тут, матюкальнику ультразвуковий.
- Це не матюк, бля, це енергiя продовження роду! Бо ж каже Йоан Золотоустий - стiльки створити може слово, скiльки зруйнувати страх. Особливо, якщо це слово - матiрне.
- Так i сказав - матiрне? Добре, зараз вирушиш чистити моркву на Альфу Центавра.
- Стривайте, пане генiальний лiкарю! Я! Лише я причетний до свiтової таємницi, через яку не сплю вже двадцять шiсть днiв. Сьогоднi двадцять сьомий. I рота менi не заткнете, як той браконьєр Морковченко. Все розкажу!
- Та я вже зрозумiв... - Сiроманець сiв на стiльчик, прилаштував поруч зайця. - Тiльки я тут до чого? Розказуй, але швидко - i тихо...
- Все просто. Коли кiт з"їсть равлика... Коли кота з"їсть вовк... Коли на спину вовка сяде заєць, а старий хворий дракон пiднiме обох до неба й скине на землю... Тодi заєць урятується й завиє на мiсяць. А свiт - угадайте? - перетвориться, згорнеться, очиститься? Бля!!!
- Маячня! - Сiроманець розкусив аскорбiнку. - Коти не їдять равликiв.
- Тодi перейдемо до дiла, - заєць нетерпляче смикнув вухами. - З дiвчиною кортить познайомитись? Iз тою, що з вiвчаркою? Чи, як казала моя бабця, дурному не нудно й самому?
- Ще б пак! Кортить!
- Отже, повiриш у маячню.
До стiйки ветконтролю Сiроманець повернувся iз зайцем, який мовчав i нiбито спав. Начальнику змiни сказав:
- Це не лепус обсценус. Вiн повторює слова мов папуга. Якщо вже його не можна повернути господаревi, хай летить зi мною на Землю. Все одно кота вкрали.
Полiцiянт насупився, заєць розплющив лiве око й тихесенько забурчав...
- Пропустiть його! - наказав начальник. - У пришвидшеному порядку! Вiд грiха...
Тим часом полiцiянти чемно, але мiцно взяли жокея попiд руки й вивели iз зали.
Сiроманець пiдхопив валiзу. Непотрiбний рипучий вiзок вiдкотив до пункту забутих речей. Дорогою згадав про папугу Дракотика. Птах так i сидiв на пiдлозi. Ветлiкар нахилився до нього...
"Он воно що! Кiборг! Вимкнений".
Андрiй торкнувся чiпа на валiзi - й замислився. Кинув усередину папугу й знову зачинив.
- Увага! - ожив гучний зв"язок, - розпочинається телепортацiя на планету Земля. Прохання не затримувати вiдправлення...
- Без квитка не можна! - бiлявка заступила дiвчинi з вiвчаркою дорогу. - Хтось уже поїхав службовим телепортом. Бардак, а не телепортал.
- Я не знала, що потрiбен квиток.
- Дiвчино, люба, то як ви сюди дiстались? Адже на марсуанську принцесу не схожi.
- Стрiлою часу.
- Знущаєтесь? Якою ще стрiлою? От як сюди прибули, так i летiть назад! Не пущу!
Сiроманець згадав про грошi жокея, i за п"ять хвилин уже простягав бiлявцi два квитки - собi й дiвчинi з собакою.
Марсуанський телепорт здавався казковим каменем на роздорiжжi. Направо - службовий телепорт iз кодовим замком. Лiворуч - вузькi дверцята, майже шпарина, над якою в повiтрi коливаються лiтери:
Обережно! Для безтiлесних iстот!
dd>
Пасажирська кабiна в центрi, просто над нею бункер для тварин, на технiчному жаргонi - "пiддувало" або "собача скриня". Поруч табличка: "Вироблено Iвано-Франкiвським заводом об"ємних i квантових телепорталiв. Начальник ВТК В. Геник".
- Ех, рiднi мiсця. Коли навiдаюся до них, хтозна... А ви звiдки?
Дiвчина показала на дверцята для безтiлесних iстот.
- То ви привид? Зовсiм не схожi!
- Нi, там стрiла часу. Не всi знають. Менi негайно треба на Землю, тому я тут. Через мене розрядився телепорт. А про квиток я щойно дiзналась.
- Хiба вiдразу не можна стрiлою до Землi?
- Нi. Тут початок.
- Початок чого?
- Менi сказали - це знає той, хто зустрiнеться зi мною на Марсуанiї.
- Шкода. Я гадав, ви розповiсте. До речi, не бачили, хто вкрав кота?
- Бачила. Той, що з заячою губою, в плямистому одязi.
- Вiн прорвався до службового телепорту. Напевно, вже на Землi.
Вiвчарка дивилась то на Сiроманця, то на господиню.
- Лакi, тобi до собачої скринi, - i пес слухняно пiрнув у звiряче пiддувало.
Слiдом застрибнув заєць. Сiроманець подумав i запхав туди валiзу.
