Ой як важко, коли тобi довелося пропустити цiлих пiвтора мiсяцi навчання! Здається, не такий вже великий промiжок часу. Але матерiалу назбиралося - море! Оленка щодня засиджувалася над конспектами i корпiла над пiдручниками, щоб пройти невивчене. Дякувати Боговi, предмети видались неважкi i дiвчина справилася з усiм за кiлька днiв.
Наближався квiтень, а разом з ним - Великдень. Це свято для Оленки було одним з найулюбленiших у роцi. Як iстинна християнка, вона щиро вiрила в те, що Iсус Христос був посланий на землю, щоб назавжди змiнити ставлення людей до релiгiї та замiсть великої кiлькостi iдолiв у їх серця поселити єдиного Бога. Ще в дитинствi, слухаючи бiблiйнi розповiдi матерi, дiвчина заливалася сльозами, коли мова заходила про Iсусовi муки. Нiяк не могла Оленка зрозумiти тiєї несправедливостi, з якою вiднеслась тодiшня влада до Його повчань. I тому, щороку на Великдень серце дiвчини наповнювалось свiтлою безмежною радiстю через те, що ця справедливiсть нарештi запанувала, коли Христос своїм воскресiнням пiднiс до небес iм"я великого Господа. I Його слава охопила не тiльки невеличкий район на Ближньому Сходi, а поширилася по всiй Землi. На сьогоднi християнство - одна iз свiтових релiгiй, поруч iз мусульманством та буддизмом.
Не забувала Оленка i про роботу. I коли вона пiзно ввечерi втомлена ледве виповзала з ресторану, Ангел пiдхоплював її пiд руку, щоб довести до гуртожитку, де у своїй кiмнатi дiвчина падала на лiжко i одразу поринала у глибокий сон. Оленцi була приємна така увага хлопця, хоч ловлячи на собi заздрiснi погляди колег, їй ставало нiяково.
Ось i настав останнiй тиждень перед Великоднем. Дiвчина вже давно з нетерпiнням чекала на цi днi. Погода стояла просто чудова. Весна повнiстю вступила у свої права. Iще тiльки друга декада квiтня, а всi дерева вже покрилися бiлоснiжним цвiтом. У парку де-не-де можна помiтити невеличкi кущики конвалiї. Оленка просто обожнювала цi тендiтнi малесенькi квiточки i одного разу, не втримавшись, нарвала собi букетик. Її охопило приємне здивування, коли того ж дня увечерi Ангел простягнув їй такий же. Закоханi часто прогулювалися до рiчки, що текла неподалiк. Оленцi подобалось сидiти на лавочцi i спостерiгати за грою вогнiв мiста на її блискучiй поверхнi. А ще там можна було усамiтнитися з Ангелом вiд усього i всiх. Тiльки ви, вiдблиски вогнiв, тихесенький шепiт рiчкового потоку та розлогi крона дерев, що приховують вiд небажаних поглядiв. Найбiльше Оленка любила там бувати ясними вечорами пiд повним Мiсяцем. В цей час все довкола нiби перетворювалося пiд срiбними променями нашого Супутника у казковий пейзаж. А сам Мiсяць, як корабель мрiї повiльно плив по хвилях вечiрнього неба. В такi хвилини дiвчинi не хотiлося нiчого, окрiм Ангела поруч. I вони разом поринали у чарiвний свiт мрiй, забуваючи про все.
Iтак, пора! Додому! "Нарештi дочекалася!" - радiсно думала про себе Оленка, поспiхом збираючи валiзу. "Як я скучила за мамою i татом... i за тiткою Ольгою, звiсно!" Вибiгаючи з кiмнати, дiвчина, раптом, наткнулася на Ангела.
- О! Ангел! Що ти тут робиш? - здивовано запитала вона - Ми ж годину тому попрощалися!
- Оленко, я хочу поїхати з тобою!
Валiза випала з рук онiмiлої дiвчини. Такого повороту вона не очiкувала!
- Я вже давно думав про це. - продовжував тим часом хлопець, пiднiмаючи валiзу - Все нагоди не було. I ось... Саме час.
- А... що... - вiд здивування Оленка не змогла зв"язати i двох слiв.
- Я надiюсь, ти не проти? - запитав Ангел iз посмiшкою суперзiрки на вустах.
"Ну як можна йому вiдказати?"
