Сонячний зайчик, граючись, приближався все ближче i ближче до Оленки. Нарештi, впiймавши зручний момент, вiн влаштувався на лiвiй щоцi i прийнявся чекати. Яскраве свiтло розбудило дiвчину i Оленка сiла, протираючи заспанi очi. Який чудовий ранок! Якраз для того, щоб провiдати хрещену. Тiтка Ольга жила на iншому кiнцi мiста, але для Оленки дорога до неї завжди проходила непомiтно. Дiвчина посмiхнулася своєму зображенню в дзеркалi, звiдки на неї дивилося смугле обличчя в обрамленнi густого чорного, нiби вороняче крило, волосся iз ясними блакитними, як лiтнє небо, очима. Скорчивши накiнець рожу дзеркалу, Оленка зiстрибнула з лiжка i пiдбiгла до iкони, що висiла в кутку. Прочитавши молитву i попросивши здоров"я собi i своїм близьким, дiвчина попрямувала до шафи, обдумуючи, що ж таке приготувати для тiтки Олi. Пирiг? Нi, надто складно. Печиво? Потребує багато часу. Що ж придумати?
- Доброго ранку, матусю! - привiталася Оленка, увiйшовши до кухнi.
- Доброго, донечко.
- Чим це в тебе так смачно пахне? - принюхалась дiвчина. - Невже ти спекла свої улюбленi пирiжки з маком?
- Ти догадлива. - посмiхнулася мама.
- Як це вчасно! Я якраз сьогоднi надумала провiдати свою хрещену i обмiрковувала, що б то таке менi приготувати.
Оленка пiдiйшла до столу i заглянула в миску.
- Мамусю, ти не проти, щоб я вiдложила трiшки для тiтки Олi?
- Нi. Думаю, там всiм вистачить.
- Оленко! Прокинулась? - до кухнi увiйшов тато.
- Щойно! - посмiхнулася дiвчина. - Привiт, татку! Ти вже з поля?
- Так. Врожай цього року буде гарним. Галю, - звернувся вiн до дружини - не пам"ятаєш, куди я подiв свiй молитовник? Хочу принести хвалу Боговi за те, що вiн нас не залишає.
- Звичайно пам"ятаю, Дмитре. Вiн лежить у шухлядi бiля телефону. I навiщо тiльки тобi окрема полиця бiля iкони, якщо ти все одно його ховаєш?
- Не злись, люба. Ти ж знаєш, що я не люблю, коли молитовник лежить на видному мiсцi.
Галя демонстративно зiтхнула, а Дмитро попрямував за молитовником.
- Мамо, я пiду збиратись до хрещеної - подала голос Оленка.
- Добре доню, йди.
Йдучи знайомою з раннього дитинства дорогою, дiвчина замрiялася. "Прийду зараз до тiтки Олi, посиджу трiшки, а потiм - до Сашка. Вiн, напевно, вже скучив за мною. Так хочеться показати йому нове плаття". Повз неї проїхав мотоциклiст. Посигналив. "Хто б це може бути? - подумала Оленка. - Я його знаю?".
- Привiт, дiвка! - долетiло до неї грубе привiтання.
"Нi. Точно не знаю. - зробила висновок. - I такий невихований".
Сашко... Дiвчина подумки вернулася до свого коханого. Перед очима постав його елегантний середнього зросту образ. Як же їй подобаються тi карi очi, що притягують погляд, немов магнiтом. А волосся?... Мама часто називала Сашка "нашим Джоннi Деппом". Оленка усмiхнулася. Що казати? Можливо, комусь вiн i нагадує популярного актора, а для неї вiн був просто Сашком - її милим, добрим коханим.
- Доброго дня, тiтко Ольго! - привiталася дiвчина. - А я для Вас гостинець принесла.
- Ох... Оленко! Яка ти чудова дiвчинка. Дай я тебе обнiму. - старенька протягнула свої сухорлявi руки.
- Як Ви себе почуваєте? - потурбувалася Оленка.
- Та так... З кожним днем все гiрше. Ось радикулiт клятий прихватив. Прийдеться пролежати чорт знає скiльки.
Оленка закотила очi. Прокляття були основою лексикону тiтки Олi. Вона жити без них не могла. Щоразу, як хрещена виходила з себе, до вух долiтав такий потiк непристойних слiв, що приходилось закривати вуха.
- Добре хоч поруч Сашко є. - продовжувала стара. - Вiн добре знає, як поставити мене на ноги. Як нi як, а це його робота.
Почувши iм"я коханого, Оленка завмерла. "Скажiть, скажiть ще хоч слово про нього!" - подумки благала вона.
- Клятий радикулiт! - продовжувала тiтка Ольга. - Стiльки роботи по дому! Добре, що ти прийшла, Оленко. Допоможеш менi трiшки.
