Пройшов мiсяць. Протягом цього часу Оленка все бiльше поглинулася з головою у навчання. З Ангелом вони бачились кожного дня (все-таки, однокурсники), але поговорити виходило не дуже часто. На парах дiвчина деколи ловила задумливий погляд хлопця. Тодi вона знову пригадувала як Ангел спас її, розповiдь хлопця i вiдвiдування планетарiю. З того вечора Оленка намагалася тримати себе в руках. "Що на мене тодi найшло? - думала дiвчина - Я нiколи ранiше нiчого подiбного не вчиняла. Першою поцiлувати хлопця! Нехай навiть у щоку!... I це пiсля мого невдалого життєвого досвiду! Господи, що Ангел про мене подумав! Не дивно, що останнiм часом вiн помiтно вiддалився".
Зараз, сидячи в автобусi по дорозi додому, Оленка вперше за довгий час згадала Сашка. Тепер, коли почуття згаснули i бiль забулася, дiвчина вирiшила розiбратися у всьому.
"Що мала на увазi Оксана, коли говорила про план розриву наших з Сашком стосункiв? Навiщо їй це було потрiбно? I головне: чи було щось насправдi мiж Сашком i Вiолеттою?"
Ось i рiдне мiсто. Оленка зiйшла з автобуса i озирнулася довкола. Iз приходом осенi здалося, нiби життя в мiстi припинилося. Не чути бiльше дзвiнкого дитячого смiху, запальної музики, що лунала майже з кожного вiкна, веселих розмов молодi та тихих нашiптувань закоханих пар. Школярi повернулися до своїх класiв, а молодь - до аудиторiй, щоб знову продовжити гризти той твердий "гранiт науки". Лише подекуди можна зустрiти лiтнiх людей, якi, примостившись, дрiмають на сонечку.
Дерева почали втрачати свiй стiйкий зелений колiр i вбиратися у жовто-багрянi шати. Над полями лунають рiзкi крики журавлiв, якi збираються у зграї перед далекою подорожжю. Всi готуються до перших холодiв, якi готовi нагрянути у найближчий час.
Так, поглинута у роздуми, Оленка повiльно йшла рiдними вулицями, насолоджуючись, барвами осенi. Раптом вона помiтила хлопця, який квапливо прямував їй назустрiч. Коли парубок порiвнявся з нею, дiвчина зупинилася, але продовжувала мовчати.
- Що? - нетерпеливо запитав Сашко - Так нiчого i не скажеш?
- Привiт, Саша! Рада тебе бачити. Як твої справи? - прозвучали банальнi слова.
- Ясно. - хмикнув хлопець - Ми зустрiлися пiсля довгої розлуки i я надiявся хоча би на дружнiй поцiлунок.
- Дружнiй поцiлунок? - луною повторила Оленка - Ну що ж, я не проти. - Дiвчина пiдiйшла ближче i тричi поцiлувала Сашка у щоки. - Тепер задоволений?
- Ти так i не вислухаєш мене, Оленко? - у словах колишнього коханого дiвчина почула печальнi нотки. - Невже тобi не хочеться розiбратись у всьому, що трапилось?
- Чесно кажучи, - почала дiвчина - це одна з цiлей мого приїзду. Але не очiкуй, що в кiнцi я кинусь тобi на шию i попрошу пробачення за те, що я була така дурна.
- Навiщо ти так? Я ж хотiв з тобою поговорити по-чесному.
- Гаразд. - вiдповiла Оленка пiсля паузи - Ось неподалiк стоїть лавочка. Давай сядемо i спокiйно поговоримо. Iтак, - почала дiвчина, щойно вони присiли - Я тебе уважно слухаю.
- Оленко, перед тим, як приступити до розповiдi, я хотiв би попросити тебе повiрити всьому, що я казатиму. Ти добре знаєш, що брехати я не люблю.
- Тепер я в цьому не впевнена. - перебила його дiвчина. - Але я постараюсь тобi повiрити.
- Спасибi й на цьому. - рiзко видихнув Сашко. - Ти вже, напевно, знаєш хто така Вiолетта?
