Твори учнiв Радивилiвського загальноосвiтнього лiцею (Рiвненська обл.)
2006
Олеся Скальська,
11 клас
***
Зорi меркнули, щемко стрiчаючи ранок,
На травi забринiли краплини роси.
Таким нiжно-бентежним здавався свiтанок,
Передвiсник нової сторiнки краси.
Але я ще не спала, сидiла в замрiї,
Рахувала зiрки, що губились в iмлу,
Огортали мене таємничi надiї,
Непiдвладнi зневiрi, зневазi i злу.
Я, їй-богу, незчулась, як плакати стала,
I сльоза за сльозою лились i лились.
I душа вiд примхливих думок застогнала -
Чи здолати й осилить їх здатна колись?
***
Ти примусив її покохати.
Цього дуже боялась вона.
Бо кохати - то значить страждати
I тривоги спiзнати сповна.
Ти навчив її дихать тобою.
Та чи душу звiльнив iз заков?
Наодинцi лишив з самотою -
I до iншої зразу пiшов...
***
Я про тебе, мiй лицарю, мрiю й не мрiю,
Часом плачу, а часом стражденно смiюсь,
Проганяю iз болем останню надiю.
Повернутися прагну. Та я не вернусь.
I не треба тривожити спомин, коханий,
I не треба фальшивих, знецiнених слiв.
Бо початок в нас вийшов нещирий, поганий -
Ти не змiг зрозумiти моїх почуттiв.
Я насправдi кохала, без маски i гриму, -
Цей сценарiй писали не я i не ти...
Без пiдозри попала в твою павутину
I не можу рятунку iз неї знайти.
Як прогнати журбу i останню надiю?
Як забути слова, що зронили печаль?
Дуже шкода, та кривд я прощати не вмiю.
I забути тебе я не зможу, на жаль.
Ольга Галанзовська,
11 клас
***
Туман огортає збентежену душу,
Хурделиця втоми не слуха.
Я все-таки щиро зiзнатися мушу:
Зламала мене завiрюха.
Затьмарює все вона, все надовкола -
Дороги, думки, ще й вiдчутно - життя.
Не знала такого страждання нiколи -
Зруйнованi замки - мої почуття.
I я в цих руїнах самотня, забута,
Блукаю в безоднi глухiй.
Чи вихор, що нинi так владно окутав,
Провiсник дорозi новiй?
Чи нашi серця хоч наблизити здужа
Дорога прийдешнього дня?
Чи будемо й далi холоднi, байдужi
Брести по життю навмання?
Оксана Чичина,
11 клас
***
Чому не можу я злетiти,
Торкнути неба синєву?
Землею боляче ходити,
Так важко жити наяву.
I мрiї не приносять щастя,
I бiль нiяк не зникне мiй.
I страшно так самiй зостатись
В зловiснiй темрявi нiмiй.
А лiто лагiдне минає,
I день за днем кудись спiшить,
Ну, а в душi моїй вмирає
Бажання жити i любить.
***
Нiщо не може вже змiнити
Того, що сталося. Пробач.
Тебе хотiла я любити,
Та не змогла чомусь. Не плач...
Запам"ятай мене такою,
Як я була в ту лiтню нiч, -
На iнше все махни рукою,
Ця гра, повiр, не варта свiч.
***
Я втомилася жити тобою
I чекати, забувши про час,
Що покличеш мене за собою -
I нiхто не розлучить вже нас.
Всi слова - наче грудка у горлi,
Сльози душать розпачливий крик.
Я так прагнула-рвалась до волi,
Але свiт мiй придуманий зник.
Залишилось нiме кладовище,
Ти мене там живцем поховав,
Тiльки вiтер розлючено свище,
Все кричить: "Вiн тебе не кохав!"
***
Спливають днi, а я кохаю
I почуття цi не стираю,
Хоч плачу, мучуся i каюсь,
Та все ж кохаю, не зрiкаюсь.