- Звичайно! Скажiть тiльки, що треба робити. - вiдповiла дiвчина, а сама думками повернулася до своєї давньої мрiї - Сашка. Чим вiн зараз займається? Чи чекає так як i вона на зустрiч?
- Чорт, Оленко, ти мене зовсiм не слухаєш. - обурилась тiтка Ольга.
- Що? Ах... Вибачте, я прослухала. Просто задумалась...
- Знаю я про що ти задумалась. - хитро промовила стара. - Ти думаєш, що баба Оля така вже стара, що не помiчає, що робиться в неї пiд носом?
Оленка соромливо опустила очi i почервонiла.
- Скажи тiльки, ти ведеш себе пристойно?
- Тiтко Ольго! - обурилася Оленка.
- Молодь! Ви мене з розуму зведете, чорт би вас побрав. Он скiльки таких як ти роз"їжджають вечорами на мотоциклах i цiлуються прямо в мене перед носом! Та що там в мене... Он вчора Полiна розповiдала, як застала якусь парочку прямо в себе на подвiр"ї, уявляєш? Валялися в копицi сiна. Та все було б добре, якби не той факт, що дiвчинi ще немає й шiстнадцяти! Йо***!
- Тiтко Ольго, ви мене колись доведете своїми нецензурними висловами! - похитала головою Оленка. - Скажiть краще, що треба робити?
"Ще двi грядочки. - радiсно подумала дiвчина. - Двi грядочки - i я вiльна!". Вона глянула на небо. "Хоч би гроза не зiбралась. Пече немилосердно". Оленка знову схилилася над морквою, а думками понеслась до свого милого. "Скоро, Саша. Зовсiм скоро ми побачимось".
Ось i все. Оленка вимила руки i, крикнувши хрещенiй: "Я до Сашка", з усмiшкою до вух вибiгла на вулицю. Йти недалеко. Ось i його дiм. Вiдчинила хвiртку. Постукала у дверi.
- Оленко? - здається мати хлопця була не в захватi вiд гостi. - А Сашка зараз немає.
- Немає? - перепитала Оленка i усмiшка сповзла з її обличчя.
- Так. Вiн поїхав у центр. Не знаю коли буде.
- Ясно. Дякую.
Як швидко може зiпсуватись настрiй! "А я почекаю його недалеко. - подумала дiвчина. - Тут поруч бiля сусiднього будинку стоїть лавочка. Вiн мене не одразу помiтить. Влаштую йому сюрприз!".
Пройшло зовсiм небагато часу. Але погода сильно змiнилася. Небо раптом потемнiло та iз пiвнiчної сторони почали збиратися хмари. Прогуркотiв грiм. "Посиджу ще трiшки. - подумала Оленка. - Все одно, гроза ще далеко". Раптом iз-за повороту з"явився автомобiль Сашка. Серденько дiвчини забилось швидше. "Нарештi!". Автомобiль зупинився i Оленка вже хотiла пiднятись i пiдiйти, але тут побачила, що вiн не один. Поруч iз її коханим сидiла тендiтна бiлявка i посмiхаючись, кокетливо поглядала на нього з-пiд приспущених вiй. "Хто вона?" - подумала Оленка. А Сашко тим часом допомагав супутницi виходити з машини.
- Это твой дом? - почула Оленка її слова. - В своих мечтах я представляла его совершенно другим...
- Намного больше... и современнее. - Вiолетта скорчила гримасу.
- Пойдём, а то, кажется, надвигается гроза. - хлопець, притримуючи за руку, повiв дiвчину до хвiртки.
- Подожди. - зупинилася Вiолетта. I закрiпила на його вустах палкий поцiлунок.
"Що? Нi, не може цього бути!" - Олена нiяк не могла повiрити в побачене. - "Невже Сашко мене обманював?" Сльози хлинули з її очей, перетворившись на потоки дощу. А парочка тим часом поспiшила до дому, укриваючись вiд зливи. Оленка пiдiйшла ближче. В її серцi ще не вмерла надiя на те, що все побачене було неправдою. Дiвчинi здавалося, що коли Сашко замiтить її, то обов"язково пiдiйде, обнiме i поцiлує, як завжди. А Вiолетта розтане, нiби її й не було. Пiдбiгши до дверей, хлопець на мить зупинився. I, о диво, повернув голову, зустрiвшись з Оленкою поглядом. По тому, як змiнилося його обличчя, дiвчина помiтила, що Саша шокований i все зрозумiла. Її коханий нiколи не любив. А для чого тодi всi їхнi зустрiчi, прогулянки пiд мiсяцем? Бiльше залишатися дiвчина просто не могла i, ридаючи навзрид, побiгла до будинку хрещеної.
