Дай менi, Доленько, згоду
Знову вiдчути Природу,
Соцiум не покидати,
Чисто й яскраво спiвати...
Ще раз в гостинну оселю
Нести аметистову скелю,
Кохання вiдчути найвище
Й не впасти при цьому з горища.
Згарища всi вiдновити,
Змiшавши платани та бiтум,
Вiд болю очиститись вкрай,
Вiд гострих плiток хижих грай.
Хай мої вади таємнi
Будуть вiдомi Монтеню лише,
Доле, така ефемерна!
Вiрю у тебе та в твої клiше!