Радивилiвський Загальноосвiтнiй Лiцей: другие произведения.

Ліцею мій!

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Конкурс 'Мир боевых искусств.Wuxia' Переводы на Amazon
Конкурсы романов на Author.Today

Зимние Конкурсы на ПродаМан
Peклaмa
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    "Ліцею мій!" - уже восьмий збірник літературних творів учнів Радивилівського загальноосвітнього ліцею і присвячується 10-й річниці з часу створення навчального закладу нового типу. Представлені в альманасі вірші та етюди дають певне уявлення про багатоманітний світ поетичних інтересів ліцеїстів, про їх наполегливу роботу над словом і пошук відповідей на найбільш важливі питання життя. Ліцеїсти неодноразово ставали переможцями і призерами обласного конкурсу учнівської творчості. Твори ліцеїстів публікуються у місцевій пресі, на Інтернет-сайті літературної студії "Провесінь", у колективних збірниках. Попередні збірки: "Провесінь" (2002), "На світанку" (2003), "Здрастуй, юносте!" (2004), "Відкриття почуттів" (2005), "Проріст" (2006), "Проба голосу" (2007), "Твори у ваш альбом" (2008).

  Ліцею мій
  
  Літературний альманах Радивилівського загальноосвітнього ліцею Рівненської області
  
  Радивилів, 2009
  
  Упорядник та редактор Володимир ЯЩУК
  
  "Ліцею мій!" - уже восьмий збірник літературних творів учнів Радивилівського загальноосвітнього ліцею і присвячується 10-й річниці з часу створення навчального закладу нового типу. Представлені в альманасі вірші та етюди дають певне уявлення про багатоманітний світ поетичних інтересів ліцеїстів, про їх наполегливу роботу над словом і пошук відповідей на найбільш важливі питання життя. Ліцеїсти неодноразово ставали переможцями і призерами обласного конкурсу учнівської творчості. Твори ліцеїстів публікуються у місцевій пресі, на Інтернет-сайті літературної студії "Провесінь", у колективних збірниках.
  Попередні збірки: "Провесінь" (2002), "На світанку" (2003), "Здрастуй, юносте!" (2004), "Відкриття почуттів" (2005), "Проріст" (2006), "Проба голосу" (2007), "Твори у ваш альбом" (2008).
  
  Визнання прийде!
  
  Творчість - поняття багатовимірне. Творчі задатки наших ліцеїстів проявляються в опрацюванні фактів при написанні науково-дослідницьких робіт Малої академії наук, у підготовці до предметних олімпіад, у туристичних змаганнях і походах, спортивних поєдинках. Наші ліцеїсти відомі в районі як гуртківці хореографічних, вокальних студій, майстри прикладного мистецтва, навчаються на музичних і художньому відділеннях школи мистецтв, переймають у старших навички вишивання, в"язання, плетіння з соломки і лози, різьблення, а ще поглиблено вивчають іноземні мови, пробують сили в комп"ютерному програмуванні, фотосправі, що теж засвідчує нахили до творчості.
  Літературна творчість у цьому ряду стоїть дещо окремо. Справа в тому, що прилучення старшокласників до написання віршів, етюдів, оповідань, навіть матеріалів газетних жанрів пробуджує додатковий інтерес до вивчення творів українських і зарубіжних письменників, допомагає краще зрозуміти складники їх майстерності, відчути глибоке смислове навантаження кожного слова в художніх творах класиків. Пробуючи власні сили в літературі, зокрема в поезії, ліцеїсти мають достатньо підстав порозмірковувати над поняттями добра і зла, духовності і бездуховності. І тим самим зміцнюють у своєму характері кращі людські риси.
  Цей збірник художніх творів ліцеїстів - уже восьмий. При підготовці до друку всіх попередніх мені випадало прочитувати учнівські вірші, прозові роздуми - і щоразу радів, коли бачив народження зрілої думки, цікавого образу. Те, як складалася і складається подальша доля колишніх наших літстудійців, промовляє і на користь ось такого прилучення до мистецтва слова в юному віці. Серед наших випускників є журналісти, перекладачі, філологи. Значить, уже в нашому навчальному закладі, на наших уроках, заняттях гуртків, у позакласних заходах, вони зробили свій життєвий вибір.
  Вірю, що й авторам цього альманаху, який виходить у 10 рік від часу заснування ліцею, стане в пригоді теперішня вдумлива робота над словом. Деякі вже виносили свої твори на суд широкого читацького загалу, оскільки публікувалися в районній газеті "Прапор перемоги". Інших з їх напрацюваннями ще чекають у часописах. Користуючись нагодою, хочу побажати всім творчої непогамовності, віри у власні здібності й талант. Не заспокоюйтеся на досягнутому, наполегливо займайтеся самоосвітою - і ви продовжите навчання в університетах і коледжах, станете потрібними для суспільства спеціалістами, а відтак - визнання прийде до вас, неодмінно прийде.
  Юрій Адамський,
  директор Радивилівського загальноосвітнього ліцею, відмінник освіти України.
  
  
  Ірина Масюк
  (11 клас)
  
  Українська мова
  
  О, рідная мово! Яка ти чудова,
  Яка милозвучна й водночас проста.
  Я спрагло вслухаюсь до рідного слова,
  Воно, наче спів солов"я, доліта...
  
  А часом воно заяскріє сльозою, -
  Й немовби затьмариться світ навкруги,
  Коли я згадаю, з якою бідою
  Не раз обступали тебе вороги.
  
  Та мову зламати - народ мій зламати.
  Ми завжди уміли за честь воювать.
  Для мене ти, мово, як рідная мати,
  Я також готова тебе захищать.
  
  Діди наші в битвах за волю вмирали,
  А воля - це й віра, і мова, й звичАй.
  За слово, за думку в кайдани кували,
  Однак не скорили козацький наш край.
  
  Слова "Україна", "Шевченко" - на стязі,
  Що вів і веде крізь терни лихоліть.
  Ми з мовою сильні й незборні в звитязі,
  Із нею - рости нам, мужніти і жить!
  
  
  Мрія
  
  Не важливо, що серце тріпоче
  І, охоплене жаром, болить.
  Я піду за тобою крізь ночі,
  На узгір"ях мене не спинить.
  Я полину з тобою у небо,
  Понад хмари, де сонце блищить.
  Не боюся, що сили не стане,
  Мої крила поринуть увись,
  За тобою готова і в прірву -
  Врятувати тебе від біди.
  Коли треба - додам тобі сили,
  Тільки крила хутчіше зведи.
  Стану зіркою в темному небі,
  Буду вітром в засушливі дні.
  Й нічогісінько більше не треба,
  Щоб щасливою бути мені.
  Берегтиму твій сон я щоночі,
  Відганятиму думи сумні,
  Щоб ніколи замріяні очі
  Не давали погаснуть мені.
  
