Ковток iржавого повiтря

I втоми внутрiшня й тiлесна

Переплились мiж пальцiв вiтру

I чавлять кров томатну з серця

Немов отруєна ходжу

Й сама розбризкую отруту

Чи вiдпочину, чи засну?

Чи взагалi, я завтра буду?

В'язниця власних же думок

Мене неспокоєм карає

Три лiтри. Боже, це ж не кров!

Це з серця смуток витiкає!

Його крiзь зiр вливаю знов

В послабленi мотузки-вени

Навiщо? Бо це й є любов

Любов стражданням незнищенна!