Термiналом бiгли звичнi рядки - оберiть вiдстань у парсеках, пункт призначення, кiлькiсть мiсць i натиснiть "iнтер". Щойно увiйшли всередину - казковий камiнь перетворився на туманну субстанцiю. Телепортацiя, авжеж, дiло швидке, але не дарма роблять iмiтацiю пiдльоту на лiтаку - щоб уникнути шоку вiд миттєвого перемiщення у просторi.
Сiроманець м"яв панаму. Не наважувався глянути дiвчинi в очi, тож розглядав кулон на шиї - закаменiлого равлика з агату.
- Як вас звати?
- Андрiєм.
- Дивне iм"я, нiколи не чула.
- А ви?
- Агатова Змiйка.
"Як її в дитинствi звали? Агата?.. Гата... Агатка!"
- Моє улюблене iм"я!
Наче флеш-антена гудiла в головi, тягла до виру чорної дiри. Сiроманець уже, не вiдриваючись, дивився на Агатову Змiйку, й вона теж не вiдводила погляду.
- Чому везли кота, якщо займалися драконами?
- Один горинич у нас крав чужi яйця. Вистежив я його, але дракон здоровезний, хотiв в"язи скрутити. Ну, я його пiдстрелив, для самооборони. Вiн був рiдкiсний... - Сiроманець запнувся, - птеродактиль. Тож перевели на кiшок. Їхали з Василем на конференцiю в ПАНУкро. I знову "проколовся". Невдаха я.
- Теж у ПАНУкро? I я - на стажування.
- Летите вперше? Чiп надiйно посадили? Раптом на виходi змiшаємось, не страшно?
- Виходить, не страшно.
Пролунав дзвiночок, над дверима спалахнула емблема - золотий тризуб на синьому тлi. З туману виткались iлюмiнатори, в них з"явилось величезне мiсто, розтяте рiчкою, побiгла злiтна смуга, i телепорт принiс їх у Жуляни, до мiжнародного термiналу А.
Люди вийшли з кабiни, з "пiддувала" вистрибнув заєць. Сiроманець дiстав валiзу. Вiвчарки не було.
- Лакi! - Андрiй тихо свиснув.
I Агатова Змiйка теж покликала пса. Тиша. Сiроманець суворо подивився на зайця.
- Не бачив! Закуняв.
- Може, теж заснув? - Андрiй мало не влiз у "собачу скриню". - Нема!
- Що шукаємо? - запитав черговий андроїд, увесь у налiпках для багажу.
- Собаку.
- Зачекайте. Кличка Вовкулакi? Телепортувався штатно. Чiп здано.
- Де ж вiн?
- Напевно, пiшов iз господарем. Сканери його не бачать, отже, в будiвлi собаки немає!
Роздiл 2. ПАНУкро
- Василя рудого привезли?
Андрiй обернувся. Сивий мольфар iз крученими шворками на плечах, при краватцi та з бейджиком ПАНУкро - українського вiддiлення Планетарної академiї наук - усмiхаючись, дивився то на Андрiя, то на Агатову Змiйку. У правiй руцi вiн тримав суху заячу лапку з мiдним дзвiночком. На цю лапку майже з людським жахом косився заєць Нумо.
- Абарiсе! - Агатова Змiйка обiйняла мольфара.
- Вкрали Василя, - сумно повiдомив Сiроманець. - На Марсуанiї щез. А тепер ще й Лакi.
- Що за Лакi? - Абарiс глянув на годинник. - У Василя о другiй годинi доповiдь на конференцiї. Ви вiдповiсте за це!
- Ось лякати нас не треба! - прокашлявся Нумо. - Раз, раз... перевiрка зв"язку...
- Мовчи! - пiд поглядом Сiроманця заєць притих. - Украли кота. Загубився собака. Залишився заєць. I валiза з папугою. Але папуга несправжнiй. Вважаєте, нiсенiтниця? - i вiдкрив валiзу.
Папуга зиркнув на мольфара й тонким змученим голоском прохрипiв:
- Собака дррраний!
- Якiсна нiсенiтниця, - мольфар зачинив вiко. - Нащо вам заєць-балакун? Ти хто, контрабандний лепус обсценус?
Нумо затряс головою:
- Я ультразвук у особистих цiлях не використовую. Лише для слави науки. Приберiть отой амулет!
Мольфар покрутив заячу лапку:
- Це ключi вiд машини. Зайця не хочете здати до вiварiю?
- Взагалi-то, хочу... - нерiшуче сказав Андрiй.
- Не можна, найласкавiший пане лiкарю! - заголосив заєць. - Нумо пiде лише з вами.
Андрiй подумав i кивнув:
- Нумо зостається!
Заєць од задоволення замружив очi.
На стоянцi вiд мольфарського дзвiночка загурчав двигун чорної повнопривiдної "Верховини".
Абарiс недбало закинув валiзу до багажника.
- Дивно, - сказав Андрiй. - Звiдки ви одне одного знаєте, якщо Агата вперше на Землi?
- З минулих часiв, - усмiхнувся Абарiс.
- Ввiчливi люди працюють у ПАНУкро! А мольфари, що, чаклують?
- Нiт. Рухають науку. Знаннями й силою волi.