  
  Краса
  
  Краса - одвічна істина в житті.
  Це сміх дзвінкий і чисті ручаї,
  Це синє небо і густа трава,
  Це соловейко, що в саду співа,
  Це щирі очі немовляти,
  Це білі вишні коло хати
  І квіти, вбрані у росу, -
  В усім оцім відчуй красу.
  
  
  Ніна Музика
  (11 клас)
  
  ***
  Скажи, скажи, навіщо покохала,
  Навіщо я довірилась тобі?
  Коли б не ти, то смутку б я не знала,
  Не побивалася б, заплакана, в журбі.
  Без тебе, наче цвіт без сонця, в"яну,
  Без тебе ох як важко в світі жить.
  О, де, скажи, я чарів тих дістану,
  Щоби тебе забуть і розлюбить.
  Забуть, бо сил терпіння вже немає,
  Забуть, адже я змучилася вкрай.
  Якби ти знав, як я переживаю,
  Який, бува, охоплює відчай...
  Якби ти знав мою журбу та муку,
  Якби відчув, що я пережила.
  Не раз, не два, піднявши вгору руки,
  Тебе, і світ, і долю я кляла.
  Кляла я все: і мрії ті дівочі,
  Що рано, ой як рано одцвіли,
  Кляла твої веселі, ясні очі,
  Що, бач, мене до чого довели...
  І ту весну з бентежними квітками,
  Той день і ту щемку щасливу мить,
  Коли мені, закоханій до краю,
  Ти клявся бути вірним і любить...
  Твоїм словам не вірить неможливо,
  Вони були, як пісня ручая,
  Тепер же лиш зосталася надія,
  Надія, що вернусь до тебе я.
  
  
  Життя
  Етюд
  
  Життя - це щастя, адже дається воно лиш раз. Можливо, не кожен задумується над цим, сприймає все як належне, так, ніби життя буде завжди або принаймні при потребі його можна буде поміняти чи взяти ще раз.
  Мені здається, що ми, дівчата, набагато повніше сприймаємо цей дар, адже в майбутньому зможемо подарувати життя іншій людині - своїй дитині. Справжня міра щастя - не отримати життя, а прожити його довго й гідно. На Землі мільйони людей, і доля багатьох трагічна, адже вони в молодому і навіть дитячому віці помирають від голоду, стихійних лих, війн і терористичних актів. Чому так склалося, що люди, знаючи про свою скороминущість у цьому світі, намагаються вкоротити віку іншим? А деякі вкорочують його собі самі, прилучаючись до алкоголю, наркотиків. Це ж так безглуздо - вмирати живучи, через свої згубні звички закопувати власне щастя.
  На щастя, людство зберегло себе, бо в ньому завжди переважали ті, котрі цінують життя, бережуть суспільну злагоду задля обдуманого вирішення спільних проблем. Такі люди здатні знайти друзів, спізнати справжнє кохання, здобути повагу і визнання. Вони не піддаються впливові огидного, мало того, своїм життя витісняють з існування мислячих істот те, що не достойне призначення людини як Божого творіння. Адже усвідомлюють: з ганебним потрібно боротися, через це пролягає шлях до насолодження прекрасним.
  Я багато розмірковувала: що для мене в цьому житті означає щастя, який його рецепт... Якось натрапила на книжку, в якій прочитала думку, що відповідала моєму внутрішньому відчуттю: ми повинні цінувати те, що маємо, але й не мусимо боятися взяти від життя те, чого прагнемо. Життя - щастя, але, по суті, лише передмова, прожити його слід у гармонії із собою і світом, - це справжня і найголовніша мрія про щастя.
  
  
  Тетяна Лемещук
  (11 клас)
  
  
  ***
  Осінь усе надовкола
  В золото розмалювала -
  Яблуні, груші, каштани
  Й берізок рядок понад ставом.
  
  Колір і сонця, і щастя
  Щедро у душу приносить.
  Але ж і крапелька смутку
  Є у красі тій яскравій.
  
  Сумно: птахи відлітають
  В далеку заморську чужину.
  Не чути вже їхнього співу,
  Лиш посвистом вітру повіє...
  
  Журба захолоджує серце,
  Й розвіється тільки весною,
  Як пісня полине пташина,
  Вряди-годи, може, й тужлива,
  
  Бо й птахи нудьгують за домом,
  Оплакують втрачених в леті..
  ...А осінь віщує негоду
  Й для мрійників та поетів.
  
  
  Ліцею наш!
  
  Чудовий заклад маєм ми,
  І зветься він ліцеєм.
  Тут діти вчаться непрості -
  З талантом і з душею.
  Дружніші, мабуть, від усіх,
  Бо повсякчасу разом.
  В перервах - жарти, щирий сміх.
  Уроки - для покАзу.
  В навчанні вперті, копіткі,
  У творчості крилаті,
  У КВК такі меткі -
  Нікому не здолати.
  Уже для завтрашніх доріг
  Тут двері нам відкрили.
  Ліцею, нам ти допоміг
  Розкрити власні сили.
  
  
  Навчатись ми не проти
  
  Концерти, танці напідскоки -
  Оце таки життя для нас.
  А то щодня готуй уроки,
  Щоб не підвести рідний клас.
  А в класі, лиш дзвінок ізрання,
  За парти скличе, - тут і там
  Розмови тихі про кохання
  Наперебивку вчителям.
  Утім, навчатись ми не проти,
  Нам всі науки до снаги.
  Ми можем лінощі збороти
  І недоречне "ги-ги-ги".
  
  
  Маріанна Герзун
  (11 клас)
  
  Краса
  
  Краса... А що несе це слово?
  І чи спасе безумний світ?
  Ми в добре вірити готові,
  А звідки ж зло плекає цвіт?
  
  Під милим ликом все руйнує,
  Вселяє тіні безнадій...
  Чому це так? Ні, не збагну я...
  Це не сприймає розум мій.
  
  Краса дає поету крила
  І підіймає в небеса.
  Однак політ його знесилить -
  І вже душа його згаса...
  
  З КРАСОЮ бог до мене лине,
  А чи крадеться сатана?
  Все ж для життя вогню жарину
  Дарує нам лише вона.
  