Як все-таки боляче, коли дiзнаєшся про зраду близької людини! Оленка не хотiла нiкого бачити, нi з ким розмовляти. Тому вона навiть не заходила у кiмнату до хрещеної, а тихенько, зiбравши речi, i не дивлячись на те, що надворi л"є, як з вiдра, побрела додому. В головi, як i на серцi дiвчини стало пусто. Нiби хтось вiдiбрав частинку її душi. Тепер все одно... Вона нiколи бiльше не зустрiчатиметься з Сашком. А що сказати батькам, хрещенiй? Як пояснити, що вона не бажає бiльше знати колишнього коханого не розкриваючи сутi його пiдлого вчинку? "Нi. Я просто не винесу, коли мене почнуть всi жалiти. - мiркувала Оленка. - Адже щоразу, як в розмовi випливатиме Сашкове iм"я, я згадуватиму його. А менi хочеться тiльки одного - якнайшвидше забути. Забути!"
Так Оленка йшла, поглинута у свої думки, що незчулася, як її догнав автомобiль. Лише тодi, коли викрикнули її iм"я, дiвчина схаменулася.
- Оленко, почекай! Сiдай в машину, я тебе пiдвезу. - це був Сашко.
- Ти? - викрикнула дiвчина вся в сльозах. - Ти мене пiдвезеш? Якщо пiсля всього, що вiдбулося, ти думаєш, що я сяду до тебе в автомобiль, то жорстоко помиляєшся.
- Будь ласка, дай менi можливiсть пояснити. - хлопець нервувався, що було замiтно по тремтiнню голоса.
- Що пояснити? - сльози Оленки висохли. Натомiсть прийшла холодна байдужiсть. - Те, що любиш ти тiльки мене? Що Вiолетта всього-на-всього твоя сестра? Думаєш, що я не можу вiдрiзнити поцiлунок сестри вiд поцiлунку закоханої? Як я можу тобi зараз вiрити, як ти i ранiше менi брехав? А я, наївна, мрiяла про щасливе майбутнє З ТОБОЮ!!! Тепер Бог вiдкрив менi очi. I я вельми вдячна Йому за це. Чому ти залишив Вiолетту одну? Їдь до неї i будьте щасливими удвох.
Iз цими словами дiвчина повернулася i пiшла геть. Тому вона не побачила того, як її слова зачепили Сашка, i як той залишився на мiсцi iз виразом муки на обличчi. Сам винен! Пiшов на поводу у своєї матерi. Як вiн мiг бути таким iдiотом! Всього-на-всього одна помилка, один момент здатнi кардинально змiнити його життя. Тiльки вчора в нього була кохана дiвчина, заради якої вiн був готовий на все. А сьогоднi внаслiдок випадкового збiгу неприємних обставин вiн втратив її назавжди. Так, саме так. Сашко був впевнений, що Оленка нiколи не зможе його пробачити. Надто добре вiн її знав.
- Оленко? Ти пройшла стiльки пiд дощем? Чому не залишилася у хрещеної? - почала турбуватися мати, щойно дiвчина переступила порiг.
- Мамо, я не хочу зараз про це говорити. - рiзко промовила Оленка. - Можна я трiшки вiдпочину? Я допомагала тiтцi Олi по господарству. Її радикулiт прихватив.
Дiвчина покрокувала до своєї кiмнати.
- Доню, може повечеряєш? Я приготувала твою улюблену страву.
- Нi, матусю. Пiзнiше. Не хочеться їсти. - i Оленка зачинила за собою дверi.
- Дмитре, може ти щось розумiєш? - здивовано запитала Галина у чоловiка. - Тiльки вранцi вона була така рада, що йде до хрещеної. А зараз прийшла: мокра, ледве не вся в сльозах. Що таке могло статися, що настiльки зiпсувало донi настрiй?
- Не знаю, Галю, не знаю точно. Але здогадуюся. - задумливо промовив Дмитро. - Здається менi, що вся справа у Сашковi. Не подобався вiн менi з самого початку.
- Ну що ти причепився до хлопця? - обурилася жiнка. - Вiн нiколи нiчого поганого не зробив i не сказав. Натомiсть, як приходив до нас, то вiд нього просто вiяло добротою i поряднiстю. Нiколи не повiрю, що вiн образив Оленку.
- Ти завжди захищала Сашка. - вiдповiв Дмитро. - Тому я й не дивуюся. Але переговорити менi з ним треба. Вiдчуваю, що тут без його участi не обiйшлося.
Тiльки Оленка зачинила дверi у свою кiмнату, як сльози хлинули з очей з новою силою. "Чому я така дурна? - думала Оленка. - Повинна ж була розумiти, що не потрiбно надто довiряти хлопцям. Всi вони однаковi, що б там не казали люди. Їм мало однiєї дiвчини, так вони i залицяються до iншої. Вiдтепер я буду розумнiшою i нiкому не дозволю манiпулювати своїми почуттями".