- Дорогоцiннi люди! - подав голос Нумо. - На яку тему доповiдь Василя?
- Мiжзорянi iмпульси радостi й щастя, - вiдповiв Абарiс.
- Моя улюблена тема, - зiтхнув Нумо.
- Еге ж, iз iмпульсiв ти спец! - Андрiй згадав звукову атаку.
Абарiс пiдморгнув зайцю:
- Доповiдь прочитаєш?
- Вважатиму за щастя!
- Значить, по руках... i по лапах.
Минули розв"язку на Кiльцевiй дорозi, "Верховина" увiмкнула польотнi вогнi й тихо злетiла в ранкове київське небо. Абарiс повiв машину до Академмiстечка. За десять хвилин вона зависла над мiшенню посадкового майданчика й м"яко опустилась перед готелем, поруч iз полiцiйним гелiкоптером.
- Вiтаємо в ПАНУкро! - Абарiс змахнув дзвiночком, мотор затих.
- Галактичнi копи! - Сiроманець показав на зоряну емблему гелiкоптера i латинський напис Оrdinis publicae - "полiцiя".
- Охороняють гостей. У нас iз усiєї галактики злiт. Десять тисяч рокiв тому в сузiр"ї Водолiя вибухнула зiрка. Тепер це Туманнiсть Равлик, у просторiччi Око Бога. Поруч iз нами, шiстсот свiтлових рокiв. А нещодавно Вухо Землi виявило в центрi туманностi струмiнь первинної енергiї.
- Вухо чого? - перебив Нумо.
- Радiотелескоп на горi Пiп Iван.
- Що це за струмiнь? - поцiкавився Андрiй.
- Потiк проречовини, що створює та знищує планети.
- Цiкаво, - буркнув заєць.
- Ще б пак, - Абарiс закашлявся. - Той струмiнь рухається до Землi.
- I за шiстсот рокiв додасть усiм лiтньої засмаги, - зауважив Нумо.
- Не вгадав! У Сонячнiй системi вiн буде завтра.
- Ото швидкiсть, - видихнув Сiроманець.
Нумо нервово затряс вухами:
- Щось станеться, а ми навiть не знаємо, в яку точку планети припаде удар.
- Як на мене, неважливо, куди. Вся Земля накриється мiдним тазом, - сумно сказав Андрiй.
- Свiтло Ока не зброя, а сила, яку ми хочемо зрозумiти. За легендою, Равлик уже посилав iмпульс у античнi часи, коли з"явилися скiфи.
На входi Андрiй побачив товстуна-полiцiянта з Марсуанiї. Але жокея поруч не було. Правоохоронець тримав знайомi гостроносi чоботи.
- А де ж...
- Утiк пiд час телепортацiї. Та ще чоботи пiдсунув! Вiдео в готелi записало схожого громадянина, до того ж босого, ось шукаємо. Якщо не знайду пройдисвiта, мене з Марсуанiї на Марс переведуть, а там узимку, самi знаєте, мiнус сто двадцять. Холоднувато!
- Спiвчуваю! - кивнув заєць.
Бiля ресепшена Андрiй потягнув Абарiса за рукав, шепнув:
- Номери поруч будуть?
- Я мольфар, а не чаклун...
- Хочу сьогоднi отримати грошi та зганяти до Франика.
- Що там?
- Батькiвщина.
- Хтось чекає?
- Та майже нiхто...
- Хто Нумо забере пiсля доповiдi? - встряв заєць.
- Може, таки у вiварiй? - безнадiйно запропонував Андрiй.
- Я вам не кролик для дослiджень! Я екстремальний заєць Нумо.
- Житимеш у мене вдома, - зiтхнув Абарiс. - Ходiмо в президiю, але швидше, о десятiй у мене лекцiя на кафедрi геофiзики.
У президiї ПАНУкро в Абарiса був кабiнет iз золотою табличкою:
АБАРIС
Завiдувач лабораторiї космогонiчної стратегiї
доктор геолого - мiнералогiчних наук
мольфар
Андрiй краєм ока розглядав склянi шафи, заповненi такими ж цiкавими речами, як i лапка з дзвiночком. Абарiс кивнув:
- Сiдай. Давай вiдрядження.
Черкнув золотим пером:
Головбуховi: затримати виплату добових до повернення доцента Бассi-Левса. Завлаб КС IГМ Абарiс.
- Що то за Бассi-Левс?! - обурився Сiроманець. - Рудий Васько?
- Тобi Васько, а для ПАНУкро доцент. Загубив кота - шукай, - повернув аркушик: - Успiхiв!
- Ну й гаразд! - Андрiй постукав ребром долонi по одвiрку. - Знайдемо пана доцента, не хвилюйтесь. Я про iнше. Де зараз Агатова Змiйка?
Абарiс усмiхнувся:
- У Малiй обсерваторiї.
Зусiбiч на Андрiя дивилося Око Бога. Helix Nebula. Туманнiсть Равлик. У всiх ракурсах i вiдтiнках, величезне, настирливе, чуже. Вiн iшов коридором мов пiд прицiлом. I про що хотiв сказати - тут-таки забував.