  
  Наталія Коваль
  (11 клас)
  
  Калина
  
  Для кожної людини є на землі щось найголовніше, найдорожче, найсвятіше, щось таке, до чого вона ставиться з особливою шанобливістю. Для нас це Україна. А символи України для нас - це герб, прапор, народна пісня, чарівна українська мова, що полонить кожне серце, а ще - верба і калина.
  Верба і калина - важливі атрибути українського народу. Верба ќ- символ краси, неперервності життя, вона дуже живуча. Здавна її вважають святим деревом. Калина - це також дерево-символ. Оскільки ягоди калини червоні, то й стали вони метафорою на позначення пролитої за волю крові та невмирущості роду. Не обходиться без калини й такий важливий народний обряд, як весілля.
  Дівчата прикрашали калиною весільний коровай, у багатьох весільних піснях є про неї образні слова. Калиновим цвітом або ягодами вбирали гільце, а під час вбирання молодої дівчата-дружки співали пісні, які ставали мовби віддзеркаленням того цвіту. На весільних сорочках дівчат і хлопців, а також на рушниках вишивали кетяги калини. Отож вона стала ніби синонімом краси, кохання, щастя. Навесні вкривається білим цвітом і стоїть, як наречена, в білому вбранні, а восени палахкотить гронами плодів. Нею уквітчують оселю, лікуються. Народ склав про неї багато легенд, пісень. Важко уявити сільське подвір'я в Україні, де б не ріс цей чудовий кущ. За повір"ям, садили кущі біля криниць, щоб вода була холодна і смачна.
  Майже в усіх народів є улюблені дерева-символи.У канадців, скажімо, це клен, у росіян - берізка і горобиќна, а в нас - верба і калина. "Без верби і калини нема України", - говориться в прислів'ї. На всій планеті росте понад 200 видів калини, а в Україні - лише вісім, але, як ніде, в нас вона по-особливому шанована - оспівана, оповита легендами, вплетена в казки та вірші.
   Калину мені випадало бачити в лісі, на луках, на берегах річок, на гоќродах високими кущами. Зацвітає білими суцвіттями, а ягодами наливається пізньої осені. Навіть коли вже випаде сніг, вони навіть у нашому містечку Радивилові деінде ще виграють на гілках яскравими вогниками.
  Калина з давніх-давен увійшла в наш побут не лише як їстівний продукт, а й як окраса. Як уже сказано, на весіллях. До того ж узимку нею прикраќшають будь-який святковий зал. Здавна дівчина і калина поєднуваќлися в поетичних образах. Калина була уособленням дівочої краќси.. Дівчата довіряли їй свої найпотаємніші мрії. Образ калини входить у нашу свідомість з раннього дитинства разом з маминою колисковою, розќповідями про лікувальні властивості цих ягід.
  Не було в народній медицині колись, та, мабуть, і теќпер нема такого помічника від застуди, як калиновий чай. Свіжі ягоди з медом та водою не раз і мені допомагали при кашлі, а ще їх вживали при серќцевих захворюваннях, для регулювання травлення, тиску крові. Соком калини дівчата та жінки очищали обличчя, щоб рум'янилося. Одне слово, цінуємо калину за її цілющі влаќстивості. З ягід варять кисіль, джеми, варення.
  За традицією, на могилах загиблих садили калиќну. Проводжаючи людину в останню путь, труну обвиваќли її цвітом або кетягами плодів.
  Коли син чи дочка вирушали в дорогу, мати напувала калиновим чаєм і давала з собою хліб із калиною, щоб нагадувала домівку, матір, рідну мову. Як жаль, що багато чого з народних звичаїв, пов"язаних із калиною, у переважної більшості людей втратило своє значення, забувається... А між тим червона калина, як і верба, - це символи отчого краю, наќшої рідної України.
  
  
  Вікторія Маркович
  (11 клас)
  
  Щастя жити
  
  Життя - найбільший скарб, даний Богом. Другого разу ніколи не буде. І прожити життя треба так, щоб після тебе залишився добрий слід на землі, щоб пам"ять про тебе не згасла відразу після смерті. "Можливо, в цьому світі ти всього лиш людина, але ля когось ти - цілий світ" (Габріель Гарсіа Маркес).
  Життя щасливе тоді, коли біля тебе є кохана людина, яка може підтримати в горі і в радості. І з цією людиною тобі легко, вона завжди зрозуміє, підбадьорить, ти дивишся на неї - і тобі хочеться жити вічно.
  На жаль, життя наповнене не тільки хорошим. І коли трапляється "чорна смуга", головне - не розчаруватися в собі, знайти сили здолати всі негаразди, жити далі. Тим паче, якщо є для кого жити: кохана людина, діти, батьки, друзі
  Прикро, що іноді людина сама знищує це найбільше щастя - життя. Йдеться про пияцтво, наркоманію, врешті-решт - самогубство. Хіба це вихід? Душевні муки, начебто нездоланні проблеми не йдуть у жодне порівняння з можливостями життя, яке пропонує безліч варіантів подолання психологічної кризи. Не опускати руки у відчаї, не розчаровуватися у житті - це так важливо, адже щастя ще більш солодке після невдачі, нещастя. Це так важко переступити через грань болю, однак вкрай необхідно, така реальність. Немає такої людини, в якої все складалося б так, як вона хоче і як задумала. "Щоб дістатися до джерела, треба пливти проти течії" (Станіслав Єжи Лец).
  Для жінки найбільше щастя - коли вона народила дитя, дала нове життя. Піклування про дитину, турбота про її здоров"я, прагнення уберегти від негараздів додають сил, наповнюють життя особливим змістом. Ця турбота - на всі подальші роки, нею перейнята жінка й тоді, коли син чи донька вже дорослі і мають власну сім"ю, сво\х дітей. Любов від матері передається дитині - і вже не згасає все життя.
  Щоб жити щасливо, не обов"язково мати багато грошей і розуму, просто потрібно жити за правилами моралі. Людина щаслива, коли в неї чисте сумління, чиста душа. Отож причиною душевних надломів часто стають гріхи, вони мучать ізсередини, затьмарюють світ. Щастя - не матеріальні блага, а в духовні.
  
  
  Лілія Трашкова
  (10 клас)
  
   ***
  Ось так збулися потайні бажання -
  Душі невинної томління і страждання.
  Забути все, простити, далі жити,
  Тайком кохати й погляд твій ловити.
  
  
  Вчителю
  
  Нехай в цей день вам сонце сяє
  Не так, як світить зазвичай.
  В цей день нехай біда минає
  І буде щастя коровай.
  Усмішок зичу, радості, тепла,
  Обіймів щирих, квітів, подарунків...
  Зоря удачі хай несе добро
  І кожен день минає гарно й лунко.
  Для нас ви промінь світла в тьмі наук,
  Цінуємо й за добру, щедру вдачу.
  Хай птаха щастя вам летить до рук,
  Хай серце втіха сповнює гаряча.
  
  Мій тату...
  
  Мій тату, моя ти опора...
  Чому ти так рано пішов?
  Лиш вітер зітхає суворо
  І сум не пускає з заков.
  
  Не зміг зберегти своє небо
  І сяйво прийдешніх років.
  Як важко, як важко без тебе.
  Ти ж стільки здійснити хотів...
  