- Не проти. - нарештi знайшла що вiдповiсти Оленка, а потiм додала - Ти мене дуже здивував.
- Чому?
- Ти нiколи не говорив, що хочеш з"їздити до мене додому!
- Просто про це не заходила мова. - хлопець поглянув на годинник - Якщо ти не хочеш запiзнитися на автобус, пропоную вирушити саме зараз. Залишилось всього пiвгодини.
З цими словами вiн iз валiзою в руках пiшов в напрямку сходiв i Оленцi не залишилось нiчого, як попрямувати за ним.
Всю дорогу дiвчина помiчала нетерпiння, з яким Ангел поглядав у вiкно. "Що це йому раптом захотiлося подивитися, як я живу?" - запитувала сама себе Оленка, кидаючи на нього скептичнi погляди.
Ось i прибули. Вийшовши з автобуса, хлопець почав iз цiкавiстю оглядатися довкола. Оленка прослiдкувала за його поглядом i нiби побачила своє рiдне мiсто чужими очима. Бiднi хатинки, напiвзруйнованi паркани... М-да... Але Ангел не сказав нi слова. Не витерпiвши, дiвчина схопила його за руку i потягнула в сторону дому. Вона намагалася йти якомога швидше. Так кортiло їй нарештi побачити рiдне подвiр"я. А ось i воно. Iз веселою посмiшкою на вустах Оленка вiдчинила хвiртку.
- Та ну... - той махнув рукою - Зви мене просто, дядько Дмитро. Не люблю цих всiляких церемонiй.
- Гаразд, дядьку Дмитре! - погодився Ангел.
- I як тобi наш маєток? - Дмитро обвiв рукою подвiр"я.
Але хлопець не встиг вiдповiсти, оскiльки на ганок вийшла Галина.
- Оленко! Ти приїхала! Я така рада! - i вона кинулася обiймати доньку.
- Привiт, мамо! - промовила дiвчина i шепотом на вухо додала - До речi, я не одна.
Галина окинула поглядом подвiр"я i, наткнувшись на Ангела, здивовано охнула. Але все-таки змогла взяти себе в руки i, привiтно посмiхаючись, промовила:
- Доброго дня, Андрiю! Рада, що ти завiтав до нас. Почувай себе як вдома.
- Дякую, Галино...
- Олексiївно. - закiнчила за нього мати, але потiм додала - Та це тiльки для стороннiх. Близькi називають мене тiткою Галиною.
- Все. Привiтались. - сказала Оленка i звернулася до Ангела - Ходiмо в дiм.
I вони попрямували до дверей. Галина, тим часом, кинула на чоловiка недвозначний погляд, але той лише пiдморгнув їй.
Зайшовши до хати, Оленка вiдчинила першi дверi.
- Ласкаво прошу до моєї кiмнати! - промовила вона з посмiшкою.
Хлопець зупинився в дверях.
- Так ось якi твої володiння!
- Я б не називала цих кiлька кубiчних метрiв таким величним словом. - засмiялася Оленка - Але це так. Я тiльки тут почуваю себе повноправною господаркою. Всi iншi кiмнати у повному розпорядженнi мами. Але сюди я не допускаю нiкого!
- Так в моєї коханої загострене почуття власностi! - iз усмiшкою вигукнув Ангел, обiймаючи Оленку.
- Ага. - пiдтвердила та - Те, що моє - тiльки моє! Не дiлитиму його нi з ким. Те саме стосується i людей. - дiвчина кокетливо поглянула на хлопця iз приспущених вiй - Я вiддаю всi свої почуття, якщо дiйсно довiряю. I чекаю того ж у вiдповiдь. Якщо в тебе з"явиться хтось iще, краще вiдразу скажи менi. Я ненавиджу, коли люди щось приховують!
- Оленко, - Ангел обiйняв її сильнiше - Менi окрiм тебе бiльше нiхто не потрiбен. - i вiн нахилився ближче.
Але тут на порозi кiмнати постала мати. Її рiзкий вигук змусив молодих розiмкнути свої палкi обiйми.
- Оленко, - здавалося, Галинi не сподобалась вся пiкантнiсть ситуацiї, в якiй вона їх застала - Менi потрiбна твоя допомога на кухнi. - мати зиркнула на Ангела - Всього кiлька хвилин.
- Йду, мамо. - Оленка щиро посмiхнулася Андрiю i вийшла.
