Лiце§сти неодноразово ставали переможцями i призерами обласного конкурсу учнiвсько§ творчостi. Твори лiце§стiв публiкуються у мiсцевiй пресi, на Iнтернет-сайтi лiтературно§ студi§ "Провесiнь", у колективних збiрниках.
Катерина Пiзюр
(11 клас)
Перед зимою
Так дивно... Ще осiнь в усiх сво§ барвах, а я вже хочу зими. Зовсiм недавно було лiто, i всi радiли сонцю, гарнiй погодi й теплу. А осiнь - це продовження навчання. Знову книги, конспекти, будильник. Сонннi обличчя майже навмання прошкують щоранку в свiй "другий дiм" - за знаннями.
Глибока осiнь.Час бiжить досить швидко, ранки схожi однi на однi, не вирiзниш у плинi днiв. Вже якось набридли безнастаннi дощi та пронизлива сирiсть. Хочеться пройтися прикрашеною бiлим нарядом вулицею - i ловити обличчям лапатi снiжинки. Все стає таке святкове, бентежить почуття, налаштовує на поетичний лад. А там, не зогледишся, i новорiчнi свята надiйдуть. Ех,все-таки як чудово, що у нас є чотири пори року. Кожного разу ми насолоджуємося чимось новим i водночас таким зворушливо-знайомим, рiдним, комфортним для нас.
Потрiбно вносити щось нове до нашого життя - лише тодi воно стане таким, як ми цього хочемо. Особисто мо§ плани в цi осiннi днi простi - дочекатися зими. Тодi й кожен ранок для мене буде хоч i холодним , зате, впевнена, вражаючим, яскравим, бажаним. А хто все ж бiльше вiдданий настроям осенi, тому бажаю: хай стане вона по-справжньому особлива i незабутня. Як-не-як, для життя дуже важливi яскравi моменти, якi потiм так приємно згадувати. Тож живiмо з повнотою почуттiв i радiймо кожному дню - такого, як цей, що минає, вже не буде.
Марiя Савич
(11 клас)
Новорiчний етюд
Знайомий з дитинства нiжний i трiшки гострий запах хво§, веселковий блиск iграшок i власне, смiшне i незнайоме, обличчя, вiдбите десь у таємничiй глибинi яскраво-червоќних, оранжевих, зелених кульок. Ми заклопотано бiќгаємо довкола свiтлого, з прозорими краплинками розталого снiгу, деревця, що сто§ть у кутку кiмнати, i в щасливих суперечках вирiшуємо долю його святќкового вбрання, з дитячою серйознiстю обговорюємо кожну деталь, кожний штрих цього чудового феєрверку. В крiслi поважно сидить наш кiт Васька i здивованими зеленими очиќма спостерiгає це не зроќзумiле йому дiйство. Ми й не пiдозрюємо, що вночi наша красуня, жалiбно зойкнувши, продзвенiвши стоќголосими дзвiночками, впаќде на пiдлогу. Васька таки вiдомстить за надмiрну нашу увагу до не§, за повќине iгнорування його приќсутностi.
А ми з нетерпiнням чеќкаємо новорiчних чудес, коли ось-ось увiйде до хати сповнений гiдностi, трохи сумний дiдусь з довгою бiлою бородою, а перегодом, попроќщавшись iз нами, розтане в повiтрi. I нам до слiз жаль цього доброго дiдуся - року, що минає, а на поќрiг вже ступає маленький, зовсiм юний рiк Новий, 2012. Ми не знаємо, що принесе вiн нам, i нашi очi сяють зволожено.
Ми зустрiчаємо Новий рiк - свято, коли хочеться багато-багато пухнастого снiгу, коли до ранку свiќтяться вогнями лiсовi красунi, коли над ранок сняться фантастичнi сни i збуваќються найнеймовiрнiшi мрi§...