  Мій тату, навіщо ж так рано?..
  І хто підведе до вінця?
  На серці - роз"ятрена рана.
  Й не сходить журба із лиця.
  
  Проплакавши ніч у подушку,
  Прошу, щоб наснився мені,
  Щось лагідне мовив на вушко.
  Явися на мить хоч би в сні!
  
  Мій тату, моя ти опора,
  Чому ти пішов за межу?
  Мій тату, моя ти опора,
  Твій образ у серці ношу.
  
  
  Оксана Бормова
  (10 клас)
  
  ***
  Давно вже забулось і минулось,
  Снігами вкрилось - жодного сліда...
  Та ні, не все... Я серцем те відчула.
  І те чуття - мов повені вода.
  
  І знов неквапно двері прочинились,
  В духмяний вечір знову ми зустрілись.
  В зрадливій пристрасті збентежено ми грілись.
  Виходить, почуття ще не скінчились?..
  
  ***
  Кохання не бійтесь, воно дуже різне.
  Як сонця промінчик. Немов буревій...
  У когось - світанок, у когось - мов захід,
  Комусь - ніби човен у морі стихій.
  
  Не бійтесь завзято шукати - й втрачати...
  І знову шукати, іти до мети.
  Кохання - мов світло палке й недосяжне,
  До нього потрібно нескорено йти.
  
  ***
  Життям пливи, пливи - і не корись
  Буденності, поразкам і невдачам.
  Майбутнє, як світанок, зустрічай
  І серцем випромінюйся гарячим.
  
  
  Тарас Костюк
  (10 клас)
  
  ***
  І в нас були славетні лицарі.
  Можливо, не такі шляхетні.
  Можливо, не такі ошатні.
  Вони були інакші,
  Адже в біді зростали,
  Отож не дивно: з горем
  Ділили все навпіл.
  А ще, звитяги повні,
  Своїм допомагали.
  А ворогам у битвах
  Давали стусанів.
  А як вони на бій ішли, рубались,
  Не через те, що вмінням хизувались,
  А через те, що серденько стискалось
  За матерів і за синів,
  Зневажених у панському ярмі.
  
  Минулись ті часи.
  Бо в лицарів сучасних
  Є небо вільне, ясне,
  Та їм вже мало бути вільними людьми.
  Їм гроші дай. Дали! Все мало...
  В гетьмани пнуться,
  Зраджуючи всіх.
  Забули псевдолицарі чомусь,
  Як їм діди дорогу прокладали.
  Овва! Вони в біді ще не бували,
  Не чули палиць по спині.
  Тому так легко гідністю торгують
  І люд простий обдурюють, грабують.
  А славу, безсоромники, купили,
  Хоча її не варті і на гріш.
  Ви - недостойні внуки козаків,
  Ганьба вам, а не слава й не козацька.
  Бо козаки не скривдять, хоч могли б.
  А ви? Ганьба! Ганьба! Ганьба!
  
  
  Олександр Чаплій
  (10 клас)
  
  ***
  Як у душі в мені кричить
  Непогамовний біль...
  Вона ж не чує і не зна
  Про голос той в мені.
  
  Я вчора з нею розмовляв,
  А голос той кричав...
  Вона ж не чула - і пішла,
  Не знавши: я кохав!
  
  
  Богдана Резнік
  (10 клас)
  
  ***
  Зустріну, щоб урешті розпрощатись,
  Скажу, щоб з серця скинути облуду,
  Й ніколи правду не замкну за грати,
  Не поведу кохання я до суду.
  
  Загляну в очі, щоби в них втонути,
  Змовчу про те, що вдосвіта наснилось,
  Зруйную щастя лицемірні пута
  І полечу, забравши в тебе крила...
  
  ***
  Ангеле, де ти? Скажи, відгукнись,
  Немає вже сили безмовно кричати,
  Нігті в долоні так підло вп"ялись,
  А вуста твої знишкли - чому їм мовчати?
  
  Хочеш, я стану осіннім дощем?
  Може, ти хочеш весняного сонця?
  Знаю: холодним зимовим плачем
  Не проникну у серце до самого денця...
  
  Ангеле, де ти? Невже я сама
  Тебе зрозуміти сьогодні не в силі?
  І знов огорта мою душу зима -
  І я мимохіть завмираю щохвилі...
  
  Повірю в кохання, якщо воно є,
  Тебе я зігрію, якщо ти прилинеш.
  І завжди чекатиму тільки тебе,
  Якщо ти дозволиш, якщо не зупиниш...
  
  ***
  Десь іноді замре душа на злеті -
  І, ніби птах з підрізаним крилом,
  Закрутиться із вітром в піруеті -
  А в тебе в серці все догори дном.
  
  А птах-душа все квилить, наче просить,
  Щоб ти лиш простягнув долоню їй.
  Та, мабуть, вже тобі "по горло" - досить -
  Забрав останні сили буревій.
  
  А вітер твою душу знов жбурляє,
  Безжально так об скали розбива.
  Та співчуття в тобі, на жаль, немає.
  Куди душа замучена сплива?
  
  
  Ірина Мартинюк
  (10 клас)
  
  ***
  Дитинства неповторний, дивний світ.
  Всі грають м"ячиком, радіють і стрибають,
  Немовби зайчики, кумедні і смішні.
  Всі діти ну неначе завідні.
  А я ось непомітно виросла, атож,
  Мені стає і сумно, і тривожно,
  Що вже дитячих днів не повернуть.
  Бо стала я доросла. Я доросла,
  Але живе, живе в душі дитячий щем.
  
  ***
  Мені так кепсько, біль не полиша -
  І я не знаю, що мені робити.
  І я не знаю, як же далі жити,
  Лише кричить знеможена душа.
  Ну чим же я інакша, "не така"?
  І хто мої страждання геть розвіє?
  Авжеж, я все прекрасно розумію -
  І розчиняюсь в болісних думках.
  
  ***
  А може, і не треба цих відвертих,
  Шалених, пристрасних, гарячих слів?
  Чи зможу і без них я добре жити?
  А в них надія всіх прийдешніх днів...
  "Самозакоханий, - скажу тобі, - і впертий!"
  А в серці біль, немов раптовий грім.
  І все одно залишишся моїм ти.
  Моїм, моїм, залишишся моїм!
  
  ***
  Схід сонця так близько вже!
  Опівнічний місяць сховався
  За віття білої пальми.
  А море нещадно викидає з себе
  Морських зірок,
  Примушуючи їх помирати
  На білому холодному піску.
  