Прохолодна напiвтемна зала. Крiсла приступками пiднiмаються вгору, до зашторених вiкон другого свiту. Замiсть кафедри - комп"ютер телескопа, на стiнах - страшнi язичницькi маски. Агатова Змiйка з iншими аспiрантами стежить на великому екранi за тiєю туманнiстю. Пiктограми - як наскельнi малюнки.
Дiвчина ступила назустрiч.
- Агато, я, напевно, знаю, хто мусить розповiсти вам про справи земнi.
- Я здогадалась. Тiльки давай на "ти"!
Андрiй збентежився, пошукав вузол уявної краватки, кашлянув...
- Згоден! Найдивнiше, що я чув на Марсуанiї, таке: якщо кiшка з"їсть равлика, кiшку з"їсть вовк, сяде iз зайцем на дракона, злетить, упаде на землю й завиє, то свiту гаплик. А може, не гаплик.
- Равлик, звичайно, туманнiсть. Але як її ковтати? Заєць - Нумо. Вовк...
Андрiй засмутився:
- Якщо Сiроманець - так вiдразу вовк? Лiтати на драконi? Нi, я висоти боюсь!
Агата помовчала, всмiхнулася...
- Нi, ти не вовк. А де дракон? Усi мусять зiбратись на Землi, в тому мiсцi, куди подивиться Око Бога. Вже завтра.
- Є думка щодо дракона! Але весь ланцюжок - iз неможливостей. Кiшки не їдять равликiв, вовки не їдять кiшок, заєць побоїться сiсти на вовка. Дракон лiтає, так. Але Нумо сказав, що дракон старий i хворий, тобто майже нетранспортабельний! Добре, скине вiн їх на Землю. Заєць виживе. А де тiло вовка?
- Заєць стане єдиним - вовком i собою. Тому завиє. Це наша легенда, але що далi, знають тiльки мольфари. Звiрi не їдять одне одного по-справжньому. У вас це звуть мiфом - змiй проковтнув Сонце, почалася зима.
- Зрозумiло. Живцем, як вовк бабусю.
- Яку бабусю? Дивись, - Агата доторкнулась до свого кулона, кам"яного равлика: - Це символ Усесвiту. Змiя, що кусає власний хвiст. Тiльки одного равлика зможе проковтнути кiшка. I його треба знайти.
- Не кiшка це, а мiй рудий Вася, досвiдчений котяра. Доцент Бассi-Левс! Васька вкрав браконьєр. Равлик невiдомо де. А якщо народиться новий Усесвiт i дiстанеться дядьковi з заячою губою? Давай спочатку знайдемо кота. Iнакше не тiльки Всесвiт вибухне, але й твiй Абарiс вiдрядження не закриє, й у Франик я не поїду.
- Ти зiбрався їхати?
Щось промайнуло в очах Агати, вiд чого Андрiєвi стало легко й тепло.
- Куди ж я без кота... i без тебе.
- Туманнiсть Котяче Око в сузiр"ї Дракона бачить усiх кiшок. Через Вухо Землi вийдемо з нею на зв"язок, i вона назве мiсце, де зараз Васько. Потрiбен маятник мольфара, заяча лапка. Але просити в Абарiса не можна. В кожного предмета душа, вона слухається лише того, хто її покликав до цiєї речi.
- Диви, ось маятник! - Андрiй показав на кулон. - Ризикнемо?
- Так! О третiй годинi ночi ми повиннi бути тут.
- А немає туманностi Собаче Око, щоби знайти Лакi? Якби в мене загубився собака, я б мiсця собi не знаходив!
- Вiн знайдеться, я знаю. Вовкулакi дуже розумний... пес.
Сiроманець лiг рано, але все думав про Агатову Змiйку. Ще цiкавiше, чи думає про нього вона. Якщо не спить, то думає, напевно! Так, iз радiсною усмiшкою, i задрiмав.
Сон мов наяву, з шепотом, шерехами, запахом квiтiв iз драконарiуму Марсуанiї, з криком марсуанських ластатих чайок i свiтлом трьох срiблястих мiсяцiв. Андрiєвi чи то ввижалося, чи то снилося, що шкiра на руках луската, синьо-жовто-зелена. Вiн пiдходить до вiкна, пiдкурює сигарету... вогонь напалмом сапає з рота, обпалює руки. Мольфар дзеленчить заячою лапкою - i раптом Андрiй уже на острiшку скелi. Внизу прiрва, а мольфар знову махає лапкою та бурмоче:
"Валiза - новий господар. Знайди кота..."
Андрiй здригнувся, нiби справдi впав зi скелi... прокинувся, увiмкнув свiтло. В кiмнатi хтось кректав i охав. Андрiй пiдiйшов до валiзи, нахилився. Вона тремтiла, мов тварина вiд страху чи остуди, де-не-де проступали блiдi синьо-жовто-зеленi розводи, схожi на вiзерунок драконячої шкiри.
