Це було дивне мiсце. Саме "дивне", а не страшне або жахливе. Так, тут було моторошно, некомфортно, огидно. Але iнодi воно дивувало, привносило в своє оточення якiсь мiстичнi моменти, даруючи радiсть. Часом мiсце пiдкидало надiю. Надiю на те, що людина його покине.
Перший спогад - це холодне вологе кам'яну пiдлогу i сморiд ... сумiш смороду плотi що розкладається i випорожнень. Невелика кiмната з коричневими стiнами i кiлькома дверима. Нi меблiв, нi оздоблення. Лише купи смердючих останкiв бiологiчної дiяльностi, тельбух i кiстки по кутах. Момент пробудження був дiйсно жахливим. Чоловiк схопився з пiдлоги, сiпнувся в сторону в нападi панiки, але не втримав рiвноваги i впав. Пiдвели ковзуючi ноги. Лежачи i приходячи до тями пiсля падiння, чоловiк пройшовся поглядом по своєму тулуба. Вiн був голий. А тiло покривала якась свiтло-рожева слиз. Чоловiк нагадав собi новонародженого.
Подальше тонуло в похмурому болотi пам'ятi. Чоловiк, загорнувшись в знайдену в одному зi скринь шкуру, присiв у кутку кiмнати, спершись на м'яку темно-червону стiну, поцятковану вибоїнами i западинами. Вiн не мiг пригадати свої першi кроки i те, як вiн впорався з панiкою, опинившись в цьому лабiринтi. Зате вiн запам'ятав першу зустрiч з мiсцевими жителями. Втiм, вiн досi не вирiшив хто вони: реально iснуючi в цьому мiсцi створення або ж його власнi страхи, породженi хворою свiдомiстю ... Другий яскравий спогад починався в той момент, коли тремтяча замурзана в нечистотах рука вiдчинила одну з дверей. У примiщеннi було похмуро. Тьмяне свiтло стельової лампи висвiтлювало центр кiмнати, але його сили не вистачало по кутах i вони тонули в мороцi. Навчений гiрким досвiдом, чоловiк повiльно перебирав ногами по камiнню, що вистилало пiдлогу. Вiн задивився на темний прямокутний силует в кiнцi кiмнати. У цей момент справа в мороцi неосвiтленого примiщення щось ожило. Щось стрепенулося у темрявi та застукало ногами по кам'янiй пiдлозi. Чоловiк повернувся в бiк звуку i позадкував назад, намагаючись одночасно розгледiти кого вiн потривожив, i шукаючи очима на пiдлозi хоч щось, що можна застосувати як зброю. Наврядчи зустрiч в цьому огидному мiсцi обiцяла бути доброю.Iстота, що виповзала з кутка, почала хрипiти. Немов намагаючись заговорити. Це не було схоже на тваринний рев, скорiше це була мова, тiльки перекручена. Коли променi лампи впали на похмуру фiгуру, що рухалася на чоловiка, бранець вирiшив, що зустрiв побратима по нещастю. Те, що йшло на людину, було дуже схоже на нього. Але лише при повному освiтленнi стало ясно, що "мешканець" даної кiмнати щось iнше. Тiло iстоти було вкрите старими запiкшимися ранами, очi його були вирванi i забитi грудками бруду, на шиї була вiдкрита рана повна гною, з якої бризкала коричнева пiнлива жижа. Мабуть, травма гортанi i стала причиною незв'язностi мови. Чоловiк рушив назад, задрiботiв по кам'янiй пiдлозi. Вiн рухався до тих пiр, поки гола тремтяча спина не вперлася про холодну стiну. Тiкати було нiкуди. Чоловiк опустився на пiдлогу, обхопив руками ноги i заплакав. Вiн скорчився немов ембрiон в утробi матерi. Вiн жадав захисту, хотiв знову вiдчути те почуття, коли його оберiгали стiни з рiдної плотi. От тiльки це було давно ... Сльози струмками текли по обличчю. Силует монстра, що рухається на людину, розплився i пiшов брижами. А потiм i зовсiм пропав. Залишилася тiльки жменю тельбуха на пiдлозi. Як бранець змiг переконатися, зiткнувшись з iншими створiннями мiсця, куди вiн був заточений, сльози - були його зброєю. Вiн плакав i кошмари зникали. Вони тонули в сльозах, немов чоловiк розчиняв страшних тварюк солоними краплями. У тому, що саме сльози, а нi щось iнше, допомагають людинi рятуватися вiд монстрiв, вiн переконався на одному жорстокому прикладi. Проходячи з кiмнати в кiмнату, зустрiчаючись з мiсцевими тварюками, чи то заради експерименту, чи то через те, що чудовиська перестали лякати, чоловiк зiткнувся лицем до лиця з мiсцевим мешканцем. Вiн дивився на нього сухими ясними очима. Тварюка нагадувала павука: жирне масивне тiло коливалося на тоненьких нiжках-прутиках. Тростинки, на яких пересувалося чудовисько, тремтiли i, здавалося, що ось-ось зламаються, пiд вагою тушi. Морда чудовиська була всiяна десятком очей, пильно визираючих на людину. Тварюка витрiщалася на бранця лабiринту, роззявляючи рота, забитого гострими iклами, i шипiла. Чоловiк простягнув руку до монстра i спробував вiдiгнати його. У цей момент павук скинув одну зi своїх лап, основа якої виявилася увiнчана чимось типу шипа або кинджала, i метнув її в напрямку людини. Гострий пекучий бiль пронизав тiло, i невдаха борець зi страхами звалився на пiдлогу. На мiсцi удару лапи павука була масивна рана, з якої сочилася густа темна кров ...