  Кольори життя
  Етюд
  
  Гострий біль чорний, від нього навертається на очі пелена сліз, а на душу - страждання.
  Кожен із з нас знає, що він інколи лінивий і що лінощі - погана риса характеру. Тому й лінь темного кольору. Коричневого.
  В учня є обов"язок вчитися (вчитися і ще раз вчитися!), але раз у раз огортають лінощі, почуття необов"язковості, збайдужіння. Отож школу я поєдную з зеленою барвою. Зелений колір - це уособлення надії. Думка про школу допомагає зосередитися, зібратися з силами. Думаю, зелений підходить.
  А сірий - аж ніяк не відображення нудьги та безнадії, по-моєму, він зрідні логічному мисленню, вмінню розв"язувати найскладніші проблеми. Вважаю, що він ідеально підходить до праці, адже саме в роботі нам необхідні ці якості.
  Коли зробиш добрий вчинок, хочеться розповісти про нього всім, тому віднесу його до рожевого, адже це - колір яскравий, обнадійливий.
  Сміх та посмішку варто позначити одним кольором, наприклад білим. Він символізує й чесноту, незаплямованість, радість.
  А щастя розфарбую жовтим - як-не-як, то колір сонця, щасливий і бентежний.
  Ось такі мої головні кольори життя.
  
  
  Надія Ковальчук
  (10 клас)
  
  Українська мова
  
  Виплекана у говірках, викохана у піснях, вдосконалена в обрядах. У кожному слові української мови чується дух народу, його гостинність і привітність. Це - тепло, яке зігріває у далекій мандрівці, і промінчик лагідного сонця, який притягує до рідної домівки.
  Сьогодні багато українців за кордоном можуть відчувати тепло в душі, коли чують рідну мову, і не в одного навертається сльоза при згадці про землю дитинства, батьківську домівку. Рідна мова звучить з раннього дитинства, через неї нам відкривається великий і загадковий світ. Немов лагідний вітерець, мамина колискова обвіває дитину, приносячи в душу комфорт і задоволення. Немовби ширяться пахощі прекрасної лілеї, коли дитя вимовляє перші слова, навіть перші невміло скомпоновані склади, в яких уже вчувається мелодійність мови. Наскільки ж дорогоцінними стають перші слова, самостійно написані на папері. Немов на крилах підіймається до небесних висот молода людина, коли чує освідчення рідною мовою, найбільш зрозумілою у вираженні почуттів. Ласкою, ніжністю зігріваються душі стареньких батьків, коли чують звернені до них теплі слова, зміст яких і суспільне значення колись тлумачили своїм тепер уже дорослим дітям.
  "Хто її забуває, той щастя не має", - так писав про нашу мову Тарас Шевченко. Адже немов прокляття нависає над такою людиною, і чужина не приймає, і рідна земля байдужа стає...
  Дуже добре, коли людина володіє кількома мовами, це сприяє розширенню світогляду, відкриває простір для важливих ділових і творчих контактів, врешті-решт, через призму інших мов краще бачиш красу й своєрідність рідної української. Для якомога кращого її опанування, по-моєму, немає меж - мало хто може похвалитися в своєму мовленні великим запасом синонімів, колоритними епітетами, влучними порівняннями, рідко хто здатен потлумачити діалектизми, архаїзми, на які натрапляємо в творах класиків... Удосконалювати знання рідної мови необхідно все життя. До того ж довідалася про факт, який обґрунтовують учені: розмовляючи українською мовою в Україні, людина оздоровлюється і молодіє.
  Так хочеться, щоб рідну мову не засмічували грубими словами, невиправданими запозиченнями з інших мов. Сьогодні частина молоді, не маючи в своєму запасі достатньої кількості слів для точного висловлення міркувань, вдається до лайливих замінників "на всі випадки життя", послуговується мішаниною російських слів з українською вимовою. Не прагнучи змінити ситуацію, такі люди, по суті, засвідчують власну обмеженість, духовну вбогість.
  Є гарна настанова: "Щоб перше слово було добре, щоб друге слово було правдиве, щоб третє слово було справедливе, щоб четверте слово було щире, щоб п"яте слово було відважне, щоб шосте слово було делікатне, щоб сьоме слово несло втіху, щоб восьме слово було ласкавим, щоб дев"яте слово було сповнене поваги, щоб десяте слово було мудре. Далі мовчи".
  Вдосконалюймо знання рідної мови, любімо її, через неї краще зрозуміємо і свій народ, і його історію, і своє призначення в цьому світі. Тільки через мову спроможні визначитися, ким ми є, якими є і чи ми істинні.
  
  
  
  
  Любов Мельничук
  (10 клас)
  
  Душа народу
  
  Найповніше вона проявляється через мову. Мова - характер народу. Мова закріпила й передає з роду в рід наші звичаї, вона визначає особливості побуту, зберігає історію. У мові оживають увібрані нею з найдавніших часів думки та почуття предків. Багатство, могутність мови - це могутність народу. Тому так важливо для нас оберігати мову від засмічування іншомовними запозиченнями та нецензурщиною, боротися проти витіснення її з політичного та наукового обігу.
  У світі багато мов, є мови, які своїм чарівним звучанням здобули всезагальне визнання. А для мене найдорожча - українська мова. У ній - світлі спогади, пульсування думки, містки між людськими серцями. У ній чується голос предків, відлунює наша трагічна й героїчна історія. Мова - нерозривний зв"язок поколінь, поєднує їх в одне велике живе історичне ціле.
  Що означає для нас цінувати мову? Необхідно багато читати, щоб добре володіти словом, слід цікавитися творчістю українських письменників, і не тільки класиків, віддавати перевагу україномовним пісням, телепередачам, газетам і журналам. Нас поважатимуть інші народи, якщо поважатимемо себе, свою мову.
  
  Марта Пукас
  (9 клас)
  
  ***
  Іди, іди, іди тихесенько - і не озирайся,
  Спокійно задуши в собі кохання...
  Терпи той біль, що в серці заховався,
  Без нього ти - ніхто!..
  А хто ж ти з ним?
  Від свічки розчинився дим...
  Як мені тебе шкода.
  Ти ходиш ні мертва ні жива...
  Душа спустошена, думок нема,
  І стало ніби маренням життя.
  Ти кров"ю плачеш, начебто слізьми,
  Ти мовби проклята, зневажена дитина...
  Без тебе в цьому світі - темнота,
  Без тебе - відчай, сіра самота...
  Доля над тобою посміялась...
  І ти, розплакавшись, пішла -
  Заснула й, непомічена, померла...
  
  
  ***
  Сміху вишивки втрачаю,
  Смутком серце наливаю.
  Може, я чогось не знаю...
  Чом же мрію сповиваю?..
  Хоч тебе я проклинаю,
  Обійняти все ж жадаю...
  Я кохаю і страждаю...
  А що вдіяти, не знаю...
  