Щойно вони зайшли до кухнi, Галина зачинила дверi i хмуро поглянула на доньку:
- Оленко, я хотiла з тобою поговорити!
- Я так i знала. - дiвчина опустилася на стiлець бiля вiкна - Слухаю, мамо!
- Доню, чому вiн приїхав з тобою? Не подумай нiчого такого, - вигукнула вона, помiтивши, що Оленка закотила очi - Я просто хвилююся за тебе... i я... не довiряю йому!
- Заспокойся, мамо! - дiвчина пiднялась i взяла Галину за руки - Зате довiряю йому я. Вiн сам захотiв приїхати, подивитися, як ми живемо.
- Ти забула як вiн кинув тебе у бiдi? Забула? - зашипiла на неї мати.
- Нi, мамо, не забула. Але всi люди вчиняють помилки. Без цього нiяк. Це була його помилка. I я пробачила. Для мене кохання важливiше, нiж гордiсть.
- Ох, Оленко, Оленко... - Галина похитала головою i раптом вигукнула - Тiльки не подумай, що я дозволю вам спати в однiй кiмнатi! Нехай марширує в гостьову!
- Ну що ти, мамо! - почервонiла як помiдор Оленка - Я й не думала про це.
- Не думала... - луною промовила Галина - Хто вас знає? Сучасна молодь геть розгубила всi принципи.
- Мамусю, - дiвчина пiдбiгла до Галини i поцiлувала її у щоку - Мене ти добре знаєш. - з цими словами вона повернулася i вибiгла з кухнi.
Вечеря пройшла краще, нiж Оленка очiкувала. Проте, мати не зводила пiдозрiлого погляду з Ангела, а хлопець цiлий вечiр почував себе як на голках.
Перед сном дiвчина запропонувала йому трохи прогулятись. Той з радiстю погодився. I ось, йдучи пiд сяючим свiтлом Мiсяця по рiднiй вулицi, Оленка промовила:
- Ангел, не звертай уваги на маму. Вона хвилюється за мене. Через це така пiдозрiлiсть.
- Я розумiю. - хлопець легенько стиснув її руку - Нiчого iншого я i не очiкував. Мене здивувала, чесно, привiтнiсть дядька Дмитра.
- О, тато добродушна людина! - смiючись запевнила дiвчина - У нього всi люди викликають довiру. Хоча... - Оленка раптом змовкла.
- Що? - Андрiй зупинився i допитливо поглянув у її очi.
- Вiн не довiряв Сашку. - нарештi промовила вона.
- А-а-а... - протягнув хлопець - Чому? Був привiд?
- Не знаю. - вiдповiла дiвчина - Вiн iз самого початку не схвалював наших вiдносин. Казав, що менi потрiбно знайти серйознiшого хлопця. Правда, я не пам"ятаю випадку, коли Сашко давав для цього привiд.
- Люба, давай зараз не будемо згадувати про минуле. - Ангел взяв Оленчину руку i ледве торкнувся губами - Не хочеться, щоб у такий момент мiж нами хтось стояв, нехай навiть у спогадах.
Дiвчина нiжно посмiхнулася у вiдповiдь i вони мовчки попрямували далi.