***
Про кохання я словами не сказала,
Про кохання промовляли тiльки очi,
Понадвечiр проводжала до вокзалу,
Ах ви, очi, ах ви, зрадницi дiвочi.
Ми прощалися, бентежила розлука,
Завмирало юне серце вiд тривоги,
Ми мовчали, промовляли тiльки руки,
I зрадливо, так зрадливо терпли ноги...
Дмитро Логiн
(11 клас)
***
Ми - дiти сонця, вiтру i землi,
Ми живемо не днем єдиним,
Зусилля докладемо чималi,
Щоб возвеличити iм"я людини.
Запаси корисних копалин не без меж,
I день прийдешнiй нас спита без жарту:
А звiдки ти енергiю вiзьмеш,
Коли життя поставиться на карту?
О, скiльки сил природи i стихiй
Приборкати повиннi неодмiнно,
Щоб захистити дiм i твiй, i мiй -
Енергоносiям знайти замiну.
А допоможуть в цьому i вiтри,
I сонячне промiння, й нашi рiки,
Яких не помiчали до пори
Природи бузувiри й недорiки.
Ми навчимось служити нам усе,
Що збереже тепло Землi-планети,
Що вiру в день грядущий принесе
Й натхнення в серце юного поета.
Ми - дiти сонця, вiтру i землi,
Ми живемо не днем єдиним,
Зусилля докладемо чималi,
Щоб возвеличити iм"я людини.
Ганна Крук
(10 клас)
***
Не квапся i обдумай все як слiд -
I недомовленi слова в душi озвуться.
I зазвучать нам танцi i пiснi,
А пелена образ i гнiв минуться.
А поки що i ти, i я - однi,
В самотинi у цiм великiм свiтi,
I в душах нам тривога залягла,
Й серця такi холоднi, не зiгрiтi.
***
Яскравий пожовклий лисок
Упав на моє пiдвiконня,
Неначе записка вiд тебе
З теплом iз твоє§ долонi.
Листок притулю до щоки,
Хай зцiлить вiд болю кохання,
I свiтлiсть думкам принесе,
I душу спасе вiд блукання.
***
А снiг такий тендiтний-претендiтний,
Немовби наше юне свiтовiдчуття.
I кожний слiд глибокий i помiтний,
Неначе карб, немов передчуття.
Зима хурделить, кидає в обличчя,
Колючий снiг - колючий, як слова,
Та щулитися нам нiяк не личить,
Так витривалостi людина набува.
Бо i в життi, як у самiй природi,
Недобре слово душу крижанить,
Та треба вистоять, надiятися годi,
Що воднораз минеться все за мить.
А снiг такий тендiтний-претендiтний,
Немовби наше юне свiтовiдчуття.
I кожний слiд глибокий i помiтний,
Неначе карб, немов передчуття.
***
Пiвмiста вже закидано снiгами,
Ну як знайти нам вуличку навстрiч,
Душа стривожена й пронизана вiтрами.
Нi просвiтку у нiй, сама лиш нiч.
Всi почуття затьмаренi словами,
Котрi поглинули нас глеєм протирiч.
То щастя розминулося iз нами...
А може, ти його iще поклич?..
I може, диво станеться iз нами,
Й снiги ураз загомонять струмками,
Даруючи провiсництво весни.
I вiдпливуть удаль журливi сни.
Бо чи були й потрiбнi нам вони,
Коли сердець вiдлуння помiж нами?
Руслана Кошельник
(10 клас)
***
Радивилiв, ти рiдне мiстечко моє,
Я горджуся тобою, привiтним,
I втiшаюся щиро, що ти в мене є,
Найдорожче в великому свiтi.
Тут Хмельницький козацькi полки гуртував,
Для звитяжних бо§в, для вiдплати...
Радивилiвцi теж у походи iшли,
Щоб вiтчизну свою визволяти.
Тут великий Кутузов iз вiйськом бував,
Тут Бальзака вiтали i знали.
