Просила дiвка дощу в неба

			Просила дiвка дощу в неба,
			слiзно просила.
			До земельки, до сухо§,
			голiвку хилила.

			Хилила, торкалась
			щокою травицi:
			Та вмирала, марнiла, 
			без живо§ водицi.

			Пiдiймала сердешна
			колоски у полi,
			Що згасали, не зазнали
			славно§ долi.

			До свiт сонця, за край неба
			рученьки тягнула.
			До серця згорьованого,
			травицю горнула.

			Травицю горнула
			пожовклу, убогу.
			Оглядала крiзь сльози 
			небесну дорогу.

			Оглядала в тужинi 
			дорогу, сумувала.
			Та сама не зчулася,
			як i заспiвала: 

			- " Ой! Чи не вийде хмаринка,
			Не впаде краплинка?
			На дiвочу косу
			Чи не зроне росу?
			Мiсяць з дороги
			Чи не омиє ноги?
			В чистiй криницi
			Повнiй водицi.
			Може зiрка ясна -
			Небесна сестра,
			Припливе у човнi 
			По криштальнiй водi?
			Гостi небеснi! Коли вас чекати?
			Коли виглядати?

			Любе моє сонечко - 
			Ти смiєшся, радiєш.
			Заглядаєш в вiконечко,
			В небосхилi млiєш.
			Пестиш промiнцями
			Степи, доли, лiса.
			Чи впаде на землю
 			небесна сльоза?
			Може скажеш?
 			Може знаєш? 

			Я чекала, сподiвалася 
			на чудо, на диво.
			Ось зжалiється боженька
			I впаде злива.
			Нема. Нема." - Плаче.
			- "Сонечко! Сонечко!"

			Чути спiв дiвочий, 
			чути в височинi,
			Спалахнуло сонце,
 			мовило дiвчинi:

			- "Я сьогоднi, дiвка, 
			дуже рано встало.
			Послухалось твого спiву,
			ось i завiтало.
			Та стою собi... - 
			За пiвдень, пора i сходити. 
			Пора менi спочивати,
			обрiй золотити.
			Не питай. Зморилось я..."
			- Замружує очi та поволi сiдає.

			Схопилася дiвка,
			 руки простягнула,
			Та до сонця до жагучого
			 прохання майнуло:

                     - "Так не йди - ласкаве,
			так не йди - хороше.
			Поможи праматерi,
			 дуже тебе прошу. 

			Праматер-природа, 
			плаче, волає.
			Де подiвся дощик, 
			небо питає.

			Квiтоньки питають,
			питають дерева.
			Змилуйся свiтило, 
			в проханнi до тебе.

			Ти таке яскраве,
			 ти таке велике. 
			Досягаєш зором, 
			до краю блакитi. 
			Куди дiлись хмари?
			Куди степовик?
			Не дмує, не вiє,
			в яких мандрах зник? 
			Невже - не зарадиш? 
			Невже - не поможеш?
			Сонечко величне, 
			поможи, як що можеш! 

			Зсохла картопелька, 
			зсох бурячок.
			Чим кормити, чим по§ти 
			менi дiточок?

			Пожалiй мо§ рученьки,
			Пожалiй плечi,
			Що до ранку самiсiнького,
			Гойдали малечу.
			
			Пожалiй голiвоньку
			Сповнену думками.
			Пожалiй дiвчиноньку
			З сумними пiснями.

			Не зносити менi водицi
			з сухо§ криницi. 
			Не набрати вiдерця
			зi згаслого озерця.
			Сонечко!"

			Розчулилось сонечко
			вiд того прохання.
			Розтопило серце
			дiвоче зiтхання.
			
			- "Що ти кажеш, дiвко?
			Що ти кажеш, мила?
			Невже я в турботi сво§й завинило?
			Я собi радiю, я собi спiваю,
			вiд краю до краю землю зiгрiваю.
			Та гаразд, та добре, - я допоможу.
			Де подiвся вiтер 
			тобi пiдкажу. 

                  Бачу я далеко, 
			вiрно кажеш, дiвка.
		Небосхил блакитний 
			- то моя домiвка.
		Ходжу я по ньому
 		вже  здавен-давен,
		Промiнцi кидаю - 
		ген за обрiй, ген!
 
		Вiтерець - бешкетник, 
		бавиться на морi.
		З доньками морськими
 		заграє на волi.
		Гоне пеннi кручi, 
		i здiйма шторми.
		Розчиняє хмари 
		задля то§ гри.

		В коси заплiтає 
		§х пишне волосся,
		Ливнями зрошає 
		водяне колосся.  
		В одежi блискучi - 
		перла кидає.
		В зухвалостi й силi
 		мiри не знає.

		В край чужий, далекий
 		вiн помандрував.
		В Нереєве царство
		Чим душ попрямував.

		Заволiкають нере§ди
		вiтер у танку.
		Не знайти до дому,
		дорогу юнаку". -

		Звiстка ця сумлiнна
		зажурила дiвку.
		По щоцi скотилась
		лягла на долiвку -
                            		сльоза.

			- "Серце у жалобi. 
			Гру доньки стискає!
		Що робити з тво§х слiв маю,
		сонечко, - не знаю.
		Мабуть не судилося
		нинi порадiти.
		Певне не зчекаються дощу
		бiднi квiти".

		Може так. А може - нi?
		Може вже скiнчились
		бездощiв"я днi?
		
		Вже невдовзi розпачу
		дiвочому кiнець.
		Плеч сягає лагiдний 
		i нiжний промiнець.

		Жовтоокий погляд
		в очi загляда.
		В вуха линуть бажанi, 
		ожажданi слова:

               - "Птах живе на небi, -
                сокiл швидкокрилий.
		Помiчник мiй перший.
		На сьома вiтрилах, 
		я його в дорогу
		к морю вiдряджу.
		Вiтру повернути сюди накажу.
		Накажу нагнати хмари i дощi.
		Зрощуть все навкруги, 
	        вони до ночi.
		Напоять озера, рiчки, та запруди.
		Красою розквiтне природа повсюди.
		Ти тодi до мене, дiвка приходь. 
		Та слово для мене добре знаходь.
		А зараз - до роботи, i ти собi йди.
		Незчуєшся часу - поллються дощi. 
		Бiжи до хатинки, спiши до дитинки.
		Хмари надвечiр, сполошать малечу"! 

		Запашiло личко
		в дiвки молодо§.
		Вiдлягла тужина
		з радощi такою.
			"Сонечко, величне!"
			- кричить та смiється.
                        Аякже: землиця
                        водицi нап"ється!
                        Невдовзi, а потiм...

                        Вже пiсля врожаю,
                        музики весело
                        в сопiлки заграють!

		Розквiт на сорочцi
		розшитiй в"юнок. 
		Танцюють у полi
		дiвчата танок!
		
		                               (7.08.2008р).