Наступного дня робота кипiла з самого ранку. Потрiбно було встигнути до вечора все закiнчити i якомога ранiше лягти у лiжко, щоб подрiмати всього кiлька годин. Багато спати в цей день заборонялося. Так колись говорила Оленцi бабуся. Вважалося, що хто засне в нiч на Великдень, той проспить своє щастя. В нашi часи люди стали менш забобонними, але все одно, подекуди дотримуються цього повiр"я. У Великодню нiч у кожнiй хатi горить свiтло, як невмирущий знак наближення великого чуда - Христового Воскресiння. Протягом дня Оленка разом з мамою, татом, Ангелом та тiткою Ольгою завершували приготування до святкового столу. Хрещена з першої хвилини знайомства з Андрiєм перейнялася до нього симпатiєю. Оленку це здивувало, оскiльки вже давно нiхто не викликав у тiтки Ольги прихильнiсть. А тут цiлiсiнький день тiльки i чути: "Андрiйку, розкажи... Андрiю, ти знаєш... Синку, ти такий милий". Ангел, в свою чергу, теж час вiд часу вставляв комплiменти i привiтна посмiшка не сходила з його обличчя. Дмитро, iз завжди присутнiм йому почуттям гумору, заявив якось пошепки Оленцi: "Ти слiдкуй, доню. А то перетягне тiтка Ольга кавалера на свiй бiк". Цi слова випадково пiдслухала Галина. Довго хрещена та Андрiй не могли зрозумiти, чому iншi, кидаючи на них погляди, котилися зi смiху. Оленка сiла фарбувати яйця. Ангел визвався їй допомогти. Коротше, крашанок вони так i не зробили, зате самi вимазались iз голови до нiг. Помiтивши це, Галина обурилася i миттю загнала їх до ванної кiмнати. Жiнка i не пiдозрювала чим їм це обернеться, доки через годину не застукала молодих там же досi розфарбованих, зате у палких обiймах. Схопивши хлопця за шкiрку, вона витягла його в коридор i змусила доньку прийняти душ, а Ангела послала поки допомогти Дмитру. Врештi-решт, все було готово. Пасочки спеченi, яйця пофарбованi (довелося цим зайнятись Галинi з тiткою Ольгою) i ще багато рiзних страв, до яких заборонялося торкатися до самого снiданку. Пiст, що поробиш. Хоч Андрiй i не вважав себе завзятим християнином, але старався дотримуватись прижитих в Оленчинiй сiм"ї правил. I тому о 9 годинi вечора вiн, як i всi iншi у домi, поцiлувавши наостанок свою кохану, зачинився у наданiй йому кiмнатi. "Нарештi! Можна вже вiдпочити." День пройшов важко, зате настрiй у хлопця був чудовий. Все вийшло набагато краще, нiж вiн собi уявляв. I, лежачи в лiжку у темрявi, Ангел подумки пригадував подiї минулої доби. "Не важливо, що Оленчинi рiднi живуть бiднiше, нiж мої. Головне те, якi вони добродушнi. Особливо тiтка Ольга! - Ангел посмiхнувся, пригадуючи смiшнi розповiдi хрещеної Оленки - В такiй родинi ти завжди вiдчуваєш любов i пiдтримку. I не думаєш нi про якi бiди та нещастя, адже впевнений, що разом ви здолаєте все." Тут хлопцевi думки перенеслись до його власної родини. Здається, жiнцi та дiтям вiдомого вченого можна тiльки позаздрити: дорогий одяг, крутi тачки, квартира у фешенебельному пентхаусi. Так, без "зелених" зараз нiкуди. Але поруч iз всiєю цiєю показнiстю мiж членами сiм"ї давно вже немає теплих стосункiв. "Дякувати Боговi, я вмовив батькiв на початку навчання поселити мене в гуртожиток. - думав Ангел - А iнакше я не змiг би щоранку вислуховувати їх взаємнi докори i образи. Нi дня не проходило без батькових грубощiв, а потiм i плачу матерi. Деколи Андрiй жахався вiд того, що вiн їхнiй син. Слава Богу, сестри повиходили замiж i виїхали подалi вiд цього щоденного хаосу." А рiдних дядькiв та тiток хлопець i не пам"ятає, коли бачив востаннє. Вони перестали приїжджати до них, ще коли вiн пiшки пiд стiл ходив. Тут Ангел знову думками повернувся до Оленки i її сiм"ї. Якось дiвчина говорила, що її родина велика. "Хотiлося б менi познайомитися з усiма її членами. Я впевнений, що вони не поступаються нiчим нi дядьковi Дмитру, нi тiтцi Ользi, нi, особливо, Оленцi. Оленка..." - i з думками про кохану хлопець поринув у глибокий сон.
Андрiю здалося, що тiльки вiн закрив очi, а його вже розбудив дядько Дмитро. Сiвши у лiжку i потягнувшись, хлопець поглянув на годинник. "Перша година ночi."
- Дядьку Дмитре, ви говорили, що паски святять о 3 годинi. Чому потрiбно так рано вставати?
- Двi години пройде швидко. - вiдповiв той - Ти й не зоглянешся, як ми будемо бiля церкви. До речi, шлях туди неблизький. Так що, краще вiдправитись якомога ранiше.
Одягнувшись Андрiй зайшов до кухнi, де вже поралися Галина i Оленка. Тiтка Ольга вiдмовилася цього року йти до храму. Згадала про свої роки i вiчно докучливий радикулiт. Тому святитимуть паски вони вчотирьох.