- Я знаю тiльки те, що вона кузина моєї колишньої подруги i приставала до тебе.
- Це не вся правда. Справа в тому, що нашi з Вiолеттою матерi дружать з самого дитинства. Моя мати майже завжди згадувала у своїй розмовi iм"я Вiолетти. "Вiолетта те, Вiолетта це..." Я здогадуюся, що вони з тiткою Лесею, мамою Вiолетти, з самого нашого народження мрiяли порiднитися. Але, вийшло так, що одного прекрасного дня я зустрiв тебе. Та ще й до того, сiм"я Вiолетти переїхала до iншої країни. Мама впала у вiдчай. Вона стала надто роздратованою через те, що її давня мрiя розлетiлась в прах. Неодноразово я їй говорив, що нiколи не погодився б на шлюб за домовленiстю. Але мама пропускала мої слова повз вуха. Вона навiть думати не хотiла про iншу невiстку, крiм Вiолетти. Я дуже боявся твого з нею знайомства, але, на диво, в той день, вона була у хорошому настрої. Тодi в моїй душi затеплилась надiя, що мама, нарештi, прислухається до мене i не стане заперечувати проти нашого весiлля. - впiймавши здивований запитуючий погляд Оленки, Сашко поспiшив пояснити - Я мрiяв про весiлля з тобою, Оленко. Менi нiхто бiльше не був потрiбен, тiльки ти.
- А що... чому... вернулася Вiолетта? - запинаючись запитала Оленка.
- Цього я пояснити не можу. Одного ранку, мама iз усмiшкою на вустах повiдомила, що приїжджає Вiолетта i попросила зустрiти її на вокзалi. В той самий день, як ти нас замiтила, я якраз зустрiв Вiолетту i привiз додому. Нiколи не думав, що дiвчина мрiяла вийти за мене замiж. Напевно, тiтка Леся їй втиснула це в голову. I ще бiльше я не очiкував її поцiлунку. Ось все, що я можу тобi розповiсти.
- Зачекай. - сказала Оленка - А при чому тут Оксана, моя подруга? Я випадково пiдслухала i дiзналася, що це вони з Вiолеттою придумали план розриву наших з тобою стосункiв.
- Наскiльки менi вiдомо, саме Оксана вмовила Вiолетту повернутися сюди.
Оленка сидiла i роздумувала над почутим. Тепер вся ситуацiя постала перед нею, як на долонi. Дiвчина зрозумiла, що потрiбно було тодi залишитись i вияснити все. "Але що я могла тодi вияснити, якщо була глибоко ображена i нiчого не хотiла слухати. Я вважала Сашка самолюбцем, але зараз розумiю, що сама вела себе як егоїстка. На жаль, тепер вже пiзно. Минувшi почуття не вернеш. Залишається тiльки...".
- Я прощаю тебе. - раптом промовила Оленка - Прощаю i вiдпускаю. Наше кохання не було справжнiм, тому не зумiло пережити незгоди, якi випали на нашу долю. Але я вiрю всiм серцем, що одного дня ти, як i я, зустрiнеш свою другу половинку, яка буде поруч з тобою, не дивлячись нi на що. - дiвчина на секунду замовчала - Одне тiльки хочу сказати: завжди говори тiльки правду i одразу намагайся вияснити все до кiнця, коли це буде необхiдно. I головне, не забувай, що Господь з тобою. Звертайся до нього частiше i Вiн пiдкаже тобi правильний шлях.
З цими словами Оленка пiдвелася, щоб йти. Але Сашко схопив її за руку.
- Оленко, - зi сльозами на очах сказав хлопець - я дякую долi за такий щедрий дарунок, як ти. Хоч щастя наше було недовговiчним... Знай, що я кохав тебе i завжди кохатиму. I тi хвилини, години, якi ми провели разом, назавжди залишаться у моїй пам"ятi. Я теж дуже хочу, щоб ти зустрiла того, з ким ти будеш по-справжньому щаслива.