Спливають днi, а я шукаю
Тебе в юрмi, та не вгадаю,
Чому мене у свої сни
Ти не впускаєш, поясни.
***
Сонце i снiг. Ненависть. Кохання.
У серцi лиш лiд, а в грудях - зiтхання.
Мовчання твоє страшнiше вiд крику.
Та серце моє до цього вже звикло.
Байдужiсть в очах. Брехня в кожнiм жестi.
Красивi слова не роблять вже честi.
Цiлунки твої - неначе удари.
Кохати тебе - нема гiрше кари.
***
Нi слiв, нi згадок, нi думок.
Нiчого бiльше не зосталось.
I бiль нестерпний раптом змовк,
В душi щось наче обiрвалось.
Прощай! Залишився лиш крок -
I безвiсть всю мене поглине
Та буде сипатись пiсок,
Рахуючи життя хвилини.
I сонце не померкне враз,
I вiтер буде лiс гойдати.
Хоч бiльше вже не буде нас.
Хоч ти не зможеш вже кохати.
Мар"яна Федун,
11 клас
***
Страшенний бiль на серцi, днi минають
Без тебе. Ти далеко, я одна...
Мої думки безглуздо сновигають,
I гiмн коханню душу розтина.
Я з долею зiграю у рулетку,
Не здатнi жоднi налякати втрати...
Минають днi так болiсно й нелегко.
Чому пiшов. Чи можна наздогнати?..
Юлiя Шпортилюк,
11 клас
***
Не помiчають люди в буднях:
Їх тiнь зникає пополудню.
Так нашi мiсяцi й роки
Втiкають, наче плин рiки.
Та є одна важлива рiч:
То почуття, що плiч-о-плiч
Крокують з нами крiзь життя,
Це - i любов, i каяття.
Вони дорогу визначають,
Вони нам душу очищають.
I десь за гранню у життi
Ведуть по праведнiй путi,
Де все незвiдане й безкрає.
Усi слова i бiль змовкають -
I лиш душi вiдбитки там
Яснiють вiчним небесам.
Катерина Гриняк,
11 клас
***
Життя людини - тiльки мить.
Умiй же нею дорожить.
Живи, кохай i усмiхайся,
На перешкоди не зважай,
Нiколи вiри не втрачай,
До слiв поради дослухайся,
Та головне ж бо пам"ятай,
Що в часi, даному людинi,
Нема повторення й хвилинi.
Наталiя Романюк,
11 клас
***
Жахливий бiль, нестерпний бiль
У серцi, певно, навIки,
I день за днем, i день за днем
Терпнуть вiд слiз повiки.
Як боляче вдень менi жити,
Як легко, коли засну, -
Тодi вiдпочинуть очi,
Знiму я з них пелену.
Чи варто ось так страждати
Й носити на серцi сум,
Чи варто його карати
Собi та iншим на глум?
Коли б зарання я все знала,
Нiколи б я не покохала,
Розлук, прощань не зазнавала,
Слiзьми би горе не вмивала
I в серцi бiль не тамувала.
***
Кохаю я щиро за те, що ти є,
За те, що наповненi днi
Лиш тiльки тобою. А також за те,
Що бачу тебе увi снi.
Кохаю за очi твої i слова,
За нiжнi й солодкi вуста,
Кохаю за ласку твою й доброту,
Що в завтрашнiй день пророста.
Українi
Тобою горда, Україно,
Ти не така вже, як колись,
Бо тiльки правда, сила й воля
Тебе в наругу не дали.
Народ боровся за свободу,
За правду, чеснiсть, проти зла -
Стояв i мерзнув на майданах -
I честь таки перемогла.
Одна мета зiгрiла душi,
Дала надiю i урок -
Терпiння сили гуртувало
I гартувало мужнiй крок.
Тебе хотiли роздiлити,
Тебе хотiли обдурить.
Народ не змiг це допустити, -
Бо дуже честю дорожить.
***
Невже розлуки час прийшов?
Невже так довго зустрiчались?
