Казала собi, що ревнощi - це безглуздя.
Вiрила алгоритмам, схемам.
Анафемою твоє мовчання було.
Годi! Менi набридли твої жарти та лестощi.
Я ледве не вибухнула вiд пустощiв, бажання втопити тебе в пестощах.
Не заслуговуєш на них?

* * *

Стоїмо разом на старовиннiй площi.
За викрадення слiв та слави з чужих книг завтра нас стратять точно.
Попереду - наша остання нiч.
Тiльки нас, двох майже генiїв, сьогоднi звiльнили з-пiд варти.
Вони продивились усi свої карти.
"Ризику майже немає. Навiть не вийдуть.Цi двоє занадто кохають".
Що робити взимку у в"язницi магiстрату,
Коли поеми написанi, та й iнших справ небагато?
Сьогоднi дозволь менi тебе вдихати.
Твоїм крижаним оченятам так пасують цi пасма
М"якого волосся, вiд якого вiє безумством, самотнiстю...
Наш Декамерон - це декiлька сторiнок безнадiйної пристрастi до життя.
Десять... Вiсiм...Шiсть годин майбуття...
Нарештi зробимо все до пуття.
Ми одружимось, взявши в свiдки Шекспiра,
Промовляючи обiтницi пiд сузiр"ям Лiри.
Я робитиму це з тобою без мiри,
Залишаючи свої слiди
На твоїй шкiрi, прозорiшiй вiд води,
Холоднiшiй, нiж сiчень.
Знiвечена молодiсть сьогоднi поверне нам усi борги.
Хiба тобi не до снаги
Прошепотiти останнє привiтання менi
Мовчазними дотиками кохання?
Це iнший вимiр.
Сьогоднi Вiчнiсть кредитує щиро
Цей шлюбний танок пiд сузiр"ям Лiри.
Ти маєш у нас вiру?
Не кажи! Я вiдчуваю, я впевнена, що так.
Не жбурляй у мене коштовностями слiв.
Зараз вони - це сумнiвний дарунок.
Де знайти другий такий поцiлунок,
Що опалює холодом мрiї?
Нам казали, що це розпуста.
Та у нас замiсть слiв є дiї.
Ще не втомлений, майже щасливий,
Затамуй свiй подих, тримай у своїх обiймах
Мене, мов планету.
Вiдчуваєш, як близько твiй горизонт?
Ще мить, i ми перетнемо мiнi-Ахеронт
Водночас, востаннє
Поринаючи в течiю свого кохання.
Тобi боляче думати?
То засни зi мною.
Нiяких спогадiв.
Ти вже став для мене героєм.
Поринемо в сон, щоб убити останнi години.
Вони не короткi й не довгi.
До тебе прилину.

• * *

Чому на перинi?
Де ми, врештi-решт?
Хiба закiнчений наш арешт?
Хiба не буде страти?
Ще довго смертi чекати?
Нам несуть їжу.
То це палац!
За проханням мас
Було вiдхилено всi звинувачення.
То ми вiльнi,
Ще й з золотом вiд короля. Оце так збагачення!
Таке призначення - щоб обом щастило.
У цьому завжди була наша сила.
Дозволь залишити тебе тут.
Нi, не тримай.
Нi, це вчора був рай, що випили до краплини.
Сьогоднi - лише буденнiсть.
Дякую.
Моя невблаганнiсть та незбагненнiсть зрозумiла -
Я боюсь затертих ритмiв життя.
I ти - таке саме дитя.
Для кого iснують вiйни, хвороби та страти?
Для тих, хто не вмiє в буденностi вiрно кохати .