Павучка Пiма розбудив веселий сонячний промiнчик. Пiм потягнувся, протер по черзi усi свої вiсiм вiчок i виглянув з-пiд листка глоду.
Приємний вiтерець злегка погойдував гiлочку, яку вiн вибрав для ночiвлi. Повiтря було прозорим, мов кришталь. Починався один з чудових теплих днiв бабиного лiта.
Павучок задивився на горобця, який пурхав неподалiк у пошуках їжi.
- "Я теж можу лiтати". - подумав вiн. - "I навiть iще краще!"
Хоча павучок до того часу нiколи не лiтав, вiн знав, що йому для цього треба робити. Вiн випустив невеличку петлю з павутиння, перекусив її, а вiтерець спритно пiдхопив її кiнчик. Павутинка ставала все довшою, тягла Пiма убiк, i нарештi вiн вiдчув, що вже не може утриматися на гiлцi. Тодi вiн заплющив очi, пiдгорнув нiжки i... опинився у повiтрi!
Минуло кiлька хвилин, поки павучок наважився подивитися навкруги. Павутинка повiльно несла його далi i далi вiд рiдного лiсу.
"Який чудовий свiт! Як добре, що в мене є власний повiтряний корабель!" - радiв Пiм.
Аж тут вiтерець почав ущухати. Вiн опустив павутинку бiля бiлої хати, знесилив i зовсiм зник. Мандрiвку було закiнчено.
У цей час на подвiр"я вийшов хлопчик. Вiн побачив павутинку i схопив її рукою.
Ой, а де ж павучок? - здивовано вигукнув вiн.
А Пiм в цей час лiз уверх по стiнi хатини. Вiн швидко дiстався горища, уважно роздививсь його i задоволено усмiхнувся: "Здається, менi пощастило знайти чудову домiвку! Як тут затишно, як сухо! Нiякий морозисько не страшний..."
Пiм вiдшукав пiд самим дахом затишну шпарину, залiз у неї, заплющив усi свої маленькi очка i поринув у глибокий щасливий сон.
|