Глибоко на днi океану жила маленька водяничка. Звали її Дора. Водяничка дуже любила слухати вiд своєї бабусi розповiдi про надводний свiт. Бабуся розповiдала, що там, де закiнчується вода, починається iнший свiт. Там мешкають чарiвнi iстоти, що називають себе людьми. Стара водяничка часто розповiдала Дорi про захоплюючi пригоди, що трапляються на поверхнi моря, про великi кораблi, про пiратiв i вiдважних капiтанiв. I Дора понад усе на свiтi мрiяла побачити всi тi дива, а особливо людей. Проте грiзний Морський Цар не дозволяв маленькiй водяничцi спливати на поверхню.
Засмутилась Дора, сiла на камiнь та й заплакала. Та так вона гiрко плакала, що розбудила своїм плачем морську вiдьму. Розлютилась вiдьма i вирiшила перетворити Дору на камiнь. Але побачивши, що водяничка ще зовсiм маленька, пожалiла її.
-Чого це ти плачеш? - запитала вiдьма Дору.
-Я дуже хочу побачити надводний свiт, але Морський Цар не дозволяє менi. - вiдповiла Дора.
-Нiчого, я допоможу тобi. Коли зiйде повний мiсяць, я напущу його сонне промiння на палац i всi його мешканцi заснуть. Тодi ти зможеш виплисти на поверхню i побачити всi чудеса надводного свiту.
Так Дора i зробила. Коли всi заснули вона випливла на поверхню води. I побачила тодi Дора величезнi кораблi i крилатих чайок, i ще всiлякi рiзнi чудеса.
Аж раптом вона почула якийсь шум. Наша мандрiвниця попливла на голоси. Там водяничка побачила жахливу картину. Величезний корабель наштовхнувся на риф i почав тонути. Дора злякалась i хотiла тiкати, аж раптом помiтила якусь колоду, що несла юнака. Юнак був гарний i дуже сподобався Дорi. Вона вирiшила забрати його iз собою на морське дно. Але коли водяничка несла хлопця пiд водою до замку, вiн почав захлинатися. Тодi морська дiвчинка зрозумiла, що люди нiколи не зможуть жити пiд водою, так само, як морськi iстоти на сушi. Вона винесла юнака на берег i поклала на траву.
,,Будь щасливий""- прошепотiла водяничка i пiрнула в морську глибiнь.