Зараз, багато поверхiв потому, сидячи у вiдноснiй безпецi, чоловiк потирав зарубцювавшуюся "вiдмiтину про невдалий експеримент". Але тепер вiн був розумнiший i досвiдченiший. I, що важливо, вiн не був таким беззахисним. Пройшовши всi кiмнати в тiй частинi лабiринту, де чоловiк з'явився, вiн переконався в тому, що немає нiяких вiкон, немає даху, звiдки можна було б вибратися назовнi. Але був люк вниз. Пiсля недовгих роздумiв, бранець скористався ним i спустився сходами, що вели на iнший поверх. Виявилося, що мiсце, де з'явився чоловiк, являло собою якусь будову, тiльки воно не мало нiякого зв'язку iз зовнiшнiм свiтом i було направлено не вгору, а вниз. Ця фантастична споруда наче була поза простором, поза реальнiстю. Та й чи була вона скiнченна? Велике питання. Чоловiк просто сам для себе вирiшив, що внизу його чекає щось ... Так от, проходячи вiд поверху до поверху, бранець перiодично знаходив цiкавi речi. Iнодi вони просто так валялися посеред чергової кiмнати, iнодi стирчали з купи смiття, а iнодi були захованi в скринях. Хто розкидав їх i навiщо, чоловiк не знав. Все це нагадувало якусь гру. Речi були рiзнi. I не завжди їх призначення було зрозумiло. Чоловiк знайшов в однiй з кiмнат шкуру, здається козлячу. Вона реально згодилася, зiгрiваючи замерзле тiло. Ще чоловiк знайшов чорний кухонний нiж. Хоча вiд нього пуття було менше, бо полонений призвичаївся боротися з мiсцевими тварюками за допомогою слiз i не бачив особливої необхiдностi в холоднiй зброї. Перiодично чоловiк пiдбирав карти. Начебто, вони були гадальними. На кожнiй з карт була якась картинка: вежа, сонце, воїн в обладунках, зоряне небо ... Карти бранець пiдбирав i носив з собою, чомусь вирiшивши, що вони можуть стати в нагодi. Але не всiм речам, якi вiн знаходив на шляху, щастило також. За час спуску вниз було залишено позаду багато непотрiбного, як здалося людинi, мотлоху: деталi незрозумiлого механiзму, масивнi металевi сфери, шматки руди, потворно зробленi iграшки, що зображують тварин, з якими доводилося стикатися людинi ... Бранець лабiринту хотiв було перебрати в головi весь перелiк чудасiй, але його роздуми обiрвало тремтiння, що пройшло по пiдлозi i наростаючий звук.
Iнодi людина чула крик. На початку, в першу кiмнатах голос нiсся десь на вiддалi. Але тепер, коли подорожнiй минув десяток поверхiв, голос став голосний i потужний. Вiн був владний i злий. А ще вiн належав жiнцi. Голос переслiдував бранця на кожному поверсi, i чим нижче чоловiк спускався, тим виразнiше був крик. Що саме кричала жiнка, було не ясно. Принаймнi, людина не могла скласти цей набiр букв в окреме слово або фразу. Чи були цi крики зверненi людинi або ж цей вереск призначався комусь iншому? Бранець не мiг дати вiдповiдi. Єдине, що вiн знав - внизу все стане зрозумiло. I тепер, здається, чоловiк дiйшов до останнього поверху. Якась дивна впевненiсть пiдказувала подорожньому, що кiнець мандрiвки близький. Чомусь черговий люк, виявлений їм, насторожив. Вiн довго сидiв навпроти люка в нерiшучостi. Можливо, це був вихiд, а можливо - його чекав апогей власного кошмару. Переборовши нарештi боязкiсть, чоловiк пiдiйшов до спуску вниз i пiдняв кришку. Чергова сходи, чергова кiмната внизу ...