  
  ***
  Осінь понура, листя над нами...
  Тобі не дізнатись, чим сню я ночами.
  Музику чути безтямну й незрячу...
  У вальсі літаючи, кров"ю заплачу.
  Тобі не збагнути, чому я кричу...
  Тобі не збагнути, куди я лечу...
  Тобі не збагнути єдину-одну...
  Полину в нікуди й спокійно засну.
  
  
  ***
  "Атож, звичайно, нас нема, -
  Сказав журливо привид тьмяний, -
  Я маячня твоя німа,
  Надій помилка чи омана.
  Чи сон п"янливо-недопитий...
  Як жаль, що ми прокляття діти
  Й немає місця нашим душам.
  Зневажив Бог, тяжка офіра...
  Біль невідступно й тихо душить,
  Та все частіш бентежить віра".
  
  
  Ангеліна Ткачук
  (9 клас)
  
   Перше кохання
  
  Чому без тебе так нелегко?
  Цього не знаю я сама.
  Мені до тебе так далеко
  І у душі моїй зима.
  Мені так сумно з кимось спілкуватись,
  Із друзями кудись іти,
  Мені так важко мамі посміхатись,
  Бо в мене в голові лиш ТИ!
  Тебе одразу покохала,
  Ти ж відповісти не зумів,
  Чомусь тобі я це сказала,
  А ти лиш погляд свій відвів.
  Мені так страшно вірити у себе,
  У те, що будем разом ми колись,
  Я так хотіла пригорнутися до тебе,
  А ти промовив: "Вибач, помиливсь".
  Чому повівся так зі мною?
  Оце питання задаю собі.
  Навіки я залишуся одною,
  А ти смієшся, байдуже тобі.
  Цей сильний біль не стихне вже ніколи,
  Цей сильний біль тримає почуття.
  Він наче море, посеред пустелі,
  А в ньому тону, захлинаюсь я.
  Чому лише тебе я так кохаю,
  Невже нема нікого більше на землі?..
  Понад усе я так собі бажаю
  Не впасти, встояти на зло тобі!
  Нічого не повернеш - це я знаю -
  У цьому темному бутті,
  Але ж я так тебе кохаю,
  КОХАЮ перший раз в житті!
  
  
  Мої космічні фантазії
  Етюд
  
   Всесвіт... Матеріальний світ, безмежний у просторі і в часі. Він безперервно змінюється. Це все, що існує: від найдрібніших земних мікробів до величезних і далеких космічних утворень.
   Космос...У самому слові є якась родзинка, яка приводить у заціпеніння досить багатьох людей. Кожен із нас сприймає його по-різному. Для мене - це щось загадкове і досі не відоме, яке щоразу хочеться пізнати більше.
   Люди пов"язані із космосом, адже кожна особа має свою зірочку, планету, які ніби підтримують нас у нашому житті. Ще зовсім не пізно побувати в космосі, але ж це нездійсненна мрія, хоча, можливо, лише для мене.
   Наскільки мені відомо, у космосі побували як люди, так і тварини. Першими мандрівниками були собаки, мавпи, які відчули умови космічного польоту та невагомість. Їх польоти передували польотам людей. І СРСР, і США, змагаючись між собою, готувались запустити у космос першу людину в 1961 році. Перший політ, який тривав 108 хвилин, здійснив Юрій Гагарін. Це стало початком космічної гонки...
   Для подорожей у космос був створений спеціальний скафандр, який захищає людину від радіації або надто високих чи низьких температур відкритого космосу. Щодня астронавти всього світу відкривають нові космічні об"єкти і дізнаються нові подробиці про вже відомі.
   Все, що я знаю про космос, для мене дуже цікаво. Мені не потрібно летіти в космос, я можу поспостерігати за зірками, метеорами, використовуючи звичайний телескоп (на жаль, що такої можливості у мене ще не було). Я не раз уявляла себе в невагомості, уявляла, як роблю перший крок на якусь невідому планету. Частинка планети закарбується у моїй пам"яті, а інша залишатиметься зі мною, оберігаючи від злих задумів недругів.
   Візьмімо Сонце і Місяць. Обидва космічні тіла мають позитивний і негативний бік. Сонце дарує людям радість, тепло, як не радіти, дивлячись на промені, що нагадують золоті колоски пшениці в полі. Для всіх - чудовий привід вийти на прогулянку у сонячний, ясний день. Місяць - це романтичне космічне світило для закоханих. Саме під відблисками місяця діти, підлітки чи й дорослі переживають особливі почуття, закохані зізнаються у своїх почуттях. Люди частіше відчувають ліричний настрій у тихий вечір, дивлячись на зірки. Але мало хто з нас задумувався, що зірка, яка впала тобі в очі, можливо, і є та сама твоя, та, яка допомагає обирати правильний шлях у житті.
   Отже, давайте не зневажати, а сприймати знаки, які подає нам космос, і тоді все у нашому житті буде добре. Давайте у зоряний теплий вечір піднімемо свої очі до зірок і з надією та захопленням подивимось на них!
  
  
  Марія Возна
  (9 клас)
  
  Осінь
  Етюд
  
  Непомітно підкралася осінь. Дерева змінилися соковите вбрання на яскраво-жовте й червонясте. А квіти наче вибухнули розмаїттям барв: їхні грайливі відтінки переливаються з промінчиками яскравого сонця.
  Перед нами - чудове зібрання пейзажів, які закарбовуються в душі, визначаючи повніше розуміння нами прекрасного. Осінь ніби малює золотистими акварелями портрет чудесної дівчини з пишним волоссям та рум"яними щічками. Ця незрівнянна красуня кружляє у веселих хороводах, ніби приєднуючись до великих християнських торжеств з нагоди Покрови, Чесного Хреста і інших. Особливо колоритні картини з-під пензля художників народжуються саме в цю чарівну пору року.
  Осінь минає швидко. Промайнув вересень вереском птахів, відбагрянів жовтень, а скільки гарних спогадів залишили ці місяці. У листопаді, вже доволі похмурому і неприязному, а можливо, в грудні постукає у вікна снігопадами зима.
  
  
  Руслана Кошельник
  (8 клас)
  
  ***
  Перше кохання - чисте, як світання,
  Як промінчик сонця в небі голубім,
  Як весняне сонце, як журавлик в небі,
  І дзвінке - як трави у вранішній зорі.
  Перше кохання - як теплий вітер,
  Що твоїм подихом зігрітий,
  Це бажання твій голос щохвилини чути
  І з тобою разом бути.
  Перше кохання - це сонце і вітер,
  З якого черпають цілющу снагу.
  І перші твої подаровані квіти
  Я назавжди збережу.
  І як було б добре кохання це мати
  І в синьому небі уміти літати,
  А ще, мабуть, краще принцесою бути,
  Принцесою бути й кохання відчути.
  