Андрiй обережно погладив потертi кути валiзи, та заспокоїлась, затихла. В номерi, що роздiляв їх з Агатовою Змiйкою, грюкнуло вiкно. Повiяло сигаретним димом. Обережно виглянув i охнув:
- Жокей?!
Чи здалося? Той сховався, зачинилося вiкно. Початок третьої, вже пора збиратися. Аж тут постукали. Вiдчинив... у дверях стояв жокей. Хоча, який вiн тепер жокей, коли замiсть чобiт з острогами - трекiнговi черевики.
- Я обiцяв, що валiзу заберу? Дякую, друже!
- Може, й забереш, та я не вiддам. Ти її господар?
Жокей мотнув головою:
- Нi. Вона мiй!
- Що твiй? - розгубився Андрiй.
- Ну, це... дракон, у сенсi, валiза мiй господар. Вiн у процесi самопiзнання почав згортатися всередину себе. А так вiн старий, хворий, розчарований i втомлений. Постiйно бурчить. Менi його шкода.
- Вiн знає, де равлик?
- Нi, навiщо! Без нас знайдуть. Нам iз ним по приколу злiтати ще разок, та на спочинок.
- Жодної моралi у звiрюки, суцiльний гонор! - Сiроманець тягнув час, поглядаючи на тумбочку, куди сховав плазмоган.
- Я тобi замiсть валiзи папужку залишу, Дракотика. Вiн хороший малий, - жокей носаком черевика трохи пiдштовхнув валiзу, та вiдкрилася.
Папуга злинув пiд стелю i з розгону дзьобнув Андрiя у скроню. В очах потемнiло, зробив крок - i впав.
"А потiм поцiлували..."
Андрiй розплющив очi. Голова майже не болiла, тiльки трохи паморочилось. Поруч сидiла Агатова Змiйка, на люстрi гойдався папуга:
- Дррракотик - хоррроша пташка! Дррракотик не горрробець!
- Котра година?!
- А казав, що не проспиш!
- Жокей валiзу поцупив.
- Значить, доля така. Ходiмо!
- Стривай, оце прихоплю, - вийняв кобуру з плазмоганом. - Спокiйнiше з ним.
В обсерваторiї вони навели телескоп на туманнiсть Котяче Око, схожу на хмару цукрової вати iз зiницею всерединi. Агата пiдносила кам"яного равлика по черзi до масок на стiнi. Навпроти однiєї з них равлик почав швидко розкручуватись.
- Це розмова двох прихованих "Я", мого та небесної туманностi. Так ми дiзнаємося про те, що за межею розуму.
- Хто ми?
- Наш народ.
- Звiдки?
- З Землi!
Раптом кам"яний талiсман трiснув i осипався сiрим пилом, а Котяче Око на дисплеї змiнилося настирливим Равликом. Агата злякано дивилась на розсипаний по пiдлозi порох, на який перетворився талiсман:
- Я помилилася з маятником. Потривожила Око Бога. Дивись - ти знаєш, де це?
Величезнi брили пiсковику тягнулись вервечкою, переходячи у масивнi монолiти. Верхiвки каменiв утворювали горизонтальну площину. На нiй - дев"ять круглих виїмок-чаш. Удалинi - двiйко гострих скельних iклiв, нiби гiгантська куля-маятник вирвала серцевину гори.
- Писаний Камiнь на Верховинi. Я там студентом практику проходив, малих дракончикiв навчав лiтати. Назву Камiнь одержав од скiфських карбiв - петроглiфiв. На скелях було язичницьке капище. А скелi цi - Агатова гора... - Сiроманець затнувся на словi.
- Небесний Равлик показав, де знайти Бассi-Левса.
- Це моя батькiвщина.
- Дiсталися до равлика! - у верхньому ряду амфiтеатру сидiв Абарiс. - А я гадаю, хто свiтло в обсерваторiї не вимкнув.
- Абарiсе, що буде? Чому розсипався талiсман? - запитала Агата.
- Старе закiнчується, починається нове. За легендою, закоханi зустрiчають свiтанок на гiрському плато, i в їхнiй владi врятувати чи погубити свiт, коли злетить свiтовий змiй Ки-Равл. Око Бога керує загибеллю планет, його вiдображення на Землi - закаменiлий агатовий равлик. У ньому спить сила Змiя i зашифрованi легенди про створення свiту. Твiй равлик слабкий. Зате в нашому геологiчному музеї є те, що треба. Жеода агату, розрiзана вздовж, амонiт. Її знайшли в курганi Чортомлик. Жеода вiд грецького "геодес", "земляний", символ Великої Богинi Геї. Якщо половинки з"єднати, на Землi розпочнеться новий цикл життя, зруйнувати - i свiт щезне. У будь-якому разi Ки-Равл отримає силу зльоту, коли равлик буде в кiшцi, а кiшка у вовку. Але з"єднати чи зруйнувати - залежить вiд людини. I це вже не легенда, а щира правда.
- Давно перевiряли - на мiсцi цей равлик чи нi? - спитав Андрiй.
Килимова дорiжка Геологiчного музею глушила кроки. Склянi вiтрини вiдбивали тьмяне свiтло лампочок. Лiтнiй свiтанок сюди ще не дiстався. Дверi в торцi прочиненi. Занявчав кiт.