Оленка кивнула головою, оскiльки не могла промовити нi слова, i, пiднявши дорожню сумку, попрямувала додому. А Сашко залишився сидiти на лавочцi iз очами, повними слiз. Нiхто нiколи не зможе зрозумiти почуття людини, яка, здається, втратила все, що мала, поки сам не вiдчує це на своїй шкурi.
- Привiт, донечко! - зрадiло вигукнула Галина, щойно Оленка зайшла до хати - Я дуже рада, що ти приїхала. - мати поспiшила обiйняти дiвчину - Але ти вже давно повинна була бути вдома. Невже автобус запiзнився?
- Привiт, мамо! Нi, автобус прибув вчасно. Просто по дорозi додому я зустрiла декого.
- I кого ж ти зустрiла? - поцiкавилася Галина.
- Сашка.
- Сашка? - мати здивовано поглянула на доньку - I як пройшла зустрiч?
- Бiльш-менш нормально. Ми поговорили i розiйшлись.
- Бiдна моя донечко. - Галина пiдiйшла до Оленки i обняла її за плечi - Я знаю, що тобi прийшлось пережити. Видно, така твоя доля.
- Мамо, ти знаєш? - тепер прийшла до Оленки черга дивуватись - Звiдки?
- Пiсля твого вiд"їзду ми з батьком не могли бiльше залишатися в невiданнi. Нас дуже засмутило те, що ти вiдмовлялася пояснити, що з тобою трапилось. Тому тато зустрiвся з Сашком i про все в нього розпитав.
- Тато говорив з Сашком?
- Так. Хлопець тебе дуже кохає, Оленко. Вiн пояснив тобi ту ситуацiю?
- Ага. Тепер я розумiю, що вчинила тодi неправильно, не захотiвши його вислухати. Але тепер вже запiзно. "Пройшла любов - зiв"яли помiдори" - процитувала Оленка вiдомий вислiв.
Мати важко зiтхнула.
- Тепер я молю Бога тiльки про те, щоб ти зустрiла хлопця, який вiдносився би до тебе по-справжньому i кохав тебе бiльше всього на свiтi. А зараз йди, мий руки. Я приготувала твою улюблену страву.
Оленка одразу просяяла i кинулася у ванну кiмнату.
- Невже спагеттi з сиром i соусом?
- Саме так. - вiдповiла Галина, проводжаючи поглядом доньку.
Наступного дня Оленка вирiшила провiдати хрещену. Вона не бачила тiтку Ольгу з того самого дня, як розсталася з Сашком. Хрещена була сусiдкою колишнього коханого Оленки, а дiвчина не хотiла з ним зустрiчатись. Тiтка Ольга образилася на свою хрещеницю за те, що вона перестала її навiщати. I тепер Оленка хотiла поговорити з нею i все пояснити.
- Доброго дня, тiтко Ольго! - привiталася Оленка, заходячи до лiтньої кухнi, де часто любила бувати хрещена - Я приїхала i вирiшила до Вас зайти.
- Оленко! - забувши про свою образу, тiтка Ольга ласкаво обняла хрещеницю - Нарештi ти прийшла! Я так скучила за тобою! Дiдько! - тiтка Ольга пiдбiгла до плити, де щойно в неї збiгло молоко - Невдалий в мене сьогоднi деньок. З самого ранку якiсь проблеми, чорт би їх побрав.
I хрещена прийнялася жалiтися.
- До мене дiйшли слухи, - через деякий час почала тiтка Ольга - що ви з Сашком розстались. Саме тому ти не приходила?
- В мене таке враження, що про нашу розлуку знає все мiсто. По дорозi я зустрiла Марину, свою колишню однокласницю. Так i вона вже в курсi.
- Ще б пак, їй не бути в курсi! - вигукнула тiтка Ольга - Навiть менi вiдомо, що в свiй час вона поклала око на Сашка. Так тепер бiгала, розпитувала про нього.
- А ти звiдки знаєш? - здивувалася Оленка.
- Ну... Розказала одна знайома. А їй iще одна знайома.
- Я-я-ясно. - протягнула дiвчина - Я була права. Про це знає все мiсто.
