Пiд неозорим небом України,
Зростаючи й мужнiючи щомить,
Ми -
збудемось, ми станем неодмiнно
Землi своєї гiдними людьми.
В життя велике - лагiдне й нещадне, -
У неповторний свiт
нових iдей
Веде нас - наш наставник, i порадник,
I вчитель -
Радивилiвський лiцей.
Дорогу подолати допоможуть,
I мудростi, i сил додавши нам,
Козацькi слава й честь - непереможнi,
I полководська мужнiсть
Богуна,
Й борцiв за волю у двадцятiм вiцi
Величний, самозречений порив,
I труд всiх тих, хто з ранньої зiрницi
Лиш на добро наш край
благословив.
Пройдуть лiта, вiдгомонять уроки,
Дзвiнок покличе у бентежну рань,
Та вже нiщо не знiтить нас, нiвроку,
Окрилених наукою добра.
Бо наш лiцей - мов поклик благовiсний,
Що пiдбадьорить у тривожну
мить,
Коли все здасться i нудним, i прiсним,
I серце вiд зневiри
защемить.
Не зможе час закидати снiгами
Стежки, де ми в яснi лiцейнi днi
В перервах сперечались до нестями,
Упертi, непоступливi й смiшнi.
Пiд неозорим небом України,
Зростаючи й мужнiючи щомить,
Ми -
збудемось, ми станем неодмiнно
Землi своєї гiдними
людьми. |