- Василю! - Сiроманець упiзнав руду згубу.
Хтось схопив кота за хвiст i потягнув за колону. Кiт нявкнув i затих. Брязкiт, скалки розбитої вiтрини, i майже вiдразу - дзвiн сигналiзацiї. Квадратний дядько з заячою губою, в камуфляжi схопив кота й метнувся до виходу.
Абарiс пiдбiг до розбитої вiтрини - агатової жеоди нема, решту експонатiв скинуто на пiдлогу.
До музею вдерся полiцiянт iз Марсуанiї.
- Ви затриманi! Всi троє.
- Я Абарiс, - мольфар пiдняв руку.
- Стiй! - полiцiянт потягнувся до кобури. Вбiгли два охоронцi. - Взяти!
Андрiй повiльно пiдняв плазмоган:
- Першого, хто зрушить з мiсця - застрелю.
Коридором вискочили на вулицю.
- Куди тепер, у Франик?
- Еге ж. Я миттю, за ключами вiд машини, - на ходу крикнув Абарiс, - а ви - до готелю, на стоянку!
- Без дзвiночка не можеш завестись?
- Вiриш - не можу! В неї iммобiлайзер вiд чаклунства.
Мольфар повернувся швидко. У правiй руцi ключi, в лiвiй - шкiряний саквояж. Вiдразу злетiли й узяли курс на захiд.
Роздiл 3. Змiйка Агатової Гори
На горизонтi показався Iвано-Франкiвськ.
- За пiвгодини вже Верховина, - сказав Андрiй. - Не люблю лiтати.
Аж раптом мотор зачхав i, хоч що робив Абарiс, намертво укляк.
- Пристебнiться, йдемо на посадку!
Машина зарилась носом, але мольфар утримав кермо й повiльно, кружляючи над центром мiста, дотягнув автiвку до стоянки.
Припаркувались на Галицькiй, неподалiк вiд Ратушi.
- Франик, треба ж... - розгубився Сiроманець. - Немов сон побачив. Але що ж тепер робити?
- Маю iдею, - вiдповiв мольфар.
З боку вулицi Шеремети, навпроти Вiрменської церкви, за пiв метра вiд землi колихалась у повiтрi екскурсiйна повiтряна куля. Пальники нагнiтали тепле повiтря.
- Пропонуєте вкрасти?
- Час сприяє, шоста ранку, немає вертикальних потокiв. За годину будемо на мiсцi.
- А висота?
- Метрiв триста.
- Нi, це без мене...
- Що? - мольфар нiбито не розчув.
- Пального вистачить?
"Не має, не має вистачити!"
Абарiс глянув на аеростат:
- У кулi, начебто, нема iммобiлайзера вiд чаклунства.
Андрiй заплющив очi, але промовчав... перестрибнув через борт кошика, допомiг пiднятись Агатовiй Змiйцi. Абарiс кинув на пiдлогу саквояж, залiз усередину й вiдв"язав фал. Погойдуючись, куля повiльно пiднiмалась у небо. Мольфар додав вогню, пальники погнали пiд купол гаряче повiтря.
- Ага, бiжиш! - Абарiс помахав комусь на землi. - Запiзнився, брате. Черевики вже не знадобляться!
- Якi черевики, хто там? Власник кулi?
- Можна й так сказати. - Абарiс пошепотiв, покрутив заячою лапкою. Подув сильний бiчний вiтер, аеростат понесло на захiд: - Долетимо вдвiчi швидше. Проте, якщо вiтер посилиться, кулю закрутить, i впадемо.
- Вiн же не посилиться?
- Ще не рiшив...
Андрiй сiв на долiвку. Крiзь вiчка кошика на нього дивилась висота. Здригнувся, згадавши початок "Таємничого острова":
"- Ми пiднiмаємось?
- Нi! Навпаки! Опускаємось!
- Гiрше, пане Сайресе! Ми падаємо!"
- Чоловiче, не чую тебе, не мовчи! - перекрикував шум вiтру й полум"я мольфар.
- Добре, - насилу озвався Андрiй. - Тодi скажи, чому Око Бога обрало Карпати?
- Устань i ходи до мене, чоловiче, нумо! Бачиш отой гiрський хребет? Пiд ним тектонiчний розлом. Земля пульсує, мов та зiрка. Стиснеться - i океан заллє сушу, розшириться - прокинуться вулкани. Незабаром початок нового циклу. Недарма вiд Небесного Равлика летить послання, код майбутнього. Пiд Карпатами зiйшлися три платформи. Якщо дозволити їм зiткнутися, Земля загине. Вихiд iснує, але ти можеш його не прийняти.
- Це залежить вiд мене?
- Космiчна спiраль на кожному витку опиняється пiд загрозою. Iнодi це має дивний вигляд, як от ковтання тваринами одне одного. Майбутнє вiдкрите. Може, ваше щастя варте того, щоб задля нього закипiли вулкани й залили Землю вогнем.