Пробувши трiшки у хрещеної, Оленка зiбралася додому. День вже не такий довгий, як влiтку, та й похолодало рiзко. Схопивши пакунки з гостинцями вiд тiтки Ольги, дiвчина поспiшила додому. Вийшовши на вулицю, Оленка помiтила двох сусiдок, якi сидiли на лавочцi. Побачивши дiвчину, жiнки почали перешiптуватися, кидаючи в її сторону погляди. Але Оленку це не хвилювало. "Нехай говорять, що хочуть. Менi по-барабану". Тут вдруге за два днi дiвчина зустрiла Сашка. Помiтивши Оленку, хлопець пiдiйшов ближче. Поглянувши одним оком в сторону плiткарок, Оленка помiтила, що вони затихли i пильно прислухаються.
- Давай допоможу. - хлопець нагнувся, щоб взяти пакунки.
- Ти ж нiби квапився кудись? - запитала дiвчина - Не хочу тебе затримувати.
- Нiкуди я не квапився. - хлопець намагався виправдатись - Просто захотiлось прогулятись.
- Як справи в унiверситетi? - через деякий час поцiкавився Сашко.
- Все добре. Цього року у нас з"явилося багато нових предметiв. I я записалася на гурток. А як твоя робота?
- Нормально. У мене новий напарник, старший за мене на два роки. Буває, що роботи багато, а випадають i такi днi, що не знаєш, чим зайнятися. Це, звичайно, радує, але i на зарплату впливає.
- Розумiю. - пiдтримала Оленка - Бути фельдшером - робота не з легких.
- Так. А ти продовжуєш працювати у ресторанi?
- Ага. А зовсiм недавно здiйснилася одна з моїх мрiй. Я побувала в планетарiї!
- Чудово! - вигукнув Сашко - Ти стiльки раз менi говорила, що хотiла туди сходити, але все не мала часу. Я радий, що ти змогла видiлити вiльну хвилинку.
- Якщо чесно, - соромливо промовила Оленка - я ходила туди не одна. Мене запросив... один друг. Якби не вiн, я напевно, так i не сходила б.
- Друг... - Сашко помiтно посмутнiшав - Хто вiн такий? Ти його добре знаєш?
- Андрiя? Звичайно, добре. Вiн мiй однокурсник. Ми часто бачимось.
- Ясно. Вiн вiдноситься до тебе нормально? Не пристає? - помiтивши здивований погляд дiвчини, Сашко пояснив - Менi важливо, щоб до тебе ставились добре. Якщо щось пiде не так - ти тiльки скажи...
- Не треба. - перебила його Оленка - Андрiй - добра людина. Вiн нiколи не образить дiвчину. "Скорiше, навпаки. - подумала про себе Оленка"
- Ти впевнена? - Сашко пильно вдивлявся в очi дiвчини.
- Абсолютно.
Пiдвiвши Оленку до її двору, Сашко зупинився i повернувся до дiвчини.
- Ось ми й прийшли. - промовила вона - Дякую за допомогу. Була рада з тобою побалакати.
- Оленко, - Сашко взяв її руку в свою - Повторю ще раз. Я дуже хочу, щоб ти була щаслива. Не дивлячись на те, як ми розiйшлись, я завжди буду готовий прийти на допомогу, якщо ти будеш мати в нiй потребу. Тобi потрiбно буде тiльки сказати про це.
- Дякую, Саша. - Оленка звiльнила руку - Я дуже цiню твою дружню пiдтримку. I теж готова допомогти тобi у скрутну хвилину. А тепер, бувай!
З цими словами дiвчина поспiшила до хати.
- Оленко, - позвала мати, як тiльки вона зайшла - я бачила ти розмовляла з Сашком.
- Так, вiн допомiг менi пiднести пакунки.
- Жаль хлопця. - важко зiтхнула Галина - Вiн дуже тебе кохає, Оленко.
- На жаль... Тепер я не можу вiдповiсти на його почуття.
Оленка пiдiйшла до вiкна. Сашко стояв там, де вона його залишила. Задумливий погляд хлопця був направлений прямо на неї. Не витримавши, Оленка вiдiйшла вiд вiкна i натягнула штори.