Зупинялися тут Костомаров, Франко,
Радивилiв вони не минали...
Нашi во§ни славнi в горнилi вiйни
Вiд фашистiв тебе визволяли,
Щоб у мирнi§ днi вiдродилось життя
I страждання ми бiльше не знали.
I iсторiя, й доблесть, i слава жива -
Вiд доби праминуло§ i до ново§,
Будуть соками знов наливатись хлiба -
I роститиме мiсто геро§в.
Радивилове мiй, розростайся щодня
I ставай красивiшим щокроку.
Ми ж бо, дiти тво§, добру славу твою
Будем множити з року до року.
***
Похмура вулиця, туман,
Опале листя, дощ, обман,
Холодний погляд перехожих,
I листя, що танцює вальс.
У шибку б"ється, хоче грiтись,
А шибка плаче, просить вiтра,
Щоб той на мить притих
I щоб не тьмарив свiтла,
Що й так ледь-ледь горить.
***
Давно забутий тихий рай,
Ромашок i волошок край,
Де тиха рiчка край села
Пливе у море - долею життя.
I тиха пiсня солов"§на,
I неповторна, i єдина,
Та пiсня щира материна -
Вона ж бо так любила нас.
А час пливе - й не зупинити,
I треба далi гiдно жити,
Надiятися, вiрити й любити
I у життi свiй шлях вiдкрити.
Весняний мотив
Весна iде! Весна iде!
I так бентежно повiває.
Все вище сонечко бреде
I щедро землю прогрiває.
А сонце - ясно-золоте
I небо чисто-голубе,
I все духмянiє весною
I тiшить погляд новизною.
А ось проклюнулась травичка,
Всiм квiтам любая сестричка.
I вже дарують сво§ соки
Гiнкi берези бiлобокi.
Бруньки вербовi - теж чудовi,
Милують серце, ваблять зiр.
Весна прийшла, весна буяє,
Ти чарам весняним повiр!
Олег Мулько
(11 клас)
Подвиг Нечая
Нерiвними були сили, польська армiя взяла козацький табiр в облогу. Шляхтичi пропонували бунтарям здатися в полон, а взамiн обiцяли життя. Але козаки вже добре знали цiну таким обiцянкам i замiсть рабських принижень вибрали волю i самопожертву. Щоб поневолювачi зрозумiли: завтра iншi встануть на боротьбу, прийдуть новi поколiння, а дух непокори i волелюбностi не зникне - житиме в переказах, легендах, додаватиме сил вiдстоювати сво§ права.
Триста §х, смiливцiв, узялися прикривати вiдступ основних сил козацького во§нства. Кожному протистояли десятки, якщо не сотнi ворогiв. Ось уже залишився останнiй вiдчайдух на прiзвисько Нечай. Не опустив рук, бачачи перед собою вбитих i смертельно поранених товаришiв, котрi стiкали кров"ю. Його тiло теж понiвечили рани, кров застилала погляд, але вiн продовжував бiй, уже майже безрозсудний. Сам польський король, пiд"§хавши до болотисто§ заплави рiчки Пляшiвки, спостерiгав, як десятки жовнiрiв безрезультатно намагаються приборкати козака. Сказав, що особисто гарантує йому життя, якщо той припинить опiр. На це Нечай тiльки голосно засмiявся i ще вiдчайдушнiше змахнув косою, стинаючи голови нападникiв.
Один боєць стягнув до себе чимало польських жовнiрiв i найманцiв з числа московитiв. I своєю жертовнiстю сповiльнив наступ ворога. Минуло 360 лiт, але й до сьогоднi збереглися легенди i думи про цього смiливця, якого iменують Iваном Нечаєм, мiсце його загибелi, урочище Козакова Яма бiля села Острiв, вiдвiдують туристи. У таких геро§в ми вчилися i вчимося вiдданостi сво§й рiднiй землi, готовностi §§ захищати.