Спустившись i озирнувшись, людина переконався, що ця кiмната справдi рiзнився вiд iнших. У нiй не було дверей. Це був тупик. Бранець обхопив обличчя руками i застогнав. Раптово по пiдлозi пройшов новий потiк тремтiння. Цього разу вiн був могутнiше i мало не збив людину з нiг. Зi стiн, що нагадують натягнутi клаптi шкiри з шматками м'яса, посипалися червонi грудки. Простiр ще сильнiше затремтiло, i чоловiк почув дикий диявольський регiт. А потiм одна зi стiн лопнула, i в отвiр що утворився пройшла тварюка, яку досi чоловiк не бачив. I це був не просто мiсцевий жах, це було щось набагато бiльше, щось бiльш важливе. Чудовисько займало половину кiмнати, його голова майже дiставала до стелi. Воно чимось нагадувало чоловiка, тiльки розбухлого, знiвеченого. Масивна туша тряслася i ходила ходуном, паща монстра розкрилася i тварюка заволала теж саме слово, що чоловiк чув пiд час свого шляху. Саме ця мразь кликала його. Могутня лапа монстра полетiла в бiк людини. Не чекаючи на такої прудкостi вiд чудовиська, той не зумiв втекти вiд удару, i був вiдкинутий в сторону. Бранець вiдчув себе шматком залiза, за яким щойно пройшли молотом. Вiн спробував заплакати, але сльози не йшли. А чудовисько тим часом повiльно повзло в сторону своєї жертви. Зброї бiльше не було. Нiж, що весь шлях з собою пронiс подорожнiй, вилетiв при ударi i валявся в парi метрiв вiд чоловiка. Лише одне не впустив бранець. Вiн пiднiс до обличчя кулак iз затиснутими в ньому картами i вибрав одну з них. Чомусь вiн зупинився на тiй, де було зображено сонце. Людинi дико захотiлося його побачити. Вiдчути тепло ллються з неба променiв, сховатися в них ... Обличчя монстра зблизилося з обличчям людини. Величезнi очi, налитi кров'ю, свердлили жертву. З пащi лилася смердюча жижа ... Чоловiк пiдняв обрану карту i жбурнув її у бiк чудовиська. Паперова картинка стукнула об морду тварi i впала на пiдлогу. Падiння було дзвiнким, немов кинута карта стала металевою. Її поверхня спалахнула яскравим свiтлом. Чудовисько здивовано втупилося на палаючу сферу, що виникла на пiдлозi, а потiм кинуло рiзкий погляд на людину, немов усвiдомивши щось. А потiм тiло монстра пiшло брижами i стало роздуватися. Чоловiк втулився в стiну, заплющив очi i обхопив тiло руками. Кiмнату затрясло i розiрвало передсмертним криком.
Серед гiр кишок, серед розiрваних ,що бризкають коричнево-червоною смердючою кров'ю в, серед переламаних кiсток, щось лежало. Чоловiк встав i придивився. Заплямована кров'ю i шматками плотi, посеред кiмнати стояла скриня. Випала вона з черева монстра, або ж з'явилася потiм, людина не знала. Бранець не поспiшаючи, все ще побоюючись вбиту тварюку, попрямував до скриньки. Вiн тихо наблизився i невпевнено пiднiс руки до скринi. Повiльно, нiби роблячи щось сакральне, щось iнтимне, чоловiк вiдчинив тайник. Скриня не була сповнена скарбами, чи набита речами, вона була порожньою. Майже порожньою ... На днi лежав невеликий предмет. Чоловiк витягнув його з скринi i помiстив на рiвень очей. Це була банка. Цiлком звичайної форми i з цiлком звичайного скла. Незвичайним в нiй був тiльки вмiст. У склянiй посудинi хтось посадив траву. Хоча, скорiше це були чи то хвощi, чи то карликовi дерева. Чоловiк опустив банку i заглянув туди. Було темно i вiн не змiг розгледiти вмiсту. Бранець лабiринту покрутив у руках знахiдку i спробував крiзь скло i густу стiну з зростаючих всерединi рослин розглянути, що все-таки приховано в посудинi. Вiн довго напружував зiр, але всi його потуги виявилися марними. Чоловiк зосередився i зробив другу спробу розглянути банку зверху. Вiн нахилився i трохи пiд кутом, щоб не загороджувати свiтло, заглянув всередину банки. Коли погляд сфокусувався, i людина нарештi змiг побачити вмiст, посмiшка поповзла по його брудному заляпанi кров'ю обличчю. I вiн зареготав. Вiн смiявся захлинаючись. Вiн дико реготав крiзь сльози ...
Пiслямова вiд автора:
Робота написана за мотивами моєї улюбленої гри The Binding of Isaac i присвячена до виходу її продовження. Так само робота пов'язана тематично з iншим моїм оповiданням, яке називається "Банка".