  
  
  Колективна творчість
  
  Переспів із Степана Щипачова
  
  У снігах ялівець під вікном,
  Хуртовина вляглась на хвилинку...
  Ти, мов ковдрою, вкутайся сном -
  Хай ніщо не затьмарить спочинку.
  
  Хай ніщо не затьмарює снів,
  А тривога розтане в туманах.
  Білим пилом з далеких ланів
  Все мете і мете за парканом.
  
  Стільки дум осяйних, дорогих
  У дзвінке нанизались намисто.
  У розкішних вбраннях снігових
  Мов закутане спить моє місто.
  
  
  Мотив Едуарда Асадова
  
  Як ти далеко, доленько моя.
  І пишеш про кохання невгомонне
  І про журбу-розлучницю безсонну
  Точнісінько те саме, що і я.
  
  О, ми в конфліктах чуємо щоразу,
  Що в сірих буднях почуття зника.
  І без розлуки й зустріч - не тремка,
  А є лиш спомини про гнівання-образи.
  
  Можливо, в цьому й мудрість многолика,
  Та я міркую все ж таки навспак
  І, всупереч всьому, скажу ось так:
  - Давай не розлучатися довіку!
  
  Нехай відступлять прикрощів примари,
  Нехай буяє на душі розмай.
  Ну, а коли посваримось - нехай,
  Розлука - все одно жахлива кара.
  
  
  З Марини Хлєбникової (Дьоміної)
  
  ***
  Скотилося дитинство по перилах,
  Хустини змах прощальний вдалині...
  Чи ластівкою в небо полетіло.
  Чи квіткою лишилося мені...
  
  
  Ліцейний вальс
  За мотивами Олексія Дідурова
  
  
  А ми йдемо з ліцею назавжди
  Під звуки нестаріючого вальсу,
  Нас, вчителю, до хвіртки проведи,
  Застережи від лиха і біди.
  І знов навчай, і знову розставайся,
  А ми йдемо з ліцею назавжди.
  
  Для нас ліцей відкритий повсякчас,
  Тому слова прощання не для нього.
  Ну як забути свій веселий клас
  Й кохання перше, що прийшло до нас.
  Хоча життя - лише вперед дорога,
  Для нас ліцей відкритий повсякчас.
  
  Ліцей - відгомін юних почуттів,
  Які забути і відкинути несила.
  Твій голос надривався і тремтів,
  Та з перемогою додому ти летів...
  Якщо ж удача раптом полишила, -
  Ліцей - відгомін юних почуттів.
  
  Закінчення уроків не бува,
  І кожний з них для нас дорогоцінний.
  Утверджуй на життя свої права,
  Воно питає й з істини збива...
  Та рішення знайди ти неодмінно -
  Закінчення уроків не бува.
  
  А ми йдемо з ліцею назавжди
  Під звуки нестаріючого вальсу,
  Нас, вчителю, до хвіртки проведи,
  Застережи від лиха і біди.
  І знов навчай, і знову розставайся,
  А ми йдемо з ліцею назавжди.
  
  
  ***
  А зима в Радивилові
  Дощова й малосніжна.
  А зима в Радивилові
  Й непоступлива, й ніжна.
  А зима в Радивилові -
  Й віхола, й злива...
  А зима в Радивилові -
  Наче жінка примхлива.
  
  ***
  Ми раді вітати гостей у ліцеї,
  Де щиро проміниться уміх дітей,
  Де стільки (готуючись до ювілею)
  Ми втілити встигли важливих ідей.
  
  Комп"ютери в класах і євроремонти,
  А ще - найсучасніший фізкабінет,
  А ще відкриває нові горизонти
  Проект добудови, "забитий" в бюджет.
  
  Непросто, непросто щодня розгрібати
  Директору школи завали проблем...
  А нам у підмогу стають меценати,
  Підтримують грішми і дружнім плечем.
  
  У нас вчителі незрівнянного гарту,
  Завзяттям, натхненням окрилюють нас,
  Тому й спішимо ми щоднини за парти,
  Що разом усі - наче здружений клас.
  
  В навчанні, дозвіллі, веселощах свята,
  В походах, азарті козацьких змагань
  Учительська мудрість і юність крилата -
  В єдиному ритмі палких поривань.
  
  Ліцей відкриває простори для лету
  Фанату навчання, досліднику МАН,
  Любителю співу і танцю, поету,
  Художнику й кожному, в кому талант.
  
  І в тому дирекції слово вагоме,
  І влади підтримка, і досвіду вплив,
  І учнів бажання, не знаючи втоми,
  Щоднини кріпити весь наш позитив.
  
  За десять стрімких і напружених років
  Ліцей, безумовно, себе сотворив
  Як заклад, де творчий панує неспокій,
  Де думки крилатість і серця порив.
  
  
  
  Володимир Ящук
  (вчитель; книга "Радивилів", добірки віршів у журналі "Погорина", газетах)
  
  Мої рубаї
  
  Кажуть, я мовчазний, відсторонений тип.
  Дорікають оті, хто від крику охрип.
  Кажуть, був би базіка й молов без розбору,
  То мене вже давно в депутати взяли б.
  
  Слово мовлю - і чую зневажливе: "Цить!"
  Обступив частокіл кожен крок мій і мить.
  То найбільш безпардонний брехун і падлюка
  Все повчає мене, як по совісті жить.
  
  Я, можливо, простак, та не дегенерат.
  Це не я лиходію довірив мандат.
  То чому ж він, подавши улесливо руку,
  У гноярку мене зіштовхнув, супостат?
  
  Я у поті чола свій виорюю лан,
  Не безрідний ховрах, не іван-покиван...
  Не повинен, їй-богу, я падати в ноги
  Будь-кому: президент він, прем"єр чи "пахан".
  
  
  ***
  Не незнаній дорозі, за вигоном днів
  Я згадаю цю мить, ніби напад ядухи.
  Що я, трепетом повен, сказати хотів,
  Чи хоч трішки до твого долинуло слуху?
  
  Наче листя в саду, розметає стежки,
  Захурделить на вулицях нашого світу.
  Скрижаніє душа - й навіть потиск руки
  За політтям не зможе її відігріти.
  
  Наволоком розпушений лан по стерні
  Недорідним, убогим віддячує жнивом.
  Загадкові й всуціль нерозгадані дні
  Ми, на жаль, не змогли ознайомити як диво.
  
  Ми, на жаль, не змогли... Не сприяли зірки?
  Не дали нам у жили небесного струму?
  Поясни ж, поясни. Мені те невтямки,
  Тільки душу надсадно стискає від суму.
  
  
   Розповідь танкіста
  (З Олександра Твардовського)
  
  Був бій важкий, нещадний, до загину,
  І це вже потім я із прикрістю збагнув:
  Зі ста облич впізнав би я хлопчину,
  А звати як, спитати і забув.
  