Чому всi квiти чарiвнi
Зненацька всохли й посхилялись?
Чому зазнали перемiни
Всi мрiї, погляди, слова?
Чому без тебе в самотинi
Так час стривожено сплива?
Лариса Гладун,
10 клас
Не вiр словам. Слова - це бiль.
Слова - це горе й справжня зрада.
Не вiр словам, слова - це сiль,
I не в словах твоя розрада.
Є бiлий день - розрада в тiм...
Розрада й в тiм, що нiч надворi,
Вона зорить казково в дiм -
I так бентежно сяють зорi.
I пiсня ще без слiв пустих,
Що душу ранять, серце крають,
Без слiв отих, таких чужих,
Бо рiдних слiв тепер немає.
Без слiв у свiтi легше жить,
Нема брехнi - не буде зради,
Без слiв так просто полюбить,
Забути кривди i образи.
Сказати все, що на душi,
Без слiв усе ж бо неможливо,
I так тривожно i тужливо
Без слiв нам жити у життi.
Бо все, що душу спопеляє
I тьмарить виднокола днiв,
Я пересилить не здолаю
Без нескладних важливих слiв.
Галина Гуменюк,
8 клас
***
Шукаймо в людях доброти,
Мов зав"язi у кожнiм цвiтi,
Щоб розбудить нiкчемнi душi.
Добро вiдкриє нам свiти
I правди слова не порушить,
Шукаймо в людях доброти,
Мов для ослiплого прозрiння,
Добро нас кличе до мети,
Воно - до совiстi велiння.
***
Побудь зi мною ще хвилину,
Забудь про все, побудь зi мною.
Не думай, що хвилина лине,
Забудь про це - i будь собою.
Хай навiть нiч в твоїй душi,
Хай навiть дощ там iз грозою,
Я все прощу, лиш залиши
Слова, наповненi любов"ю.
Ти
Я не знаю, який ти, звiдки,
Але щось в тобi... щось та є.
Такий погляд буває рiдко -
Все навшпиньки в душi встає.
I свiтлiшає свiт навколо,
Хвилюванням горять вуста.
Усмiхаюсь тобi, вiдколи
Так неждано ти поруч став.
Зорi
Про щось говорять зорi
У темнiй високостi.
Чи не про нас говорять
Таємнi нашi гостi?
Ми всiх їх запросили:
Хай нам серця освiтять,
Кохання в них розпалять,
А ревнощi зiтруть.
Ви не мигайте, зорi,
I нам не заважайте,
А краще до кохання
Вкажiть єдину путь.
Муза
Вечiр тихий спокiйно спадає,
В нашiм мiстi панує весна
I красою своєю вражає...
В мить таку й прилiтає вона,
Несподiвана, тиха й вкрадлива,
Королева моїх думок.
Я iз нею - у вiршах щаслива -
Лину ввись до далеких зiрок.
***
Пробач, що необачно не сказала -
I потаємно зрадила. Прости...
Але його я бiльше покохала,
Милiший вiн душi моїй, нiж ти.
I не картай за те, що я приснилась,
Надiю поселивши в почуття.
Я не простилась, навiть не простилась...
Та вибiр мiй пiдказує життя.
Надiя Басок,
8 клас
Я все пробачу
Я все пробачу й геть усе змалюю
У iнших фарбах, в iншому листi.
Я все пробачу, але не забуду
Того, що сталось у моїм життя.
Я пам"ятаю все, в усiх дрiбницях
Слова, i натяки, i всi лихi думки.
Я пам"ятаю все - й, неначе криця,
В собi закарбувала на роки.
Татовi на заробiтках за кордон
Немає у свiтi нi правди, нi волi.
Одне тiльки серце стривожене є.
Мов птаха у небi, як вiтер у полi,
Це серце трiпоче i крилами б"є.
Немає у свiтi любовi i зради,
Однi тiльки болi i стогiн душi.
Оманлива мрiя, оманлива радiсть.
