Нiма, похмура нiч i свiтло лiхтаря.
Пiд парасолькою стоїть Вона.
У небi десь блука її зоря,
Як i Вона - зовсiм, зовсiм одна.

В якомусь домi у вiкнi горить
Свiча, з якої капа вiск, наче сльоза.
Там одинокий вовк - там Вiн сидить, 
Та все на неї Вiн чека, чека...

Вона ж понуро дивиться в вiкно
I парасолька вже тремтить в Її руках.
"Йому, напевне, - дума, - всеодно!"
I все обличчя - у гiрких сльозах.

А Вiн журливо споглядає квiти,
Що одиноко - в вазi на вiкнi.
I Вiн не знає де себе подiти.
I дума: "Не побачу вже Її."

Отак закоханi розходяться внiкуди,
У тмяний морок вуличного лiхтаря.
Таких нещасних безлiч поусюди.
I одинока десь блука зоря...