  Літ із дванадцять. Видно, що бідовий,
  Із тих, що верховодять у дітей,
  Із тих, що у містечках прифронтОвих
  Стрічають нас, як дорогих гостей.
  
  Машину обступають на стоянках,
  Тягають воду - від душі порив.
  Приносять мило з рушником до танка
  І пригорщі нестиглих, кислих слив.
  
  Йшов бій за вулицю. Стріляє ворог люто,
  Заслали все кругом густі дими.
  А він періщить - з башти не зирнути
  І звідки той вогонь - збагни візьми.
  
  Адже навкруг така стоїть руїна,
  Стріляти може будь-яка із дір.
  І раптом де не взявся той хлопчина:
  "Я знаю, де гармата, командир!
  
  Я підповзав, вони там, серед саду".
  "То де ж таки сховались, на біду?"
  "А дайте й я ось там на танку сяду
  І дуже швидко й точно проведу".
  
  Що ж, бій не жде. "Залазь сюди, дружище!"
  І ось уже ми четверо - у бій.
  Стоїть хлопчина - міни, кулі свищуть,
  Немовби лиховісний буревій.
  
  "Ось тут". Заходимо по кругу,
  Із тилу набираємо розгін -
  І цю гармату, заодно й обслугу
  Втоптали ми у землю, наче тлін.
  
  Він витер піт. "А танк ваш добре топче!" -
  Усмішка промайнула по лицю.
  І, знаю, я сказав: "Спасибі, хлопче!" -
  Й потиснув руку так, немов бійцю.
  
  Був бій важкий, нещадний, до загину,
  І це вже потім я із прикрістю збагнув:
  Зі ста облич впізнав би я хлопчину,
  А звати як, спитати і забув.
  
  
  Слова
  
  Ганьбиш мене за шумовиння слів,
  Що буцімто до мови не дотичні.
  Але ж таких я вигадать не вмів,
  Були б вони кощаві й рахітичні.
  
  На лузі споглядаєш квіточки,
  Не знавши, що стокротки то - їй-право!
  А на ставку - тобі це невтямки -
  Не зілля, а клечається купава.
  
  Й вільшанка - це ж таки не горобець,
  І гаїчки - лиш на загал синиці.
  Й трава - не все трава, бо є щирець,
  Є череда, могар і є мітлиця...
  
  І віхола, завія, заметіль
  З метелицею й хугою сліпою -
  В поезії таки не самоціль,
  Бо є ще хуртовина із курою,
  
  І хвища, й завірюха, і пурга,
  Зав'юга, шквиря, курява зі снігу,
  Оруга і буран, як пилюга,
  Поземок, хурія, охиза і хурдига...
  
  Здавалося б, то зайве нам, - прецінь
  Є втіха навертати в діалекти.
  Без слів таких життя було б мов тінь -
  І не спасли б "гламури" та "респекти".
  
  Ганьбиш мене за шумовиння слів,
  Що буцімто до мови не дотичні.
  Але ж таких я вигадать не вмів,
  Слова це всі народні й поетичні.
  
  
  Ганні Михайлівні Горопасі - з ювілеєм!
  
  Своє покликання вона знайшла в освіті,
  Найбільше до душі таки ліцей припав...
  Бо тут вона ще й за колег в одвіті,
  За посування невідкладних справ.
  
  Аби вливався струмінь інновацій
  У наш навчально-виховний канон,
  Щоб старшокласники тягнулися до праці
  І на уроках не діймав їх сон.
  
  Щоб методичні наші "ноухау"
  Були не просто знищений папір,
  А несли Божу іскру для загалу
  Всім кризовим вітрам наперекір.
  
  А також щоб проведені уроки
  Лишали в юних душах добрий слід.
  І світ - нещадний, часом і жорстокий -
  Не стримував їх трепетний політ.
  
  Шануємо ми Ганну Горопаху
  За дивовижну просторінь чуття.
  І за життя, котре живе з розмахом,
  Бо іншого й не уявля життя.
  
  Нехай же Ваші сонячні дороги
  Не заслоняють тіні і жура.
  Творіть, дерзайте - з благодаттю Бога.
  Ми підбадьоримо схвильованим "УРА"!
  
  
  Пам"яті наших ліцеїстів,
  які юними злетіли у вічність
  
  Вічна пам"ять вам, колишні випускники ліцею
  Ольга Башинська (загинула),
  Алла Шарун і Сергій Підпалюк (померли).
  
  Заячали прощально ключі журавлів
  Над безоднями всесвіту й світу.
  Чи з далеких вітрів, чи з незнаних штормів
  На цю землю, сльозами омиту,
  На небесності душ, на нестерпності мрій
  Принесе над роками й віками
  Ваш сердечний порив, ваших дум буревій
  Неземними надривними снами?..
  В коридорах ліцею ще плаче ваш сміх,
  Не збагнувши химерності миті.
  І відлунює розпачем з дальніх доріг,
  Що лишились для вас не відкриті.
  
  
  
  Зміст
  
  Юрій Адамський. Визнання прийде!
  Ірина Масюк
  Ніна Музика
  Тетяна Лемещук
  Маріанна Герзун
  Наталія Коваль
  Вікторія Маркович
  Лілія Трашкова
  Оксана Бормова
  Тарас Костюк
  Олександр Чаплій
  Богдана Резнік
  Ірина Мартинюк
  Надія Ковальчук
  Любов Мельничук
  Марта Пукас
  Ангеліна Ткачук
  Марія Возна
  Руслана Кошельник
  Колективна творчість
  Володимир Ящук
  
  
  
  
  
  Ліцею мій!
  Літературний альманах Радивилівського загальноосвітнього ліцею Рівненської області
  Упорядник і редактор Володимир ЯЩУК.
  jasc51@mail.ru
  Тираж 100 прим.
  Підписано до друку 10.04.2009.
  Віддруковано в комп"ютерному центрі ліцею
  (директор Ю.В.Адамський).
 Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com К.Кострова "Скверная жена"(Любовное фэнтези) А.Кристалл "Покровитель пламени"(Боевое фэнтези) В.Соколов "Прокачаться до сотки 3"(Боевое фэнтези) В.Соколов "Мажор 4: Спецназ навсегда"(Боевик) Р.Ехидна, "Жена проклятого некроманта"(Любовное фэнтези) Ю.Резник "Семь"(Антиутопия) Д.Сугралинов "Дисгардиум 4. Призыв Нергала"(ЛитРПГ) Д.Максим "Рисс – эльф крови"(ЛитРПГ) М.Юрий "Небесный Трон 1"(Уся (Wuxia)) А.Завадская "Архи-Vr"(Киберпанк)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Батлер "Бегемоты здесь не водятся" М.Николаев "Профессионалы" С.Лыжина "Принцесса Иляна"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"