Двi години пройшли справдi швидко. I ось Андрiй разом з Оленкою та її батьками пiдiйшли до церкви. Велич храму з першого погляду пiдкорила серце Ангела. У порiвняннi з обiднiлими вулицями, золотоверхi купола, здавалося, нiби жар-птицi здiймалися у нiчне небо. Але бiльше всього вразив хлопця величезний натовп. Як-не-як, а святити паски вiн прийшов вперше. Його сiм"я нiколи особливо з цим не заморочувалася. "Як багато я пропустив!" - дивувався про себе Андрiй, спостерiгаючи цю дивовижну красу нiчного храму.
Пiдiйшовши до натовпу, дядько Дмитро почав прокладати дорогу, щоб пiдiйти поближче до входу. Звiдусiль долинав звук тихих дружнiх розмов i привiтань з Великоднем. Iз Дмитром через кожнi кiлька крокiв вiталися знайомi, чоловiки простягали руки. Було видно, що Оленчин батько користується в мiстi особливою повагою. Дiставшись, нарештi, до входу, дядько Дмитро зупинився i поставив зiбраний кошик поруч iз сусiднiми. Оленка вийшла наперед i почала над ним клопотатись: то свiчка не так стоїть, то яєчко потрiбно повернути iншим боком. Тут Ангел почув першi церковнi дзвони, що рiзко пролунали у нiчнiй напiвтишi. Всi довкола почали хреститися. Пiдносячи руку до лiвого плеча, Андрiй раптом побачив незнайомого хлопця, який пiдiйшов до Оленки i, посмiхаючись, тричi поцiлував її у обидвi щоки. "Хто вiн?" Вiдповiдi довго чекати не довелося. Оленка пiдвела молодого чоловiка до Ангела.
- Андрiю, познайомся, це Сашко.
"Ах, Сашко! - повторив про себе Ангел, вмить насторожуючись, як хижак при появi суперника - Так, так..."
Ангелу не лишилось нiчого, як тiльки потиснути її. "Не влаштовувати ж бiля храму бiйку!" - думав вiн, хоча йому ой як хотiлося дати тому у пику.
- Олександр! Взаємно. - видавив з себе Андрiй, притягуючи Оленку у свої обiйми.
Дiвчина вiдчула, як напружились м"язи її коханого. "Ох ревнивець!" Тим часом, колишнього Оленчиного коханого помiтила Галина.
- Сашко! - вигукнула вона, посмiхаючись вiд вуха до вуха - Христос Воскрес! Як я рада тебе бачити!
- Воiстину Воскрес, тiтко Галино! I я радий зустрiчi. Як поживаєте?
Оленка вiдвела Ангела у бiк.
- Андрiю, що таке? Ти такий напружений!
- Ще б пак! - прошипiв хлопець - Менi не бути напруженим при зустрiчi з твоїм колишнiм залицяльником! Була б моя воля, вiн вже давно лежав у калюжi обличчям донизу! Бачити його не хочу!
- Тихо, любий! - заспокоїла його Оленка, оскiльки люди почали кидати на них погляди - Все добре. Не потрiбно влаштовувати сцен. Вiн - це моє минуле. Розумiєш? Ми-ну-ле! Менi потрiбен тiльки ти!
- Скажи це iще раз, кохана! - промовив Ангел, заглядаючи їй у вiчi.
- Крiм тебе менi нiхто бiльше не потрiбен! А зараз давай повернемось до батькiв. У будь-яку хвилину може вийти священик.
З цими словами вони повернулися на своє мiсце. Помiтивши, що Сашка вже немає, Ангел заспокоївся i обiйняв Оленку за плечi.
Ось i настав Великдень. Прийшовши додому iз церкви i поснiдавши, Дмитро одразу вийшов на подвiр"я, а Галина прийнялася клопотатись на кухнi. Ангел з Оленкою вирiшили iще поспати кiлька годин. Пiзнiше, вже прокинувшись, хлопець помiтив на кухнi тiтку Ольгу. I знову дiм заповнили тепла розмова i дзвiнкий смiх. Довго ще хлопець пригадуватиме цей незабутнiй Великоднiй уїк-енд, який назавжди змiнив його погляди на те, якою повинна бути справжня сiм"я. Марно докоряти долю за те, що позбавила його такого великого плюса. Все iще попереду. На Ангела вже у недалекому майбутньому чекає його власна сiм"я. I хлопець на 100% впевнився, що хоче бачити з собою поруч тiльки Оленку. Бiльше нiкого... Нiколи!