- У розломi - стрiла часу, шлях додому, - сказала Агатова Змiйка. Абарiс суворо подивився на неї, проте нiчого не сказав. - Я хочу, щоб Андрiй усе знав.
- Не пошкодуєш?
- Краще жалкувати за тим, що було, нiж за нездiйсненим. Андрiю, я лише наполовину людина. Я дочка земної жiнки й тотемного духа роду.
- Авжеж! Дух мамi сам сказав? Винахiдливий дядько! - тепер Абарiс просвердлив очима вже Андрiя, але знову промовчав. - Та хiба я проти?
- Я з Землi, але час мiй - iнший. Дух сказав, що я народжу сина на iм"я Скiф. Вiн стане на чолi великого народу.
Сiроманцю стало сумно.
- Скiльки ж рокiв до тебе?
- Три тисячолiття.
- Напевно, ми зробили щось не так, якщо стiльки нас роздiляє.
- Чи, навпаки, зустрiлись, незважаючи нi на що.
Абарiс указав на птаха, що наздоганяв кулю:
- Не пам"ятаю папуги в легендi.
Паралельним курсом летiв незрiвнянний Дракотик, провокатор i пiдлабузник, фiолетовий крокусянський кiборг. Попереду здiймалась Агатова Гора. Їхня куля вже наблизилась до старовинного капища, вкритого петроглiфами. В центрi - зображення равлика.
- Запiзнились ми з тобою, Агато, - сказав Андрiй. - Бассi-Левс уже на мiсцi.
Схилом дерся браконьєр Морковченко з переноскою. В нiй - рудий доцент Васько. Побачивши повiтряну кулю, Морковченко cхопив переноску обома руками й перекотився в кущi.
Мольфар прикрутив полум"я й вiдкрив клапан, аби стравити повiтря. Куля повiльно опускалась. М"яке приземлення. Порожня оболонка з шовковим шарудiнням лягла на землю.
Морковченко пiдбiг до малюнка гiгантського равлика. Випустив Бассi-Левса i з низьким поклоном простягнув йому половинки агатової жеоди. Кiт роззявив iкласту пащу, равлик зник. Бассi-Левс став схожий на круглого хутряного молюска.
- Дррракон, дррракон! - вимагав папуга, кружляючи над капищем.
Абарiс нацiлив на оболонку пальник аеростата. Спалахнуло полум"я. Папуга злякався й сiв на верховiття смереки.
За стiною вогню Андрiй побачив, як у кошика вигинаються боки, на мiсцi пальникiв наливаються густо-червоною барвою очi, з вогняних язикiв народжуються крила.
- Кулю в жокея вкрали? То он у якому "кошику" летiли! Тiльки зайця - чортма!
Полум"я вiдступило. Замiсть гондоли повiтряної кулi клацав зубами й ворушив хвостом старий, але мiцний i вгодований дракон зi слизькою шкiрою, схожою на жаб"ячу. Свiтовий Змiй Ки-Равл.
Мольфар пiдняв саквояж i рiзко вивернув. I вже не саквояж, а екстремальний заєць Нумо негайно видав:
- Пiхвець, усе пiшло по розкiшницi.
- Нумо! Хiба так можна казати при дiвчинi?
- Ой, шо сi стало?! - удавано злякався заєць. - Почуваюся схарапуджено й згорьовано...
Тим часом над Агатовою горою у подвiйну спiраль закрутилися хмари.
Сiроманець розстебнув кобуру плазмогана. Агата стала перед ним:
- Не треба! Абарiс не простий мольфар. Безсмертний воїн, бог вогню, творець планет.
- I твiй батько?
- Так. Тотемний вовк племенi.
Андрiй опустив плазмоган:
- Скажи, щоб вiдпустив зайця! Iнакше...
Абарiс обережно посадив Нумо на землю, а сам розкинув руки й закружляв на мiсцi, поступово перетворюючись на щось волохате й кошлате. Потiм став на карачки... нi, на чотири лапи!
- Лакi! - охнув Андрiй. - I ти все знала? Ех...
- Ой, гралися гуси... - невдоволено пробурмотав Нумо.
Морковченко з низьким поклоном, наче iдолу, пiднiс Абарiсу кота. Та сама розкрита паща, тiльки iкла злiшi - й немає Бассi-Левса.
Помiж двох вершин Агатової гори зазмiїлась трiскуча вольтова дуга.
- Це з"єднання стихiй, - сказала Агата, - жiночої та чоловiчої. Зараз з"явиться Небесний Равлик.
- Пора! - майже по-людськи гавкнув Лакi.
Нумо замотав головою, увiмкнув ультразвук i з криком:
- Бля бу, якщо не полетимо! - одним стрибком осiдлав вовка. - Дай боже нашому телятi вовка з"їсти!
Дракон ляснув крилами, мов парасолькою, прийняв на борт пасажирiв i в крутому вiражi злетiв зi скелi.
Змiй ловив висхiднi потоки, нiжився й купався в повiтрi, реготав i плакав. Пiд критичним кутом атакував, пiкував на плато й знову злiтав угору. Вовк мiцно тримався за гребiнь драконячої шиї. Нумо не подiляв захвату крилатого ящера й голосно висловлював враження:
- Довбанемось на вiдмiнно, матерi його ковiнька!