Коли ж ти приїдеш, коли? - напиши...
Бо туга i смуток заламують руки
I дощ нiби плаче, струмує в менi.
Мiй тату, ти чуєш пронизливi звуки?
Мiй тату, чи бачиш цi сльози земнi?
Мама
З-посеред слiв - найвище слово "мама", -
У ньому стiльки свiтла i тепла...
В хвилини смутку, мамо, ти зi мною.
Не раз вiд бiд в дорозi берегла.
Не раз вночi була менi мов свiтло,
Немов зорею сяяла в путi,
За всiх на свiтi ближча i рiднiша,
Й цiннiша вiд усього у життi.
За мотивами невiдомого поета
Гордовита ти, я про це знаю.
Ти мовчиш, - я про все скажу...
Не до щастя, на жаль, наближаюсь,
Очевидно, вiд щастя бiжу.
Ти собою пишайся, втiшайся,
Безтурботно цвiти-розцвiтай...
Як хотiлося мовить: "До завтра!"
А судилось сказати: "Прощай!"
***
Спасибi, доле, за твою надiйну вдачу
В важку хвилину i в тривожну мить.
Зi мною ти, коли вiд щастя й горя плачу.
Твiй образ у сльозиночцi бринить.
За зорi й мiсяць вдячна, й райдугу у лузi,
За грози i вiтри, котрi в менi живуть,
За щирих, добрих, справжнiх, незрадливих друзiв
I за сестричку, що Оленкою зовуть.
Дмитро Радько,
9 клас
Легковiрний Грак
Байка
Цiлий день трудився Грак
I надбав добра багато.
А пiд вечiр це добро
Перенiс до себе в хату.
Завтра в лiсi день веселий,
Розпочнуть всi торгувати,
Тож i вiн таки нiвроку
Буде мати що продати.
Тiльки Ворон i Ворона
Цiлий день байдикували,
Марно день для них пройшов -
Так нiчого й не надбали.
Як тут бути? Спохватились:
Будуть всi ж бо продавати,
Ну, а в них немає краму,
Доведеться купувати.
От вони й зметикували,
Щоб прикликати Грака,
Обiбрати i зробити
З нього злидня-простака.
Поки Ворон теревенив,
То Ворона все забрала,
А як Грак вернувсь до хати,
То збагнув: усе пропало!
Байка ця для легковiрних:
В свiтi попит на Гракiв,
Тож не дайте вас пошити
В дурнiв чи у простакiв.
Юлiя Мельник,
10 клас
Осiннiй етюд
Промайнуло-вiддаленiло лiто. Холодними ранками, дощами, туманами прийшла осiнь. Та нi, прийшла ж бо i з теплими, сонячними днями, прихопивши, мабуть, найбiльш яскравi й соковитi барви, загадковi напiвпрозорi павутинки бабиного лiта. Мовби хоче потiшити всiх нас цим розмаїттям перед довгим зимовим чорно-бiлим сном.
Ще, здається, недавно i лiс, i трави були такими бентежно-зеленими. А тепер вони потьмянiли, пожовкли, стали якимись сумовитими. Зате листочки на деревах - то цiла симфонiя кольорiв: пурпуровi, яскраво-жовтi, бурi, жовтаво-оксамитовi...
Вдихаєш прозоре й чисте, ще тепле повiтря, настояне ароматами яблук та вологої землi, i зачудовано вслухаєшся, як пiд ногами шурхотить опале листя.
А ось недалечко - рiчка. Вода в нiй прозора, з небесним полиском. Верба опустила жовтавi коси-гiлки в пiнисте шумовиння при березi. Дмухне вiтерець - кiлька листочкiв кине у воду, i вони погойдуються, нiби малесенькi кораблики.
Тихо навкруги. Небо в передчуттi дощiв iще соковито-синє, хоча вже й поцятковане бiленькими хмаринками. Ось пролiтає журавлиний ключ, кружляє, кружляє, наче прощається з рiднокраєм.
Журливе нагадування про неминучiсть осiннiх холодiв... Незабаром свiт стане сiрим i похмурим. А там i до зими недалеко. I якщо цi теплi, сонячнi днi неможливо продовжити, розтягнути в часi, то нехай вони хоча б ще довго зiгрiвають душу, приходячи в спогади.
Зимовi етюди
Юрiй Адамський,
9 клас
Одного чудового осiннього ранку я прокинувся вiд слiпучого свiтла у вiкнi. Спочатку подумав, що менi це приснилося. Свiтло було якесь особливе, не сонячне. Протер очi - казка не уявна: у скло беззвучно стукалися лапатi снiжинки, зливаючись у яскраву бiлу пелену. Не стримався i вигукнув: "Перший снiг!"
Нашвидку застелив лiжко, поїв - i в двiр. Як можна не замилуватися такою красою, яку створили чи то осiнь, чи то зима! Я довго розмiрковував над тим хвилюючим явищем.
А снiг усе падав, ставав лапатiшим, вiн затулив уже все небо, вкривав гiлки дерев - нiби прикрашав їх замiсть листя. А на ялинки вiн лягав, наче прикраса, i нагадав, що десь там скоро буде й Новий рiк. Тiльки пташки, видно, ще не знали, як їм бути далi,- сидiли зiщуленi й мерзли.
Через трохи часу снiг перестав iти, тьмянi променi сонця заблискотiли в снiгу, все навколо мовби завмерло, тiльки вiтер пiдхоплював поодинокi снiжинки i продовжував з ними свiй танок.
Це тiльки перша звiстка про зиму. I будуть ще снiги великi. Менi подобаються зимовi вечори: iдеш поскрипуючою стежкою, снiг виблискує вогнями лiхтарiв, створюючи особливий настрiй. Гарний настрiй ще й тому, що знаєш: можна покататися на ковзанах, на лижах, поз"їжджати санчатами з гiрки. А якi неповторнi враження приносять хурделицi, намiтаючи кучугури пiд вiкна й дверi. Єдина прикрiсть - вiдлиги, снiг починає танути, потiм мороз сковує мокру дорогу - в ожеледь хоч з хати не виходь.
Марiя Єрмiйчук,
9 клас
Зима зачаровує всiх. Дерева ще не оговтатися пiсля осенi - а тут снiг. Вiн вкрив кумедними шапками лавки в центрi мiста, зробив чiткiшими силуети дерев. Мовби казка завiтала до нас.
Я просто обожнюю цi пухнастi снiжинки, адже їхнi узори - щось неповторне. А як хороше спостерiгати їх падiння з неба, воно нiби свiтле-свiтле, навiть не збагнеш, де в ньому зiбралося стiльки снiжинок. Зимовий лiс просто приголомшує - сосни час вiд часу струшують пригорщi снiгу, гущавина стає ще бiльш загадковою.
Люди по-рiзному виявляють своє захоплення зимовою красою. Хтось привiтає: "З першим снiгом!" Надзвичайно приємно. Хтось жартома кине снiжку. Для веселощiв. Яких прекрасних почуттiв позбавленi люди в тих країнах, де не буває снiгу.
Звичайно, можна не любити заметiль-завiрюху. Але загалом зима - це чудово. Вона приносить одне з найкращих свят - Новий рiк.
Дерева наче вдягнулися в бiлi кожухи. Неходженi стежки в парку. В перших сутiнках спалахують лiхтарi, висвiчуючи хороводи снiжинок. Хороше й лiрично на душi.
Твори учнiв,
складенi пiд час практичних занять лiтстудiї
(колективна творчiсть)
Лiцей
Менi всмiхається наш гомiнких лiцей
I вiдчиняє дверi для освiти,
Гуртує вiн i здружує дiтей,
Iз ним усiм нам просто й легко жити.
Я тут росту i пiзнаю життя,
Новим турботам вiдкриваю душу,
Новi у серце входять почуття,
Високу честь яких я не порушу.