Нарештi в зенiтi, в закрученiй спiраллю хмарi, розкрився нескiнченний тунель. Мов у воронцi тайфуну, мчали по колу уламки планет, астероїди, каменi. В дальнiй точцi небесного коридору з"явився згусток полум"я. Вогнянi витки наблизились до Землi. Краї тунелю мiнилися розпеченою лавою. Жерло небесного вулкана дедалi ширшало, навколо нього - все темнiшало, i Чумацький Шлях, незвично близький, яскравий, перекреслив небо. Павиними хвостами розцвiтали комети, iскрились рiзнокольоровi сполохи.
Вогняна куля, мов бутон, розвернулась до Землi. Зсередини дивилося настирливе Око Бога, Helix Nebula.
Дракон зобразив мертву петлю й, пiд радiснi крики зайця, врiзався заднiм ходом у вольтову дугу мiж двох вершин. Вiдштовхнувшись, мов камiнь iз рогачки, пiдлетiв до спiралi Небесного Равлика й перекинувся навзнак.
- Втекти хочеш, так?! - закричав Морковченко, вихопив ракетницю й прицiлився у дракона.
Фiолетовий папуга зiрвався з дерева, пiдлетiв i дзьобнув браконьєра в тiм"ячко. Вiдразу обоє зникли, зате новi малюнки - людини й птаха - з"явились на плато.
Дракон обпiкся лавою iз зоряного тунелю й зi свистом увiйшов у штопор. Сiра цятка вiдокремилась о шиї. Вовк упав додолу й перекинувся сiрим Зайцем у вовчий зрiст. Обмахнувшись розкiшним хвостом, зайцевовк завив на мiсяць. Дракон вирулив бiля самої землi й знову почав набирати висоту.
- Тепер стрiляй! - крикнула Агатова Змiйка.
- В кого?
- Якщо в зайця - зрушаться гори, вiдкриють стрiлу часу. Землю заллє вогняна лава, цей свiт зникне, але ми з тобою вдвох помчимо у мiй час. Якщо в дракона - Око Бога не зачепить Землю, поверне час. Але тодi я не зможу лишатися з тобою, це порушить рiвновагу.
- Тодi пiдказуй, що робити! Адже чудес не буває.
- Бувають. Однак за все треба платити.
- Три тисячолiття - безодня. Коли знаєш, що все можна повернути, тодi розлучатись легко. Але ми з тобою...
- Ми теж знаємо... що не можна падати в безодню.
- Подумаєш, три тисячi рокiв... дурниця. Може, спробуємо писати есемески?
Агата поправила комiр Андрiєвої сорочки й поцiлувала ледь помiтну родимку на шиї. Той розгубився:
- Вiчнiсть? Та нехай! У спiраль їй згорнутися! Рятувати Землю на шкоду любовi? Хiба ж це магiя!
- Це людська магiя!
Андрiй вистрiлив.
Дракон урочисто заревiв, розправив крила на всю широчiнь i впав у далекiй ущелинi.
"Другого дракона за кар"єру пiдстрелив".
Шiсть скiфських небесних коней рудої мастi, помiсь коня та грифона, повстали з тисячолiтнього праху, щоб нести колiсницю богинi-матерi. Абарiс тримав поводи. Тепер вiн здавався молодшим i вищим на зрiст. У лускатому обладунку поверх сорочки, у повстяних штанях, заправлених у невисокi м"якi чоботи. На лiвому боцi - сагайдак, на поясi короткий залiзний меч.
- Дожидай мене, - сказала Агатова Змiйка. - Коли-небудь я повернусь до цього свiту... Обов"язково!
I конi вiднесли Абарiса з Агатою в минуле через тисячолiтню спiраль Галактики.
Згасла вольтова дуга... Побiлiло й розтануло в денному небi загадкове Око Бога. Андрiй вiдчув, наскiльки втомився. Сiв на плаский камiнь, вкритий мохом, поруч поклав плазмоган i заплющив очi.
"Ось такi зайцi, Андрiю..."
Епiлог
Крiзь сон Сiроманець вiдчував, як собака обережно лиже руки.
"Лакi, фу!"
Андрiй розплющив очi, роззирнувся. Посадку ще не оголосили, закачували енергiю чорної дiри. Величезна сiра, схожа на вовка, вiвчарка стояла поруч iз крiслом i густо дихала в обличчя псиною. З гарячого язика крапала слина. Очi - не по-собачому пильнi.
Вщухла флеш-антена. Розпочалась реєстрацiя на рейс до Землi.
- Ти Лакi, так? Нумо, йди, то ж тебе кличуть.
Пес не послухався, сiв бiля Андрiя. Сiроманець узяв собаку за нашийник i пiдвiв до господинi.
- Дякую, пане...
- Андрiй.
- Моє улюблене iм"я!
- Справдi? А вас як звати?
- Агатою.
- Теж летите до ПАНУкро?
- Так.
"Це сон?"
Аж тут заверещав Нумо...