Тут вчителi - немов мої батьки,
Турботливi, i нiжнi, i суворi,
На виручку приходять залюбки,
Пiдтримують у радостi i в горi.
Збiгають днi, о як збiгають днi,
Ми спинимось прощально на порозi...
Лiцею наш, ти житимеш в менi,
Свiтитимеш в незвiданiй дорозi.
Зорiтимеш зорею в заметiль,
Звучатимеш - як музика бентежна,
Аби могла я осягнути цiль,
Аби була такою, як належно.
Життя початок, першi почуття,
Що свiтлом мрiй хлюпочуться у грудях.
Ще буде все, в далеке майбуття
Зi снiв дитинства трепетно розбудять -
Назустрiч дню, де сонце i блакить,
Де сподiвання i терпкi надiї
Й кохання прозвiстує щастя мить.
Передчуттям його душа нiмiє.
За мотивами Б.Слуцького
Всiм лозунгам я вiрив до кiнця,
Йдучи за ними, сумнiву не слухав, -
Як йшли в огонь - у Сина, i Отця,
А також во iм"я Святого Духа.
Та враз ущерть розсипалась скала
Й постала чорна прiрва замiсть раю.
Виходить, що помилочка була.
Вину й на себе я за це приймаю.
За О.Дольським
Ми не стрiчались майже рiк,
Та не полегшила розлука
Того, на що нас Бог прирiк:
Розлука з вами - суща мука.
Я вас не завжди розумiв,
Менi це час, напевно, спише.
Старiємо у плинi днiв,
Але кохаємо сильнiше.
Тетяна Блищик
(Поетеса, вчителька. Випускниця Радивилiвського загальноосвiтнього лiцею 2003 року)
***
Стояло небо,
Закутане в барви осенi,
Стояло небо,
Обплутане нитками вирiю,
Були тi барви
Такого ж тону, як провесiнь,
Були в тих барвах
Малюнки, якi я вимрiю.
Ховались тiнi
В опалих листочках сутiнкiв,
Ховались тiнi
В останнiх сонця
промiнчиках.
Сповзла осiнь
До виру пожовклих сумнiвiв,
Сповзала осiнь
По сковзких холоду кiнчиках.
Стояла осiнь,
Така не схожа на осенi,
Стояла осiнь
Холодна, мокра й ясна;
Нитками вирiй
Снувався в пожовклу
провесiнь,
Зорiла осiння весна.
***
Сповзають епохи
нечутно, мов тiнi, в минуле,
танцюють за обрiєм
сiрий поморщений вальс,
Шепочуть услiд:
"Ми ще є, ми ще все
не забули,
Ми в пам"ятi будем,
коли вже й забудете нас."
У вiдповiдь - морок.
Скрегочуть потомленi гори,
Вiтри загудiли
в iржавий старий контрабас,
Сполохалось щастя,
зоряним пилом
Ховається в Космосi Час.
Збiгають столiття,
Скривавленi
в сутичках й битвах,
Порожнє майбутнє
волає: "Ось це вже й кiнець!"
Та Сонце не згасне,
зорiтиме, наче молитва,
Аж поки цього
не захоче найвищий Творець.
***
Ця любов прийшла,
мов вiтер,
Нiiзвiдки, iз нiкуди.
Я слова складаю з лiтер,
Та твоє iм"я повсюди.
Пiдiймаю погляд в небо,
А мiж хмар - твої зiницi.
Знаю, бачу - так не треба,
Та вночi чомусь не спиться.
Ця любов прийшла раптово.
Ти з"явився i ... навiки.
Не було
"Прощай" чи "Знову",
Лиш примруженi повiки.
Не було зiтхань й цiлункiв,
Не було розлук й чекання.
Ця любов без подарункiв.
Це любов? Чи так, кохання?
Ця любов така неждана,
Без любовi i надiї.
Я для тебе не кохана,
Ну, а ти - мiй бiль i мрiя.